Скачать

Регіональний розвиток харчової промисловості України

Регіональний розвиток харчової промисловості України.

Реферат З курсу “Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка“

Виконав студент ** гр.ФМЄ

Міністерство освіти та науки України

Одеський державний економічний університет

Одеса ОДЕУ 2003

Вступ

На сучасному етапі розвитку склалося важке економічне становище для всього народного господарства України і особливо для – харчової промисловості, так як ця галузь дуже залежить від інших галузей – машинобудівної, хімічної, нафтопереробної, і особливо платоспроможності населення. В цей скрутний час більшості громадян країн вимушені економити кожну копійку власного заробітку, а так як наша харчова промисловість вимушена конкурувати із сусідніми країнами – де продукти харчування дешевші, але в своїй більшості щоб зекономити в України поставляються неякісні продукти, або взагалі ті в яких вийшов строк реалізації, нерідко товари підробляються, а через несовершенну і невідпрацьоване законодавство дуже важко відсліжувати такі товари, і тому покупці купують цю продукцію ставлячи власну харчову промисловість у глухий кут. Тому харчова промисловість – немаючи можливості через те, що продукти нерозкуповуються, розплатитися з постачальниками, а також закупити, нову сировину. Беручи кредити для розрахунків, вона також ставить себе в залежність, а той навіть втрати право власності на власне підприємство.

Також великі проблеми має сировинна база харчової промисловості – сільськогосподарське виробництво. В кожного сільгоспвиробника велика заборгованість у держбюджет, через що їх рахунки у банках закриваються, вони не мають змоги розплатитися з постачальниками – запчастин, нової техніки, паливно-мастильних матеріалів – також попадають у залежність, від бізнесменів, і вимушені віддавати продукцію по мінімальній ціні, ледве покриваючи власні витрати. І навіть ціні за якими закупається продукти сільгоспвиробництва державою – також далекі від світових.

Але й у такій скрутній обстановці харчова промисловість функціонує – шукаючи шляхи подолання проблем – інвесторів, із-за кордону і у власній державі, запроваджуючі нові технології.

Збереження експортного продовольчого потенціалу України.

Відкритість економіки і лібералізація зовнішньоекономічної діяльності можуть сприяти вигідному включенню національної економіки в систему міжнародних економічних звязків, структурним змінам у зовнішньоторговельному обороті підвищенню ефективності зовнішньої торгівлі та їх позитивному впливу на народне госпо-дэрство. В 2000 році експортний потенціал України забезпечив экспорт продукції на 14573 млн. Дол США, або 115,3% від рівня 1998 року і 126% -1995-го Чистий експорт досяг 617 млн. проти 231 млн. дол. США у 1995 році. В останні роки спостерігається зростання експорту і поступове зменшення імпорту продукції.Складовою експортного потенціалу є продовольчий, який формується сільським господарством І харчовою промисловістю (табл. 1).Дані табл. 1 свідчать, що в товарній структурі експорту частка продукції харчової промисловості в останні роки залишалась на рівні 2,6-2,8% від загального обсягу експорту. ЦІ дані значно нижчі порівняно з рівнем 1995 року. На початок 2000 року харчова промисловість налічувала 2922 підприємства, що перебували на самостійному балансі, а також майже 5000 малих підприємств. У структурі промислового комплексу країни за обсягом продукції вона займає друге місце (17,4%) після чорної металурги (27,4%). У 2000 році підприємствами галузі було вироблено продукції на 25066 млн гри. Виробничий профіль харчової промисловості визначають такі галузі, як мясна (!//„ від загального обсягу продукції), хлібопекарська (147%) маслосироробна , молочна (11,1%), цукрова(11%) борошномельно-круп'яна (11,6%), кондитерська (5,8%), оліино-жирова (3,8%). У 2000 році в країні було вироблено 1551 тис. тонн цукру (в 1999 році 1948 тис. тонн), 19,4 млн. дал етилового спирту (14 2 млн дал), 925 тис. тонн олії (552 тис. тонн), 659 тис. тонн кондитерських ви-робіа (514.7 тис. тонн), 131 тис. тонн тваринного масла (108 тис. тонн)

