Скачать

Характерисика антропогенних ландшафтів України

Географія антропогенних ландшафтів України

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНТРОПОГЕННОГО ЛАНДШАФТОЗНАВСТВА

1.1. Порівняльний аналіз підходів до оцінки антропогенного впливу на ландшафт

1.2. Поняття „антропогенний ландшафт”

Розділ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА АНТРОПОГЕННИХ ЛАНДШАФТІВ УКРАЇНИ

2.1. Класифікація антропогенних ландшафтів

2.2. Зональні антропогенні ландшафти України

2.3. Азональні антропогенні ландшафти України

Розділ 3. ПОШИРЕННЯ АНТРОПОГЕННИХ ЛАНДШАФТІВ ПОЛТАВЩИНИ

3.1. Характеристика зональних антропогенних ландшафтів Полтавщини

3.2. Характеристика азональних антропогенних ландшафтів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

До початку ХХІ ст. людство перетворилося на потужну техногенну силу. Інтенсивний антропогенний вплив призводить до змін не лише в окремих природних комплексах, а й до значних змін природних ландшафтів у цілому.

Для України указана проблема особливо актуальна, адже природно–ресурсний потенціал ненормовано експлуатується, а територія індустріально розвинених регіонів зазнає надмірного антропогенного навантаження та забруднення. За запасами корисних копалин Україна посідає вагоме місце серед держав світу. Це зумовило формування потужного гірничо видобувного комплексу. Внаслідок його експлуатації сформувалися гірничо промислові ландшафти. У великому різноманітті способів антропогенного перетворення ландшафту гірничо–видобувні роботи мають найбільш негативні наслідки, адже трансформація і навіть повне знищення ґрунтового й рослинного покриву тут протікають найбільш інтенсивно.

Активно впливаючи на земельні ресурси, розорюючи грунти, людина сприяла утворенню сільськогосподарських ландшафтів. Вони формуються і розвиваються під впливом людини, але функціонують за природними закономірностями.

Теоретичною базою вивчення антропогенної трансформації геосистем є концепція антропогенних модифікацій природних ландшафтів А.Г. Ісаченка, теорія антропогенного ландшафтознавства, розроблена в працях Ф.М. Мількова, В.І. Федотова, Г.І. Денисика; ландшафтної екології М.Д. Гродзинського та В.М. Гуцуляка; антропогенної трансформації ландшафтів Л.І. Куракової, А.Н. Шищенко, Л.Л. Малишевої; урбаністичної географії П.Г. Шищенко, В.А. Кучерявого, А.Е. Чайки, О.Ю. Дмитрука.

Отже, значне поширення різних класів антропогенних ландшафтів на території України та Полтавщини і глибина перетворення природи в них обумовлює актуальність теми нашого дослідження.

Аналіз існуючих підручників та посібників із шкільної географії свідчить, що стан сучасних ландшафтів, глибина та різноманітність антропогенних впливів на них, в змісті шкільної географічної освіти майже не відображені. Виняток складає курс фізичної географії, України, програма якого передбачає вивчення сучасних ландшафтів України, проте достатнього змістовного забезпечення цього питання у більшості підручників та посібників немає. Тому шкільна географічна освіта в Україні потребує узагальнюючих праць про сучасні антропогенні ландшафти на території нашої країни. Усе вищезазначене обумовило вибір теми нашого дослідження.

Дипломна робота присвячена актуальній проблемі сьогодення – аналізу формування та поширення антропогенних ландшафтів України.

Спеціальних досліджень, присвячених антропогенним ландшафтам Полтавщини не проводилося. У працях, що розглядають антропогенні ландшафти України територія Полтавщини характеризувалася побіжно, у складі геосистем вищого рангу.

Тема: географія антропогенних ландшафтів України.

Об’єктом дослідження дипломної роботи є антропогенні ландшафти України та Полтавщини.

Предметом дослідження є особливості класів різних антропогенних ландшафтів України та Полтавщини й їх поширення.

Мета: узагальнити та систематизувати відомості про зональні і азональні антропогенні ландшафти та їх поширення на території України та Полтавщини.

Виходячи з мети дослідження було поставлені такі завдання:

- з’ясувати теоретичні засади антропогенного ландшафтознавства;

- охарактеризувати ознаки і поширення зональних і азональних антропогенних ландшафтів України;

- проаналізувати поширення антропогенних ландшафтів на території Полтавщини.

