Скачать

Туриз як галузь світового господарства

УКООПСПІЛКА

ЛЬВІВСЬКА КОМЕРЦІЙНА АКАДЕМІЯ

Кафедра регіональної економіки

з дисципліни “Світова економіка”

на тему: “Туризм у світовому господарстві”

Виконала студентка381групи

факультету МЕВ

Данкова Наталія Олегівна

Керівник: к.е.н., в.о. доц. Скоропад І.С.

Львів – 2003

ЗМІСТ

Вступ.....................................................................................................................3

1. Історія розвитку туризму....................................................................................5

2. Рекреаційні ресурси як основа туристичного потенціалу...............................8

3. Туризм як галузь світового господарства........................................................15

4. Економічний вплив туризму.............................................................................27

5. Ціноутворення в туризмі...................................................................................32

Висновки.............................................................................................................44

Список літератури..............................................................................................46

ВСТУП

Міжнародний туризм є відносно молодою галуззю в світі, хоча свої корені бере з давніх часів. Сучасного вигляду туристична галузь набуває в 1937 р., коли цим питанням почали цікавитись міжнародні організації.

Значення туристичного бізнесу постійно зростає. Це пов’язано з тим, що туризм набирає все більшого значення для міжнародних зв’язків, є стимулом для пожвавлення економічного стану країн і окремих регіонів. Міжнародний туризм є постійним джерелом для поповнення валютних надходжень и державного бюджету. Туризм виступає стабілізатором налагодження та укріплення стосунків між країнами, дійовим фактором підвищення престижу країни в міжнародному співтоваристві, ділових колах.

Надання туристичних послуг є вигідним для держави з точки зору використання рекреаційних ресурсів. Таким чином, іноземний турист платить за туристичні послуги, при цьому не вивозячи рекреаційні ресурси за межі країни. Країна отримую прибутки зберігаючи свої природні та культурно-історичні цінності.

Для деяких слаборозвинутих країн туризм є єдиним рушієм економічного зростання. Кенія, Танзанія, Єгипет, Марокко, Туніс, Мадагаскар та Маврикій – це ті країни, уряди яких стимулюють розвиток туристичної галузі, так як туризм – це єдине джерело надходження капіталу, та іноземних інвестицій.

На міжнародному туристичному ринку на сучасному етапі існую жорстка конкуренція. Великі туристичні підприємства намагаються розповсюджувати свій вплив, яскравим прикладом чого є просування свого капіталу на іноземні ринки. Тим самим вони здійснюють позитивний вплив на розвиток туристичної галузі, допомагаючи країнам, що розвиваються зайняти стійке положення на міжнародному ринку туристичних послуг.

Метою нашої курсової роботи було розкрити питання важливості туристичної галузі для розвитку не лише окремої країни, але й регіонів. Туристична галузь характеризувалася як фактор встановлення міжнародних економічних зв’язків, встановлення миру у всьому світі.

В цій курсовій роботі були висвітлені питання, які на нашу думку є найважливішими для розвитку міжнародної туристичної галузі. По-перше, це історія виникнення туризму, так як саме перші мандрівки стали рушійною силою для подальшого розвитку туризму. По-друге, це опис рекреаційних ресурсів. Нами був проведений розподіл країн по регіонам, так як це допомогло нам об’єктивніше висвітлювати стан рекреаційних ресурсів, фактори які позитивно або негативно впливають на розвиток туризму в тому чи іншому регіоні.

Дуже важливим було охарактеризувати туризм як галузь світового господарства. В цьому розділі нами були проведені дослідження, які допомогли нам практично підкріпити теоретичні знання які ми отримали за період написання цієї курсової роботи.

Але головним завданням написання цієї курсової роботи було висвітлення питання економічного впливу і ціноутворення в туризмі. На нашу думку вибір правильного цінового методу є запорукою успішних заходів по мінімізації витрат і максимізації прибутку від надання туристичних послуг. Правильний метод ціноутворення дозволить збільшувати прибутки паралельно збільшуючи кількість споживачів туристичних послуг.

Загальний обсяг роботи становить 46 сторінок. В роботі містяться 1 таблиця, 5 рисунків, 13 формул. Нами було використано 12 літературних джерел та 4 джерела всесвітньої мережі Internet. Для проведення нами досліджень використовувалася комп’ютерна програма Econometric Views.