Ще не досягнуто рішучого перелому, спостерігається неефективне використання наявних виробничих потужностей, високі витрати сировини, значні витрати на виробництво одиниці продукції і як результат — випуск неконкурентоспроможної продукції. Так, у 2000 році виробництво олії становило 86,4% від рівня 1990 року, цукру з цукрових буряків — 28,8, кондитерських виробів — 59,3, масла тваринного — 29,5, консервів — 20,8%.

1. Структура зовнішньої торгівлі продукцією АПК, млн. дол. США*

Показники1 99519982000
Експорт
Всього по Україні1 1 5661263714573
Продукція АПК169913791377
У тому числі:
продукція харчової промисловості979332403
в % до експорту продукції АПК57,624,129.3
в % до загального експорту8,52,62.8
Імпорт
Всього по Україні113351467513956
Продукція АПК4721051908
У тому числі:
продукція харчової промисловості273552440
в % до імпорту продукції АПК57,852,548.5
в % до загального імпорту2,43,83,1

Наприклад, експорт цукру, що становив в 1995 році 1699,8 тис. тонн, скоротився в 1999 році до 87,6 тис. тонн, або в 19,4 раза'.

Діяльність галузей в 1999—2000 роках свідчить, що виробництво продукції поступово збільшується, що дозволяє нарощувати її експорт (табл. 2).

2. Зовнішня торгівля основними продуктами харчовоТ промисловості, млн. дол. США

Продукція1997199819991 1 місяців 2000
експортімпортекспортімпортекспортімпортекспортімпорт
Цукор243,92,313,45,121,964,55,165,2
Меляса25,42,48,30,312,22,43,72,6
Кондитерські вироби74,470,143,919,385,619,7146,420,1
Олія соняшникова110,34,642,80,6105,34,2201,2_
Спирт47,610,311,30,213,0_
М'ясо257,689.578,926,1165,899,0171,920,5
Масло тваринне11,93,93,90,413,97,536,81,5
Сухе молоко, вершки, казеїн57,80,315,00,239,90,867,60,9
М'ясні консерви105,93,316,13,021,81,610,20,8

1 Виробництво товарів народного споживання в Україні: Стат. збірник. — К.: Держкомстат України, 2000. — С. 10.

Як свідчать дані табл. 2, у 1998 році зафіксовано найнижчий рівень експорту" продукції харчової промисловості. Починаючи з 1999 року спостерігається зростання експорту, хоча в 2000-му зменшився експорт продукції цукрової промисловості та м'ясних консервів. Основними статтями експорту залишаються такі види продовольчої продукції, як олія, кондитерські вироби, м'ясні і молочні продукти, спирт. Цукрова промисловість втратила свої позиції експортера. Починаючи з 1999 року Україна має від'ємне сальдо в торгівлі цукром, що становить 42,6 млн. дол. США і зросло до 60,1 млн. дол. США за 11 місяців 2000 року.

Реструктуризація виробництва в харчовій промисловості — один з головних чинників збільшення виробництва й активізації зовнішньоекономічної діяльності, що має свої галузеві особливості.

Серед держав СНД Україна єдина, яка в перспективі може виробляти вдвічі більше цукру, ніж потрібно для внутрішнього споживання. Реструктуризація всього цукробурякового підкомплексу відновить роль України як потужного експортера цукру.

Спиртова промисловість була і залишається галуззю, що формує експортний потенціал держави. До її складу поряд з лікеро-горілчаними заводами входять 80 спиртових заводів і комбінатів з річною потужністю 65,9 млн. дал етилового спирту. Власна потреба країни оцінюється в 20 млн. дал. Програмою "Етанол" затверджено список з 22 спиртових підприємств, де буде організовано виробництво ВКД, та 36 підприємств для виробництва технічного етилового спирту. Реалізація заходів Програми дозволить за рахунок скорочення імпорту зменшити витрати валютних коштів і створити передумови для значного розширення експортного потенціалу.

