Скачать

Меріме та Росія

Познайомившись з Проспером Меріме І. Тургєнєв зазначав: "Схожий на свої твори: холодний, витончений, вишуканий, із сильно розвиненим почуттям краси й міри і з цілковитою відсутністю не лише якої - не будь віри, але навіть ентузіазму"

Меріме звертається до жанру новели, в якому досягає найбільшої глибини та виразності. Новела, як дуже динамічний жанр дозволяє проводити експеримент, випробовувати нові шляхи у мистецтві. У новелі Меріме вирішує складне завдання: через одиничну подію розкрити характер інших народів, інших епох. У листі до І. Тургєніва (10.12.1868) Меріме так пояснив свій метод: " Для мене немає цікавого завдання, а ніж якнайдетальніший аналіз історичного персонажу. Мені здається, можна добитися відтворення людини минулих епох способом, аналогічним до того, який скористався Кюв`є для відновлення мегатерія та багатьох відмерлих тварин. Закон, як і для зовнішньої." Відтак, Меріме особливу увагу звертає на типізацію психології.

"Взяття редуту" (1829) - коротка новела, побудована як оповідь очевидця (можливо, Стендаля) про опір росіян при штурмі наполеонівськими військами Шевардінського редуту напередодні Бородінського бою. Об`єктом дослідження тут є незрозуміла для француза загадкова стійкість росіян, яку можна збагнути лишень через призму рос. націон. свідомості. Новела й написана в простодушно - оповідний, хоч і дуже стриманій манері, що випередила "непарадні" опис боїв у "Парському монастирі" Стендаля та "Війні і мирі" Л. Толстого. Та в стилі новели є своя загадковість: простота і "прозорість" мови приховують вишуканий звукопис, який перетворює новелу на своєрідну поезію в прозі.

Меріме прихильно ставився до України. Про це свідчать, зокрема, листи письменники, а також його розвідки: нарис "Українські козаки т їхні останні гетьмани" (1854), де йдеться про життя, звичаї та побут запорожців, їхню боротьбу за визволення України, характеризується суспільно-політичний ладна Запоріжцю Січ, який Меріме кваліфікує як військову демократію: дослідження "Б. Хмельницький" (1863) з розгорнутою картиною буття українського народу в сер. XVIII ст. Окремі моменти історії України та її козацтва розглянув у праці "Епізод з російської історії Лжедмитро" (1853), також у сюжетно пов’язаних з нею п’єсі "Перші кроки авантюрник" (1852), де відтворив життя Запорізької Січі. Творчість М. Гоголя, приятелював з ним сполуками Меріме до вивчення української, російської т польської мов: він перекладав п’єсу "Ревізор", написав низку статей, у яких високо оцінив талант письменника. Цікавився творчістю Марна Вовчка, з якою був у приязних стосунках, робив спроби перекладу її творів, зокрема оповідання "Козачка".

Ряд творів Меріме переклали М. Константинопольський, В. Підмогильний, І. Рильський, М. Рудницький, С. Буда, М. Терещенко, Я. Кравець, Н. Гордієнко-Андріанова.

Починаючи з 1848 року Проспер Меріме "літературно емігрував до Росії й України". Знайомство з історією, творами письменників цих країн спонукало його до вивчення їхньої мови, бо письменник прагнув читати твори мовою оригіналу.

Особливо Меріме захоплювався Україною, його приваблювало минуле і героїчна боротьба українського народу за національну незалежність. Найбільше його зацікавила епоха українського козацтва, гетьманування, їхні звичаї та обряди. Про історію народу видані такі праці, як "Українське козацтво та їхні останні гетьмани", "Б. Хмельницький", у яких виклав своє захоплення Мазепою і Хмельницьким.

Під впливом його досліджень у 1868 р. французький сенат у хвалив: вивчити у школах Франції курс історії України. Цим самим Меріме сприяв взаєморозуміння і повазі одного народу до іншого.

Також письменник захоплювався українськими та російськими письменниками: написав статі про Гоголя, мріяв перекладати французською. М. Вовчка, переклав Пушкіна, Гоголя, Тургенєва французькою мовою. Про творчість цих письменників Меріме написав статті, давши високу оцінку російській літературі.