РОЗДІЛ 1

Історія розвитку туризму

Масовий туризм є феноменом XX століття, оскільки отримав сучасний вигляд в основному за рахунок автомобілів і літаків з реактивними двигунами. Проте люди подорожували вже з незапам'ятних часів, головним чином для того, щоб уникнути голоду або небезпеки. Останки перших людей були знайдені в Західній Європі, Африці, Китаї і Джаві. Цей факт вказує на чудову здатність стародавніх людей подорожувати на дальні відстані без яких-небудь засобів пересування.

Винахід грошей фінікійцами і розвиток торгівлі, що почався в 4-му тисячолітті до н. э., можна визначити як початок сучасної ери подорожей. Фінікійци також винайшли писемність і колесо, так що їх по праву можна вважати родоначальниками «туристського бізнесу» (6, с. 176).

Як перших мандрівників можна виділити жителів Океанії та Середземномор’я.

Серед найперших були подорожі по Океанії. Маленькі човникові каное, не більше 40 футів завдовжки, використовувалися для подорожей з Південно-Східної Азії через Мікронезію і Тихий океан до островів Маркізи, архіпелагу Туамоту і З'єднаних островів. В 500 р. до н.е. Полінезія із З'єднаних островів подорожувала на Гаваї на відстань більше 2 тис. миль. Навігація здійснювалася шляхом спостереження за розташуванням сонця і зірок, хвилюваннями океану, хмарами і польотами птахів. Нерозгаданою залишається проблема поповнення запасів прісної води і їжі.

В стародавній колисці Західної цивілізації подорожі з метою торгівлі, комерції, релігії, лікування або навчання були популярними ще за давніх часів. У Ветхому Заповіті існують численні згадки про подорожі торговців на караванах.

З метою вивчення нових територій відправлялися в далекі подорожі старогрецькі учені (Геродот, V в. до н.е.) і дослідники інших країн (Піфей, IV в. до н.е.).

Починаючи з 776 р. до н.е. щорічно на Олімпійські ігри стікалися тисячі любителів спорту і шанувальників мистецтв не тільки з Еллади, але і інших держав Середземномор'я. До цього періоду відноситься і споруда спеціальних великих будинків, в яких могли розміститися і відпочити атлети і глядачі.

Нагромаджені до початку нашої ери географічні дані про різні країни якнайповніші були висловлені стародавніми географами Страбоном (63 р. до н.е.-20 р. н.е.) і Клавдієм Птоломєєм (90-168 рр. н.е.).

Стародавній Рим вніс свій внесок в історію туризму: багатство, достаток і величезні території імперії були першорядними складовими, необхідними для туризму. Римляни побудували прекрасну мережу доріг, по яких вони могли подорожувати на конях на відстань більше 100 миль в день, щоб подивитися знамениті храми в регіоні Середземномор'я, особливо піраміди і пам'ятки Єгипту. В період розквіту римської імперії для римлян з багатих сімей поїздка до Греції часто була пов'язана з необхідністю доповнити свою освіту. Пізніше подорож до Греції стала набувати розважального характеру: країна привертала туристів фестивалями, атлетичними змаганнями і іншими видами розваг. Переміщення багатих мандрівників вимагало відповідної організації їх відпочинку. Особливо охоче відвідувалися місця з теплими мінеральними джерелами.

Ще в 1 в. до н.е. в римській імперії виникли державні заїжджі двори, що знаходилися один від одного на відстані одного дня їзди на коні. Вони розташовувалися в містах і на головних дорогах, по яких проїжджали кур'єри і державні службовці з Рима, аж до Малої Азії і Галії.

В правління Олександра Великого (з 334 р. до н.е.) місто Ефес в Туреччині стало важливим торговим центром і одним з головних міст в античному світі, куди стікалися туристи, щоб помилуватися на акробатів, жонглерів, чарівників, які переповнювали його вулиці.

Проте занепад римської імперії (1 в. н.е.) супроводжувався і занепадом туризму. Потік багатих мандрівників скоротився, дороги прийшли в непридатність, країна стала наповнюватися бандитами, злодіями, що зробили подорожі небезпечними. Протягом подальших століть і до середини XV століття головним видом подорожей було паломництво європейців, які подорожували по святих місцях континенту.

