Скачать

Облік зносу та амортизації основних засобів

Міністерство освіти та науки України

Донецький національний університет

Кафедра обліку та аудиту

ОБЛІК ЗНОСУ ТА АМОРТИЗАЦІЇ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ


Студентка ______________________________ О.В. Подворотня

дата представлення до захисту підпис

Спеціальність 0106

Форма навчання денна

Група укр

Науковий керівник,

Асистент ______________________________ Н.В. Піскунова

дата представлення до захисту підпис

Донецьк

2002 р.


ЗМІСТ

ВСТУП 3

1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ЗНОСУ ТА АМОРТИЗАЦІЇ 4

2. МЕТОДИ НАРАХУВАННЯ АМОРТИЗАЦІЇ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

У БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ 7

3 ПОРЯДОК ВИБОРУ МЕТОДУ ДЛЯ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА ТА ВІДОБРАЖЕННЯ ЙОГО НА РАХУНКАХ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ 17

4. ВПЛИВ АМОРТИЗАЦІЙНИХ ВІДРАХУВАНЬ НА РЕЗУЛЬТАТИ

ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ

ПІДПРИЄМСТВ 21

5. ПРОБЛЕМИ ОБЛІКУ АМОРТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ

ПОДОЛАННЯ 26

ВИСНОВОК 31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 33


Вступ.

Реформи у системі бухгалтерського обліку, що почалися ще у 1997р. заснували податковий облік. Він, у свою чергу, суттєво вплинув і на бухгалтерський облік основних засобів. При цьому бухгалтерський облік основних засобів та порядок нарахування амортизації опинився у ролі “потерпілого”. Намагаючись з’єднати облік бухгалтерський та податковий, законодавці принесли у “жертву” економічну сутність більшості операцій з основними засобами. Результати такого об’єднання привели до того, що при продажу об’єктів основних засобів, як правило, був відсутній фінансовий результат, нарахування амортизації робилося на балансову вартість групи, а не на вартість окремого об’єкту тощо. Нововведення поставили бухгалтерський облік основних засобів з ніг на голову. Відображення в обліку операцій з основними засобами викликало значні труднощі у багатьох бухгалтерів.

З 1 липня 2000р. зі вступанням у силу довгоочікуваного П(С)БО №7 “Основні засоби” підприємства України отримали право самостійно обирати методи нарахування амортизації. Починаючи з цієї дати на підприємстві повинно вестися два обліки основних засобів: податковий та бухгалтерський. При цьому два цих обліки існують зовсім самостійно, та не слід шукати між ними жодних взаємин. Так як податковий облік основних засобів регламентується Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 р. № 2833/97-ВР зі змінами та доповненнями. Що стосується бухгалтерського обліку основних засобів, то методологічні основи формування у бухгалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначається Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 7 “Основні засоби”.

Таким чином, у наданій роботі поряд з визначенням концепцій амортизації розглядається порядок нарахування амортизації основних засобів у податковому обліку, а також питання розрахунку та відображення сум амортизації і у регістрах бухгалтерського обліку відповідно до П(С)БО №7 “Основні засоби”. Також значна увага приділяється впливу амортизаційних відрахувань на результати фінансово-господарської діяльності промислових підприємств та проблемам обліку амортизації в Україні та шляхам їх подолання.

Спираючись на це, робота має п’ять розділів, перший з яких носить теоретичний характер. У ньому розглядається економічна сутність понять амортизації та зносу.

В основному розділі розглядаються методи нарахування амортизації, що передбачені П(С)БО № 7 серед яких і податкові методи, що регламентуються Законом України „Про оподаткування прибутку”. Також у цьому розділі ми навели приклади зі світової практики, тобто методи, що передбачені стандартами GAAP.

Питання, що мають дискусійні моменти також розглядаються у відокремлених розділах.

При написанні роботи були використані навчальні посібники з бухгалтерського обліку, фінансам, економіки підприємств та монографії, що присвячені обліку основних засобів. Також значну кількість джерел представляють періодичні видання з відповідних дисциплін.


