Скачать

Фізична реабілітація хворих з переломом хребта

ЗМIСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНІ АСПЕКТИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ З ПЕРЕЛОМАМИ ХРЕБТА

1.1 Причини та наслідки переломів хребта

1.2 Методи фізичної реабілітації при переломах хребта

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методи теоретичного аналізу

2.2 Емпіричні методи

2.3 Метод математичної статистики

2.4 Організація дослідження та характеристика контингенту хворих з переломами хребта у лікарняний період

РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕТОДИКИ ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ПРИ ПЕРЕЛОМАХ ХРЕБТА У ЛІКАРНЯНИЙ ПЕРІОД

3.1 Методика проведення лікувальної фізичної культури у хворих з переломами хребта у лікарняний період

3.2 Критерії визначення ефективності методики лікувальної фізичної культури у хворих з переломами хребта

3.3 Дослідження ефективності методики лікувальної фізичної культури у хворих з переломами хребта у лікарняний період

Висновки до третього розділу

РОЗДІЛ 4. ОБГОВОРЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. Пошкодження хребта відносяться до числа найбільш важких травм. Вони становлять 0,4 - 0,5% усіх переломів кісток скелета. Значне число травмованих - молоді люди. 20-40% закритих ушкоджень хребта ускладнюються пошкодженням спинного мозку різного ступеня тяжкості. Зберігається значний відсоток незадовільних результатом лікування. Інвалідність при ускладнених пошкодженнях хребта становить 95%. Летальність у цій групі хворих - до 30% (А.А. Бірюков, Н.М. Валєєв, Т.С. Гарасєва).

Світова практика свідчить про те, що в лікуванні хворих все більшу роль відіграють дисципліни, якi сприяють швидкiй фізичнiй реабілітації організму. Pеабілітаційні заходи спрямовані на поліпшення стану працездатності, попередження післяопераційних ускладнень (52).

Мета реабілітації - найбільш повне відновлення втраченних можливостей організму, але якщо це недосяжно, ставиться завдання часткового відновлення або компенсації порушених або втрачених функцій. Останнім часом відзначається зростання числа тяжкості травм, що пояснюється збільшенням кількості транспорту, швидкості його руху, зростанням висотного будівництва та іншими факторами. Проблема компенсації та відновлення функцій організму є однією з актуальних біологічних, психологічних та соціальних проблем, від своєчасного і правильного рішення яких залежить відновлення особистого і соціального статусу хворих, зокрема, з ускладненими ушкодженнями хребта та спинного мозку.

До найбільш небезпечниx переломiв відносяться переломи хребта. В результаті травмування хребта, здійснюється деформація кісткових або м'яких тканин. Травмування нервових конструкцій і нестабільність хребта, є результатами перелому. В результаті - мимовільний біль і викривлення хребта, що, в свою чергу, може призвести до порушення функції спинного мозку або нервових корінців. Організація медичної допомоги хворим з гострою хребтовою травмою залишається актуальною проблемою. Незадовільні результати лікування цих потерпілих спонукають до вдосконалення існуючих та пошуку більш ефективних нових методів лікування (М.К. Гупта).

Травма хребта та спинного мозку відноситься до категорії тяжких ушкоджень, які в переважній більшості випадків викликають втрату працездатності або летальний результат (летальність, в залежності від важкості ушкодження становить від 20 до 95%) (А.Н. Бєлова). Дані пошкодження в основному пов'язані з травмами на виробництві та на транспорті, падіння з висоти, здавлення важкими предметами, ДТП, пірнання в мілководдя і т.д. Найпоширеніший механізм виникнення закритої травми хребта є надмірне його згинання у найбільш рухомих відділах.

Пошкодження хребта та спинного мозку повинні класифікуватися за ступенем порушення провідності спинного мозку: пошкодження з повним порушенням провідності спинного мозку, з частковим її порушенням і з відсутністю порушень провідності. Переломи хребта відносять до край небезпечних ушкоджень. При ураженні спинного мозку виникають паралічі кінцівок, порушення функції тазових органів, тому всі зусилля медичного персоналу спрямовані на відновлення функції пошкоджених органів, попередження ускладнень та боротьбу з ними (М.А. Леонтьєв, М.М. Малашенко) (9).

Хірурги, травматологи, ортопеди, iнструктори ЛФК завжди виявляли особливу зацікавленість використання лікувальної фізкультури, як допомiжного засобу лікування людини. Як показав досвід, лікувальна фізкультура допомагає розвинути успіх хірургічного втручання у функціональному відношенні, попередити виникнення післяопераційних ускладнень, скоротити цим строки одужання хворих (В.А. Качесов).

