Скачать

Характеристика країн Єгипту та Аргентини

Міністерство аграрної політики України

Тальнівський будівельно-економічний коледж Уманського ДАУ

Характеристика країн Єгипту та Аргентини

Виконала: Ніженська Ю.А.

Студентка 1 курсу

Групи ЕС-14

Фаху " Бухгалтерський облік"

Перевірив: Міняйло О.О.

Тальне 2009

Єгипет

Єгипет, Арабська Республіка Єгипет (АРЕ) (Jumhuriyah Misr al Arabiyah) - держава на північному сході Африки та Синайському півострові в Азії (близько 6% території). Єгипту належать також кілька невеликих островів у Суецькій затоці та Червоному морі. На півночі країна омивається Середземним морем, на сході - Червоним морем. На заході межує з Лівією, на півдні - з Суданом, на північному сході - з Ізраїлем.

Площа країни 1001,45 тис.км2.

Населення 61,401 млн чол.(2001).

Столиця – Каїр (Cairo).

Офіційна мова – арабська.

Грошова одиниця – єгипетський фунт.олиця – Каїр (Cairo). Населення столиці з передмістями (станом на початок 2002 року) становить понад 16 млн. жителів. Великі міста Александрія, Порт-Саїд, Луксор, Ель-Фаюм, Асуан.

Форма правління – Республіка

Голова держави – Президент

Вищий законодавчий орган – Консультативна рада

Вищий виконавчий орган – Народне зібрання(однопалатний парламент)

Походження назви Єгипет від староєгипетського „Кемет" – „чорна"

.Фізико-географічне положення

Єгипет розташований на північному сході Африки і частково Азії (Синайський півострів) Більшу частину території Єгипту займають плато з висотами 300-1000 м (плато Лівійської, Аравійської і Нубійської пустель), які поступово підвищуються на сході до 2200 м і обриваються до Червоного моря і Суецької затоки. Невисокі гори трохи більше 2000 м над рівнем моря, де знаходиться найвища точка країни гора Катерін (2642 м), розташовані на півдні Синайського півострова. У північній частині Лівійської пустелі розвинені великі безстічні западини еолового походження – Каттара (-133 м), Ель-Фаюм (-43 м) і Сіва (-17 м).

Єгипет межує з Лівією на заході, Суданом на півдні, і в секторі Газа з Палестиною та і Ізраїлем на сході. Важливу роль Єгипту в геополітиці пов'язують з його стратегічним положенням: трансконтинентальний нації, оскільки вони володіють "політико-економічним мостом" (Суецький перешийок) між країнами Африки та Азії, які, у свою чергу, проходиться по судноплавним водним шляхам (Суецький канал), що сполучає Середземне море з Індійським океаном через Червоне море.

Поряд з долиною Нілу, більшість краєвиду Єгипту це є пустелею. Вітри можуть створювати піщані дюни, висотою більше 100 футів (30 м). Єгипет включає в себе частину пустелі Сахари і Лівійської пустелі. Ці пустелі стали називати "Червона земля", ще за часів стародавнього Єгипту і вони захищали Королівства фараонів від західної кочівної загрози.

Рельєф

Рельєф країни переважно рівнинно-горбистий. Близько 1/3 території, головним чином на північному заході і заході зайнято горами Атласу заввишки 1000-1200 м і міжгірними плато (Північний і Високий Тель). У західній частині Туніського хребта знаходиться найвища точка країни – г. Шамбі (1544 м). Решту території займають Туніська низовина (Нижній Тель) на півночі, південніше – Туніська Сахель. У центрі країни знаходяться безстічні солончакові низовини (шоти) – Шотт-Джерід (близько 5 тис. км2), Шотт-ель-Гарса (1,3 тис. км2), розташовані нижче за рівень моря, та інші, облямовані на півночі горами. На південному сході гори Ксур відокремлюють від берегової низовини рівнини кам'янистих пустель Сахари, що покриваються горбами. На крайньому півдні – піщана пустеля Рмель-ель-Абіод.

Геологія

К Територія Єгипту розташована в пів.-сх. частині Африканської платформи, в межах якої виділяються Нубійсько-Аравійський щит, Лівійсько-Єгипетська плита, Півн.-Синайська складчаста зона (Сирійська дуга), Сх.-Середземноморський перикратонний прогин і рифтові западини Червоного м., Суецької затоки і затоки Акаба. У будові Нубійсько-Аравійського щита беруть участь три комплекси:

архейсько-нижньопротерозойський, сланцево-гнейсовий та амфіболітовий;

нижньосередньорифейський зеленосланцевий вулканогенно-осадовий;

пізньорифейсько-вендський вулканогенно-осадовий.

Нубійсько-Аравійський щит є основним рудоносним районом Єгипту, в якому зосереджені родов. руд заліза, міді, золота, олова, танталу і ніобію, вольфраму, молібдену тощо.

Лівійсько-Єгипетська плита характеризується гетерогенною блоковою будовою, в якій виділяються великі конседиментаційні структури типу синекліз, лінійних западин, валоподібних піднять і склепінь. Потужність платформного чохла 8000-10000 м.

