Скачать

Банкiвська система Украiни

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

РОЗДІЛ 1. Стабільність - основна умова ефективної діяльності комерційних банків.

1.Регулювання роботи комерційних банків Національним банком України. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6

2.Показники, що використовуються в практиці оцінки фінансового стану комерційних банків. . . . . . . . . . . . . . . . . 15

РОЗДІЛ 2. Аналіз фінансового стану Укрсоцбанку.

1.Показники ліквідності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29

2.Аналіз платоспроможності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40

3.Рентабельність Укрсоцбанку. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 45

РОЗДІЛ 3. Напрямки роботи НБУ і самих комерційних банків по підвищенню їх фінансової стабільності. . . . . . . . . 55

ВИСНОВОК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 68

Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 70

ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 74


ВСТУП

Банківська сиcтема- одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці.

Сьогодні, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З’явились нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів.

Українські банки змушені працювати в умовах підвищеного ризику, тому вони частіше, ніж їх закордонні колеги, бувають в кризових ситуаціях, приклади яких не зникають зі сторінок періодики. Причому більшість таких випадків пов’язана з неадекватною оцінкою банками власного фінансового стану, а також надійності і стійкості їх основних клієнтів і партнерів по бізнесу.

Фінансовий стан банку - це комплексне поняття, яке відображає систему показників, які характеризують наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

У своїй дипломній роботі я намагатимусь показати деякі аспекти цієї широкої теми, це стосується оцінки фінансового стану банку. Мета, яку я ставлю при дослідженні цієї теми, полягає у вивченні методів, які використовуються у вітчизняній практиці при оцінці фінансового стану банку і порівняти їх із зарубіжним досвідом. Адже тепер ми маємо можливість співпрацювати із закордонними колегами не тільки на державному рівні, але і на рівні кореспондентських відносин банків. Отож, відслідковуючи деякі методи в діяльності закордонних банків, я хочу провести паралель щодо вітчизняних банків, дослідивши методику аналізу нормативних показників. На Україні тепер склались специфічні умови як в економічній сфері в цілому, так і в банківській системі зокрема. Це пов’язано насамперед із нестабільністю законодавства, втратою довіри населення до держави і до банків зокрема. Саме тому зберегти добрий фінансовий стан банку і забезпечити його ефективну діяльність є досить складно. Це вимагає особливих зусиль як з боку керівництва, так і з кожного працівника зокрема. При дослідженні цієї теми я використовувала поряд із законодавчими актами Верховної Ради і Уряду нормативні акти Національного Банку України, спеціальні банківські документи, а також періодику і спеціальну літературу, що стосується даної теми.

Оскільки з 1.01.1998 р. в бухгалтерському обліку України відбулися зміни, що особливо стосується плану рахунків, то це також потягнуло за собою цілий ряд змін і в документах, які регулюють виконання економічних нормативів. Враховуючи ці зміни, я старалась прослідкувати методи і способи аналізу фінансового стану банку в динаміці. Для цього використовувала також фактичний матеріал діяльності Укрсоцбанку за певні конкретні періоди.

Важливість даної теми полягає, на наш погляд, у вивченні банківської системи через призму оцінки фінансового стану банку, аналізуючи його діяльність. Тепер надійність і фінансова стійкість - основні фактори, які впливають на свідомість клієнта при виборі банку.

Отже, за допомогою аналізу можна виявити тенденції діяльності, звернути увагу на слабкі місця і посилити розвиток ефективних напрямів роботи. Тож оцінка фінансового стану є потрібною як для керівництва банку,- щоб знати результати своєї роботи, так і для клієнта чи партнера, щоб знати свого контрагента.


ГЛАВА 1. Стабільність- основна умова ефективної діяльності комерційних банків.


1. Регулювання роботи комерційних банків Національним банком України.

