Скачать

Сучасний стан транспортного флоту України

ЗМІСТ

Вступ

1. ЗАГАЛЬНИЙ РОЗДІЛ

1.1 Мета, зміст та актуальність теми дослідження

1.2 Загальні теоретичні відомості

1.3 Основні ознаки та види перевезень транспортним флотом

2. ОСНОВНИЙ РОЗДІЛ

2.1 Сучасний стан та перспективи розвитку суднобудування та торгівельного транспортного флоту України

2.1.1 Морський транспорт України

2.1.2 Річковий транспорт України

2.2 Типи суден для перевезення різних вантажів

3. ЗАКЛЮЧНИЙ РОЗДІЛ

3.1 Шляхи удосконалення морського та річкового транспорту України

3.2 Аналіз статистичних даних по перевезенню вантажів морським транспортом України

Висновки

Список використаної літератури


ВСТУП

Транспорт – найважливіша ланка у сфері економічних стосунків. Він бере участь у створенні продукції та доставці її споживачам, здійснює зв’язок між виробництвом та споживанням, між різними галузями господарства, між країнами та реґіонами. Він впливає на розвиток господарства і як споживач металу, енергії, деревини, гуми, інших продуктів. На нього припадає значна частина основних виробничих фондів та промислово-виробничого персоналу. У світі в системі транспорту працює понад 100 млн чол.

Транспорт – це комплекс, що складається з окремих видів: залізничного, морського, річкового, автомобільного, трубопровідного та повітряного.

Всі шляхи сполучення, транспортні підприємства й транспортні засоби в сукупності утворять світову транспортну систему, у рамках якої взаємодіють окремі види транспорту, країни й регіону.

Водний транспорт є порівняно дешевим, він відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних зв'язків України, особливо з країнами далекого зарубіжжя.

Геополітичне розташування України дозволяє успішно використовувати внутрішні транспортні мережі для транзиту товарів між державами Європи, Азії і Близького Сходу.

Морський транспорт – важлива частина світової транспортної системи, що виконує міжконтинентальні перевезення.

Річковий транспорт здійснює, в основному, внутрішньодержавні перевезення вантажів і, в незначній кількості, міждержавні.

Транспортний флот є основним елементом матеріально-технічної бази водного транспорту.


1. ЗАГАЛЬНИЙ РОЗДІЛ

1.1 Мета, зміст та актуальність теми дослідження

Актуальність теми дослідження. Тема, розглянута в роботі, є актуальною на сьогоднішній день. Процес інтеграції України до світової економічної системи веде до зростання обсягу товарних операцій з іншими країнами світу. З огляду на це рівень розвитку транспортної системи держави є однією з найважливіших ознак технологічного прогресу і конкурентоспроможності та стає засобом для ефективного входження у світове співтовариство і зайняття в ньому місця, що відповідає рівню високорозвиненої держави.

Крім того, геополітичне розташування України дозволяє успішно використовувати внутрішні транспортні мережі для транзиту товарів між державами Європи, Азії і Близького Сходу. Вигідне, з позицій транзитних перевезень, положення України, розташованої на перехресті торговельних шляхів – одна з суттєвих рис привабливості національного ринку для зарубіжних інвесторів і виробників, а прямі водні морські сполучення з іншими країнами підкреслюють виняткову важливість розвитку транспортування вантажів через морські торговельні порти. Одночасно перевезення вантажів морським шляхом дозволяє виробникам досягти значної економії на транспортних витратах, зберігаючи при цьому велике різноманіття вантажів, перевозити грузи практично до будь якої країни світу, використовуючи розвинену систему українських портів. Це свідчить про об’єктивну необхідність розвитку інтеграційних процесів шляхом удосконалення діяльності морських торговельних портів як гарантів забезпечення транспортного сполучення у межах інтеграційних об’єднань.

Скорочення частки державної участі в управлінні процесами перевезення зовнішньоторговельних вантажів привело до значних змін у транспортній системі України. Це виразилося в розукрупненні суб'єктів ринку транспортних послуг і появі великої кількості самостійних транспортних підприємств. Подальший розвиток транспортної системи країни, розвиток зовнішніх економічних зв'язків у процесі переходу на ринкові відносини викликали інтенсивний пошук нових форм оперування флотом.

Метою курсової роботи є розробка теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо розширення участі України в світових інтеграційних процесах через удосконалення діяльності морських торговельних суден і портів у системі міжнародних перевезень.

