Скачать

Шляхи вдосконалення кредитних відносин НБУ з комерційними банками

ЗМІСТ

ВСТУП.. 2

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН НБУ З КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ.. 3

1.1 Економічна сутність кредитних відносин НБУ з комерційними банками. 3

1.2 Види і форми кредитних відносин НБУ з комерційними банками. 7

1.3 Досвід зарубіжних країн кредитних відносин НБУ з комерційними банками  12

РОЗДІЛ 2 СУЧАСНИЙ СТАН КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН НБУ З КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ.. 16

2.1 Становлення та розвиток кредитних відносин НБУ з комерційними банками  16

2.2 Динаміка показників, що характеризують кредитні відносини НБУ з комерційними банками. 18

2.3 Антикризові заходи НБУ та їх вплив на діяльність комерційних банків. 27

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН НБУ З КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ.. 33

3.1 Моделі кредитних відносин НБУ з комерційними банками. 33

3.2 Напрямки вдосконалення кредитних відносин НБУ з комерційними банками  38

ВИСНОВКИ.. 42

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 43

В умовах світової та національної фінансової кризи та нестабільності економіки особливої необхідності та актуальності набувають стабілізаційні заходи Національного банку України з регулювання діяльності комерційних банків.

Метою написання курсової роботи є вивчення теоретичних основ та аналіз сучасного стану та розвитку кредитних відносин розвитку відносин Національного банку України з комерційними банками.

Для досягнення поставленої мети були вирішені наступні задачі:

- визначено економічну сутність кредитних відносин НБУ з комерційними банками;

- охарактеризовано види і форми кредитних відносин НБУ з комерційними банками;

- розглянуто досвід зарубіжних країн кредитних відносин НБУ з комерційними банками;

- вивчено становлення та розвиток кредитних відносин НБУ з комерційними банками;

- розглянуто динаміку показників, що характеризують кредитні відносини НБУ з комерційними банками;

- розглянуто антикризові заходи НБУ та їх вплив на діяльність комерційних банків;

- запропоновано шляхи вдосконалення кредитних відносин НБУ з комерційними банками.

Об’єктом дослідження курсової роботи є процес становлення та розвитку кредитних відносин НБУ з комерційними банками. Предметом дослідження виступає діяльність Національного банку України з рефінансування комерційних банків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН НБУ З КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ

1.1 Економічна сутність кредитних відносин НБУ з комерційними банками

Для підтримки необхідної ліквідності банківської системи Національний банк України здійснює рефінансування комерційних банків, тобто кредитування центральним банком окремих комерційних банків на їхнє прохання, у випадку тимчасової нестачі ліквідності.

Шляхом рефінансування центральний банк діє як «кредитор останньої інстанції» — він є гарантом безперебійного функціонування банківської та фінансової систем у цілому.

Функція центрального банку як «кредитора останньої інстанції» неминуча в силу самої природи банківської діяльності, тобто встановлення відповідної рівноваги між пасивами, що повинні виплачуватися за вимогою негайно, і їхніми активами, що, як правило, мають довший строк. У вигляді запасу ліквідності зберігається лише незначна частка активів. Якщо цей запас ліквідності виявляється недостатнім для погашення вимог вкладників (які важко передбачити, особливо на щоденній основі), рівновага між активами і пасивами порушується внаслідок більшої швидкості, з якою депозити можуть бути зняті, порівняно з часом, необхідним для мобілізації кредитів.

Кредитування в останній інстанції запобігає виникненню ефекту «доміно» — поширення кризи від комерційних банків, що тимчасово мають нестачу ліквідності, на «здорові» банки, а також запобігає втраті довіри населення до надійності банківської системи у цілому. (12, 26)

Раніше (ХVIII-ХІХ ст.) політика рефінансування банківських закладів центральним банком використовувалася виключно для впливу на стан грошово-кредитної сфери. З розвитком ринкових відносин поряд з первинним призначенням політика рефінансування активніше почала використовуватися як інструмент надання фінансової допомоги комерційним банкам. Тобто центральні банки стали виконувати функцію банку банків і поступово перетворилися на кредитора останньої інстанції для комерційних банків.