50-е і 60-і роки проходять для Меріме під знаком все зростаючого інтересу до літератури слов'янських країн, і перш за все до російської літератури. Інтерес до російської літератури виник в Меріме вже в 20-і роки. Він знайомитися з представниками освічених кіл російського суспільства не далеких літературі, - з К.К. Лабенської, Н.А. Мельгунова, А.І. і Н.І. Тургенєвими, С.А. Соболевський. Соболевський пробудив у ньому інтерес до творчості Пушкіна. У 20-ті і 30-і роки Меріме вже виявляє непогане знання російської літератури, з якою він знайомитися як за французькими перекладам, так і в оригіналі були К.К. Лебенскій і С.А. Соболевський, але головним чином Варвара Іванівна Дубенська, знайома Пушкіна, у якої Меріме з середини 40-х років починає брати систематичні уроки. Він читав Державіна, Крилова, Жуковського, Карамзіна, Грибоєдова, Лермонтова, Гоголя. Але особливе захоплення викликає у нього Пушкін, творчість якого він займався близько сорока років.

Ці російські інтереси Меріме розвиваються на тлі зростаючого критичного ставлення письменника до сучасної йому французькій літературі, про занепад якої він не раз писав у приватних листах і деяких статтях. І цьому мовчанню тим сюжетів, падіння літературної майстерності Меріме протиставляє досвід кращих представників російської літератури. Він перекладає твори деяких з них, про інших пише статті. У липні 1849р Меріме друкує свій переклад пушкінської "Пікової дами". Через 2 роки з'являється його стаття "Микола Гоголь", більш ніж наполовину складається з уривків і переказів "Мертвих душ" і "Ревізора" (За деякими відомостями, Меріме був особисто знайомий з Гоголем, - він зустрівся з ним в 1837 р. в салоні А.О. Смирнової). Однака Меріме побачив у Гоголя лише сатиріка ("Гоголь, - писав Меріме, - перш за все яскравий сатирик. Він безжалісний до злості і дурості, але в його розпорядженні має тільки одна зброя"). Погано знаючи російську життя, Меріме побачив у книгах Гоголя лише злу карикатуру на неї. Перебільшив Меріме і вплив на Гоголя ряду іноземних письменників (Рабле, Стерна, Гофмана, Бальзак). Характерно, що цю односторонню оцінку Гоголя з радістю підхопив

Ф. Бумарін, розвинувши її в 2 статтях у "Північної бджолі".І.С. Тургенєв у листі Поліні так оцінив статтю Меріме про Гоголя: "Надзвичайно проникливі розуми з числа іноземців, як, наприклад, Меріме, побачать у Гоголя тільки гумориста на англійський лад. Його історичні значення абсолютно вислизає від них". Разом з тим Меріме одним з перших у Франції звернув увагу на Гоголя, став пропагувати його твори. У липні 1853г. він публікує повний переклад "Ревізора.

У 50-і і 60-і роки Меріме знайомиться з О.О. Баратинським, П.А. Вяземським, М.М. Лонгинова, І.С. Тургенєвим: його заняття російською мовою і літературою розширюються і поглиблюються. Він читає Загоскіна, Аксанова, А.К. Толстого, Тургенєва, Л.Н. Толстого, Достоєвського. З'являються його нові переклади творів Пушкіна ("Цигани", "Гусар", "Постріл") і, нарешті, стаття про великого російською співаєте. Саме Пушкін змусив Меріме полюбити російську мову, оцінити його багатство і силу. Він не раз писав про це своїм кореспондентам, наприклад, К.Н. Леонтьєву (11.04.1860): "Я глибоко захоплююся вашою мовою. Це єдина мова тепер у Європі, який ще придатний для поезії". І далі про Пушкіна: "Володіючи чудовим інструментом і вміючи чудово на ньому грати, він все ж ніколи не розмінювався на варіації, але завжди шукав справжню мелодію. У цьому його перевага над Байроном. Пушкін у 30 віршах створив "Пророка", в (36) - "Анчар". Лорд Байрон зробив би з цього 2 томи. У Пушкіна і російських письменників його часу Меріме приваблювала Висока громадянськість їх творів, сміливість і прямота у постановці найгостріших питань російського життя, реалізм, прекрасне володіння ловом. Цікаві судження Меріме про російську літературу І.С. Тургенєва. "Ваша поезія, - сказав нам одного разу Меріме, відомий французький письменник і шанувальник Пушкіна, якого він, не вагаючись, називав найбільшим поетом своєї епохи, які ледь не в присутності самого Віктора Гюго, - ваша поезія шукає, перш за все правди, а краса потім є сам собою: наші поети, навпаки, йде зовсім протилежної дорогою: вони клопочуть насамперед про ефект, дотепності, красі, і якщо по всьому цьому їм постане можливість не ображати правдоподібності, так вони і це, мабуть, візьмуть на додачу".