У роботі досліджуються: теоретична й практична основа аналізу й оцінки сучасного стану транспортного флоту України. А також, на основі проведених досліджень і аналізу статистичних даних щодо даної теми, виявляються проблеми транспортної системи України та їх причини.

Об'єктом дослідження є транспортна система України та її транспортний торгівельний флот.

Курсова робота складається з трьох розділів, у яких розміщений додатковий матеріал у вигляді таблиць та рисунків.

У роботі розміщено 7 таблиць та 10 рисунків, у яких міститься допоміжний і наочний матеріал.

1.2 Загальні теоретичні відомості

Транспорт – найважливіша ланка у сфері економічних стосунків. Він бере участь у створенні продукції та доставці її споживачам, здійснює зв’язок між виробництвом та споживанням, між різними галузями господарства, між країнами та реґіонами. Він впливає на розвиток господарства і як споживач металу, енергії, деревини, гуми, інших продуктів. На нього припадає значна частина основних виробничих фондів та промислово-виробничого персоналу. У світі в системі транспорту працює понад 100 млн чол.

Транспорт – це комплекс, що складається з окремих видів: залізничного, морського, річкового, автомобільного, трубопровідного та повітряного. У них свої особливості, переваги, вади та сфера застосування. Вони взаємодіють між собою і становлять транспортну систему, що розвивається під впливом господарства у цілому та окремих його галузей. Найбільший вплив на транспорт справляє промисловість, бо вона формує основні вантажопотоки. Транспортний фактор є одним з вирішальних при розміщенні промислових підприємств.

Транспортний комплекс - одна з основних галузей матеріального виробництва, що здійснює перевезення пасажирів і вантажів. Виходячи з розходження функцій транспорт розділяється на пасажирський і вантажний. Він становить основу внутрішньодержавного й міжнародного поділу праці.

Всі шляхи сполучення, транспортні підприємства й транспортні засоби в сукупності утворять світову транспортну систему, у рамках якої взаємодіють окремі види транспорту, країни й регіону.

Водний транспорт є порівняно дешевим, він відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних зв'язків України, особливо з країнами далекого зарубіжжя. Водний транспорт поділяється на морський та річний.

Морський транспорт – важлива частина світової транспортної системи, що виконує міжконтинентальні перевезення.

Морський транспорт має найнижчу собівартість. Важливою ланкою транспортної системи є морські порти: універсальні (характерні для розвинених країн) і спеціалізовані (характерні для країн, що розвиваються).

Річковий транспорт здійснює, в основному, внутрішньодержавні перевезення вантажів і, в незначній кількості, міждержавні.

Транспортний флот є основним елементом матеріально-технічної бази водного транспорту.

Флот – це сукупність плавзасобів, пов'язаних якимись спільними ознаками, наприклад умовами плавання (річний, морський, озерний, океанський), призначенням (пасажирський флот, буксирний, вантажний та ін.), приналежністю (пароплавства, порти-пристані, суднохідні компанії, будівельні організації, управління та ін.).

Основним плавзасобом є судно. Судном називають плаваюче інженерне спорудження, призначене для перевезення вантажів, пасажирів або для обслуговування транспортного процесу та забезпечення необхідних умов для нормального його функціонування.

1.3 Основні ознаки та види перевезень транспортним флотом

Для управління роботою транспортного флоту необхідна чітка класифікація перевезень, в залежності від властивостей вантажів, що перевозяться, типів суден, що для цього використовуються, умов їх експлуатації та ряду інших факторів.

Виходячи з основних класифікаційних ознак, всі перевезення поділяються наступним чином:

- за складом перевезень: пасажирські та вантажні;

- за типом вантажів: наливні та суховантажні;

- за технікою руху: в самохідних суднах, несамохідних суднах, в плотах та самосплавом;

- за способом плавання: річкові, морські, озерні, прибережно-морські;

- за районом обслуговування: транзитні та місцеві.

Основні показники перевезень вантажів та пасажирів, що необхідні для планування та оцінки експлуатаційної діяльності транспортного підприємства (пароплавства та його підрозділів, включаючи окремі транспортні одиниці – судна), є: маса вантажів та кількість пасажирів; вантажообіг та пасажирообіг; дальність перевезень вантажів або поїздки пасажира; густота перевезень вантажів або пасажирів; коефіцієнти нерівномірності перевезень вантажів або поїздок пасажирів по часу та напрямку.