У сучасних умовах олійно-жирова промисловість виступає як провідна експортна галузь харчової індустрії. За 11 місяців 2000 року експорт олії досяг 201,1 млн. дол. США, що значно більше, ніж по будь-якій іншій продукції харчової промисловості. Особливості реструктуризації виробництва тут полягають у тому, що, крім 25 вже приватизованих великих промислових підприємств, у різних господарствах організоано понад 1270 малих олієнь. На зовнішній ринок повинні працювати великі промислові підприємства, що можуть запропонувати якісну продукцію. Адже для випуску високоякісної олії потрібне глибоке очищення, що складається зі стадій гідратації, нейтралізації, вимороження та дезодорації. За повною технологічною схемою можуть працювати лише окремі підприємства, а саме: Вінницький ОЖК, Вовчанський ОЕЗ, Дніпропетровський ОЕЗ.Вихід на зовнішній ринок — це насамперед проблема як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій. Вона може бути вирішена силами самих підприємств.Загальним для всіх галузей харчової промисловості є відсталість і висока зношеність промислово-виробничих фондів, що зумовлює значні втрати сировини та високу собівартість одиниці продукції. У процесі реструктуризації необхідно забезпечити підвищення технічного рівня виробництва з переважній більшості галузей харчової промисловості, розширення і докорінну модернізацію матеріально-технічної бази, освоєння і розширення впровадження ресурсозберігаючих, маловідхідних технологій.

Стимулювання експорту повинне бути спрямоване на пошук нових ринків збуту традиційних видів експортної продукції, насамперед такої, як цукор, спирт, олія та ін. Експортна переорієнтація має передбачати поступову заміну експорту сировини готовою продукцією (олійно-жирова промисловість), перехід від імпорту готових засобів виробництва і матеріалів до їх власного виробництва (спиртова промисловість).

Реалізація основних напрямів реструктуризації виробництва пожвавить господарську діяльність галузей харчової промисловості, підвищить економічну ефективність виробництва продовольчої продукції, сприятиме формуванню продовольчого експортного потенціалу, зміцненню галузі за рахунок надходження валютних коштів та зміцненню економічної незалежності держави.

2. Природно-ресурсний потенціал харчової промисловості України.

Природно-ресурсний потенціал сільського господарства України представлений земельними, водними, кліматичними і біологічними ресурсами. Серед них найважливіше значення має земля, що є основним засобом виробництва в сільському господарстві. Протягом останніх десятиліть розвиток цієї галузі відбувався саме на основі максимального залучення до виробництва земельних угідь. Сприятливий клімат і родючі землі — основа продовольчої безпеки держави та нарощування експортного потенціалу її агропромислового комплексу. При цьому особливо важливе значення має те, що біокліматичний потенціал України здатний забезпечити високу стійкість виробництва продукції рослинництва та тваринництва. Останнє пов'язане з Іменням сільського господарства в трьох природнокліматичних зонах, э певною мірою пом'якшує негативні наслідки посухи та інших несприятливих погодних умов, які нерідко трапляються в нашій країні.

 Таблиця 3 . Площа сільськогосподарських угідь і ріллі на душу населення України

ПлощаРоки
196019751980198519901995
Сільськогосподарських угідь1,010,880,850,830,810,81
Ріллі0.800,700,690,670,650,65

Площа сільськогосподарських угідь і ріллі на душу населення України, площа сільськогосподарських угідь зменшилася на 178 тис. га (ріллі на 285 тис. га), переважно з переведенням у категорію несільськогосподарських угідь, виходячи з екологічних міркувань та завдяки здійсненні земле охоронних заходів. Частково землі відводилися різним землекористувачам для несільськогосподарської діяльності. Ці вилучення зумовили деяке зниження освоєності земельного фонду і сільськогосподарські угідь.

