Скачать

Виникнення і формування профспілкового руху

Виникнення і формування профспілкового руху

Зміст

Вступ

1. Профспілковий рух за кордоном

2. Історія профспілкового руху в Росії

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Професійні спілки (профспілки), добровільні організації, що об'єднують працівників у виробничих і поза виробничих сферах для захисту соціально-економічних прав та інтересів своїх членів. Виникли в країнах Західної Європи і США в кінці XVIII століття як суспільства взаємодопомоги; в розвинених країнах були легалізовані в XIX столітті. Покликані захищати інтереси працівників у сфері умов праці, заробітної плати, побуту, культури і т. д.

Профспілки пройшли великий і складний шлях. Щоб зрозуміти і оцінити сучасні проблеми зарубіжного і російського профспілкового руху, необхідно звернутися до його витоків. Вивчення історичного досвіду професійного руху збагачує знання про цілі і завдання профспілок, основні напрямки і методи їх діяльності, допомагає зайняти правильну позицію у взаєминах з роботодавцями і державою.

В останні роки чисельність профспілок, як у Росії, так і в багатьох країнах світу різко скоротилася. Однією з причин зменшення лав членів профспілок може бути втрата зв'язків з рядовими працівниками, перш за все з молоддю. Іншим мотивом, що викликав ослаблення інтересу до профспілок, є зниження ступеня оперативності і точності їх реагування на запити працівників у зв'язку з тим, що з економічних причин відбулося злиття профспілкових організацій, що об'єднують працівників з різними, часом протилежними, інтересами і потребами.

І все ж, незважаючи на велику кількість проблем, що виникають, профспілки знаходять способи їх вирішення, залучають до своїх лав нових членів, розширюють сфери своєї діяльності, співпрацюють з державними органами та роботодавцями у вирішенні різних питань, допомагають відстоювати працівникам їх трудові права.

Все вищесказане обґрунтовує актуальність даної теми.

Мета роботи: вивчення особливостей виникнення та формування профспілкового руху в Росії і за кордоном.

Робота складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 17 сторінок.

1. Профспілковий рух за кордоном

Багато характерні риси та напрямки профспілкового руху сформувалися ще в XIX столітті. Виникнення профспілок було закономірним відповіддю найманих працівників на дії власників засобів виробництва. Перші профспілки з'явилися у 70 - 80 рр.. XVIII ст. в Англії, раніше інших що встала на шлях капіталізації виробництва. Вони об'єднували в основному висококваліфікованих робітників однієї професії. З часом ці організації стали називатися професійними спілками - тред-юніонів (trade - професія, ремесло і union - об'єднання). Згодом відбувалося об'єднання на рівні галузей і включення в свої організації некваліфікованих робітників. Цей процес виявився тривалим. В Англії профспілки подібного типу з'явилися лише наприкінці XIX ст., А в США - тільки в 20 - 30-і рр.. XX ст.

З моменту виникнення профспілок вони відчували жорстке вплив з боку роботодавців і держави. Вже в 1799 і 1800 рр.. англійський парламент прийняв закони про робочі коаліціях, відповідно до яких профспілки і страйки категорично заборонялися. За порушення цих законів профлідера загрожувало тюремне ув'язнення, грошові кошти підлягали конфіскації. У Франції за законом Ле Шепель 1791 заборонялися страйки, а створення робочих коаліцій оголошувалося злочином проти «свободи і прав людини».

Тільки через 25 років боротьби, в 1824 році, в Англії домоглися скасування антиробітничих законів. Однак профспілки не мали права юридичної особи, тобто права позову в суді, і, отже, не могли захищати себе від замаху на їхні фонди і майно. У Франції профспілки були легалізовані через 90 років після їх виникнення, а в США були визнані законом лише в 30-ті роки XX ст.

Один із способів зміцнення ролі профспілок - так звані закриті цеху (closed shop) і профспілкові цеху (union shop), які вперше з'явилися у Великобританії більше двохсот років тому. У міру розвитку та поширення в промислових державах інституту колективних переговорів виникла проблема сумісності закритих цехів та інших захисних заходів профспілок з анти дискримінаційною політикою в області зайнятості, що проводиться Міжнародною організацією праці (МОП) та державами - її членами.

