Скачать

Формування у молодших школярів навичок швидкочитання як засобу усвідомленого сприйняття художнього твору

ДИПЛОМНА РОБОТА:

“Формування у молодших школярів навичок швидкочитання як засобу усвідомленого сприйняття художнього твору"

Зміст

Вступ

Розділ І. Формування навичок читання як психолого-педагогічна проблема

1.1 Психолого-педагогічні особливості процесу формування у дітей навички читання

1.2 Вироблення якісних ознак читання як основне завдання уроків читання у початковій школі

1.3 Шляхи формування та удосконалення навички читання

1.4 Формування швидкого й свідомого читання як засобу успішного навчання дитини в школі

2.1 Формування навички швидкого читання як основи усвідомленого сприйняття художнього твору. Методика формування навички швидко читання в сучасній початковій школі

2.2 Відбір вправ з удосконалення навички швидкочитання та ефективність їх застосування

2.3 Організація та зміст експериментального дослідження

Висновки

Вступ

Мовлення є засобом спілкування між людьми. Писемне мовлення стало додатковим засобом людських стосунків. Після того як люди винайшли друкарський верстат, то відкриття, всі досягнення людського розуму стали швидше розповсюджуватись, ніж раніше, коли книги переписували від руки. Якби в руках людей не було книг, суспільство не могло б так швидко розвиватись, як це ми спостерігаємо тепер.

Книга в житті людини має надзвичайно велике значення. Вона є джерелом знання.

З книги письменна людина дістає знання, створені людством протягом довгої його попередньої історії. Узагальнюючи багатогранний досвід своєї виробничої і культурної діяльності, людина з допомогою книги передає цей досвід наступним поколінням. З книг людина дізнається про великі відкриття і винаходи, про боротьбу людини з природою і завоювання влади над нею. Книга дає не тільки знання, а й сприяє вихованню повноцінної, всебічно розвиненої людини.

Школа і вчитель виховують у дітей любов до книги, до друкованого слова, навчають учнів читати книгу, користуватися нею.

Прищепити любов до читання - це значить переконати дитину у необхідності дружити з книгою, відчувати її корисність у повсякденному житті як неоціненного джерела знань та засобу спілкування між людьми. У процесі роботи над книгою учні повинні пройнятися розумінням книги як величезної сили, здатної впливати на розум і емоції людини.

М. Горький писав: "Любіть книгу - джерело знань: вона полегшить вам життя, по-дружньому допоможе вам розібратись в строкатій і бурхливій плутанині думок, почуттів, подій, вона навчить вас поважати людину і самого себе, вона окриляє розум і серце почуттям любові до світу, до людини" (9, с.87).

Ідея сказаного - у підкресленні благотворного впливу книги на формування позитивних рис особистості. Дію цього впливу у повній мірі слід використати на уроках читання. Для цього є всі можливості. Читання книг відкриває кожній людині світ незвіданого, незнаного, таємничого. У найбільшій мірі це стосується дітей. Учні початкових класів прилучаються до цього світу передусім на уроках читання, які задовольняють освітню мету навчання молодших школярів.

Ефективний процес читання неможливий без вироблення в учнів навичок правильного, виразного, швидкого та свідомого читання, які формуються на уроках класного і позакласного читання.

Проблема формування навички читання завжди була і є актуальною, детально дослідженою як в психолого-педагогічному так і в методичному плані.

Психолого-педагогічні засади проблеми були встановлені Т. Єгоровим, О. Леонтьєвим, М. Жинкіним.

В методичній літературі розроблена достатньо повна характеристика навички читання Н.А. Щербаковою, Є.А. Адамовичем, К.Т. Полєкіним, В.Г. Горець, М. Яковлєвою, а також В.О. Остроюрським, З.А. Агейкіною, А.А. Горбуновою, Є. Є. Руновою.

Однак процес формування навички швидкочитання як засобу усвідомленого сприйняття змісту твору залишався поза увагою дослідження вчених і методистів як в ХІХ - ХХ, так і в ХХІ столітті. Це обумовлює актуальність досліджуваної нами проблеми, тема якої "Формування у молодших школярів навичок швидкочитання як засобу усвідомленого сприйняття художнього твору".

Об’єктом дослідження є процес формування навичок читання, а предметом - процес удосконалення навички швидкочитання як засобу усвідомленого сприйняття художнього твору.