Кредити рефінансування центрального банку є для комерційних банків джерелом тимчасових ресурсів, необхідних їм для поповнення ліквідних коштів. Проте доступ до цих кредитів не є вільним і залежить від багатьох факторів. До основних двох факторів належать:

• стан грошово-кредитної сфери країни;

• фінансовий стан комерційного банку, що воліє отримати кредит. Економічна сутність кредитів рефінансування центрального банку на макроекономічному рівні полягає у тому, що через кредитування банківських установ здійснюється емісія грошей в обіг, і розширюється таким чином обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для розширення (експансії) кредитної діяльності комерційних банків.

На мікроекономічному рівні кредити центрального банку сприяють підтримці па необхідному рівні ліквідності комерційних банків, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитування своїх клієнтів.

Об'єктом рефінансування у більшості країн світу, як правило, є лише комерційні банки. При цьому кредити надаються фінансово стабільним комерційним банкам, що відчувають лише короткострокові фінансові труднощі (максимальний термін надання кредитів рефінансування у більшості країн становить один рік, при цьому більшість кредитів надається терміном до одного місяця).

Кредити рефінансування центрального банку можна класифікувати залежно від:

• форми забезпечення (облікові та ломбардні);

• термінів використання (короткострокові (від одного до кількох днів) і середньострокові (від місяця до року);

• методів надання (прямі кредити і кредити, що надаються шляхом аукціону);

• цільового характеру (коригуючі та сезонні кредити).

Міжбанківський ринок кредитних ресурсів це система, що забезпечує купівлю-продаж вільних кредитних ресурсів між комерційними банками та комерційними банками і НБУ.

Учасниками міжбанківського ринку кредитних ресурсів є Національний банк України, його регіональне управління, комерційні банки, їх філії та відділення.

Розміщувати й купувати кредитні ресурси на міжбанківському ринку кредитних ресурсів банкові вигідно з двох основних причин:

1) комерційні банки, на відміну від суб'єктів господарської діяльності, відрізняються більш високою надійністю;

2) процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча від ставки за кредитами суб'єктам економіки.

Міжбанківські кредити за складом поділяються на взаємні кредити між комерційними банками та кредитування НБУ комерційних банків. У загальній структурі міжбанківських кредитів переважають взаємні кредити комерційних банків (80-85%), проте з розвитком банківської системи частка кредитів НБУ буде зростати.

Міжбанківські кредити надаються, як правило, на короткий та на короткий термін (від 1 дня до 2-3 місяців).

Плата за міжбанківськими кредитами пов'язана та максимально наближена до облікової ставки НБУ. Метою залучення міжбанківських кредитів є, по-перше, розширення кредитної діяльності з клієнтами, по-друге, необхідність підтримки та регулювання банківської ліквідності. (30, 54)

НБУ виступає у якості «банку банків» і є для комерційних банків останнім кредитором. Економічна сутність і види кредитів, що надаються НБУ комерційним банкам, розкриває спеціальна таблиця.

Таблиця 1

Економічна суть і види кредитів НБУ комерційним банкам

На початку розвитку кредитних відносин між НБУ та комерційними банками першим застосовувались такі види кредитування:

-кредити для завершення розрахунків шляхом заліку взаємної

заборгованості;

- кредити для покриття дефіциту державного бюджету;

- кредити для надання кредитної допомоги підприємствам окремих

галузей народного господарства;

- відкриті кредитні аукціони.

Такі кредити надавалися на емісійній основі, як правило, за пільговою процентною ставкою та, переважно, неплатоспроможним клієнтам. Між комерційними банками ресурси розподілялись з урахуванням розміру статутного капіталу, мережі банківських установ тощо.

Подібні методи кредитування НБУ економіки - безпосередньо, або через комерційні банки мали адміністративний характер і негативно впливали на інфляційні процеси. Тому НБУ поступово перейшов до ринкового механізму регулювання грошово-кредитних відносин із комерційними банками та іншими кредитними установами (табл. 1). (26, 51)

Механізм кредитування комерційних банків через кредитні аукціони включає такі елементи: організація аукціону, визначення учасників аукціону, визначення ціни кредитних ресурсів та порядок задоволення заявок, вимоги до учасників, обмеження результатів аукціону, його оформлення та відповідальність за кредитами отриманими з аукціону НБУ (табл. 2). НБУ проводяться лише закриті кредитні аукціони.

