Скачать

Актуальні проблеми сучасної правової соціології

Актуальні проблеми сучасної правової соціології

Зміст

Вступ

Системно-комплексний підхід до трактування поняття "нагляд за неповнолітнім"

Санкція як елемент соціальної норми

Дослідження особливостей правової культури молоді

Практики населення по захисту прав споживачів

Висновок

Список літератури

У даний період російське суспільство переживає період масштабної інституто спеціалізації нормативних змін, що сталися під час попередніх соціально-економічних реформ. У зв'язку з цим зросла актуальність дослідження процесів, що впливають на формування сучасної російської соціально-нормативної системи. При цьому одним з невирішених питань у дослідженні соціальних норм є проблема соціальної санкції і механізму забезпечення нормативної поведінки в цілому. Більшість дослідників, спрощуючи це питання, поширюють на соціальні норми особливості дії норм правових, як проявляються в найбільш явній мірі і, отже, більш детально досліджені. При цьому в тіні залишається проблема вивчення особливостей неформальної нормативності, однією з яких є характер дії санкцій, що забезпечують збереження нормативного порядку.

Дитяча бездоглядність - соціально-правове явище сучасного російського суспільства, що представляє собою результат від відсутності або недостатнього нагляду з боку батьків або інших законних представників або посадових осіб. Тим часом термін "нагляд за неповнолітнім", за результатами контент - аналізу нормативно-правової бази, що стосується захисту материнства і дитинства в РФ, вживається рідко. В основному, це документи, норми яких встановлюють нагляд (контроль) за діяльністю будь-яких державних органів та установ, що займаються захистом прав та інтересів неповнолітніх; які документи, які стверджують перелік органів виконавчої влади, сфер і меж їх компетенції, в рамках яких вони здійснюють функції з контролю і нагляду. Наприклад, у Федеральному Законі РФ "Про основні гарантії прав дитини в Російській Федерації" в ред. від 21.12.2004 N 170-ФЗ у ст.9, п.4 "нагляд" розглядається в якості контролю за дотриманням, забезпеченням і захистом прав дитини в освітніх установах; а в Указі Президії Верховної Ради РРФСР від 3 червня 1967 року "Про затвердження положення про комісії у справах неповнолітніх" (в ред. Закону РФ від 25.02.93 N 4549-1)"нагляд" трактується як захід впливу на неповнолітнього. Таким чином, для більш точної характеристики поняття "нагляд за неповнолітнім" необхідно вдатися до нормативно-правовим актам, що регулюють інші сфери життєдіяльності суспільства. У нормативно-правових актах з даної тематики знайдено 8 випадків вживання цього терміна, з яких тільки в двох випадках "нагляд" розглядається як обов'язок батьків, у решті шести "нагляд" вживається як примусовий захід виховного впливу щодо неповнолітнього. Так, наприклад, в Кримінальному Кодексі РФ від 13.06.1996 № 63-ФЗ (ред. від 30.12.2006) в ст.156, 242.1 йдеться про те, що відсутність нагляду з боку батьків карається штрафом або позбавленням волі, проте при цьому же показників, за якими ми можемо це визначити, чи не є. У тому ж нормативно-правовому акті в ст.90 йдеться про виправлення поведінки неповнолітнього в разі вчинення ним злочину шляхом застосування примусових заходів виховного впливу у вигляді передачі під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють, а в ст.91. розкривається зміст примусових заходів виховного характеру, де передача під нагляд полягає у покладанні на батьків або осіб, які їх замінюють, або на спеціалізований державний орган обов'язку по виховному впливу на неповнолітнього і контролю за його поведінкою.

Потім у Постанові Пленуму Верховного суду РФ "Про судову практику у справах про злочини неповнолітніх" від 14 лютого 2000 р. N 7 у ст.16. "Нагляд батьків" розглядається як захід виховного впливу, що характеризується позитивним впливом батьків на підлітка та забезпеченням ними належної поведінки та постійного контролю за неповнолітнім.

А нагляд в якості будь-якої діяльності з боку батьків не використовується зовсім, хоча саме відсутність нагляду за неповнолітнім призводить до соціального сирітства, безпритульності, бездоглядності.