Теоретична новизна дослідження полягає у доповненні прийнятої в Україні класифікації антропогенних ландшафтів (автор Г.І. Денисик). Ми пропонуємо розширити класифікацію, взявши до уваги ландшафти, пов’язані з духовним життям людини − тафальні та сакральні.

При написанні дипломної роботи застосовувались методи обробки географічної інформації: системного аналізу, ландшафтний, екологічний, історичний, описовий, порівняння і прогнозування, а також принципи оптимізації природного середовища.

Практичним внеском автора є характеристика поширення антропогенних ландшафтів Полтавщини.

Оскільки існує проблема слабкого теоретично–методичного забезпечення вивчення сучасних антропогенних ландшафтів у шкільних географічних дисциплінах, то результати даного наукового дослідження доцільно використовувати студентам педагогічних ВНЗ, учителям географії, учням при вивченні матеріалу про сучасні ландшафти Землі, України, Полтавщини.

Узагальнені результати дослідження апробувалися під час проходження педагогічної практики в школі і втілені в розробках уроків 8-9 класів (фізична географія України), основний зміст роботи відображено у статті „Антропогенні ландшафти Полтавщини“, опублікованої в збірнику матеріалів ІХ студентської наукової конференції.

Дипломна робота складається з трьох розділів, кожен з яких послідовно висвітлює поставлені завдання. Дипломна робота нараховує 85 сторінок, список літератури складається з 50 найменувань.

Розділ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНТРОПОГЕННОГО ЛАНДШАФТОЗНАВСТВА

1.1. Порівняльний аналіз підходів до оцінки антропогенного впливу на ландшафти.

Географи намагаються проникнути в механізм техногенних порушень геосистем і встановити його географічні закономірності. Але в судженнях з щодо цих проблем багато спірного і невирішеного.

Багато теоретиків фізичної географії (А.Г. Ісаченко, Б.В. Виноградов, М.Д. Гродзинський, В.М. Пащенко, С.В. Міхелі) притримуються поглядів про провідну роль природної основи та природничих закономірностей в створенні та функціонуванні сучасних ландшафтів, навіть сильно зміфнених антропогенним впливом.

Розглянемо зазначений натуралістичний (природничий) підхід до аналізу сучасних ландшафтів детальніше. До цих пір не повністю подолані пафос «перетворення природи» і зневажливого відношення до об’єктивних законів. Зустрічаються безпідставні твердження, ніби антропогенна діяльність за своїми масштабами вже зрівнялась з природними процесами, а в ряді випадків навіть перевищила їх. А звідси випливає, що тепер географічна оболонка набула «природно–суспільного характеру» і природні системи стали функціонувати і розвиватися за суспільними законами.

У цих твердженнях багато помилкових суджень. Перш за все тут перебільшена роль техногенного «внеску» в природні процеси. Зазначимо лише, що на техногенну складову припадає приблизно 1% природного глобального вологообміну, а щодо інших процесів, то там відповідна частина ще менша. Наприклад величина техногенного тепла, що надходить в географічну оболонку, становить тисячні частки відсотку по відношенню до надходження сонячного тепла. Звичайно ці цифри не дають підстав для самовпевненості, оскільки в майбутньому вони можуть зрости, а зараз в окремих локальних ситуаціях наближаються до критичного значення.

Але в будь–якому випадку було б філософською помилкою вважати, що природа стала розвиватися за суспільними законами. Суспільні закони керують поведінкою людей, але неприпустимо приписувати суспільні процеси природним системам, будь то системи не змінені чи змінені людиною. Всі речовини, матеріали процеси техногенного походження підпорядковані тим не природним (фізичним, хімічним, біологічним) законам, що і їх природні аналоги.

Виробничі викиди втягуються у загальний кругообіг речовин, мігрують і вступають в реакцію, акумулюються. Антропогенно зумовлена ерозія підпорядкована законам природи; домашні тварини і культурні рослини живуть не за суспільними законами.

Конструктивному підходу до пізнання антропогенних і техногенних трансформацій в природних комплексах навряд чи сприяє антропоцентричний погляд на природу взагалі та на геосистеми особливо. Згідно цьому погляду існує суперсистема «природа–суспільство», в якій природа підпорядкований блок, що виступає не як об’єктивна реальність, а як «засіб задоволення багатосторонніх потреб суспільства.» Деякі автори стверджують, що тепер ландшафт ніби перестав бути самим собою і «перетворився» в предмет і засіб праці чи в екосистему людини, в якій людина – „господар”, а інше являє інтерес, оскільки є його потребою.

