Скачать

Громадянсько-правовий вимір політичної системи Польщі

Реферат

Громадянсько-правовий вимір політичної системи Польщі

Зміст

1. Основні права та обов’язки громадян

2. Принципи виборів Сейму, Сенату, Президента

3. Порівняльний аналіз формування парламентаризму в Польщі та Україні

Висновки

Література

1. Основні права та обов’язки громадян

Республіка Польща утверджує і розширює права та свободи громадян. Вони мають рівні права незалежно від статі, народження, освіти, професії, національності, раси, віросповідання, а також соціального походження і суспільного становища. Громадяни Республіки Польща повинні чесно виконувати свої обов’язки перед Вітчизною і сприяти її розвиткові.

Громадяни Республіки Польща мають право:

- на працю, що означає право на отримання роботи, оплачуваної відповідно до кількості та якості праці;

- на відпочинок, яке забезпечується скороченням у законодавчому порядку робочого часу до восьми годин, коротким робочим часом у передбачених законом випадках, встановленими законом неробочими днями, щорічними оплачуваними відпустками. Держава сприяє розвитку туризму, збільшенню кількості курортів, спортивних споруд, будинків культури, клубів, парків тощо, створює можливості для здорового та культурного відпочинку якомога ширших мас трудящих міст і сіл;

- на охорону здоров’я, а також на допомогу у разі хвороби або втрати працездатності.

Дедалі повнішому здійсненню цього права сприяють:

1) розвиток соціального страхування на випадок хвороби, за старістю або у зв’язку з непрацездатністю, а також розвиток різних форм соціального забезпечення;

2) розвиток організованої державної системи охорони здоров’я та засобів поліпшення стану здоров’я населення, безоплатна медична допомога для всіх трудящих і їхніх сімей, постійне поліпшення умов безпеки, охорони та гігієни праці, широкі заходи попередження хвороб і боротьби з ними, турбота про інвалідів;

3) розширення міських лікарень, санаторіїв, амбулаторій, медичних пунктів і санітарних установ; a. користуватися багатствами природного середовища і зобов’язані його охороняти; b. на освіту, яке останнім часом забезпечується у дедалі ширшому масштабі:

1. безоплатним шкільним навчанням;

2. загально та обов’язковою освітою у неповних середніх школах;

3. розширенням системи загальної середньої освіти;

4. розвитком системи вищої освіти;

5. допомогою держави у підвищенні кваліфікації громадян, зайнятих на промислових та інших підприємствах міста і села;

6. системою державних стипендій, розширенням мережі інтернатів, студентських гуртожитків, а також іншими формами матеріальної допомоги; a. користуватися досягненнями культури та брати творчу участь у розвитку національної культури.

Це право дедалі ширше забезпечується розвитком і наданням у користування трудящим міста і села бібліотек, книг, преси, радіо, театрів, кіно, музеїв і виставок, будинків культури, клубів, читалень; всебічним заохоченням культурної творчості народних мас і розвитком творчих талантів. Держава піклується про всебічний розвиток науки, яка спирається на досягнення прогресивної світової думки, літератури та мистецтва, що відображають потреби і прагнення народу і відповідають найкращим прогресивним традиціям польської культури.

Державні та громадські структури оточують турботою ветеранів боротьби за національне і соціальне визволення, з особливим піклуванням ставляться до творчої інтелігенції – працівників науки, освіти, літератури та мистецтва, а також піонерів технічного прогресу, раціоналізаторів і винахідників. Жінці в Республіці Польща надаються рівні з чоловіками права в усіх сферах державного, політичного, економічного, соціального та культурного життя.

Ці права гарантуються:

1. рівними з чоловіками правами на працю з винагородою за принципом "рівна плата за рівну працю", правом на відпочинок, на соціальне страхування, освіту, на почесні звання та відзнаки, правом обіймати державні посади;

2. турботою про матір і дитину, опікою над вагітною жінкою, наданням оплачуваної відпустки до та після пологів, розширенням мережі пологових будинків, ясел і дитячих садочків, розвитком мережі підприємств обслуговування та громадського харчування. Держава зміцнює становище жінки у суспільстві, особливо матері та жінки, яка працює.