До економічних характеристик транспортного флоту відносять: будівельну або балансову вартість, експлуатаційні витрати за утримання судна за рік, а також судно-годинні та питомі показники експлуатаційних витрат та чисельності екіпажу.

Характеристика суден визначається в об'ємних одиницях (1 об'ємна одиниця дорівнює 2,83 кубометра). Корисна вантажопідйомність судна – реєстрований тоннаж-нетто. Розрізняють об'ємні одиниці брутто і нетто. Вантажопідйомність визначається у вагових тоннах.

Робота флоту та порту організовується на основі плану перевезень, у якому визначені їх обсяги та характер у всіх видах сполучень.

Залежно від призначення морські перевезення поділяються на внутрішні (каботажні) та зовнішні (закордонні). Внутрішні перевезення ділять на міжрайонні та внутрішньорайонні. Відомі два види каботажу: малий (плавання у межах одного або двох суміжних морських басейнів без заходу у територіальні води інших держав) та великий (плавання суден між портами різних морських басейнів, поділених територіями інших держав, що виконується з заходом в іноземні води). Морські сполучення поділяються також по районах плавання на прибережне, морське, океанське та арктичне. Залежно від районів плавання застосовуються судна різних класів. Морські перевезення здійснюються як окремими суднами, так і тягою – буксируванням.

У міжнародному судноплавстві розрізняють дві форми організації руху суден: регулярне, у вигляді лінійного судноплавства, і нерегулярне, у вигляді трампового судноплавства.

Лінійне судноплавство — це регулярні перевезення за оголошеним розкладом між завчасно визначеними портами. Вантажний потік лінійного судноплавства складають, в основному, генеральні (тарно-поштучні) вантажі. На лінійних суднах перевозять невеликі партії вантажів, в основному це готові вироби і напівфабрикати.

Морське сполучення між певними портами називається лінією.

Розрізняють такі типи ліній:

— односторонні — характеризуються тим, що на них працюють судна тільки одної країни чи одної судноплавної компанії;

— двосторонні, на яких працюють судна двох країн (за узгодженням) або двох судноплавних підприємств;

— конференціальні, на яких працюють судна двох чи більше компаній з однієї чи різних країн.

До переваг лінійного судноплавства належать: регулярність, дотримання розкладу руху, порівняно стабільні ціни, експлуатація спеціалізованого тоннажу, наявність широкої мережі агентів. Однак воно потребує значних витрат і тому тарифи лінійних перевізників вищі, ніж фрахтові ставки при трампових перевезеннях.

Лінійні судна перевозять переважно дрібні партії вантажів від великої кількості відправників до великої кількості одержувачів. Тому лінійні компанії приймають вантажі для перевезення задовго до підходу судна. Вони зберігають їх на своїх складах, організовують і оплачують завантаження та розвантаження. Вартість цих послуг включається в оплату за транспортування.

Залежно від режиму лінії діляться на термінові, у розкладах яких указуються точні дати приходу і відходу суден по кожному порту, і регулярні. У розкладах руху суден регулярних ліній зазначаються тільки періоди заходів і відходів суден: один раз у тиждень, декаду, місяць.
Головним документом у морських перевезеннях є коносамент.

Трамповими називаються судна, які здійснюють нерегулярні рейси, без чіткого розкладу, і направляються судновласниками туди, де з боку фрахтувальників є попит на тоннаж. Трампові судна транспортують в основному масові вантажі: деревину, руду, вугілля, зерно, нафтопродукти та інші вантажі, що перевозяться навалом чи наливом. Більшість трампових суден універсальні і можуть транспортувати і генеральні вантажі — упаковані та неупаковані товарно-штучні вантажі (обладнання, хімікати, апаратуру, металовироби, автомашини, трактори, вагони, сільськогосподарську техніку). Таким чином, на цих суднах під вантаж може бути надано все судно або його частина, або певні вантажні приміщення.


2. ОСНОВНИЙ РОЗДІЛ

2.1Сучасний стан та перспективи розвитку суднобудування та торгівельного транспортного флоту України

На жаль, сьогодні стан галузі суднобудування в Україні дуже складний, і говорити про сильні конкурентні позиції України як морської держави у світі не є доцільним. За останні десять років позиції судоходних компаній України були втрачені не лише на міжнародних, а й на внутрішніх лініях. Сам же морський флот значно застарів; більшість судів вже не відповідають вимогам міжнародних конвенцій. Більше 92% вантажів, що обробляються в українських портах, транспортуються іноземними судами. Вітчизняні верфі в основному простоюють чи працюють на закордонного замовника.