Розділ 1. Економічна сутність амортизації та зносу.

Вартість виробничих потужностей адекватна функціональній (виробничій) корисності предметів протягом усього строку їх експлуатації (тобто періоду, протягом якого майно, що відноситься до основних засобів, здатне виконувати функції, що приносять прибуток їх власнику).

Відповідно з принципами бухгалтерського обліку вартість виробничих потужностей повинна рівномірно розподілятися протягом передбаченого строку їх експлуатації шляхом розподілу (списання) на звітні періоди, протягом яких ці потужності будуть мати виробничу корисність (знос). Його мета – розподілити вартість матеріальних активів довгострокового використання на витрати протягом передбаченого строку експлуатації на основі застосування систематичних та раціональних записів, тобто це процес розподілу, а не оцінки. У наданому визначенні є кілька значних моментів:

По-перше, усі матеріальні активи довгострокового використання, крім землі, мають обмежений строк експлуатації. Внаслідок обмеженості строку служби вартість цих активів повинна розподілятися на витрати протягом усіх років їх експлуатації. Двома головними причинами обмеженості строку служби активів є фізичний та моральний знос (застаріння).

Під фізичним зносом розуміють поступову втрату основними засобами своєї первісної споживної вартості, що відбувається не лише у процесі їх функціонування, але й при їх бездійності (зруйнування від зовнішніх впливів, атмосферного впливу, корозії). Фізичний знос основних засобів залежить від якості основних засобів, їх технічної удосконаленості (конструкції, виду та якості матеріалів, якості побудови будинків та монтажу верстатів); особливостей технологічного процесу (величина швидкості та сили різання, подачі тощо); по часу їх дії (кількість днів праці на рік, змін у добу, годин праці у зміну); ступеню захисту основних засобів від зовнішніх умов (спеки, холоду, вологості, атмосферних опадів); якості догляду за основними засобами та їх обслуговування, від кваліфікації робітників та їх відношення до основних засобів.

Фізичний знос відбувається нерівномірно навіть по однаковим елементам основних засобів. Розрізняють повний та частковий знос основних засобів. При повному зносі діючі фонди ліквідуються та замінюються новими (капітальне будівництво та поточна заміна зношених основних засобів). Частковий знос виправляється за допомогою ремонту. Але все ж таки і кожна будівля , і кожна машина повинна прийти до непотребу. Необхідність амортизації не може бути виключена регулярним ремонтом.

Моральний знос – це зменшення вартості машин та обладнання під впливом скорочення суспільно необхідних витрат на їх відбудову (моральний знос першої форми); зменшення їх вартості у результаті введення нових, більш прогресивних економічно ефективних машин та обладнання (моральний знос другої форми). Під впливом цих форм морального зносу основні засоби стають відсталими по своїй технічній характеристиці та економічної ефективності.

У сучасних умовах все більше значення приймає облік морального зносу. Поява нових, більш сучасних видів обладнання з підвищеною виробністю, покращеними умовами обслуговування та експлуатації часто робить економічно доцільно заміну старих основних засобів ще до їх фізичного зносу. Несвоєчасна заміна морально застарілих основних засобів призводить до того, що на них виробляється більш дорога та гіршої якості продукція у зрівнянні з виготовляємою на більш удосконалених машинах та обладнанні. А це зовсім недопустимо в умовах ринкової конкуренції.

Бухгалтера звичайно не роблять різниці між фізичним та моральним зносом, так як їх цікавить строк експлуатації основних засобів, не дивлячись на можливий строк їх служби.

По-друге, термін “амортизація”, що використовується у обліку, розуміється ні як фізичний знос або зниження ринкової вартості об’єкту протягом даного часу, а як списання вартості виробничих активів протягом часу їх корисного функціонування. Термін застосовується для відображення поступового списання вартості основних засобів на витрати.

По-третє, амортизація не є процесом оцінки вартості. Бухгалтерські записи ведуть відповідно з принципами визначення собівартості; таким чином, вони не можуть служити індикатором зміни рівня цін. Навіть якщо у результаті вигідної угоди та специфічних особливостей кон’юнктури ринкова ціна будови або іншого активу може піднятися, не дивлячись на це амортизація повинна продовжувати нараховуватися, бо є слідством розподілу раніше понесених витрат, а не оцінки.