Шлюб, материнство та сім’я перебувають під захистом і заступництвом держави. Багатодітні сім’ї держава оточує особливою турботою. Батьки зобов’язані виховувати дітей чесними, свідомими своїх обов’язків громадянами Республіки Польща. Держава забезпечує здійснення аліментних прав та обов’язків. Позашлюбні діти мають ті самі права, що й діти, народжені у шлюбі.

Піклуючись про благо сім’ї, держава прагне до поліпшення житлових умов, за участю громадян розвиває та заохочує різні форми житлового будівництва, особливо кооперативного, а також виявляє турботу про раціональне використання житлового фонду. Держава оточує особливою турботою та увагою молодь і забезпечує їй найширші можливості розвитку, а також створює умови для активної участі молодого покоління у соціальному, політичному та культурному житті, формуючи у нього почуття відповідальності за розвиток Вітчизни.

Громадяни Республіки Польща, незалежно від національності, раси та віросповідання, мають рівні права в усіх сферах державного, політичного, економічного, соціального та культурного життя. Порушення цього принципу шляхом встановлення прямих чи опосередкованих переваг або обмежень прав через національні, расові чи релігійні відмінності карається законом. Виявлення ненависті або зневаги, розпалювання ворожнечі або приниження людини через національні, расові або релігійні відмінності забороняється.

Держава забезпечує громадянам свободу совісті та віросповідання. Церква та інші релігійні громади можуть вільно виконувати свої релігійні функції. Забороняється примушувати громадян не брати участі в релігійних діях чи обрядах. Церква відокремлена від держави. Принципи ставлення держави до церкви, а також правовий і майновий стан релігійних громад визначаються законами.

В державі громадянам забезпечується свобода слова, друку, зібрань і мітингів, процесій і маніфестацій. З метою розвитку політичної, соціальної, економічної та культурної активності польська держава забезпечує громадянам право на об’єднання трудящих, селян, кооперативні об’єднання, молодіжні, жіночі, спортивні та оборонні організації, культурні, технічні та наукові товариства, а також інші громадські організації, які об’єднують громадян для активної участі у політичному, соціальному, економічному та культурному житті.

Утворювати об’єднання та брати участь в організаціях, мета чи діяльність яких спрямована проти політичного та суспільного ладу або правопорядку Республіки Польща, забороняється. У Республіці Польща важливу роль відіграють професійні спілки – масова організація, яка бере участь у розробленні завдань соціально-економічного розвитку країни. Професійні спілки представляють інтереси та права трудящих, є школою громадянської активності й ініціативності у справі створення громадянського суспільства. Громадяни Республіки Польща беруть участь у здійсненні громадського контролю, у консультаціях і дискусіях з ключових проблем розвитку країни.

Вони мають право звертатися до всіх державних органів зі скаргами та заявами. Апеляція, скарги та заяви громадян повинні розглядатися та вирішуватися швидко і справедливо. Винні у тяганині або ті, хто виявляє бездушність і бюрократичне ставлення, притягуються до відповідальності Держава всебічно забезпечує громадянам недоторканість особи. Позбавлення громадянина свободи можливе лише у встановлених законом випадках. Затриманий має бути звільнений, якщо протягом 48 годин з моменту затримання йому не було вручено постанову суду або санкцію прокурора про арешт.

Закон охороняє недоторканість житла та таємницю листування. Здійснення обшуку житла та конфіскація майна допускається лише у випадках, встановлених законом, на підставі остаточного судового рішення, що набуло чинності. Громадянам іноземних держав та особам без громадянства надається право притулку у порядку, визначеному законом. Натомість польські громадяни за кордоном користуються заступництвом Республіки Польща.

Громадяни Республіки Польща зобов’язані дотримуватися положень Конституції та законів, а також поважати правила соціального співжиття, сумлінно виконувати свої обов’язки перед державою. Кожний громадянин Республіки Польща зобов’язаний оберігати суспільну власність і змінювати її як непорушну основу держави, джерело багатства та могутності Вітчизни. Захист Вітчизни – священний обов’язок кожного громадянина.