Наймасовіше пересування людей в середньовічній Європі відбувалося за часів хрестових походів, які робилися європейськими лицарями і слідуючими за ними купцями в цілях захоплення чужих багатств і територій. Вслід за ними рухалися на схід священики і паломники у супроводі незліченних натовпів бродяг і знедолених. Представники привілейованих класів в середні століття подорожували до цілющих джерел. Проте, не дивлячись на різні цілі походів і подорожей, всі вони об'єктивно розширювали географічні пізнання людини. Докладні описи побачених ними річок, морів, материків і країн залишили Афанасій Никітін, Марко Поло, Васко де Гама, Христофор Колумб і ін.

Створювалися передумови для великих географічних відкриттів кінця XV - другої половини XVII століття, число невідкритих географічних місць на карті миру неухильно скорочувалося.

В XVI столітті величезний континент Північної Америки досліджувався іспанцями, які для своїх подорожей використовували коней.

Перші подорожі американців по країні здійснювалися пішки або на конях, надалі стали використовуватися маленькі човни і каное. Залежно від того як будувалися дороги, стали розповсюджуватися поїздки на поштових каретах. Будівництво залізниць по всій країні привело до ще більшої популярності подорожей. В 1850 р. була заснована компанія «Амерікен Експрес», яка стала піонером у використанні дорожніх чеків (1891 р.) і різних туристських послуг.

Однією з найважливіших подій в історії подорожей по Америці є поїздки, вчинені під час другої світової війни: більше 12 млн. американців обслуговували озброєні сили з 1941 по 1945 р.

РОЗДІЛ 2

Рекреаційні ресурси як основа туристичного потенціалу

Природні рекреаційні ресурси – це об’єкти і явища природного походження, що можуть бути використані для туризму, лікування, відпочинку, впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їхню спеціалізацію та економічну ефективність. Вони сприяють відновленню фізичних і духовних сил людини, її працездатності, використовуються для прямого й опосередненого споживання та виробництва курортних та туристичних послуг (12, с. 148).

Рекреаційні ресурси - це сукупність природних, природно-технічних, соціаль­но-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних та духовних сил людини, її працездатності (3, с. 86). Розрізняють природні і соціально-економічні (або природні і культурно-історичні) ресурси рекреаційної діяльності.

Природні рекреаційні ресурси - це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, їх компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси - культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території.

Рис. 2.1. Фактори привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів, %

Поняття “рекреаційні ресурси” є набагато ширшим від поняття “туристичні ресурси”, оскільки включає в себе компоненти природи, соціально-економічні принципи і культурні цінності, які задовольняють туристичні потреби споживачів. Зробивши порівняння всіх факторів привабливості рекреаційно-руристичних ресурсів (рис.2.1), ми прийшли висновку, що і надалі основним джерелом задоволення туристичних потреб залишається природній потенціал.*

Рекреаційні ресурси океанів та морів характеризуються значною різноманіт­ністю. До основних рекреаційно-туристських берегових районів належать: в Атлан­тичному океані - Середземноморське узбережжя Південної Європи та Північної Аф­рики, узбережжя Біскайської затоки, Північного, Балтійського та Чорного морів, півострова Флорида, островів Куба, Гаїті, Багамських, райони міст та міських конгломерацій Атлантичного узбережжя Північної та Південної Америки; в Тихому океані - Гавайські острови і східне узбережжя Австралії, острів Хайнань (Китай), узбережжя Японського моря, райони міст та міських конгломерацій узбережжя Північної та Південної Америки; в Індійському океані - острів Шрі-Ланка, район прибережних міських конгломерацій Індії, східне узбережжя острова Мадагаскар. Нині поширення набувають туристські подорожі на кораблях (круїзи), підводне по­лювання, спортивне рибальство, віндсерфінг, подорожі на яхтах, катамаранах.

На нашу думку, загальний обсяг світових рекреаційних ресурсів не може бути визначений повністю якісно або кількісно. Для оцінки світових рекреаційних ресурсів треба враховувати географічне положення, особливості клімату і ландшафтів. До ос­новних видів рекреаційних ресурсів належать: 1) узбережжя теплих морів; 2) узбережжя річок, озер та водосховищ; 3) лісові масиви; 4) передгір'я та гірські країни; 5) міста - столичні та історичні центри; 6) міста-курорти або курортні місцевості; 7) релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані по­за межами населених пунктів; 8) давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні.