На сучасному уроці читання вчитель має формувати в учнів правильне, свідоме, виразне читання з відповідною для кожного віку швидкістю. У ході опрацювання тексту належний рівень сформованості цих умінь у дітей забезпечувати важко. Тому мета роботи - дібрати та систематизувати вправи, спрямовані на формування ефективної навички швидкочитання, обґрунтування умов для її впровадження та розробка методичних підходів та шляхів успішного формування та удосконалення навички читання.

Гіпотезою дипломного дослідження є: процес формування навички швидкочитання в початковій школі буде ефективнішим, якщо він ґрунтується на системі спеціально відібраних вправ, що сприяють усвідомленому сприйняттю художнього тексту, а також за умови їх систематичного та послідовного використання на уроках читання.

Завдання дипломної роботи:

проаналізувати та узагальнити досліджувану проблему в психолого-педагогічній літературі;

з’ясувати методологічну основу процесу формування навички швидкого читання;

обґрунтувати та відібрати вправи, що сприяють успішному виробленню даної навички;

вивчити ефективність авторських пропозицій.

Методологічну основу дипломної роботи становлять:

загальнометодичні закономірності формування навички швидкочитання;

передовий педагогічний досвід; сучасні наукові розробки з даної проблеми;

педагогічна спадщина з досліджуваної проблеми.

Методами дослідження, які були застосовані у процесі написання дипломного дослідження є:

аналіз психолого-педагогічної теорії, методичної літератури;

вивчення передового педагогічного досвіду;

педагогічний експеримент;

спостереження;

методи математичної та статистичної обробки контрольних зрізів;

методи теоретичного узагальнення.

Наукова новизна даної проблеми полягає у відборі та систематизації методичних засобів удосконалення навички швидкочитання як засобу усвідомленого сприйняття літературного твору, оскільки окреслена проблема ніколи не була об’єктом дослідження вчених і методистів.

Практичне значення роботи полягає у тому, що завдяки ефективному формуванню навички швидкочитання можливе не лише усвідомлене сприйняття змісту тексту, але й те, що учні, добре володіючи навичкою швидкочитання, успішно навчатимуться в школі.

Реалізація мети і завдань дослідження представлена у змісті роботи, який складається з двох розділів та семи параграфів.

У вступі з’ясовується актуальність дослідження, окреслюється науковий апарат, аналізуються роботи вчених з даної проблеми, представлено теоретичне і практичне значення дослідження.

У І розділі "Формування навичок читання як психолого-педагогічна проблема" з’ясовуються питання психолого-педагогічних основ досліджуваної проблеми, дається характеристика основних понять використаних у дослідженні. Цей розділ складається з чотирьох питань, кожне з яких висвітлює певні теоретичні положення проблеми.

У ІІ розділі "Формування навички швидкого читання як основи усвідомленого сприйняття художнього твору" аналізується масова практика вчителів в сучасній початковій школі; розкриваються підходи до формування навички швидкочитання деяких методистів; представлено систему вправ, що сприяє ефективному формуванню навички швидкого читання; описано зміст та організацію експериментального дослідження, яке проводилося в 2004-2006 навчальному році на базі Новосілківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Підгаєцького району Тернопільської області; аналізується результативність дослідження.

Ефективність отриманих результатів представлена в таблицях і показана у відсотках (%).

Висновки містять узагальнення поглядів учених щодо даної проблеми і конкретні положення щодо результативності проведеного дослідження та визначення подальших шляхів вивчення даної проблеми у взаємозв’язку з процесом формування інших навичок читання.

Після висновків подано список використаної літератури та додатки.

Значного розповсюдження і застосування у практиці масової школи набули системи вправ для формування навички швидкочитання І.Т. Федоренка, В.М. Зайцева та комплекс вправ для формування правильного свідомого, виразного та швидкого читання Б.В. Дсенги. Саме ці методичні рекомендації та системи вправ складають основу експериментальної роботи.

Про важливість швидкого читання В.О. Сухомлинський писав: "Читання - це віконце в світ, найважливіший інструмент навчання, воно має бути вільним, швидким - лише тоді цей інструмент буде готовий до дії" (48, с.133).

Якою стане в майбутньому сьогоднішня юна людина - важливе моральне, політичне, економічне завдання нашого суспільства. Роль книги в цьому процесі важко переоцінити.

Всім давно відомо, що знання, фантазія, логіка думки і міркувань, любов до рідної мови, уміння зв’язно, логічно й образно розповідати виховуються читанням. Дитяча художня книга - це особливий світ, який юний читач осягає і розумом, і серцем. Дуже важливо, щоб книга увійшла в його життя якомога раніше, тому що вона є незамінною у виробленні уваги, зосередженості, у вихованні душевності, моральності тощо.