З рифтовими западинами Червоного моря і Суецької затоки, які сформувалися в неоген-четвертинну добу і виконані потужною (понад 6000 м) евапоритовою товщею, пов'язані родов. руд марганцю, свинцю, цинку, стронцію, кам. солі, гіпсу та ін.лімат

Клімат

Клімат Єгипту: на півночі – субтропічний, на іншій території – тропічний. Але на більшій частині Єгипту клімат тропічний континентальний пустельний з різкими добовими коливаннями температури. У пустелях денні температури можуть досягати 50 °С, а вночі опуститися до 10 °С - 0 °С.

Єгипет дуже бідна на опади територія земної кулі, адже на південь від Каїру, кількість опадів, взагалі, становить лише від 2 до 5 мм на рік (а в деяких районах з бездощів'я триває по кілька років). Тільки дуже тонка смуга північного узбережжя країни отримує достатню кількість опадів і ця кількість може досягати 410 мм (16,1 дюйма)(6). Найбільш вологий та багатий дощами зимовий період - з жовтня по березень(7). В цей же період спостерігається, по-де-куди, випадання снігу, здебільшого в горах Синай, а деякі з північних прибережних міст (Дамієтти, Балтім, Сіді Бейррені і рідко в Олександрії) піддаються морозам, які є частим явищем в основному для серединого Синаю і деяких місцин серединного Єгипту.

Середня температура влітку коливається від 80 °F (27 °С) і 90 °F (32 °С) влітку і до 109 °F (43 °С) на узбережжі Червоного моря, в цю ж пору року. Середня температура в зимовий період коливається від 55 °F (13 °С) і 70 °F (21 °С), а в по-одиноких гірських районах (здебільшого Синаю) опускається до нулевої відмітки. Стійкий вітер з північного заходу допомагає утримувати помірну температуру поблизу узбережжя Середземного моря. Хамасін є вітер, який дме з півдня (пустелі Сахари) і спричиняє на весні піщані й пилові буревії по всій території Єгипту, а іноді і підвищує температуру в пустельних районах до більш ніж 100 °F (38 °С), крім того, на територію Єгипту, щороку, вторгаються циклонні вітри Сірокко і самум.

Гідрогеологія

Виділяють такі гідрогеологічні регіони: пустельна область, долина і дельта Нілу, Синайський п-ів. У пустельній обл. головний водоносний комплекс пов'язаний з нубійськими пісковиками, пісками та конґломератами ниж. крейди. На півдні він залягає на поверхні, на півночі занурюється під більш молоді відклади (у западині Каттару глибина покрівлі 1885 м) і води стають напірними. Дебіти свердловин – десятки л/с. В западині Каттару природне розвантаження напірних вод складає 1,4 млн м.куб/добу. Сумарний відбір води в оазах Харга та Дахла – 3,36 млн м. куб/добу, т-ра води 25-39 оС, мінералізація південніше 28 о півн. ш. 0,5-0,6 г/л, склад HCO3- - Cl- - Na+. Північніше розвинуті солонуваті та солоні води Cl- - Na+ складу.

У долині і дельті Нілу головний водоносний горизонт приурочений до четвертинних алювіальних відкладів. Глибина залягання ґрунтових вод – від 1-2 до 10 м і більше. Дебіти колодязів і свердловин – від 0,5 до 15 л/с. Там, де до алювію приурочені напірні води, – до 100-150 л/с. Питомі дебіти 18-50 л/с. Води в долині Нілу прісні (0,5-1,0 г/л). За складом гідрокарбонатні кальцієві. У дельті поряд з прісними розвинуті і солонуваті (до 3-10 г/л) хлоридні натрієві води. Щорічні ресурси ґрунтових вод в дельті складають 500 млрд м3. З них лише 0,5 млрд. м3 використовується для водозабезпечення і зрошування. Синайський півострів має дуже обмежені ресурси прісних підземних вод, які зосереджені лише в малопотужних осадових і вулканогенних породах гірських районів.

Загальна характеристика господарства

Єгипет – аграрно-індустріальна країна. Економіка – змішаного типу при сильному державному секторі. Основні галузі промисловості: текстильна, харчова, туризм, хімічна, нафтова, конструкційних м-лів, цементна. Гол. тр-т: залізничний, автомобільний, морський. Гол. порти: Александрія, Порт-Саїд, Суец. У 1999 в Єгипті були два міжнародних летовища – в Каїрі і Луксорі і 88 аеропортів для внутрішніх авіаперевезень.

За даними (Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001): ВВП – $ 70,3 млрд. Темп зростання ВВП – 5,6%. ВВП на душу населення – $1146. Прямі закордонні інвестиції – $ 858 млн. Імпорт (продовольчі товари – бл. 30%, машини і обладнання, промислові товари – від цементу до автомобілів) – $ 17,3 млрд (г.ч. країни ЄС – 43,1%; США – 18,0%; країни Азії та Африки – 17,5%). Експорт (нафта і нафтопродукти, бавовна і текстиль, різні сільськогосподарські культури – рис, картопля, фрукти і овочі) – $ 13 млрд (г.ч. США – 38,3%; країни ЄС – 29,3%; арабські країни – 13,0%; країни Азії та Африки – 11,2%).