Стан і перспективи функціонування фінансових інститутів ринків капіталу мають важливе значення для національної економіки. Ось чому кредитно-банківська сфера служить об’єктом прискіпливого нагляду і регулювання з боку керівних органів. В кожній країні діє система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності, роботу небанківських кредитно-фінансових установ, фондових бірж і т. д. Особливості історичного розвитку і дія різних політико-економічних факторів обумовили специфіку національного банківського і фінансового законодавства, форми і методи контролю за роботою банків. Стійкість комерційного банку залежить від багатьох аспектів його діяльності і має складну структуру. Головними її елементами є такі :

Капітальна стійкість банку. В її основі - обсяг власного капіталу, що забезпечує достатню суму грошових коштів, яку при необхідності можна використати для повернення депозитів, сформувати резерв для погашення непередбачених збитків чи боргів. Власний капітал банку є також джерелом фінансування розвитку банку, подолання негативних ситуацій, зумовлених форс-мажорними обставинами, запорукою необхідного реагування на кон’юнктуру кредитного ринку.

Комерційна стійкість банку. Цей вид стану фінансової установи виражає:

  • рівень зв’язків банку з іншими субєктами ринкової інфраструктури;

  • розвинутість і міцність взаємовідносин із державою;

  • інтегрованість у систему міжбанківських відносин із державою;

  • якість співробітництва з кредиторами, дебіторами, клієнтами і вкладниками;

  • залежність банківської сфери вид стану економіки в цілому;

  • міцність звязку між обсягом грошового капіталу банку і його реальним капіталом;

  • концентрацію частки активів і приватних вкладів у розпорядженні одного фінансово-кредитного закладу;

  • контроль значного обсягу фінансових потоків у країні.

Організаційна стійкість банку. Організаційна структура банку і механізм її управління повинні відповідати як реалізації основної функції фінансово-кредитного закладу, так і конкретному асортименту банківських послуг і продуктів, що лежать в основі тактики і стратегії банку. Організаційна структурна стійкість комерційного банку визначається функціонально-технічною документацією, що регламентує всі аспекти його діяльності, які стосуються як організаційної структури, так і специфічних банківських операцій.

Функціональна стійкість банку. Вона, по-перше, залежить від рівня спеціалізації банку в обмеженому колі послуг та продуктів, що дає змогу спеціалізованому банку раціональнише й ефективніше управляти власним і залученим капіталом. По-друге, універсалізація банку (або розширення його операцій ) також веде до підвищення функціональної стійкості, оскільки це сприяє тому, що багато хто з клієнтів має можливість задовольнити весь асортимент своїх потреб у банківських продуктах і послугах в одному банку. І перший, і другий із зазначених критеріїв визначення функціональної стійкості банку та керування нею мають як позитивні, так і негативні аспекти. Так, високий рівень спеціалізації комерційного банку посилює його залежність від змін кон’юнктури на товарному й кредитному ринах і зумовлює перешкоди для можливості розширення банківських операцій у складних для банку ситуаціях.

У свою чергу універсалізація комерційного банку створює умови диверсифікації структури залучення грошових ресурсів від вкладників та інших клієнтів. Це послаблює залежність фінансово-кредитної установи від одного (навіть значного) клієнта. Разом із тим розширення обсягу та асортименту послуг та продуктів, що надаються банком, може зумовити надмірне ускладнення організації й управління банком і, як наслідок, зниження його доходності, конкурентоспроможності, чутливості до потреб ринкового середовища.

Фінансова стійкість банку. Ця характеристика діяльності банку вміщує зазначені вище основні показники, що розкривають і синтезують результативність інших складових стійкості фінансово-кредитного закладу, насамперед обсяг і стуктуру власних засобів, рівень доходності і прибутковості, норму прибутку на власний капітал, дотримання встановлених показників ліквідності, мультиплікативну ефективність власного капіталу, обсяг створеної додаткової вартості.