Суть панування людини над природою полягає у вмінні пізнавати її закони і правильно їх застосовувати. Історичний досвід людства доводить, що чим вищий рівень розвитку виробництва і чим глибше воно вторгається в природний комплекс, тим краще треба знати його природні «механізми», тим повніше треба враховувати діючі в ньому об’єктивно незалежно від нас природні закономірності. Існує думка, що більшість сучасних ландшафтів – антропогенні, тобто створені людиною чи «рукотворні».

Згідно Ф.М.Мількову, достатньо змінити будь–який компонент, щоб ландшафт «автоматично» перетворився на антропогенний.

У кожного об’єкта повинен бути свій простір виявлення, але в антропогенних ландшафтів такого немає, вони ніби безрозмірні, а мінімальні їх розміри нічим не обмежені.

Як відомо, поняття «ландшафт» передбачає ідею комплексу, включаючи деякі обов’язкові компоненти, такі, як клімат, твердий фундамент та інші, причому не у вигляді впорядкованого набору, а в їх взаємній зумовленості. Ландшафт не можна називати за одним компонентом. Наприклад «еоловий», «чорноземний». Але про що ж з ландшафтно–географічної точки зору говорить «малоповерховий» чи «рисовий»? Антропогенні ландшафти у вказаному змісті ніяк не прив’язані до природної основи ландшафту, відірвані від неї, існують ніби самі по собі, ніби природна основа перестала існувати чи втратила своє значення.

Антропогенним ландшафт – це різні форми прояву людської діяльності в ландшафті, які поділяються на дві групи:

1. Типи використання земель чи угіддя (пасовища, плантації, сади);

2. Інженерні комплекси (мало – та багатоповерхові споруди чи цілі міста, дороги).

Від того, що до кожного них ми додамо слово ландшафт, тобто перейменуємо населені пункти в системні ландшафти, чи назвемо поле гороху гороховим ландшафтом, ні наука ні практика нічого не виграють.

Не на користь йдуть і пропозиції відмовитися від загальноприйнятих назв ландшафтних зон (лісостеп, степ) і віднині вважати степову зону польовою, лісостепову – пасовищною. Пропонують передати вивчення природних зон палеогеографії, ніби в зоні мусонних тропіків через вирубку лісів припинилася мусонна циркуляція атмосфери, змінився потік сонячної радіації, зник характерний режим зволоження чи стерлися з лиця землі гірські хребти з їх висотними поясами.

У антропогенному ландшафтознавстві частіше справа не йде далі констатацій зовнішніх проявів людської діяльності в ландшафтознавстві. Цей напрямок не дає відповіді на різні принципові питання, наприклад: чи може людина створити новий ландшафт і чи достатньо для цього змінити будь–який його компонент? Яке місце антропогенних та техногенних новоутворень в ландшафті; чи є вони чимось зовнішнім, чи можуть розглядатися як його компоненти чи являють самостійні системи чи утворюють системи нового типу разом з природною основою і наскільки вони стійкі? Як людина змінює структуру та функції ландшафту, наскільки ці зміни необоротні? Яким динамічним змінам підлягає ландшафт у результаті людського впливу?

На всі ці питання не зараз не можна дати вичерпну відповідь, але потрібно почати з аналізу результатів вчених, які працювали і працюють з проблемою впливу людини на ландшафти (20, с.38-44).

Для вивчення антропогенних впливів на ландшафти використовують системний, ландшафтний, екологічний, ландшафтно–екологічний підходи, а також принципи оптимізації природного середовища. Дослідження антропогенного навантаження та трансформацій геосистем потребує визначення основних термінів та понять.

Вплив на навколишнє середовище – вилучення з навколишнього середовища або привнесення в нього речовин, енергії, тепла, інформації, в результаті чого відбувається зміна компонентів, характеристик, параметрів навколишнього середовища, викликаних діяльністю людини.

Наслідки впливу – як позитивні так і негативні дії, що відбуваються у результаті змін компонентів навколишнього середовища, що відчувають вплив діяльності людини і впливають на функціонування технічних об’єктів, умови життя та діяльності населення, функціонування інших геосистем.

Антропогенний вплив – вплив, який здійснюється господарської діяльністю людини на навколишнє середовище та ресурси і призводить до зміни їхніх характеристик.

Показники впливу – елементи чи параметри, за допомогою яких визначається ступінь впливу на геосистеми.

