Скачать

Хіміко-токсикологічне дослідження лікарського препарату "Тетлонг-250"

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРО‘Я УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО

КАФЕДРА ТОКСИКОЛОГІЧНОЇ І АНАЛІТИЧНОЇ ХІМІЇ

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ 7.110202 „КЛІНІЧНА ФАРМАЦІЯ"

Дипломна робота

ХІМІКО-ТОКСИКОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІКАРСЬКОГО ПРЕПАРАТУ „ТЕТЛОНГ-250”

Допущена до захисту:

Завідувач кафедри токсикології і аналітичної хімії,

канд. фарм. наук, доцент Галькевич І.Й.

Науковий керівник роботи старший науковий працівник,

канд. фарм. наук Демчик О. Г

Студент-дипломник

Шевчик У.М.

Львів - 2006

Зміст

Актуальність теми

Розділ 1. Огляд літератури

1.1 Соціальна небезпека пияцтва і алкоголізму

1.2 Алкоголізм - гостра медична проблема

1.3 Перетворення етилового алкоголю в печінці

1.4 Фармакологічні аспекти лікування алкоголізму

1.5 Засоби для корекції порушень при алкоголізмі, токсико - та наркоманіях

1.6 Використання препаратів дисульфіраму в комплексному лікуванні залежності від алкоголю

1.7 Історія становлення препарату "Тетлонг-250"

1.8 Фізичні та хімічні властивості „Тетлонгу-250”

1.9 "Тетлонг-250" - новий фармацевтичний препарат для лікування наркоманії і алкоголізму

1.10 Недоліки застосування традиційних лікарських форм дисульфіраму - еспераль-імплант, тетурам, антабус

1.11 Переваги ін’єкційних пролонгів дисульфіраму

Розділ 2. Експериментальна частина

2.1 Дослідження реакцій комплексоутворення дисульфіраму: наукове обґрунтування і розробка методу

2.2 Ідентифікація "Тетлонгу-250" за допомогою методу хроматографії в тонкому шарі сорбенту

2.3 Кількісне визначення "Тетлонгу-250" фотоколориметричним методом

2.3.1 Наукове обґрунтування і розробка методу

2.3.2 Побудова калібрувального графіка

2.4 Методика кількісного визначення „Тетлонгу-250" (дисульфіраму) в біологічних об‘єктах

2.4.1 Підготовка проби

2.4.2 Опис методики

2.5 Дослідження елімінації препарату „Тетлонг-250” в білих щурів ри одноразовому внутрішньом‘язевому введенні

Загальні висновки

Список літератури

Актуальність теми

Проблема боротьби з алкоголізмом займає важливе місце в соціальному плані оздоровлення населення України.

Значне поширення вживання спиртних напоїв пов’язане з ейфоруючою їх дією, що сприяє лише покращенню психологічних контактів.

За даними обласного наркологічного диспансеру у Львівській області в 2004 році на обліку було зареєстровано 32340 хворих на алкоголізм, з них проліковано 4 311 чоловік, а в 2005 році ця цифра становила 32293 чоловіка і 6557 чоловік відповідно. Тільки з цих даних видно, наскільки актуальною є дана проблема.

Засоби для лікування алкоголізму широко використовуються в наркологічній і психіатричній практиці. Важливим аспектом використання цієї групи препаратів є їх відносна безпечність при лікуванні хворих у лікувальних установах, що характеризується відношенням: ефективність/ризик і зовсім невисока безпечність їх використання в амбулаторних умовах та при самостійному лікуванні. Відомий досить широкий спектр побічних ефектів цих лікарських засобів: гепатотоксичний, кардіотоксичний, нейротоксичний, нефротоксичний та алергічний. Окрім того, хворий може просто померти від звичайного передозування цих засобів при самостійному лікуванні і вживанні алкоголю.

В цьому плані "Тетлонг-250" є одним з найбільш ефективних і надійних сучасних засобів, що використовуються при лікуванні алкоголізму, як в гострому періоді, так і в періоді реабілітації як підтримуючий середник.

Разом з тим методи хіміко-токсикологічного аналізу "Тетлонгу-250", як і інших засобів проти алкоголізму, вивчені недостатньо. Відсутні надійні методи ідентифікації та кількісного визначення "Тетлонгу-250", неопрацьованими залишаються методи виділення препарату з крові та сечі, а тому - відсутні методи контролю лікування хворих препаратами від алкоголізму (особливо дисульфірамом у таблетках при самостійному лікуванні).

Звідси випливає, що вивчення методів хіміко-токсикологічного аналізу "Тетлонгу-250" є актуальним.

Мета та завдання дослідження

Метою наших досліджень є опрацювання методів хіміко-токсикологічного аналізу препарату "Тетлонг-250".