Основними формами прояву профспілкового монополізму є:

а) зобов'язання роботодавця приймати на роботу лише членів певної профспілки, які повинні залишатися в його рядах для збереження зайнятості (закрите підприємство closed shop);

б) можливість роботодавця наймати працівників за власним вибором, з обов'язковим вступом останніх до профспілки у визначені терміни (обов'язкове членство в профспілці union shop);

в) обов'язок працівників незалежно від членства у профспілці сплачувати профспілкові внески, якщо навіть приналежність до профспілки не служить умовою прийому на роботу та збереження робочого місця (агентський цех agency shop);

г) роботодавець, дотримуючись принципу переважного вибору, повинен у ході найму віддавати перевагу членам профспілки (preference clauses).

Захисні функції профспілок у 1940 - 1960 рр.. були законодавчо оформлені головним чином в англосаксонських країнах: у Великобританії, США, Канаді, Австралії та Нової Зеландії. В інших державах профспілкова захист не отримала великого розвитку. У багатьох же країнах Європи під впливом профспілкового плюралізму, класової солідарності працівників і демократичних традицій головні форми профспілкової захисту (профспілкового монополізму) були заборонені. Однак офіційні заборони мало впливали на об'єднання ремісників, друкарів, мулярів, теслярів та інших майстрових людей, які тяжіли до закритих цехах та інших форм захисту корпоративних інтересів. Не відставали від них і малокваліфіковані працівники, особливо в гірничодобувній і будівельної промисловості приватного сектора.

У 70 - 80 рр.. різні схеми профспілкової захисту можна було знайти вже у всіх регіонах світу, причому як в розвинених, так і в державах, що розвиваються. І стосувалися вони не тільки ремісників і малокваліфікованих робітників, але і працівників індустріального профілю і навіть інженерно-технічних працівників. Наприклад, в Австралії preference clauses до початку 70-х років мали відношення головним чином до промислових робочим, а потім були поширені на продавців і службовців великих торговельних закладів, на працівників нафтової галузі, службовців банків і страхових компаній. У Канаді частка службовців в державних установах, охоплена умовами agency shop, в 1977 році склала близько 83%. У США умови профспілкової захисту переважали в колективно-договірному процесі в адміністративних установах до прийняття в 1978 році Акту про реформу цивільної служби. У 1974 році в цій країні було прийнято Акт про профспілки і трудові відносини, в силу якого closed shop був визнаний законною мірою захисту профспілкових інтересів після невдалої спроби в 1971 році впровадити agency shop.

В кінці 70-х рр.. близько половини членів профспілок працювали на підприємствах типу closed shop. Ця система профспілкової захисту охоплювала майже всіх шахтарів, друкарів, докерів, працівників суднобудування та автомобільного виробництва. Такий високий ступінь залучення англійських робітників у колективно-договірні форми захисту зайнятості пояснюється традиційної самостійністю профспілок Великобританії. Проте становище поступово змінювалося, і Акт Великобританії про професійні спілки і трудових відносинах від 16 липня 1992 року вже містив докладні положення про те, що відмова в роботі особі лише з причини його належності або не належності до профспілки є протизаконним, і про те, що відмова в обслуговуванні особи на такій підставі агентством з працевлаштування також протизаконний. У разі порушення закону людина має право звернутися до суду з трудових справах (промисловий суд). Так само забороняється звільнення працівника залежно від його членства у профспілці, а також практика укладання контрактів на постачання товарів або надання послуг з такої підстави. Даний закон відбив невдоволення деяких працівників, особливо кваліфікованих, системою примусового членства в профспілках на шкоду їх особистим можливостям, реалізованим через індивідуальні трудові контракти.

Захисні принципи closed shop і union shop отримали широке поширення в колективно-договірному регулюванні трудових відносин у США, незважаючи на панував там профспілковий плюралізм. В кінці 70-х років близько 74% колективних договорів у цій країні містили застереження типу «кращого найму працівників з членів профспілок».