У статті про Пушкіна (яку між іншим, Тургенєв настійно рекомендував П.В. Анненкова), Меріме не уникнув деяких помилок і неточностей: він, наприклад, явно перебільшував ступінь впливу Байрона на російського поета, не помітив цензурного гніту, під яким знемагав Пушкін, побачив в Миколі лише м'якого і справедливого критика творів поета. Проте робота Меріме була кращою статтею про Пушкіна у французькій пресі.

З Тургенєвим Меріме знайомився в лютому 1857р. в Парижі і з того часу постійно листувався і зустрічався. Але ще до знайомства, в 1854г, він публікує велику рецензію на французький переклад тургенєвських "Записок мисливця", назвавши її "Кріпосне право і російська література". У цій статті, давши дуже високу оцінку творчості Тургенєва, Меріме допустив ряд помилок в тлумаченні деяких рис російського життя: його думки про кріпосне право відрізняються наївністю.

У 1863 р. з передмовою Меріме виходить французький переклад роману Тургенєва "Батьки і діти", у 1868 Меріме публікує свій етюд "Іван Тургенєв". У ці ж роки він друкує свої переклади творів російського романіста - повістей і оповідань "Привиди" (1866), "Жид" (1869), "Петушков" (1869), "Собака" (1869), "Дивна історія" (1870). Він переглядає та редагує переклади інших творів Тургенєва, що з'являються в ці роки у Франції: за порадою Тургенєва переводить розповідь Марка Вовчка "Козачка", переказує разом з ним "Мцирі" Лермонтова. 60-і роки Тургенєв ставати для Меріме єдиним літературним однодумцем і другом, тому їх взаємини становлять особливий інтерес. Досить сказати, що від деяких нездійснених задумів Тургенєва ми дізнається тільки з їх листування.

Велика частина цих пісень взято мною з книги вийшла в Парижі в кінці 1837г, під назвою La Guzla, au choix de Poesied I Hyriques, recuei llies dans la Dalmatie, la Bosnie, la Croatie et l `Hersegowine. Невідомий видавець говорив у своїй передмові, що збираючи колись природність пісні напівдикого племені, він не думав їх обнародувать, ну що потім, помітивши смак до твором іноземним, особливо до тих, які своїх формах віддаляються від класичних образах, згадав він про збори своєму і, за порадою друзів, переклав деякі з їхніх поеми, і геть. Цей невідомий збирач був не хто інший, Меріме, гострий і оригінальний письменник, автор Театру Клари Газюль, Хроніки часів КарлаIX, Подвійний помилки та інших творів, надзвичайно чудовий в глибокому і жалюгідному занепаді нинішньої французької літератури. Поет Міцкевич, критик пильне і тонкий і знавець Славенської поезії, не засумнівався в достовірності цих пісень, а якийсь учений-німець написав про них розлогу дисертацію. Мені дуже хотілося знати, на чому грунтується винахід країні сил пісень (.). (Роман М.М. Загоскіна, свою думку про який Вяземський висловив у листі до Пушкіну 24.08.1831г.)

Протягом довгого часу Пушкіна знали за кордоном особливо в слов'янському світі, як родоначальника рус. літерат., але таким захоплюються, близьким, потрібним, як, скажімо, Достоєвський, Лев Толстой, а пізніш Чехов, Горки Маяковський, він не був.

У передмові до одноактної драмі "Дві сесри" Тургенєв писав: "Розумні люди кажуть, що драма повинна відтворювати сучасне буття, відоме, певне суспільство. вибачте, іншого не пам'ятаю. З розумними людьми приємно погоджуватися, але не завжди можливо дотримуватися їхніх порад". Закінчується ця передмова словами "" Театр Клари Газуль", відоме твір дотепного Меріме, подав мені думку написати безделкі в його роді". Це програмне для Тургенєва - драматурга тих років заяву потребує пояснення: яким п'єсами Тургенєв протівопоставляє свою драму і какому жанру можна віднести його перші драматургічні досліди