На наш погляд, "нагляд за неповнолітнім" - поняття системно-комплексне і його слід розглядати:

не тільки як причину (умова), що породжує бездоглядність, але і як результат даного феномена;

не тільки з позиції норм на рівні системи суспільства (норм документів, санкції), але і на рівні системи культури (традицій і взаємовідносин), системи особистості (вимог і обов'язків особистості) в їх безперервному взаємопроникненні і взаємодії;

не тільки як щось неподільне (єдине) поняття, а як поняття, що має певну ступінь вираженості проявів. Так, найбільш важкий ступінь призводить до дезінтеграції неповнолітнього з товариства, менш важка - до десоціалізації, тобто порушення норм правильного взаємодії, що далі приведе і до дезадаптації особистості дитини;

правова соціологія проблема

не тільки стосовно до неповнолітніх у віці від народження і до 18 років, а також при розгляді різних вікових етапів розвитку особистості дитини: раннього (0-3), молодшого дошкільного (3-6), молодшого шкільного (7-12), старшого (13-16) і юнацького (17-18) віку.

Так, нагляд на першій стадії, відповідної віку від 0 до 3 років, представляє собою батьківську обов'язок по захисту дитини від фізичних небезпек, прищеплення перших навичок до самообслуговування, формуванню у дитини правильного образу матері; на другій стадії (3-6 років) він проявляється у формуванні і затвердженні у батьків системи вимог і обмежень, у контролі за їх виконанням і у використанні методів виховного впливу (заохочення чи покарання) у разі виконання або невиконання цих вимог і обмежень. Третя стадія, що збігається з молодшим шкільним віком (7 - 12 років), вимагає від батьків нагляду за дитиною, яка повинна проявлятися в обов'язки правильного формування у дитини основ захисту вже не тільки від фізичних, але і від соціальних небезпек, підготовки до входження в нову спільність, навчання соціально одобрюваного поведінки і виконання соціально корисних ролей. Четверта стадія розвитку особистості дитини відповідає старшого шкільного віку (13-16 років), де нагляд з боку батьків (посадових осіб що їх заміняють) представляється у контролі над поведінкою: навчанні навичкам правомірної поведінки та обговоренні несприятливих наслідків неправомірного, у створенні умов для розвитку соціально схвалюваних стереотипів. Завершує цю періодизацію п'ята стадія - юнацький вік (17-18 років), де головним обов'язком батьків стає зовнішній нагляд за прийняттям самостійних рішень дитиною, коригування відхилень від норми і контроль за правильним здійсненням обов'язків, відповідних тій або іншій соціальній ролі, виконуваної дитиною.

У соціологічній літературі поширена думка, що обов'язковість соціальних норм виявляється в усвідомленні людьми важливості громадського порядку, який вони підтримують і, як наслідок - в усвідомленні неприпустимість його порушення, і в можливості застосування примусових заходів (званих санкціями) до осіб, добровільно не виконуючим вимоги соціальних норм. Як приклад можна навести наступне визначення соціальних норм як "приписів, службовців загальними вказівками для соціального дії. Відхилення від норм караються санкціями.".

Однак, якщо ми розуміємо норму як стандарт або приблизну модель соціальної поведінки в конкретних життєвих ситуаціях, що встановлюється в результаті тривалого суспільної взаємодії, то в якості її основної функції слід визначити забезпечення передбачуваності поведінки члена спільності, що прийняла цю норму. Іншими словами - інтеграція в спільність, створення умов для ефективної спільної діяльності. Але чи може суспільну угоду про модельних варіантах поведінки забезпечуватися таким жорстким механізмом як санкція?

Прямим наслідком порушення соціальної норми є громадський осуд, що веде до утруднення соціальної взаємодії, аж до повної дезінтеграції. Але немає підстав вважати будь-який несприятливий наслідок санкцією, навіть якщо усвідомлення важкості наслідки застерігає від вчинку. Мета санкції - кара і повернення в колишній нормативний стан. Наслідок ж порушення соціальної норми веде до дезінтеграції, виключенню зі спільності, що підтримує дану норму. Яким би болісним не було це наслідок - воно не носить характер кари, отже, не є санкцією.

Більше того, порушення соціальних норм може представляти із себе демонстрацію статусу, при досягненні якого наслідки даного порушення стають малозначущими для порушника. Таким чином, за допомогою вибору дотримання чи не дотримання суспільних норм здійснюється соціальний навігація між соціальними групами і ролями. Реалізація соціальної норми є чинником здійснення соціальної стратегії - порушуючи соціальну норму людина дезінтегрується з соціальної групи можливе, щоб потрапити в іншу.

