Скачать

Сутність концепції прийняття рішень і вирішення проблем та використання її положень в управлінській теорії та практиці

Кафедра менеджменту

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

“Менеджмент ”

на тему: “Сутність концепції прийняття рішень і вирішення проблем та використання її положень в управлінській теорії та практиці”

м. Миколаїв 2008 р.

ЗМІСТ

1.Вступ

2. Основи теорії прийняття рішень. Процес прийняття рішень

3. Методи обгрунтування управлінських рішень. Визначення мети та прийняття управлінських рішень по екосистемі р. Інгулець

4. Контроль за виконанням рішень та основних напрямків реабілітації екосистеми р. Інгулець

5. Розрахунки та фінансування заходів

6. Список використаних джерел

1. Вступ

У літературі менеджмент визначається як управління виробництвом, система методів, принципів, засобів і форм управління, розроблених і вживаних в розвинених країнах для підвищення ефективності виробництва або іншої суспільної діяльності. Поняття “менеджмент” і “керівництво” здаються ідентичними, але через історичні, політичні і ряд інших причин їх суть далеко неоднакова.

Менеджмент (management) – англійське слово, що означає “керівництво”, “управління”. Керівництво (процес керівництва) – організація дій, спрямованих на досягнення цілей. Менеджмент – сфера людської діяльності і відповідна область знань, що включає в себе як обов’язковий елемент керівництво людьми, соціальними організаціями і структурами.

Символічний ключ менеджменту – "мета-людина-ефективність". Золоте правило менеджменту – "ефективний менеджмент, що забезпечує виживання і успіх в умовах ринкової конкуренції, вимагає орієнтації на людину: в зовнішньому середовищі - на споживача, у внутрішньому – на персонал".

Україна за запасами мінерально-сировинних ресурсів є однією з провідних держав світу. На її території, яка займає лише 0.4 % світової суші у 9000 родовищах зосереджено 5% світових запасів корисних копалин, загальною вартістю понад 11 трл. Доларів США.

Історично це зумовило формування потужного промислового комплексу, а саме випереджаючий розвиток видобувної, металургійної, хімічної та інших енергоємних галузей з супутніми їм техногенно-екологічними проблемами.

          У старих гірничодобувних регіонах техногенно-екологічні проблеми протягом останніх десятиріч набули масштабного характеру і на даний час загрожують екологічними та техногенними катастрофами. Одним з таких регіонів є Кривбас, який щорічно скидає високомінералізовані отруйні води в річку Інгулець.

          Річка Інгулець віднесена до каталогу основних річок України і являється найбільшою правою притокою нижньої течії головної водної артерії України – річки Дніпро. Інгулець є основним джерелом, яке живить схід Кіровоградської області, Кривбас, південно-східні райони Миколаївської області і відіграє важливу роль у питній і промисловій водозабезпеченості вказаних регіонів.

          В басейні річки Інгулець формується близько 350 млн.куб.м стоку, або половина водних ресурсів області. Річка служить джерелом зрошення 200 тис.га земель засушливого степу Миколаївської та Херсонської областей, вода подається для пиття 500 тисячного населення Миколаєва.

          Тому не випадково чистота води в Інгульці, її стан викликає занепокоєння.

          На підставі оцінки сучасного екологічного стану Криворізький залізорудний басейн відноситься до гірничодобувного регіону з критичним станом довкілля.

          За 120-річну експлуатацію Криворізького родовища накопичилась значна кількість проблем, серед яких:

- необхідність відкачки та відведення 40=45 млн.куб.м./рік шахтних і кар”єрних вод та щорічна утилізація надлишку високо мінералізованих вод в обсязі 20-25 млн.куб.м;

- ліквідація гірничодобувних підприємств, що відпрацювали запаси та усунення екологічних наслідків їх діяльності;

- складування відходів видобутку та збагачення залізних руд, яких накопичилось понад 3.0 млрд. Тонн, площею близько 5,3 тис. га і сумарним об”ємом 1,5 куб. км. Та розкривних порід в обсязі 3,5 млрд. куб.м;

- забезпечення техногенної безпеки існування регіону в умовах наявності 49 млн.куб.м вироблених просторів і пустот в шахтах і кар”єрах, які в певних умовах можуть призвести до аварій на промислових підприємствах та техногенних катастроф.          

На підставі оцінки сучасного екологічного стану Криворізький залізорудний басейн відноситься до гірничодобувного регіону з критичним станом довкілля.