Для вирішення цієї мети теми поставлено такі завдання:

Вивчити умови ідентифікації препарату за допомогою хроматографії в тонкому шарі сорбенту.

Дослідити можливість реакції комплексоутворення препарату з іонами металів.

Розробити і опрацювати методики ідентифікації і кількісного визначення препарату "Тетлонг-250" в об’єктах біологічного походження (сечі, крові).

Дослідити елімінацію препарату "Тетлонг-250" за розробленою методикою після одноразового введення його білим щурам.

Наукова новизна роботи

Опрацьовано нові реакції ідентифікації препарату "Тетлонг-250", придатні для виявлення його і кількісного визначення в об’єктах біологічного походження (в крові, сечі), а саме:

досліджено умови комплексоутворення препарату з іонами металів;

досліджено спектри вбирання утворених комплексних сполук;

проведено хроматографічне дослідження препарату і його основного метаболіту в тонкому шарі сорбенту;

розроблено методику виділення препарату і його основного метаболіту з біологічних об’єктів для його ідентифікації і кількісного визначення.

Практичне значення роботи

Складені і опрацьовані методики виділення дисульфіраму - діючої речовини "Тетлонгу-250" з крові та сечі, ідентифікації та кількісного визначення його у вигляді основного метаболіту можуть бути придатні і рекомендовані для використання в токсикологічних лабораторіях судово-медичних експертиз і клінічних лабораторіях для проведення експрес-діагностики можливих гострих отруєнь при передозуванні препарату "дисульфірам" в таблетках з метою надання кваліфікованої медичної допомоги, а також - контролю за лікуванням.

Розділ 1. Огляд літератури

1.1 Соціальна небезпека пияцтва і алкоголізму

За багато століть до нашої ери людям були відомі напої, що викликають сп’яніння. Готували їх із зернових культур, картоплі, буряка, плодів, ягід, меду та ін.

І лише у VI-VII століттях в арабських країнах навчились отримувати з виноградного вина чистий спирт, якому дали назву "аль-коголь", що означає "дещо тонке", "задурманююче". А в середньовічній Європі спирт спочатку називали "аква віта", тобто "вода життя". Однак, при ближчому знайомстві з ним було виявлено його згубну дію на організм людини і ті наслідки, які він викликає. Тому його заслужено стали називати "водою горя" та "водою смерті", і ще в глибоку давнину старались боротися з виробництвом таких напоїв і їх вживанням. І тим не менше, в цьому ж середньовіччі вживання алкоголю - пияцтво вважалось ознакою сили і мужності рицарів, їх геройством за вміння багато пити і їсти, хоча їх пізніше піддавали публічному тілесному покаранню, відсилаючи їх на галери, відрізали вуха і заливали в горло розплавлений свинець. Та, незважаючи на такі жорстокі тортури ще в давнину за вживання алкоголю, пияцтво досі не припинилось. Навпаки, його виробництво стало нелегально поширюватись, особливо в селах у вигляді самогону. Величезна руйнівна шкода, яку завдає алкоголь здоров’ю людини, значні матеріальні втрати від пияцтва сьогодні не викликають сумніву (42, 44, 45).

Більше того, за даними ВООЗ, швидке зростання виробництва алкогольних напоїв, все більш їх поширення, їх згубна дія на організм людей перетворили пияцтво і алкоголізм тепер у серйозну соціальну і медико-біологічну проблему (2, 9, 43, 55).

В країнах Європи, наприклад, вживання алкоголю за останні 20 років збільшилось на 50-300%, причому з загрозливою швидкістю воно стало поширюватись серед жінок і дітей-підлітків (2, 17).

До соціальних наслідків пияцтва і алкоголізму слід віднести:

скорочення життя людини в середньому на 15-20 років у порівнянні до людей, що не зловживають алкоголем. Алкоголізм, як причина смерті, в усьому світі займає нині третє місце після онко- і серцевосудинних захворювань, до яких він також має пряме відношення;

із-за вини хворих на алкоголізм постійно страждають сім’ї, нерідко вони розпадаються;

алкогольна інтоксикація організму людини, як правило, призводить до народження фізично і психічно неповноцінних дітей, до деградації особистості;

алкоголізм призводить до аварій і нещасних випадків на виробництві, до ДТП, до службових зловживань, до необдуманих дій, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність і т.д.;

алкоголізм призводить до різкого зниження захисних сил організму (імунітету), внаслідок чого такі люди піддаються підвищеного ризику до захворювань туберкульозом та на ВІЛ-інфекцію;

алкоголізм прискорює скочування людини до наркоманії.

1.2 Алкоголізм - гостра медична проблема

Алкоголізм - захворювання, що викликається систематичним вживанням спиртних напоїв. Характеризується наявністю патологічного потягу до них і призводить до психічних і фізичних розладів і порушень соціальних стосунків особи, яка страждає від цього захворювання.