Ще однією обставиною, що характеризує особливість соціальної норми є те, що в її морфології значуще місце займають винятки та застереження, що адаптують норму до неоднозначності реальної дійсності і по суті легітимують широкий спектр можливостей порушення норми. У той час як правовий припис мало адаптивно і засобом, що забезпечує його реалізацію за будь-яких обставин, є санкція. Право виділяється із соціальних норм у процесі ускладнення соціальних відносин, як частина нормативної системи, що вимагає, в силу своєї високої значимості та особливостей морфології, спеціалізованого інституту (держава), що забезпечує їх виконання. Особливістю морфології, що вимагає спеціалізованого забезпечення в даному випадку якраз і є наявність жорстко встановленої санкції.

Однак для соціологічного опису проблем нормативності властиво поширення правознавчого наукового апарату на аналіз соціальних відносин. У найбільш яскравою ступеня подібний підхід проявився у наступному визначенні: "Соціальні норми мають трьохпозиційну структуру: гіпотеза (хто і за яких обставин виконує дану норму), диспозиція (власне правило поведінки) і санкція (заходи впливу)".

Правові санкції та наслідки порушення соціальних норм мають різні цілі. Мета правової санкції - забезпечити належну поведінку, навіть всупереч бажанню і потребам індивіда. Мета соціальної "санкції", у якості якої виступає суспільний осуд, - відокремити "своїх" від "чужих", як приймаючих або відкидають загальну норму в рамках соціальної взаємодії.

Питання, пов'язані з дотриманням і захистом різних громадянських, етнічних, тендерних та інших прав людини стають все більш актуальними в нашій країні у зв'язку з побудовою демократичного суспільства. Але, з іншого боку, надання та захист прав вимагає від самої людини наявність у нього певної правової культури. Багато дослідників сходяться на думці, що рівень правової культури сучасного росіянина залишається на невисокому рівні. При цьому висувається теза про безуспішності або гальмуванні побудови правої держави, коли правосвідомість громадян та еліти оперує здебільшого псевдо правовими категоріями. У зв'язку з цим надії покладаються на позитивний розвиток правосвідомості і оформлення правової культури. Під правовою культурою розуміється сукупність знань, цінностей і установок особистості щодо власних прав і можливостей їх практичного здійснення у процесі взаємодії суб'єктів правових відносин.

Підвищена увага до прав молоді пояснюється її особливою роллю в суспільному відтворенні як "стратегічного ресурсу суспільства, що розвивається", "об'єкта національно-державних інтересів". Разом з тим, підвищення ролі молоді в якості активного і свідомого партнера проведених реформ знаходиться у великій залежності від того, наскільки вона знає надані права і якою мірою може скористатися ними для задоволення своїх зростаючих запитів. Це вимагає, у свою чергу, вивчення реального стану правової культури молоді та сукупності соціальних факторів, що її формують, що надалі дозволить вийти на новий рівень її осмислення, розробку пропозицій щодо оптимізації управлінського впливу на зміст і механізм цього процесу. Сучасній соціологічною наукою накопичено великий досвід вивчення різних аспектів правової культури молоді, але питання, пов'язані з формуванням правової свідомості та аналізу правової поведінки молоді залишаються актуальними.

Вивчення правової культури молоді проводилося в рамках соціологічного дослідження, проведеного Науково-дослідною лабораторією соціологічних досліджень Мурманського державного педагогічного університету. Його основною метою було виявлення характерних особливостей становлення громадянської самосвідомості молоді Мурманської області. Об'єктом дослідження була молодь Мурманської області віком від 14 до 29 років і основний метод дослідження - анкетування. Загальний обсяг вибірки склав 775 чоловік, вибірка була квотна, і квоти визначалися за статтю, віком та місцем проживання. Автор забезпечував розробку блоку питань анкети з правової культури молоді та проведення аналізу отриманого матеріалу з даної теми. Основними завданнями, в рамках вивчення правової культури молоді, були: з'ясування орієнтованості молодих людей на дотримання законів і правових норм, а також визначення рівня інформованості молоді про свої права та її готовності їх відстоювати.

Результати аналізу отриманих даних показали, що молодь у цілому допускає більшість правопорушень, які найбільш поширені і не мають кримінальної відповідальності за їх вчинення (хоча і не постійно, а у виняткових випадках).