Підтримання банком фінансової стійкості дає змогу зберегти конкурентоспроможність на кредитному ринку. Проте це дуже складне завдання. Фінансовій стійкості комерційних банків України на сучасному етапі найчастіше загрожують такі негативні фактори:

  • триваючий цілеспрямований підрив їхньої ділової репутації;

  • недосконала система набору кадрів для комерційних банків;

  • надання клієнтам недостовірної інформації;

  • використання фальшивих векселів, цінних паперів і гарантійних листів;

  • неповернення виданих кредитів, правова неврегульованість цієї проблеми у сфері банківської діяльності;

  • недосконала оцінка кредитних ризиків;

  • відсутність систематизованих даних про несумлінних позичальників;

  • маніпулювання кредитними картками, банкоматами;

  • шахрайське вторгнення до банківських комп’ютерних мереж;

  • витік конфіденційної йнформації;

  • недосконалість структур, що забезпечують внутрішню та зовнішню безпеку банківських установ.

У підтримці фінансової стійкості комерційного банку зацікавлений не лише він сам, а й банківська система країни в цілому. Регулювання цього процесу перебуває у центрі управлінської діяльності центральних банків фактично всіх розвинутих країн.

Розробка методики аналізу банківської діяльності дозволяє визначити стан ліквідності, доходності і степеню ризику окремих банківських операцій, виявити джерела власних і залучених засобів, стуктуру їх розміщення на конкретну дату чи за деякий період, а також встановлює спеціалізацію і значимість окремих банків в банківській системі України.

Оскільки в нашій країні робота по оцінці фінансової стійкості банку є на стадії становлення і розвитку, доцільно використовувати передовий зарубіжний досвід в даній галузі. Для напрацювання загальноприйнятої методики аналізу роботи банку необхідно визначити суму показників банківської діяльності, вивчити їх оптимальні значення і на цій основі виробити критерії показників для рейтингової оцінки банку.

Аналіз діяльності комерційного банку- це завдання з багатьма невідомими, при вирішенні якого необхідно провести аналіз різних напрямків діяльності банку, його фінансового стану. Для цього розглянемо схему (рисунок 1).


Рисунок 1.

Аналіз економічного Аналіз балансу Аналіз руху коштів на

стану позичальників банку рахунках клієнтури

Аналіз Аналіз

операцій кредитного

портфелю

АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО

СТАНУ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

Аналіз Аналіз

рівня фондового

прибутковості портфелю


Аналіз Аналіз

конкурентної кон’юнктури

пропозиції


Аналіз Складання прогнозів Аналіз ресурсної

струтури (для інтегрованої оцінки бази

динаміки і за окремими напрямками)

власних

коштів


Дійсно, щоб дати оцінку фінансового стану комерційного банку і визначити перспективи фого розвитку, необхідно проаналізувати не тільки баланс і інші звітні матеріали самого банку, але і дати характеристику економічного стану клієнтів банку (кредиторів і позичальників ), оцінити конкурентів, провести маркетингове дослідження кон’юнктури ринку і т.д. В нашій країні далеко не вся така інформація використовується для оцінки фінансового стану банку. У більшості випадків аналіз фінансового стану банку будується на звітних (часто балансових) даних банку. При цьому слід мати на увазі, що аналіз фінансового стану банку, в основі якого лежать різні показники, важливий, але цього недостатньо.

Необхідно створити рейтингову ситстему оцінки фінансового стану банку. Особливу увагу слід звернути на аналіз грошових потоків, так як рух грошових коштів неможливо прослідкувати за бухгалтерськими звітами. Враховуючи, що інтереси бувають короткочасні та тривалі, можливо, є сенс мати дві паралельні групи рейтингових оцінок: моментальні та прогнозні рейтинги. Ідея методики полягає в тому, що спочатку будується модель «ідеального банку» на основі повноцінного набору найбільш інформативних коефіцієнтів, які адекватно характеризують банк. Для цього необхідно мати список значень відповідних коефіцієнтів, які можна вважати достатніми. Також необхідний перелік мінімально допустимих (критичних) значень коефіцієнтів. У таблиці 2 (див. Додаток1) наведено один із можливих варіантів переліку таких значень.

В банках щодня приймаються рішення щодо залучення коштів на депозити і їх розміщення. В зв’язку з цим ліквідність банку по балансу може бути задовільною, але реальна ліквідність, виходячи з грошових потоків,- зовсім ні. В процесі аналізу банківської звітності основним об’єктом дослідження виступає вся його сукупна комерційна діяльність. При цьому суб’єктами аналізу виступають самі комерційні банки, їх контрагенти, включаючи НБУ, інші кредитні установи, аудиторські фірми, владні стуктури, реальні і потенційні клієнтм і кореспонденти, засновники і акціонери. Оскільки кожен із суб’єктів має власні цілі, то різні будуть напрямки і критерії аналізу.

