Скачать

Специфіка навчання грамоти шестирічних першокласників

Зміст

Вступ

Розділ 1. Специфіка навчання грамоти шестирічних першокласників

1.1 Психологічні особливості навчання дітей з шести років

1.2 Особливості методики навчання грамоти шестирічних першокласників

Розділ 2. Перевірка ефективності експериментального дослідження окресленої проблеми.

2.1 Організація і зміст експериментального дослідження.

2.2 Перевірка ефективності запропонованої методики формування навички письма.

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Освіта – стратегічна основа розвитку особистості, суспільства, нації й держави, запорука майбутнього, найбільш масштабна і людиноємна сфера суспільства, його політичної, соціально-економічної, культурної й наукової організації. Вона є засобом відтворення й нарощування інтелектуального, духовного потенціалу народу, виховання патріота і громадянина, дієвим чинником модернізації суспільства, зміцнення авторитету держави на міжнародній арені.

На сучасному етапі формування освіти одне з головних завдань – створення необхідних умов для повноцінного розвитку і самореалізації кожного громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися протягом життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства. Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті, визначаючи стратегію радикальної модернізації освіти, головною її метою вважає створення умов для “розвитку, самоствердження і самореалізації особистості впродовж життя (1, С.4).

Початкова освіта – це перший освітній рівень, який закладає фундамент загальноосвітньої підготовки школярів. Тому пріоритетне завдання навчання у початковій школі на сучасному етапі має не лише сформувати в учнів певну кількість знань, загальнонавчальних умінь та навичок, а забезпечити подальше становлення особистості дитини, розвиток її розумових здібностей, і в першу чергу навчити дітей самостійно і творчо мислити. В.Сухомлинський прагнув, щоб початкова школа стала “школою мислення, фундаментом творчих розумових сил учнів” (26, С.429).

Розв’язання актуальних завдань національно-державного будівництва в Україні неможливе без всебічного реформування освіти. Від школи значною мірою залежить ступінь стабільності та надійності історичних перетворень нашого часу, оскільки лише енергійне, вільне від старих стереотипів покоління може повною мірою реалізувати нові соціально прогресивні ідеї.

Реформування національної освіти стосуєтья всіх її ланок.

Одне з найважливіших завдань реформи загальноосвітньої школи й професійної школи - поступовий перехід до навчання дітей у перших класах із шести років, а відтак перед чотирирічною початковою ланкою ставляться якісно нові завдання: закласти основу для всебічного розвитку дітей, формувати міцні навички вільного, виразного читання, рахунку, грамотного письма, культури мови і поведінки, виховувати сумлінне ставлення до навчання і суспільно корисної праці, прищеплювати любов до Батьківщини. Рік, на який збільшено навчання у початкових класах, має бути максимально використаний для поліпшення фізичного розвитку дітей, для організації занять музикою, образотворчим мистецтвом і пізнання навколишньої дійсності.

Головне завдання – правильно визначити об'єктивну готовність шестирічної дитини до навчання в школі. Зробити це не так просто, оскільки в цьому віці досить інтенсивно відбуваються складні процеси психофізичного та морального розвитку особистості.

Для шестирічних першокласників процес навчання грамоти триває протягом усього навчального року. Тому знання, уміння й навички з рідної мови, здобуті шестирічними першокласникама у період оволодіння грамотою, стають основоположними для них в усьому подальшому навчанні.

Перший клас-той рубіж, де відбуваються ломка звичних стереотипів поведінки і формування норм поведінки школяра. Щоб допомогти дітям без зайвих ускладнень увійти в шкільне життя, необхідні максимум уваги до кожного учня, такт, терпіння, чітка система у відносинах між ним і вчителем, щоб радість від спілкування школярів між собою та з педагогом була домінуючим почуттям у подальшому їх навчанні у школі. Гра – найбільш ефективний засіб реалізації завдань навчального процесу, засвоєння навчального матеріалу, формування практичних навичок та вмінь, норм поведінки. Як зазначав Ш.О.Амонашвілі, гра для дітей основна форма розвитку, форма вільного спонтанного виявлення функціональної тенденції дитини. Тому гра має бути основною формою навчальної діяльності молодших школярів, їхнього ставлення до навколишньої дійсності, до товаришів, до дорослих.