Найвагомішою причиною зниження активності на українському ринку суднобудування є відсутність джерел фінансування.

Виробничі потужності суднобудівельних підприємств України на даний час завантажено в середньому на 25-30%.

Сьогоднішній стан морського та річкового українського торговельного флоту характеризується цілим рядом негативних тенденцій: скорочення кількості торговельних судів, в тому числі під національним прапором; зменшення валютних надходжень, одержаних від роботи флоту, і, відповідно, скорочення податкових відрахувань; активне застарівання флоту, що, в свою чергу, призводить до обмеження кількості заходів вітчизняних судів до іноземних портів.

В Україні досі відсутня прийнята в багатьох країнах практика фінансування судів з розстроченням платежів, в тому числі з використанням системи лізинга. Причиною цього є ризик, через який кредитування суднобудівельної галузі також іще не набуло широкого розповсюдження.

Втрачено позиції морського флоту України не лише як міжнародного перевізника, але і на внутрішніх лініях. Відсутність поновлення морського флоту призвела до значного зростання віку наявних судів, що відповідно з вимогами міжнародних конвенцій різко знижує, а то й виключає можливість їх роботи на іноземні порти. Близько 92% вантажів в українських портах перевозяться іноземними судами. Наявність на українському ринку перевезень іноземних компаній призводить до занепаду власної морської індустрії та загрожує національній безпеці України.

Незважаючи на те, що Законом України “Про державну підтримку суднобудівельної промисловості України” від 23.12.97 для розвитку суднобудівництва ухвалено близько 50 нормативних актів Уряду, успіхи цієї сфери доволі скромні. Це пов'язане з тим, що суднобудівельні заводи не забезпечено замовленнями з боку вітчизняних судновласників, у першу чергу – державних. Крім того, з боку держави перед суднобудуванням не поставлено конкретних задач, не намічено перспективи діяльності підприємств і не конкретизовано участь суднобудівництва в реалізації інших напрямків зовнішньоекономічної діяльності України.

Через відсутність гарантійних фінансових механізмів серед українських судновласників намітилась тенденція розміщення замовлень на новий тонаж не на вітчизняних верфях, а за кордоном. Через втрату попиту з боку вітчизняних замовників нових проектів та судоремонтних робіт гальмується розвиток суднобудівельної галузі.

Сьогодні склалась така ситуація, що хоча Україна і посідає 15-те місце серед передових суднобудівельних держав, загальний обсяг поставок не перевищує 0,5% від обсягу світового ринку.

Сьогодні в Україні більше 80% судів будують за закордонними контрактами. Проводячи конверсію виробництва, суднобудівельні заводи протягом 1992-1996 років опанували будівництво нових типів судів, конкурентоздатних на світовому ринку та здатних перевозити різноманітні вантажі. Протягом 1992-2000 років українськими суднобудівельними заводами було збудовано й передано іноземним компаніям (Греція, Норвегія, Російська Федерація та інші) 147 судів загальною вартістю $1,3 млрд. Для порівняння, вітчизняним замовникам було збудовано судів лише на $85 млн. Однак і ці цифри не є ознакою стабілізації галузі, а скоріше носять характер локальних успіхів окремих підприємств у залученні замовлень.

Незважаючи на ці негативні тенденції, Україна, маючи вихід до Чорного та Азовського морів, залишається морською державою. Сьогодні в Україні діють 18 морських портів. В комплексі з ними працюють 12 річкових та 4 рибних порти. Вантажопотік обслуговують близько 300 судоходних компаній. Таким чином, у державі існує морська індустрія, що об'єднує морські та річкові порти. До складу морської індустрії входять 9 суднобудівельних та 66 судноремонтних заводів, 18 машинобудівельних підприємств, 30 науково-дослідницьких і проектно-конструкторських закладів.

Найбільше суднобудівництво розвинене в Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим, Києві.

За своєю структурою флот включає наступні види суден: універсальні, контейнеровози, ролкери, ліхтеровози – 3, рефрежиратори, пороми, танкери.