Значне поширення вживання спиртних напоїв пов’язане з ейфоризуючою їх дією, на організм людини особливо в молодому віці. До 82% осіб віком до 16-18 років уже знайомі зі смаком спиртного. Однак ще більш загрозливо розвивається алкоголізм у дітей 6-10-ти років з усіма наслідками цієї хвороби. І, як не прикро, перша порція алкоголю їм була запропонована не чужими особами, а своїми рідними батьками під час застілля.

Так, відомий випадок захворювання алкоголізмом хлопчика чотирьох років, якому ще в 7-ми-місячному віці давали щоденно по 10-20 г, а після року - 30-60 г горілки, розведеної солодкою водою, для заспокоєння болів в шлунку. В дитини з’явився потяг до алкоголю, без якого він не міг заснути. На третьому році життя в хлопчика виявилась затримка розумового розвитку, мова стала повільною і нечіткою. Далі зник апетит, почалось виснаження організму. Незважаючи на проведене фахове лікування, хлопчик помер через три місяці від цирозу печінки…

А донедавна ще побутувала думка: якщо дітей привчати до горілки ще з грудного віку, поступово підвищуючи дозу спиртного до 2-3-х рюмок, то вони не будуть пити, коли стануть дорослими (!?.).

Так, дослідження, проведені Братусем В.С. і Сидоровим (1, 17), дозволили встановити, що діти 8-10-річного віку, які привчились пити алкоголь разом з батьками в колі сім’ї, вважали пияцтво нормальним явищем. Мало того, вони вважали приймання алкоголю хоробрістю, мужністю і неабиякою зверхністю над своїми ровесниками… (17).

Окрім того, злободенність проблеми боротьби з алкоголізмом тісно пов’язана з безперервним ростом захворюваності алкогольним цирозом печінки в промислово розвинутих країнах. Дослідження, проведені за останнє десятиліття в ряді країн Західної Європи і в США під егідою ВООЗ, показали, що це важке захворювання призводить до важкої інвалідності та значного скорочення життя людини саме внаслідок розвитку жирової дистрофії печінки, опісля - гепатиту і, на кінець, - цирозу, однієї з основних причин смерті при алкоголізмі (26, 27).

Цироз печінки при алкоголізмі розвивається повільно і поступово, - тим він і підступний. І, як правило, одночасно з цирозом печінки розвивається і панкреатит - важке запалення підшлункової залози з різким пригніченням її функцій, що тягне за собою виникнення інших хвороб - цукрового діабету і ниркової недостатності. Та хоча гострі симптоми цього процесу повільно затихають, насправді він не зупиняється і переходить в хронічну форму, викликаючи наростаюче ослаблення діяльності серцевої, нервової, кровотворної систем та ін. І якщо людині вчасно не надати кваліфіковану медичну допомогу, хвороба прогресує далі навіть при повному утриманні від алкоголю. Через 3-4 роки після появи таких симптомів хворі вмирають.

Ось чому проблема боротьби з алкоголізмом є не тільки соціальною, а й гострою медичною проблемою.

1.3 Перетворення етилового алкоголю в печінці

Етиловий алкоголь майже повністю всмоктується з шлунку і тонкого кишечника в систему кровообігу і швидко досягає печінки. Біля 95% введеного в організм алкоголю оксидується в печінці, останні 5% в незмінному вигляді виділяються з сечею та видихуваним повітрям. Таким чином, печінка є єдиним органом і, як побачимо далі, своєрідною біохімічною лабораторією організму, що здатна ефективно захищати його від згубної дії етану та інших ксенобіотиків. Швидкість перетворення етанолу в печінці до кінцевих продуктів - СО₂ і води становить 0,1 г чистого алкоголю на 1 кг маси тіла за 1 год., тобто біля 7-8 г за годину. Таким чином, печінка дорослої людини з масою тіла 70-80 кг при максимумі своїх метаболічних здатностей може знешкодити до 180 г чистого алкоголю, виділивши при цьому 1400 ккал теплової енергії.

Спочатку етанол в печінці перетворюється в оцтову кислоту, яка, з’єднуючись з коензимом А, утворює ацетил-коензим А і в його складі оксидується по циклу Кребса через стадію трикарбонових кислот до СО₂ і води за схемою (див. схему).

Утворений при окисленні етанолу ацетальдегід - надзвичайно реакційна і токсична сполука, що легко вступає в реакцію з SH - та NH₂-групами білків і фосфоліпідами клітинних мембран, різко порушуючи їх функцію. Ацетальдегід, як і алкоголь, знижує регенеративну функцію печінки та синтез нею альбуміну й інших важливих білків, що приймають участь в захисних імунних реакціях організму. Знижується також синтез сечовини, що негативно впливає на детоксикаційну функцію печінки, оскільки під час синтезу сечовини печінка зв’язує поступаючий з кишечника аміак (23, 25).

