Скачать

Сучасні проблеми та основні шляхи піднесення сільського господарства в Україні

КУРСОВА РОБОТА

З предмету

Основи економічної теорії

Тема:

Сучасні проблеми та основні шляхи піднесення сільського господарства в Україні

Київ-2011

Зміст:

Вступ

1. Сільське господарство України: сутність і структура

2. Стан, тенденції та проблеми функціонування сільського господарства в Україні

3. Основні шляхи піднесення сільського господарства в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Сільське господарство — одна з найважливіших галузей матеріального виробництва, в якій створюються матеріальні блага рослинного і тваринного походження для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною.

Попит на сільськогосподарську продукцію постійно зростає, кількість населення – також. Останніми роками ми були спостерігачами довгого процесу руйнування сільського господарства нашої країни, що призвело до серйозних диспропорцій в економіці й виробничому процесі всієї країни. Тому нагальною є потреба реформування та вдосконалення сільського господарства України.

Метою даної роботи є дослідження сучасних проблем та основних шляхів піднесення сільського господарства в Україні.

Предметом даної роботи є відносини, проблеми і тенденції в сільському господарстві України.

Об'єктом даної роботи є сільське господарство України.

Написання даної роботи передбачає виконання наступних завдань:

· дослідження поняття, сутності і структури сільського господарства України;

· дослідження стану, тенденцій та проблем функціонування сільського господарства в Україні;

· дослідження основних шляхів піднесення сільського господарства в Україні.

1. Сільське господарство України: сутність і структура

Сільське господарство - одна з основних галузей матеріального виробництва. Воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Попит на сільськогосподарську продукцію постійно зростає, оскільки збільшується кількість населення, особливо міського. У сільському господарстві як і в інших галузях суспільного виробництва, відбувається постійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил і на цій основі зростає ефективність сільськогосподарської праці, що дає змогу з меншою кількістю робочої сили виробляти більше.

У сільському господарстві велике значення має фактор часу, зокрема своєчасне й якісне виконання польових робіт. Для отримання високого врожаю, потрібно виконати весь агрономічний комплекс робіт у короткі строки. Це вимагає повного забезпечення відповідним комплексом різної сільськогосподарської техніки.

Іншою особливістю землеробства є нерегулярний характер виробництва. Тут має місце розрив між робочим періодом і кінцевим результатом. Праця використовується з перервами, пов'язаними зі зростанням і визріванням рослин, протягом року.

У сільському господарстві України переважають такі галузі: рослинництво і тваринництво, що складаються з численних галузей і підгалузей (Див. рис. 1).

Рослинництво найбільше за всі галузі сільського господарства піддано впливу природно-ресурсних факторів певної території (ґрунти, клімат, опади, засухи) та значній, дуже вираженій сезонності виробництва і споживання. Більшість підгалузей механізовані (заготівля), але слабо розвинута інфраструктура (сховища, холодильники).

Залежно від призначення продукції, що виробляється та засобів виробництва, що застосовуються у рослинництві, виділяють більш вузькі галузі та їхні групи: зернове виробництво, виробництво технічних культур, картоплярство, овочівництво та баштанництво, плодівництво та виноградарство, кормовиробництво. Найсприятливішими для розвитку рослинництва є степова та лісостепова зони. Чорноземні ґрунти і сприятливий клімат, велика густота населення, землеробські навички, зручне економіко-географічне положення зробили рослинництво базовою галуззю сільського господарства.

Тваринництво щодо вартості валової продукції є найбільшою галуззю сільськогосподарського виробництва. Воно покликано задовольняти потреби населення у м'ясомолочних продуктах, а також потреби харчової та фармацевтичної промисловості в багатьох видах сільськогосподарської сировини. Провідне місце в структурі тваринництва посідає скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство. Менше значення має конярство, хутрове звірівництво, бджільництво, ставкове рибальство, шовківництво.

Основною специфікою сільського господарства як галузі матеріального виробництва є його територіальне розосередження та великі площі.

Крім того, для подальшого розвитку і розміщення сільськогосподарського виробництва є наявність земельного фонду як основного засобу виробництва, а також агрокліматичних характеристик: сонця, тепла, води, живих організмів (рослин і тварин).

Продукція сільського господарства визначається в грошовому виразі (у порівняльних цінах умовно взятого конкретного року) як сума продукції рослинництва і тваринництва. При цьому обсяг продукції рослинництва визначається у порівняльних цінах за обсягом валового збору сільськогосподарських культур у всіх категоріях господарств та незавершеного виробництва звітного року (витратами на посів озимини та на підготовку грунту під посіви ярих культур у наступному році) (1).