2.1.1 Морський транспорт України

Україна має сприятливі передумови для розвитку морського транспорту. На півдні її територію омивають води Чорного та Азовського морів, які практично не замерзають і з'єднуються з Середземним морем через протоку Босфор, Мармурове море і протоку Дарданелли. Загальна довжина морської берегової лінії України понад 2000 км.

Найважливішими морськими портами є Одеса, Ізмаїл, Іллічівськ, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч та ін. великі портові міста на берегах Азовського моря — Маріуполь, Бердянськ тощо. Через порти Чорного й Азовського морів здійснюються зовнішньоекономічні зв'язки країни. Основними експортними вантажами є кам'яне вугілля, залізна руда, кокс, чорні метали, ліс, цукор, хімічні продукти тощо; імпортними — машини, устаткування, мінерально-сировинні ресурси та ін.

Основу морського транспорту України становлять Чорноморське (ЧМП), Азовське (АМП) та Українсько-Дунайське (УДП) пароплавства, що володіють транспортним флотом сумарною вантажністю 5,2 млн т і пасажирським флотом на 9,9 тис. місць. На території України розташовані 18 портів, до них належать 175 перевантажувальних комплексів, 8 судноремонтних заводів. Із загального обсягу вивезення вантажів на частку мінеральних будівельних матеріалів припадає 20 %, руди — 10 %, зерна та продуктів помелу його — 14, нафти і нафтопродуктів — 3,5, вугілля — 5%.

До комплексу морського транспорту належать судна різних типів і призначень, морські шляхи й порти, судноремонтні підприємства та суднопідйомне устаткування, засоби зв'язку та електрорадіонавігації тощо. У структурі морських суден виділяють пасажирські та вантажно-пасажирські, суховантажні, наливні, комбіновані, а також риболовні, службово-допоміжні, технічні, спеціального призначення тощо.

За характером лінії перевезень між портами поділяють на вантажні, пасажирські та вантажно-пасажирські; за призначенням — на каботажні (між портами однієї країни) і закордонні (між портами різних країн).

У 2002 р. частка вантажообороту морського транспорту в загальному вантажообороті транспортного комплексу України становила 2 відсотки.

В України налічується 31 морський порт. Найбільші 8 з них характеризуються даними, наведеними в табл. 1.

Таблиця 1. Кількісна характеристика найбільших портів України.

Назва портуКількість причалів, од.Довжина причалів, мПлоща складів, тис. м2Загальна пропускна спроможність, млн т на рікТранзит від загального ван-тажо-оборо-ту, відсоткиВартість основних фондів, млрд грнЧисельність персоналу, осіб
закритихвідкритих
Одеса37681565139,42074,053128
Іллічівськ20520070,6752,311,33,00, 1938198
Південний8243313,994,712,030,05,9162837
Рені29349525.2190,010,080,04,53132
Ізмаїл22241122,6154.110,016,01,82967
Миколаїв9Немає даних22,9197,39,729,01,72551
Херсон915001542,04,11,81870
Маріуполь16320011,5196,77,868,02,9223917

Зміна економічних пріоритетів у зовнішній торгівлі, розрив колишніх транспортно-економічних зв'язків призводять до перерозподілу вантажопотоків: у зв'язку із зменшенням видобутку нафти в Росії, необхідно забезпечити регулярне ввезення (до 40 млн т на рік) сирої нафти з країн Близького Сходу або Південного Середземномор'я. Знизяться обсяги ввезення цукру-сирцю з Куби і збільшиться надходження імпортного зерна й продуктів для Росії та інших країн СНД із США, Австралії, Аргентини. Збільшиться імпорт машин, устаткування, продуктів харчування з країн Західної Європи. (Серед нетрадиційних вантажопотоків можна виділити імпорт зрідженого газу (17 млрд м3), експорт марганцевої руди, цементу (до Зі млн т), сірки (2 млн т), мазуту (до 20 млн т). Для освоєння нових вантажопотоків необхідно поповнити флот спеціалізованими суднами, а саме танкерами та газовозами. Великі можливості має експорт транспортних послуг. Проте український флот досяг критичного віку і, якщо не буде оновлений, всього за 5—7 років його витіснять конкуренти.

У структурі вантажних морських перевезень переважають вантажі, які посідають чільне місце й у структурі експортно-імпортних поставок України: руди чорних і кольорових металів, кам'яне вугілля, кокс, нафта і нафтопродукти, мінерально-будівельні матеріали.