Хронічне вживання алкоголю призводить до зниження здатності печінки оксидувати ацетальдегід, в результаті чого його рівень в крові і печінці підвищується, що є своєрідним самозахистом організму від алкоголю. Однак, цей захист є досить слабким і недовготривалим.

Саме токсичність ацетальдегіду і використовується для лікування хворих алкоголізмом з допомогою фармацевтичного препарату "дисульфірам", який гальмує перетворення ацетальдегіду в ацетат на стадії метаболізму алкоголю.

Систематичне вживання алкоголю призводить до різкої потреби печінкою кисню, оскільки значна частина його витрачається на оксидацію етанолу, швидкість якої зростає при цьому на 50-100%. В результаті найбільше терплять від недостачі кисню гепатоциди і тому розвиваються некрози паренхіми печінки.

Таким чином, перевантаження окислювальної здатності печінки етанолом неминуче призводить до серйозних зривів у роботі цього органу.

Окрім того, важливу роль в механізмах алкогольного отруєння печінки в ході метаболізму етанолу відіграє підвищене утворення нестійких хімічних сполук, молекул або фрагментів молекул, що містять на зовнішніх атомних орбіталях неспарений електрон - так званих вільних радикалів. Деяка незначна кількість таких радикалів завжди утворюється в ході клітинних оксидаційних реакцій. Однак, вони швидко нейтралізуються антиоксидантами, які є в клітинах. Одним із таких антиоксидантів є вітамін Е (α-токоферол). Антиоксиданти передають вільним радикалам в клітинах відсутні електрони, надаючи їм стійкості. В протилежному випадку молекули ненасиченої жирної кислоти, що входять в склад фосфоліпідів клітинних мембран, самі набувають вільнорадикальну форму і приєднують кисень, утворюючи при цьому сполуки, що мають високореактивну групу із двох атомів кисню - О - О - , один з яких має неспарений електрон. Такі сполуки називаються пероксидами. Після утворення пероксидів ліпідів ця реакція стає ланцюговою і некерованою (хоча в даний час є можливості лише профілактики її), тобто здатною на самопрогресування, а весь процес носить назву пероксидної оксидації ліпідів клітинних мембран, що детально було досліджено вченими лише в 1972 (8) році та доведено до логічних висновків ними в 1981 році (50).

Надмірний процес пероксидної оксидації ліпідів має надзвичайно шкідливу дію на живий організм, оскільки призводить до значних порушень структури і функції клітинних мембран, тобто викликає їх посилений ріст - утворення пухлин (50).

1.4 Фармакологічні аспекти лікування алкоголізму

Патологічний потяг до алкоголю є стрижневим синдромом залежності, його динаміка має провідне значення в ефективності лікування та прогнозі перебігу цієї залежності. Тому підвищення ефективності лікування алкогольної залежності є однією з основних проблем сучасної психіатрії і наркоманії. Це обумовлено як високими показниками поширення цього захворювання, так і в значній мірі частотою рецидивів хронічного алкоголізму після проведеного лікування (32, 33). На етапі становлення і стабілізації ремісії в комплексному лікуванні залежності від алкоголю значну роль відіграє сенсибілізуюча терапія - застосування лікзасобів, що викликають підвищену чутливість (сенсибілізацію) до алкоголю і його непереносимість (інтолерантність).

Прийнято вважати, що пероральний прийом препаратів, які мають сенсибілізуючу дію до алкоголю, утруднює контроль за лікуванням, хоча дає можливість припинити його, коли завгодно (36, 38). При застосуванні цих препаратів вживання алкоголю стає фізично неможливим через виникнення вкрай неприємних, загрозливих життю станів, тобто утворюється в організмі так званий "клінічний захист", що протидіє дальшому вживанню алкоголю. Жах перед можливими важкими наслідками вживання алкоголю дозволяє попереджувати виникнення "зривів" і рецидивів хвороби, утримувати пацієнтів у стані ремісії (32, 33).

Найбільш відомим, що завоював популярність серед сенсибілізуючих препаратів при лікування алкоголізму, є дисульфірам (тетурам, антобус, радотер, еспераль). Дисульфірам для медичних цілей був синтезований в 1946 році Дж. Хальдом і, починаючи з середини минулого століття препарат стали застосовувати для лікування хронічного алкоголізму (38, 39).