Тому не випадково чистота води в Інгульці, її стан викликає занепокоєння мешканців Миколаївщини.

Менеджери різного рангу: районного, обласного і вищого – ось уже декілька десятиріч вирішують екологічні проблеми та змагаються в управлінській теорії та використовують її на практиці.

В даній курсовій роботі поставлена мета – вирішити екологічні проблеми  менеджерами різного рівня.

2. Основи теорії прийняття рішень. Процес прийняття рішень

У науковій літературі зустрічається як розширене, так і вузьке розуміння процесу прийняття рішень в управлінні.

У розширеному розумінні прийняття рішень ототожнюється з усім процесом управління. Розширене розуміння охоплює не тільки процес прийняття рішень, але і його виконання та контроль результатів його реалізації. Але це не відповідає уявленню, що кінцевим результатом прийняття рішення є саме рішення.

У вузькому розумінні прийняття рішень розглядається лише як вибір кращого рішення з чисельних альтернатив. У процесі аналізу вузького розуміння необхідно враховувати, що альтернативні варіанти не виникають самі собою. Процес прийняття рішень складається не тільки з вибору кращого варіанту, але й з пошуку альтернатив, встановлення критеріїв оцінки, вибору способу оцінки альтернатив тощо.

Зважаючи на це можна запропонувати таке визначення категорії “прийняття управлінського рішення”: прийняття рішення – це процес, який починається з констатації виникнення проблемної ситуації та завершується вибором рішення, тобто вибором дії, яка спрямована на усунення проблемної ситуації.

3. Методи обгрунтування управлінських рішень. Визначення мети та прийняття управлінських рішень по екосистемі р. Інгулець

Управлінське рішення є інструментом впливу на об’єкт управління та окремі його підсистеми, важливою ланкою формування та реалізації відношень управління в організації; складає основу реалізації кожної функції менеджменту.

В теорії управління виділяють три основні моделі прийняття рішень:

класична модель;

поведінкова модель;

ірраціональна модель.

Класична модель спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Передбачається, що особа, яка приймає рішення повинна бути абсолютно об’єктивною і логічною, мати чітку мету, усі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи.

Отже, основні характеристики класичної моделі такі:

особа, яка приймає рішення, має чітку мету прийняття рішення;

особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо ситуації прийняття рішення;

особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо всіх можливих альтернатив і наслідків їх реалізації;

особа, яка приймає рішення, має раціональну систему впорядкування переваг за ступенем їх важливості;

мета особи, яка приймає рішення, завжди полягає у тому, щоб зробити вибір, який максимізує результат діяльності організації.

Отже, класична модель передбачає, що умови прийняття рішення повинні бути достатньо визначеними. Маючи повну інформацію, менеджери можуть вибирати альтернативу, яка щонайкраще відповідає потребам організації. Проте на практиці на процес прийняття рішень впливають чисельні обмежуючі та суб’єктивні фактори. Сукупність таких факторів у процесі прийняття рішень враховує поведінкова модель.

Поведінкова модель. Навідміну від класичної, поведінкова модель має такі основні характеристики:

-особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішення;

-особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо всіх можливих альтернатив;

-особа, яка приймає рішення, не здатна або не схильна (або і те, і інше) передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи.

Враховуючи ці характеристики Г.Саймон сформулював два ключових поняття поведінкової моделі:

1) поняття “обмеженої раціональності”, яке означає, що люди можуть тільки намагатися прийняти раціональне рішення, але їх раціональність завжди буде обмеженою (теоретично завжди існує рішення краще за прийняте);

2) поняття “досягнення задоволеності”. Оскільки досягти “повної раціональності” неможливо, менеджери бажають аби їх “страх” щодо прийняття не найкращого рішення пересилив намагання досягти оптимального рішення. Саме такий стан (той момент, коли приймається рішення) Г.Саймон охарактеризував як “досягнення задоволеності”, розуміючи під цим вибір, який є достатньо добрим за даних умов.

Прагнення менеджерів “досягти задоволеності” може бути обумовлено кількома причинами:

- вони можуть просто не хотіти ігнорувати власні інтереси, тобто продовжувати пошук нових альтернатив, коли вже ідентифіковані декілька прийнятних;

- вони можуть бути не здатними зважити та оцінити велику кількість альтернатив;

- можливо також втручання в процес прийняття рішень особистих, суб’єктивних факторів.