Каботажні перевезення (між портами однієї держави, портами різних морів) здійснюються на невелику відстань (в середньому не більше 130 — 150 км), частка їх у вантажообороті незначна. Експортно-імпортні перевезення вантажів морським транспортом здійснюються в середньому на відстань до 8 тис. км і більше, внаслідок чого їх частка у вантажообороті морського транспорту перевищує 96%. Найбільшу кількість міжнародних перевезень забезпечують чорноморські порти Одеси, Іллічівська і Південного. На Одеський порт припадає більше 20% вантажообороту морського транспорту України. Основними вантажами є руди, нафта і нафтопродукти, будівельні матеріали, зерно, цукор, цитрусові та ін. Іллічівський порт розташований за 20 км від Одеси, є дублером Одеського. Працює він на забезпечення експортних поставок.

Порти Азовського пароплавства — Маріуполь, Бердянськ і Керч — спеціалізуються переважно на експорті залізної та марганцевої руд, чорних металів, кам'яного вугілля, цементу. Порти Українсько-Дунайського пароплавства — Рені, Ізмаїл, Кілія і Вилкове відіграють важливу роль в економічних зв'язках з країнами Європи, особливо Дунайського басейну. Через морські порти на експорт надходить кам'яне (коксівне) вугілля, кокс, залізна і марганцева руди, чорні метали, хімічні продукти, зокрема аміак, цемент, цукор, деякі види машин та інші товари. Україна імпортує машини та обладнання, мінерально-сировинні ресурси, зокрема боксити, фосфорити, продукцію сільського господарства тощо. У перспективі важливе значення можуть мати нафта, нафтопродукти, зріджений газ. Але їх імпорт стане можливим після завершення будівництва нафто- і газотерміналів.

http://kontrakty.com.ua/ukr/gc/nomer/2007/07/24-4.jpg

Рис. 1. Вантажообіг державних морських портів України (за 2006 р.)


2.1.2 Річковий транспорт України

Річковий транспорт, як і морський, має ряд переваг перед сухопутним. Зокрема, готові природні шляхи, використання течії води можливість одночасного транспортування великих вантажів і пасажирів. Утримання водних шляхів потребує набагато менших капітальних вкладень, до того й перевезення вантажів водним транспортом обходиться дешевше.

Загальна довжина судноплавних річок в Україні становить 4,4 тис. км, у тому числі з освітлювальною і світловідбивною обстановкою З,9 тис. км. Найдовша внутрішня водна артерія — Дніпро (1200 км).

Річковий транспорт України представлений міжгалузевим державним об'єднанням "Укррічфлот", яке реформувалося в акціонерну судноплавну компанію, що складається з Головного підприємства та 290 структурних одиниць.

Річковим транспортом України перевозяться вантажі Дніпром, Дунаєм, Чорним і Середземним морями із заходу у річкові порти Румунії, Німеччини, Угорщини, Австрії, а також морські порти Туреччини, Греції, Ізраїлю, Франції, Італії.

Основні водні артерії України — Дніпро з притоками Прип'ять і Десна, а також Дністер, Південний Буг. Як магістральні річкові шляхи використовуються ділянки Дністровського лиману загальною протяжністю понад 30 км, гирло Дунаю довжиною 152 км, з них з морським устаткуванням — 140 км. Усі інші судноплавні річки — Десна (на північ від Чернігова), Стир, Горинь, Дністер, Самара, Південний Буг, Сіверський Донець, Інгулець, Ворскла, Псьол, Орель — за транспортним використанням належать до малих річок, їх використовують переважно для перевезення будівельних матеріалів, деякої продукції АПК, але суттєвої ролі у розміщенні продуктивних сил вони не відіграють.

Річковий транспорт України системою каналів зв'язаний з річками Білорусі та Польщі, що дає вихід у Балтійське море. Основні вантажно-розвантажувальні роботи здійснюються в річкових портах Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Дніпродзержинська, Кременчука, Черкас, Нікополя, Чернігова, Херсона, Миколаїва, Рені, Ізмаїла, Кілії, Вилкова.

У структурі перевезень домінують мінеральні будівельні матеріали (будівельний пісок і тверді кристалічні матеріали), цемент, руда, метали і металобрухт, вугілля, продукція АПК. Найбільший обсяг вантажних перевезень здійснюють Київська, Дніпропетровська, Запорізька і Херсонська області.

