Скачать

Основи державної влади Чехії та їх місце в політичній системі

Реферат з політології на тему:

Основи державної влади Чехії та їх місце в політичній системі

1. Державна влада Чехії

Процес утворення сучасної Чеської держави розпочався 1990 р. і був, насамперед, пов’язаний з крахом комуністичних режимів у ряді європейських країн. Уже в тому ж році було ухвалено конституційний акт про державні символи Чеської Республіки. Прийняттям цього акту розпочалось так зване “розлучення” між Чехією і Словаччиною, котрі до цього були суб’єктами федеративної держави. Цей процес завершився прийняттям 16 грудня 1992 р. представницьким органом – Чеською національною радою – Конституції. Ця Конституція набула чинності 1 січня 1993 року.

За визначенням Основного Закону, прийнята в Чехії форма державного правління є парламентською республікою. Згідно ст. 1 Конституції ЧР, Чеська Республіка є суверенною, єдиною, а також демократичною правовою державою, заснованою на повазі прав і свобод людини та громадянина. Визначено також, що джерелом державної влади є народ, який здійснює цю владу через законодавчі, виконавчі та судові органи. Окрім того, конституційний закон може встановлювати випадки прямого здійснення народом державної влади.

Ст. 5 Конституції зазначає, що політична система ЧР ґрунтується на вільних і добровільних засадах та вільному конкуруванні політичних партій, що поважають основні демократичні принципи та відмовляються від сили як засобу утвердження своїх інтересів.

1.1 Законодавча влада

Розділ другий Конституції ЧР регламентує законодавчу владу та зазначає, що вона належить двопалатному парламенту. До складу нижньої – Палати Представників – входить 200 депутатів, які обираються строком на чотири роки. До складу верхньої – Сенату – 81 сенатор, які обираються терміном на шість років. Одна третина складу Сенату оновлюється кожні два роки. Вибори членів обох палат парламенту є загальними і прямими. При цьому до Палати Представників вони проводяться за пропорційною системою, а до Сенату – за мажоритарною. Віковий ценз для активного виборчого права визначено у 18 років, а для пасивного – 21 і 40 років на виборах до Палати Представників і Сенату відповідно. Обрані депутати і сенатори повинні скласти спеціальну присягу. У разі відмови скласти таку присягу вони втрачають мандат. Ст. 22 зазначає також, що виконання повноважень Президента Республіки, повноважень суддів та інших функцій, визначених законом, є несумісним із функціями депутата чи сенатора. Мандат депутата чи сенатора втрачає чинність того дня, коли особа вступає на посаду Президента Республіки, судді або на іншу посаду, несумісну з мандатом депутата чи сенатора. Крім того, ніхто не може бути членом обох палат Парламенту одночасно.

У законодавчому процесі палати парламенту не є рівноправними. Усі законопроекти спочатку подаються на розгляд до нижньої палати. Якщо Сенат відхиляє законопроект, ухвалений Палатою Представників, нижня палата розглядає його знову. Закон приймається, якщо його схвалює абсолютна більшість членів нижньої палати. Глава держави наділений правом повернути на повторний розгляд прийнятий парламентом закон. Такий закон повторно голосується тільки у Палаті Представників. Якщо нижня палата ще раз приймає повернений закон абсолютною більшістю голосів усіх депутатів, такий закон промульгується главою держави.

Особливістю законодавчого процесу є те, що за умов, коли Палату Представників розпущено, Сенат приймає законодавчі акти щодо невідкладних питань самостійно. Пропонувати такі законодавчі акти Сенату може тільки Уряд. Надалі законодавчий акт Сенату має бути схвалений Палатою Представників на її першій же сесії, без чого він надалі втрачає чинність.

1.2 Президент

Главою держави є Президент. Характерно, що статус Президента визначено в третьому розділі Конституції під назвою “Виконавча влада”. Президент обирається парламентом на спільному засіданні обох палат. Ст. 54 зазначає, що Президент не несе відповідальність за здійснення своїх функцій. Строк повноважень Президента – п’ять років. Нікого не може бути обрано більше, ніж на два строки підряд. Віковий ценз для кандидатів у Президенти – 40 років.

