Скачать

Ефективність виробництва плодово-ягідної продукції

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

“ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ”

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

На правах рукопису

ЛЕГЕЗА Дар‘я Георгіївна

УДК 338.43:332.155:634

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ПЛОДОВО-ЯГІДНОЇ ПРОДУКЦІЇ

У ПІВДЕННОМУ СТЕПУ УКРАЇНИ

08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК

Дисертація

на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор

Науковий керівник – доктор економічних наук,

професор, академік УААН

Месель-Веселяк В.Я.

Київ – 2005

Зміст

Вступ............................................................................................................. 4

Розділ 1. Теоретичні основи, організаційно-економічні особливості та методичні засади дослідження ефективності виробництва плодово-ягідної продукції.......... 9

1.1 Теоретичні основи ефективності виробництва плодово-ягідної продукції ……………………………………………………………………….9

1.2 Особливості розвитку і розміщення виробництва плодово-ягідної продукції в умовах ринкових відносин........................................................................... 18

1.3 Методика досліджень і система показників ефективності виробництва 38

Розділ 2. Оцінка сучасного стану та ефективності виробництва плодово-ягідної продукції....................................................................................................................... 48

2.1 Розміщення і породно-сортовий склад насаджень..................... 48

2.2 Ефективність виробництва плодово-ягідної продукції.............. 60

2.3 Ефективність реалізації плодово-ягідної продукції................... 82

2.4 Забезпеченість населення плодово-ягідною продукцією........... 95

Висновки до розділу 2………………………………………………………105

Розділ 3. Напрями підвищення ефективності виробництва плодово-ягідної продукції в ринкових умовах………………………………………………108

3.1 Перспективи розвитку садівництва в Запорізькій області ….108

3.2 Технологічне забезпечення ефективності виробництва плодово-ягідної продукції …………………………………………………………….121

3.3 Удосконалення ринкового механізму та системи реалізації плодово-ягідної продукції ………………………………………………….134

3.4 Підвищення якості плодово-ягідної продукції………………..154

Висновки до розділу 3………………………………………………………164

Висновки……………………………………………………………………..166

Список використаних джерел……………………………………………….170

ВСТУП

Актуальність теми. Підвищення ефективності виробництва плодово-ягідної продукції є одним із важливих завдань розвитку аграрного сектору економіки України. У період ринкової трансформації економічних відносин у сільському господарстві розв’язанню цієї проблеми не приділялося належної уваги. Незважаючи на найбільш сприятливі грунтово-кліматичні умови Південного Степу, урожайність плодово-ягідних культур і прибутковість виробництва залишаються низькими. Скоротились обсяги закладання молодих насаджень, внесення добрив, захисту плодово-ягідних насаджень від шкідників і хвороб, уповільнився процес сортооновлення, що зумовило істотне зменшення обсягів виробництва плодово-ягідної продукції. Зростання цін на ресурси, що споживаються у виробництві, не супроводжувалося відповідною зміною цін на плоди та ягоди, що зумовило зниження прибутковості їх виробництва. Тому подальший розвиток виробництва плодово-ягідної продукції потребує здійснення комплексу заходів щодо підвищення його ефективності.

У процесі аграрної реформи держава і товаровиробники здійснили ряд заходів щодо стабілізації виробництва плодово-ягідної продукції та підвищення його ефективності. Однак ряд питань, пов’язаних з розв’язанням цієї проблеми, нині не вирішено, зокрема не повністю врегульовані відносини власності на землю та майно, відсутнє ефективне управління виробництвом, недостатньо використовуються зональні переваги розміщення виробництва, не впроваджуються прогресивні технології виробництва і системи ефективного збуту плодово-ягідної продукції, а її якість не завжди відповідає вимогам ринку.