У сільському господарстві України використовується 16 507,8 тис. дефляційно небезпечних орних земель, з них 7223 тис. га середньої 293 тис. га сильно дефляційно небезпечних, у тому числі 1515 тис. еродованої ріллі. Водна ерозія має місце на площі 10 583 тис. га ріллі з якої 2238 тис. га середньо і 477 тис. га сильно змиті орні землі. Очевидно но, що не тільки з екологічних, а й з економічних міркувань орні землі, піддаються деструктивному впливу природного і господарського характеру, доцільно трансформувати в інші угіддя (сіножаті, пасовища) або заліснити з метою зменшення деградації та екологічного оздоровлені довкілля, включаючи водойми.

Одним з найважливіших показників, що характеризують наявність придатних для ведення сільського господарства земель, є землезабезпеченість (площа продуктивних земель у розрахунку на душу населенні Впродовж 35 років у зв'язку зі збільшенням чисельності населені1 і зменшенням площі угідь землезабезпеченість в Україні знижувала! (табл. 1).

Стабілізація землезабезпеченості в останні роки пояснюється переважанням темпів зменшення Чисельності населення над темпами скорочення площі продуктивних угідь. К подальшому слід очікувати зниження землезабезпеченості в Україні у зв’язку з передбачуваним виведенням частини малопродуктивних угідь господарського обігу. Це спонукає вести пошук шляхів еколого безпечної інтенсифікації землеробства, збереження і розширеного відтворення родючості ґрунтів.

Всього за повоєнний період було затоплено майже 1,2 млн га сільськогосподарських угідь. Це порушило екологічну рівновагу між окремими видами угідь (орними землями, луками і пасовищами, лісами, болотами і водними екосистемами). Отже, причиною зниження відтворювальної здатності біосфери, продуктивності та економічної ефективності використання природно ресурсного потенціалу сільськогосподарського виробництва стала неправильна система природокористування.

Ефективне й еколого безпечне використання біокліматичного потенціал та природної родючості земель є визначальним стратегічним чинником виробничої діяльності людини в сучасному світі. Очевидно, що площа земельних ресурсів, а особливо сільськогосподарських угідь, не збільшується, а швидше навпаки — зменшується. Родючість земель легше втратити, ніж відновити. До того ж останнє потребує значних зусиль, коштів, ресурсів, часу.

В Україні по областях існує досить велика диференціація обсягів загального сільськогосподарського водоспоживання, у тому числі витрат, водних ресурсів для зрошення земель та сільськогосподарського водопостачання і темпів їхнього зниження. Проблема зниження водомісткості сільськогосподарської продукції та підвищення водовіддачі в аграрній сфері значною мірою залежить від того, як використовуються водні ресурси у зрошуваному землеробе України. Для нашої країни реальним є зменшення середніх поливі норм, як мінімум, на 20—25 відсотків за рахунок зменшення втрат них ресурсів з розподільно-провідної мережі, впровадження прогресивної поливної техніки і технології зрошення земель тощо.

2.1. Земельний фонд

 України характеризується високим ступенем освоєння. Сільськогосподарські угіддя займають 42,4 млн. га, або 70% загальної земельної площі. Землі, які потребують освоєння, займають лише 2,5% її території.

У сільському господарстві земля є найважливішим засобом виробництва.

Характерною особливістю структури сільськогосподар- ських угідь є висока питома вага орних земель (більше 80%). Інші площі використовуються під багаторічні насадження (2,7%), сінокоси (5,1%) і пасовища (11,4%) (мал.1)

Найбільше розорані сільськогосподарські угіддя в Лісо- степовій зоні (85,4%), а найменше — на Поліссі (68,9%) (5, с.291). У Поліській зоні майже третину площ сільськогосподарських угідь займають природні кормові угіддя.

У зв’язку з тим, що в Україні сільське господарство поступається промисловості як за щільністю основних виробничих фондів, так і за обсягом виробництва товарної продукції, в республіці переважає промислово-сільськогос- подарський тип освоєння території. Важливою складовою частиною освоєння території України є рівень розвитку ін- фраструктури території, особливо комунікаційної. Від територіальної організації інфраструктури, густоти транспортної мережі, її технічного стану, напрямку залізниць і автомобільних доріг залежать особливості територіальної організації АПК і регулярність зв’язків між його основними ланками.