Повноваження Президента є ширшими, ніж у глав більшості інших держав з відповідною формою правління. Лише частина його актів потребує контрасигнування з боку Прем’єр-міністра або уповноваженого ним члена Уряду. Водночас Президент на власний розсуд призначає і звільняє Прем’єр-міністра та інших членів Уряду, звільняє Уряд і приймає його відставку, у визначених у Конституції випадках розпускає Палату Представників, призначає суддів Конституційного Суду, призначає з числа суддів голову та заступників голови Верховного Суду та здійснює деякі інші повноваження. Ст. 63 зазначає, що Президент має право здійснювати також повноваження, що їх конституційний закон чітко не визначає, але це обумовлено законом.

Згідно ст. 64 Президент має право брати участь у сесіях обох палат Парламенту, їх комітетів і комісій. На його прохання у будь- який час йому надається слово. Він також має право брати участь у засіданнях Уряду, вимагати звітів від Уряду та його членів, а також обговорювати з Урядом та його членами питання, які належать до їхньої компетенції.

Президент може бути усунутий з поста за державну зраду на підставі звинувачувального акту Сенату і за рішенням, прийнятим Конституційним Судом.

1.3 Виконавча влада (Уряд)

За Конституцією, Уряд є “найвищим органом виконавчої влади”, який складається з Прем’єр-міністра, заступників Прем’єр-міністра та міністрів. Президент призначає Прем’єр-міністра і за поданням останнього інших членів уряду. Уряд має бути представлений Палаті Представників впродовж тридцяти днів з часу його призначення з метою одержання вотуму довіри (процедура інвеститури). Уряд звітує та несе колективну відповідальність перед Палатою Представників. Водночас члени уряду складають присягу перед Президентом.

Уряд приймає рішення колегіально. Прийняття рішення Уряду потребує згоди абсолютної більшості усіх його членів. Організовує діяльність Уряду Прем’єр-міністр, який головує на його засіданнях, діє від його імені, а також провадить іншу діяльність, віднесену до його компетенції Конституцією або іншими законами.

1.4 Судова влада

Розділ 4 Конституції Чехії регламентує судову владу. Судова система в Чехії складається з Конституційного Суду, Верховного адміністративного суду, вищих обласних і районних судів. Вищим судом загальної юрисдикції є Верховний Суд. Судова влада в Чехії здійснюється незалежними судами від імені республіки. Ст. 82 зазначає, що судді виконують свої функції незалежно і ніхто не може впливати на їхню безсторонність. Завданням судів є, перш за все, забезпечення захисту прав у спосіб, визначений законом. Тільки суд може вирішувати питання вини та покарання за кримінальні дії. При прийнятті рішень судді обмежені законом; вони мають право розглядати питання про відповідність інших правничих актів законові. Якщо суд дійде висновку, що закон, який необхідно застосовувати при прийнятті рішення, суперечить конституційному законодавству, він має передати справу до Конституційного Суду.

Конституційний Суд є “судовим органом захисту конституційності”. До його складу входить п’ятнадцять суддів, що призначаються Президентом за згодою Сенату на десять років. Усі судді загальних судів призначаються Президентом безстроково. Конституційний Суд вирішує справи про скасування законів чи їх окремих положень, якщо вони суперечать конституційному законодавству або міжнародному договору; про скасування інших правничих актів чи їх окремих положень, якщо вони суперечать конституційному законодавству або міжнародному договору та інші подібні справи, які стосуються захисту конституційності.

2. Політичні партії та ЗМІ в політичній системі суспільства

2.1 Партійно-політичний спектр чеського суспільства

державний влада чеська політична

Аналізуючи політичну систему Чехії, необхідно звернути увагу на партійну систему даного суспільства, оскільки партії є важливою складовою будь-якої держави, активними суб’єктами виборчого процесу.

Чехія має багатопартійну політичну систему. Щоб проаналізувати політичний спектр суспільства, потрібно висвітлити основні політичні партії та об’єднання Чеської Республіки.

Громадянська демократична партія – ГДП. Була заснована 23 лютого 1991 р. в результаті розколу Громадянського форуму, заснованого в 1989 р. В 1996 р. злилась з Християнсько-демократичною партією. Установчий конгрес відбувся 20 квітня

1991 р. Налічує 35 тис. членів, має 8 регіональних організацій.

Вищий орган – конгрес, керівний орган – Виконавча рада. Голова ГДП – Вацлав Клаус. Заступники голови: Лібуша Бенешова, Іван Лангер.

Громадянський демократичний альянс – ГДА. Був заснований 17 грудня 1989 р. в результаті розколу Громадянського форуму. В ЧР був зареєстрований 5 березня 1990 р. Голова – Їржі Скалицький. Заступник голови: Д. Крупа.