Ірраціональна модель грунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи. Ірраціональна модель найчастіше застосовується:

а) для вирішення принципово нових, незвичайних рішень, таких, які важко піддаються вирішенню;

б) для вирішення проблем в умовах дефіциту часу;

в) коли менеджер або група менеджерів мають достатньо влади, аби нав’язати своє рішення.

Процес прийняття рішень

В теорії прийняття рішень виділяють два основних напрямки досліджень: нормативний та описовий.

Представники нормативного підходу концентрують увагу на розробці організаційних, інформаційних та методологічних засад прийняття раціонального рішення. Нормативний підхід опрацьовує “правила руху” в управлінській роботі, дотримання яких має забезпечити прийняття раціонального рішення.

Описовий підхід спрямований на емпіричне дослідження поведінки окремих осіб та груп людей в процесі прийняття рішень. Він має на меті визначити закономірності формування в процесі взаємодії вихідних параметрів проблеми, що вирішується, та характеристик суб’єкта, який приймає рішення. В рамках нормативного підходу перш за все досліджується процедура (загальна технологія) прийняття управлінських рішень.

У процесі підготовки рішення часто виникає необхідність уточнення або коригування результатів попередніх етапів.

Розглянемо докладніше зміст кожного з етапів, концентруючи увагу тільки на ключових (принципово важливих) аспектах їх реалізації.

Діагноз проблеми включає наступні підетапи:

– виявлення та опис проблемної ситуації (означає усвідомлення та відбиття у будь-якій формі протиріччя поміж змінами у середовищі функціонування організації та її можливостями забезпечити за таких умов досягнення своєї мети);

– встановлення мети вирішення проблемної ситуації (визначення бажаного кінцевого результату вирішення проблемної ситуації);

– ідентифікація критеріїв прийняття рішення (визначення ознак, на закладі яких буде проводитись оцінка вирішення проблемної ситуації, а також упорядкування цих ознак за ступенем важливості).

2. Накопичення інформації про проблему означає збирання й обробку різноманітних відомостей щодо проблеми, яка розглядається. Якість вирішення проблеми залежить від якості інформації про неї.

Якість інформаційних матеріалів у свою чергу оцінюється за допомогою таких критеріїв:

1) об’єктивність – це інтегральний критерій, який поєднує у собі наступні часткові критерії:

повноти інформації (визначається наявністю відомостей, включаючи суперечливі, які необхідні та достатні для прийняття рішення);

точності інформації (ступінь відповідності інформації оригіналу);

несуперечливості інформації (окремі частини однієї і тієї самої інформації не мають суперечити одна одній);

переконливості інформації (доведеність інформації, яка примушує вірити у її достовірність);

2) лаконічність – це стислість та чіткість викладення інформації (досягається за рахунок високої згорнутості інформації без втрати її необхідної повноти);

3) актуальність – це відповідність інформації об’єктивним інформаційним потребам;

4) своєчасність – це здатність задовольняти інформаційну потребу у прийнятний для виконання строк;

5) комунікативність – це властивість інформації бути зрозумілою для того, кому вона адресована.

3. Розробка альтернативних варіантів означає розробку, опис та складання переліку усіх можливих варіантів дій, що забезпечують вирішення проблемної ситуації.

Політика організації – у даному випадку враховується суб’єктивний фактор при прийнятті рішення. Статус, влада, престиж, легкість виконання – усе це може вплинути на прийняття того, чи іншого рішення.

Кінцевим результатом прийняття рішення є саме управлінське рішення, яке постає, як первісний, базовий елемент процесу управління, що забезпечує функціонування господарської організації за рахунок взаємозв’язку формальних та неформальних, інтелектуальних та організаційно-практичних аспектів менеджменту.

Передумови були такі: 19 січня 1990 року із Снігурівки на адресу 12 сесії Верховної Ради УРСР було направлено лист „Короткі матеріали по річці Інгулець”, до питання „Про екологічну обстановку в республіці та заходах по її корінному поліпшенню”.

 В листі вказувалося, що протягом 32 років – щорічно в річку скидається 60 млн. куб. метрів високомінералізованих вод Кривбасу (солі хлору, натрію, заліза, кальцію, міді тощо). Тільки за 10 років на землі зрошувальної системи скинуто 2.2 млн.т солей, в т. ч. 0.64 млн.т токсичних солей хлору. Мінералізація поливної води, за даними інституту „Укргіпроводгосп”, в 3-4 рази перевищують норму, велика кількість соди, нітратів, сульфатів і т. д.