Уроки навчання грамоти, як ніякі інші, дають можливість для формування у першокласників важливих загальнонавчальних умінь і навичок. Це передусім уміння слухати вчителя і товаришів по класу; відповідати на запитання педагога і виконувати його завдання, розпорядження; додержувати правильної постави під час читання й письма; тримати правильно ручку й олівець тощо. Та й основні вміння – читати й писати, які формуються на уроках навчання грамоти, також належать до найважливіших умінь загальнонавчального характеру.

Навчання грамоти, за словами К.Д.Ушинського, мають забезпечувати самодіяльність дитини (сучасною мовою – це пізнавальну активність і самостійність), систематично вправляти її пам'ять і мислення, збуджувати інтерес до навчання. Настанова видатного вітчизняного педагога, як бачимо, залишається в силі й для організації сучасного навчально-виховного процесу з першокласниками, хоча, безумовно, добираючи навчальні прийоми, ми не можемо не враховувати того, що сьогодні грамотою доводиться оволодівати не дев'яти-десятирічним дітям, а шести-семирічним.

Сучасний педагог повинен пам'ятати, що період навчання грамоти – це один з найважливіших і найвідповідальніших етапів у житті дітей, у розвитку їхнього мислення і мовлення, у зростанні їхньої свідомості, у формуванні особистості в цілому.

З перших кроків навчання дітей у школі вчитель має формувати у них правильне ставлення до навчання як до праці. Думку про те, що навчання – це праця школяра, праця важлива, суспільно значуща, повинен міцно усвідомити кожний учень. Не меншою мірою інколи таку думку слід формувати і в батьків першокласників. Батьки повинні поважати й цінувати шкільну працю своєї дитини. Особливо це важливо в стосунках із шестирічними школярами, де слово дорослих відіграє важливу роль в оцінюванні як самої навчальної діяльності дитини, так і її наслідків.

К.Д.Ушинський підкреслював, що в період навчання грамоти на уроках читання й письма має панувати бадьора, оптимістична атмосфера, яка б виключала пригнічення дитини, приниження її особистості. Це особливо стосується тих дітей, які з певних причин на перших порах відстають від своїх ровесників в оволодінні навичками читання й письма. Вчитель, який навчає шестирічних школярів, повинен пам'ятати, що в переважній більшості випадків дитина не може оволодіти складовим читанням або правильним написанням букви, складу чи слова не через лінощі, а через якість інші, об'єктивні причини. І завдання вчителя – виявити цю причину, по можливості усунути її й підвести дитину до посильного успіху.

Навчальний матеріал із різних предметів ставить першокласників перед необхідністю виділяти істотні властивості, притаманні як одному фактору чи явищу, так і цілому їх ряду, формулюючи відповідні висновки. Суттєві властивості предмета виявляються через включення його у зв'язки з іншими предметами і порівняння цих предметів. Таке включення С.Л.Рубінштейн розглядав як основний спосіб мислення. Формування цього способу має важливе значення для розумового розвитку, оскільки дає змогу розглядати предмет із різних сторін, в різних аспектах, а отже, пізнавати предмет у його взаємозв'язку з іншими предметами.

Оволодіння грамотою повинно стати для дітей якомога природнішим процесом, який хоча б у загальних рисах був би подібним до засвоєння рідного мовлення в ранньому віці. Цьому значно сприятиме формування і розвиток у дітей внутрішніх мотивів до навчання читати.