Комуністична партія Чехії та Моравії – КПЧМ. Установчі збори відбулися у березні 1990 р. На І зборах, які відбулось 13-14 жовтня 1990 р., КПЧМ перетворена в самостійну національну партію, яка вийшла з підпорядкування Компартії Чехословаччини.

На ІІІ зборах (26-27 червня 1993 р.) було збережено назву партії та підтверджено її комуністичну орієнтацію. Налічує 200 тис. членів. Вищий орган партії – збори, які обирають Центральний комітет (ЦК) та Контрольно-ревізійну комісію. ЦК обирає Виконавчий комітет. Голова ЦК КПЧМ – Мирослав Гребеничек. Заступник голови ЦК КПЧМ – Милослав Рансдорф.

Об’єднання за республіку – Республіканська партія

Чехословаччини – ОПР-РПЧ. Була заснована у 1989 р. Лідер – Мирослав Сладек. Секретар – Ян Вік.

Союз свободи – СС. Заснована 17 січня 1998 р. в результаті розколу ГДП. Голова – Ян Румл.

Християнсько-демократична унія – Чехословацька народна партія (ХДУ-ЧНП). Була заснована у березні 1992 р. в результаті злиття двох однойменних партій. Голова – Йозеф Лукс. Заступник голови – Ян Касал.

Чеська соціал-демократична партія – ЧСДП. Попередня назва – Чехословацька соціал-демократична партія (створена ще 7 квітня 1878 р.). 27 червня 1948 р. злилася з Компартією Чехословаччини.

19 листопада поновила свою діяльність як самостійна партія. Офіційно зареєстрована 9 лютого 1990 р. Була перейменована на зборах, що відбулись 27-28 лютого 1993 р. в м. Градец-Кралові. Член Соціалістичного інтернаціоналу (з травня 1990 р.). Налічує 13 тис. членів (липень 1991 р.). Голова – Мілош Земан. Заступник голови – Павел Рихетський. Видає тижневик “Право ліду”.

Чесько-моравська конфедерація профспілок – ЧМКП. Заснована у 1990 р. Об’єднує 31 галузеву профспілку (1998 р.). Виконавчий орган – Рада ЧМКП. Включає голову, трьох його заступників та 31 голову галузевого профсоюза. Керівний орган – Керівна рада, яка складається з голови ЧМКП та трьох його заступників. Голова – Ріхард Фалбр.

Основні партії Чехії – ГДП і ЧСДП . Саме на основі цих партій впродовж останніх років і створюються політичні блоки: правоцентристський і ліва опозиція.

Парламентські вибори 1998 р. засвідчили, що в цілому політична ситуація в Чехії залишилась на колишньому рівні. Порівнюючи боротьбу основних політичних блоків можна сказати, що рівновага між ними не змінилася. Кожен блок користується підтримкою у середньому приблизно 50% виборців. Якщо виділяти ставлення електорату до окремих політичних партій, то в ГДП і ЧСДП спостерігається приблизно однаковий рівень довіри у порівнянні з 1996 р.

Як свідчить аналіз передвиборних програм, програма ГДП для виборів 1998 р. визначила основними своїми пріоритетами політику, соціальну сферу й економіку. При цьому слід сказати, що політичній і соціальній сферам розвитку країни в програмі ГДП приділено найбільше уваги (майже 60% тексту програми). Робиться, зокрема, наголос на вільному розвитку суспільства, посиленні демократії тощо. У політичній сфері В. Клаус найбільшої уваги приділяє ролі держави, її функціям на внутрішньо- та зовнішньополітичній арені. Аналіз передвиборної програми також показав, що між політичною та соціальною сферами існує більш тісний зв’язок, ніж з економічною.

Відносно позиції Чехії у світі, передвиборна програма наголошує на європейському розвитку Чехії, зокрема його основним вектором Клаус вважає Західну Європу. Прагнення до Європи виражається також в акцентуванні уваги на історичному розвиткові країни в Європі. У сучасному аспекті висловлюється прагнення до подальшої інтеграції в такі європейські структури як ЄС і НАТО, особливо після офіційного входження Чехії до Північноатлантичного альянсу в 1999 р. Все це фактор вказує на стабільність зовнішньополітичних поглядів у ГДП.