На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно впливає еко­логічний стан території - чистота або забрудненість вод, повітря, грунтів, порядок або безладдя в соціально-політичному житті суспільства, економіці країни. Ми вважаємо, що до найгостріших екологічних проблем багатьох держав світу треба віднести забрудненість повітря, поверхневих вод, вод морів і океанів, розповсюдження СНІДу, тероризм, наркоманію, а також осередки десятків великих та малих вій­ськових конфліктів, що не припиняються.

На данний момент існує ще одна проблема: існує неповноцінне використання багатих рекреаційних ресурсів. Ситуація ускладнюється тим, що рекреаційний попит найбільш високий в щільнонаселених урбанізованих районах. Територія використовується доволі інтенсивно іншими сферами господарства, а не в оздоровчих цілях.

Рекреаційні ресурси, як і інші ресурси, у світі розташовуються нерівномірно. Для більш об’єктивного висвітлення світового туристичного потенціалу, ми б хотіли розглянути рекреаційні ресурси, поділяючи їх за такими регіонами: Європа, Азія, Африка, Північна Америка, Центральна ти Південна Америка, Австралія та Океанія.

Європа. Має в своєму розпорядженні сприятливі рекреаційні ресурси і надалі залишається основним регіоном світу в сфері санаторно-курортного лікування, відпочинку та туризму.

Позитивні якості:

v вигідне економічно

-географічне розташування;

v високий рівень економічного розвитку;

v зростаюча урбанізація;

v зручні транспортні зв’язки з іншими країнами;

v розвинена рекреаційна інфраструктура.

В європейському регіоні зосереджені джерела мінеральних вод, пляжі, гірські території. Більша частина регіону має всі умови для проведення відпочинку, санаторно-курортного лікування.

До країн з найкращими рекреаційними ресурсами відносяться:

Ø приморські, з переважною кількістю сонячних днів (Італія, Франція, Хорватія, Монако та інші);

Ø країни з гірськими ландшафтами та чистим повітрям (Швейцарія, Австрія).

Ще одна причина популярності європейського регіону – це зосередження найбільшої кількості історичних та архітектурних цінностей. На розвиток рекреації впливає і те, що в Європі найвищий рівень освіченості та культури. Традиційно тут проводяться різні міжнародні заходи: конгреси, з’їзди, конференції, семінари, симпозіуми, фестивалі, спортивні змагання і інше, що сприяє розвитку туризму.

Азія. Останнім часом цей регіон набирає все більшої популярності, що сприяє швидкому розвитку рекреаційної сфери.

Основні фактори які сприяють розвитку:

o сусідство з великим рекреаційним ринком (Європа);

o найбільш ємка та найбільша територія в світі за населенням;

o територію омивають три океани, багато морів, де проходять основні водно-транспортні комунікації;

o різноманітні і багаті природні ресурси та культурно-історична спадщина;

o розміщення в межах території важливих центрів паломництва;

o велика різноманітність етнічного складу (екзотика).

Негативні фактори розвитку рекреації:

- непридатність значної частини територій (пустелі, скелі, гори, джунглі) для організації масового туризму;

- невисокий рівень економічного розвитку більшості країн, непідготовленість до прийому туристів;

- слабкий розвиток транспортних комунікацій, нестабільність внутрішньополітичного становища а більшості азіатських країн.

Для Азії основними постачальниками туристів є розвинені країни Європи (Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Бельгія, Скандінавські країни), а також США, Канада, Австралія, Нова Зеландія. З країн Африки найбільші потоки рекреантів спостерігають під час паломництва в Мекку та Медіну.

Африка. На сьогоднішній момент є важливим рекреаційним регіоном, так як має великий потенціал для розвитку туристичної сфери.

Привабливість африканського регіону заключається в:

1. теплий клімат, сонячні дні на протязі всього року;

2. чудові піщані пляжі;

3. унікальні історичні та культурні пам’ятки (Єгипетьсі піраміди);

4. екзотична флора і фауна (заповідники, національні парки, які зберегли свій первісний стан).