Найбільш неприпустимими є правопорушення, пов'язані з наркотиками, їх придбанням, зберіганням, вживанням і пропагандою. За оцінкою тесту Стьюдента були виявлені значущі відмінності в оцінці різних вікових груп молоді допустимості правопорушень. З'ясувалося, що молодь юного віку відносно більше допускає правопорушень (особливо порушення громадського порядку), в той час як позиція молоді старшого віку в даному питанні більш стримана. Крім цього жінки більш налаштовані на дотримання законів, ніж чоловіки. А ось рівень освіти та місце проживання (обласний центр та область) респондентів на допустимість правопорушень не впливають. Стримуючими факторами від вчинення протиправних дій, для більшості молодих людей, є боязнь покарання (54% виборів), а також гарне сімейне виховання (50% виборів), яке формує у підлітків уявлення про негідності вчинення даних дій і їхній суперечності життєвим принципам, системі цінностей (респонденти в даному питанні вказували більше одного мотиву). Високий відсоток молодих людей, які не порушують закони лише через острах покарання, що в цілому говорить про невисокий рівень правової культури.

При оцінці знань своїх прав близько 85% молоді (незалежно від віку) висловили хорошу або часткову поінформованість про них. Але ось джерела інформації про права у молоді різного віку різняться: джерелом знань молоді юного віку в більшою мірою є школа, в той час як у старшої вікової групи - самоосвіта. Можна відзначити той факт, що вибори такого джерела інформації, як "шкільний курс", зростають поступово при переході від старшої вікової групи до самої юної, що може бути пов'язано з тим, що відбувається перебудова шкільної освіти, і в шкільному курсі в даний час більше уваги приділяється питанням правового виховання. У зв'язку з цим, молоді люди старшого віку відносно більше відчувають потребу в отриманні додаткової інформації про свої права.

У цілому молоді люди вважають за краще не миритися з порушенням своїх прав і готові йти по шляху їх захисту в тих випадках, коли в цьому є сенс. Досвід порушення своїх прав мала молодь різного віку (58% респондентів), але структура видів правових порушень у вікових груп різниться: юна частина молоді найбільш чутлива до порушення особистих прав, у той час як молодь у віці від 20 до 29 років відносно більше вказує на порушення прав у сфері споживання і в сфері праці.

В даний час більшістю експертів фіксується факт значного падіння рівня захищеності громадян на ринку продуктів харчування Росії. Цей феномен суспільного життя є, з одного боку, наслідком комплексу таких об'єктивних причин, як недосконалість нормативно - правової бази, нерозвиненість організаційної інфраструктури, відсутність адекватної системи інформації просвіти населення, купівельна неграмотність самих громадян. З іншого боку, громадяни, чиї споживчі права порушувалися і порушуються, все більше демонструють невіра у власні сили, очікування незадовільного результату в області захисту своїх прав.

У зв'язку з цим найбільш актуально дослідження практик населення по захисту прав споживачів на ринку продуктів харчування, а також характеристика цих практик з точки зору активності.

За ступенем активності - пасивності нами були виділені 4 типи поведінкових практик, з яких 1 тип одержав назву "пасивна практика", тобто бездіяльність, відсутність якої б то не було активності в захисті населенням споживчих прав. Наступні 3 типи були присвячені розгляду активних поведінкових практик, індикатором яких стала наявність досвіду захисту своїх споживчих прав на ринку харчування з різним ступенем активності і з різною ресурсозатратністю, - це 1. висока ступінь активності, 2 середня ступінь активності і 3. низька ступінь активності в захисті прав споживачів на ринку продуктів харчування.

Найбільш важливе питання про фактори, які можуть впливати на вибір тієї чи іншої поведінкової практики в захисті своїх споживчих прав:

функціональні (рольові) характеристики: соціально - демографічні характеристики - стать, вік, сімейний стан, рівень освіти;

особистісні характеристики, засновані на ступені раціональності в поведінці;

об'єктивні аспекти ставлення, розглядають досвід захисту прав споживачів: скільки разів, як давно, як часто споживач захищав свої права;

суб'єктивні аспекти ставлення, що будуються на розумінні населенням важливості захисту прав споживачів, а також на ступені задоволеності результатами захисту прав споживачів (за наявності об'єктивних аспектів відношення).