Вивчення передвиборної програми ЧСДП вказує на відмінності від положень, зазначених у програмі ГДП. Перш за все, звертає на себе увагу той факт, що соціальна та економічна сфери мають тісний зв’язок. Виходячи з цього можна вважати, що своїми основними принципами ЧСДП передбачає розвиток і взаємодію економіки та суспільства. Аналіз матеріалів передвиборної програми підтверджує цю думку, адже більшість тексту присвячена проблемам розвитку саме соціальних відносин і реформам економічної системи як законодавчою, так і виконавчою владою.

Порівняння програм ГДП та ЧСДП показує, що в принципах ЧСДП існує більше співвідношення між економічною та соціальною сферами, ніж це спостерігається в програмі ГДП. Як ГДП, так і ЧСДП визначають політику основою передвиборної програми. Приділення обома партіями меншої уваги економічному розвиткові може свідчити про підкреслено політичне забарвлення виборів до парламенту 1998 р. та акценті діяльності обох партій насамперед в інституційному політичному полі чеського суспільства.

2.2 Засоби масової інформації

В інституційну підсистему політичної системи суспільства входять також засоби масової інформації, які відіграють вагому роль у політичних відносинах і мають значні можливості впливу на владу. Інформаційне агентство Чехії (Česká tisková kancelář - ČTK) знаходиться в Празі. Воно утворилося згідно парламентському закону від 21 жовтня 1992 р. Розпочало свою діяльність 20 листопада 1992 р.

Чехія має досить розвинену систему масової інформації, до якої входять радіо, телебачення, численні друковані засоби масової інформації та її електронні носії.

Серед основних друкованих засобів масової інформації можна виокремити наступні:

“Вечерник Прага” (“Вечірня Прага”). Щоденна вечірня газета на чеській мові, яка видається в Празі Була заснована у 1955 р. Тираж 130 тис.

“Господаржске новини” (“Економічна газета”). Щоденна газета, яка видається в Празі на чеській мові акціонерним товариством “Економія”. Заснована у 1957 р. Тираж 130 тис. До травня 1990 р. виходила щотижнево як газета ЦК КПЧ.

“Земедельське новини” (“Сільськогосподарська газета”). Щоденна газета на чеській мові, яка видається в Празі. Була заснована у 1945 р. Тираж 362 тис.

“Лідова демокраціє” (“Народна демократія”). Щоденна газета на чеській мові. Видається у Празі. Заснована у 1945 р. Тираж 140 тис.

“Лидове новини” . Щоденна газета на чеській мові. Видається у Празі. Заснована у 1893 р., поновлена у 1990 р. Тираж 68 тис. “Млада демокраціє”(“Молода демократія”). Щоденна газета.

Видається у Празі на чеській мові. Заснована у 1990 р. Тираж 30 тис.

“Млада фронта днес” (“Молодіжний фронт сьогодні”). Щоденна молодіжна газета на чеській мові. Видається у Празі Заснована у 1945 р. Тираж 391 тис.

“Світ в образех” (“Світ в ілюстраціях”). Щотижневий незалежний ілюстрований журнал на чеській мові. Видається у Празі. Заснований у 1945 р. Висвітлює питання політичного, економічного і культурного життя.

“Млади світ” (“Світ молоді”). Щотижневий суспільно- політичний молодіжний журнал на чеській мові. Видається у Празі. Заснований у 1959 р. Тираж 110 тис.

“Нова свобода”. Щоденна незалежна газета лівої орієнтації. Видається в Остраві на чеській мові для Північно-Моравської області. Заснована у 1945 р.

“Право”. Щоденна незалежна газета. Виходить у Празі з 1 січня 1991 р. Видається акціонерним товариством “Боргіс” на чеській мові. Тираж 250 тис.

“Право ліду” (“Право народу”). Тижневик Чеської соціал-демократичної партії на чеській мові. Видається у Празі. Заснований у 1989 р. Тираж 200 тис.

“Праце” (“Праця”). Щоденна профспілкова газета на чеській мові. Видається у Празі. Тираж 220 тис.

Отже, проаналізувавши ЗМІ Чехії, можна дійти висновку, що найвпливовішими газетами Чеської Республіки є “Право”, “Праце”, “Млада фронта днес” та “Земедельське новини”. Оскільки щоденний їхній тираж перевищує 200 тис. екземплярів, то значна частка населення країни перебуває під їх впливом.

Потрібно зазначити, що окрім газет демократичного спрямування, яких більшість, видаються також газети лівої орієнтації (“Нова свобода”). Свій тижневик також видає Чеська соціал-демократична партія.