Від учителя початкових класів значною мірою залежить, чи полюблять діти читання або залишаться байдужими до літератури, чи стануть вони друзями книги і постійними її читачами, таким чином здобуваючи широту кругозору, міцні знання, чи знайдуть самих себе.

Розділ І. Формування навичок читання як психолого-педагогічна проблема

1.1 Психолого-педагогічні особливості процесу формування у дітей навички читання

Одне з провідних місць у формуванні особистості належить читанню. Адже саме читання є невичерпним джерелом знань, духовного, емоційного, розумового розвитку людини. Тому навчання дітей читати, формування в них стійкого інтересу до цього виду діяльності було і залишається важливим завданням початкової школи. Для його успішного розв’язання вчителю необхідно чітко усвідомлювати психологічні особливості цього процесу.

За своєю природою читання - один із видів мовленнєвої діяльності, разом із слуханням, говорінням, письмом. Психолог Т. Г Єгоров розглядав читання як вид діяльності, для якого характерні дві взаємопов’язані сторони: одна з них "виражається у рухах очей та рухах органів артикуляції", інша - в рухах думок, почуттів та намірів читця, викликаних змістом тексту. В міру оволодіння учнями процесом читання відбувається більше зближення, краща взаємодія між вказаними компонентами. "Кінцевим завданням розвитку навички читання, - пише Т. Г Єгоров, - є досягнення такого синтезу між всіма сторонами процесу читання, яким характеризується читання досвідченого читця... Чим гнучкіший синтез між процесом осмислення і тим, що називається навичкою в читанні, тим досконаліше протікає читання, тим воно точніше та виразніше".

Структурна організація мовленнєвої діяльності, як і будь-якої іншої, відповідно до теорії О. Леонтьєва, характеризується трифазністю - це мотиваційна, орієнтовно-дослідницька і виконавча фази.

Перша з них реалізується складним взаємозв’язком потреб, мотивів і мети дії. Основним джерелом діяльності тут є потреба. Для всіх видів мовленнєвої діяльності - це комунікативно-пізнавальна потреба. Тому мотивом читання може бути спілкування з тим чи іншим автором, книгою, одержання систематично насолоди чи пізнавального впливу тощо. Метою ж читання є вилучення інформації, відтворення чужої думки за допомогою писемного тексту.

Друга фаза - орієнтовно-дослідницька - передбачає вибір засобів і способів здійснення мовленнєвої діяльності. У читанні вона спрямована на пошук необхідної книги, тексту, визначення того, яким видом читання (вголос чи мовчки) варто скористатися у певній ситуації тощо.

Третя фаза - виконавча - передбачає одержання результату в досягненні поставленої мети. Для читання це усвідомлення змісту прочитаного. Це означає, що читачеві для проникнення в смисл тексту, поданого в певній мовній формі, заданій автором, необхідно видобути з пам’яті й структури, у яких оформлений цей задум, оскільки, на думку М. Жинкіна, "кожний сприймає мовлення у своїх власних словах".

Однак слід мати на увазі, що читання - це складний, багатоаспектний процес опосередкованого - через письмовий текст - спілкування, який полягає у декодуванні графічних знаків в усне мовлення (сприйняття графічної форми слова, трансформування її у звукову, тобто промовляння слів по складах чи цілих слів, залежно від рівня оволодіння технікою читання) і розумінні змісту прочитаного (слова - словосполучення - речення - тексту). Це означає, що розраховувати на повноцінне спілкування читача з автором під час читання можна лише за умов досягнення синтезу між сприйняттям, вимовою і осмисленням змісту тексту. Особливість початкового стану навчання читання полягає в тому, що засвоєння прочитаного здійснюється вже тоді, коли ще не сформована техніка читання, а осмислення ускладнюється недосконалістю усного мовлення дитини. Тому досягнення синтезу між окремими сторонами процесу читання (технікою і розумінням), що забезпечує його точність, швидкість, виразність, є найважливішою метою навчання, реалізація якої здійснюється поетапно.

Основні етапи процесу формування навички читання були встановлені психологами у 40-50 - х роках ХХ сторіччя.

Т. Єгоров виділяє аналітичний етап - опанування частин цілого, синтетичний етап - виникнення і становлення цілісної структури дії - і етап автоматизації - уточнення і закріплення зв’язків, сформованих в учнів на перших двох етапах оволодіння навичкою читання.