Комерційні банки з допомогою аналізу своїх балансових даних перевіряють ступінь реалізації основних цільових установок у своїй діяльності: фактори їх доходності, збалансованість структури активних і пасивних операцій з метою підтримання ліквідності, дотримання економічних нормативів, встановлених НБУ, мінімізацію всіх видів банківських ризиків...

Комерційні банки також зацікавлені аналізувати дані про стан інших банків, однак вони не мають (і не можуть мати) всієї необхідної при цьому інформації. За кордоном банки володіють великими можливостями аналізувати інформаційні потоки, маючи при цьому єдину форму звітності банків, налагоджений облік і практику обміну інформацією, яка складається десятиліттями. Тепер банкіри розуміють, що за деяким винятком всі виграють від опублікування банківської інформації. Це накладає певну ринкову дисципліну на банки. В різних країнах при цьому є певні особливості.

Клієнти і кореспонденти банку визначають стійкість фінансового стану банку і його надійність, перспективи розвитку.

Аудиторські служби в процесі аналізу балансу перевіряють достовірність аналітичного і синтетичного обліку, звітності банку, правильність відображення діяльності банку в його балансі.

НБУ цікавить в першу чергу стан і стійкість банківсьвої системи. Він аналізує дотримання банками економічних нормативів, відрахувань в централізовані фонди і визначає ефективність регулювання державою банківської діяльності. Важливо відзначити, що НБУ, маючи всю необхідну для аналізу інформацію, складає свї рейтинги, але не публікує їх. НБУ широко публікує зведені, порівняльні та інші дані, необхідні для аналізу стійкості і надійності комерційних банків. У ході аналізу таблиць рейтингів було помічено, що рейтинги певного банку залежно від категорії користувачів інформації дещо відрізняються (див. додаток 2) (Джерело інформації - Інформаційний Бюлетень Асоціації комерційних банків).

НБУ може переводити комерційні банки на режим фінансового оздоровлення, підставою для чого може бути невиконання протягом трьох місяців загальновстановлених пруденцентних норм та нормативів ведення банківської справи, в обов’язковому порядку визначених НБУ. Невиконанням норм і нормативів слід вважати:

  • неякісну оцінку капіталу;

  • збиткову діяльність, яка характеризується наявністю збитків минулого та поточного років і неможливістю їх реального погашення протягом трьох місяців;

  • порушення встановлених НБУ економічних нормативів та оціночних показників діяльності банку;

  • неякісну структуру активів, в тому числі кредитного портфеля.

Тоді приймається рішення про надання стабілізаційної позики - це позика, яка надається Нацбанком комерційному банку для оперативного забезпечення його платоспроможності і ліквідності та підтримки виконання заходів фінансового оздоровлення.

НБУ здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків, їх відділень, філій, представництв на території України. Він спрямований на забезпечення стябільності банківської системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків в діяльності комерційних банків. Зміст нагляду визначається повноваженнями, встановленими законом України «Про банки і банківську діяльність». Система нагляду спрямована на скорочення внутрішніх і зовнішніх ризиків. Серед зовнішніх виділяють ризик ліквідності, валютний ризик, ризик облікової ставки та ризик по цінних паперах. До внутрішніх відносять «комерційні ризики», повязані з людським фактором (кваліфікація персоналу і ділові якості керівників, виконавська дисципліна та якість аудиторської служби і ін.), а також «операційно-технічні ризики», які відображають ступінь працездатності систем, які забезпечують зовнішню роботу банку: системи безпеки, бухобліку,матеріально-технічних засобів, засобів звязку і т. п. На зниження внутрішніх ризиків спрямовані процедури реєстрації банків, ліцензування, внутрішніх перевірок, інспекції діяльності комерційних банків Нацбанком. При цьому для забезпечення фінансової стійкості банку вважливим є не тільки визначення загальної концепції його розвитку, але й розробка раціональних схем формування пасивів і розподіл його ресурсів за основними категоріями активів.