2.3 Політико-електоральний аналіз чеського суспільства

Важливе значення для глибшого розуміння механізмів функціонування сучасної політичної системи Чехії має електоральний аналіз, насамперед на основі виборів 1998 р. Результати виборів по регіонах вказують на перемогу ГДП у Празі та Східній Чехії, у Центральній Чехії ГДП отримала однакову підтримку з ЧСДП. Протистояння та співвідношення сил між правоцентристськими партіями та лівою опозицією представлені таким чином: опозиція перемогла лише у Західній Чехії, Північній Моравії та має 50% голосів у Південній Моравії.

На політичну розстановку сил у Палаті Представників також впливає характеристика регіонів: їх промисловий, економічний, соціальний рівень, структура населення тощо. У партійній боротьбі вищезазначені регіони відрізняються від решти такими ознаками. Прага, Центральна та Східна Чехія характеризуються високим рівнем пенсій по старості – близько 5200 крон (станом на кінець 1997 р.). Це особливо кидається у вічі в порівнянні з промисловими регіонами Північної та Південної Моравії. Регіони, де перемогла ГДП або мала рівну кількість голосів з ЧСДП характеризуються порівняно високим рівнем заробітної плати – понад 10000 крон (на кінець 1997 р.) Прага та Центральна Чехії виокремлюються за низьким рівнем трудової неспроможності (до 5,5%). Порівняння безробіття по регіонах вказує в середньому на рівне співвідношення між ними, але райони Моравії мають близько 6% безробітних на відміну від Праги та Центральної Чехії, де спостерігається рівень до 4%. Відповідно вищою є кількість кандидатів на робоче місце у промислових регіонах Моравії. Розвиток приватного підприємництва також вищий у регіонах Праги та Центру. Таким чином, можна засвідчити перемогу ЧСДП, наприклад, у більш промислово розвинених регіонах з вищим рівнем безробіття, де вище невдоволення соціальною політикою уряду, менше людей з вищою освітою, нижчий рівень підприємництва.

Докладніше характеризує співвідношення сил у Палаті Представників доля у нижній палаті лівої опозиції та правоцентристського блоку. До попередньої характеристики регіонів, де перемогли ЧСДП, слід додати Західну Чехію, де ліва опозиція отримала на виборах 1998 р. 53% всіх голосів виборців. Західна Чехія має подібні до регіонів Моравії характеристики. Але, загалом, спостерігається стійке співвідношення опозиції (47%) і право центристів (53%). На фоні цього виділяється Прага, де опозиція має найменше голосів виборців.

Вивчення задоволеності політичною ситуацією серед населення Чехії вказує, що політичний розвиток не задовольняє суспільство. Зокрема, кількість цілком задоволених має постійну тенденцію до зниження. Лише середина 1996 р. викликала особливе зацікавлення політичним розвитком країни.

Станом на середину 1998 р. майже всі виборці (92-95%) погодились, що аргументами тієї чи іншої партії були: її передвиборна програма партії, ставлення до неї, довіра до представників, що стоять на її чолі. Електорат поєднує з іміджем політичних партій свої сподівання на майбутнє. Більшість виборців (63%) погоджується з тим, що передвиборна кампанія впливає на їх власне рішення.

Аналіз електоральної характеристики чеського суспільства трансформаційного періоду дозволяє зробити кілька висновків.

1. Підтвердилось, що найпевніше ядро виборців має Комуністична партія Чехії та Моравії. У порівнянні з іншими партіями підтримку їй висловили найбільше прибічників (27% – переконані прихильники, 42% – в більшості погоджуються з програмними установками та діяльністю).

2. За КПЧМ слідує Християнсько-демократична унія – Чеська народна партія (ХДУ-ЧНП). Ця партія близька потенційним виборцям своїми принципами, часто довіряють і її представникам. Прихильники партії виходять з “сімейного” відношення та свою роль відіграє членство в партії. Третина опитаних є прихильниками цієї партії.

3. Відносно стійке ядро має Громадсько-демократична партія (ГДП). Її прихильникам ця партія близька своїми принципами та програмою, також довіряють і її представникам. Ця партія має одну п’яту переконаних прихильників і понад дві п’яті їй симпатизують.

4. Чеська соціал-демократична партія має серед інших партій найменше переконаних прихильників, хоча майже половина її виборців симпатизує партії.