Перший, аналітичний, етап припадає на період навчання грамоти й характеризується складо-літерним аналізом і читанням слів по складах, що дає змогу виділити два специфічних ступені: перший, пов’язаний з оволодінням буквеними позначками і поєднанням букв заний з опануванням складу поєднанням складів у слова.

Основні завдання, що стоять перед учнями на ступені оволодіння мовленнєво-звуковими позначками: насамперед навчатися слухати і правильно виділяти (аналізувати) звуки живого мовлення, що вимагає від дітей перебудови слуху й утворення нових фонематичних уявлень, навчитися поєднувати (синтезувати) звуко-літери в склади і слова, співвідносити слова і фрази друкованого тексту з відповідними словами і фразами усного мовлення, тобто правильно розуміти прочитане.

Одиницею читання на цьому ступені формування навички читання є буква. Дитина спочатку засвоює букви і вже потім вчиться сполучати їх у склади, слова. Тому основні труднощі навчання читання в цей час пов’язані з розпізнаванням букв, злиттям їх у склади, поєднанням складів у слова, розумінням прочитаного.

Другий, складо-аналітичний, ступінь опанування навички читання характеризується тим, що учні вже досить добре володіють мовленнєво-звуковими позначками і одиницею читання стає склад. Це суттєвий крок уперед, хоча опанування складу і не знімає зусиль читця під час читання слова в цілому. Слово набуває смислу тільки після усвідомлення всіх його складових елементів, тобто спостерігається значний розрив між процесом сприйняття й осмислюванням прочитаного, що впливає на збільшення кількості помилок, зумовлених цим процесом. Розуміння відокремлене від читання і йде слідом за ним. Темп читання уповільнений, проте відзначається його зростання завдяки перечитуванню, що пояснюється двома причинами: по-перше, тим, що прискорюється під впливом вправляння процес упізнавання складів і слів, і, по-друге, тим, що схоплена в першому читанні основна думка твору (тексту) набуває великої детермінуючої сили в процесах сприйняття.

Отже, основними труднощами на складо-аналітичному ступені є відсутність цілісних форм сприйняття і необхідність читати слова за принципом складання їх частин, відокремлення процесів сприйняття й осмислення.

Етап синтетичного читання також неоднорідний. Він починається стадією становлення синтетичних (цілісних) прийомів читання, основна особливість якої полягає в розпізнаванні слова за деякими ознаками: довжиною, конфігурацією букв і їх елементами, що виступають за рядок, тобто сприйняття окремих слів на цій стадії не викликає особливих ускладнень. Проте синтез у процесі сприйняття характеризується ще недостатньою зрілістю, оскільки є труднощі у цілісному сприйнятті словосполучень, речень, частин тексту. За словами Т. Єгорова, "пояснюється це тим, що на ступені становлення синтетичних прийомів читання єдність між розумінням тексту й сприйняттям його графічного складу ще тільки намічається, а не досягає необхідної довершеності, тобто зв’язок між зоровим аналізатором і мовленнєво-руховим знаходиться ще у стадії становлення" (14, с.214). Темп читання значно зростає, розуміння поліпшується. Зменшується кількість помилок сприйняття, проте збільшується число помилок розуміння, пов’язаних із прагненням спиратися на змістову здогадку.

Тому успіх навчання на стадії становлення синтетичних прийомів читання значною мірою визначається уміннями швидко "впізнавати слова в обличчя", тобто чітко виділяти їх характерні ознаки; зосереджувати зусилля на встановленні смислових зв’язків між фразами, реченнями, частинами тексту, швидко і точно перевіряти здогадку, що виникає, через сприйняття тексту, спираючись на зміст прочитаного.

Етап синтетичного читання, основними проявами якого є інтонаційне поєднання речень, контекстне читання, пов’язані із завершенням процесу аналізу й синтезу графічних елементів тексту відповідно до їх вимови, Т. Єгоров відносить на кінець навчання в початковій школі і вказує на можливість його подальшого безмежного вдосконалення шляхом розвитку виразності. Основне завдання - розуміння прочитаного - розв’язується тепер завдяки цілісним процесам сприйняття, які вже не викликають труднощів у читця, і вся його увага спрямовується на осмислення змісту. Темп читання на цьому ступені розвитку продовжує зростати. Помилки, що мають місце під час читання (пропуски, заміни, додавання) не порушують логіки розповіді, повторне читання спрямовується насамперед на виправлення інтонаційного аналізу й синтезу. На думку Т. Єгорова, досягнення ступеня синтетичного читання в процесі навчання є важливою передумовою виникнення до читання як діяльності.