Частка наданих кредитів НБУ через кредитні аукціони у загальному обсязі кредитів НБУ комерційним банком постійно зростає.

НБУ здійснює кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів у двох видах: ломбардного кредиту й кредиту на основі РЕПО-угод.

Як забезпечення ломбардного кредиту використовуються державні цінні папери, випущені Мінфіном України. їх список затверджується правлінням НБУ. Як виняток за рішенням правління НБУ у заставу також можуть прийматись цінні папери місцевих органів влади, а також інші цінні папери.

Ломбардний кредит надається на термін до 30-ти днів у межах лімітів, встановлених на квартал НБУ для регіональних управлінь.

Для отримання ломбардного кредиту комерційні банки повинні:

1) отримати ліцензію на здійснення банківської діяльності, бути включеними до Республіканської книги реєстрації банків та працювати не менше одного року;

Таблиця 2

Елементи кредитування через кредитні аукціони

2) дотримуватись встановлених НБУ економічних нормативів, правил ведення бухгалтерського обліку та своєчасно і повно звітуватись перед регіональним управлінням НБУ;

3) не мати простроченої заборгованості за кредитами НБУ та % за ними.

Цінні папери, що приймаються у забезпечення ломбардного кредиту, повинні відповідати таким вимогам:

У вони занесені НБУ до ломбардного списку як такі, що перебувають на балансі комерційного банку і до яких немає претензій:

У строк їх погашення не припадає на термін користування ломбардним кредитом (строк погашення настає не раніше 35-ти днів із моменту переказування їх відповідної кількості на рахунок ДЕПО в НБУ).

Ломбардний кредит оформляється комерційним банком та регіональним управлінням НБУ такими документами:

1) заявка на кредит;

2) кредитна угода;

3) доручення на право реалізації ІІБУ цінних паперів, прийнятих як забезпечення ломбардного кредиту.

Під час ломбардного кредиту комерційний банк переказує заставлені цінні папери зі свого ДЕПО-рахунку на ДЕПО-рахунок у депозитарії НБУ, де вони зберігаються протягом всього терміну користування позикою. Одночасно регіональне управління НБУ зараховує кошти ломбардного кредиту на коррахунок банку-позичальника.

Ломбардний кредит надається у межах 75% від вартості портфеля цінних паперів, що наданий як забезпечення. Після користування кредитом сума заборгованості списується з коррахунка банку-позичальника разом із процентами за користування. Одночасно розблоковуються ДЕПО-рахунки і цінні папери знову переходять у власність банку. У разі відсутності коштів на коррахунку банку для погашення ломбардного кредиту і % за ним, він погашається завдяки реалізації заставлених цінних паперів. (34, 221)

Ломбардні кредити надаються НБУ за обліковою ставкою плюс до 10% комерційної винагороди.

Кредитування НБУ комерційних банків на основі РЕПО-угод складається з двох частин. Для їх здійснення укладається генеральна угода між учасниками кредитування (НБУ і комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін за заздалегідь обумовленою ціною.

Залежно від основних монетарних параметрів операцій РЕПО поділяються на два види:

1) у разі потреби у підвищені ліквідності комерційних банків НБУ здійснює операції «прямого РЕПО» і купує у комерційних банків державні цінні папери на відповідний період з обов'язковою умовою зворотного їх викупу комерційним банком у встановлений строк;

2) у разі виникнення надлишкові ліквідності банківської системи НБУ застосовує «зворотне РЕПО», тобто продає комерційним банкам державні цінні папери, які є у його портфелі на певний період при умові викупу їх у комерційного банку в установлений строк.

Кредитування через операції РЕПО здійснюється двома способами:

1) на основі безпосередньої домовленості НБУ з комерційними банками;

2) на основі тендеру заявок комерційних банків.

Повідомлення про проведення тендеру за операціями РЕПО через регіональні управління НБУ надсилається не пізніше ніж за тиждень до його проведення із зазначенням терміну операції РЕПО та умов його проведення. Комерційні банки у заявках на участь у тендері пропонують свої умови щодо ціни купівлі-продажу цінних паперів та зворотної ціни їх викупу.