Оцінка впливу – діяльність спрямована на визначення характеру, ступеня чи величини впливу, прогнозування можливих наслідків діяльності людини на геосистеми. Важливе значення при оцінці антропогенної трансформації геосистеми має дослідження всіх можливих видів впливів на навколишнє середовище, а також вимір показників впливу.

Другий підхід об’єднує дослідження географів, які для класифікації сучасних ландшафтів визначальним уважають види та інтенсивність антропогенних впливів та корінні природні ландшафти.

Необхідно відмітити, що дослідженням антропогенних впливів займалося багато вчених, тому існує значна кількість різноманітних класифікацій (М.Пжевозняк, Н.Л.Чепурко, А.Костровіцкі, Ф.М.Мільков та ін.) Загалом вплив техногенних об’єктів на навколишнє середовище можна поділити на такі групи:

1) за видами господарської діяльності, що здійснює вплив на геосистеми. Виділяють: сільськогосподарські, лісогосподарські, водогосподарські, транспортні, рекреаційні, промислові, селитебні.

2) за територією, яку охоплює вплив: локальні, лінійні, площинні.

3) за режимом та тривалістю дій: коротко часові, тривалі, епізодичні, періодичні, практично безперервні.

4) за характером дії на навколишнє середовище: механічні, гідроморфічні, теплові, фізичні, хімічні.

Основним наслідком впливу на ландшафти є формування антропогенних ландшафтів. Дослідженням самих антропогенних ландшафтів та їх класифікацією саме займалися: Ф.М.Мільков, Г.І.Денисик, Л.І.Воропай та інші автори, тому в літературі існує багато визначень цього поняття. Проте найпоширенішим є визначення Ф.М.Мількова (1973), за яким антропогенні ландшафти – як заново створені ландшафти, так і ті природні комплекси, в яких корінних змін зазнав будь–який з його компонентів. Загальна особливість всіх видів антропогенних ландшафтів є певна ступінь їх зміненості, трансформованості в наслідок господарської діяльності. Це дає змогу говорити про поняття антропогенної трансформованості ландшафту.

Антропогенна трансформація – зміна природних систем під впливом господарської діяльності людини. Це інтегрована характеристика, яка враховує не лише зміни структури геосистеми в цілому, але й фізичні й хімічні забруднення компонентів ландшафтної системи, зміни видового складу. Антропогенна трансформація характеризує сукупний впливів різних видів навантажень на ландшафтну систему. Це результат взаємодії людини з навколишнім середовищем у рамках конкретних геосистем.

В процесі трансформації ландшафт піддається певним змінам, які можуть бути класифіковані наступним чином:

1) за орієнтованістю впливу: прямі, опосередковані, зміни;

2) за глибиною змін: функціонування, динаміка, розвиток;

3) за зворотністю: зворотні, незворотні;

4) за направленістю: прогресивні, регресивні;

5) за ступенем відповідності поставленій меті: цілеспрямовані, побічні.

Тому ступінь трансформації ландшафту буде в свою чергу залежати від величини, виду, інтенсивності впливу, направленості; характеру впливу, господарської діяльності на компоненти навколишнього середовища (13, с.117-118).

Оскільки в геофізичній науці існує багато поглядів на проблему оцінки антропогенного впливу на ландшафти перейдемо до їх аналізу і характеристики.

Ф.М.Мільков, зокрема, вважає, що глибина змін природних умов у багатьох регіонах стає наскільки значною, що саме риси антропогенного впливу стають вирішальними для характеристики особливостей цих регіонів. Особливо швидко це відбувається в гірсько промислових районах – через 8 років, у землеробських – через 15, а в промислових через 25.

Значні площі випадають з господарського користування через нераціональне освоєння: бедленди, області антропогенного карсту, покинуті перекультивовані кар’єри, засолені та заболочені ґрунти, рухомі піски, а також області де через викиди промислово–побутових відходів відбувається інтенсивне забруднення навколишнього середовища. Всі антропогенні ландшафти являються природними комплексами. Хоча вони й створені людиною, але в своєму розвитку підпорядковуються природним законам. Ландшафтно–техногенні системи є не компонентами, а блоковими системами. Утворені вони природними та технічними блоками, розвиток яких підпорядковується різним закономірностям: природним та соціально–економічним.