Економічний процес відтворення в сільському господарстві тісно переплітається з природним. Однотипність законів, які регулюють економічний розвиток промисловості і сільського господарства, не включає особливості їх дії в різних галузях виробництва, особливо в такій, як сільське господарство.

Рис.1. Структура сільського господарства

Сільському господарству притаманна ціла низка особливостей, пов'язаних з характером його виробництва, яке базується на здатності рослинних і тваринних організмів до природного відтворення, що залежить від клімату та ґрунту. Звідси випливає докорінна відмінність сільського господарства від інших галузей виробництва — у ньому економічний процес відтворення завжди тісно переплітається із природним. Тобто наслідки господарювання в цій галузі залежать як від працівника, його технічної озброєності, так і від природних умов.

До особливостей сільського господарства належить і надзвичайна роль землі як фактора виробництва. В інших галузях (у промисловості, на транспорті) земля не бере безпосередньої участі у створенні продукту. Вона є лише простором, на якому розміщується те чи інше виробництво. У сільському ж господарстві земля виступає як засіб виробництва, оскільки верхній шар ґрунту служить для розміщення рослин у процесі їх відтворення, містить воду та поживні мінеральні речовини, необхідні для їх розвитку. Ця властивість фунту називається родючістю. Отже, з одного боку, земля — це предмет праці, а з іншого — засіб праці, оскільки родючість ґрунту люди використовують для виробництва необхідної продукції. На відміну від інших засобів виробництва земля не зношується і не замінюється. Більше того, за правильного використання її родючість суттєво підвищується.

Іншою особливістю сільського господарства є розбіжність робочого періоду з часом виробництва. Саме ця особливість зумовлює сезонність виробництва не лише в сільському господарстві, а й у суміжних з ним галузях, що спеціалізуються на переробці продукції. Сезонний характер виробництва у свою чергу зумовлює специфічну організацію праці в цій галузі (вищий рівень зайнятості працівників під час весняно-літніх польових робіт, ніж у зимовий період). З цим пов'язані також особливості реалізації продукції і надходження грошових коштів.

У сільському господарстві на відміну від промисловості поширені кооперативні форми організації виробництва, які повніше враховують тип виробництва, що склався історично в цій галузі, характер праці, потреби науково-технічного прогресу і т. ін.

Специфіка сільськогосподарського виробництва виражається в аграрних відносинах. Слово «аграрний» латинського походження і в перекладі на українську мову дослівно означає «земельний».

Відносини в сільському господарстві як складова економічних відносин виникають між людьми перш за все з приводу володіння землею та використання землі як головного фактора виробництва, з одного боку, і як об'єкта власності — з іншого.

Але земельні відносини — це лише один бік аграрних відносин. Другий пов'язаний із процесами агропромислової інтеграції, коли вищий розвиток продуктивних сил закономірно веде до переплетіння зв'язків по горизонталі та вертикалі як у самому сільському господарстві, так і між сільським господарством і взаємопов'язаними з ним галузями. Це насамперед ті сфери господарювання і ті підприємства, які виробляють для нього засоби виробництва чи переробляють сільськогосподарську продукцію, займаються її збереженням і реалізацією. На цьому шляху поступово створюється агропромисловий комплекс, який дозволяє підвищити ефективність виробництва кінцевої продукції, стабільно забезпечує населення продуктами харчування, а промисловість — сировиною. Тому аграрні відносини слід розглядати як аграрно-промислові.

Провідними в системі аграрних відносин виступають відносини власності, які визначають характер усієї сукупності економічних відносин. У вітчизняній економічній літературі аграрні відносини розглядають не як земельні відносини, а більш широко — як економічні відносини. Тобто аграрні відносини — це сукупність економічних відносин, які виникають між: власником засобів виробництва (в тому числі і в особі держави) і суспільством у цілому, сільськогосподарськими чи промисловими орендними колективами, державними підприємствами, окремими працівниками й іншими землекористувачами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання створеного в галузях агропромислового комплексу продукту (2).

Сільське господарство як галузь розвивається в тісному зв'язку з іншими галузями народногосподарського комплексу. Аграрні відносини є складовою загальної системи економічних відносин суспільства. Найчіткіше цей зв'язок виявляється у процесах агропромислової інтеграції (3).

2. Стан, тенденції та проблеми функціонування сільського господарства в Україні

Досить затяжна системна криза в державі зумовила різкий спад інвестиційної діяльності в агропромисловому комплексі. Капітальні вкладення в АПК з усіх джерел фінансування за 1990-1998 рр. скоротилися у понад дев'ять разів, у переробні галузі та соціальну сферу села — майже всемеро, а в сільське господарство — приблизно вдвадцятеро. Зменшення обсягів виробництва в сільському господарстві безпосередньо пов'язано з падінням обсягів капітальних вкладень у цю галузь. Майже припинилось оновлення матеріально-технічної бази АПК, в аграрному виробництві відбувається деіндустріалізація та перехід на ручну працю. Вибування основних засобів виробництва сільськогосподарських підприємств майже втричі перевищує їх надходження.