У зверненні вказувалося, що в 1970 році було прийнято постанову про захист річки Інгулець від шахтних вод Кривбасу, але Міністерство чорної металургії УРСР і СРСР його не виконують.

Високомінералізовані води Кривбасу продовжують нищити живу природу, забруднювати р. Інгулець, деградовано майже 38 тис.га поливних земель, сільському господарству нанесено величезних збитків. За останніх 10 років недоотримано сільськогосподарської продукції на 38,8 млн. крб.

6.04.90 р. (вих.№794-21) на даний лист отримано відповідь, в якій вказано, що в постанові Верховної Ради УРСР від 17.02.90 р. передбачено поетапне здійснення заходів по екологічному оздоровленню великих і малих річок, в тому числі і річки Інгулець, які будуть включені в республіканську і обласну програму охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів на Х111 п”ятирічку і до 2005 року.

Взагалі, починаючи з 60 років минулого століття, у річку Інгулець щороку скидалося в середньому 45 млн.куб. м. неочищених мінералізованих шахтних вод з гірничих виробіток Кривбасу.

На процес прийняття управлінських рішень впливає безліч різноманітних факторів. До найважливіших зпоміж них належать такі:

Ступінь ризику – розуміється, що завжди існує імовірність прийняття неправильного рішення, яке може несприятливо впливати на організацію. Ризик – фактор, який менеджери враховують свідомо, або підсвідомо, при прийнятті рішення, оскільки він пов’язаний із зростанням відповідальності.

Час, який відводиться менеджерові для прийняття рішення. На практиці більшість керівників не мають можливості проаналізувати усі можливі альтернативи, відчуваючи дефіцит часу.

До 1970 року усі шахтні води гірничодобувних підприємств Кривбасу скидалися у річки Інгулець і Саксагань. Середня мінералізація шахтних та кар’єрних вод на той час не перевищувала 5 г/л, при 10-12 г/л по деяким шахтам.

У 1970 році на завдання Мінчормету СРСР інститутами „Кривбаспроект” і „Укргіпроводхоз” розроблено технічний проект відведення шахтних вод Кривбасу, у якому була доведена технічна можливість і економічна доцільність використання шахтних вод для поповнення зворотних систем водопостачання збагачувальних фабрик Північного, Південного та Новокриворізького гірничо-збагачувальних комбінатів при умові комплексного вирішення низки водогосподарських заходів по Кривбасу.

Надлишки води, згідно виконаного проекту, накопичувалися у балці Свистунова, які потім в осінньо-зимовий період скидалися в річку Інгулець. Після цього річка промивалася із Карачуновського водосховища.

З метою наповнення водосховища питною водою Мінчормет СРСР вклав свою частку коштів в розмірі 38,5 млн. крб. (за цінами 1977 р.) на побудову каналу Дніпро-Інгулець.

Надлишки води з 1979 року по 1989 рік скидалися у міжвегетаційний період у річку Інгулець за спеціальними дозволами Держкомприроди СРСР, який запроваджував постійно зростаючі вимоги до зменшення забруднення навколишнього середовища.

Тому, у 1986 році інститут „Кривбаспроект” поновив проектні роботи щодо шляхів утилізації шахтних вод з техніко-економічного розрахунку „Відведення шахтних вод Кривбасу на період до 2000 р.”, у якому розглядалися варіанти відведення шахтних вод у акваторії Чорного і Азовського морів, переробка шахтних вод з отриманням товарних сольових продуктів, поховання цих вод у глибоких геологічних структурах. У 1988 році з ряду об”активних причин подальша розробка ТЕР була припинена.

Проте з 1989 року природоохоронними органами скиди у річку Інгулець були заборонені.

У цьому ж році підприємствами підземного Кривбасу були здійснені заходи по зменшенню відкачки шахтної води з 40 млн. куб. м. до 27-29 млн.куб.м. в основному за рахунок припинення подачі в шахти питної води.

Подальший перебіг подій змусив Мінчормет СРСР, Держбуд СРСР, Держкомприроди СРСР поновити роботи над проблемою. Було видане завдання інститутам „Кривбаспроект”, „ВНДІчорметенергоочистка”, „ВІОГЕМ”, „Механобрчормет”, „Укрводоканалпроект”, „Південіпроруда” на розробку „Основних положень до ТЕР відведення шахтних вод Кривбасу” з метою багатоваріантного аналізу для вибору перспективного напрямку вирішення проблеми.