Залежно від терміну дії операції РЕПО поділяються на такі види: нічне, відкрите и строкове.

Між учасниками операції РЕПО укладається угода, в якій передбачається:

1) термін, сума, ціна державних цінних паперів «прямого РЕПО» та «зворотного РЕПО»;

2) перелік цінних паперів, які беруть участі, в операції РЕПО.

3) зобов'язання продати державні цінні папери зі зворотним викупом, яке мас кореспондуватися із зобов'язанням викупити ці державні цінні папери зі зворотним продажем;

4) порядок установлення маржі або % доходу.

Обов'язковою умовою укладання угоди РЕПО з метою мінімізації кредитного ризику є те, що державні цінні папери, куплені з використанням операцій РЕПО, мають переказуватись через депозитарії на рахунок покупця зі зміною права власності. Для забезпечення зобов'язань про зворотний викуп цінних паперів НБУ - у першій частині операції РЕПО покупець - отримує гарантійний внесок на підставі ринкової оцінки державних цінних паперів, що є об'єктом операції РЕПО. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу державних цінних паперів, що є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами.

У разі невиконання зобов'язань комерційним банком про зворотний викуп цінних паперів у встановлений термін за визначеною в угоді ціною, кін втрачає право власності на дані цінні папери та дохід за ними, а також йому не повертається гарантійний внесок.

Комерційні банки для забезпечення власної ліквідності можуть одержати кредит в установах НБУ у формі переобліку векселів.

Установи НБУ здійснюють таке кредитування з дотриманням таких вимог:

- усі подані векселі за строком оплати не повинні перевищувати 90 днів і мають бути такими, щоб їх можна було вчасно опротестувати у місцях їх оплати;

- подані векселі повинні мати не менше двох підписів, не враховуючи підпису того комерційного банку, який подав ці векселі, а переказні векселі - ще й акцепт платника;

- оплата векселів має відбуватись у місцях, де є установи комерційного банку, нотаріус або суд;

- має бути встановлений НБУ ліміт кредитування.

На час користування кредитом векселі, що подані на переоблік, зберігаються в НБУ. Сума позики, що надається комерційному банкові на основі переобліку, не перевищує 50-70% вартості векселів. Комерційний банк зобов'язаний у термін 10-15 днів до часу погашення векселів викупити їх в НБУ. Відповідно максимальний термін користування такими позиками може складати 60-75 днів.

НБУ на сьогодні рідко застосовує таку форму рефінансування комерційних банків, як переоблік і перезастава векселів, тому що вексельний обіг в Україні робить перші кроки у своєму розвитку.

Плата за обліковий кредит встановлюється НБУ на рівні облікової ставки. (26, 104)/

Незважаючи на феноменально високі темпи зростання, що становлять за останні 20 років 10% у рік, економічний потенціал Китаю залишається порівняно невеликим.

Домінуючу роль у банківському секторі Китаю відіграють державні кредитно-фінансові установи. На чотири найбільших державних комерційних банки — Банк Китаю, Промисловий і комерційний банк Китаю, Будівельний банк Китаю і Сільськогосподарський банк Китаю — належить 90% усіх банківських активів, 71% позичок і 62% депозитів усіх банків.

Ринкові реформи, що проводяться в Китаї з 1978 р., вимагають трансформування планових механізмів мобілізації і перерозподілу фінансових ресурсів у ринкові, зокрема на базі формування ефективного банківського сектора. На жаль, зробити це поки що не вдасться через практично необмежену підтримку урядом низькоприбуткових і збиткових державних промислових підприємств, що зберігають головну роль в економіці.

Низька ефективність і прибутковість державних промислових підприємств зумовлюють необхідність їх постійного зовнішнього фінансування через державні банки.

Кредитний рейтинг китайських банків — один із найнижчих серед країн Азії, що пов'язано з надмірним і швидко зростаючим обсягом прострочених позичок. Велика частина прострочених позичок державних комерційних банків Китаю за своєю природою принципово відрізняється від прострочених позичок приватних банків, що працюють в умовах ринкової економіки. По-перше, вони були надані винятково державним підприємствам — донедавна тільки державні підприємства мали доступ до офіційних банківських кредитів.