Трудовий аграрний потенціал як найважливіша складова його виробничого потенціалу також використовується з низькою ефективністю, а продуктивність праці виявляє тенденцію до падіння. Чисельність працюючих у сільському і лісовому господарстві, включаючи й особисте підсобне господарство, залишається практично на рівні 1990 р. — близько 5 млн осіб, при цьому вдвічі зменшився обсяг валової сільськогосподарської продукції. Це призвело до того, що склалася критична ситуація із забезпеченням соціально-економічних основ відтворення людських ресурсів в аграрному секторі. Витрати на відтворення робочої сили у сільському господарстві досягають лише половини досить низького рівня, що існує в промисловості (4).

Внаслідок "колективізації навпаки" в Україні були ліквідовані майже всі колгоспи (на початок 2001 р. залишилось лише 14 колгоспів), у власність нових формувань передано 29,5 млн. га землі. Щоб довести ефективність таких реформ у 2000 р. майже вдвоє були підняті закупівельні ціни (у 1999 р. під час збирання врожаю за 1 т зерна платили лише 240 грн., а посередники-трейдери продавали його більш ніж утричі дорожче), збільшилось кредитування сільського господарства.

Щодо АПК, то в Україні в 90-х pp. наростала його дезінтеграція (яка виявилася у створенні багатьма господарствами своїх переробних господарств, посиленні технологічної деградації аграрного сектору та інших негативних явищ) (5).

Таблиця 1

Валовий збір основних сільськогосподарських культур (6) (тис. ц)

Виробничий потенціал потужностей переробних підприємств ви-користовується недостатньо. Водночас погіршується екологічна ситуація в Україні, що зумовлено високим рівнем господарського освоєння земельних ресурсів, а також надмірним використанням і забрудненням поверхневих прісних водойм і лісових ресурсів. Попри те, що у 90-х роках значно зменшились обсяги виробництва промислової й аграрної продукції, практично повністю припинили діяльність індустріальні тваринницькі комплекси і значно зменшилося застосування мінеральних добрив та агрохімікатів, екологічний стан навколишнього природного середовища загалом майже не поліпшився. Природно-ресурсний потенціал аграрного виробництва втрачає свої відтворювальні й асиміляційні можливості, що загрожує ресурсо-екологічній безпеці суспільства, отже і продовольчій безпеці. Зростання природо- і ресурсомісткості, енергоємності сільськогосподарської продукції і продуктів вітчизняного виробництва, що триває й нині, — це результат нераціонального та екологічно незбалансованого формування й організації використання ресурсних потенціалів національного й регіональних АПК, недосконалих і неефективних форм господарювання й управління ними в період здійснення ринкових трансформацій. Реструктуризація агропромислового виробництва, радикальне вдосконалення його як матеріально-технічної і природобіологічної бази нині відбуваються без урахування екологічних чинників, критеріїв, обмежень, стандартів, а також вимог ресурсо-екологічної безпеки господарської діяльності (7).

Таблиця 2

Індекс валової продукції сільського господарства (8)

Як можна дослідити з наведених вище даних, індекс валової продукції в динаміці за попередній рік має стабільне невелике коливання і майже не змінюється. Це говорить про відносну сталість даних цін.

Таблиця 3.

Середні ціни реалізації сільськогосподарської продукції* (9) (гривень за тонну)

· Без ПДВ, транспортних, експедиційних та накладних витрат, але з урахуванням дотацій і доплат.

Великі зміни відбулися в територіальній організації галузі. Сформувались ареали розміщення галузей харчової промисловості.: Південно-Західний. економічний район є основним виробником цукру, Донецько-Придніпровський — олії, Південний — плодоовочевих консервів і виноградного вина. У 1989 частка районів за загальним обсягом вироби, продукції харчової промисловості становила (%). відповідно — 43,9, 36,3 і 19,8 загальнореспубліканського. Від бувається вирівнювання обсягів вироби, продукції харчування по тер. республіки в напрямі забезпечення місцевого попиту населення і необхідних поставок у централізовані фонди, що значною мірою сприяло скороченню диспропорцій між розміщенням вироби, і географією споживання продукції (10).

Рис.2. Динаміка індексів цін на сільськогосподарську продукцію та матеріально-технічні ресурси (11)

сільський господарство сировинний харчовий

Таблиця 4

Індекси цін реалізації сільськогосподарської продукції (12) (у % до відповідного періоду попереднього року)