Провідна роль у структурі перевезень вантажів АПК належить автомобільному транспорту. Спеціалізовані транспортні засоби (автоцистерни, спеціалізовані автомашини для овочів, хліба, рефрижератори тощо) перевозять вантажі АПК. Залізничний транспорт займає провідне міс-це у здійсненні зовнішніх зв’язків АПК.

Одним з головних чинників, що впливають на формування і територіальну організацію АПК і споживання його кінцевої продукції є характер розселення, густота сільсько- го населення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Розвиток великих систем розселення впливає на величину і структуру різних аграрно-промислових комплексів. Найбільші та великі міста є одним з найважливіших факторів формування приміських АПК. Навколо цих міст створюються спеціалізовані підприємства приміського типу для забезпечення міського населення свіжими овочами, молоком та іншою малотранспортабельною сільськогоспо- дарською продукцією.

Різні природно-географічні зони України нерівномірно забезпечені трудовими ресурсами. В результаті одні регіо- ни України мають надлишок трудових ресурсів у сільсько- му господарстві, а інші відчувають їх недостачу. Найкраще забезпечені трудовими ресурсами лісостепові області, де найвищою є густота сільського населення. Найбільша потреба в трудових ресурсах відчувається у степових областях, де густота сільського населення найменша. Ступінь забезпеченості трудовими ресурсами впливає на спеціалі- зацію аграрно-промислових комплексів. Так, у регіонах, краще забезпечених трудовими ресурсами, формуються АПК, що виробляють працемістку продукцію.

Потреби населення в продукції АПК визначаються науково обгрунтованими нормами споживання на душу населення і реальними можливостями їх задоволення. Певною мірою на обсяг і асортимент необхідних продуктів харчування впливають природно-географічні умови, місцеві на- ціональні особливості і традиції.

3. Розвиток сировинної бази харчової промисловості.

3.1 Модернізація обладнання.

Питання інвестування належать до одних з найважливіших, від яких залежить функціонування й розвиток харчової промисловості в умовах ринкової економіки. Завдяки інвестиціям розширюються й удосконалюються виробничі потужності та основні фонди, забезпечуються необхідні пропорції. Інвестиції у виробничу сферу мають забезпечити підвищення технічного рівня й поліпшення розміщення діючих виробництв, а також необхідний приріст потужностей.

Інвестиційні рішення приймають з питань оп-тимізації структури активів, визначення потреби в їх заміні чи ліквідації; розробки методів і засобів реалізації інвестиційної політики; визначення потреби в фінансових коштах; розробки й затвердження інвестиційних проектів; управління пакетом цінних паперів. Вони можуть бути короткотерміновими й довготерміновими. Перші спрямовані на визначення структури капіталу на поточний період, їх прийняття потребує знання нинішніх тенденцій розвитку ринку. Довготермінові рішення мають забезпечити успішне функціонування виробництва в майбутньому. Вони потребують використання сучасних методів аналізу для вибору оптимальних напрямків і шляхів розвитку виробництва на перспективу з урахуванням об'єктивних законокономірностей

По винні передбачати розробку й реалізацію політики оптимального поєднання використання власних і позичених коштів для забезпечення оптимального функціонування виробництва; залучення капіталу на най-вигідніших умовах; дивідендну політику тощо.