Основи сучасної єгипетської економіки були закладені при Мухаммеді Алі, який правив країною в 1805-1849. У той час почалося вирощування бавовни для експорту в європейські країни, більш інтенсивне будівництво гребель і каналів, перших залізниць і модернізація портів. Починаючи з 1920-х років створюються текстильні і інші промислові підприємства. Після революції 1952 однією з головних задач національного розвитку стала індустріалізація Єгипту. До початку 1990-х років в промисловому виробництві було зосереджено 22% трудових ресурсів країни. Серйозний удар по економіці завдала поразка у війні з Ізраїлем в червні 1967. Внаслідок війни були загублені такі важливі райони, як зона Суецького каналу і Синайський п-ів, де зосереджені основні нафтові родовища країни.

У 1991 за домовленістю з МВФ уряд Єгипту оголосив про початок реалізації програми реформування економіки. У 1993 почалася реалізація програми приватизації, за якою до 1997 передано в приватні руки 85 з 314 державних підприємств. Інші тенденції - лібералізація торгівлі, зниження ролі держави в сфері інвестиційної діяльності, інтеграція економіки Єгипту в світову економічну систему.

Головним енергетичним ресурсом є нафта. Інші джерела - місцевий природний газ і гідроелектроенергія, що виробляється головним чином на двох ГЕС в районі Асуану. Бл. 3/4 електроенергії виробляється на ТЕС. У 1998 в Єгипті було вироблено 63 млрд кВт·год електроенергії. Ця галузь повністю забезпечує внутрішні енергетичні потреби.

Флора і фауна

Хоча Єгипет на 94% складається з пустельних чи напівпустельних районів, тут все ще перебувають представники різноманітних екосистем, які адаптувалися до вкрай ворожих природніх умов. Внаслідок аридних кліматичних умов велика частина Єгипту позбавлена природного рослинного покриву. Місцями в пустелях під час зимових дощів з'являються ефемери - маки, жовтці, іриси. До напівпустельної і пустельної тутешньої рослинності входять злаки, ксерофільні чагарники, акації. У Середземномор'ї флора багатша - ковила, верблюжа колючка, степова цибуля, астрагал, шипшина... У дельті Нілу і в його долині по берегах водойм виростає папірус, зустрічаються фінікові та інші види пальм, тамарикс, олеандр, сикомор (фігове дерево. Природна рослинність у долині Нілу і в оазисах витісняється - зерновими, бавовною, плантаціями фінікової пальми.

Найбільш різноманітна лише фауна птахів, як тих, що постійно в Єгипті гніздяться, так і мігруючих видів, що прилітають на зимівлю з Європи (лелеки, чаплі, пелікани, гуси, качки, фламінго, баклани. З хижих птахів тут ще водяться грифи, соколи, сарич, але через постійний наступ людської цивілізації, їх ареал розповсюдження постійно ущільнюється, що призводить до зменшення особин. Водночас, Єгипет ще здавна був країною де культивувалося скотарство. Селяни і по сей день розводять верблюдів, ослів, велику рогату худобу, овець і коней.

На відміну від тварин, у пустелях багато плазунів (це "рай" для їх видів) - різноманітні змії, єгипетська кобра, змія Клеопатри, піщані змії, ефа, гюрза; ящірки - варани, гекони, агам і велика популяція різних видів комах. Ну й звичайно, Ніл і без крокодила (хоча ще на початку XXI століття вважали, що він вже на грані винищення) - Нільський крокодил, тепер зберігся в озері Насера, та на деяких ділянках пониззя Нілу. З ссавців зустрічаються - шакал, гієна, лисиця, кабан, мангуст, кажани, дрібні гризуни (миші, піщані миші, ...). В заповіднику Катерин на Синайському півострові водиться піщана газель і Синайський леопард, а в заповіднику Ваді-Рішраш (біля Каїра) під охороною знаходиться нубійських козеріг. Води Нілу багаті рибою - нільський окунь, тигрова риба, сом....

Нижче наведена реальна кількість біо-видів у Єгипті, саме таксони та їх кількість(по деяких, здебільшого в фауні, ще йдуть дослідження та їх кількість зростатиме) :Фауна

Фауна:

Комахи 10000

Інші безхребетні 4701

Риби прісноводні 85

Морські риби 669

Амфібії 8

Наземні рептилії 99

Морські рептилії 5

Місцеві види птахів, що гніздяться 150

Мігруючі і зимуючі птахи 320

Наземні ссавці 73

Морські ссавці 13

Кажани 22

Флора:

Віруси 44

Бактерії 238

Гриби 1260

Водорості 1148

Не цвітучі рослини 337

Квітучі рослини 2094

За даними Червоної книги (Red Data Book IUCN,2000).