Ґрунтуючись на теорії поведінки як соціального обміну Дж. Хоманса, ми припустили, що пасивне і низького рівня активна поведінка населення у сфері захисту прав споживачів є наслідком очікування незадовільного результату діяльності в даній області: великими витратами ресурсів (фізичних, символічних, матеріальних) і низькими вигодами або їх відсутністю (невирішеність конфліктної ситуації, низькі грошові компенсації тощо). Була розроблена система "витрат - винагород" на основі суб'єктивних оцінок споживачем передбачуваного рівня фізичних, символічних і матеріальних витрат і винагород при здійсненні певної практики захисту своїх споживчих прав.

Узагальненої змінної для кожного ресурсу окремо є "спільна ресурсо витратність", на основі якої будується розрахунок балів по кожному виду практики. Значення даної змінної визначаються виходячи з урахування рівня значущості ресурсу і передбачуваного співвідношення витрат і винагород. Може бути запропонована наступна формула: загальна ресурсовитратність = рівень значимості фізичного ресурсу (локальна ресурсовитратність символічних ресурсів + локальна ресурсовитратність матеріальних ресурсів). Значення змінної "локальна ресурсовитратність" знаходиться за формулою: "локальна ресурсовитратність" = (рівень винагород - рівень витрат).

Сьогодні в російському суспільстві йде пошук шляхів вирішення та подолання дитячої бездоглядності, безпритульності, соціального сирітства, що диктує життєву необхідність формування терміна "нагляд за неповнолітнім", який покликаний розкриватися, уточнюватися і деталізуватися на кожному рівні формування нормативно-правової бази, конкретного документа або окремого закладу, що реалізує цей нормативно-правовий акт.

Таким чином, представляється, що в морфології соціальних норм, за винятком норм правових, санкція не відіграє визначальної ролі. Суспільний осуд є недостатнім чинником, щоб жорстко контролювати і забезпечувати належне соціальну поведінку. Дотримання або не дотримання норм є результатом вільного вибору стратегії, спрямованої на інтеграцію, або дезінтеграції в конкретну соціальну групу, взаємодія в рамках якої визначається конкретним набором соціальних норм. Іншими словами, універсальним наслідком порушення соціальних норм є дезінтеграція, відмова в соціальній взаємодії. Однак у соціологів немає підстав такий наслідок називати "санкцією" в тому сенсі, який вкладають у це поняття юристи. Результати дослідження свідчать про те, що в цілому правова культура молоді залежить значною мірою від віку (чим дорослішими, тим вище), а її засвоєння це скоріше вікове, ніж освітній явище, хоча просування у сфері правової освіти зараз відбуваються досить активно.

У результаті дослідження сформована гіпотеза, що вимагає емпіричної перевірки: у міру наростання значення змінної "загальна ресурсо витратність" респонденти все більше вибирають активну поведінкову практику в захисті своїх споживчих прав на ринку продуктів харчування, тобто чим вище витрати фізичних, символічних і матеріальних ресурсів, тим вище ступінь активності респондента у здійсненні захисту прав споживачів.

1. Концепція державної молодіжної політики в РФ: схвалено протоколом засідання Урядової комісії у справах молоді 5 грудня. 2001 р. № 4. - М.: ІПК МГУП, 2008.

2. Бабосов Є.М. Економічна соціологія: запитання та відповіді / Мінськ: ТетраСистемс, 2009.

3. Бурдьє П. Структура, habitus, практика // Сучасна соціальна теорія: Бурдьє, Гідденс, Габермас: навчальний посібник. Новосиб.: Вид-во Новосиб. ун-ту, 2004.

4. Верховинній В.І., Зубков В.І. Економічна соціологія / М.: Вид-во РУДН, 2007.

5. Здравомислов А.Г., Ядов В.А. Людина та її робота в СРСР і після: Навчальний посібник для вузів / 2-е вид., Испр. і доп. М.: Аспект Пресс, 2008.

6. Конституція Російської Федерації. Ростов - на - Дону: ВД "Владис", 2006.

7. Котлер Ф. Основи маркетингу / Заг. ред. Є.М. Пенькине; Пер. з англ.В.Б. Боброва.С. - П. АТ "Коруна", АТЗТ "Літера Плюс", 2006.

8. Соколова Г.М. Економічна соціологія: підручник / вид.2-е, перероб. і доп. М.: ІІД "Філін", Мінськ: Білоруська наука, 2007.

9. Бєлєнький В.Х. (2007) Російський вищий клас: проблема ідентифікації. // Социс. № 5 С.13-21.

10. Храмцов А.Ф. (2007) Соціальна держава. Практики формування та функціонування в Європі та Росії. // Социс. № 2. С.21-32.