По-друге, неповернення позички стало звичним явищем як для позичальника, так і для кредитора: більшість кредиторів зовсім не розраховують одержати повернення боргу в термін, а позичальники повною мірою усвідомлюють, що не зможуть повернути позичку. Обидві сторони розуміють, що банківські позички — це лише форма субсидування урядом збиткових державних підприємств. (37, 50)

Банківські реформи відіграють важливу роль як частина стратегії трансформації централізованої планової економіки в ринкову з 1978 р. З початку ринкових перетворень банківський сектор зазнав серйозних змін, хоча в ньому зберігаються глибокі структурні проблеми, що стосуються якості активів, достатності капіталу і прибутковості банків. Уряд цілком усвідомлює необхідність розв'язання цих проблем. Про це свідчить активізація банківських реформ у 1998 р. Основна увага була приділена проблемі заборгованості, що накопичилася по прострочених позичках.

Донедавна банківські реформи, в основному, були сфокусовані на розвитку конкуренції, розширенні каналів фінансового посередництва і формуванні правових рамок для банківського нагляду. Так, у 1995 р. були прийняті закон про Центральний банк, у якому за Народним банком Китаю закріплена роль єдиного урядового відомства по банківському нагляду і регулюванню банківських операцій, і закон про комерційну діяльність банків, у якому чітко визначена сфера діяльності комерційних банків.

У 1998 р. уряд почав нову серію дій з метою вирішення проблеми прострочених позичок і зниження банківських ризиків. Серед них:

- емісія облігацій для рекапіталізації державних банків;

- перехід на міжнародні стандарти класифікації прострочених позичок;

- переклад банківського кредитування на комерційну основу;

- заборона місцевим органам влади впливати на рішення банків у сфері кредитування.

У рамках програми рекапіталізації «великої четвірки» Народний банк Китаю знизив резервні вимоги для комерційних банків із 13 до 8 і здійснив спеціальну емісію державних облігацій на суму в 270 млрд. юанів (32,5 млрд. дол. США) із річним купоном у 7,2. Зниження резервних вимог дозволило збільшити банківську ліквідність приблизно на 377 млрд. юанів. Облігації були викуплені «великою четвіркою» за рахунок додаткових ліквідних коштів, що з'явилися завдяки зниженню резервних вимог. У свою чергу, уряд викупив у комерційних банків субординований борг (тобто борг, що у випадку ліквідації незабезпечений кредитор може стягувати тільки після того, як будуть задоволені претензії забезпечених кредиторів), включений у категорію «власний капітал» для того, щоб банки могли поліпшити показник достатності капіталу.

Внаслідок рекапіталізації власний капітал державних банків зріс до 478 млрд. юанів, тобто на 208 млрд., що, за оцінками, створило можливість для наближення до показника достатності капіталу — у 8% активів, що відповідає стандартам Банку міжнародних розрахунків.

До середини 1997 р. розподіл банківських кредитів у Китаї здійснювався на плановій основі: Народний банк Китаю щорічно встановлював кожному державному банку кредитний план, у якому визначався мінімальний об'єм позичок і їх розподіл між секторами економіки. За такої системи більшість позичок направлялася на фінансування збиткових державних підприємств, що негативно позначалося на фінансових підсумках діяльності банків.

З 1 січня 1998 р. планова система розподілу кредитів була замінена на індикативну: для банків установлювалися довідкові орієнтири, що використовуються при плануванні кредитних операцій. По цих орієнтирах у 1998 р. передбачалося збільшення банківського кредитування порівняно з кредитним планом 1997 р. на 25%.

Тепер банки вільні у своїй кредитній діяльності і можуть керуватися комерційними розуміннями.