Питання теорії, методології і практики ефективності садівництва досліджували вітчизняні економісти О.Ю Єрмаков, О.В. Кравець, В.В Лазня, Т.А. Маркіна, О.А. Полюхович, І.Н. Прімишев, В.А. Рульєв, О.М.Шестопаль, А.І. Шумейко та інші. Проблеми, пов’язані з адаптацією сільськогосподарських підприємств до умов ринку, досліджували В.І. Бойко, Ю.С. Коваленко, В.І. Криворучко, В.Я. Месель-Веселяк, П.Т. Саблук, О.М. Шпичак, В.В. Юрчишин. Проте значна частина питань, пов’язаних з розвитком та підвищенням рівня ефективності виробництва плодово-ягідної продукції з урахуванням особливостей Південного Степу України, обґрунтуванням раціональних параметрів розвитку, технологічних рішень, за ринкових умов потребують подальших досліджень. Актуальність проблеми, недостатній ступінь її дослідження стосовно засад ринкової економіки, наявність невирішених дискусійних питань зумовили вибір теми, завдання і мету дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою наукових розробок Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” УААН з теми “Розробити пропозиції по організації ефективного виробництва в господарських формуваннях ринкового типу” (номер держреєстрації 0102U000259), а також частиною науково-дослідних робіт Таврійської державної агротехнічної академії з теми „Обґрунтування особливостей реформування спеціалізованих господарств, які займаються вирощуванням продукції багаторічних насаджень” (номер держреєстрації 0101U007478).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування напрямів підвищення ефективності виробництва плодово-ягідної продукції в умовах Південного Степу.

Відповідно до мети у дисертаційній роботі передбачено вирішення наступних завдань:

· розкрити теоретичні та методичні засади формування ефективності виробництва плодово-ягідної продукції та його особливості в ринкових умовах;

· здійснити оцінку сучасних умов виробництва плодово-ягідної продукції, розміщення і породно-сортового складу насаджень;

· проаналізувати ефективність виробництва і реалізації плодово-ягідної продукції та визначити напрями її зростання в умовах Південного Степу;

· визначити ефективність застосування інтенсивних технологій виробництва плодово-ягідної продукції та розробити пропозиції щодо їх впровадження в умовах Південного Степу;

· обґрунтувати пропозиції щодо побудови системи ефективного збуту плодово-ягідної продукції та формування відповідної ринкової інфраструктури;

· розробити пропозиції щодо підвищення якості плодово-ягідної продукції;

· обґрунтувати основні напрями розвитку та прогнозні показники виробництва і збуту плодово-ягідної продукції.

Об’єктом дослідження є економічні умови та механізм формування ефективності виробництва плодово-ягідної продукції у Південному Степу України. Поглиблені дослідження здійснено на матеріалах сільськогосподарських підприємств Запорізької області.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних та практичних питань забезпечення ефективного виробництва плодово-ягідної продукції з урахуванням зональних особливостей.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є процес ефективного поділу праці на основі природноекономічних умов регіонів, підтвердженого вітчизняним і зарубіжним досвідом з питань розвитку садівництва, розміщення, концентрації і спеціалізації виробництва плодово-ягідної продукції, що є основою підвищення його ефективності. В основу дослідження покладено діалектичний метод пізнання та системний підхід, що дозволило комплексно дослідити ефективність виробництва плодово-ягідної продукції й обґрунтувати напрями її підвищення в ринкових умовах, наукові праці зарубіжних і вітчизняних вчених, нормативні та законодавчі акти державних органів з досліджуваних питань. При дослідженні теоретичних і методологічних засад ефективності виробництва використовувались абстрактно-логічні методи пізнання, а саме: аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії і порівняння. У дослідженнях залежності між показниками і факторами ефективності виробництва використовувався метод групувань і метод аналізу трендових рядів з використанням лінійних і степеневих функцій. При підготовці інформаційної бази для розробки пропозицій щодо забезпечення раціонального споживання плодово-ягідної продукції використано метод анкетування. У дослідженні основних напрямів і перспектив розвитку виробництва плодово-ягідної продукції використовувалися балансовий та програмно-цільовий методи. Розрахунок економічної оцінки технологічних рішень базувався на застосуванні нормативного методу. Пропозиції щодо удосконалення ринкового механізму та системи реалізації продукції опрацьовані за допомогою абстрактно-логічного методу та порівняння. Для визначення впливу споживчого попиту на рівень виробництва і якість плодово-ягідної продукції використаний метод економічного моделювання.