В основі діючої зараз в Україні системи амортизації лежить ідея поступової заміни самого амортизуємого об’єкту, його відтворення, тобто відтворення зношених фондів, а не створення вільних грошових коштів для розвитку його виробничої бази. Прийнятий у П(С)БО №7 термін амортизації суперечить прийнятої у світовій практиці концепції амортизації, згідно з якою амортизація вважається не оцінкою або способом відновлення основних засобів (тобто мета відрахувань не зводиться строго до відновлення активу), а лише методом розподілу витрат на придбання активу (або будь-якої іншої прийнятої за базову вартість) по рокам строку його служби. Сучасна українська концепція амортизації була у свій час охарактеризована як “натуралістична”, що направлена на відновлення основних засобів у натуральній формі.

У класичному розумінні амортизація представляє собою відновлення грошових коштів підприємства, які воно витратило, придбаючи або створюючи довгострокові активи. Такі активи переносять свою вартість на готовий продукт частинами залежно від періоду фізичного та морального зносу.

Активи, що амортизуються, в принципі призначені для використання більш ніж в одному виробничому періоді. Вони мають обмежений час корисного функціонування, протягом якого підприємство використовує їх у виробництві або для поставки товарів (послуг), здавання в оренду або для адміністративних цілей.

Оскільки витрати на основні засоби представляють собою відкладені витрати у діяльності підприємства, що реалізуються по мірі продажу продукції (послуг), амортизація виступає як розподілена на кілька фіскальних періодів ціна (або будь-яка оцінка, що прийнята за базову) основних засобів. Амортизаційні відрахування є формою використання подібних активів та включення їх використаних частин, що перейшли із складу активу у склад собівартості, у частину, що відіймається з валового прибутку підприємства.

З моменту введення у США податку на прибуток у 1909 р. податкові правила передбачають розумну (обгрунтовану) знижку для вартості, що амортизується, що виключається з доходу до розрахунку податку. Амортизація у наданому випадку розуміється не як відрахування для фінансування відновлення активу або його оцінки (подібне трактування можна знайти вже у монографіях 40-50-х років). Амортизацією вважається розміщення витрат або іншої базової оцінки дотикового активу (групи активів) систематичним та раціональним способом. Це процес розміщення, а не оцінку. Надане пояснення спирається на звіт про фінансові результати, у якому проти доходів облікового періоду виставляються минулі витрати (собівартість), у тому числі одна з їх частин – амортизаційні відрахування.

Друга концепція амортизації як способу зменшення вартості активу (між двома моментами часу) з метою заміни його у майбутньому виходить з балансу підприємства, де такий актив з кожним роком відображається по все меншій вартості.. Ця оцінка носить назву “книжкової”, або бухгалтерської (book value).

Різниця між двома наданими підходами можна краще зрозуміти з точки зору амортизаційної політики самого підприємства. В одному випадку власник підприємства хоче адекватно відобразити витрати періоду з метою правильного (обґрунтованого) розрахування оподатковуємого прибутку, тобто частини валового доходу, що звільнюється від собівартості (концепція “розміщення витрат”); у другому отримати амортизаційний фонд (резерв) з єдиною метою – відновити розглядаємий актив у майбутньому (концепція “втрати вартості”). Реально тут можна простежити три виробничих ефекти одноразово: накопичення витрат, оцінка та відновлення. Але ж особлива увага повинна приділятися першому з них, щоб полегшити для підприємства використання звільнених від оподаткування грошових коштів. Важливе не те, буде чи ні відновлений актив у майбутньому, а те, чи дозволено підприємству окупити зроблені у свій час інвестиції у капітальні активи. Тому, наприклад, Міжнародний стандарт №4 “Облік амортизаційних відрахувань” зобов’язує списувати амортизацію (тобто нарахування суми зносу активів протягом передбаченого строку корисного використання ) за кожний обліковий період прямо чи опосередковано у зменшення доходу на систематичній основі.