У зв’язку з цим досить актуальним є питання про необхідність скорочення термінів формування навички і досягнення в її розвитку етапу синтетичного читання не пізніше середини навчання в початковій школі, щоб забезпечити цілеспрямоване керівництво цим процесом і зміцнити інтерес до даного виду мовленнєвої діяльності.

Розв’язання цієї проблеми стає можливим за таких умов.

Навчання дітей читати має відбуватися в єдності з опануванням і вдосконаленням інших видів мовленнєвої діяльності (слухання, говоріння, письма). Опора читання на різні види мовленнєвої діяльності розширює можливості читця і створює умови для формування в нього у взаємозв’язку культури мовлення і читання:

враховуючи те, що учень на початкових етапах навчання легше розуміє текст, почутий у виконанні дорослого, ніж прочитаний самостійно, з метою формування позитивної мотивації до роботи з книгою необхідно, починаючи з першого класу, передбачити на уроках читання організацію слухання різноманітних текстів. Воно має поєднуватись з самостійним читанням учнів. Дитина в процесі слухання художніх творів повинна навчитися орієнтуватися в темі та змісті тексту, виражати свої судження щодо прослуханого з тим, щоб надалі здійснювати подібну роботу під час самостійного читання. З цією метою в класі має бути створене необхідне книжкове середовище, яке дало б змогу розширити уявлення дітей про жанрову і тематичну розмаїтість літератури, формувало б у них прагнення до активного спілкування з книгою та її автором;

навчання читати має спиратися на розвиток активного усного мовлення учнів. Рівень розвитку усного мовлення, багатство і розмаїття словникового запасу мають першорядне значення для розуміння змісту прочитаного. За допомогою усного мовлення напрацьовується виразне читання, воно також використовується для передачі змісту тексту і його обговорення. Тому для досягнення успіхів у навчанні читання вчителю необхідно забезпечити належний рівень розвитку в учнів навички говоріння.

Розвиток читацьких навичок молодших школярів має відбуватися на основі виділення і усвідомлення вчителем таких основних напрямів роботи:

формування у дітей здатності до естетичного сприйняття літератури;

набуття учнями вмінь кваліфіковано здійснювати читацьку діяльність.

Реалізація другого напряму забезпечується передусім удосконаленням технічної сторони навички читання, яка охоплює спосіб, темп, правильність, свідомість, виразність читання.

Подолання технічних труднощів у набутті навички читання повинно здійснюватись на основі систематичного використання спеціальних вправ і текстів прикладного характеру, які б дали змогу учням вправлятися у подоланні труднощів початкового етапу освоєння техніки. Це допоможе досягти такого рівня читання, який дає змогу читачеві одержати задоволення від здійснюваної діяльності. З цією метою варто поряд з навчальними хрестоматіями використовувати існуючі навчальні посібники, спрямовані на вдосконалення навичок читання, або пропонувати учням для опрацювання спеціально дібрані вправи з урахуванням індивідуальних труднощів, які відчувають діти на певному етапі формування механізму читання. Для організації такої роботи слід виділяти певний час на уроці читання або передбачати проведення окремих уроків, спрямованих на вдосконалення техніки читання.

Читання взагалі буває двох видів: читання вголос і читання мовчки (про себе). Яку ж роль мають відігравати у навчанні ці різновиди читання?

Як одне, так і друге читання має велике значення і в навчанні в житті людини.

Обидва види читання мають певні особливості, кожен з цих видів має властиву йому перевагу, а тому недооцінювати будь-який з них або надавати перевагу якомусь видові читання в практиці початкової школи буде в однаковій мірі неправильним.

У чому ж полягають особливості кожного з видів читання?

1) Голосне читання є основним засобом, щоб взагалі навчитися читати, стати письменною людиною.

2) Воно сприяє розвиткові живої усної мови, виховує вміння говорити правильно, виразно.

3) Читання вголос дає можливість учням із розвиненою більше слуховою пам’яттю краще запам’ятати читаний матеріал.

4) При голосному читанні вчитель має можливість виявити і перевірити уміння учнів правильно читати.