Інформаційною базою дослідження є матеріали Держкомстату України, Держсадвинпрому України, Запорізького обласного управління статистики, річних звітів сільськогосподарських підприємств, наукових звітів Інституту зрошуваного садівництва ім. М.Ф.Сидоренка УААН, анкетних обстежень автора, методичні розробки та рекомендації Національного наукового центру „Інститут аграрної економіки” УААН, законодавчі та нормативні акти.

Наукова новизна одержаних результатів. До найбільш вагомих результатів, що характеризують наукову новизну та розкривають основний зміст дисертаційного дослідження належать такі положення:

Вперше:

- запропоновано модель оцінки якості плодово-ягідної продукції на стадіях виробництва, зберігання, переробки, транспортування та реалізації на основі технологічних вимог щодо її якості з урахуванням споживчого попиту;

- обгрунтовано напрями реалізації плодово-ягідної продукції через електронну мережу та нормативні витрати на створення електронних магазинів, що реалізують продукцію через систему Internet і поза цією мережею.

Дістали подальший розвиток:

- методичні підходи щодо обґрунтування зональної спеціалізації й прогнозних показників виробництва плодів і ягід шляхом урахування регіональних природно-економічних особливостей виробництва кожного виду плодово-ягідної продукції, щомісячної потреби населення регіону та її забезпечення, а також напрямів розвитку внутрішніх і зовнішніх ринків збуту;

- методика оцінки ефективності виробництва плодово-ягідної продукції на основі норми прибутку з урахуванням вартості основних і оборотних засобів, які прямо або опосередковано використовуються у плодово-ягідному виробництві, включаючи вартість землі під плодово-ягідними насадженнями;

- методичні підходи до дослідження ефективності виробництва з урахуванням таких факторів як зональне розміщення та рівень забезпеченості населення плодово-ягідною продукцією і зростання його купівельної спроможності.

Удосконалено:

- порядок надання земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) з урахуванням вартості земельних масивів під плодово-ягідними насадженнями залежно від їх віку, породи та сорту;

- комплексну економічну оцінку прогресивних технологій виробництва плодово-ягідної продукції, яка включає такі складові, як застосування добрив, система захисту рослин, механізація виробничих процесів, з урахуванням витрат та цін на продукцію, що забезпечують розширене відтворення виробництва в галузі.

Практичне значення одержаних результатів мають пропозиції щодо визначення напрямів і параметрів формування нормативної собівартості плодово-ягідної продукції, що забезпечує розширене відтворення, які використані в ТОВ “Маяк” Мелітопольського району Запорізької області довідка (№ 143 від 12.10.04). Дослідним господарством ДГ “Мелітопольське” при безпосередній участі здобувача впроваджена система реалізації плодів і ягід за допомогою електронної мережі (довідка № 439 від 14.10.2004). Основні положення концепції розвитку садівництва, а також пропозиції щодо підвищення ефективності та якості плодово-ягідної продукції використано Головним управлінням сільського господарства і продовольства Запорізької обласної державної адміністрації (довідка № 05-01/2162 від 08.12.2004).

Особистий внесок здобувача. Наведені в дисертації результати дослідження і пропозиції щодо підвищення ефективності виробництва плодово-ягідної продукції та удосконалення системи її реалізації, підвищення якості плодів і ягід, а також прогноз розвитку виробництва плодово-ягідної продукції є особистими розробками автора. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використані лише ті ідеї та положення, які є результатами особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались на міжнародних науково-практичних конференціях: “Механізм господарювання і економічна динаміка в АПК” (Харків, 2001 р.); “Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК” (Київ, 2001 р.); “Соціально-економічні умови ефективного функціонування АПК в післяреформований період” (Мелітополь, 2002 р.); “Механізм господарювання і проблеми економічного росту в агропромисловому комплексі України” (Луганськ, 2002 р.).

Публікації. Результати дисертаційної роботи викладені в 11 наукових працях та одній монографії. З них 10 є одноосібними, загальним обсягом 3,5 др. арк., у тому числі 6 опубліковано у фахових виданнях ВАК України.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація викладена на 186 сторінках комп’ютерного тексту. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, містить 47 таблиць, 14 рисунків, 34 додатка. Список літературних джерел включає 174 найменування.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ, ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ПЛОДОВО-ЯГІДНОЇ ПРОДУКЦІЇ

1.1. Теоретичні основи ефективності виробництва плодово-ягідної продукції

Економічний і соціальний розвиток суспільства пов‘язаний з проблемами ефективності виробництва. Ефективність виробництва слід розглядати як об‘єкт пізнання та планомірного використання. Реалізація такого завдання потребує визначення сутності ефективності. За висловом Ф.Енгельса, “потрібно відразу пізнати, що таке даний предмет, щоб можна було зайнятися тими змінами, які з ним відтворюються” (161, с.303).