Фінансування й державне кредитування капітального будівництва в харчовій промисловості регламентують Закони України "Про інвестиційну діяльність", "Про банки і банківську діяльність", а також інші законодавчі й нормативно-правові акти країни, зокрема Положення про фінансування та державне кредитування капітального будівництва в країні, затверджене Міністерством економіки, Міністерством фінансів, Державним комітетом у справах містобудування та архітектури. Це Положення обов'язкове для підприємств і організацій усіх форм власності при фінансуванні та кредитуванні за рахунок державних і змішаних капітальних вкладень нового будівництва, розширення, реконструкції, технічного переоснащення діючих підприємств, проектних робіт, консервації (розконсервації) об'єктів, а також при придбанні обладнання, що не потребує монтажу й не входить до кошторису будов. При будівництві, яке здійснюється за рахунок недержавних капітальних вкладень, зазначене Положення має рекомендаційний характер.

Практика свідчить: найбільш ефективні напрямки капіталовкладень у харчовій промисловості — реконструкція й технічне переоснащення виробництва. Це дає змогу в коротші строки, з меншими затратами, ніж при новому будівництві, оновлювати матеріально-технічну базу, освоювати нові потужності.

Технічне переоснащення діючих підприємств передбачає встановлення нових машин і устаткування на діючих площах, впровадження автоматизованих систем управління і контролю, сучасних методів управління виробництвом, модернізацію і технічне переоснащення природоохоронних об'єктів, опалювальних і вентиляційних систем, підключення до централізованих джерел тепло- й електропостачання. Його слід здійснювати за проектами й кошторисами на окремі об'єкти або види робіт, які розробляють на основі єдиного техніко-економічного обгрунтування і згідно з планом підвищення техніко-економічного рівня галузі.

Щодо розширення діючих підприємств, то воно передбачає будівництво нових і збільшення потужностей діючих об'єктів на існуючих або прилеглих до них територіях. Реконструкція діючих підприємств зумовлює перебудову, пов'язану з удосконаленням виробництва і підвищенням його техніко-економічного рівня на основі науково-технічного прогресу. Реконструкція потребує комплексного проекту, який передбачає розширення виробничих потужностей, поліпшення якості та асортименту продукції (в основному без збільшення чисельності працюючих), поліпшення умов праці та охорони навколишнього середовища.

При реконструкції можливі перебудова окремих споруд основного й допоміжного призначення, будівництво нових і розширення існуючих об'єктів з метою ліквідації диспропорцій у технологічних ланцюгах. Слід також передбачити впровадження мало- й безвідхідних технологій та гнучких виробництв; скорочення робочих місць; підвищення продуктивності праці; зниження матеріаломісткості виробництва й собівартості продукції; зростання фондовіддачі та інших техніко-економічних показників діючого підприємства.

Нове будівництво слід розпочинати лише за умови, якщо реконструкція, технічне переоснащення та розширення діючих підприємств не можуть забезпечити необхідного приросту виробничих потужностей, поліпшення якості продукції, підвищення ефективності виробництва.

Останнім часом в Україні значно зменшилися обсяги капіталовкладень і будівельно-монтажних робіт на підприємствах усіх форм власності

Отже, загальні капіталовкладення в економіку України в 2000 порівняно з 1998 роком становили 22,7 відсотка, в тому числі в промисловість — 26,4, в сільське господарство — лише 8 відсотків.

Таким чином, капіталовкладення в харчосмакову промисловість зменшилися на 57,3 відсотка, в м'ясну і молочну — на 68,7, у рибну — на 94 відсотки.

За цих умов капіталовкладення спрямовуються на пускові та важливіші об'єкти, будівельна готовність яких перевищує 70 відсотків. Запроваджено картки з відповідними показниками на кожну будову й потужність, а також титули будов. Частка державної власності у майні підприємства-забудовника визначається на час заповнення титулу.

Капітальні вкладення за рахунок бюджетних коштів та коштів позабюджетних фондів виділяються на безповоротній основі лише підприємствам, 100 відсотків власності яких належать державі, усім іншим суб'єктам господарювання — лише на зворотній та платній основі.

Підприємствам недержавної форми власності капіталовкладення виділяються на умовах кредиту з виплатою відсотків на рівн облікової ставки Національного банку України із застосуванням коефіцієнта 1,2 або за умови передачі в державну власність частки (паю, акцій) у статутному фонді підприємства, еквівалентної одержаним коштам.