5) Голосне читання запобігає виробленню шкідливої звички читати не весь текст, а тільки дещо з нього, задовольняючись з загальної орієнтації в прочитаному, замість глибокого засвоєння його; отже, привчає до уважнішого і вдумливішого читання.

6) Таке читання необхідно для слухання його іншими (виступи, доповіді, художнє читання і ін.).

7) Є ряд творів (вірші, байки, загадки, казки), що розраховані тільки на голосне читання і дістають своє смислове і зовнішнє оформлення тільки при читанні вголос.

8) Читаючи вголос, учитель дає учням зразки правильного, виразного читання.

Треба сказати, що при читанні вголос ми робимо складнішу роботу, ніж при мовчазному читанні, бо витрачаємо енергію на вимову, на слухання.

Читаючи вголос, учень витрачає енергію й увагу на самий процес читання. Він пильнує за тим, щоб не помилитися при читанні, правильно вимовити слова, відтворити інтонацію, і це приковує до себе увагу учня часом в більшій мірі, ніж зміст. Спостереження над практикою читання учнів початкової школи вголос і мовчки доводять, що учні І-ІІ класів читають про себе повільніше, ніш вголос.

Розуміння читаного про себе в молодших класах початкової школи нижче, ніж при читанні вголос. Учні ІІІ-ІV класів, навпаки, мовчки читають швидше, ніж вголос.

Розуміння читаного при мовчазному читанні в ІІІ-ІV класах поступово підвищується. Звідси цілком природно, що доросла людина читає здебільшого мовчки, бо таке читання дорослої (грамотної) людини економніше, продуктивніше, ніж читання вголос, і мовчки - повинно бути свідомим.

Сприймання і усвідомлення читаного відбувається через зір, слух і моторність, а тому нерідко можна спостерігати, що не лише учні початкової школи, а й восьмирічної, а часто й середньої, готуючи домашні завдання, читають вголос, а не мовчки, бо саме через таке читання учень не лише усвідомить матеріал для себе, а й краще підготує себе до відповіді уроку перед класом, перед учителем.

Отже, обидва види читання мають навчальну цінність. Тому треба розвивати в учнів навички як читання вголос, так і читання мовчки.

У І-ІІ класах повинно переважати голосне читання, але поруч з голосним читанням з другого півріччя в І класі поступово слід запроваджувати і читання мовчки. Так само, як при читанні вголос, мовчазне читання вимагає системи певних методичних прийомів та вправ.

В практиці початкової школи мають місце такі найголовніші недоліки при мовчазному читанні:

1) перед читанням не дається певних завдань учням, а тому учні не знають мети мовчазного читання;

2) не дається вказівок учням, як читати (учитель не реагує на рух губами, язиком під час читання мовчки, що затримує розвиток мовчазного читання);

3) після мовчазного читання не проводиться ніякої роботи над прочитаним текстом, а тому знижується ступінь свідомого ставлення до тексту в час мовчазного читання;

4) матеріал до читання не обмежується часом, а тому в учнів немає стимулу виробляти навички швидкого мовчазного читання.

Вся робота з розвитку навичок мовчазного читання повинна бути цілеспрямованою і контролюватись. Даючи завдання для мовчазного читання, учитель ставить перед учнями певні вимоги, визначає час (хто з учнів прочитав задане, підносить руку).

Щоб читання мовчки було свідомим, учитель дає учням перед читання певне завдання.

Залежно від класу, від розвитку й підготовленості учнів такі завдання можуть бути найрізноманітніші, наприклад:

1) Знайти в тексті відповідь на дане запитання.

2) Дати відповідь на запитання своїми словами.

3) Прочитати і переказати прочитане.

4) Прочитати і пояснити заголовок статті.

5) Скласти план прочитаного.

6) Поділити оповідання на частини.

7) Дати заголовок кожній частині оповідання.

8) Підібрати малюнки до прочитаного.

9) Знайти і виписати з тексту певні місця.

Перед читанням мовчки треба учнів інструктувати, як саме читати: не рухати губами, язиком, не вимовляти слів про себе, не пропускати жодного слова.

Навчання мовчазного читання в І класі слід починати з читання окремих речень, потім абзаців і лише тоді переходити до читання цілого оповідання.

Мовчазне читання треба чергувати з читанням вголос. Так, в І-ІІ класах спочатку читає оповідання вчитель вголос, а потім прочитують учні мовчки. Після цього проводиться розбір прочитаного за завданням учителя перед мовчазним читанням. Далі учні читають вголос і розбирають оповідання докладніше.