У Канаді офіційно прийняті всі форми профспілкової захисту на федеральному і провінційному рівнях.

В Австралії умови closed shop і union shop переважають у колективно-договірній практиці, але ці правила слід відрізняти від примусового (обов'язкового) членство у профспілках.

Цікаво розглянути становлення профспілки в Новій Зеландії. Прихильники профспілкової монополії стверджували, що обов'язкове членство в профспілці сприяє зміцненню «промислового світу» і соціальної стабільності, а його противники посилалися на те, що примусове членство в профспілках порушує право на працю і свободу об'єднань. У англосаксонської системи права, до якої належить і Нова Зеландія, вирішальну роль відіграють судові прецеденти і, отже, арбітражні суди. Ще в 1894 році в країні було видано Акт про промислове примирення й арбітраж, у силу якого двома роками пізніше в трудові відносини були введені статті про застосування умов closed shop для шахтарів та шевців. На ділі багато роботодавців ігнорували попередні умови найму, і в 1932 р. у Акт від 1894 р. була внесена поправка, згідно з якою спори між підприємцями і профспілками могли передаватися в суд лише за згодою обох сторін. У 1936 р. новий уряд ухвалив нову поправку до Акту, оголосивши незаконної таку практику, коли роботодавець брав на роботу дорослої людини, який не був членом профспілки і не хотів ним стати. Таким чином, жорсткі умови closed shop були замінені більш м'якими умовами union shop, що викликало небувалий ріст профспілкового членства. У 1961 р. уряд прийняв ще одну поправку до Акту про промислове примирення й арбітраж, яка замінила примусове членство в профспілках на два види «бажаних статей»:

а) «кваліфіковане перевагу», яке дозволяло роботодавцю приймати не члена профспілки за умови, що ніхто з членів профспілки не володіє рівною кваліфікацією;

б) «некваліфіковане перевагу», коли будь-який прийнятий на роботу не член профспілки був зобов'язаний вступити в профспілку протягом 14 днів, але цей вид профспілкової захисту ставав дієвим, якщо за нього проголосували не менше 50% зайнятих працівників.

Такий вид профспілкового монополізму переважав у країні до 1976 р., коли чергова поправка до Акту про трудові відносини встановила, що Міністерство праці може періодично проводити на підприємствах і в організаціях голосування щодо ставлення працівників до умов статті про «некваліфікованому перевазі» в області зайнятості. Починаючи з 1977 року близько 90% голосів було подано за збереження системи «некваліфікованого переваги» при найманні працівників. Однак у ході двох останніх десятиліть громадська думка країни стало схилятися в бік демократизації трудових відносин у цілому та скасування профспілкових привілеїв зокрема.

Прийнятий у 1991 р. Акт про трудових контрактах виключив зі свого змісту поняття «профспілка» і «профспілкові права» і ввів термін «організація працівників». Така організація набуває статусу юридичної особи, але позбавляється традиційних привілеїв профспілок. Згідно цього Акту, організацією працівників може бути не тільки профспілка, але і будь-яка інша організація, що захищає права і інтереси людей праці. Майже всі законодавчі норми про права і повноваження профспілок були скасовані, включаючи право профспілок представляти працівників у ході колективних переговорів і при розгляді трудових спорів. У 1993 р. в Новій Зеландії був прийнятий Акт про права людини, в якому дискримінація у сфері зайнятості оголошувалася незаконною.

На думку фахівців у галузі трудового права, «новозеландська» модель виглядає як крайній втілення в трудовому законодавстві ідей лібералізму, розцінює діяльність профспілок і їх традиційні права як анахронізм, пережиток промислової ери і як перешкода економічному прогресу в постіндустріальному суспільстві. Подібне трактування ролі профспілок не зустрічає підтримки на Заході і вважається проявом екстремізму в регулюванні трудових відносин.

Зарубіжні профспілки за тривалий період існування накопичили чималу власність, яку прагнуть використати в інтересах своїх членів.

2. Історія профспілкового руху в Росії

профспілковий рух

Профспілки Росії виникли пізніше, ніж профспілки країн Західної Європи та Америки.