Але існують фактори які мають відштовхуючій вплив на туристів:

· низькій рівень економічного розвитку;

· слабо розвинена рекреаційна інфраструктура (розміщення туристів, транспортні сполучення);

· природні умови в окремих районах (жара, суховії, чисельні опади);

· нестабільне політичне положення в деяких країнах.

Але для африканського регіону є дуже важливим і вигідним розвивати туристичну галузь. Уряди багатьох африканських країн приділяють увагу розвитку рекреаційних ресурсів, вбачаючи в туризмі важливу статтю прибутку, а інколи навіть єдиний шлях економічного підняття. Економіка таких країн, як Кенія, Танзанія, Єгипет, Марокко, Туніс, Мадагаскар та Маврикій, з значній степені залежать від іноземного туризму, так як це є надійним джерелом надходжень іноземної валюти. Тому у всіх перерахованих країнах в складі уряду створений пост міністр по туризму.

Північна Америка. Цей рекреаційний регіон включає в себе такі високорозвинуті країни як США і Канада. Північна Америка має вигідне економіко-географічне положення, омивається трьома океанами – Атлантичним, Тихим та Північним Льодовитим. Регіон знаходиться на перетині важливих морських комунікацій та повітряних трас, має в розпорядженні велику територію, яка володіє природнім та соціально-економічним потенціалами та людськими ресурсами. Регіон має високий рівень рекреаційної інфраструктури, включаючи всі види транспортних комунікацій.

Центральна та Південна Америка. Цей регіон включає всі країни Латинської Америки. На міжнародному рекреаційному ринку він займає дуже мале місце, не дивлячись на те, що дуже швидко розвивається туристичний бізнес в Мексиці та в країнах Карибського моря. Існують фактори які мають негативний вплив:

q віддаленість від інших щільно населених регіонів, де формуються значні рекреаційні потоки (Європа, Азія);

q слабо розвинуті транспортні комунікації;

q недостатній розвиток рекреаційної інфраструктури в більшості країн Латинської Америки;

q низький рівень економічного розвитку та тяжке матеріальне становище населення в окремих країнах регіону;

q відсутність в більшості латиноамериканських країнах політичної стабільності.

Основним видом транспорту, який використовується для перевезення туристів, є авіаційний, на другому місті – автомобільний транспорт. Залізничний транспорт в цьому регіоні практично не використовується.

Основними іноземними туристами є громадяни сусідніх держав, із європейських країн: Іспанія, Італія, Німеччина, Англія, Франція. Поїздки туристів із Латинської Америки в Європу є незначними.

Австралія та Океанія. Цей регіон знаходиться далеко від туристичних ринків, а також від транзитних, повітряних та морських ліній. Однак швидкий розвиток рекреаційної діяльності спостерігається останнім часом в цьому регіоні.

За нашими дослідженнями за останнє десятиліття потік туристів збільшився більш ніж на два рази. З кожним роком рекреаційна діяльність, а точніше туристична індустрія, перетворюється у все більш прибуткову діяльність. На Таїті рекреаційно-туристична галузь зайняла друге місце (після експорту кокосового горіха) по надходженню іноземної валюти. На Гавайських островах в цій галузі зайнято більш ніж третина працездатного населення, і вона є більш прибуткова ніж експорт цукрового тростини або бананів.

У більшість туристів викликають інтерес мистецтво та побут аборигенів. Найбільша кількість туристів відвідують Австралію та Океанію в місяці, коли в Європі та Північній Америці відбувається спад туристичної активності. Це по-перше дозволяє згладити сезонні коливання в міжнародному туризмі в загальному, а по-друге відкриває перед Австралією та Океанією широкі можливості подальшого розвитку рекреаційної діяльності, а точніше міжнародного туризму.

РОЗДІЛ 3

Туризм як галузь світового господарства

Для того, щоб сформулювати повне визначення поняття «туризм», необхідно розглянути багатоаспектність туризму і його взаємодію з іншими видами діяльності. Відсутність єдиних визначень ускладнює вивчення туризму як учбової дисципліни.