Провідну роль в ландшафтно–технічній системі відіграє технічний блок, функціонування якого спрямовується та контролюється людиною. Внаслідок цього ландшафтно–техногенні системи на відміну від власне антропогенних ландшафтів не здатні до природного саморозвитку. Слід розмежувати на дві категорії: пасивні, в яких характеристики техногенного покриву лишаються незмінними після його створення, та активні зі змінними характеристиками техногенної оболонки у відповідності її функціональному призначенню (32, с.148-151).

Проблемами антропогенного ландшафтознавства займається Григорій Денисик (доктор географічних наук ВПУ). Він вважає помилковим підхід до вивчення антропогенних ландшафтів як антропогенних модифікацій (натуральних) ландшафтів. Модифікувати – значить внести зміни в щось, не змінюючи його внутрішньої суті. Вивчення антропогенних ландшафтів як модифікацій натуральних призвело до формування хибної думки, що після припинення впливу людини на модифіковані комплекси вони повертаються до первинного стану. Відновлення комплексу до первинного стану можливе лише тоді, коли не були докорінно змінені його структура, або хоча б один з його компонентів, а значить він не функціонував у якості антропогенного.

Усе вищезазначене дає підставу зробити висновок, що усі без винятку антропогенні ландшафти є природними комплексами. Природними тому, що створені з природних (натуральних та антропогенних) компонентів і розвиваються за природними закономірностями. Від інших, тобто натуральних ландшафтних комплексів їх відрізняє лише генезис – походження. Завдяки цій особливості антропогенні ландшафти утворюють один з багатьох генетичних рядів ландшафтів (14, с.110-112).

Свою думку на дану проблему має А.Г.Ісаченко, який теж займається проблемою антропогенного ландшафтознавства. Він говорить, що в сучасну епоху відбуваються інтенсивні техногенні зміни ландшафтів та насичення їх продуктами праці людини. Практично не лишилося ландшафтів, які не зазнали б прямого чи опосередкованого впливу господарської діяльності суспільства. Але він стверджує, що в якому б ступені не був змінений ландшафт людиною, він все одно залишається частиною природи, природною системою і в ньому продовжують діяти природні закономірності. Людина не в змозі змінити об’єктивні закони функціонування і розвитку геосистем і змінювати якісні відмінності між ландшафтами тундри і пустель, рівнин та гір. У найбільш сильно зміненому ландшафті залишаються інваріантні природні риси, зумовлені непідвладними людині зональними закономірностями та азональним факторами і надають ландшафту якісну визначеність та стійкість.

Вплив людини на ландшафт слід розглядати як природній процес, в якому людина виступає як зовнішній чинник. Нові антропогенні об’єкти фізично входять в ландшафт, стають його елементами; але ландшафт залишається природною системою – це тому, що ці елементи до нього не відносяться чи ігноруються, а тому, що вони вивчаються в системі природних зв’язків, розглядаючи як аналог природних елементів ландшафту (20, с.337-339).

Проблемою антропогеннозмінених ландшафтів займався А.Г.Ісаченко. Він обґрунтував концепцію «культурного ландшафту». Критерії культурного ландшафту визначаються суспільними потребами. Йому повинні бути притаманні дві головні якості:

1) висока відтворюваність та екологічна ефективність

2) оптимальне середовище для життя людини, що допоможе збереженню здоров’я, фізичному та духовному розвитку людини.

Одна з основних умов при формуванні культурного ландшафту – досягнення максимальної відтворюваності відновлюваних природних ресурсів, і перш за все, біологічних. В культурному ландшафті повинні бути по можливості попереджувати небажані процеси, як природного, так і техногенного походження. Це буде сприяти збереженню природних ресурсів і покращенню якостей життєвого середовища. Всі ці заходи нерозривно пов’язані з раціональним використанням всіх видів природних ресурсів, що в свою чергу впирається у вдосконалення технології виробництва.

Деякі спеціалісти уявляють собі майбутнє середовище людства у вигляді деякої природно–технічної системи. Що насичена технічними засобами в якій природні елементи будуть збережені лише частково, чи у вигляді «суцільного міста незвичайної забудови».

А інші доводять, що в ландшафтах, які посилено експлуатуються людиною природа повинний втримувати свої права, що нашою метою повинно бути створення культурного ландшафту, в основі якого лежить «раціональне використання людиною заключних в природі потенційних сил, а не руйнування чи пригнічення природи.

Діючи у союзі з природою, можна досягти більших успіхів, ніж намагаючись «підкорити» її. Звісно, не завжди природні тенденції відповідають інтересам суспільства, тому в ряді випадків доведеться порушити рівновагу та штучно підтримувати нові модифікації.