Корисні копалини

Єгипет має значні запаси вуглеводневої сировини. Нафтові родовища приурочені головним чином до рифтових западин Червоного моря і Суецької затоки та північної околиці Лівійської пустелі (западини Каттара і Сіва і інші північно-західні райони). У межах деяких нафтоносних горизонтів, а також в дельтовій області розвідані родовища природного газу.

У нафтогазоносному басейні Суецької затоки виявлено понад 50 нафтових і газових родовищ. Загальні запаси нафти – 510 млн т (1998), природного газу – бл. 814 млрд м³ (1998). Найбільші родовища нафти – Ель-Білаїм, Рамадан, Джулай, Ель-Морган. Нафти важкі (920 кг/м³) високосірчисті (3,3-4,6%), середні (850 кг/м³, вміст сірки 1,3-1,7%). У 2000-2001 рр. зроблено серію газових відкриттів в дельті Нілу. Компанія BG International на дільниці Уест-Дельта-Діп-Марін отримала притоки газу в 1.2 млн м³/добу, у вкв. Файоум (Fayoum)-L-1x, в 35 км від берега на глибині моря 400 м, з двох продуктивних горизонтів отримано 0.8 млн м³/добу газу. Запаси родовища, за оцінкою компанії, можуть досягати 17 млрд м³. Загальні видобувні запаси нафти в Єгипті станом на 2001 складають 3.75 млрд барелів (за більш оптимістичними оцінками – до 10 млрд бар.).

Ресурси і резерви природного газу оцінені в 1999 складають 1 100-1 700 млрд м. куб.

Поклади кам'яного вугілля зосереджені в Файюмській западині і на півночі Синайського п-ова. Запаси бурого і кам'яного вугілля в країні невеликі – до 190 млн т. Вугленосні відклади юри і карбону. Найбільші родовища вугілля – Магара, Аюн-Муса, Ваді-Тора. Потужність пром. пластів 0,2-1,87 м. Вміст сірки 2,7-3,6%, вихід летких 23,5-59%, золи 4,4-26,3%, теплота згорання вугілля 14,7-30,48 МДж/кг.

Основним рудоносним районом країни є гори Етбай (родовища урану, титану, міді, олова, золота, молібдену, ніобію, вольфраму).

Родовища залізних руд зосереджені в Бахарійському (запаси понад 417 млн т), Кусейрському (80 млн т) і в Асуанському районі (150 млн т). Осадові руди приурочені до еоцен-олігоценових (Бахарія) і верхньокрейдових (Асуан) відкладів, метаморфогенні – до докембрійських порід (Ель-Кусейр). Поклади придатні для відкритої розробки.

Родовища марганцевих і залізо-марганцевих руд виявлені на Синайському п-ові і узбережжі Червоного м. в районі Халаїб. Руди метасоматичні і жильного типу. Найбільше родов. Умм-Бугма. Вміст Mn в рудах змінюється від 6 до 57%, Fe – 16-69%. Загальні запаси родов. 20 млн т.

Родовища титанових руд осадові і магматогенні, загальні запаси – 106 млн т. Запаси уранових руд на середину 1990-х рр. складали бл. 425 тис.т. Ресурси власне урану на 1998 р. – 15 тис. т. Платиноїди. Прогнозні ресурси МГП Єгипту незначні і складають до 300 т (~ 0,6% світових).

Алюміній. Основне джерело алюмінієвої сировини в країні – нефелінові сієніти (родовище Абу-Хурук в Аравійській пустелі).

Загальні запаси руд інших к.к такі: вольфрамових – бл. 25 тис.т., золотоносних – 30-45 т, ресурси – до 450 т (в перерахунку на метал), молібденових – 32 тис.т. (метал), ніобієвих – 150 тис.т. (оскид), олов’яних – понад 50 тис.т. (метал), свинцевих – 50 тис.т. (метал), стронцієвих – 1,7 млн т. (оскид), танталових – 43 тис.т.(оксид), цинкових – 860 тис.т.

Єгипет багатий на фосфорити. Запаси P2O5 в Єгипті – 5.2% від світових. Виділяються три фосфоритоносні райони: Червоного моря, (родов. Хамравейн, Абу-Тундуб, Дуві, Васіф), Нільський (Ель-Махамід, Абу-Хад, Ваді-ель-Батур, Ваді-еш-Шагаб та ін.), оазис Харга. Загальні запаси фосфоритів в 1990 х рр. оцінені в 3,1 млрд т., вміст Р2О5 в рудах 21,5-34%.

У Єгипті зосереджені істотні запаси цементної сировини (вапняки, глини, мергелі). Багаті родов. вапняків знаходяться в долині Нілу, Олександрії і Суецького каналу, Синайського п-ова. Загальні запаси вапняків Є. На середину 1990-х рр. складають бл. 17 млрд т. Всесвітньою популярністю користуються асуанські граніти і інші будівельні матеріали.

До дельти Нілу приурочені родовища кухонної і кам'яної солі, соди, гіпсу, титану і інших корисних копалин. У надрах Єгипту є промислові запаси азбесту, бариту, тальку, плавикового шпату.