5. Новостворена Унія Свободи має лише 5% переконаних прихильників, майже половина опитаних – це симпатики. Разом з тим її політичне підґрунтя незмінне і почало зміцнюватися.

Відношення до партій серед населення не завжди залишалось стабільним, на цей рівень впливала як економічна ситуація, так і політична орієнтація партій. Кількість переконаних прибічників у партій має хвилеподібний характер. Як свідчать статистичні дані, найбільше прихильників партії мали саме напередодні виборів 1996 року, а до початку 1998 р. рівень прихильників постійно знижувався. Передвиборна кампанія 1998 р. викликала зростання зацікавлення до партій, внаслідок чого на середину 1998 р. спостерігалось підвищення рівня переконаних прихильників певних партій.

Відмінності щодо ставлення населення до проблем розвитку також полягають у приналежності або схильності до підтримки тієї чи іншої політичної партії. Так, менш критично ситуацію сприймають прихильники ГДП та УС, іншої думки дотримуються потенційні виборці КПЧМ. До незадоволених сучасним станом належать прихильники ЧСДП.

На основі ставлення громадськості до політичного розвитку можна сказати, що зберігається відносно стабільна поведінка щодо політичних партій, блоків і їх лідерів. Цей процес наводить на думку, що політична орієнтація партій за 1993 – 2001 рр. практично не змінилась, лише певні суб’єктивні чинники послабили окремі партії та посилили інші. Громадськість визначила й головні проблеми, які мають стати основою політичних програм. Зокрема, проблеми економічного та соціального розвитку турбують населення найбільше. Цей чинник вказує на недостатність або неефективність політичної діяльності у цих галузях. Але посилення законодавчої діяльності у цих сферах можливе лише за умови суттєвої переваги одного з блоків. На сучасному етапі спостерігається зовсім інша картина, так як співвідношення блоків у парламенті залишилось близьким до одиниці. Це також підтверджує те, що впродовж 5 років ця розстановка не змінилась, залишивши праву орієнтацію потенційного електорату та сильний політичний Центр (згідно соціологічних даних, ліві – 21% опитаних; Центр – 32%; за правих – 36% ).

Висновки

1. Аналіз трансформаційних процесів з кінця 80-х рр. ХХ ст. у Чехії показав, що суспільно-політичні зміни в житті радянського суспільства, які отримали назву “перебудова”, викликали ряд соціальних змін і в країнах соціалістичної співдружності, в тому числі в Чехословаччині. Чехословацьке суспільство давно вже дозріло для проведення реформ.

Незадоволення офіційною політичною лінією охоплювало все більші прошарки суспільства. Особливо високої напруги ситуація в суспільстві досягла в серпні 1988 р. у зв’язку з двадцятиріччям вторгнення в Чехословаччину радянських військ.

Революційні події, що отримали назву “лагідної” або “оксамитової” революції, почалися 17 листопада 1989 р. в міжнародний день студентів. Тоді перехід до нової політичної системи стався швидше і легше в порівнянні з сусідніми країнами колишнього “радянського блоку” внаслідок загальної системної кризи, яка прискорила процеси демонтажу старої командно- адміністративної системи та створення нових демократичних засад суспільно-політичного розвитку.

1 грудня 1990 р. було змінено федеральний устрій та назву країни (ЧСФР). Реальною в майбутньому стала можливість виникнення окремих держав на місці єдиної ЧСФР. Нова держава здійснила низку економічних реформ, головними з яких були приватизація та створення конкурентного середовища.

Загалом, з точки зору головних результатів перших років посткомуністичного періоду в Чехословаччині, необхідно підкреслити наступне: країна, покінчивши восени 1989 р. з тоталітарним режимом, енергійно звернулася до демократизації суспільства і трансформації економіки.

2. Теоретично-прикладний аналіз політико-соціальних процесів початку 90-х рр. ХХ ст. показує, що до розпаду Чехословаччини призвело передовсім загострення національного питання та розбіжності з приводу темпів і методів здійснення економічних реформ. В результаті було прийнято рішення про поділ країни з 31 грудня 1992 р. на дві окремі держави Чеську та Словацьку республіки. Ця подія ввійшла в історію як “лагідне розлучення”.

3. У сенсі сучасного розуміння форми держави Чехія за прийнятою формою державного правління є парламентською республікою. Існує чіткій розподіл влади: законодавча влада належить Парламенту, який складається з двох Палат – Палати представників та Сенату; виконавча влада – Президенту та Уряду, судова влада – системі судів у складі Конституційного Суду, Верховного адміністративного суду, вищих обласних і районних судів.