Розрізняють 3 головних напрямки оптимізації ландшафтів:

1. активний вплив з використанням різних меліоративних прийомів;

2. «догляд за ландшафтом» з дотриманням суворих норм господарського використання;

3. консервація, тобто збереження спонтанного стану.

Якщо культурний ландшафт створюється на місці порушеного, тобто сильно і нераціонально зміненого господарською діяльністю, то необхідно розвивати комплекс «лікувальних» заходів для залічування ран.

А.Г. Ісаченко визнає, що прийнятий в літературі „поділ ландшафтів на природні та культурні має занадто спрощений характер”, і враховуючи досвід інших дослідників, пропонує наступну класифікацію сучасних ландшафтів, що підлягають впливу з боку людини:

1. Незмінені або первісні ландшафти;

2. Слабо змінені ландшафти;

3. Порушені (сильно змінені) ландшафти, що підлягають довгому, але стихійному, нераціональному впливу;

4. Перетворені, чи власне культурні ландшафти.

У наш час культурні ландшафти зустрічаються рідко і представлені фрагментами (20, с.349-359).

Науковим колективом – Інституту географії АН СССР (Л.Ф.Куніцин, В.С.Преображенський, А.Ю.Ретеюм, Л.І.Мухіна) та кафедрою фізичної географії СССР Московського університету (К.Н.Дьяконов) було висунуте вчення про геотехнічні системи. Головною опорою в цій системі поглядів була зроблена на взаємодію природних комплексів та технічних засобів. На стику природних об’єктів та техніки утворюються такі поєднання, де режим частин – як природної, так і технічної – визначається матеріально–енергетичними та інформаційними прямими і зворотними зв’язками, так, що їх сукупність має особливості відокремленого цілого, функціонування якого має цілеспрямований характер, можуть бути названими природно–технічними системами чи геотехнічними комплексами (45, с.74-76).

Гуцуляк В.М. стоїть на позиції того, що сучасні ландшафти є природно–антропогенними. Він говорить, що глибина змін ландшафту людиною залежить від форм виробничої діяльності. Будівництво міст і промислових споруд призводить до зміни водночас кількох компонентів. У великих містах виникають антропогенні ландшафти, які успадкують від природних лише основу, головні риси рельєфу та загальні риси клімату. У містах перетворюється мезорельєф, створюється свій мікроклімат, беруться в труби дрібні річки. У ґрунтах виникає культурний горизонт. Місто має свій склад рослинності та особливий тваринний світ. Ландшафти в містах не зникають. Стійкі незворотні зміни під впливом антропогенного фактора виникають при вирубках лісу, розорюванні степів, чим прискорюються ерозійні процеси, виникають нові урочища і змінюється структура ландшафту. Утворюються антропогенні ландшафти, які включені в систему матеріального виробництва.

На думку С.В.Колісника, хоча в природу внесені великі зміни, однак основні типи структури природних ландшафтів залишились такими як і раніше. Оброблені, осушені, зрошені десятки мільйонів гектарів земель, насаджені ліси, річки загородженні загатами, побудовані сотні міст. Тим неменше тип клімату від цього не змінився, тип ґрунтоутворення – також, степ залишився пустеля–пустелею. Зміна степової рослинності безкрайніми полями пшениці, кукурудзи, соняшнику – це звичайно велика і значна зміна. Але для ландшафту це зміна лише одного компоненту. І до тих пір, доки інші компоненти не будуть змінені не можна говорити про докорінне перетворення структури ландшафту. У роздумах С.В.Колісника багато слабких місць. В антропогенних ландшафтах в першу чергу змінені рослинний і тваринний світ. Але докорінна зміна людиною рослинного покриву – це не просто зміна лише одного компоненту ландшафту. Ідея ландшафтного комплексу основана на рівнозначності всіх його компонентів: зміна одного з них дуже швидко проявляється на всіх інших компонентах та ландшафтному комплексі в цілому. При цьому винятку не становить рослинний та тваринний світ.

Н.А.Солнцев та його учні вважають, що у формуванні ландшафтів вирішальну роль у всіх випадках має геолого–геоморфологічний фактор і лише зміна літогенної основи визначає перехід одного ландшафтного комплексу до іншого. У зв’язку з цим створення культурної рослинності не тягне за собою нових антропогенних ландшафтів, оскільки при цьому не змінюється літо генна основа.

Однією з перших спроб систематизувати сучасні ландшафти є класифікація змінених ландшафтів В.Л. Котельнікова. Учений виділяє п’ять градацій змінності ландшафтів під впливом діяльності людини.