За останні роки в харчовій промисловості склалося вкрай важке становище з реконструкцією та технічним переоснащенням діючих підприємств. Основна причина — недостатнє виділення лімітів централізованих капіталовкладень та коштів для їх фінансування, що призвело до постійного порушення строків введення в дію потужностей для виробництва харчової продукції.

Так. протягом минулого року з державного бюджету було виділено лише 1740 тис. грн., або 18,9 відсотка до ліміту. Це призвело до значного зниження темпів будівництва й невиконання завдань по введенню в дію виробничих потужностей.

Динаміку введення основних виробничих потужностей подано в таблиці

Незважаючи на спад виробництва, торік підприємства виділили 228,4 млн. гривень для фінансування будівництва. За рахунок цих коштів було введено потужності по розливу оцту, випуску кондитерських та лікеро-горілчаних виробів, майонезу, соусів типу "Кетчуп" на підприємствах Черкаської області; лінію по розливу безалкогольних напоїв у ПЕТ-пляшки в Запорізькій області; збудовані 12 тис.метрів житла, школу на 442 прокладено 58,5 кілометра газопроводних мереж тощо.

Враховуючи умови, що сталися в країні з фінансування капітального будівництва та з метою забезпечення розвитку вітчизняної економіки Президент та Уряд України заохочуюють іноземних інвесторів. За даними Державного комітету по статистиці України загальний обсяг прямих іноземних інвестицій на початок квітня прошлому року становив 217,8 млн доларів.Найбільші обсяги іноземних інвестицій надійшли з Нідерландів, Німеччини, США, Росії. Значний інтерес інвестори проявляють до підприє мств харчової промисловості, тогрівлі, хімічної промисловості, машинобудування тощо. Ноземні кошти вкладено в 6,4 тисячі українських підприємств. У І кварталі нинішнього року прямі іноземні інвестиції в українську економіку становили 181,1 млн. доларів, що на 15,5 відсотка більше, ніж за відповідний період минулого року. В основному це грошові внески (114,8 млн. доларів), а також рухоме й нерухоме майно.

Визначаючи шляхи підвищення ефективності інвестиційної політики в харчовій промисловості, слід мати на увазі таке: одна з основних особливостей капітального будівництва полягає в тому, що виробничий цикл має відносно тривалий період. Залежно від характеру й призначення об'єктів строки будівництва можуть бути від кількох місяців до кількох років, внаслідок цього на незавершене будівництво відволікаються значні кошти.

Чим коротші строки будівництва, тим менше коштів потрібно для зведення однієї й тієїж кількості об'єктів, тим раніше нові потужності розпочнуть випуск продукції й скоротиться термін окупності капіталовкладень.

розподіл капітальних вкладень між об'єктами будівництва (з урахуванням нормативних строків спорудження) та концентрація їх на пускових будовах - важливі умови підвищення їхньої ефективності. Тим часом подовження строку будівництва нарївнї з уповільненням обороту капіталовкладень призводить до подорожчання будівництва.

Важливий фактор ефективності капіталовкладень — удосконалення відтворювальної структури основних фондів завдяки підвищенню частки реконструкції та технічному переоснащенню діючих основних фондів.

Ефективність капіталовкладень значною мірою визначають розвиток матеріально-технічної бази будівництва, рівень заводської' готовності будівельних конструкцій і деталей, темпи переоснащеннябудівельних організацій на основі нової техніки і підвищення рівня механізації осоновних і допоміжних робіт.Зростання частки типових проектів у будівництві знижує кошторисну вартість об'єктів, скорочує строки спорудження їх, підвищує продуктивність праці.

Важливий напрямок підвищеіййя ефективності інвестицій є удосконалення органйіацйних форм будівництва, збільшення рівня концентрації виробництво у будіндустрії. Удосканалення структури будівництва передбачає поєднання проетування і будівельні роботи в один технологічний ланцюжок який дасть змогу в коротші строки вводити в дію виробничі потужності й об'єкти.