Були розглянуті наступні варіанти відведення та використання шахтних вод Кривбасу на період до 2030 р.:

Варіант 1 – відведення шахтних вод у Чорне море;

Варіант 11 - відведення шахтних вод у ставок – накопичувач Запорізького залізорудного комбінату, розташованого в Утлюкському лимані Азовського моря;

Варіант 111 – поховання шахтних вод у геологічні структури;

Варіант 1У – опріснення шахтних вод та їх утилізація;

Варіант У – використання шахтних вод на гірничо-збагачувальних комбінатах Кривбасу з щорічним скидом надлишків і розбавленням їх прісною водою. (Існуюча схема).

          На основі укрупнених вартісних показників та екологічної оцінки був рекомендований варіант опріснення шахтних вод.

Прийняття рішення. На цьому етапі здійснюється порівняння альтернатив за очікуваними ефектами їх реалізації та вибір кращої альтернативи на закладі критеріїв, ідентифікованих на етапі діагнозу проблеми. При цьому слід зауважити, що на етапі прийняття рішення суб’єкт управління має доповнити результат формалізованого аналізу (найкращий варіант) неформальними знаннями про об’єкт управління. Ці знання випливають з досвіду та інтуіції суб’єкта управління.

В практиці прийняття рішеннь часто виникає питання про доцільність застосування групового або індивідуального підходу до процедури прийняття рішень.

У 1990 році Радою Міністрів УРСР був об”явлений Всесоюзний конкурс на краще виконання проекту по демінералізації шахтних вод Крив басу. Кращими було визнано проекти інститутів ”ВНДІ „Промтехнологія” (м.Москва) та „СвердловНДІхіммаш” (м.Єкатеринбург). Ними за участю також Московського енергетичного інституту, інституту „Кривбаспроект”, Сакського інституту „Йодо-бром”, Криворізького гірничорудного інституту з 1990 по 1993 рік був розроблений технічний проект „Комплексна переробка шахтних вод шахти „Батьківщина”. Потужність комплексу 600 куб.м./год, або 5,28 млн.куб.м./рік з річними витратами електроенергії 19,7 мВт, природного газу 12,6 млн.куб.м. При цьому вартість капітального будівництва становила 110 млн. крб. (в цінах 1984 р.).

Технічний проект не був затверджений, як занадто дорогий.

З тих же причин не реалізовано альтернативний варіант, розроблений ДНДПІхімтехнології (м.Сєвєродонецьк) методом вимерзання і застосування новітніх технологій.

На жаль, ситуація ускладнюється тим, що енергоємні технології очистки шахтних вод, що пропонувалися дотепер не прийнятні, а фінансування необхідних наукових і технічних заходів у централізованому порядку із коштів Держбюджету є малоймовірним.

Також ці процеси породжують за собою нові екологічні проблеми: створення надмірної кількості вилучених солей (тільки для Криворізького басейну це приблизно 600-900 тис.т на рік), створення нових полігонів для тимчасового складування вилучених солей з метою їх подальшої переробки або утилізації.

Внаслідок використання води з Інгульця для поливу сталося погіршення фізико-хімічних властивостей грунту на поливних землях, втратилася його родючість. Економічні збитки досягли десятків мільйонів карбованців.

Скид високо мінералізованих зворотних шахтних вод гірничорудних підприємств Кривбасу, як виняток, з метою запобігання аварійних ситуацій, у 1989 році було дозволено рішенням постійної надзвичайної комісії при Раді Міністрів УРСР. Було скинуто 11,8 млн.куб м. В 1990 і в 1992 роках було дозволено скинути по 11 млн.куб.м., а починаючи з 1994 року це увійшло в систему і щорічно скидається від 17 до 32 млн.куб.м. отруйних вод, які додатково забруднені стоками господарсько-побутової каналізації м.Кривого Рогу.

Незважаючи на тривогу, занепокоєність населення, громадсткості неодноразові звернення в Міністерство чорної металургії через місцеві обласні, республіканські газети, через народних депутатів СРСР Д.В.Лісничого, Л.Г.Шараєва у Раду Міністрів УРСР Кривбас продовжував скидати шахтні води, наносячи непоправної шкоди здоров”ю людей, фауні, грунту.