Освіта профспілок відкрило новий етап у розвитку робітничого руху в Росії. Слід підкреслити, що в порівнянні з Заходом російські профспілки з самого початку мали свої особливості. Якщо в країнах Західної Європи та США професійні спілки виникли в епоху домонополістичного капіталізму і до створення політичних партій, то масові профспілки Росії з'явилися в обстановці революційного піднесення, внаслідок переростання відкинутих урядом економічних вимог до політичних.

У Росії, як і в інших країнах світу, професійні спілки стали першою формою організації, найбільш доступною широким масам. Саме з утворенням профспілок на рубежі XIX і XX століть починається становлення російського пролетаріату. Проте виникнення профспілок в Росії не було одноразовим актом. Воно зайняло цілу історичну смугу російського робітничого руху - революцію 1905 - 1907 рр.. - І отримало неоднозначну оцінку в суспільній свідомості. Так, ліберальні кадети відносили виникнення профспілок в Росії до 1906 - 1907 рр.. При цьому за вихідний пункт брали встановлення царем 4 березня 1906 «Тимчасових правил про професійні товариства». Кадети не визнавали самочинні революційні профспілки, які виникли на гребені потужної страйкової боротьби 1905 р., і вважали законними лише «чисті», санкціоновані царським урядом професійні об'єднання робітників.

У свою чергу, меншовики витоки професійного руху вбачали в касах взаємодопомоги, інститутах цехових старост, в так званих зубатовських організаціях, насаджувалися царським урядом, а себе представляли безпосередніми організаторами профспілок.

Більшовики ж на чолі з В.І. Леніним стверджували, що профспілки - це не продовження товариств взаємодопомоги, страхових та лікарняних кас, інституту цехових старост або поліцейських спілок Зубатовські типу. Це нові організації пролетаріату Росії, що виникли на гребені розгорнувся в 1905 р. страйкового руху. Профспілки були відкритими, масовими, класовими об'єднаннями робітників і будувалися за виробничою ознакою.

Першої Всеросійської конференцією профспілок - 6 жовтня 1905 року було утворено Московське бюро уповноважених, або Центральне бюро професійних спілок (ЦБПС) і, по суті, поклала початок організаційному становленню та розвитку профспілкового руху в Росії. Друга Всеросійська конференція профспілок пройшла нелегально в Петербурзі з 24 по 28 лютого 1906 року.

У період між двома буржуазно-демократичними революціями (1907 - 1917 рр..) Багатьом проф. організаціями доводилося діяти в нелегальних умовах, майже всі міжсоюзних органи, що координують діяльність професійних спілок, були розгромлені. Перемога лютневої революції створила сприятливі умови для легальної діяльності профспілок Росії. Після повалення самодержавства в їх розвитку та боротьбі почався новий етап.

У червні 1917 р. відбулася третя Всеукраїнська конференція профспілок, яка зіграла важливу роль в організаційному оформленні профспілкового руху країни. Конференція обрала тимчасовий Всеросійський центральний рада професійних спілок (ВЦРПС).

Після Жовтня 1917 р. у програмних документах профспілок говориться і про нові функції цих організацій, про необхідність турботи про зростання продуктивності праці, підвищенні ефективності економіки, підкреслюється, що турбота про виробництво - це і є турбота про людину, про його добробут. Нові російські профспілки поряд з традиційними функціями захисту повсякденних інтересів трудящих, пов'язаних з поліпшенням умов праці, побуту і відпочинку, беруть на себе обов'язок організації трудового змагання, залучення робітників і службовців до управління виробництвом, виховної роботи в трудових колективах.

I Всеросійський з'їзд профспілок відбувся в січні 1918 року. Основна боротьба розгорнулася навколо питання «про завдання професійного руху», більшістю голосів була прийнята резолюція більшовиків, яка радикально міняла долю профспілок - був узятий курс на їх участь у державному і господарському будівництві. 16 січня 1919 в Москві відбувся II Всеросійський з'їзд профспілок, обговорив завдання профспілок. Він підтвердив рішення I Всеросійського з'їзду профспілок про неминучість курсу на одержавлення профспілок, їх активну участь у роботі радянської влади.