У спробах розвязати дилему надійність, ліквідність - прибутковість у світовій банківській практиці визначились три основних підходи до управління активами:

  1. метод загального фонду коштів (обєднання джерел), в основі якого лежить ідея об’єднати всі ресурси банку з наступним їх розміщенням відповідно до визначених пріоритетів, призначення котрих - допомогти керівництву оперативних відділів розвязати проблему поєднання надійності, ліквідності і прибутковості (мал.2 , див. Додаток3);

  2. метод розподілу активів або конверсія коштів (поділ джерел, мал.3, див. Додаток3). Головною перевагою цього методу є зменшення частки ліквідних активів та вкладень додаткових коштів у позики та інвестиції, що веде до збільшення норми прибутку, і, відповідно, до його фінансової стійкості;

  3. збалансований науковий підхід до розвязання управлінських проблем регулювання фінансової стійкості банку з використанням прогресивних методів та ЕОМ для вивчення елементів у складних модулях, наприклад, лінійного програмування.

Ці методи мають свої певні недоліки і переваги.


  1. Показники, що використовуються в практиці оцінки комерційного банку.

Фінансовий аналіз в комерційному банку як складова частина управління його операціями включає:

  • визначення значень показників, які визначають виконання нормативів діяльності комбанків, які встановлюються регулюючими органами;

  • визначення і аналіз показників ефективності процесу управління капіталом (власними засобами) банку;

  • визначення і аналіз показників, які характеризують процес управління активами і зобовязаннями банку в цілому і управління окремими видами його активних операцій з врахуванням забезпечення ліквідності вкладених в нього засобів;

проведення розрахунків, повязаних з визначенням доходності різних активних операцій банку, як на етапі їх планування, так і при поточному управлінні.

При проведенні фінансового аналізу в комерційному банку слід враховувати, що, по-перше, суть і кількості значення показників, які характеризують обмеження, введені регулюючими органами на діяльність комерційних банків, в різних країнах різні і можуть змінюватися. По-друге, крім показників, які характеризують виконання нормативів регулюючих органів, при фінансовому аналізі в комерційних банках можуть визначатись і аналізуватись різні додаткові внутрішні показники і нормативи, повязані, наприклад, із структурою активів і зобов’язань, плановим прибутком комерційного банку в цілому і по окремих видах його операцій, підрозділах. Показники, які характеризують результати управління активами і зобовязаннями банку, залежать від різних зовнішніх і внутрішніх факторів. Тому при фінансовому аналізі слід розглядати ті впливові внутрішні фактори, вибором котрих можна керувати. Зовнішні фактори, які безпосередньо не залежать від банку, повинні використовуватись при аналізі шляхом їх можливих (прогнозованих ) значень - мінімальних, максимальних, найбільш ймовірних і ін. Основним показником при аналізі результатів діяльності банку є одержаний прибуток за звітний період. Прибуток визначається як різниця між отриманими доходами і понесеними витратами, тому узагальнюючими факторами,які впливають на його суму, є сума доходів і сума витрат. Дані про це даються в звітах банку . В літературі з питань управління банківськими операціями наводиться така схема про прибутки і збитки банку:


ЗВІТ

Процентний доход

- Процентні виирати

--------------------------

Чистий процентний доход

+/- Інші процентні доходи (втрати)

--------------------------------------------

Валовий операційний доход (втрати)

- Операційні витрати

-------------------------------------------------

Чистий операційний доход (втрати)

- Витрати на створення резервів на покриття втрат по кредитах

----------------------------------------------------------------------------------------

Доходи (втрати) від непередбачених обставин

+/- Прибутки (збитки) від непередбачених обставин

--------------------------------------------------------------------

Чистий доход (втрати) від сплати податків

- Податок на прибуток

-----------------------------------------------------------

Чистий прибуток

-----------------------------

Розподіл прибутку

------------------------

Така схема включає доходні і витратні статті, які відображають основні узагальнюючі операції банку і включають процес формування прибутку із вказанням одержаного доходу, тобто прибутку на проміжних етапах.