Вивчення туризму з наукової точки зору (у ряді інших дисциплін) з недавніх пір привернуло увагу вчених багатьох областей знань. У зв'язку з цим виникла необхідність в розробці точних визначень і термінів. Ця проблема не так проста, як здається на перший погляд. Нею щорічно займаються різні організації, включаючи Організацію Об’єднаних Націй, Всесвітню туристичну організацію, Організацію економічного співробітництва і розвитку.

Міжнародні організації постійно звертаються до теми тлумачення термінології, в основному з метою узгодження принципів міжнародної статистики. Так, в 1937 р. визначення «міжнародний турист» було дано на Конференції експертів за статистикою Ліги Націй. В 1950 р. International Union Official Travel Organization (IUOTO) – Міжнародне об’єднання офіційних туристських організацій (МСОТО), перетворений в 1975 р. у Всесвітню туристичну організацію (ВТО), уточнив визначення «турист», ввівши нові поняття: «екскурсант» і «транзитний мандрівник». При цьому було дано чітке розмежування цих категорій від категорії «турист».

Певні групові і економічні інтереси країн істотно впливають на тлумачення понять, що приймаються за основу в національних нормативних актах, регулюючих певні відносини у сфері туризму.

Туризм у сучасному уявленні– велика економічна система з різноманітними зв’язками між окремими елементами як у межах народного господарства окремої країни, так і в межах зв’язків національної економіки зі світовим господарством у цілому (4, с. 244).

Туризм– це динамічне, розвинене, орієнтоване на споживача явище. Всесвітня рада з туризму і подорожей вказала на наступні характеристики сучасного туризму:

v це найбільша індустрія світу, що має приблизно 3,5$ трильйона оборотного капіталу і включаюча такі компоненти як подорожі (круїзи, автобуси, літаки, автомобілі, залізниці); мешкання (готелі і мотелі, конференції, виставки, зустрічі); харчування (ресторани, кафе, бари); відпочинок і дозвілля (ігри, парки, розваги, атракціони);

v провідний платник податків;

v працедавець 127 млн. людей, тобто приблизно 15% зі всіх працюючих;

v сама прогресивніша галузь не тільки європейської, але і світової економіки.

Туристська індустрія- це сукупність засобів розміщення; транспортних засобів; об'єктів харчування, розважального, пізнавального, ділового, оздоровчого, спортивного і іншого призначення; організацій, що здійснюють туроператорську і турагентську діяльність, а також організацій, що надають екскурсійні послуги і послуги гідів-перекладачів.

В більш широкому плані туристську індустрію можна визначити як міжгалузевий комплекс, що включає:

- пасажирський транспорт (повітряний, водний, автомобільний, залізничний) з його розгалуженою мережею технічних служб;

- різні спеціалізовані туристські підприємства і підприємства галузей, що не мають яскраво вираженого туристського характеру (зокрема, транспортного машинобудування і автомобілебудування, паливної промисловості, капітального і дорожнього будівництва, місцевої промисловості по виготовленню сувенірів, харчової промисловості, багатьох галузей сільського господарства і т.д.);

- широку сферу послуг, якими користується турист.

Розрізняють наступні види туризму (6, с. 58):

- маршрутно-пізнавальний;

- спортивно-оздоровчий;

- діловий і конгрес-туризм;

- курортний, лікувальний;

- фестивальний;

- мисливський;

- екологічний;

- шоп-туризм;

- релігійний;

- учбовий;

- етнічний і ін.

Ці види туризму можна згрупувати в декілька загальних розділів:

Рекреаційний туризм. Цей вид туризму є для багатьох країн наймасовішою формою. Поїздки іноземних туристів до Іспанії, Італії, в Болгарію переслідують, перш за все, саме цю мету, причому характерна велика тривалість всієї поїздки, менша кількість міст, що входять в маршрут, і відповідно, велика тривалість перебування в одному місті.

Інша особливість масових поїздок на відпочинок полягає в широкому використанні авіаційного транспорту і, перш за все чартерних перевезень.

Особливо відрізняються від інших видів туризму поїздки з метою лікування. Перш за все, це суто індивідуальний вид поїздок, хоча окремі туристи можуть об'єднуватися туристською фірмою для сумісних перевезень з метою отримання групових знижок на проїзд. Звичайна тривалість туру на лікування – 24 – 28 днів, тобто значно вище, ніж по інших видах туризму.