Амортизаційні відрахування – частина виробничого капіталу, що переходить у форму товарного, або частину вартості основних засобів, що поступає з виробництва в обіг. Для будь-якого підприємства амортизаційні відрахування представляють собою спосіб поступового повернення іммобілізованих коштів (які у свій час підприємство витратило на придбання та створення амортизуємого активу) у зворотні.

Неможливо достовірно визначити, на які цілі підприємство направляє суми амортизаційних відрахувань, що попали у зворотні кошти. Вони починають власний рух, не пов’язаний з основними засобами, на які вони нараховуються. Вони можуть бути вкладені у ті ж самі або інші необоротні активи, а також у інші ( не грошові) види зворотних засобів. Податкові органи повинні цікавитися виключно розміром амортизаційних відрахувань, а не їх подальшим використанням.

Отже, усі основні засоби, крім землі підвернені фізичному та моральному зносу, тобто під впливом фізичних сил, технічних та економічних факторів вони поступово втрачають свої якості та приходять до непотребу. Поступове перенесення вартості діючих основних фондів на готовий продукт та накопичення грошового фонду для заміни зношених об’єктів називається амортизацією. На світі декілька різноманітних концепцій амортизації. На Україні діє “натуралістична” концепція.


Розділ 2. Методи нарахування амортизації основних засобів та порядок їх вибору для амортизаційної політики підприємства.

Як було зазначено раніше, поява П(С)БО №7 “Основні засоби” остаточно провели межу між податковим та бухгалтерським обліком основних засобів. У цьому розділі зупинимося на обліку амортизації основних засобів у бухгалтерському обліку відповідно до умов П(С)БО №7, а також основні принципи, що передбачені ст..8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідно до П(С)БО №7, знос необоротних активів – сума амортизації об’єкту необоротних активів з початку їх корисного використання.

Амортизація – це систематичний розподіл амортизуємої вартості незворотних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Визначення амортизуємої вартості запишемо у вигляді формули:

АВ = ПВ – ЛВ (2.1)

АВ – амортизуєма вартість;

ПВ - первинна або переоцінена вартість;

ЛВ – ліквідаційна вартість;

Первинна вартість визнається П(С)БО №7 як історична або фактична собівартість об’єкту основних засобів, а переоцінена вартість – як його вартість після переоцінки.

Ліквідаційна вартість – це та сума грошових коштів або вартість інших активів, які підприємство очікує отримати від вибуття (реалізації, ліквідації) основних засобів при закінчені строку їх корисного використання мінус витрати, що пов’язані з вибуттям.

Ліквідаційна вартість визначається у момент отримання об’єкту основних засобів. Якщо визначити її неможливо або важко, або якщо вона незначна, тоді її прирівнюють до нуля. Відповідно до формули у цьому випадку первинна (переоцінена) вартість об’єкту буде рівна його амортизуємої вартості.

Отже об’єктом амортизації є основні засоби, крім землі.

Нарахування амортизації робиться протягом строку їх корисного використання (експлуатації) об’єкта, що встановлюється наданим підприємством при визнанні наданого об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), та зупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови та консервування.

При визначені строку корисного використання (експлуатації) треба враховувати:

- очікуєме використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

- очікуємий фізичний та моральний знос;

- правові або інші обмеження відносно строку використання об’єкта та інші фактори;

Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів можна передивитися у випадку зміни очікуємих економічних вигод від його використання.

Відповідно до П(С)БО №7 амортизація основних засобів нараховується з використанням наступних методів:

- прямолінійного (прямолінійного списання);

- зменшення залишкової вартості;

- прискореного зменшення залишкової вартості;

- кумулятивного (суми кількості років);

- виробничого (метод суми одиниць продукції).

Наведені методи нарахування амортизації можна умовно поділити на два види:

- методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів (прямолінійний, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний);

- метод амортизації, який базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єкта основних засобів (виробничий),

Розглянемо особливості нарахування амортизації основних засобів різними методами на умовному прикладі ( і при умові незмінності первісно визначених облікових оцінок).