З точки зору економічної теорії, економічна ефективність господарської системи – це склад, при якому неможливо збільшити ступінь задоволення потреб хоча б одної людини, не погіршуючи при цьому становище іншого члена суспільства (51, с.56).

Політична економія розрізнює дві форми розширеного виробництва: розширене екстенсивно, якщо розширюється поле виробництва, та розширене інтенсивно, якщо застосовується більш ефективні засоби виробництва (71, с.193). В реальному житті ці форми виробництва завжди діють у взаємозв‘язку і в певному для кожного історичного етапу відношенні. На діалектичну єдність і протилежність екстенсивної та інтенсивної величин вказував ще Гегель “Ці два визначення кількості, – вказує він, – не протистоять один одному як самостійні види. Кожна інтенсивна величина також є екстенсивною, і, навпаки, кожна екстенсивна величина також є інтенсивною” (21, с.128). Отже, при інтенсивному типі росту головне – підвищення ефективності виробництва, ріст віддачі від використання витрат або ресурсів.

Іншими словами, економічна ефективність сільськогосподарського виробництва підвищується в тих випадках, коли темпи росту валової продукції випереджатимуть приріст додаткових витрат у галузі. Однак така закономірність не буде переважаючою у сучасному виробництві.

У наукових працях з проблем аграрної економіки в період планово-адміністративної системи ефективність виробництва продукції визначалась як відношення результату виробництва до витрат, які зумовили цей результат. І.А.Петренко і П.І. Чужинов вказували, що економічна ефективність виробництва характеризує відношення економічного ефекту (результату) до ресурсів (витрат), які зумовили цей ефект (результат), або навпаки – відношення ресурсів (витрат) до величини одержаного економічного ефекту (результату) (92, с.325).

Можливо, з позиції сучасності можуть видатися недостатньо обґрунтованими тлумачення економістів сутності такої складної категорії, якої є ефективність виробництва. Однак, принципові положення матеріальної основи ефективності – відношення ефекту до ресурсів чи результату до витрат – було визначені достатньо чітко.

У наведених тлумаченнях сутності ефективності сільськогосподарського виробництва криється вагоме теоретичне підґрунтя. Однак в них не виявлена мета розширеного виробництва – збільшення виробництва продукції.

У сучасному економічному словнику поняття “ефективність” визначається як відносний ефект, результативність процесу, операції, проекту, як відношення ефекту, результату до витрат, які забезпечують його одержання (103, с.471).

Великий внесок у визначення ефективності садівництва зробили вітчизняні економісти: В.Майдебура, О.Шестопаль, О.Єрмаков, Л.Романова, Д. Чухно, В.Юрчишин, А.Шумейко, Ф.Яковенко, Л.Гаврилов, В.Рульєв, Т.Маркіна.

Д.Чухно, зокрема вказував: “Основним завданням в організації промислового садівництва є забезпечення максимального виробництва плодів і ягід на наявній площі насаджень з найменшими грошовими та матеріальними витратами” (145, с.202).

Економісти радянського періоду до факторів ефективності відносять собівартість продукції, рівень спеціалізації та інтенсифікації виробництва плодів і ягід, а також географічне розміщення плодово-ягідних насаджень. Наприклад, В.В. Юрчишин писав: “Ефективність інтенсифікації найбільш повно може бути виражена комплексом показників, головними серед яких є зростання валової продукції, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості одиниці врожаю і збільшення прибутку” (160, с.107). У методичних рекомендаціях щодо формування і розвитку ринку плодоовочевої продукції напрями підвищення ефективності визначаються за рахунок впровадження інтенсивних ресурсозберігаючих технологій, поглиблення спеціалізації виробництва, удосконалення розміщення культур, покращення породно-сортового складу насаджень, розширення переробки і зберігання продукції в місцях її вирощування (81, с.33).

