Скачать

Трансформація біблійних образів у містерії Івана Огієнка Каїн і Авель

Трансформація біблійних образів

у містерії Івана Огієнка “Каїн і Авель”

У різні часи і у різних народів біблійна оповідь про Каїна й Авеля привертала увагу митців, давала письменникам неабиякий простір для уяви і роздумів, постановки широких морально-філософських проблем.

Факту братовбивства присвячено чимало творів, починаючи ще з середньовічних містерій і закінчуючи творами, що написані в наші дні. У художній літературі XVI - XVII ст. утвердилося здебільшого негативне переосмислення образу Каїна. Вперше ідейна та сюжетна основа біблійної оповіді була змінена Дж.Байроном у містерії “Каїн” (1821), де первородний син Адама та Єви зображається не як ворог роду людського, а навпаки, він шукач знань, які здатні вказати шлях до щастя і добра. Твір Дж.Байрона справив величезний вплив на сучасників і наступні покоління, бо в ньому піднесені питання боротьби за гідність людської особи, за її право на свободу.

Докорінно переосмислюються образи Каїна й Авеля в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. Це насамперед стосується поеми І.Франка “Смерть Каїна” (1889), яка стала вершинним твором у переосмисленні біблійної оповіді не лише в українській, але й у світовій літературі. Його Каїн – це людина, яка внаслідок тривалих роздумів над суттю свого вчинку перероджується із егоїста на людинолюбця.

Після І.Франка до розкриття образу Каїна зверталися Сильвестр Яричевський (поезія в прозі “Каїн”, 1897), Надія Кибальчич (поема “Каїн”, 1904), Юрій Шкрумеляк (“Авлева жертва”, 1926), Валеріан Тарноградський (“Мов Каїн в зеленій діброві”, 1932), Володимир Сосюра (“Каїн”, 1948), Богдан Рубчак (“Каїнові”, 1963), Ігор Жук (“Каїн”, 1990) та інші.

Звертався до цього образу й Іван Іванович Огієнко, непересічна особистість, людина енциклопедичних знань, праці й обов’язку. Він був видатним мовознавцем, літературознавцем, міністром, православним митрополитом, істориком української церкви. Бібліографія його наукових, публіцистичних і художніх праць (за неповними даними налічує понад тисячу одиниць). Що стосується його художньої спадщини, то тут яскраво виділяються дві теми:

1. Твори, які розкривають сторінки боротьби українського народу за своє національне визволення.

2. Твори на релігійну тему.

За формально-змістовими ознаками містерія І.Огієнка “Каїн і Авель” (1957) є продовженням і дописуванням канонічного тексту. За жанром цей твір написаний за канонами релігійної драми, зразки якої мають місце і в творчості інших українських авторів ХХ ст., зокрема В.Лужницького, В.Лімниченка та ін.

Твір моделює ситуацію, в якій опинилися Адам, Єва та їх діти після вигнання з раю. Ставлення персонажів до свого становища не однозначне. Так, Адам виявляє повне смирення і каяття, сумує за втраченим раєм. Єва розуміє свою провину, тому закликає Адама не згадувати про те, що втрачене для людини назавжди. Авель під впливом розповідей батька за допомогою молитви і повної відданості Богові прагне повернути рай.

Найбільше уваги автор приділяє розкриттю суперечливого і складного внутрішнього світу Каїна. Старший син Адама і Єви невдоволений з того, що йому доводиться спокутувати гріх батьків тяжкою працею в полі. Він то виявляє своєрідний бунт проти несправедливої, на його думку, Божої кари, звинувачує Бога в жорстокості (пор. “Каїн” Байрона), то шкодує, що втратив віру.

Автор показує його читачам не як абсолютно негативного персонажа. Каїн Огієнка, подібно до байронівського героя, намагається знайти істину. Однак, на відміну від інших інтерпретацій цього біблійного сюжету, він не вступає відверто у конфронтацію з Богом. Спершу він прагне переконатися чи йде вірним шляхом, а вже потім зважитися на той чи інший рішучий крок. Подібні хитання супроводжують його протягом усієї поеми, він то пропонує “дружню руку” Дияволові, то шкодує, що втратив віру і щиро радіє братові, який щасливий у своїй любові до Бога.

Іван Огієнко більшу вину накладає на Єву, яка відіграла чи не найважливішу роль у тому, що її первісток незадоволений Богом. Вона рідко вступає в розмову, але фактично завжди виявляє свою незгоду із Всевишнім, підтримує Каїна в його суперечках із батьком, пропонує Адамові звернутися по допомогу до Диявола.

Щодо змалювання братовбивства, то І.Огієнко дотримується кано­нічної версії.

Містерія І.Огієнка “Каїн і Авель”, незважаючи на деякі її концептуальні суперечності і декларативність у зображенні персонажів, посідає, як нас, належне місце в історії української літератури ХХ ст.