Механізм дії дисульфіраму обумовлений впливом на метаболізм етилового спирту в організмі, а саме - інгібуванням дії фермента альдегіддегідрогенази, тобто перериває дальший процес метаболізму етанолу на стадії утворення ацетальдегіду (23, 25). Окрім того, дисульфірам перетворюється в організмі в диетилдіокарбамінову кислоту, яка блокує іони металів і сульфгідрильні групи інших ферментів, що приймають участь в біотрансформації етанолу (23, 25).

У випадку вживання спиртного на фоні прийому дисульфіраму підвищується рівень концентрації проміжного метаболіту етанолу - ацетальдегіду. Клінічно це проявляється виникненням цілого ряду надзвичайно неприємних відчуттів: почервонінням і відчуттям жару на обличчі і тілі, відчуттям стиснення грудей та затрудненим диханням, підвищеним шумом та пульсацією в голові, ознобом, тахікардією, порушенням ритму роботи серця, зниженням артеріального тиску аж до колаптоїдного стану, багаторазовою рвотою, судомами.

Саме ця властивість дисульфіраму - затримувати метаболізм етанолу на етапі ацетальдегіду, що викликає токсичну дію на організм, і послужила основою для широкого застосування препарату в якості лікувального засобу у хворих хронічним алкоголізмом. Слід також відмітити, що, не дивлячись на тривалий досвід застосування дисульфіраму в терапії алкоголізму, дані про його ефективність суттєво відрізняються. Існують повідомлення про досить низьку, в порівнянні з плацебо, ефективність лікування у випадку жорсткого контролю прийому препарату (31, 38) ; в інших роботах продемонстрована значно більш висока клінічна ефективність (38). Показано ризик розвитку ускладнень, зв’язаних із вживанням дисульфіраму - гепатитів, поліневритів, антабусних психозів, можливість індивідуальної непереносимості препарату. Тим не менше, в деяких країнах, наприклад в Данії, де дисульфірам був вперше запропонований до медичного застосування, препарат дотепер успішно використовується для терапії хронічного алкоголізму (32, 33). Інші засоби, що застосовуються для сенсибілізації до алкоголю (метронідазол, фуразолізон, фурадонін, тинідазол і ін), менш токсичні, але й ефект їх при застосуванні є менше виражений.

Наявні причини пояснюють високий інтерес спеціалістів-наркологів до нового препарату фірми LDP (Laboratoire de Developpement Pharmaceutique, Франція) - "Лідевіну", який з’явився у нас в 90-ті роки. В склад лідевіну входять: дисульфірам - 500 мг, нікотинамід (вітамін В₃) - 0,3 мг, аденін (вітамін В₄) - 0,5 мг. Механізм дії лідевіну обумовлений фармакологічними властивостями його компонентів: дисульфірам інгібує фермент альдегіддегідрогеназу, і у випадку вживання алкоголю в організмі накопичується ацетальдегід, що викликає токсичну дію; вітаміни групи В є основною складовою коензиму нікотинамід-аденін-динуклеотиду (НАД), який бере участь в метаболізмі алкоголю в організмі і, зокрема, прискорює утворення ацетальдегіду. Поєднання дисульфіраму з вітамінами групи В забезпечує:

1) виражені прояви алкогольно-дисульфірамової реакції при малих дозах препарату і алкоголю;

2) зменшення токсичності дисульфіраму;

3) зниження частоти і рівня появи побічних наслідків;

4) одночасну профілактику алкогольних поліневритів і гіповітамінозів. Лідевін приймається всередину, добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту, депонується в жировій тканині. Максимальний терапевтичний ефект досягається через 12 годин після прийому препарату і може зберігатись протягом декількох діб після припинення лікування (13, 37).

Хворих алкоголізмом із задовільним загальним станом здоров’я лікують самим дисульфірамом, бо він настільки сильно інгібує фермент альдегіддегідрогеназу, що в результаті цього кумулюється високотоксичний метаболіт алкоголю - ацетальдегід. Стан, який він викликає, є настільки неприємний, що пропадає бажання відчути його знову. Можливо, таким чином вдається поповнити недостачу вольових зусиль.

Однак, алкоголізм - це захворювання психіки, і тому таке лікування не може повністю вирішити цю проблему і її потрібно вирішувати на психологічній основі. Іноді хворому, що лікується дисульфірамом, пропонують пробну дозу алкоголю, щоб він під контролем лікаря переніс важкий стан після цього. Однак проводити такий тест недоцільно, бо є відомі летальні випадки таких експериментів при їх проведенні. Типова реакція розвивається через 5 хв. після прийому алкоголю і супроводжується генералізованим розширенням судин, зниженням артеріального тиску, посиленою пітливістю, задухою, головними болями, болями в грудях, нудотою і блювотою. Така реакція призводить до розвитку судом і колапсу. Аналогічні симптоми викликає паральдегід при прийомі його на фоні дисульфіраму. Абсолютно зрозуміло, що не можна давати хворому дисульфірам без детального пояснення того, що прийом алкоголю через декілька хвилин може привести до дуже серйозних наслідків.