4. Важливим елементом інституційної підсистеми політичної системи суспільства виступають засоби масової інформації, які відіграють вагому роль у політичних відносинах і справляють значний вплив на владу.

Чехія має досить розвинуту систему засобів масової інформації. Аналіз друкованих ЗМІ Чехії показує, що найвпливовішими газетами Чеської Республіки є “Право”, “Праце”, “Млада фронта днес” і “Земедельське новини”. Їх щоденний тираж перевищує 200 тис. екземплярів, що дозволяє їм суттєво впливати на формування електоральних вподобань і громадської думки з приводу різноманітних питань суспільно-політичного та соціального розвитку, в тому числі й подальшого реформування політичної системи суспільства.

Потрібно зазначити, що окрім періодичних видань демократичного спрямування, яких більшість, видаються також газети лівої політичної орієнтації (наприклад, “Нова свобода”). Свій тижневик також видає Чеська соціал-демократична партія.

5. Значний вплив на суть і механізми функціонування політичної системи Чеської Республіки справляє партійна система даного суспільства, насамперед тому, що партії є важливою складовою будь-якої держави, активними суб’єктами владно- політичного та виборчого процесу.

Найбільш популярними партіями Чехії є ГДП, ГДА, КПЧМ, ОР – РПЧ, Союз Свободи, ХДУ – ЧНП, ЧСДП. Основні партії Чехії – ГДП і ЧСДП. Саме на основі цих партій за останні роки і створюються політичні блоки: правоцентристський і ліва опозиція. Парламентські вибори 1998 р. Та розвиток політичних процесів впродовж 1999 – 2001 рр. засвідчили, що загалом політична ситуація в Чехії залишилась на колишньому стабільному рівні. Порівнюючи співвідношення сил між головними політичними блоками, можна сказати, що становище рівноваги між ними не зазнало кардинальних змін.

Ставлення електорату до окремих політичних партій, насамперед до найвпливовіших – ГДП та ЧСДП – характеризується приблизною рівністю симпатій. Як показав аналіз передвиборних програм, програма ГДП для виборів 1998 р. визначила основними своїми пріоритетами політику, соціальну сферу та економіку. Аналіз передвиборної програми також показав, що між політичною і соціальною сферами існує більш тісний зв’язок, ніж між ними та економічною сферою. Відносно позиції Чехії у світі, передвиборна програма наголошує як на пріоритетному напрямку на європейському розвитку Чехії, зокрема основним вектором у цьому розвитку Клаус визначає Західну Європу. Цей фактор вказує на стабільність зовнішньополітичних поглядів у лідерів і програмних установках ГДП. Розвиток вільних ринкових відносин та підприємництва – основні положення, що визначаються програмою ГДП у економічній сфері.

Вивчення передвиборної програми ЧСДП вказує на відмінності від положень, зазначених у програмі ГДП. Насамперед треба звернути увагу на той факт, що соціальна та економічна сфери перебувають у дуже тісному взаємозв’язку. Виходячи з цього, можна вважати, що своїми основними принципами ЧСДП передбачає розвиток і взаємодію економіки та суспільства. Аналіз матеріалів передвиборної програми це вповні підтверджує, так як основна частина тексту присвячена проблемам розвитку саме соціальних відносин і реформ економічної системи як законодавчою, так і виконавчою владою. Водночас детально розглядаються проблеми функціонування політичної системи чеського суспільства.

Порівняння програм ГДП та ЧСДП показує, що в принципах ЧСДП існує більше співвідношення між економічною та соціальною сферами, ніж це спостерігається в програмі ГДП. Як ГДП, так і ЧСДП визначають політику основою передвиборної програми. Приділення обома партіями меншої уваги економічному розвиткові може свідчити про підкреслено політичне забарвлення виборів до парламенту 1998 р., а також важливе значення політичних проблем системного характеру для чеського суспільства в 1999 – 2001 рр.

6. Детальний електоральний аналіз дозволяє зробити кілька важливих висновків. Насамперед, результати виборів по регіонах вказують на перемогу ГДП у Празі та Східній Чехії, у Центральній Чехії ГДП отримала однакову підтримку у порівнянні з ЧСДП. Протистояння та політична боротьба правоцентристських партій і лівої опозиції представлена таким чином: опозиція перемогла лише у Західній Чехії, Північній Моравії та набрала 50% голосів у Південній Моравії.