Рішення I і II Всеросійських з'їздів профспілок лягли в основу діяльності радянських профспілок на багато десятиліть і послужили причиною поступової втрати їх головної функції - захисту соціально-економічних інтересів працівників найманої праці. Демократичні форми і методи роботи профспілок поступилися місцем адміністрування і командуванню (заміна виборів призначенням, перехід від добровільного членства до примусового і т.д.). Під кінець 30-х років обстановка в житті країни складалася неоднозначно. Профспілки росли, розвивалися, набували нові функції. Незважаючи на це, у травні 1935 р. І.В. Сталін заявив про своєрідний кризі профспілок. Одним з рішень VI пленуму ВЦРПС (1937 р.) стало скасування рад профспілок, які були відновлені лише через 13 років.

Велика Вітчизняна війна (1941 - 1945 рр..) Рішучим чином змінила форми і методи роботи профспілкових організацій, які прагнули розвивати ініціативу і активність робітників і службовців з виробництва озброєнь і всього необхідного для фронту. У повоєнний час головним завданням профспілок стала боротьба за виконання і перевиконання плану відновлення і розвитку народного господарства, розвиток трудової активності трудящих, поліпшення їх добробуту.

Тридцятирічний період (1956 - 1985 рр..) Розвитку профспілок не піддається однозначній оцінці: їх доля неодноразово переломлювалася слідом за тими історичними вигинами, які зазнавало радянське (російське) суспільство. Історичні факти свідчать, що за часів хрущовської відлиги (1956-1964 рр..), А також в наступний період, пов'язаний зі спробами на основі рішень березневого і вересневого (1965 р.) пленумів ЦК КПРС, XXIII з'їзду партії (1966 р.) провести господарську реформу, створилися більш сприятливі умови для підвищення ролі і значення профспілок у суспільстві.

Саме до 50 - 70-м років відноситься поява цілого ряду правових актів, що розвивали і усилювали права і повноваження профспілок на підприємствах і в економіці. Це, наприклад, «Положення про права фабричного, заводського, місцевого комітету професійної спілки» (1958 р.), яке в 1971 р. було оновлено на основі Указу Президії Верховної Ради СРСР. У 1970 році були прийняті «Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю» - друга «конституція для профспілок». Велике значення для профспілок мали такі правові акти, як «Положення про соціалістичне державне підприємство» (1965 р.), «Положення про порядок розгляду трудових спорів» (1974 р.), «Положення про товариські суди» (1977 р.) і деякі інші.

У цілому роль профспілок була досить помітною в суспільстві і в наступні роки, хоча реальний їхній внесок у вирішення соціально-економічних проблем був різно великі конкретно на кожному історичному етапі.

До середини 80-х років профспілки СРСР мали розгалужену і стійку структуру, органічно вбудовану в політичну систему суспільства.

Як вже зазначалося, починаючи з 30-х років у відання радянських профспілок поступово перейшли багато державні функції: управління бюджетом соціального страхування, контроль над охороною праці та станом техніки безпеки на виробництві, розподілом житла, господарською діяльністю адміністрації і так далі. Участь у вирішенні виробничих завдань, таких, як організація соціалістичного змагання та економічної навчання, турбота про прискорення науково-технічного прогресу, сприяли зрощуванню зусиль профспілок з діями органів державного управління та адміністрацією підприємств.

Застійні, негативні явища, які накопичувалися в країні в 70-е і 80-і роки, не могли не відбитися і на діяльності профспілок. У результаті, замість опори на маси, професійні організації обростали бюрократичним апаратом. Чисельність апарату рад профспілок з 1970 р. збільшилася, за офіційними даними, майже в 2,5 рази.

Структура профспілок стала нагадувати господарське міністерство, з його розгалуженою вертикальною структурою, наказовій системою, звітністю. Потужний штатний апарат став сковувати ініціативу широкого профспілкового активу, первинних профспілкових організацій. І, хоча діяльність профспілок багато в чому активізувалася, вона вже не відповідала новим умовам.