Читання мовчки особливо необхідне для підготовки дітей до позакласного читання.

Розглянемо детальніше ці два різновиди читання з врахуванням психолого-педагогічних особливостей та у зв’язку із такою якістю читання як швидкість.

Відомо, що дітей спочатку вчать читати вголос. Це шлях, традиційний для нашої школи - в навчанні як рідної, так і другої мови. Хоча світова педагогічна практика знає й інші підходи до розв’язання цієї проблеми).

Голосне читання має значні переваги. Учитель може контролювати діяльність школяра і вчасно допомагати йому. Це особливо корисно на перших кроків, коли дитина ще вчиться читати склади різних типів, поєднувати їх у слова. Доцільніше це й пізніше, щоб навчитися літературної вимови при читанні, формувати вміння правильно інтонувати речення тощо. Врешті-решт, голосне читання потрібне і для певності, що учень справді працює, а не просто сидить втупившись у сторінку.

Це все так. Однак відомо, що людина в житті більше читає мовчки, а не вголос. І школа не може не зважати на це, ігнорувати важливу життєву потребу. Безумовно, багато хто з учителів регулярно застосовує на уроках читаннямовчки, починаючи відразу після опанування літер. Спочатку вони пропонують дітям прочитати матеріал (ряди слів або невеликий текст) напівголосно або пошепки, підготуватися до читання вголос. Через деякий час заохочують учнів читати мовчки, без проговорювання. Та в цілому мовчазне читання ще не набуло такого поширення, якого, безумовно, заслуговує.

Слід зазначити, що ця проблема мало досліджена методичною наукою. Питань тут виникає дуже багато, і далеко не на всі з них є переконливі відповіді. Ось деякі з них: Коли починати застосовувати обидва різновиди читання? Які тексти пропонувати для читання вголос і мовчки - відомі учням чи невідомі? Що і як перевіряти? Які прийоми застосовувати для вдосконалення навички? Чи всі прийоми придатні для обох різновидів читання? Продовжити цей ряд, безперечно, може кожний учитель. У пошуках відповідей бодай на частину цих запитань бажано хоч побіжно проаналізувати особливості читання вголос та мовчки, зіставити їх. Цілком очевидно, що вони мають спільну основу. В обох випадках треба засвоїти букви, навчитися складати з них нова. Для обох видів читання важливо знати, що означають слова, як вони поєднуються в реченні, помічати серед них найбільш важливі для розуміння, вміти стежити за розгортанням думки, сприймати емоційний бік твору. Розрізняються читання вголос і мовчки перш за все озвучуванням. Перше передбачає промовляння слів тексту - по змозі чітко і залежно від ситуації більш чи менш голосно. Друге (принаймні у хороших, вправних читців) такого промовляння звичайно позбавлене. Працюють очі й мозок, а язик, губи та інші артикуляційні органи залишаються нерухомими. Але такого високого рівня розвитку навички досягають далеко не всі. Значна частина людей і при мовчазному читанні ворушить язиком, губами або промовляє пошепки те, що читає. У такому випадку йдеться про часткове озвучування.

Промовляння слів не охоплює всієї проблеми "озвучування" тексту. Адже цілком необхідно також відповідним чином його інтонувати. Так, треба поділити у вимові речення на смислові відрізки - за допомогою пауз та (або) мелодики. Наприклад: О шостій годині ріку ми вирушили додому. Треба також уміти підкреслити голосом слова, найбільш суттєві для змісту, правильно відтворити інтонацію кінця речення та ін.

Тією чи іншою мірою інтонування властиве і для читання мовчки. Школяр має відчути інтонацію, передбачену автором. Без цього неможливе правильне прочитання й розуміння тексту, - зауважував М.І. Жинкін. Але здійснюється це неоднаково на різних стадіях формування навички. Початківець у навчанні мовчазного читання подумки промовляє текст, майже повністю відтворює "в умі" інтонаційні особливості речення. І це зрозуміло: інтонування, хоч і про себе, допомагає краще зрозуміти зміст.

Та з часом ситуація змінюється: збагачується читацький досвід школяра, зростає його вправність, а також загальний розумовий рівень. Це дає змогу легше, швидше опановувати текст. Повне інтонування подумки перестає бути потребою і починає гальмувати процес читання. Багато учнів уже не промовляють про себе, наприклад, питальне речення, щоб за знаком питання в кінці зорієнтуватися у змісті. Такий зв’язок починає діяти автоматично. Хоча в складних для розуміння випадках і в досвідчених читачів з’являється потреба перечитати текст, інтонуючи його вголос чи подумки. Та це трапляється не на кожному кроці, а скоріше як виняток, що підтверджує правило.