До підвищення ролі спеціалізації та регіонального розміщення продукції садівництва підводять сутність ефективності виробництва Т.Маркіна (70), А.Шумейко (50), Г. Агение (1), Є.Задорожна (33), А.Шепельский (146).

При визначенні ефективності виробництва Т. Маркіна прийшла до висновку, що “ефективність в більшій мірі проявилася в умовах спеціалізації галузі” (70, с.8). А.Шумейко вказує, що: “підвищення економічної ефективності плодів і ягід залежно від поглиблення спеціалізації садівництва зумовлюється тим, що в господарствах із вищим рівнем спеціалізації, як правило, краще використовується виробничий потенціал завдяки запровадженню інтенсивних технологій виробництва й реалізації продукції, прогресивних форм організації та оплати праці, розширення зберігання й переробки продукції” (50, с.34). В роботах економістів періоду планової економіки велика роль у підвищенні ефективності виробництва відводиться його інтенсифікації. Але кожен із вчених трактує цей період по-своєму.

В.Юрчишин акцентує увагу на удосконаленні породно-сортового складу плодових і ягідних культур і підкреслює, що “... важливе місце повинно відводитись обґрунтованому добору порід і сортів, встановленню такого співвідношення між ними, яке забезпечувало б одержання запланованої кількості фруктів і ягід при можливо менших розмірах витрат на створення продуктивних насаджень” (160, с.155).

О. Шестопаль розглядає питання економічної ефективності плодово-ягідного виробництва з позиції ефективності капіталовкладень на створення садів і ягідників (147). Цієї точки зору притримується ряд авторів (159, с.91), які стверджують, що проблема підвищення економічної ефективності капітальних вкладень і використання основних виробничих фондів в садівництві, і перш за все головного їх елемента – багаторічних насаджень, вирішується двома шляхами: за рахунок інтенсифікації виробництва, тобто створення високопродуктивних насаджень при максимально можливому зниженні питомих капітальних вкладень і скороченні терміну інвестиційного процесу та за рахунок високоінтенсивного продуктивного використання насаджень.

В. Рульєв вважає: “При всіх сприятливих факторах визначальними є інтенсифікація виробництва плодів на тій же плодоносній площі за рахунок додаткового вкладення капіталу, шляхом послідовного удосконалення технології, техніки й організації виробництва, впровадження найкращих сортів плодових культур, досягнень науки та виробничого досвіду, які у підсумку забезпечують підвищення ефективності виробництва” (114, с.3).

Водночас деякі вчені вважають, що основним фактором підвищення ефективності виробництва є зниження собівартості за рахунок зменшення матеріально-грошових витрат. П.Дуброва пише: “Інтереси суспільства потребують максимального одержання необхідної йому продукції при мінімальних витратах праці і коштів”. Цю думку поділяють Ф.Яковенко і Л.Гаврилов, які вказують на швидке збільшення виходу валової та товарної продукції на кожні 100 га земельних угідь з найменшими затратами праці і коштів, що дасть змогу знизити собівартість продукції й підняти економіку господарства.

З подібними висновками не можна погодитися. Галузь садівництва передбачає великі обсяги капіталовкладень. Вона є однією з великозатратних галузей у сільському господарстві. Відомо, що в економіці, як і в інших сферах суспільного життя, існує причинно-наслідкова залежність: одержання продукції є наслідком певних вкладень, тобто збільшення обсягів виробництва продукції – це результат інтенсифікації, а не сам процес. Ще І.Буздалов визначив, що подібні трактування – це “... зведення економічного процесу до кількості продукції, яка одержана з 1 га землі, від кожної тварини, не враховуючи того, що сутність проблеми якраз полягає в тому, як одержати цю продукцію, на якій економічній основі, якими матеріальними засобами” (17, с.9). Будь-яке виробництво – це перш за всього витрати. Доречно нагадати зауваження К.Маркса, що немає землі, яка б приносила який-небудь продукт без витрат капіталу (72, с.261).