Взаємодія дисульфіраму з етанолом давно відома працівникам в гумовій промисловості. Однак з лікувальною метою його почали застосовувати після проведення спостережень двома датськими фармакологами, які використовували дисульфірам як протиглисний засіб. У доктора Холда виникло припущення про те, що дисульфірам зв’язує іони міді і може мати антигельмінтні властивості, оскільки в склад деяких ферментів оксидаційної системи кишкових паразитів входить мідь (28). Подібні ферментні системи є і в організмі вищих тварин та в людини. В зв’язку з тим були проведені експериментальні дослідження на інфікованих кроликах. Отримані результати підтвердили це припущення, що дало основу для подальших досліджень дисульфіраму в клінічних умовах. У відповідності до діючих вимог лікарський препарат не призначають хворому до того часу, поки дослідник сам не прийме хоча би подвійну дозу препарату, яку передбачається використовувати, як терапевтичну. При цьому доктор Холд і його колега виявили, що в них виникла непереносимість до алкоголю. Порівняння цих симптомів виявило їх ідентичність. Тому не було сумнівів, що єдиною причиною цього могли бути таблетки дисульфіраму, оскільки вони були прийняті тільки двома дослідниками. Вживання цього препарату третім членом лабораторії також підтвердило отримані результати. При проведенні дальших досліджень був встановлений механізм дії дисульфіраму (18, 31).

Отже, необхідною умовою для початку лікування дисульфірамом є повна згода і співпраця пацієнта при постійному проведенні лабораторних досліджень.

Тому лікування дисульфірамом слід проводити під наглядом лікаря або членів сім’ї. Лікування починають з 800 мг/добу дисульфіраму протягом 3-х днів, опісля - по 400 мг двічі на тиждень. Альтернативний прийом - щоденно по 100-200 мг.

Вживання алкоголю на цьому фоні може викликати дисульфірамову реакцію навіть через два тижні після останнього прийому препарату. У випадках резистентності до препарату його дозу можна подвоїти. Дисульфірам можна приймати протягом 6-12 місяців. З часом ризик виникнення рецидиву вживання алкоголю зменшується. Однак, якщо після проведеного лікування рецидив повторився, курс лікування дисульфірамом можна повторити.

1.5 Засоби для корекції порушень при алкоголізмі, токсико - та наркоманіях

До цієї групи належать препарати, що застосовуються, головним чином, для лікування алкоголізму, а також такі, що сприяють відвиканню від тютюнопаління. Однак, надійного засобу патогенетичної фармакотерапії алкоголізму дотепер не знайдено. Фармацевтичні препарати застосовують в основному для знаття явищ абстиненції або ж для створення негативної умовно-рефлекторної реакції на алкоголь. В цьому випадку за спеціальною методикою пацієнтам призначають засоби для викликання рвоти (апоморфіну гідрохлорид, еметину гідрохлорид), а також такі, що змінюють метаболізм алкоголю в організмі (дисульфірам, метронідазол, ціанамід).

Зняття та полегшення явищ абстиненції досягається з допомогою транквілізаторів і седативних засобів, альфа-адреноблокаторів (бутироксан), налоксону. При лікуванні хворих алкоголізмом іноді ефективні нейролептики, антидепресанти, вітаміни і інші лікарські засоби, які покращують метаболічні процеси в організмі.

Відома шкода людині, що завдається їй вживанням нікотину у вигляді тютюнопаління, розглядається тепер як наркоманія. І боротися з цією згубною звичкою без застосування фармакотерапії досить важко.

Препарати, що використовуються для боротьби з нікотиновою залежністю, включають засоби замінної терапії (нікотин, анабазин, цитизин, лобелін), а також засоби заспокійливої дії - седативні, транквілізатори і інші.

1.6 Використання препаратів дисульфіраму в комплексному лікуванні залежності від алкоголю

При регулярному вживанні алкогольних напоїв поступово формується патологічний потяг до спиртного. Поява такого потягу до повторного вживання алкоголю - чіткий доказ того, що в людини розвивається хронічний алкоголізм.

Хворобливий потяг до алкоголю виникає, як правило, не відразу, він з’являється поступово, а головне - непомітно. При цьому важливо знати: такий потяг розвивається, як при помірному, навіть контрольованому вживанні алкоголю, так і при безконтрольному його вживанні у вигляді міцних напоїв.

Ейфорична дія алкоголю полягає в тому, що малі дози його викликають покращення настрою, самопочуття, він створює відчуття полегшення, безтурботності, розслабленості і безвідповідальності. Ось чому виникає бажання відчути такий стан ще раз, а потім - повторно. Тому спочатку розвивається привикання до алкоголю, а потім - поступова пристрасть до нього.