При визначенні напрямків йвестйційної політики слід враховувати такий фактор підвищення ефективності капіталовкладень, як збійьшемня частки витрат на устаткування, тобто на активну частину основних фондів. Тож в інвестиційній політиці харчової промисловості пріоритетом має бути технічне оснащення діючих підприємств.

Особлива увага сьогодні — вмілому використанню капіталу. Адже постійно відчувається гостра нестача інвестицій при зростанні вартості капітального будівництва, техніки, створенні капітале- та науковоємких виробництв. Звісно, модернізувати діючі підприємства потрібно. Але робити це широкомасштабне доцільно лише тоді, коли прибутки підприємств будуть достатніми для створення фондів нагромадження і споживання, а банки кредитуватимуть довгострокові інвестиційні проекти. Альтернативи тут не існує. Які ж джерела фінансування можна залучити для технічного переоснащення галузі?

Передусім прибуток, що залишається на підприємствах, спрямовується на реконструкцію і технічне переоснащення виробництва. Потім — амортизаційні відрахування. Адже підвищення інвестиційної активності безпосередньо пов'язане із ставленням до амортизації як основного ресурсу та фінансового джерела капіталовкладень. Уповільнити старіння основних фондів можна й завдяки прискореній амортизації — головному напрямку відновлення основ-нихвиробничих фондів. Одне джерело фінансування — кошти від приватизації підприємств галузі хлібопродуктів, які можна спрямувати на технічне й технологічне оновлення виробництва. І, нарешті, доцільно залучити гроші комерційних банків, а також населення та приватизаційні сертифікати. Це підвищить привабливість підприємств галузі для потенційних інвесторів.

Основні шляхи у вирішенні проблем харчової промисловості.

Аналіз попиту за доходами показує, що із скороченням своїх доходів споживачі розширюватимуть купівлю продуктів низької категорії (коефіцієнт еластичності попиту на картоплю, капусту, столові буряки тощо становить 0,3—0,35). Тому виробництво цих продуктів має більші шанси на розширення. А тваринництво, садівництво, виноградарство, навпаки, чекають застій і скорочення.

Щоб подолати негативні тенденції у розвитку ринку продовольства, необхідно, насамперед, посилити державне регулювання ринкових відносин, підвищити ефективність використання ресурсів, розширити державну допомогу господарствам. Держава може здійснювати регулювання ринку через цінову і кредитно-податкову політику, а також через створення відповідних умов для зміцнення матеріально-технічної бази господарств, удосконалюючи податкову систему і систему інших аспектів регулювання ринку, з тим щоб посилити стимули до інвестицій і розвитку НТП.

Цінова політика держави тільки тоді зуде ефективною, коли ціни на сільськогосподарську продукцію забезпечать необхідні темпи розширеного відтворення виробництва, а прибуток на вкладений капітал буде не нижчим, ніж за інших можливих напрямків його використання.

Поліпшити економічне становище господарств могло б впровадження такого заходу, як відшкодування з бюджету суми ПДВ, виплаченої постачальникам за виконані роботи, надані послуги, придбані матеріальні ресурси, пальне, основні засоби виробництва і нематеріальні активи.

У період переходу до ринкової економіки, поряд із розвитком нових, конкурентоспроможних джерел поставок засобів виробництва, а також нових каналів збуту, зберігання, переробки і розподілу продукції, необхідно поліпшити державні поставки та відновити держзамовлення на всі види сільськогосподарської продукції, розширити інтервенційні заготівлі.

Доцільно практикувати укладання ф'ючерських контрактів, пільгове кредитування сільськогосподарських підприємств, забезпечення зустрічного продажу необхідних їм ресурсів за пільговими цінами.

Слід розширити захист вітчизняних товаровиробників, зокрема:

збільшити митний податок на імпорт продуктів:

скасувати попередню оплату та податки на експорт продуктів:

ввести граничну торговельну надбавку (не більшу 20%) на вітчизняну сільськогосподарську продукцію:

створити сприятливі у