Військова служба – почесний патріотичний обов’язок громадян Республіки Польща. Бути пильним щодо ворогів народу, суворо берегти державну таємницю – обов’язок кожного громадянина Республіки Польща. Зрада Вітчизні – шпигунство, ослаблення Збройних сил, перехід на бік ворога – карається з усією суворістю закону як найтяжчий злочин.

2. Принципи виборів Сейму, Сенату, Президента

Право обирати має кожний громадянин, якому виповнилось 18 років, незалежно від статі, національної та расової належності, віросповідання, освіти, стану осілості, соціального походження, професії та майнового стану. Кожний громадянин може бути обраний до Сейму та Сенату після досягнення 21 року, якщо він постійно та не менше п’яти років проживає на території Республіки Польща.

Жінки мають рівні права з чоловіками. Військовослужбовці мають усі виборчі права нарівні з цивільними особами. Виборчі права не належать особам, які чинним судовим рішенням визнані недієздатними з причини психічної хвороби або розумової недорозвиненості, а також позбавлені публічних прав або виборчого права за чинним рішенням суду. Кандидатів у депутати, сенатори, на посаду президента висувають політичні та громадські організації, а також виборці. Порядок висунення кандидатів та проведення виборів депутатів, сенаторів, а також президента визначається законом. Після обрання депутати та сенатори зобов’язані звітувати перед виборцями про свою роботу і про діяльність органу, до якого їх обрано.

3. Порівняльний аналіз формування парламентаризму в Польщі та Україні

У світлі парламентських виборів – 2002 в Україні та пропозицій Президента Л. Кучми з приводу трансформації політичної системи від президентської до парламентської моделі напрошується порівняльний зріз парламентаризму в нашій державі та Республіці Польща. Долі польського та українського народів багато в чому схожі. Їх історія, трагічна і героїчна, тісно переплелась. На її перебіг значно впливали і впливають міжнародні та зовнішньоекономічні чинники, зокрема геополітичні інтереси великих держав. Крім того, саме тоді ще в соціалістичній Польщі відбулася важлива для всіх країн соціалістичної співдружності подія, котра увійшла в історію як "Круглий стіл" 1989 року.

Довготривалі та складні переговори між правлячою Польською Об’єднаною Робітничою партією та опозицією, яку уособлювали передусім лідери профоб’єднання "Солідарність", їх радники – інтелектуали та політичні кола з середовища інтелігенції, завершилися прийняттям спільної компромісної угоди. Вона фактично вперше узаконила реальне відновлення багатопартійної системи в одній із провідних країн радянського блоку. За результатами "Круглого столу" ПОРП втрачало право на монопольне керівництво польським суспільством, формування уряду, абсолютне домінування в парламенті. Україна ж на початку 90-х років отримала можливість побудови справді демократичної держави після проголошення незалежності та визнання цього факту більшістю країн світу (зараз нашу державу визнали 165 країн світу).

Отже, починаючи з кінця 80-х – початку 90-х років ХХ ст., польське й українське суспільство перебувають у фазі всеохоплюючого трансформаційного процесу. Він є не тільки внутрішньою справою Польщі та України, своєрідним дійством, яке автоматично і негайно відчинить двері до так званого "демократичного раю". Не меншою, якщо не більшою мірою цей процес має і зовнішньополітичне значення. Саме від того, як законодавча та виконавча влади зможуть ефективно розробляти та впроваджувати, формувати дієве правове поле, залежатиме і міжнародний престиж країн, що в свою чергу, сприятиме або гальмуватиме їх інтегрування в європейські економічні та політичні структури, у світове співтовариство взагалі. Звичайно, осмислення та аналіз становлення парламентаризму в посткомуністичних Польщі та Україні повинні бути досить виваженими та враховувати відмінності стартових передумов цього процесу, які складалися впродовж віків (наявність реально діючої держави, парламентарних традицій, рівня державницької ментальності у населення тощо). Також слід враховувати деякі особливості політичного життя обох країн.