Підприємство “АБВ” придбало виробниче обладнання:

- первісна вартість – 20 000 грн.;

- ліквідаційна вартість – 2000 грн.;

- очікуємий строк корисного використання обладнання – 5 років.

Очікуємий обсяг виробництва продукції, що буде виготовлена з використанням придбаного обладнання – 14 400 одиниць.

Прямолінійний метод амортизації основних засобів.

При використанні прямолінійного методу вартість об’єкту основних засобів списується однаковими частинами протягом усього періоду його експлуатації.

Річна сума амортизації визначається діленням амортизуємої вартості на очікуємий строк використання об’єкту основних засобів:

А = АВ / Т (2.2)

А – сума амортизаційних відрахувань, грн.;

АВ – амортизуєма вартість об’єкту, грн.;

Т - очікуємий строк використання об’єкту.

За рік це складає (20 000 – 2000) / 5 = 3600 грн.

Сума нарахованої амортизації також може бути розрахована множенням амортизуємої вартості основних засобів на норму амортизації.

А = АВ * Н (2.3)

Н – норма амортизації.

Річна норма амортизації по цьому методу є величина, зворотна очікуємому строку корисного використання основних засобів у відсотках: 1 / 5 * 100 % = 20 %.

Звідси річна сума амортизації рівна: ( 20 000 – 2000) * 20 % = 3600грн.

Ця сума амортизації буде включатися щорічно (з року у рік), протягом строку корисного використання об’єкту, у склад витрат підприємства та відображатися у Звіті про фінансові результати. На цю ж суму рівномірно (з року у рік) буде збільшуватися накопичена амортизація (знос) та відповідно зменшуватися залишкова вартість об’єкту основних засобів, що відображаються у Балансі (табл. 2.1)

ПОКАЗНИКИ

РІК 0

РІК 1

РІК 2

РІК 3

РІК 4

РІК 5

Амортизаційні відрахування за рік

-36003600360036003600

Накопичена амортизація (знос) на кінець року

-3600720010 80014 40018 000

Залишкова вартість на кінець року

20 00016 40012 800920056002000

Таблиця 2.1 Нарахування амортизації основних засобів прямолінійним методом, грн.

Метод прямолінійного списання, як правило використовується по відношенню до об’єктів основних засобів, стан яких залежить виключно від строку корисного використання та на них не діє вплив інших факторів. До таких основних засобів відносять будови, споруди, меблі та інші.

Характеризуючи метод прямолінійного списання, не можна не відмітити його переваги у простоті розрахунків та рівномірності розподілу сум амортизації між обліковими періодами, простоті, точності розрахунків. Його використання особливо доцільно, коли ступінь експлуатації об’єкта основних засобів у кожному звітному періоді залишається незмінною. Він передбачає практично рівномірний спад економічної корисності об’єкту із року у рік.

Але ж недоліком такого методу є те, що при його використанні не враховується моральний знос, а також не робиться реальна оцінка виробничої потужності основних засобів у різні роки експлуатації. Практика показує, що знос машин збільшується у перші роки їх експлуатації, потім величина зносу стабілізується, а у останні роки експлуатації знос машин знову зростає. Що до морального зносу машин, то він також нерівномірний. Застосування наданого методу не завжди забезпечує повне перенесення вартості основних засобів на знов створений продукт, в результаті чого створюється недоамортизація основних засобів, що є прямим збитком підприємства.

Виробничий метод амортизації основних засобів.

Для окремих видів основних засобів нарахування амортизації робиться на основі сумарної виробітки об’єкту за весь період його експлуатації у відповідних одиницях виміру (одиницях виготовленої продукції, відпрацьованих годин, кілометрах пробігу тощо).

Місячна сума амортизації розраховується співвідношенням амортизуємої вартості об’єктів основних засобів та очікуємого об’єму продукції (робіт, послуг) за весь рік корисного використання такогооб’єкту основних засобів. Як відмічалося раніше, амортизуємою вартістю об’єкту основних засобів є первинна вартість, зменшена на його ліквідаційну вартість.