1. Ландшафт перемінений – грунтово–рослинні угрупування не піддалися змінам;

2. Ландшафт слабо змінений – розорювання та зміщення природної рослинності не перевищують 20 %;

3. Ландшафт середньо змінений – розорювання та зміщення природної рослинності коливається від 20 до 80 %;

4. Ландшафт сильно змінений – розорювання і зміщення природних природної рослинності більше 80 %. Сюди не включаються великі міста;

5. Ландшафт перетворений – створений за планом в умовах соціального будівництва.

Н.К. Йогансен (1970) за ступенем впливу людини на природу виділяє три категорії ландшафтів:

1. Первинно змінені, що виникли до свідомої діяльності, зараз фактично не існують;

2. Свідомо змінені на протязі декількох тисячоліть з поділом на слабо змінені, змінені та перетворені ландшафти;

3. Планомірно змінені.

Із зарубіжних авторів являють інтерес класифікаційні схеми Ф. Ягера (Jaeger, 1934) та А.С. Костровицького (Kostrowickii, 1970).

Ф. Ягер визначає культурний ландшафт як „спільний вираз антропогенних явищ”. Ним створена світова карта „Розповсюдження культурного ландшафту на Землі”, на якій нанесені області за видами культурного ландшафту, а штриховкою показана „ступінь” культурного ландшафту та ступінь впливу людини на природу.

За ступенем розвитку культурного ландшафту Ф. Ягер розрізняє:

· дуже густонаселений чи з великою кількістю міст ландшафт;

· змінений культурний ландшафт;

· незмінений культурний ландшафт;

· змінений чи природний ландшафт з дрібними островами культурних;

· незмінений природний ландшафт;

А.С.Костровницький з врахуванням збагачення чи збіднення природних систем розрізняє чотири типи результатів людської діяльності:

1. Супплетивний – збагачуючий (збільшує екологічну ємкість Та продуктивність систем);

2. Компенсаційний (ліквідація результатів неправильного використання середовища – внесення добрив у ґрунт , реакліматизація тварин );

3. Редукційний (обмеження до мінімуму ролі деяких елементів природного середовища в містах);

4. Деструкційний (елементи природного середовища і зв’язки з ними зруйновані);

Д.В. Богданов розрізняє наступні типи ландшафтів за ступенем впливу на них людського суспільства:

1. Первісний ландшафт, який лише зрідка відвідувався людиною (зона багаторічного снігу в горах, не використовувані під пасовища пустелі);

2. Слабо змінений ландшафт (угіддя для полювання в тайзі, пасовища в степах);

3. Культурний ландшафт характеризується тим, що природні зв’язки у більшості змінені людиною, при цьому вплив людини носить активний, цілеспрямований характер. До їх числа належать сади і поля.

Дещо іншу класифікацію ландшафтів пропонує С.В. Колісник:

1. Первісні ландшафти;

2. Змінені ландшафти, які, зазвичай, зазнали однобічного, але завжди стихійного, неорганізованого впливу людства;

3. Перетворені ландшафти, які зазнали корінної, багатосторонньої та планової зміни в умовах суспільства.

К.Г. Раман встановлює чотири типи антропогенно–перетворених ландшафтів:

1. Мало змінені місцевості (ліси, болота);

2. Середньо–перетворені місцевості;

3. Сильно окультурені місцевості;

4. Забудовані місцевості міст та сіл.

Проаналізувавши різні підходи до проблеми антропогенного впливу виявили, що головним наслідком впливу на природні системи є формування антропогенних ландшафтів. Існує багато підходів до вирішення даної проблеми, їх можна об’єднати в три групи:

1) природничий – які б великі зміни не були внесені в природу, основні риси природних ландшафтів зберігаються. Цю точку зору відстоюють С.В.Колісник, Н.А.Солнцев.

2) природно-суспільний. А.Г.Ісаченко стверджує, що змінені ландшафти – це частини природи, які в першу чергу підпорядковуються природним закономірностям і надають ландшафту якісну визначеність і стійкість. Антропогенні об’єкти є складовими природної системи і крім суспільних підпорядковані природним закономірностям.

3)суспільно-природничий. Ф.М.Мільков стверджує, що саме риси антропогенного впливу стають вирішальними у розвитку ландшафтів, хоча вони в свою чергу підпорядковуються як природним, так і суспільно-економічним закономірностям.