Процеси реформування, радикального оновлення профспілок з найбільшою наочністю проявилися у сфері їх організаційної будови і діяльності. У загальному процесі змін можна виділити три основні етапи:

1. Пошук шляхів перебудови професійних спілок, нових форм їх організаційної будови та діяльності поки що в рамках і на основі вироблених у попередній радянський період традиційних принципів і норм (друга половина 1985 - 1990 рр..). До 1985 року російські профспілки не мали своїх керівних органів і розвивалися в рамках загальносоюзної моно структури, що називається «профспілки СРСР». У своїй діяльності вони керувалися єдиним «Статутом професійних спілок СРСР», прийнятому в 1963 році. Новий Статут, прийнятий в 1987 році, став основою для їх функціонування аж до березня 1990 р., коли стали створюватися самостійні республіканські профцентри.

При оцінці діяльності профспілок країни в 1985-1995 роках правомірний висновок: це був складний у всіх відносинах переломний період. Він втілився у відродженні російського профспілкового руху, в ініціативній діяльності профспілкових організацій по захисту інтересів працівників в умовах політичних та економічних реформ. Це були роки болісної ломки всіх профспілкових структур, пошуку профспілками форм і методів діяльності, адекватних вимогам нового часу.

2. Відтворення російських керівних профспілкових органів і структур, набуття російськими профспілками організаційної самостійності (1990 - 1992 рр..).

У першій половині 90-х років почала створюватися і правова основа соціального партнерства в Росії, було прийнято низку нормативно-правових актів, серед них Укази Президента РФ від 26.10.1991 р. № 162 «Про забезпечення прав професійних спілок у перехідний період до ринкової економіки »та від 15.11.1991 р. № 212« Про соціальне партнерство і вирішенні трудових спорів (конфліктів) », Закон РФ від 11.03.1992 р.« Про колективні договори і угоди », Указ Президента РФ від 24.07.1992 р.« Про створення Російської тристоронньої комісії з регулювання соціально-трудових відносин »У 1990 р. був прийнятий Закон СРСР« Про професійні спілки, права та гарантії їх діяльності »- перший в історії країни державний закон про профспілки, що зробив їм серйозну правову підтримку в захисті соціально-економічних і трудових прав трудящих в умовах наступних ринкових реформ.

3. Становлення і розвиток нових організаційних принципів будови та діяльності російських профспілок, що випливають з особливостей їх роботи в умовах ринкової економіки (1992 - 1995 рр..).

Найважливішою сторінкою в літописі профспілкового руху Росії в пострадянський період стало проведення Установчого з'їзду профспілок РРФСР в 1990 році, проголосив створення Федерації незалежних профспілок Росії (ФНПР), яка вперше в країні прийняла Декларацію про права трудящих і програму реформування трудового законодавства, організувала розробку змін і доповнень до Кодексу законів про працю, законопроектів у сфері соціальної політики, а також концепцію майбутнього Трудового кодексу.

Саме профспілки, маючи багаторічний позитивний досвід кваліфікованого участі в управлінні соціально-економічними процесами на рівні підприємств, регіонів, галузей і всієї країни першими виступили з пропозиціями про розвиток соціального партнерства, висловилися за те, щоб воно реально втілювалася у практику суспільного життя Росії, регулювання соціально - трудових відносин у нових умовах.

Розвиток Росії в останні півтора десятиліття викликало кардинальні зміни всіх сторін життя країни і суспільства, у тому числі в економіці, у трудових відносинах і соціальній сфері. Нові життєві реалії внесли корінні зміни в діяльність профспілок Росії, зажадали від них переосмислення і перегляду ідеології, цілей, завдань і функцій, форм і методів роботи, їх адаптації до давно забутим останніми поколіннями росіян жорстких умов ринкового капіталістичного господарювання. Підвищення діяльності профспілок та їх структур щодо захисту соціально-економічних інтересів своїх членів безпосередньо залежить від вирішення питань організаційного, фінансового та кадрового зміцнення як Федерації, так і всіх членських організацій.