Отже, в процесі проведення аналізу слід розрізняти дистанційний нагляд і інспекторські перевірки на місцях. Дистанційний нагляд, чи моніторинг- це метод раннього розпізнавання негативної поведінки банку і раннього повідомлення про негативну ситуацію, яка склалася, органи банківського нагляду. В основі дистанційного нагляду лежить аналіз фінансової звітності банку (місячної, квартальної, піврічної і річної). Дистанційний нагляд здійснює НБУ з одного боку, а також комерційні банки здійснюють міжбанківський нагляд. Причому для виявлення проблем в діяльності банків, як відзнаяають західні експерти, необхідно використовувати розумний банківський нагляд. Світова практика останніх 15-20 років свідчить про ріст популярності банківського нагляду.

Основні обєкти дистанційного нагляду за діяльністю банку:

  • порядок чи заходи по формуванню капіталу банку;

  • якість активів;

  • доходність, ефективність роботи банку;

  • ліквідність банку;

  • темпи росту (розвитку) банку;

  • чи чутливий банк до зміни процентних ставок;

  • ризики.

У світовій практиці форми фінансової звітності комерційних банків представлені такими основними документами: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про рух джерел фінансування, рух і зміни в акціонерному капіталі, пояснення до фінансової звітності і аудиторський висновок.

Основний документ для аналізу фінансового стану - це баланс комерційного банку. Баланси, які публікуються, складені за уніфікованою системою, яка діє в Україні. Для аналізу балансу необхідно співставити різні частини активу і пасиву, доходи по різних активах і пасивах (витрати на різні групи). Доцільно проводити аналіз банківського балансу в динаміці, в порівнянні з іншими комерційними банками.


Таблиця 1- Аналіз балансу банку.


Види операційЗміст операційМетоди аналізу, які використовуються

Структурування


Контроль


Калькуляція


Аналіз


Експертна оцінка

І. Попередній етап

  1. Попереднє групування статей активу і пасиву

  2. Перевірка відповідності окремих груп статей активу і пасиву за різними критеріями

  3. Розрахунок оціночних і нормативних абсолютних і відносних показників


ІІ. Аналітичний етап.

Опис одержаних показників.


ІІІ. Заключний етап.

Викладення результатів аналітичного етапу, надання рекомендацій.

Метод групування


Метод порівняння


Метод коефіцієнтів, економіко-математичні і статистичні методи


В зарубіжній економічній літературі широко використовується метод аналізу «SWOT» (S- strong (сильний), W- weak (слабкий), O- opportunities (задовільний), T- threat (загрозливий)), який дозволяє виявити сильні і слабкі сторони діяльності банку, його потенційні можливості і ризики в роботі. Наприклад, Англійський банк звертає особливу увагу на такі два фактори у балансових звітах:

  1. Стійкість- як відношення ресурсів власного (або в цілому акціонерного) капіталу до поточних фінансових зобовязань (що прирівнюються до депозитів). Якщо банк бажає підвищити обсяг кредитування, то обмеження коефіцієнта, який відображає згадане вище відношення, неминуче підвищить рівень залучення, тобто використання депозитів для збільшення кредитування. Адже таке обмеження змусить банк або звертатися до акціонерів за фондами, або підвищувати доходність фондів, що збільшують його фінансові ресурси.

  2. Процент ризикового капіталу- як відношення ресурсів капіталу до суми всіх інвестованих активів (наприклад, позик, гарантій тощо), помноженої на специфічний для кожного класу активів коефіцієнт ризику. Обмеження на процент ризмкового капіталу втримує банки від гарантій щодо високоризикового бізнесу, якщо ці банки не мають адекватних ресурсів для покриття втрат. Банк повинен забезпечувати віддачу і доходність стосовно кожного класу ризику, який він гарантував, і адекватно покривати всі збитки щодо нього. Це базовий принцип співвідношення ризику і винагороди.