Зосереджуючи увагу на підвищенні ефективності з найменшими витратами, прихильники концепції не врахували придбання нових й удосконалення старих машин, виведення нових порід і сортів плодово-ягідних культур, удосконалення системи ведення садівництва, підготовки кваліфікованих кадрів, що потребує великих витрат, які являють собою такі ж додаткові вкладення. Отже мають рацію ті вчені, які визначають інтенсифікацію виробництва як фактор ефективності виробництва плодово-ягідної продукції необхідно розглядати як єдність додаткових вкладень засобів виробництва на один гектар поряд із збільшенням виходу продукції і як дві складові одного і того ж процесу.

Узагальнюючи праці вчених періоду планової економіки, можна зробити висновок, що питання підвищення економічної ефективності досліджувалися з позиції удосконалення концентрації та розміщення плодово-ягідних насаджень, рівня інтенсифікації.

Новий підхід до визначення теоретичної сутності ефективності виробництва зумовлений розгортанням процесу приватизації сільськогосподарських підприємств.

Питання розвитку й ефективності виробництва садівницьких господарств різних форм господарювання в умовах реформування власності розглядали Д.Баюра (12), В.Павлов (91), О. Єрмаков (31). Але об‘єктами досліджень в цих роботах були колективні та державні сільськогосподарські підприємства.

“Розвиток організаційних форм, - підкреслює О.Ю.Єрмаков, - є складовою частиною науково-технічного прогресу, яка являє собою особистий фактор економічної ефективності. Це зумовлено тим, що економічний ефект, одержаний в результаті зміни організаційних форм виробництва, є за сутністю безоплатним, оскільки не потребує для своєї реалізації додаткових капіталовкладень, а навпаки, навіть може призвести до їх зниження у розрахунку на одиницю плодово-ягідної продукції” (31, с.19)

Згідно з Указом Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування агарного сектора економіки” від 3 грудня 1999 року були сформовані нові організаційне структури сільськогосподарського виробництва, форми господарювання якої засновані на засадах приватної власності на землю й інші засоби виробництва (138). Тому нині постає питання про визначення ефективності виробництва плодово-ягідної продукції в сільськогосподарських кооперативах, товариствах з обмеженою відповідальністю, приватних підприємствах та інших.

Не можна погодитися з думкою В.Мамутова, що великі колективні сільськогосподарські підприємства на державній землі навіть у не дуже сприятливих умовах можуть бути досить ефективними (68, с.78). Тут доречно навести висловлювання П.Т. Саблука на Других Всеукраїнських зборах вчених економістів-аграрників: якщо немає реального власника – немає реальних, нормально функціонуючих ринкових відносин. Тому сьогодні вкрай необхідно визначити реального власника й допомогти йому усвідомити в економічному плані свої можливості й наслідки діяльності, створення середовища для повнішого використання (117, с.19).

Заслуговують на увагу наукові праці О.Кравця (49), Є. Полюхович (96), О.Яцух (166), К.Мазур (65), які розглядають питання розвитку й ефективності функціонування плодового підкомплексу в умовах інтеграції та кооперації виробництва, маркетингової діяльності у відповідності до споживчого попиту плодово-ягідної продукції та місткості регіонального ринку.

О.Яцух підкреслює, що в сучасних умовах при розгляді факторів підвищення ефективності виробництва плодово-ягідної продукції “особлива увага має надаватися удосконаленню породно-сортової структури насаджень у напрямку певної відповідності її з огляду на цільове призначення продукції” (166, с.12). Такої ж думки дотримується і О. Кравець, який вказує, що удосконалення породно-сортової структури промислових садів є одним з вирішальних напрямів підвищення ефективності галузі (49).

Підвищення ефективності виробництва з позиції удосконалення породно-сортового складу повинно здійснюватися з урахуванням таких факторів, як наявність ресурсного потенціалу, оптимальна концентрація і спеціалізація галузі та ступінь її орієнтації на потреби ринку, і перш за все за розташування населених пунктів, яке є основним споживачем плодово-ягідної продукції та наявності переробних підприємств.

Аналізуючи діяльність плодоовочеконсервного виробництва в Україні В. Лазня прийшла до висновку, що у великих містах і промислових центрах потужні підприємства галузі находяться у значно гіршому становищі, ніж у сільської місцевості: з точки зору забезпечення сировиною (за обсягом й асортиментом) та внаслідок вищих транспортних витрат на її перевезення у розрахунку на одиницю виробленої продукції, а також нижчих якісних характеристик при перевезенні на великі відстані (53, с.73).