Починаючи з 1989 року в Польщі, а згодом і в інших країнах колишньої соціалістичної співдружності, відбуваються процеси, об’єктивно спрямовані на творення нового суспільного устрою. Характерними рисами перемін, що відбуваються у польському й українському суспільствах, є бажання сформувати дієві, побудовані на справді демократичних засадах, багатопартійні системи. В ідеалі вони повинні були б творити ефективний, справедливий, патріотичний парламент, позбавлений безкомпромісного протистояння, скажімо "червоних" і "білих". У Польщі це, наприклад, прибічники старої соціалістичної ПНР і ті хто виводить себе із "Солідарності". В Україні ситуація значно складніша.

Внутрішньополітичний поділ суспільства доповнюється ще й різними зовнішньополітичними орієнтаціями: на тих, хто бажає реанімації Радянського Союзу, та на тих, хто прагне створення справді суверенної, рівноправної, демократичної України. Порівняльний аналіз процесу формування громадянського суспільства, розвитку парламентаризму в країнах Західної Європи та колишньої соціалістичної співдружності не дає підстав говорити про мудре й активне запозичення значною частиною політичної еліти саме позитивного досвіду функціонування парламентських систем у країнах Заходу, а також врахування негативних факторів, що перешкоджали їх розвиткові.

На жаль, політичні сили посткомуністичних держав в першу чергу перейняли від реально функціонуючих демократій Заходу вигідні для себе принципи, методи, символи. Вони значною мірою використовуються у вузько партійних, корпоративних, а не загальнодержавних інтересах. Особливо дані моменти характерні для політичного спектру українського суспільства.

Аналізуючи становлення демократичного суспільства в Польщі й Україні та парламентаризму як його важливої складової частини, слід відзначити явища, котрих не було в країнах Заходу. Це повинні враховувати нові політичні сили у посткомуністичних державах, які стоять на дійсно демократичних позиціях.

По-перше, наявність правлячої комуністичної партії, хоча у Польщі та деяких інших країнах формально діяли й інші партії. Проте вони слухняно виконували стратегічну програму розроблену правлячою комуністичною партією. Така ситуація сформувала і відповідну ментальність пересічного виборця країн цього регіону. Як, наслідок, досить упереджене ставлення частини електорату до сучасних реформ, розвитку багатопартійності, парламентаризму.

По-друге, населення колишніх соціалістичних країн отримало можливість на практиці порівняти та відчути позитивні й негативні прояви в розвитку капіталістичних і соціалістичних систем. Повернення до капіталізму виявився досить болісним, особливо в економічному та соціальному аспектах. Це призвело до певного поділу суспільства на тих, хто не в змозі, а в ряді випадків і не бажає зрозуміти решту перемін, прагне повернення до доби соціалізму, і тих, хто готовий все перебороти і йти вперед, змінюючи своє життя і відповідно суспільне середовище.

Ось із врахуванням даних обставин якраз і намагаються будувати свою стратегічну поведінку нові політичні сили у посткомуністичних суспільствах, в тому числі Польщі та Україні. Увесь цей комплекс проблем переконує в існуванні трьох рівнів у розвитку парламентаризму на Європейському континенті. Перший рівень – парламентарні системи, що сформувалися у країнах Західної Європи. Вони характеризуються відносно досконалими та сталими формами і методами функціонування. Другий рівень формується в європейських країнах колишньої соціалістичної співдружності, де парламентські традиції відроджуються. Насамперед мова йде про Польщу, Чехію, Угорщину, Словенію.

Тут парламентаризм піддається значним випробуванням, але рухається в руслі розвитку та зміцнення західноєвропейської демократичної традиції. Третій рівень характерний для групи країн, де парламентаризм тільки народжується. Це країни СНД, в тому числі й Україна. На жаль, вже у своєму зародку він значною мірою здеформований.

Саме в цих країнах представники старої номенклатури, нова політична еліта, регіональні клани використовують у своїх вузькоегоїстичних інтересах принципи демократії та функціонування політичної системи, далеко не завжди сприяють її розвитку. Тому небезпечним для країн другого та третього рівнів є механічне впровадження принципів парламентаризму західноєвропейського зразка. Громадсько-політичні сили, які справді бажають здійснити демократичні перетворення, повинні обов’язково враховувати можливе загострення різноманітних проблем у перехідний період. В іншому випадку, прихід до влади політичних сил, що проповідують старі методи господарювання, чи навіть представників тіньового бізнесу, корумпованих державних службовців може стати справою часу. Щось подібне спостерігається на політичному небосхилі України.