2.2 Типи суден для перевезення різних вантажів

Транспортні судна становлять основу морського і річкового флоту. Вони призначені для перевезення різного роду вантажів і пасажирів та поділяються на: вантажні, пасажирські, грузопасажирські та спеціальні.

Вантажні судна поділяють на два основні класи: суховантажні та наливні, до яких, в свою чергу, відносять судна різних типів та призначень.

Клас суховантажних суден включає судна загального призначення і спеціалізовані – для перевезення певних вантажів.

Суховантажні судна загального призначення слугують для перевезення генеральних вантажів і є найбільш поширеним типом транспортних суден.

Генеральний (штучний) вантаж – вантаж в упаковці (ящиках, бочках, мішках, тюках та ін.) або в окремих місцях (автомашини, металоконструкції, сталеві відливки прокат, промислове обладнання і тд.).

Вантажопідйомність морських суден для генеральних вантажів складає в середньому 4000-6000 т і сягає 16000-20000 т, швидкість – відповідно 14-16 и 20-22 вуз. Найбільші річкові самохідні суховантажні судна мають вантажопідйомність до 5000-6000 т і швидкість 15-20 км/год.

 В якості вантажних засобів використовують крани вантажопідйомністю 8-10 т або стріли вантажопідйомністю 3-10 т; для вантажів надвеликої ваги призначені вантажні стріли або спеціальні вантажні пристрої вантажопідйомністю 30-50 т. На багатьох суховантажних суднах обладнують один рефрижераторний трюм для перевезення вантажів, що швидко псуються.

До спеціалізованих суховантажних суден відносяться рефрижераторні судна, контейнеровози, ліхтеровози, судна з горизонтальним способом вантажообробки, для перевезення насипних вантажів великої ваги, автомобілів, худоби, лісових вантажів та ін.

Рефрижераторні судна призначені для перевезення продуктів, що швидко псуються (риби, м'яса, фруктів). Їх вантажні трюми мають надійну термоізоляцію та холодиліні установки, що забезпечують охолодження трюмів. Залежно від типу вантажу, в трюмах підтримується температура від +5 ° до –25°C. Вантажопідйомність рефрижераторних суден сягає 8000-12000 т. Швидкість дещо вища ніж у суховантажних суден загального призначення, оскільки вантажі, що швидко псуються потребують швидкої доставки до місця призначення.

Контейнеровози призначені для перевезення вантажів, заздалегідь упакованих в спеціальні великовантажні ящики – контейнери, маса яких з вантажем становить до 10-40 т. Вантажопідйомність цих суден в середньому становить 8000-15000 т, швидкість – 20-24 вуз.

Контейнеровози обладнані трюмами, що допускають перевезення стандартних контейнерів ІСО 3, 6, 9, 12 м. Типове судно вантажопідйом-ністю 60 000 т може транспортувати 2000 шестиметрових контейнерів. Частину з них можна перевозити на палубі, а також у режимі рефрижераторів. Контейнеровоз може перевезти протягом року вантажів у 7 разів більше, ніж судно звичайного типу однакової вантажопідйомності.

Стандартний контейнер — це металевий ящик (зі сталі чи алюмінію) з подвійними дверцятами з одного боку. У нього може бути вміщений вантаж загального призначення.

Більшість контейнерних перевезень проводиться у контейнерах двох типів:

1. Двадцятифутовий контейнер — місткістю ЗО м3. Максимальне завантаження — 18 т. Внутрішні розміри: довжина — 5,89 м, ширина — 2,32 м, висота — 2,23 м (дверцята: ширина — 2,30 м, висота — 2,14 м).

2. Сорокафутовий контейнер місткістю 60 м3 із максимальним завантаженням на 30 т. Внутрішні розміри: довжина — 12 м, ширина — 2,32 м, висота — 2,23 м (дверцята: ширина — 2,30 м, висота — 2, 23 м). Ці розміри можуть варіюватися залежно від виробника. Потрібно завжди вказувати точні параметри для великогабаритних і спеціальних предметів перевезення.

Завдяки тому, що в вантажні трюми укладають не штучний вантаж різного розміру і маси, а стандартні контейнери, завантажувально-розвантажувальні операції на контейнеровозах виконуються в 4-7 разів швидше, ніж на звичайних суховантажних суднах.

Контейнеровози відрізняються великим розкриттям палуби над вантажними трюмами, що запобігає трудомістк