В кінцевому рахунку до лікаря-нарколога попадають і ті, хто починав випивати маленькими дозами навіть високоякісні "благородні" вина в домашній обстановці, чи в ресторані, так і ті, хто починав з пива, горілки і ще гірше - самогону. Так розвивається хвороблива залежність від алкоголю, без якого людина вже не може жити (30). І саме з цією метою для лікування хворих від алкогольної залежності застосовують препарати дисульфіраму подовженої дії.

Дисульфірам - тетратіурамдисульфід (тетурам, антабус, еспераль) - протягом останніх 50 років успішно використовуються в терапії хронічного алкоголізму, як сенсибілізуючий організм засіб. Він вживається, як протиалкогольний середник, в гострому періоді і, як підтримуючий середник - в період реабілітації. Препарат може застосовуватись як перорально, так і для імплантації під шкіру чи м’язи для створення його депо (32, 33, 46).

Використання дисульфіраму для пролонгованої дії виявило його високу терапевтичну активність при незначній кількості побічних ефектів та ускладнень. Більше того, 70% хворих, яким імплантували препарат "Еспераль", навіть через 12 місяців утримувались від вживання алкоголю.

Однак, в останнє десятиліття використання дисульфіраму зменшилось, позаяк з’явилися публікації про виникнення ускладнень у вигляді гепато-, кардіо- та нейротоксикозів. З нашого погляду, це зв’язано із застосуванням великих доз дисульфіраму. Про таку дію його малих доз повідомлень в літературі не знайдено.

В 1984 році лікарем-наркологом Собетовим Б.Г. було розроблено ін’єкційну форму дисульфіраму у вигляді 25% розчину під назвою "Тетлонг-250". Препарат проявляє довготривалу дію і захищений патентами України та Росії; з успіхом зарекомендував себе в комплексному лікуванні залежності від алкоголю.

Метою дослідження авторів (32, 33) було вивчення можливостей використання препарату з цією метою в терапії алкогольної залежності.

Як показали клінічні спостереження (32, 33, 46), виникнення дисульфірам-алкогольних реакцій при порушенні режиму тверезості хворими протягом часу від 1 тижня до 3-х місяців, свідчать про його довготривалу активність.

В процесі вивчення препарату була виявлена його додаткова дія - стимулюючий, транквілізуючий та антидепресивний вплив.

І хоча за даними авторів препарату (32, 33), як після дом’язевого його введення хворим, так і перші три доби характеризувалися майже в усіх обстеженнях неприємними суб’єктивними відчуттями: біль в місці ін’єкції, гіпергідроз, астенія, порушення сну, погіршення апетиту, головний біль. Опісля, на 4-5-ту добу ці суб’єктивні реакції зникали без додаткового лікування.

Ефективність препарату при лікуванні хронічних алкоголіків становила в установах МОЗ 69% і в установах МВС - 94%.

Після проведених клінічних досліджень Фармакологічний Комітет МОЗ України видав 30 березня 1995 року дозвіл на терапевтичне застосування препарату "Тетлонг-250" для лікування хронічного алкоголізму (32, 47).

1.7 Історія становлення препарату "Тетлонг-250"

Дисульфірам вперше був синтезований в 1881 році Гродським.

Опісля синтез цього препарату під назвою "Антабус" здійснили вчені Дж. Халд, Е. Якобсен та Мартенсен-Ларсен у 1945 році в Данії, а в 1954 році французький вчений К. Марі дещо вдосконалив цей метод і відтоді до 2000 року дисульфірам під назвою "Еспераль" у вигляді таблеток регулярно імпортувався в колишній СРСР та країни СНД.

Незалежно до цього в 1972 році, вперше в СРСР, лікарем-наркологом Собетовим Борисом Георгієвичем було розроблено унікальну методику імплантації дисульфіраму під назвою "Еспераль-імплант" і серію хірургічного інструментарію для цієї мети. За впровадження їх в медичну практику він був нагороджений срібною медаллю ВДНГ СРСР і багатьма дипломами.

Протягом 35-ти років Собетов Б.Г. займається розробкою нових антиалкогольних, антинаркотичних і антинікотинових засобів, які захищені патентами багатьох країн, а їх автор затверджений керівником національної програми України по створенню нових лікарських препаратів у наркології.

Собетов Б.Г. є представником України в Міжнародному Комітеті по алкогольній і наркотичній залежності.

В 1984 році ним створена ін’єкційна форма дисульфіраму з новими фармакологічними властивостями, яка значно розширила межі застосування препарату в терапії алкоголізму і наркоманії під назвою "Тетлонг-250".