Реорганізація Народного банку Китаю дозволила зміцнити і деполітизувати систему банківського нагляду. Передбачено структурну перебудову Народного банку Китаю: на базі 31 місцевої філії повинні бути створені 9 регіональних підрозділів по типу Федеральної резервної системи США. Головний керуючий кожного підрозділу призначається Народним банком Китаю, що обмежує вплив місцевих органів влади на кредитну діяльність підрозділів. (37, 54)

2.1 Становлення та розвиток кредитних відносин НБУ з комерційними банками

З початку створення НБУ (1991 р.) кредитні відносини між ним і КБ мали адміністративний характер. НБУ здійснював кредитні емісії і направляв засоби на завершення розрахунків між підприємствами за допомогою погашення взаємної заборгованості, покриття дефіциту Державного бюджету, кредитування окремих галузей.

Кредитні емісії здійснюються відповідно до вказівок Президента, постанов Верховної Ради, КМУ.

1992р. - емісія на погашення взаємної заборгованості підприємствами, сільськогосподарське кредитування.

Між комерційними банками ресурси розподілялися з урахуванням розміру статутного фонду, мережі банківських установ тощо.

Кредитні емісії здійснювалися відповідно до постанов Верховної Ради України, указів Президента України та рішень Кабінету Міністрів України. Наприклад, у 1992 р. кредитна емісія становила 1 трлн крб. і була спрямована на забезпечення заліків взаємної заборгованості підприємств, поповнення їхніх обігових коштів, фінансування сільськогосподарських підприємств тощо. У 1993 р. обсяги кредитної емісії збільшилися в 30 разів і становили близько 30 трлн. крб., 70 % яких через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу.

Емісійні кредити надавалися в той час за пільговими процентними ставками, які були значно нижчими, ніж темпи інфляції, що прискорювало процес обезцінення грошей.

Після 1993 р. згідно з рішенням найвищих державних органів обсяги кредитних емісій почали зменшуватися. Це дало змогу НБУ розпочати запровадження економічно обґрунтованої системи регулювання грошового ринку з відповідними інструментами і завдяки цьому стабілізувати грошово-кредитний ринок, інфляцію, а відтак — і вартість національних грошей. Поступово почали запроваджуватись операції, спрямовані на підтримання ліквідності комерційних банків через кредитні аукціони, ломбардне кредитування та операції РЕПО. (30, 225)

Кредити комерційним банкам для підтримання їхньої ліквідності до 1994 р. надавалися переважно опосередковано. Тобто відповідно до рішень законодавчих та виконавчих органів централізовані цільові кредити одержували безпосередньо клієнти (підприємства та організації). Такі кредити нерідко потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які підтримувалися державою, і досить часто не поверталися. Це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.

Практика надання емісійних кредитів неплатоспроможним клієнтам була припинена із запровадженням у 1994 р. кредитних аукціонів, через які ресурси надходили в комерційні банки, далі — в економіку. У 1995 р. НБУ відмовився від кредитування суб'єктів господарювання, що також сприяло зміцненню економічних відносин з комерційними банками. НБУ припинив також виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто під пільгову процентну ставку.

1993р. - кредитування АПК (на 70% від емісії).

Емісійні кредити надавалися з низькими процентними ставками, що навіть нижче темпів інфляції - це веде до знецінювання грошей.

Чому в цей період виникали проблеми? Кредити давалися вибірково, нерідко попадали до неплатоспроможного клієнта, підтримуваного державою. Але в підсумку кредити не поверталися. Це ускладнювало ліквідність банків і вимагало нових емісійних кредитів. Банк України проводить державне кредитування АПК.

Практика надання кредитів неплатоспроможним клієнтам зупинилася у 1994 р. Було впроваджено кредитні аукціони, через які ресурси надходили У КБ, потім в економіку.

1994р. - НБУ не кредитує суб'єктів господарювання, а будує відносини з комерційними банками. Уже немає кредитів з пільговою процентною ставкою.

З 1995 р. почала запроваджуватися практика проведення цільових кредитних аукціонів з продажу кредитів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державної фінансової допомоги.

У 1996 р. НБУ в механізмі кредитування комерційних банків застосував ломбардне кредитування під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Це стало можливим лише в умовах створення і розвитку ринку державних цінних паперів, який перші кроки зробив у 1995 р.

Отже, НБУ, по суті, припинив пряме кредитування дефіциту державного бюджету і перейшов до ринкового механізму регулювання грошово-кредитних відносин, у якому чільне місце належить кредитним відносинам з комерційними банками та іншими кредитними установами.