Транспорт

У Єгипті існує найстаріша залізнична мережа Африки (Єгипетські національні залізниці), загальна протяжність якої складає 4751 км. Близько 30 % доріг протяжністю 50 000 км асфальтовано. Береги Єгипту омиваються Середземним морем на півночі і Червоним морем на сході. Хоча загальна протяжність берегових ліній досить велика, тут практично немає зручних місць для морських портів. Середземноморське побережжя протяжністю в 960 км. не має жодної природної бухти, придатної для стоянки сучасних великих судів. Окремі гавані є на побережжі Червоного моря, що протягнулося на 1900 км. Проте дно Червоного моря рясніє кораловими рифами, що сильно утрудняють морську навігацію в цьому районі. Судна зі всього світу стоять на якорі у величезному порту Александрія. Це друге за величиною місто Єгипту, засноване греками в 32 році до н.е. У Єгипті є ще два стародавні морські порти - це Суец на Червоному морі і Порт-Саїд на Середземному. Вони зв'язані між собою Суецьким каналом. Ефективно працює керований державною компанією Суецький канал. Після ліквідації наслідків єгипетсько-ізраїльської війни були проведені роботи з розширення і поглиблення каналу, що зробило його доступним для супертанкерів. Рівнинний характер рельєфу Єгипту і концентрація населення в долині і дельті Нілу дозволили відносно легко вирішити завдання транспортного сполучення.

У 1996р. в Єгипті було 64 тис. км автомобільних доріг, з них приблизно 50 тис. км з твердим покриттям. Завдяки сухому м'якому клімату можна без особливих витрат підтримувати дорожню мережу, і велика частина вантажних перевезень у країні здійснюється автотранспортом. В Єгипті є два міжнародних аеропорти - в Каїрі і Луксорі та 88 аеропортів для внутрішніх авіаперевезень. В 71-му аеропорті злітно-посадочні смуги мають тверде покриття. Крім того, діють два аеропорти з обслуговування вертольотів. Автопарк Єгипту налічував 1280 тис. легкових автомобілів і 423,3 тис. автобусів.

Залізничні перевезення пасажирів і вантажів здійснюють Єгипетські національні залізниці.

Зовнішньоекономічні зв’язки

В результаті помітного скорочення експорту торгівельний баланс країни постійно зводиться з великим дефіцитом. З 1991 по 1994 експорт, не пов’язаний з нафтою і нафтопродуктами, зменшився на 20%. У 1998 експортних вступів склали 3 млрд. дол., а витрати на імпорт – 15,5 млрд. Головні статті експорту – нафта і нафтопродукти, бавовна і текстиль, різні сільськогосподарські культури (рис, картопля, фрукти і овочі). Головні статті імпорту – продовольчі товари (30% загальній вартості), машини і устаткування, а також широкий набір інших промислових товарів – від цементу до автомобілів. На закупівлю продовольства за кордоном витрачаються майже всі вступи від продажу нафті. Дефіцит торгівельного балансу покривається головним чином за рахунок валютних перекладів єгиптян, що працюють за кордоном, доходами від іноземного туризму, митами за право користування Суецьким каналом, фінансовою допомогою уряду США і кредитами приватних банків. В середині 1980-х років у зв’язку з труднощами у сфері інвестицій і проблемами зайнятості в нафтовидобувних арабських країнах, викликаних різким скороченням вступів від експорту нафти, грошові перекази і приплив іноземних туристів до Єгипту із-за побоювань актів тероризму зменшилися. Грошові об’єми перекладів родичів сновасталі, що працюють за кордоном, зростати після закінчення в 1991 війна в районі Персидського затоки. Тоді багаточисельна армія єгипетських робітників відправилася до Кувейту відновлювати зруйновану війною економіку цієї країни. Вже на початку 1992 офіційна сума грошових переказів досягла 6,104 млрд. До 1999 сума зовнішнього боргу Єгипту оцінювалася в 30 млрд. дол. США. Для виплати відсотків по кредитах і обслуговування цього боргу необхідно витрачати ок. 170% сум експортних вступів і 35% засобів, що отримуються з-за кордону. Фінанси і банківська діяльність. У 1950–1960-і роки більше 90% всіх банківських активів належало чотирьом державним банкам. Всі вони контролювалися Центральним банком Єгипту, який здійснював емісію грошової одиниці країни, – єгипетського фунта. У 1970-і роки, при Садате, чотири крупні банки створили змішані банки, в яких доля акцій зарубіжних інвесторів не перевищувала 49%. Такі банки отримали право здійснювати фінансові операції в іноземній валюті. Імпортери іноземних товарів отримали дозвіл тримати валютні рахунки в єгипетських банках. Аби стимулювати єгиптян, що працювали за кордоном, зберігати накопичення в єгипетських банках, була розроблена система заохочення таких вкладників. Нововведення дозволили розширити джерела кредитування, полегшили інвестування в національну промисловість, але одночасно сприяли зростанню інфляції, темпи якої в середині 1980-х років складали 25–30% в рік. Завдяки зусиллям по стабілізації макроекономіки, зробленим на початку 1990-х років, темпи інфляції з 1992 по 1996 зменшилися з 21,1% до 7,2%, а до 1999 досягли 3,7%. Програма реформування економіки була поширена і на банківський сектор. В даний час в Єгипті допускається діяльність банків з 100-процентним іноземним капіталом, яким дозволено здійснювати банківські операції як в місцевій, так і в іноземній валюті. Приблизно половина внутрішніх кредитів прямує в приватний сектор. У 1990-х роках в Єгипті функціонувало більше 80 комерційних, ділових і спеціалізованих банків.