В 1985 році цей препарат був представлений Урядовій Комісії ЦК КПРС, очолюваній Бабаяном Е.А., яка пообіцяла допомогти у впровадженні "Тетлонгу-250" в арсенал лікарських засобів для наркології, але, на жаль, як пізніше виявилось, це були тільки пусті слова!

1992 рік - пріоритетна дата, коли вперше в світі колектив дослідників, очолюваний Собетовим Б.Г., вперше виявив і зареєстрував нові неспецифічні антинаркотичні властивості цього препарату, а саме: здатність знижувати психологічний потяг до наркотиків і повністю знімати спогади про наркотичну ейфорію, про що пізніше неодноразово повторялось на міжнародних конгресах в: Празі (1994 р), Ліверпулі (1995 р), Амстердамі (1996 р), Стокгольмі (1997 р), Каїрі (1997 р), Мальті (1998 р), Відні (1999 р), Бахрейні (2000 р), Києві (2000 р), Харкові (2002 р).

Виявлені неспецифічні властивості препарату викликали і далі викликають нездорові роздратування у більшості ведучих наркологів та психіатрів колишнього Радянського Союзу: "Такого быть не может - это бред, фантазии автора" - ось що можна було почути від корифеїв в наркології і психіатрії.

"Бред" - так віднеслось керівництво Всесоюзного наркологічного центру СРСР до препарату "Тетлонг-250" у 80-ті роки. Так відноситься до нього і тепер значна частина наркологів колишнього Радянського Союзу.

"Он не нужен отечественной наркологии, так как является высокотоксичным лекарственным средством - поэтому нет никакой необходимости проводить научные исследования по данному препарату. "Лимонтар", "глицин" и "биотредин", разработанные нами, решат эту проблему" - так писала проф. Комісарова І.А. в 1993 році в газеті "Комсомольская правда".

"Дисульфирам" - всем известный и хорошо изученный препарат, от которого отказался в настоящее время Запад, и чем может отличаться Ваш "Тетлонг-250" от нашего тетурама". "Запад и Церковь нам помогут в борьбе с наркоманией и алкоголизмом" - так говорили наркологи колишнього СРСР на Всесоюзній конференції у Волгограді в кінці 80-х років.

"Алкомпрозат" і "налтрексон" - повинні були стати високоефективними і альтернативними препаратами в терапії алкоголізму і наркоманії. На це розраховували наркологи всього світу у 80-90-ті роки минулого сторіччя. Але ефективність цих препаратів не виявилася досить високою, а висока вартість їх на фармацевтичному ринку різко обмежила коло пацієнтів, які могли придбати їх на курс лікування.

"Фантазии нездорового мозга" - так відповідали "видатні вчені" Фармакологічного комітету МОЗ СРСР і Російської Федерації.

"Препараты группы дисульфирама не могут не оказывать одновременно и поэтапно пролонгированное стимулирующее, анксиолитическое и самое главное свойство - уменьшать, а в большинстве наблюдений подавлять и блокировать память на основные симптомы наркотического опьянения и улучшать психофизическое состояние пациента, страдающего зависимостями от психоактивных веществ. Это противоречит современным знаниям и теориям о дисульфираме".

"Фантазии" - так стверджували і стверджують на сьогодні психофармакологи, наркологи і психіатри колишнього СРСР, які краєм вуха чули про "багатофакторну" дію препарату "Тетлонг-250", створеного у Львівському медичному інституті на кафедрі психіатрії в 1984 році.

"За Вашим препаратом большое будущее, - так сказав академік Ю.М. Островський - директор інституту біохімії алкоголізму в м. Гродно при зустрічі з автором влітку 1987 року, - Вы должны пройти долгий путь исследования, прежде чем вас признают. У нас в Гродно, в институте в настоящее время ведутся научные исследования сенсибилизирующих к алкоголю препаратов. Вы очень удачно решили идею создания инъекционного пролонга дисульфирама. За ним будущее". Ці напутні слова покійного академіка Юрія Михайловича Островського і його учнів, які проводили дослідження запропонованого Собетовим Б.Г. препарату "Тетлонг-250" допомогли автору у впровадженні його в наркологічну практику. І на це було витрачено 15 довгих літ...

Однак, препарат вже створений і з 1997 року впроваджений у наркологічну практику та у виробництво на Україні за № Р/97/374/15 від 26.12.1997 року.

Проведені клінічні дослідження в інституті неврології, психіатрії і наркології АМН України за програмою Фармакологічного Комітету МОЗ України зареєстрували становлення терапевтичних ремісій у хворих алкоголізмом не менше, ніж у 78% випадків.

За досягнуті успіхи в розвитку наркології на Україні Собетов Б.Г. в 1994 році обран