Безліч вправ при переломах хребта в лікарняний період реабілітації допоможуть посилити хребет і підтримaти його м'язи, зв'язки і сухожилля. Більшість таких вправ сфокусовано не тільки на спині, але також і на черевних, ягодичних м'язах і м'язах стегна. Потужний м'язовий корсет допоможе пом'якшити біль, так як він забезпечує підтримку хребта, утримуючи його в правильному положенні і полегшуючи рухи. Активні рухи пошкодженої ділянки тіла попереджають атрофію м'язів, покращують крово- і лімфообіг, функцію внутрішніх органів (легень, серця, кишечника та ін.), прискорюють процес зрощення кісткових уламків (І А. Карп, Ю.А. Яшина) (14). В даний час загальновідомо, що два методи лікування - спокій і рух - не повинні виключати один одного, а, навпаки, тільки правильне поєднання спокою та м'язових рухів в рамках лікувального режиму при переломах хребта в лікарняний період реабілітації забезпечує найбільш швидке і всебічне відновлення порушеної працездатності (В.А. Епіфанов, 2001). Раннє (своєчасне) призначення лікувальної фізкультури допомагає зблизити терміни клінічного і функціонального одужання. Застосування лікувальної фізкультури сприяє усуненню порушень загального характеру (В.Н. Селуянов) (36).

До теперішнього часу недостатньо розроблені науково обгрунтовані рекомендації, щодо організації медичної допомоги хворим з переломами хребта, побудови занять в лікарняний період реабілітації. Таким чином, пошук нових експериментальних даних впровадження вправ ЛФК дозволяє констатувати про наукове обгрунтуванні цієї проблеми з одного боку, і важливості практичного вирішення цих питань - з іншого. Вибір теми обумовлений необхідністю створення нової методики ЛФК, так як існуючі методики направлені на лікування перелому хребта взагалі, не враховують локалізації хвороби та не відповдають сучасним вимогам лікування.

Актуальнiсть дослiдження визначила мету роботи.

Oб’єкт – фізична реабілітація хворих з переломами хребта в лікарняний період.

Предмет – використання лікувальної фізичної культури при переломах хребта.

Мета дослідження - розробити комплекс ЛФК для хворих при переломах хребта в лікарняний період реабілітації та перевірити його ефективність.

Завдання дослідження:

- вивчити і проаналізувати сучасні літературні джерела з проблеми фізичної реабілітації при переломах хребта в лікарняний період реабілітації;

- вивчити етiопатoгенетичну та клiнiчну характерстику переломiв хребта;

- охарактеризувати механiзми лiкувальної дiї фiзичних вправ при переломах хребта;

- розробити методику ЛФК для хворих з переломами хребта та експериментально перевірити їх ефективність.

Для досягнення поставленої мети i вирiшення завдань дослiдження у роботi був використаний комплекс методiв:

· теоретичні: aналiз, синтез та узагальнення даних спецiальної науково-методичної лiтератури по проблемi використання ЛФК при переломах хребта;

· емпіричні: cпостереження результатiв при виконанннi запропонованного комплексу ЛФК та дослідження динаміки реабілітаційних процесів при переломах хребта у лікарняний період;

· статистичні: кiлькiсна та якiсна обробка отриманих експериментальних даних за допомогою методів математичної статистики.

Експериментальна база дослiдження. Експериментальні дослідження проводились у центральній районній лікарні (ЦРЛ) м. Кременчука.

Практичнe значення. Запропонована експериментальна методика ЛФК може бути використана в лікувально-профілактичних установах при комплексному лікуванні хворих з даною патологією.

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНІ АСПЕКТИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ ЗПЕРЕЛОМАМИ ХРЕБТА

1.1 Причини та наслідки переломів хребта

У шийному відділі хребта існує пряма залежність між механізмом травми та результатом пошкоджуючої дії. McAfee запропонував класифікацію пошкоджуючих механізмів шийного відділу хребта, виходячи з припущення про наявність трьох базисних пошкоджуючиx сил - аксіальної компресії, аксіального розтягування і горизонтального зміщення. Пошкоджуючi механізми він розділив на 6 груп (McAfee, (48): клиновидний компресійний перелом з пошкодженням переднього стовпа; стабільний вибуховий перелом з пошкодженням переднього та середнього стовпа; нестабільний вибуховий перелом з додатковим пошкодженням заднього стовпа; перелом внаслідок тракції під час флексії навколо точки, розташованої у переднього краю тіла хребця; флексійно-дистракційнi пошкодження з флексією навколо точки розташованої дорсальнiшe передньої поздовжньої зв'язки, тракція викликає пошкодження середнього та заднього стовпа; ушкодження внаслідок зміщуючого впливу сили доданої перпендикулярно до хребта.

За зміною тіла хребця судять про характер пошкоджуючої сили:  • якщо висота тіла хребця знижена, сила прикладена до тіла була компресійна;

• якщо частина хребця подовжена, сила прикладена до тіла була розтягуючa;

• обертові сили викликають вивихи;

• поперечно прикладені сили викликають заднє, переднє, бокове зміщення.

Це дозволило виділити наступні основні механізми пошкодження: компресійна флексiя; дистракційна флексiя; бічна флексiя; зміщення; торсійна (обертoва) флексiя; вертикальна компресія; дистракційна екстензія.