Писемність

У Стародавньому Єгипті впродовж його довгої історії існували кілька різних систем письма, які використовувалися в різних цілях: демотичне, ієратичне та ієрогліфічне письмо. Перші ієрогліфи були схематичними зображеннями тварин або предметів, які з часом перетворилися на фонетичні знаки. Кількість ієрогліфічних знаків зростала з часом, і в пізній елліністичний період їх нараховувалося біля 5 тисяч.

Ієрогліфічним письмом у Єгипті користувалися приблизно з 30 по 18 століття до н.е., після чого писемність перейшла до простіших позначень – ієратичного письма (13 - 2 ст. до н.е.). Потім єгипетське письмо стало ще більш удосконаленим – демотичним, в якому кожен із символів щось означав. Наприклад овал та три дерева над ним означали повінь, видозмінене зображення хижака означало якусь небезпеку.

Образотворче мистецтво і вірування

Завдяки вірі єгиптян в життя після смерті, в них розвивалося образотворче мистецтво. Єгиптяни вірили що окрім тілесної оболонки та душі, кожна людина має "КА" (можливо, життєва енергія, або свідомість людини, або і те і інше). Щоб це не було, але КА повинно було повернутися в тіло і розпочати нове життя. Але як може КА після довгої мандрівки знайти свою тілесну оболонку? Єгиптяни вирішили цю проблему. Біля гробниць ставили статуетки або скульптури із зображенням людини, яка померла. Ці образи повинні якнайбільше бути схожими на померлого, бо інакше КА не знайде своє тіло.

Живопис, портретні скульптури

Були і інші види мистецтв, як наприклад живопис. Найчастійше малювали на стінах гробниць та храмів. Також малювали на глиняних посудинах, горщиках тощо. Найчастіше на давньоєгипецьких зображеннях ми бачимо фараонів – верховних правителів країни. За давньоєгипецькими віруваннями фараона вважали сином бога сонця РА, земним втіленням бога Гора та спадкоемцем Осіріса. Тому самоправство фараона ніким не осуджувалося. Найбільших успіхів єгиптяни досягли у створенні портретних скульптур з каменю і дерева.

Музична культура Єгипту

Музична культура Єгипту налічує понад 5 тисячоліть. Але записи єгипетської музики не були виявлені. Джерелом свідчень про неї є археологічні пам‘ятки, а саме: були знайдені дугоподібна арфа, повздовжня флейта, систр (металеве брязкальце). Найчастійше музика була одноголосною, синкретичною, тісно пов‘язаною з танцем, пантомімою, драматичними виставами тощо. Згодом виникли три напрями в музиці Єгипту. Релігійно-культова, придворна та народна музика. Удосконалювались форми виконання. Утворювались ансамблі та зародилася так звана хейрономія – рання форма керування хором за допомогою жестів та міміки. В процесі подальшого розвитку виникла ліра, кутова арфа, подвійний гобой, дерев‘яні і бронзові сурми, різноманітні барабани, та що дуже важливо – пневматичний та гідравлічний органи. Це одні з кращих винаходів єгиптян. Після завоювання Єгипту Римом, знання і технологія поширились в Римській імперії. Зокрема єгипетський орган став попередником європейського органу. Також розвивалися примітивні форми багатоголосся, створювались невеликі хори.

Визначні місця

В Ель-Гізі знаходяться піраміди Хеопса, Хефрена та Мікерина, які є єдиним із семи чудес стародавнього світу, що збереглися до наших днів, і не менш відомий Сфінкс.

У давній столиці Єгипту Мемфісі (Менноф-Ра) - величні руїни храму Птаха. Тут коронували фараонів, а також відома статуя фараона Рамзеса II заввишки 14 м.

Світовим надбанням є також Луксор (у давнину Фіви), одна з давніх столиць Єгипту. Особливим є Луксорський храм на честь Амона-Ра з велетенськими статуями фараонів. Не оминають туристи й знамениту Алею сфінксів.

Карнак відомий найбільшим у світі колонним храмом на честь Амона-Ра та двома святилищами.

У Долині царів знаходяться гробниці фараонів різних династій і єдина нерозграбована гробниця фараона Тутанхамона, де були знайдені неоціненні скарби.

Знаменитим є Саккар з некрополем фараонів різних династій і величним поховальним комплексом фараона Джосера та ін. Цьому переліку немає кінця.