Проаналізувавши причини, які впливають на розстановку сил у Палаті Представників, можна констатувати, що вони можуть знаходитися насамперед у загальних характеристиках та особливостях розвитку окремих регіонів: їх промисловому, економічному, соціальному рівні, структурі населення тощо. Таким чином, можна засвідчити перемогу ЧСДП, наприклад, у більш промислово розвинутих регіонах з вищим рівнем безробіття, де вище невдоволення соціальною політикою уряду, менше людей з вищою освітою, нижче рівень підприємництва. До попередньої характеристики регіонів, де перемогли представники ЧСДП, слід додати Західну Чехію: там ліва опозиція отримала на виборах 1998 року 53% всіх голосів виборців. Західна Чехія має подібні до регіонів Моравії характеристики. Але загалом спостерігається стійке майже рівне співвідношення сил між опозицією (47%) та правоцентристами (53%). На фоні цього виділяється Прага, де опозиція отримала найменше голосів виборців.

Ставлення до партій серед населення не завжди залишалось стабільним, на нього впливала як економічна ситуація, так і політична орієнтація політичних об’єднань. Кількість переконаних прибічників у партій має хвилеподібний характер. Найбільше прихильників партії мали насамперед напередодні виборів 1996 р., а до початку 1998 р. рівень симпатиків постійно знижувався. Передвиборна кампанія 1998 р. Знову викликала зростання зацікавлення до партій, внаслідок чого на середину 1998 р. спостерігалось підвищення рівня переконаних прихильників певних партій. На даний час інтерес до партій у різних верств чеського суспільства у порівнянні з останніми парламентськими виборами знову понизився. Такі процеси вповні характерні для партій парламентського типу.

Загалом ставлення громадськості до політичного розвитку у країні свідчить про те, що зберігається відносно стабільне ставлення до політичних партій, блоків і їх лідерів. Цей процес дозволяє зробити принаймні два висновки: по-перше, політична орієнтація партій за 1993 – 2001 рр. практично не змінилась, лише певні суб’єктивні чинники послабили окремі партії та посилили інші; по-друге, політичні партії у Чеській Республіці в цілому неухильно та впевнено еволюціонують у бік партій класичного парламентського типу за західноєвропейським зразком..

7. За формою державного устрою Чехія є унітарною державою. З метою покращення та вдосконалення системи урядування її територія поділена на області та муніципалітети. Населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць терміном на чотири роки обирає представницькі органи – асамблеї. Останні, в свою чергу, на той же термін формують виконавчі органи – ради – на чолі з мером.

Загалом політичну систему Чехії можна визначити як правоцентристську модель, так як її основи були закладені консервативно-ліберальною політичною платформою Громадянської демократичної партії – найпотужнішої організації правих сил на теренах всієї Східної Європи.

Література

1. Бартушка В. Советское влияние на смену режима в Чехословакии в 1989 г. // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. – М.: Наука, 2001. – С. 176 – 181.

2. Браун Т, Моа М. Посібник з аналізу державної політики / Пер. з англ.. – К.: Основи, 2000.

3. Волков В.К. Революционные преобразования в странах Центральной и Юго-Восточной Европы // Вопр. истории. – 1990. – № 6.

4. Вступ до аналізу державної політики: Навч. посібник./ В. Романов, О. Рудик, Т. Брус. – К.: Основи, 2001.

5. Гавел В. Путь без насилия // Известия. – 1990. – 2 февраля.

6. Гавел В. Умение ждать – это мастерство, которому надо учиться, как и умению созидать // Независимая газета. – 1994. – 29 ноября.

7. Гавел думает о преемнике // Эхо планеты. – 1998. – № 24. 8. Гавел не намерен отдавать корону // Эхо планеты. – 1999. – № 7.

9. Даньшина В. Экономическая реформа в Чешской республике // Экономист. – 1995. – № 2.

10. Дидусенко А. Два Вацлава договорится не сумели // Новое время. – 1997. – № 51.

11. Задорожнюк Э.Г. Приватизация в Чехо-Словакии: прорывы и тупики // Восточная Европа: контуры посткомунистической модели развития. – М., 1992.

12. Задорожнюк Э.Г. Вацлав Гавел – драматургия президентства // Кентавр. – 1995. – № 5. – С. 10 – 22.

13. Зубовский В. Экономическая реформа в Чехии // Свое дело. – 1993. – № 37-38.