Екскурсійний туризм. Для екскурсійного туризму, як і для рекреаційного, характерні поїздки як на індивідуальній, так і на груповій основі. Цей вид туризму включає поїздки з пізнавальною метою.

Отже, при аналізі необхідно виділити по кожній країні категорії населення, що цікавиться пізнавальними поїздками взагалі і в дану країну зокрема, а також ті туристичні організації, які спеціалізуються на такому виді туризму.

Необхідно мати на увазі, що пізнавальні цілі можуть поєднуватися з метою відпочинку. Пізнавальна поїздка може передувати відпочинку на курорті або під час відпочинку туристи можуть їздити на екскурсії, включаючи навіть відвідини інших міст.

В багатьох країнах характерною особливістю пізнавальних поїздок є тенденція вирушати на великі відстані з відвідинами за одну поїздку великого числа країн і міст. Для цього виду туризму важко виділити який-небудь один вид транспорту, що використовується. Разом із значним об'ємом авіаперевезень, включаючи чартерні, можна відзначити зростаючу популярність туристських поїздок по залізниці, річкових і морських круїзів.

Одним з різновидів пізнавальних поїздок є автомобільний туризм. Поїздки на автомашинах і автобусах дають великі в порівнянні з іншими видами транспорту можливості познайомитися з країною. В той же час вони мають таку велику специфіку, що їх прийнято виділяти в окремий вид туризму. Необхідно враховувати, що в даному випадку ними займаються тільки спеціалізовані туристські організації і, перш за все автомобільні клуби і асоціації. Велике значення мають фірми, що спеціалізуються на прокаті автомашин. Ще вужче спеціалізація фірм, організуючих поїздки з розміщенням в кемпінгу.

Науковий туризм. Даний вид туризму, що включає поїздки з метою участі в різних конгресах, симпозіумах і нарадах, займає все більше місце в сучасному міжнародному туризмі. За наявними оцінками, учасники подібних міжнародних заходів складають 6 – 7% загальної кількості іноземних тимчасових відвідувачів, і на їх частку доводиться біля 10% валютних надходжень від туризму. Учасники міжнародних заходів в основному використовують авіаційний транспорт.

Діловий туризм. Поїздки з діловою метою розглядаються як одна з найважливіших складових частин сучасного міжнародного туристського обміну. Більш того, цей вид поїздок вважається одним з найперспективніших, оскільки він базується на об'єктивній закономірності подальшого міжнародного розподілу праці. Одним з різновидів ділових поїздок є також поїздки для участі або для відвідин міжнародних і національних виставок і ярмарків. Вельми поширеною формою ділових поїздок є конгреси і наради різних міжнародних організацій. Ще однією формою ділового туризму є поїздки у складі спеціалізованих груп по професіях. З останні роки попит на такі поїздки також постійно зростає.

Етнічний туризм. Цей вид туризму, пов'язаний з відвідинами родичів або місць народження батьків, займає важливе місце в міжнародному туризмі. В цьому край своєрідному виді туризму за останні роки відбуваються певні структурні зміни, що міняють його характер. Різновидом етнічного туризму є прикордонний обмін, що дає для статистики значні цифри кількості тимчасових відвідувачів, але не має такого великого економічного значення.

В той же час при всій різноманітності видів туризму можна прийти до висновку, що самі загальні види туризму, такі як поїздки, з пізнавальною метою, з метою відпочинку або для ділових зустрічей, в основі своєї класифікації повинні мати територіальний принцип і усередині національного ринку ділиться по видах туризму.

В даний час індустрія туризму є однією з форм міжнародної торгівлі послугами, що динамічно розвиваються. В останні 20 років середньорічні темпи зростання числа прибулих іноземних туристів в світі склали 5,1%, валютних надходжень - 14%. Згідно даним всесвітньої туристичної організації, в 2000 році в світі було зареєстровано 776 мільйонів прибулих туристів, надходження від міжнародного туризму досягло 572 мільярди доларів (без урахування надходжень від міжнародного транспорту). В цілому об'єми валютних надходжень від туризму за період з 1950 по 2000 рік виросли в 174 рази.

Всесвітня організація по туризму виділяє країни, що є переважно постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Англія) і ті країни, що є, в основному, приймаючими туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія).

В таблиці 3.1 поданий перелік країн, які в 1999 р. отримали найбільшу кількість доходів від туристичної діяльності.