На ефективне ведення сільського господарства за рахунок оптимального розміщення сировинних зон поблизу міст залежно від чисельності населення вказує й російський вчений Ф.А. Сайфулин, який пише: “Біля великих міст і промислових центрів створюються райони приміського сільського господарства, які покликані забезпечувати міське населення малотранспортабельними продуктами харчування. Тут повинні розвиватися сировинні зони (124, с.8).

У зв‘язку із скасуванням держзамовлення в 1997 році сільськогосподарські підприємства змушені самостійно шукати канали збуту продукції. Не маючи гарантій щодо збуту продукції, основна частина сільськогосподарських товаровиробників відмовилась вирощувати таку трудомістку плодово-ягідну продукцію. Зниження економічної ефективності було спричинено рядом чинників: втратою господарствами традиційних ринків збуту плодово-ягідної продукції, низькою платоспроможністю населення і монополізмом переробних підприємств, а також диспаритетом цін між галуззю садівництва й іншими галузями народного господарства.

Тому при розгляді ефективності виробництва продукції необхідно враховувати дієвість ринкового механізму, а отже попит, пропозицію, ринкову інфраструктуру й цінову політику. Згодні з думкою Т.Дудара стосовно того, що практичне здійснення виваженої інтегрованої політики щодо ефективності функціонування будь якого агропромислового формування на ринку, яка б задовольняла як товаровиробників, так і споживачів, вимагає максимального пристосування виробництва до вимог ринку для підвищення ефективності формування підприємства. Такої ж думки дотримуються І.Минаков (83), Ф.Сайфулін (124), С.Ягуткін (163).

Отже, необхідно переорієнтуватися до вимог ринку, які будуть задовольняти потреби споживачів у плодово-ягідній продукції за ринковими цінами, що відповідатимуть вимогам якості. Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років” від 18 січня 2001 року передбачав нарощування експортного потенціалу, стимулювання виробництва конкурентоспроможної продукції та розвиток інфраструктури ринку (36).

Слушним є висловлювання П.Т. Саблука, який акцентує увагу на тому, що головною метою аграрної політики України є розбудова конкурентоспроможного аграрного сектора економіки шляхом забезпечення умов для прискорення формування ефективного господаря-власника, а також створення економічних умов господарювання (117, с.43).

Таким чином, ефективність виробництва плодово-ягідної продукції є не тільки результатом процесу виробництва, а й діяльності, пов‘язаної із збутом і реалізацією продукції. В сучасних умовах господарства повинні знайти такі ринки збуту й канали реалізації, які б забезпечували конкурентоспроможність господарської діяльності. Ефективність виробництва повинна відбивати не тільки ресурсно-витратну її частину, а й відображати процес відтворення, тобто відносини між господарствами й об‘єктами ринкової інфраструктури. Ми погоджуємося з думкою професора В.Свободіна, який вказує, що ефективність системи АПК визначається в забезпеченні умов розширеного відтворення і на цій основі виробництва необхідного для країни продовольства, сировини для промисловості (126, с.42). Він підкреслює, що про рівень впливу ринкових відносин на стадії виробництва продукції можна судити за показниками її реалізації, а на стадії останніх – за показниками обсягу та якості реалізованої продукції та її зберігання (127, с.10).

Формування ефективного сільськогосподарського виробництва, у тому числі плодово-ягідної продукції, являє собою складний багатогранний процес. Тому більшість учених розглядає його з позиції системного підходу у визначенні груп особливостей або факторів економічної ефективності. Однак, дослідники не дійшли до єдиної думки, щодо визначення системи показників рівню ефективності виробництва. Так, І.Прімишев виділяє збутові й виробничі організаційно-економічні критерії ефективності плодоовочівництва та виноградарства (101, с.9). При визначенні економічної ефективності В. Баликов акцентує увагу на системі показників рентабельності і вказує, що теорія повинна позбавитися від надмірної орієнтованості на дослідження витрат і перенести акцент на вартісні результати виробництва, на економічний ефект, тобто на рентабельність (10, с.19-20). Ми вважаємо ці дві системи не повними й погоджуємося з думкою В. Свободіна та М. Свободіної про те, що ефективність являє собою “економічну категорію, яка відображає широкий комплекс умов функціонування продуктивних і виробничих відносин, які в сукупності забезпечують процес розширеного відтворення (127, с.9).