Таким чином, норму амортизації по цьому методу можна розрахувати по формулі:

Н = АВ / ОД (2.4)

ОД – розрахунковий об’єм діяльності (виробництва).

Нарахування амортизації за весь період експлуатації характеризується даними, що наведені у таблиці 2.2.

ЗАЛИШКОВА ВАРТІСТЬ НА КІНЕЦЬ РОКУ

РІК

ФАКТИЧНИЙ ОБ’ЄМ ПРОДУКЦІЇ, ОД.

АМОРТИЗАЦІЙНІ ВІДРАХУВАННЯ ЗА РІК

НАКОПИЧЕНА АМОРТИЗАЦІЯ (ЗНОС) НА КІНЕЦЬ РОКУ

20 000

0

---
16 750

1

26002600 * 1.25 = 32503250
12 875

2

35003100 * 1.25 = 38757125
8500

3

35003500 * 1.25 = 437511 500
4750

4

30003000 * 1.25 = 375011 250
2000

5

22002200 * 1.25 = 275018 000

Таблиця 2.2 Нарахування амортизації виробничим методом, грн.

У нашому прикладі очікуємий об’єм продукції з використанням обладнання складає по рокам, од.: 1 рік – 2600; 2 рік – 3100; 3 рік – 3500; 4 рік – 3000; 5 рік – 2200; Усього 14 400.

Виробнича норма амортизації на одиницю продукції: (20 000 – 2000) / 14400 = 1.25 грн./од.

Відзначимо, що при використанні виробничого методу сума амортизації, яка визнається витратами звітного періоду, та балансова вартість об’єкту при використанні цього методу змінюється у зрівнянні з попереднім періодом прямо пропорційно об’єму виробленої продукції (робіт, послуг).

В основі цього методу лежить припущення, що фактично отриманий прибуток від експлуатації відповідного нематеріального активу у кожному звітному періоді пов’язаний з випуском одиниць продукції, вироблених з його участю у цих звітних періодах. Існує точка зору, що на такий вид обладнання, як верстат, амортизація повинна нараховуватися в облікових цінах пропорційно одиницям виробленої на ньому продукції у кожному звітному періоді (на основі первісно визначеного загального випуску продукції), а не просто пропорційно часу с початку експлуатації (як передбачає прямолінійний метод). При цьому стверджується, більшість виробничих активів приймають участь у створені прибутку (та відповідно зношуються) лише тоді, коли вони використовуються у виробництві.

Метод нарахування зносу пропорційно випуску продукції також дуже простий, раціональний та систематичний. Краще за все його використовувати тому випадку, коли відносно активу, на який нараховується знос, можна визначити фактичний об’єм виробленої продукції. Його використання також доцільно, коли економічна користь того чи іншого необоротного активу зменшується у зв’язку з експлуатацією його у виробництві, а не у зв’язку з впливом на нього часу. Цей метод забезпечує також відповідність суми амортизації, яка визнається витратами поточного періоду, отриманням прибутку, у випадку, якщо використання відповідного необоротного активу у різні періоди неоднакові. Але, не дивлячись на плюси, цей метод у закордонній практиці не знайшов широкого застосування, оскільки дуже складно визначити фактичний об’єм продукції, виробленої з використанням того чи іншого необоротного активу.

Метод зменшення залишкової вартості.

Сутність наданого методу складається у визначенні річної суми амортизації об’єкту основних засобів виходячи з основної вартості такого об’єкту на початок звітного року. Сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом перемноження остаточної вартості об’єкту основних засобів на норму річної амортизації.

А = ЗВ * НА (2.5)

ЗВ – залишкова вартість об’єкту основних засобів.

Норму річної амортизації підприємство визначає самостійно по наступній формулі (2.6)

Н – строк корисного використання об’єкту основних засобів, років;

ЛВ – ліквідаційна вартість об’єкту основних засобів, що визначається підприємством самостійно, грн.;

ПВ – первісна вартість об’єкту основних засобів, грн.