Сьогодні кредити НБУ видаються на пільгових умовах, але на практиці використовують їх тільки деякі суб'єкти господарювання. (39, 52)

На фоні широкої реклами, простоти отримання кредитів обсяг наданих банками кредитів за 2 роки зріс майже в 3 рази.Більше половини загального їх обсягу припадає на кредити, надані в іноземній валюті (на 01.01.2008 - 52%). Це було передусім пов'язано з більш низькими процентними ставками за кредитами в іноземній валюті порівняно з національною, нерозвиненістю вітчизняної фінансової системи, яка все ще не може гідно конкурувати із зовнішніми ринками як в частині обсягів наявних кредитних ресурсів, так і строків, на які вони можуть бути надані позичальникові. Також для більшості українців іноземна валюта (долар США і пізніше євро) протягом тривалого часу залишалася основним засобом заощадження та накопичення капіталу, оскільки, починаючи з 2000 року, курс американського долара по відношенню до гривні змінювався ненабагато: від 5,44 грн. за дол. США в 2000 році до 4,85 грн. за дол. США у середині 2008 року.

Кредити, надані за фізичним особам, протягом останніх двох років зростали вищими темпами, ніж кредити, надані суб'єктам господарювання (3,5 рази порівняно з 2.8).

Такий великий попит на кредити не завжди відповідав реальним можливостям позичальників щодо обслуговування та погашення отриманих кредитів, оскільки позичальники не завжди можуть об'єктивно оцінити наслідки інфляції, ризик безробіття, зростання цін, зменшення доходів.       

Національний банк України розумів, що стрімке зростання обсягів кредитів, наданих фізичним особам, і відповідне зростання частки таких кредитів у загальній сумі кредитів, що спостерігалося протягом останніх років, у будь-який момент могло стати серйозним випробуванням для банків, оскільки населення є економічно незахищеним прошарком з точки зору стабільності отримання доходів.

Незважаючи на проблеми з ліквідністю, які виникли наприкінці 2008 року, банки продовжували кредитування юридичних осіб у національній валюті.

Одним із заходів, спрямованих на нейтралізацію впливу зовнішньої фінансової кризи та забезпечення стабільності банківської системи, було передбачене постановою Правління Національного банку України від 11.10.2008 № 319 обмеження обсягів кредитів, що можуть надаватися банками в іноземній валюті контрагентам, які не мають валютної виручки.

Заборгованість за кредитами суб'єктів господарювання за жовтень - грудень 2008 р. у національній валюті зросла на 27 млрд. грн. або на 14%.

В іноземній валюті (доларовий еквівалент) обсяг кредитів суб'єктам господарювання скоротився на 2,5 млрд. дол. США. або на 7%.

Зниження попиту на вітчизняну продукцію на світових ринках та зменшення попиту на внутрішньому ринку призвело до погіршення фінансового стану суб'єктів господарювання, а в окремих випадках - до їх дефолту і, як наслідок - до неповернення кредитів банкам.

За останні три місяці 2008 року скоротилися й обсяги кредитів, наданих фізичним особам: у національній валюті - майже на 3 млрд. грн. (4%) і в іноземній валюті (доларовий еквівалент) - на 1,1 млрд. дол. США (4%). Унаслідок девальвації гривні щодо долара США та євро зменшилася спроможність позичальників погашати свою заборгованість перед банками, насамперед за кредитами в іноземній валюті, що спричинило зростання проблемних кредитів у фізичних осіб.

З метою більш виваженого підходу громадян до питання про отримання кредиту Національним банком України було підготовлено і розміщено на офіційній сторінці Національного банку в мережі Інтернет Пам'ятку позичальника банку за споживчим кредитом, у якій особлива увага зверталася на ризики, пов'язані з отриманням кредиту в іноземній валюті. Банки зобов'язані були розмістити цю Пам'ятку в усіх місцях здійснення операцій споживчого кредитування таким чином, щоб позичальники могли з нею ознайомитися.

У цей самий період постановою Правління Національного банку України від 01.12.2008 № 406 внесено зміни до Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, згідно з якими:

- суттєво підвищено коефіцієнти резервування (за