Аргентина

Аргентина (ісп. Argentina (arxenˈtina) Архенті́на), офіційно Аргентинська Республіка — країна в Південній Америці, що межує на півдні і заході з Чилі, на північному заході з Болівією, на сході з Парагваєм, Бразилією, Уругваєм і омивається Атлантичним океаном. Площа 2 780 092 км²

Населення 40,914 млн осіб (оцінка 2009).

Столиця — Буенос-Айрес.

Офіційна мова – іспанська.

Грошова одиниця — аргентинське песо.

Форма правління – Республіка

Голова держави – Президент(Обирається на 6 років)

Вищий законодавчий орган – Двухпалатний парламент – Національний конгрес(Сенат і Палата Депутатів)

Вищий виконавчий орган – Кабінет Міністрів

Походження назви Аргентина — від латинського "арґентум" (срібло). Купці використовували аргентинську річку Ріо-де-ла-Плата (Срібна річка) до перевозу срібла та інших скарбів з Перу. Земля вниз за течією і стала відома як Аргентина (Земля срібла).

Фізико-географічне положення Аргентини

Арґентина займає фактично всю південно-східну частину Південної Америки. Протяжність Арґентини з Півночі на Південь складає біля 3800 км. і біля 1400 км. із заходу на схід. Площа — близько 2 780 400 км². Арґентина відрізняється великою різноманітністю ландшафту: на півночі великі простори займає рівнина Гран-Чако, покрита тропічною саваною; до неї примикають сухі субтропічні степи Пампи, на півдні розташоване Патагонське плоскогір'я з суворим кліматом. На півдні і заході Арґентина граничить з Чилі, на півночі - з Болівією і Парагваєм, на північному сході і сході - з Бразилією і Уругваєм. Південно-східну межу Арґентини обкреслює Атлантичний океан, а її кордон з Чилі на заході і південному заході визначається Андами.

Географічно Арґентину можна розділити, на чотири основні регіони:

1) гірська область — Передандійським плато, що переходить в Анди (г. Аконкагуа, 6960 м) з численними конусами вулканів і сніговими вершинами;

2) Північні рівнини, Гран-Чако і межиріччя Парани та Уругваю;

3) Пампа — великі і практично безлісі рівнини на південь від Гран-Чако, на схід від Анд і на північ від р. Ріо-Колорадо;

4) Патагонія — відкриті вітрам степи Патагонського плато (висоти до 2 000 м) на південь від Ріо-Колорадо.

Рельєф

Велика довжина території Арґентини з півночі на південь забезпечує різноманітність природних умов. За будовою поверхні країну можна розділити на дві частини: підвищену - західну і південну,і рівнинну - східну.

Вздовж усього західного кордону Арґентини простяглися могутні Анди, що виникли під час альпійського гороутворення. На північному заході (до 28° пд. ш.) на висоті 3000-4000 м розміщується широке вулканічне плато Пуна-де-Атакама, кам'янисті ділянки якого чергуються з солончаковими западинами. Зі сходу плато обрамлює Східна Кордільєра (м. Галан, 6600 м) з величними сніговими вершинами, а з заходу - пасма вимерлих вулканів, серед яких вулкан Льюльяйльяко (6723 м), вулкан Антофалія (6100 м), гора Охос-дель-Саладо (6880 м) та інші.

На південь від 28° пд. ш. Анди різко вужчають. У Головній Кордільєрі знаходяться найвищі вершини Південної Америки, увінчані сніговими шапками: Аконкагуа (6959 м), Тупунгато (6800 м), Мерседаріо (6770 м).

На південь від 37° пд. ш. Анди знижуються до 2000 м, стають більш розчленованими, кордон снігової лінії опускається до 1200 м.

На південь від 41° пд. ш. починаються Патагонські Анди. Тут збереглися сліди древнього заледеніння. А вологий і прохолодний клімат на півдні сприяє розвитку сучасних льодовикових форм рельєфу. Льодовики спускаються вниз довгими химерними язиками. Біля підніжжя гір вони створюють живописні форми рельєфу.

Вирішальний вплив на утворення форм рельєфу Вогняної Землі мало заледеніння, тому на острові переважає морений ландшафт. Північна його частина - низовинна, південна - гориста.

Між 23° і 38° пд. ш. на схід від Анд витяглися в меридіональному напрямку Прекордільєри і Пампінські Сьєрри. Ці гори древнього походження, для них характерні плоскі вершини і круті асиметричні схили. З горами чергуються глибокі долини (вальєс) і широкі міжгірні улоговини, зайняті солончаками. У районах Сан-Хуана, Сан-Луїса, Ла-Ріохи зустрічаються специфічні форми рельєфу - меданос і ареналес - утворення рухомих пісків.

На південь від річки Ріо-Колорадо і на схід від Анд лежить Патагонія. Її поверхня складається зі ступінчастого плато з крутими схилами, розчленованими глибокими каньйонами. Східці спускаються із заходу на схід до Атлантичного океану з висоти 2000 м до 100-150 м.