Використання методу зменшення залишкової вартості при нарахуванні амортизації передбачає наявність ліквідаційної вартості амортизуємого об’єкту основних засобів. В протилежному випадку об’єкт основних засобів буде повністю “замортизован” протягом одного року! Це виходить з формули розрахунку нормі амортизації.

Зазначимо, що відповідно до П(С)БО №7 базою для нарахування амортизації при використанні наданого методу є залишкова вартість на початок звітного року або первісна вартість на дату початку нарахування амортизації. З цього слідує, що, починаючи з дати вводу в експлуатацію об’єкту основних засобів до кінця звітного року, у якому був введений такий об’єкт, базою для нарахування амортизації буде його первісна вартість. Іншими словами, якщо об’єкт основних засобів був введений в експлуатацію у вересні, то починаючи з жовтня по лютий (включно) сума амортизаційних відрахувань буде визначатися шляхом множення первісної вартості об’єкту на норму амортизації. Починаючи з березня наступного звітного року, сума амортизації об’єкту основних засобів буде визначатися шляхом множення залишкової вартості такого об’єкту на норму амортизації.

При використанні наданого методу нарахування амортизації можлива ситуація, при якій остаточна вартість об’єкту наприкінці запланованого строку експлуатації не буде рівна ліквідаційній вартості. Такі розходження будуть виникати у випадку, якщо об’єкт основних засобів був введений в експлуатацію у середині звітного періоду. Але ж це не повинно стати причиною сумнівів, так як нарахування амортизації було не з початку звітного року, а з середини, та по усім правилам математики така різниця повинна була виникнути. У зв’язку з цим підприємство може прийняти рішення про зміну строку амортизації та до амортизувати залишкову частину вартості або вважати залишкову вартість об’єкту ліквідаційною вартістю.

РІК

АМОРТИЗАЦІЙНІ ВІДРАХУВАННЯ ЗА РІК

НАКОПИЧЕНА АМОРТИЗАЦІЯ (ЗНОС) НА КІНЕЦЬ РОКУ

ЗАЛИШКОВА ВАРТІСТЬ НА КІНЕЦЬ РОКУ

0

--20 000

1

20 000 * 0.3691 = 7382738212 618

2

12 861 * 0.3691 = 465712 0397961

3

7961 * 0.3691 = 293814 9775023

4

5023 * 0.3691 = 185416 8313169

5

3169 * 0.3691 = 116918 0002000

Таблиця 2.3 Нарахування амортизації методом зменшення залишкової вартості.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості

Цей метод є різновидом методу зменшення залишкової вартості.

При такому методі річна сума амортизації визначається виходячи з залишкової вартості об’єкту на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації по введеним протягом року об’єктам та подвоєння річної норми амортизації, що розраховується виходячи зі строку корисного використання об’єкту.

Норма амортизації у наданому випадку розраховується аналогічно нормі амортизації при застосуванні прямолінійного методу нарахування амортизації, тобто використовується подвоєна ставка амортизаційних відрахувань, що розрахована методом прямолінійного списання.

При цьому норму амортизації при використанні прямолінійного методу можна розрахувати так:

НА = А / АВ (2.6)

Переробивши надану формулу, отримаємо норму амортизації для наданого методу:

НА = 2 * (А / АВ) = 2 * ( АВ / Т) / АВ = 2 / Т (2.7)

Наданий метод нарахування амортизації, а саме при розраховані норми річної амортизації, не передбачає обов’язкової наявності ліквідаційної вартості об’єкту основних засобів. При цьому виконується правило, при якому сума амортизації останнього року розраховується таким чином, щоб залишкова вартість об’єкту наприкінці періоду його експлуатації була не менше, ніж його ліквідаційна вартість.