В 1989 році виборці Снігурівського району направили телеграму президії З”їзду народних депутатів СРСР – народному депутату Лісничому Д.В. такого змісту: „Просимо спитати у міністра чорної металургії СРСР: коли буде припинено згубний скид шахтних вод Кривбасу у річку Інгулець, води якої використовуються для зрошення 200 тисяч гектарів землі, а також для питного постачання населення? Спостерігається інтенсивне засолювання грунту, що веде до його повної деградації. Річка вимагає негайного очищення від мулу, що містить шкідливі для людей речовини.”

З Москви до Снігурівки народні депутати надіслали відповідь: „Зроблено депутатський запит Голові Ради Міністрів СРСР тов. Рижкову М.І.

1. Чому міністром чорної металургії тов. Колпаковим С.В. не вживаються заходи по припиненню скиду мінералізованих шахтних вод Кривбасу з підвищеним вмістом хлору в річку Інгулець, яка використовується для зрошення 200 тисяч гектарів землі і водопостачання населення Миколаєва?

2. Хто відповість за завдані збитки відомством чорної металургії землеробству і населенню Миколаївської області?

3. Чи планується виділення коштів міністерства чорної металургії або коштів з централізованих джерел для очистки річки Інгулець від скиду шкідливого мулу?

Відповідь заступника міністра була така:

„З метою захисту річки Інгулець від забруднення шахтними водами гірничорудними підприємствами державного, виробничого об”єднання „Південруда” виконуються в повному обсязі намічені заходи по запобіганню скидів мінералізованих вод з річки Інгулець та Саксагань.

Для вивчення впливу гірничорудних підприємств Кривбасу від забруднення річки Інгулець Український філіал Центрального науково-дослідного Інституту комплексного використання водних ресурсів (м. Київ) по договору з виробничим об”єднанням „Кривбасруда” виконує роботу „Визначення впливу гірничорудних підприємств Кривбасу за забруднення річки Інгулець і виборів оптимального режиму санітарних попусків з каналу Дніпро-Інгулець через Карачуновське водосховище”.

В доповнення до цієї роботи ВО „Кривбасруда” укладений договір з Українським філіалом згаданого інституту на дослідження хімічного складу мулових відкладень в річці на ділянці від Кривого Рогу до Снігурівки. А також хімічного складу води на цій ділянці і вище Карачуновського водосховища, визначення ступеня забруднення радіонуклідами, впливу стоків з сільськогосподарських угідь на забруднення річки і інше. Роботи планується закінчити у 1990 році.

У відповідності з дорученням Ради Міністрів України№999/68 Держкомприродою УРСР і Миколаївським облвиконкомом організується комісія для визначення джерел забруднення річки Інгулець і дольової участі у фінансуванні робіт по розчистці річки в районі міста Снігурівки. Після виконання досліджень і визначення джерел забруднення річки Інгулець буде прийнято рішення про дольову участь у фінансуванні подальших робіт на оздоровлення річки.”

Потім у Снігурівці відбулася технічна нарада з питань розчищення річки Інгулець й відведення високомінералізованих шахтних вод Кривбасу. В ній взяли участь представники обласного і районного держкомітетів по охороні природи, облводгоспу, облагропрому, санітарної служби, АПО, управління каналами Інгулецької зрошувальної системи, УкрНДІЗЗу, проектних організацій Кривого Рогу, виробничих об”єднань”Кривбасруда”, „Південь руда”.

На нараді відмічалося, що в околицях Снігурівки помітно погіршала якість води в Інгульці та підземних джерелах водопостачання, відбулося значне замулення русла річки вище головних насосних станцій Інгулецької та Явкинської зрошувальних мереж. На кожен гектар зрошуваних полів разом з поливною водою щорічно надходить 3,5 – 4 тонни різноманітних солей, що привело до засолювання грунтів, різкого зниження їх родючості, погіршання фізико-хімічних властивостей.

За останні роки спостерігається підвищення рівня шлунково-кишкових захворювань серед населення, що є наслідком низької якості питної й поливної води. Інгулець фактично перетворився на скидну канаву для залізорудних підприємств Кривбасу.

Одним з найскладніших етапів раціональної технології прийняття рішень є пошук альтернативних варіантів. В управлінській практиці використовуються різноманітні методи творчого пошуку альтернативних варіантів, які умовно поділяють на три групи:

методи індивідуального творчого пошуку (аналогії, інверсії, ідеалізації);

методи колективного творчого пошуку (“мозковий штурм”, конференція ідей, метод колективного блокноту);

методи активізації творчого пошуку (метод контрольних запитань, метод фокальних об'єктів, метод морфологічного аналізу).