Ще березневі, 1998 року, вибори до Верховної Ради засвідчили загострення боротьби за місце в українському парламенті. Непоодинокі були випадки безпринципності у виборі методів отримання заповітного депутатського мандата з боку кандидатів у депутати. Дані факти загалом підтвердили й останні вибори до Верховної Ради України, які відбулися наприкінці березня 2002 р.

У кінцевому підсумку можна констатувати деяке порівняння новообраного складу депутатського корпусу. У 1998 р. 24,65% виборців віддали свої голоси за комуністів, 8,55% – за виборчий блок Соціалістичної та Селянської партій України, 4,04% – за прогресивну Соціалістичну партію України. Загалом це понад 38%. Майже 30% депутатів є представниками комерційних структур, 20% – регіональної політично-економічної еліти, а 27,8% – це народні депутати обрані знову. Партійно-політичний спектр розкладу сил при виборах нового складу Верховної Ради України розподілився так. Найбільше голосів виборців – понад 24 % – отримав блок В. Ющенка "Наша Україна", на другому місці комуністи – їм віддали свої симпатії приблизно 20 % виборців, тільки третіми стали представники блоку "За єдину Україну" – трохи менше 12 % електоральних голосів.

Чотирьохвідсотковий бар’єр пройшли також ще три партії і блок, отримавши від 6 до 8 % голосів виборців – соціалісти, представники Блоку Юлії Тимошенко і соціал-демократи об’єднані.

Ще на початку 1992 року поляки були напевно найбільш песимістично настроєним посткомуністичним суспільством. Понад половина (51%) польського суспільства вважала, що ситуація в країні розвивається у хибному напрямі. Такий низький рівень оптимізму можна пояснити тим фактом, що для пересічного поляка політична свобода не стала достатньою компенсацією за падіння життєвого рівня, яке тривало фактично з 1980 року. Проте, вже під кінець 1992 року майже 52% респондентів визнали, що демократія є найбільш ефективною формою розвитку держави. Це підтвердили і треті вільні вибори, які відбулися у Польщі у вересні 1997 року.

Вони засвідчили, що поляки все-таки віддали перевагу політичним силам, не пов’язаним з комуністичним минулим. Хоча Союз Лівиці Демократичної і збільшив кількість своїх прихильників з минулими виборами, набравши майже 27% голосів, Акція Виборча Солідарність все ж випередила суперника, отримавши приблизно 33%. Вона ж у коаліції з правоцентристською партією Л. Бальцеровича сформувала уряд на чолі з Єжи Бузеком.

Однак, як уже зазначалося в розділі про законодавчу владу в політичній системі польського суспільства, цілий ряд причин і обставин привів до поразки АВС у парламентських виборах – 2001, приходу до влади лівого блоку Союз лівих демократів – Унія Праці та сформуванні нового урядового кабінету на чолі з його лідером Лєшеком Міллером. Незважаючи на досить складну внутрішньополітичну передвиборчу ситуацію у Польщі та результати парламентських виборів 2001 року, слід зауважити, що у населення поступово формується розуміння необхідності політичної стабільності та дій, спрямованих на неухильний поступ суспільства, в тому числі й через ефективно діючу парламентську систему.

Отже, можна зробити висновок, що парламентаризм у Польщі 1989 – 2001 рр. загалом тяжів до західноєвропейського типу. Україна ж перебуває в активному пошуку оптимальної політичної моделі розвитку, хоча загальний вектор перемін має демократичне соціально орієнтоване спрямування.

Висновки

польський парламентаризм ліберальний демократичний

За останнє десятиліття політична система Польської держави зазнала демократичних змін. Ці перетворення були спричинені багатьма факторами. Проте, найголовнішим з них є розпад соціалістичної системи. Цей величезний механізм почав руйнуватися наприкінці 80-х років ХХ ст., і вже ніякі спроби налагодити його не мали та, напевно, й не матимуть успіху.