Дуже чітко це виражає таке положення одного із циркулярів Англійського банку: «Достатні надходження необхідні як для першочергового захисту від збитків, так і як джерело нового капіталу, що дає змогу нарощувати бізнес».

Різні аспекти, що характеризують фінансову стійкість банку, нині стають обєктом державного регулювання і в нашій країні. Так, згідно з Положенням про порядок формування банківською систеиою України обовязкових резервів, затвердженим постановою Правління НБУ №333 від 26.12.1996 р., встановлено нормативи формування обовязкових резервів грошово-кредитного ринку та обсягу грошової маси, запобігання втраті банками відповідної ліквідності. Обов’язкові резерви створюють гарантії для забезпечення своєчасних платежів за вимогами клієнтів, що характеризує найважливішу ознаку фінансової стійкості. Норму обовязкових резервів встановлено на рівні 11% від суми залучених коштів незалежно від джерел та строків залучення вкладів і депозитів, а визначена сума коштів обовязкових резервів повинна знаходитися на кореспондентському рахунку комерційного банку та в його касі. Дотриманню фінансової стійкості комерційного банку та зміцненню його відповідальності за цей стан сприятиме й Інструкція №10 Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затверджена постановою Правління НБУ №343 від 30.12.1996 р. Згідно із цим документом посилюються контрольні функції НБУ в ході нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їх фінансової стійкості, захисту інтересів їх вкладників та акціонерів.

Вказана інструкція розкриває принципи визначення узагальнюючої оцінки (рейтингу) фінансового стану комерційного банку. Ситема рейтингу включає такі складові:

  1. Достатність капіталу- оцінка розміру капіталу банку з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності.

  2. Якість управління (менеджменту)- оцінка методів управління банком із точки зору ефективності діяльності, встановлення порядку роботи, методів контролю, дотримання існуючих нормативних актів та чинного законодавства.Якість активів - спроможність забезпечити повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

  3. Доходність- оцінка банку з точки зору достатності його доходів для перспективи розвитку.

  4. Ліквідність- спроможність банку виконати як звичайні, так і непередбачені зобовязання.

Перераховані пункти істотною мірою визначають надійність комерційних банків для його партнерів. Деякі спеціалісти звертають увагу на складність однозначної й обєктивної оцінки надійності комерційного банку:»...Складність полягає не лише в тому, що відсутня в достатньому обсязі необхідна інформація, але також і в тому, що немає обгрунтованої методики зведення цілого ряду різнорідних одиничних показників в один загальний інтегральний показник. У підсумку все це призводить до дуже приюлизних висновків про фвнансовий стан кредитного закладу...». В Україні така методика поки що відсутня.

У світовій практиці існує багато методик для визначення рейтингу банків. Різні методики застосовуються в різних економічних умовах. За ринкової моделі економіки рейтинг комерційних банків більшою мірою впливає на ринкову ціну акцій банку.

У країнах з нестабільною економікою, де ще не закінчена перебудова юридичної бази, рейтинг для вкладника засвідчує надійність комерційного банку. Класичний варіант системи «CAMEL» удосконалюється. На Заході сворено систему «CAMELS», де S- чутливість фінансового ринку дотбагатьох факторів, серед яких:

  • інфляція;

  • зміна вартості капіталу;

  • страховий ризик;

  • вплив на коливання валютних курсів;

  • риик, повязаний із торговою діяльністю;

  • ризик міжнародних операцій та інші.

Більшість країн рейтинг комерційних банків визначає за системою «CAMEL», яка отримала визнання за роки свого існування. Але вона зручна в основному для службового користування, оскільки містить ряд показників конфіденційного характеру. А для опублікування у відкритих виданнях використовуються рейтинги за методами В. Кромонова, А.Альтмана та інші.