Г.І.Денисик підтримує цей підхід, але зазначає, що антропогенні ландшафти є природними комплексами. Від інших натуральних комплексів їх відрізняє лише генезис – походження. Завдяки цій особливості антропогенні ландшафти утворюють один з генетичних рядів ландшафтів

Таким чином, за теоретичну основу дипломного дослідження взято теорію антропогенного ландшафтознавства Ф.М.Мількова та Г.Денисика.

1.2. Поняття «антропогенний ландшафт»

Дискусія існують чи ні в природі антропогенні ландшафти, можна чи не можна говорити про антропогенне ландшафтознавство як про науковий напрям, актуальна в 70–х роках, уже наприкінці 80–х років ХХ ст. втратила своє значення завдяки позитивній відповіді на поставлене питання. Поняття «антропогенний ландшафт», без сумнівів увійшло в найбільш авторитетні та природоохоронні словники та довідники, енциклопедії та в трьохтомну «Географічну енциклопедію України», але трактується неоднозначно. У вузькому розумінні під антропогенними ландшафтами маються на увазі комплекси, створені людиною; більш широко – комплекси в яких на всій або більшій їх площі корінних змін під впливом людини зазнали якщо не всі, то хоча б один з компонентів ландшафту. Перше визначення широко використовується у популярній літературі та шкільних підручниках. Друге – знайшло визнання серед науковців. Близька до широкого розуміння – трактовка антропогенного ландшафту в міжнародних словниках.

Не обґрунтуванні і не знайшли підтримки спроби окремих авторів замінити поняття антропогенного ландшафту – «антропічним», «антропогелізованим» тощо. Крім засмічення науки невдалими, важкозрозумілими термінами, тут ще й нерозуміння того, що в антропогенних ландшафтах мова йде не про наявність слідів впливу людини на ландшафтний комплекс, а про корінну перебудову його, виникнення нової типової структури.

Помилковим також є підхід до вивчення антропогенних ландшафтів як антропогенних модифікацій. Модифікувати, значить внести зміни в що–небудь, не міняючи його внутрішньої суті. Вивчення антропогенних ландшафтів як модифікацій натуральних призвело до хибної думки, що після припинення впливу людини модифіковані комплекси повертаються до свого первісного стану. Відновлення ландшафтного комплексу до його первісного стану можливе тільки тоді, коли не були докорінно змінено його структура, або хоча б один з компонентів, а значить, він не функціонував у якості антропогенного. Ці та інші непорозуміння виникають в наслідок небажання окремих географів проникнути в істину суть антропогенних ландшафтів через вивчення першоджерел, а не критичних зауважень щодо них. Це добре помітно в широко розповсюдженому серед географів України підходів до вивчення антропогенних ландшафтів як природно–антропогенних комплексів. Такими вважають сільськогосподарські, лісові та рекреаційні ландшафти. Непродумане, здебільшого, без найменших пояснень використання терміну «природно–антропогенний ландшафт» привело до формування інших - «природно–антропогенне природокористування», «природно–антропогенні урочища». Усі без винятку антропогенні ландшафти є природними комплексами. Природними тому, що вони створені з природних (натуральних і антропогенних) компонентів і розвиваються за природними закономірностями. Від інших натуральних ландшафтних комплексів їх відрізняє лише генезис – походження. Завдяки цій особливості антропогенні ландшафти утворюють один (антропогенний) з багатьох (кліматогенний, вулканогенний, техногенний) генетичних рядів ландшафтів. Звідси й назва – „антропогенні”.

Ще більше здивування викликають такі терміни, як «антропогенно–сільськогосподарський», «антропогенно–рекреаційні», «антропогенно–техногенні», і особливо, «штучні ландшафти».

З першими розібратися легше: якими ще можуть бути сільськогосподарські, рекреаційні (за змістом) і техногенні (за генезисом) ландшафти, якщо не антропогенними? За своїм значенням поняття «антропогенний» і «штучний» надто відрізняються, щоб ставити знак рівності між ними, тому вони і названі різними термінами.

Поняття «антропогенний компонент» також введено в географічні та природоохоронні словники та енциклопедії, але трактується не однозначно. Воно складне і об’єднує в собі дві групи антропогенних компонентів. До першої відносять компоненти, які сформувалися в результаті корінної перебудови структури і взаємозв’язків натуральних компонентів, або їх заміни на аналогічні. Вони розвиваються за природними закономірностями і, в залежності від характеру (виду) господарської діяльності, є