Адже люди втомилися жити за "залізною завісою". З крахом політичної системи у житті багатьох країн Східної Європи розпочався новий складний етап. Ці держави захопив потік демократичних перетворень, „хвиля демократизації". І виявилося, що посткомуністичні країни зовсім до цього не готові. На поверхню спливла велика кількість питань, які потребували якомога швидшого вирішення. Для того, щоб не допустити хаосу та беззаконня в країні, повернення до старих часів, перш за все потрібно було створити чітку та стійку законодавчу базу для розвитку суспільства.

В Польщі такою базою стала нова конституція 1997 року. За цією конституцією вищим законодавчим органом країни є парламент. Розвиток парламентаризму в Польщі пройшов складний та нелегкий шлях: від Сейму в соціалістичній країні з пануванням єдиної комуністичної ідеології та командно-адміністративною системою управління до деідеологізації та демократизації всього суспільного життя.

Парламентаризм є його невід’ємною складовою, і на останніх парламентських виборах восени 2001 року польське суспільство довело, що воно готове до життя в демократичній країні, з усіма її складовими як то парламентаризм, багатопартійність, гарантованість і захист прав людини. Тобто поляки можуть та роблять все, щоб Польща була справді розвиненою європейською державою. Парламентаризм в Польщі має усі сприятливі умови для свого розвитку, адже в його розпорядженні є не лише всі ті демократичні зміни, що відбуваються в державі, але й досвід західного парламентаризму. Проте Польща, як і всі країни колишнього соціалістичного табору, звичайно, має свої особливості, і не можна просто автоматично переносити усі засади західної моделі парламентаризму на постсоціалістичний простір.

Потрібний час і вміння політичних керівників держави для того, щоб Польська держава, як зрештою і всі колишні соціалістичні країни, стала дійсно демократичною правовою державою.

В цілому, підводячи підсумки аналізу політичної системи сучасного польського суспільства, можна зробити наступні висновки.

1. Вищими законодавчим органом в Польщі є двопалатний парламент, який складається з Сейму (нижня палата) та Сенату (верхня палата);

2. До органів виконавчої влади в Республіці Польща належать Президент, Уряд (Рада Міністрів), органи місцевого самоврядування.

3. Судова влада в Польщі складається з Конституційного трибуналу, Державного трибуналу, Верховної палати контролю, судів, Прокуратури.

4. Громадяни Республіки Польща мають рівні права та свободи незалежно від статі, народження, професії, освіти, раси, віросповідання, суспільного становища.

Загалом політична система Польщі може визначатися як парламентсько-президентська модель. Подібно до інших постсоціалістичних країн із швидкими темпами просування по шляху демократизації та ринкової економіки (наприклад, Чехії, Угорщини, Словенії) її розвиток, по-перше, відбувається у загальноцивілізаційному руслі; по-друге, має ознаки стабільності через почергову зміну влади політичних сил ліво- та правоцентристської орієнтації; по-третє, характеризується поверненням до цінностей як ліберально-демократичного, так і одночасно традиційного характеру.

Література

1. Konstytucja Rzeczypospolity Polskiej. Warszawa, 6 kuietnia 1997 r.

2. Андрійчук В., Кириченко О. Реформи і зовнішня політика // Політика і час. – 1997.– № 3. 145

3. Бакер Р. К вопросу о роли "круглого стола" в процессе трансформации польской политической системы // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. – М.: Наука, 2001. – С. 131 – 138.

4. Бредова В. Экономика стран Восточной Европы в 1996 г. // МЭиМО. – 1997. – № 11.

5. Бурант Стівен Р. Україна і Польща: до стратегічного партнерства // Політична думка. – 1998. – № 3.

6. Бухарин Н.И. Внутренние факторы польской революции 1989 г. // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. – М.: Наука, 2001. – С. 119 – 130.

7. Вахрамеєв А., Габардин П. Что происходит в странах Центральной и Восточной Европы? – М.: Знание, 1991.

8. Воронков В. Польская Народная Республика. Справочник. – М., 1984.

9. Восточная Европа: контуры посткомунистической модели развития / РАН, Ин-т славяноведения и балканистики; отв. Ред. Ю.С. Новопашин. – М., 1992.

10. Геремек Б. Основні напрямки зовнішньої політики Польщі // Політична думка. – 1998. – № 1.