Існуюча ж , наприклад, у Росії методика складання рейтингу комерційних банків часто зводиться до використання грошових коефіцієнтів:

Аі - генеральний коефіцієнт надійності, що дорівнює відношенню капіталу банку до працюючих активів (ступінь забезпеченості ризикових вкладень банку його власним капіталом);

Ві - коефіцієнт миттєвої ліквідності, який дорівнює відношенню ліквідних активів банку до його зобовязань до запитання (використання клієнтських грошей у вигляді власних кредитних ресурсів);

Сі - крос-коефіцієнт, що вказує на відношення всіх зобовязань банку до виданих кредитів;

Dі - генральний коефіцієнт ліквідності, який дорівнює відношенню ліквідності активів до «захищеного капіталу» (нерухомістю й цінностями) до сумарних зобовязань банку, що дає змогу банку при поверненні виданих позик задовольнити вимоги кредиторів у прийняті строки;

Еі - коефіцієнт захищеності капіталу, що дорівнює відношенню «захищеного капіталу» до всього власного капіталу і показує, яку частку своїх активів банк вкладає у нерухомість, цінності та устаткування;

Fі - коефіцієнт фондової капітілізації прибутку, який вказує на відношення власних ресурсів банку до грошей, що внесли засновники.

Для складання загальної формули надійності комерційних банків експкртно вводяться декілька коригуючих коефіцієнтів і питома вага самих коефіцієнтфів Аі, Ві, Сі, Dі та Fі, що визначені еа основі експертних оцінок.

Отже, загальна формула надійності буде така: R=0.45Ai+0.2Bi+0.1(0.33Ci)+0.1Di+0.05Ei+0.1)0.33Fi)^3.

На погляд спеціалістів методика, що побудована на основі експертних співвідношень, не може забезпечувати достовірної оцінки рейтингу комерційних банків. У ряді випадків рейтинг визначається ще простіше: на основі активів балансу-нетто або на основі величин їх власного капіталу чи обсягу прибутку. Але при визначенні рейтингу показник величин активів як основний коефіцієнт використовувати недоцільно, тому що нерідко комерційні банки його штучно завищують. Неможливо також точно врахувати операції щодо взаємного кредитування, що використовуються з метою формального збільшення суми балансу.

Кількість власних коштів дещо об’єктивніше може охарактеризувати потенційні можливості комерційного банку на фінансовому ринку. Однак, на наш погляд, наявність власних грошей, якщо не враховувати їх звязку, наприклад, із прибутком, також не забезпечує достовірної інформації про рейтинг комерційних банків.

Значною мірою про це свідчить розмір капіталу комерційних банків. Капітал банку є регулятором його діяльності, завдяки якій держава через НБУ встановлює норми економічної поведінки, що оберігають банк від фінансової нестійкості та надмірних ризиків. Як справедливо зазначають деякі аналітики, «до числа найсерйозніших проблем у банківській діяльності належить визначення дорстатності власного капіталу банку». Складність такого розрахунку полягає в обчисленні не абсолютної, а відносної величини достатності капіталу, завдяки якій забезпечується контроль за якістю управління і фінансовою стійкістю банку. Світова банківська практика виробила унікальний метод, що обгрунтовує доцільність ув’язки суми капіталу з рівнем ризику активних операцій банку. Цей звязок, зумовлений здатністю капіталу компенсувати втати, виражається формулою (коефіцієнтом) Кука:

рівень достатності капіталу банку = обсяг власного капіталу банку / сумарний обсяг активів, зважений з урахуванням ризику , або

= обсяг власного капіталу / сумарний обсяг потенційних втрат, кредитів, інвестицій та інших вкладень, скоригованих (помножених) на індивідуальні вагові категорії ризиків

Встановлення країнами індивідуальних норм достатності банківського капіталу не забезпечує стабільності міжнародної фінансової системи і справедливої конкуренції. З метою зближення регулюючих норм і вимог до банківського капіталу у 1988 році Базельський комітет за участю 12 економічно розвинутих країн затвердив положення, згідно з яким власний капітал банку не може бути меншим 8% від скоригованих за ризиком активів, тобто на кожні 100 гр.од. потенційних втрат банк повинен мати 8 од. власного капіталу. При дефіциті капіталу банк може пристосовуватися до нормативних вимог трьома способами:

  • збільшити капітал;

  • скоротити активи;

  • змінити структру активів (знизивши частку високоризикових вкладень).

Аналізуючи рівень фінансової с