Древня кристалічна основа Патагонської платформи вкрита великим чохлом морських і континентальних, у тому числі давніх водольодовикових відкладень.

Весь північний схід Арґентини займає Лаплатська низовина, що складається з рівнин Гран-Чако, Пампа і межиріччя Парани та Уругваю. Рівнина Гран-Чако полого знижується від передгір'їв Анд на схід. Межиріччя Парани і Уругваю - рівнинна область, утворена червоними пісковиками і мергелями, покритими товстим шаром глинистого алювію та лісом. Північна частина цієї рівнини - лавове плато, центральна - плоска заболочена низовина, південна - горбиста рівнина, перетнута піщаниковими грядами - кучильяс. Пампа за рельєфом ділиться на північно-східну - низьку (Вологу) і південно-західну - високу (Суху). Низька Пампа - плоска рівнина, що знижується з 250 м на заході до 20 м на сході. Висока Пампа лежить на рівні 300-600 м. Її поверхня хвиляста, ряди піщаних дюн чергуються з солончаками і солоними озерами, а рівнинність порушується древніми середньовисотними масивами.

Геологія Арґентини

У межах Арґентина виділяються: Південно-Американська платформа, Патагонська епіпалеозойська платформа, частина Андійської складчастої системи та розділяючий їх Передандійський крайовий прогин. Докембрійські утворення древньої платформи перекриті осадовим чохлом морських відкладів раннього і середнього палеозою і континентальних відкладів верх. палеозою, мезозою і кайнозою. Породи фундаменту і низів чохла виступають в підняттях сьєрр Буенос-Айреса (Сьєрра-де-ла-Вентана, Сьєрра-дель-Танділь).

У межах Патагонської платформи складчаста основа виступає в масивах Самун-Кура і Де-Сеадо, складених верхньодокембрійськими та мезозойськими породами, які прорвані верньопалеозойськими гранітами і перекриті верньопалеозойськими, мезозойськими і кайнозойськими морськими та континентальними вулканогенними і уламковими породами, які наповнюють прогини Колорадо та Сан-Хорхе. Між Патагонською платформою та Андами знаходиться Переадандійський прогин. Це система впадин різного віку.

Клімат

Оскільки Арґентина має велику протяжність з півночі на південь, вона лежить у трьох кліматичних поясах: тропічному, субтропічному і помірному. Середньорічні температури коливаються від +24С на півночі до +5С на півдні. Клімат країни формується переважно під впливом морських повітряних мас з Атлантичного океану. Проте більше ніж половина території лежить у зоні недостатнього зволоження, що пов'язано з розташуванням гірських систем, які затримують вологі вітри. На більшій частині території країни клімат помірний.

На північному сході - клімат субтропічний, вологий, зима м'яка. . У Буенос-Айресі літні місяці дуже спекотні, і більшість жителів відразу після Різдва виїжджають відпочивати. У січні і лютому місто пустіє. Взимку для європейців погода дуже приємна, температура знижується, але не набагато.

Клімат рівнинної частини на Півночі. — тропічний, з вологим жарким літом і теплою сухою зимою (пересіч. температура січня +30°, липня +20°, опадів до 900 мм), в центр, районах — субтропічний (пересіч. температура січня +23°, липня +9°, опадів бл. 1000 мм). На півдні країни (у Патагонії) набагато холодніше і більшу частину року йдуть дощі — клімат помірний, напівпустельний (пересіч. температура січня +12, +22°, липня +2, +5°, опадів 100—250 мм). У Андах — на Півночі переважають високогірні, пустельні клімати, в пд. районах помірно холодні.

Гідрогеологія

Річкова сітка густіша на півночі: великі судноплавні ріки — Парана з Парагваєм, Уругвай. Серед водних ресурсів Арґентини головна роль належить річкам. В країні багато озер, особливо на півдні Патагонії і в басейні Парани та Уругваю. Більшість з них має стік в Атлантичний океан. Найбільш розвинута річкова мережа на північному сході країни, де дві багатоводні ріки Парана та Уругвай зливаються в гирло Ла-Плати. За довжиною і площею басейну ріка Парана є другою річкою Південної Америки після Амазонки. На території провінції Місьонес вона тече в скелястій ущелині і рясніє порогами і водоспадами. Нижче, виходячи з ущелини, зливається зі своєю головною притокою - річкою Парагвай. Нижче гори Дьяманте Парана розширюється до 50 км, а після впадіння у неї річки Уругвай утворює естуарій Ла-Плати шириною до 300 км.

Річки Парана, Уругвай і Парагвай мають нерівномірний режим стоку з літньо-осіннім максимумом і переважно дощове живлення. Рівень води дуже коливається, тому нерідкі повені, що завдають великих збитків країні.

Найбільші річки північної Аргентини - це притоки Парани: Пількомайо, Ріо-Бермехо, Ріо-Саладо. Вони течуть по рівнинній місцевості, влітку розливаються; взимку, в посушливий період, міліють.

Гірські річки Анд мають льодовиково-дощове живлення і відрізняються рівномірним режимом стоку. В