РІК

АМОРТИЗАЦІЙНІ ВІДРАХУВАННЯ ЗА РІК

НАКОПИЧЕНА АМОРТИЗАЦІЯ (ЗНОС) НА КІНЕЦЬ РОКУ

ЗАЛИШКОВА ВАРТІСТЬ НА КІНЕЦЬ РОКУ

0

--20 000

1

2 * 20% * 20 000 = 8 000800012 000

2

2 * 20% * 12 000 = 4 80012 8007200

3

2 * 20% * 7 200 = 2 88015 6804320

4

2 * 20% * 4 320 = 172817 4082592

5

20 000 – 2000 – 17408 =59218 0002000

Таблиця 2.4 Нарахування амортизації метод прискореного зменшення залишкової вартості, грн.

Кумулятивний метод.

Річна сума амортизації за цим методом визначається як перемноження амортизуємої вартості та кумулятивного коефіцієнта.

Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишилися до кінця очікуємого строку служби об’єкту основних засобів, на суму чисел років його корисного використання.

Сума чисел років – це результат суми порядкових номерів тих років, протягом яких функціонує об’єкт.

У нашому прикладі сума чисел років корисної експлуатації обладнання рівна 15 (1+2+3+4+5).

Річна норма амортизації визначається як співвідношення залишеного строку служби ( на початок звітного періоду) та суми чисел років.

У нашому прикладі ця норма встановить:

У 1-й рік експлуатації – 5/15

У 2-й рік експлуатації – 4/15

У 3-й рік експлуатації – 3/15

У 4-й рік експлуатації – 2/15

У 5-й рік експлуатації – 1/15

Для визначення річної суми амортизаційних відрахувань норму амортизації відповідного року помножаємо на різницю між первинною вартістю об’єкту та його ліквідаційною вартістю, тобто на амортизуєму вартість.

А = НА * (ПВ – ЛВ) (2.8)

Нарахування амортизації характеризується даними таблиці 2.5

РІК

АМОРТИЗАЦІЙНІ ВІДРАХУВАННЯ ЗА РІК

НАКОПИЧЕНА АМОРТИЗАЦІЯ (ЗНОС) НА КІНЕЦЬ РОКУ

ЗАЛИШКОВА ВАРТІСТЬ НА КІНЕЦЬ РОКУ

0

--20 000

1

5/15 * 18 000 = 6000600014 000

2

4/15 * 18 000 = 480010 8009200

3

3/15 * 18 000= 360014 4005600

4

2/15 * 18 000 = 240016 8003200

5

1/15 * 18 000 = 120018 0002000

Таблиця 2.5 Нарахування амортизації кумулятивним методом.

Якщо строк експлуатації об’єкта достатньо довгий, то сума чисел років визначається за формулою кумулятивного числа:

(( Т + 1) * Т) / 2 (2.8)

Треба зазначити, що застосування методу залишкової вартості, а також кумулятивного методу визначення сум амортизації є найбільш прогресивним з точки зору методології бухгалтерського обліку. Доцільність використання цих методів пояснюється наступним:

1) найбільша ефективність використання основних засобів приходиться на перші роки їх експлуатації, коли вони фізично та морально ще нові;

2) накопичуються грошові кошти для заміни об’єкта у випадку його морального застаріння та інфляції;

3) забезпечується можливість збільшення частини витрат на ремонт амортизуємих об’єктів, що приходяться на останні роки використання таких об’єктів без відповідного збільшення витрат виробництва за рахунок того, що сума нараховуємої амортизації у ці роки зменшується.

Крім розглянутих норм та методів нарахування амортизації;підприємство має право застосовувати норми та методи нарахування амортизації основних засобів; що передбачені податковим законодавством; а саме ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Отже треба зазначити;що у бухгалтерському обліку на відміну від податкового нарахування амортизації робиться не в цілому по групі; а по окремому об’єкту основних засобів щомісячно.

Крім того; від’ємність у бухгалтерському обліку від податкового буде на суму:

- амортизації невиробничих основних фондів;

- поточних ремонтів більш 5% балансової вартості основних фондів на початок року;

- вартості вибувших об’єктів; що відносяться у податковому обліку до 2; 3 груп;

- вартості безкоштовно отриманих основних засобів.

У податковому обліку норми амортизації встановлюються у відсотках до баланс