Основною внутрішньою проблемою забезпечення ефективності діяльності профспілок Росії в нових умовах є організаційно-статутне невідповідність їх структур потребам часу. Чітке розуміння профспілковим активом основних напрямів діяльності в ринкових умовах, навчання з техніки їх реалізації, проведення організаційного зміцнення профспілок - вимоги сьогодення.

Вимоги профспілкового руху (сьогодні загальна чисельність становить понад 31 мільйона осіб) до влади і роботодавцям за 100 років існування в Росії практично не змінилися. Нагадаємо, що 100 років тому головними вимогами були: введення 8-годинного робочого дня, скасування штрафів на виробництві та підвищення зарплати. Проте і зараз роботодавці найчастіше порушують право трудящих на восьмигодинний робочий день, підвищення зарплати також залишається одним з головних завдань.

Правове становище професійних спілок в Російській Федерації сьогодні визначається Конституцією, КЗоТом, іншими законами (наприклад, про колективні договори), угодами про зайнятість населення.

Професійним спілкам надано права у вирішенні конкретних питань праці, її оплати і т. д.

Професійні спілки можуть створювати територіальні та галузеві об'єднання, а також вступати в них.

Професійні спілки діють відповідно до прийнятими ними статутами.

Забороняється будь-яке втручання, здатне обмежити права професійних спілок або перешкодити здійсненню їхніх прав, передбачених законом. В умовах переходу до ринкової економіки професійні спілки з організацій, які були складовою частиною тоталітарної системи, трансформуються у самостійні громадські структури. Нові професійні спілки створюються найчастіше за професійною ознакою.

Висновок

Отже, у висновку слід констатувати, що питання профспілкової монополії у сфері зайнятості вирішуються в різних державах по-різному.

У країнах, де монополія профспілок узаконена офіційно (Америка), застосовувати Конвенції МОП № 87 і 98 важко, але все ж можна в надії на розвиток суспільства в прогресивному напрямку.

Там же, де панує профспілковий плюралізм (Франція), - а таких країн в даний час переважна більшість, - реалізація положень згаданих Конвенцій МОП не зустрічає будь-яких перешкод.

У Російській Федерації відбувається змішання форм (з одного боку, існує найбільша профспілка - ФНПР, з іншого - є дрібні профспілки). Тому видається, що використання зарубіжного досвіду захисту прав та інтересів трудящих профспілками Росії могло б принести користь нашої країни в умовах переходу до ринкової економіки.

Вивчення історичного досвіду профспілок зарубіжних країн і Росії має безперечне теоретичне і практичне значення для нашого часу. Знання історії забезпечує наступність у розвитку профспілкового руху. Не можна зрозуміти закономірності функціонування профспілок у суспільстві, не знаючи їх історичного минулого, складного, суперечливого досвіду участі в класових протиборствах, в боротьбі за економічні і соціальні інтереси людини праці.

Список використаної літератури

1. Федеральний закон «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 12.01.96. - № 10-ФЗ.

2. Гусов К.Н. Трудове право Росії: Підручник / К.Н. Гусов, В.І. Толкунова. - 2-е вид. - М., 2004.

3. Історія профспілок Росії. Етапи, події, люди / Под ред. М.М. Гриценко, В.А Кадейкіна, Є. В. Макухіна. - М., 1999.

4. Кузнєцов І. Органи галузеві та міжсоюзних / І. Кузнєцов / / Радянські профспілки. - 1988. - № 10.

5. Історія профспілкового руху в Росії / Щоденні новини - Підмосков'я. - 2005. (Електронний ресурс). - Режим доступу: http://www.vesti.ru / files.html? Id = 7306 & tid = 31271.

6. Організація профспілкової роботи. Настільна книга профпрацівників та активіста / Под ред. В.І. Сперанського, О.В. Нетеребський. - М., 2005.

7. Сілін А. Закордонне законодавство про проблеми профспілкової захисту / А. Сілін / / Законодавство. - 2000. - № 2.

8. Шмаков М.В. Завоювати довіру більшої частини суспільства / М. В. Шмаков / / Праця і соціальні відносини. - 2005.

9. Юргенс І.Ю. Профспілки: вчора, сьогодні, завтра / І.Ю. Юргенс, В.Є. Можаєв. - М., 1986.