Таблиця 3.1

Перелік країн, що отримали найбільшу кількість доходів від туристичної діяльності, станом на 1999 р. (15)

За прогнозами експертів, бурхливий розвиток міжнародного туризму продовжуватиметься і далі. Очікується, що при збереженні темпів зростання, що склалися, число міжнародних подорожей до 2005 року досягне 900 млн. людина, а до 2010 року збільшиться і складе порядка 937 млн. людина.

На думку різних аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежать наступні чинники:

v Економічне зростання і соціальний прогрес привели до розширення об'єму ділових поїздок і поїздок з пізнавальною метою.

v Вдосконалення всіх видів транспорту здешевило поїздки.

v Збільшення числа найманих робітників і службовців в розвинених країнах і підвищення їх матеріального і культурного рівня.

v Інтенсифікація праці і отримання трудящими більш тривалих відпусток.

v Розвиток міждержавних зв'язків і культурних обмінів між країнами призвів до розширення міжособових зв'язків між і усередині регіонів.

v Розвиток сфери послуг стимулював розвиток сфери перевезень і технологічний прогрес в області телекомунікацій.

v Ослаблення обмежень на вивіз валюти в багатьох країнах і спрощення прикордонних формальностей.

Значення туризму в світі постійно зростає, що пов'язаний із збільшеним впливом туризму на економіку окремої країни. В економіці окремої країни міжнародний туризм виконує ряд важливих функцій:

§ Міжнародний туризм - джерело валютних надходжень для країни і засіб для забезпечення зайнятості. Позитивний вплив туризму на економіку держави відбувається лише у тому випадку, коли туризм в країні розвивається всесторонньо, тобто не перетворює економіку країни в економіку послуг. Іншими словами, економічна ефективність туризму припускає, що туризм в країні повинен розвиватися паралельно і у взаємозв'язку з іншими галузями соціально-економічного комплексу.

§ Міжнародний туризм розширює внески в платіжний баланс і ВНП країни.

§ Міжнародний туризм сприяє диверсифікації економіки, створюючи галузі, обслуговуючі сфери туризму.

• Із зростанням зайнятості у сфері туризму ростуть доходи населення і підвищується рівень добробуту нації.

Розвиток міжнародного туризму приводить до розвитку економічної інфраструктури країни і мирних процесів. Таким чином міжнародний туризм слід розглядати, погодившися з економічними відносинами окремих країн.

Міжнародний туризм входить до числа трьох найбільших галузей, поступаючись нафтовидобувній промисловості і автомобілебудуванню, питома вага яких в світовому експорті 14% і 11% відповідно. В 2000 році сумарний дохід країн світу від міжнародного туризму складав 10% від загального об'єму світового експорту і 6% від світового експорту послуг.

Значення туризму як джерела валютних надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширення міжособових контактів зростає.

Велику увагу розвитку іноземного туризму надається не тільки на національному рівні. Ці питання знаходяться в центрі уваги міжнародних організацій. В цьому контексті слід вказати на такі найважливіші міжнародні угоди, як (14):

Ø Заключний акт Хельсинської Наради по безпеці і співпраці в Європі в 1975 р., в якому значний розділ присвячений співпраці країн — учасників цієї Наради в розвитку міжнародних туристських зв'язків;

Ø Манільська декларація по світовому туризму, прийнята Всесвітньою конференцією по туризму, що проходила в Манілі в 1980р.;

Ø Гаагська декларація Міжпарламентської конференції по туризму, що проходила в 1989 р.

Ø Документ Акапулько (1982г.)

Ø Хартія по туризму і Кодекс поведінки туриста (Софія, 1985г.)

Узагальнюючи діяльність багатьох розвинених країн у сфері туризму, Комісія ЄС опублікувала прогноз основних тенденцій розвитку туризму. Зокрема, в ньому наголошується, що:

o В Європі доведеться витримувати жорстку конкуренцію за доходи від туризму, яка буде вимагати від європейської індустрії туризму підвищення якості послуг, що надаються.

o Витрати на всі види подорожей і, в першу чергу, витрати на транспорт, збільшуватимуться швидше, ніж інші статті сімейного бюджету. Подорожі стануть більш частими, але менш трив