Метод аналогії передбачає використання схожого відомого рішення, «підказаного», наприклад, технічною, економічною або художньою літературою, яке виникло як результат спостереження за явищами природи тощо.

Учасники наради вирішили:

- Погодитись з пропозицією спеціалістів району і області про розробку, як одного з варіантів першочергових заходів по захисту Інгульця і зрошуваних земель, можливості будівництва насосної станції в районі села Василівки для відкачування високомінералізованих вод і скиду їх по Вірьовчиній балці, організації розчищення русла річки від головних насосних станцій до місця перехоплення скидних вод.

- Снігурівському райдержкомітетові по охороні природи клопотати перед Радою Міністрів УРСР про створення міжвідомчої комісії по встановленню джерел забруднення Інгульця з метою визначення дольової участі підприємств й організацій у фінансуванні проектних і будівельних робіт по врятуванню й відродженню Інгульця.”

Постановою Ради Міністрів УРСР від 16.06.89 р. №161 заборонено скид високомінералізованих вод в річку Інгулець.

На сьогоднішній день залишається в дії схема використання шахтних вод в зворотних циклах ГЗК, з накопиченням надлишків і їх щорічним скидом в річки Інгулець і Саксагань та обов”язковою наступною промивкою цих річок прісною водою.

Дозволений вміст хлоридів в стічних шахтних водах складає 3000-3700 мг/л при нормі для водойм 350 мг/л. При цьому з кожним роком в „Регламентах скиду” збільшується дозволений рівень хлоридів та загальної мінералізації. В регламенті скидів на 2001-2002 рр. Дозволений вміст хлоридів дорівнює 3999 мг/л.

Скиди останніх років поліпшили ситуацію, але повністю проблема не вирішена. Утилізація високомінералізованих шахтних вод – є складною, найгострішою і поки що невирішеною екологічною проблемою не тільки Криворізького басейну, а й усієї України, яку можливо вирішити тільки на державному рівні.

4. Контроль за виконаннямрішень та основних напрямків реабілітації екосистеми р. Інгулець

Річка Інгулець віднесена до каталогу основних річок України і являється найбільшою правою притокою нижньої течії головної водної артерії України - річки Дніпро. Інгулець є основним джерелом, яке живить схід Кіровоградської області, Кривбас, південно-східні райони Миколаївської області і відіграє важливу роль у питній і промисловій водозабезпеченості вказаних регіонів.

Інгулець бере свій початок з заболоченої балки поблизу с. Топила Знам'янського району, Кіровоградської області. Потім прямуючи Дніпропетровською, Миколаївською та Херсонською областями впадає в р. Дніпро на 46 км від його гирла. При впадінні річка розділяється на два рукави, з яких лівий має довжину 1,5 км, а правий 0,9 км.

У басейні річки Інгулець розташований один з найважливіших індустріальних промрайонів країни - Криворізький басейн. Провідне місце у цьому районі належить підприємствам чорної металургії, машинобудуванню та металообробці, електроенергетиці, паливній промисловості.

Площа зрошуваних земель в басейні Інгулець на рівень 2003 року становить 82,9 тис. га, з яких в Кіровоградській області - 13,1 тис. га, Дніпропетровській -25,3 тис. га, Миколаївській - 39,2 тис. га, Херсонській області - 5,3 тис. га.

Джерелом зрошення є стік р.Інгульця та її притоків, зарегульований ставками і водосховищами та дніпровська вода.

Сучасна екологічна ситуація в басейні Інгульця залишається напруженою внаслідок значних обсягів мінералізованих зворотних вод, накопичених у хвостосховищах гірничорудних підприємств Кривбасу. Крім того річку Інгулець забруднюють стоки комунального господарства, промислових та сільськогосподарських підприємств. Так, у 2001 році в Інгулець скинуто 175,3 млн.м³ з них забруднених 158,1 млн.м³ , а взагалі без очистки – 64,9 млн.м³ .

Стоку річки Інгулець недостатньо для розбавлення стічних вод до дозволених граничних концентрацій.

З метою забезпечення подачі води належної якості на водопостачання м. Миколаєва та зрошення сільгоспугідь в Миколаївській та Херсонській областях, щорічно Кабінетом мінісрів України приймаються розпорядження щодо промивки річки Інгулець.