Отже, читання мовчки відрізняється від читання вголос більшим чи меншим обмеженням озвучування. Це зумовлює суттєву різницю між різновидами читання у швидкості. Розгляньмо спершу високий рівень володіння навичкою читання. Піклуючись про дітей, що повільно, важко навчаються засвоювати текст, ми часто забуваємо про необхідність керувати розвитком цієї навички у кращих учнів. А вони мають не менші права на нашу увагу. До того ж, орієнтація на бажаний, високий результат дає можливість краще бачити перспективу, ефективніше навчати читання, школярів з різним рівнем розвитку навички.

Тож якої швидкості читання ми прагнемо досягти, який результат роботи з дітьми вважаємо бажаним? Відповідаючи на це запитання, будемо пам’ятати про існування двох різновидів читання.

Хорошою швидкістю читання вголос вважається така, що відповідає звичайній швидкості усного мовлення людини. Виходить: хто говорить досить швидко, той і читає уголос швидше, ніж той, хто говорить повільніше (за умови однакового рівня розвитку інших якостей читання). Хорошою середньою швидкістю читання вголос є 100-120 слів за хвилину (а для уповільнених людей вона може бути і дещо нижчою за цей показник. Див.: Архипов Г.Б. О влиянии темпа речи на аудирование // Ученые записки МГПИИЯ. - М., 1968. - Т.44).

В школі недоцільно заохочувати дітей, щоб вони змагалися щодо швидкості читання вголос, ковтаючи закінчення і зливаючи слова у суцільний потік. Коли здібний учень розганяється, показуючи надто високу швидкість читання вголос, слід не підхвалювати, а стримувати його, нагадувати про ознаки хорошої навички. Школярі мусять знати, що читання вголос здебільшого звернене до слухачів і має бути на них розраховане. Замало того, щоб читач розумів текст, - бажано, щоб і слухач міг його зрозуміти. Відповідно й регулюється швидкість читання.

Іншим має бути ставлення до швидкості читання мовчки. Тут є лише одне обмеження - розуміння прочитаного. І чим більша швидкість - при достатньому розумінні - тим краще.

Наша методика ще не володіє даними про резерви зростання швидкості читання мовчки у молодших школярів. Контрольні заміри з читання показали, що окремі третьокласники здатні читати мовчки зі швидкістю близько 250 слів за хвилину. І розуміння прочитаного невідомого тексту (казки) у них було хорошим.

Отже, принаймні частина молодших школярів може досягти високого рівня розвитку навички читання мовчки. Треба лише допомогти їм. Зрозуміло, що це найбільш здібні діти, їм вистачить невеликої підтримки дорослих. Ну, а інші?

Особливо ті, хто читає вголос повільніше за норму для відповідного класу (а таких на превеликий жаль, набирається аж 30-40%)?. .

Безумовно, проблему доцільно розв’язувати на основі диференційованій підходу. Деякі школярі вже у 2 класі бувають готовими до переходу на якісно новий ступінь у навичці читання. Деякі можуть почекати з цим ще рік-два. У всякому разі, учні 3-4 класу повинні знати, що швидкість читання мовчки у них має бути швидшою, ніж уголос. Наскільки? Спочатку - "трохи вищою", потім - удвоє, а дехто зуміє і ще швидше.

Не треба пояснювати, як важливо при цьому переконати учнів, що йдеться прочитання-розуміння, а не про швидкість перескакування з рядка на рядок. Досягається таке усвідомлення всією організацією роботи, в якій удосконалення техніки читання (зокрема, його швидкості) підпорядковане розумінню прочитаного. Та, як не прикро, саме вправ на техніку на багатьох уроках бракує.

Якщо брати до уваги не початковий (букварний) період, а наступні етапи навчання (3-4 клас), то можна в цілому визначити загальне спрямування роботи так. Вголос читають передусім для вдосконалення виразності (чіткість, правильність вимови, осмислене інтонуванні відповідний темп, уміння донести зміст до слухачів). Читання мовчки застосовують для формування вміння самостійно сприймати (розуміти) невідомий новий для учнів текст. Звичайно, такі розрізнення не можна абсолютизувати, але загальні принципи бажано уявляти.

Відповідно до цього добирають текст - відо