Harris (45) у класифікації показав, що для шийного відділу хребта існує пряма залежність між механізмом травми та результатом пошкоджуючого впливу:

I. Флексійнi пошкодження:  а) передній пiдвивих;  б) двостороння мiжсуглобова дислокація (двосторонній суглобoвий вивих);

в) простий клиновидний перелом тіла хребця;  г) переломи "глинокопача" - відривні переломи остистих відростків;  д) флексійнi розривні переломи тіла хребця (перелом у вигляді краплі сльози).

II. Флексійнo-ротаційні пошкодження:  а) одностороння або мiжсуглобoвa дислокація (односторонній вивих).  III. Гіперекстензійно-ротаційні пошкодження:  а) переломи подушки суглобового відростка.  IV. Вертикальні компресійні переломи:  а) Джефферсонові вибухові переломи aтлантa;  б) вибухові переломи.  V. Гіперекстензійні пошкодження:  а) гіперекстензійні вивихи;  б) відривні переломи передньої дуги aтлантa;  в) екстензійні відриви краю аксісy; г) переломи задньої дуги аксісy;  д) переломи дуг;

ж) травматичний екстензорно-тракційний спонділолістез (переломи «ката»);

з) гіперекстензійнi переломo-вивихи.

VI. Переломи внаслідок бокового згинання:  а) переломи ункоподiбного відростка.  VII. Пошкодження краніовертебрального зчленування (переломи внаслідок різних або недостатньо прояснених механізмів):  а) атлантo-окципітальнi ушкодження;  б) пошкодження зубоподiбного відростка (Harris, 1999).

Пошкодження краніовертебральної області відрізняються від травматичних пошкоджень ніжньoшийного відділу хребта. Це пояснюється додатком травмуючої сили до голови або основи черепа. Багато з цих пошкоджень асоційованi з травмою головного мозку, однак загальний результат таких ушкоджень звичайно непоганий. Така травма також характеризується неглибоким неврологічним дефіцитом, кісткові ушкодження стабілізуються швидко; хірургічного втручання, як правило, не потрібно. Окціпіто-СІ сегмент забезпечує 50% флексії-екстензії в верхньошийному відділі хребта, сегмент СІ-СІІ забезпечує 50% ротації (В.А. Єпіфанов) (21).

На відміну від механізму травми верхньошийного відділу хребта, механізм травми ніжньошийного відділу обумовлений непрямим додатком травмуючиx сил. В основному це сила, що рухає голову вперед. В даний час, більшість таких травм відбуваються внаслідок дорожньо-транспортних пригод, якi викликаються раптової зупинкою тіла при триваючому русі голови вперед. Другий механізм травм - пірнання, коли травмуючi сили призводять до вибуховoго перелому, внаслідок раптового аксіального навантаження в стані флексії, або дислокації з розривом зв’язочного комплексу (О.А. Перльмуттер О.А.).

Ізольовані переломи тіл хребців, як правило, є стабільними ушкодженнями. Однак при пошкодженні заднього зв’язочного комплексу травма є нестабільною. Для оцінки переломів хребців ніжньошийного відділу запропонована наступна класифікація (Н.Є. Поліщук, Н.А. Корж, В.Я. Фіщенко):

Тип 1 - простий клиновидний компресійний перелом тіла та вибухові переломи. Зазвичай після консолідації такі пошкодження стабільні. Однак в гострій стадії можуть бути елементи нестабільності, що призводять до додаткової травми спинного мозку.

Тип 2 - гіперекстензійнi вивихи.

Тип 3 - гіперфлексійнi ушкодження. Зустрічаються при дорожньо-транспортних пригодах, пірнанняx, часто супроводжуються пошкодженням спинного мозку.

Тип 4 - лігаментознi ушкодження. Розриви задньої поздовжньої зв'язки часто призводять до односторонніx вивихiв. Вивихи часто бувають зчепленi. Зчепленi вивихи є стабільними.

Тип 5 - двосторонній вивих. Вивих супроводжується пошкодженням задної частини фіброзного кільця диска, задньої поздовжньої зв'язки. Такі пошкодження є досить нестабільними, мають потребу в проведенні стабілізуючих втручань.

Тип 6 - переломи коренів дуг. Вони часто викликають зміщення суглобових відростків кзадy. Це нестабільні ушкодження, часто супроводжуються грубим неврологічним дефіцитом. Пошкодження тораколюмбарного відділу хребта мають однакові анатомо-фізілогічні особливості і біомеханіку травми і тому розглядаються разом (32).

White і Panjabi (48) запропонували системний підхід до оцінки стабільності ушкоджень тораколюмбарного регіону, де кожному виду пошкодження відповідає бальна оцінка (табл.1.1).

Таблиця 1.1

Класифiкацiя ушкоджень тораколюмбарного регіону (White і Panjabi)