Отже, економічна ефективність виробництва визначається не тільки взаємодією природних, технологічних, організаційних й економічних факторів, але залежить і від впливу споживчого попиту населення, умов ринку та взаємозв‘язків між виробниками плодово-ягідної продукції, переробними підприємствами і підприємствами ринкової інфраструктури. Тобто ефективність виробництва визначається рядом факторів на кожній з трьох стадій – виробництво, реалізація, споживання.

1. 2. Особливості сучасного стану розвитку і розміщення виробництва плодово-ягідної продукції в умовах ринкових відносин

Україна є одним з основних районів товарного садівництва в світі. Природні умови більшості областей сприятливі для вирощування основних плодових культур. На розвиток і розміщення садівництва крім грунтово-кліматичних умов впливають розміщення промисловості, місцезнаходження й відстань до великих міст і промислових центрів, щільність населення, наявність переробної промисловості, розвиненість шляхової мережі та ринкової інфраструктури. Протягом тривалого часу товарне виробництво плодів в Україні концентрувалось у зонах і регіонах з найсприятливішими природно-економічними умовами.

Теоретичні основи розміщення виробництва були започатковані у XIX ст. на засадах географічного детермінізму та енвайроменталізму. Вже тоді ця проблема розглядалося з огляду на ринкові умови господарювання, де визначним є одержання прибутку.

Серед прибічників теорії розміщення виробництва були І.Фон Тюнен, А.Вебер, А.Льош, В.Кристалер, В.Ізард.

Засновником теорії розміщення виробництва вважається І.Г. Фон Тюнен („Ізольований стан Фон Тюнена”). До основних чинників, що впливають на розміщення виробництва, він відносив обсяг транспортних витрат. Згідно з цією схемою розміщення сільськогосподарського виробництва можливо здійснювати за допомогою кола та концентричних кілець, де місто й ринок збуту розташовані у центрі території, тобто у центрі кола (14, с.535).

А.Вебер („Теорія розташування промисловості Альфреда Вебера”) як засновник теорії „промислового штондорта” вперше здійснив аналіз розташування промисловості, суть якого полягає в тому, що джерела сировини та споживачі продукції розташовані у різних місцях виробництв. За допомогою трикутника він визначив оптимальну точку розташування місця виробництва, в якій транспортні витрати будуть мінімальними, за умови однакових виробничих витрат. Вершинами цього трикутника, на думку А.Вебера, є пункти сировини та споживання (14, с.536).

Основним недоліком теорії А.Вебера, на нашу думку є те, що він розглядав модель ізольованого господарства в умовах досконалої конкуренції, тобто виключив можливість впливу розміщення виробництва на попит продукції. А.Льош вказував, що „міркування А.Вебера мало припустимі там, де сільськогосподарський сектор невеликий, наприклад багатих країнах чи країнах, які імпортують продовольство. Його тлумачення засноване тільки на одному факторі: впливу розміщення виробництва на споживання” (64, с.102).

Вперше вплив попиту продукції на розміщення виробництва проаналізував саме А.Льош („Економічна теорія розташування”, „Географічне розміщення господарства”). Він підкреслював, що необхідно “розглядати ринкові зони, які виникають не в результаті яких би ні було різниць у природному середовищі державного устрою, а у підсумку взаємодії чисто економічних сил, одна частина яких направлена на концентрацію, а друга – на розосереджування. До першої групи повинні бути віднесені усі переваги, які обумовлені спеціалізацією та масовим виробництвом, до другої – економія на транспортуванні, пов‘язані із багатогалузевим виробництвом” (64, с.115). В. Кристалер, на відміну від А.Льоша, стверджував, що методологічно підходи до розташування міст відрізняють від підходів до розміщення галузей. Йому належить теорія „центрального населеного пункту”, який забезпечує навколишнє середовище послугами т