Основними напрямками щодо робіт з екологічного оздоровлення малих річок в басейнах Інгулець та Саксагань є:

- винесення прибережних захисних смуг для проведення на них комплексних водоохоронних заходів;

- залучення органів місцевої влади до фінансування повних комплексів водоохоронних заходів при роботах на малих річках;

- втілення концепції ґрунтозахисного землеробства (упорядкування землекористування, тобто вилучення з класу орних заплавних земель та земель, на яких спостерігаються ерозійні процеси);

- заліснення території до оптимальної норми - 16% (сюди входить і посадка водозахисних лісосмуг і протиерозійні лісонасадження);

-  призупинення робіт з господарського використання заплав малих річок,
які негативно впливають на їх стан;

- забезпечення контролю за використанням і якісним станом вод малих річок;

- використання прогресивних технологій і міжнародного досвіду по екологічному оздоровленню малих річок;

- створення руслових водоохоронних смуг з посадженням вищої водної рослинності (ВВР), а також створення заплав, заводей, рукавів з вирощуванням
ВВР, покращення санітарно-гігієнічного стану територій міст та селищ, реа
лізація багатоцільових організаційно-технічних заходів, націлених на поліп
шення екологічного стану сельбищних територій;

- посилення робіт з екологічного виховання населення, пропаганди раціонального використання й охорони водних ресурсів.

Проблема техногенно-екологічного забруднення гірничодобувних територій, де головними джерелами забруднення є накопичувані промислових відходів, мінералізованих шахтних та рудникових вод, потребує термінового розв'язання.

Гірничодобувні роботи суттєво впливають на навколишнє середовище і створюють умови для активізації небезпечних геологічних процесів, одним з яких є осідання денної поверхні землі, внаслідок чого виникають небезпечні явища: інтенсивне підтоплення житлових масивів та об'єктів господарювання, заболочування значних територій, утворення джерел, озер і боліт у пониженнях рельєфу.

В результаті закриття гірничо-видобувних підприємств, шахт і розрізів необхідно передбачити вирішення комплексу еколого-гідрогеологічних, у тому числі водоохоронних проблем, передбачених Водним кодексом України / ст. 105, "Охорона підземних вод"/. Це, насамперед, здійснення заходів щодо попередження забруднення підземних вод, обладнання локальної мережі спостережувальних свердловин для контролю за рівнями та якісним станом цих вод.

Програмою передбачаються заходи щодо охорони земель від засолення, підтоплення, забезпечення умов відтворення природних ландшафтів у зонах розміщення цих об'єктів.

З метою поліпшення забезпечення якісною водою населення і галузей економіки, вирішення водогосподарських і екологічних проблем басейнів річок та регіонів України, у тому числі і гірничодобувних, впродовж 1999-2002 років Урядом України визначені основні напрями цієї діяльності в законах та програмах, зокрема це Концепція розвитку водного господарства України, затверджена Постановою Верховної Ради України від 14.01.2000 № 1390-ХІУ та Закон України "Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства", прийнятий 17 січня 2002 року, до складу якого увійшли програми водогосподарського напрямку.

Метою програмних документів є впровадження державної політики, спрямованої на запобігання зростанню антропогенного впливу на довкілля, забезпечення екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення і виснаження, раціональне використання водних ресурсів, забезпечення сталого функціонування екосистем у басейнах річок України, запобігання шкідливій дії вод і ліквідації її наслідків.

Для реалізації зазначених природоохоронних заходів передбачається:

- при формуванні державного бюджету виділяти кошти на фінансуванню Комплексних програм природоохоронного спрямування у повному обсязі :

- - віднесенням витрат на вказані цілі до захищених статей бюджету;

- розробити і ввести в дію та забезпечити неухильне дотримання суб'єкта
ми господарювання нормативів з граничного навантаження на навколишнє
середовище;

- провести інвентаризацію, паспортизацію та оцінку технічного стану потенційне небезпечних об'єктів (підземні виробки, пустоти, будівлі та споруди, що розміщені в зоні їх розповсюдження) та вжити вичерпних заходів для запобігання їх руйнування.

Згідно з Законом України "Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства", підприємства гірничодобувної галузі щорічно зобов'язані погоджувати з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує виконання зазначеної Програми заходи, на які спрямовуються кошти від збору за забруднення на