Позитивні мотиви навчання читання й письма можливо сформувати у шестирічок тільки за умови, якщо на уроках грамоти, за словами К.Д.Ушинського, пануватиме бадьора, оптимістична атмосфера, яка б виключала психічну й фізичну перевтому дитини, пригнічення або приниження її особистості. Особливо це стосується дітей, які дещо відстають від своїх ровесників в оволодінні тими чи іншими навчальними вміннями. Учитель має пам'ятати, що подібні випадки трапляються внаслідок певних об'єктивних причин, які потрібно своєчасно виявити й усунути. Значущість такого питання й зумовила вибір теми даної роботи.

Метою даної роботи є дослідження питання особливості навчання грамоти шестирічних першокласників.

Об’єкт дослідження – процес формування графічної навички письма у першокласників..

Предмет дослідження – методичне забезпечення процесу формування графічної навички письма у першокласників.

Для досягнення мети ставились такі завдання:

- розкрити психологічні особливості навчання дітей з шести років;

- розкрити особливлості методики навчання грамоти шестирічних першокласників;

- ознайомити з досвідом навчання грамоти шестирічних першокласників;

- експериментально перевірити методики навчання письма шестирічних першокласників.

Методичне забезпечення – зошити з друкованою основою, азбука в малюнках, таблиці – зразки рукописних літер.

Робота складається із вступу, основної частини, яка містить теоретичний та практичний аспект викладення питання, висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Специфіка навчання грамоти шестирічних першокласників

1.1. Психологічні особливості навчання дітей з шести років

Надійна основа успішної організації навчання і виховання - врахування психофізіологічних особливостей і закономірностей розвитку учнів. В ефективному навчально-виховному процесі засвоєння дитиною знань, умінь і навичок здійснюється в єдності із всебічним розвитком її особистості. Обстоюючи це важливе положення психології про співвідношення між розвитком і навчанням, Л. С.Рубінштейн зазначав, що “дитина розвивається, виховується і навчається, а не розвивається і виховується, і навчається” (Цит. за:..., с.25). При цьому розвиваючим є не усяке навчання, а лише те, яке не тільки враховує доступне дитині в процесі самостійної діяльності, але і зорієнтоване на “зону найближчого розвизвитку”, тобто на те, що дитина може виконати під керівництвом і за допомогою дорослих.

У періодизації психічного розвитку дитини, яку наука пропонує на сьогоднішній день, дошкільний вік має визначені межі – від 3 до 7 років. Криза 7 років є перехідним періодом і ніби відокремлює молодший шкільний від дошкільного дитинства. Проте у зв’язку із реформою школи зараз багато дітей вступають до школи і включаються в навчальну діяльність не з 7, а з 6 років. Внаслідок цього виникає багато питань, що вимагають спеціального обговорення. Якщо 6-річна дитина починає вчитися в школі, чи значить це, що вона розвивається швидше та перестає бути дошкільником і, таким чином, піднімається на наступний віковий щабель. Чи корисно в цьому віці в шкільне навчання і взагалі, яким це навчання має бути? Чи всі діти можуть вчитися з : років? Що таке психологічна готовність до школи? Ці та ряд інших питань хвилюють і вчителів, і батьків 6-річних дітей.

Усі психологи, що працюють з 6-річними дітьми доходять одного висновку: 6-літній першокласник за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільником. Він зберігає особливості мислення, властивості дошкільного віку; у нього переважає мимовільна пам’ять (запам’ятовується, головним чином, те, що цікаво, а не те, що потрібно запам’ятовувати); специфіка уваги така, що дитина здатна продуктивно займатися тією самою справою не більше 10-15 хвилин.

Психологічні особливості розвитку 6-річних дітей створюють додаткові труднощі в процесі навчання. Пізнавальні мотиви, що зумовлюються ситуацією, коли дитині самій цікаво дізнатися про щось, ще хиткі та ситуативні, тому під час навчальних занять у більшості дітей вони з’являються та підтримуються тільки завдяки зусиллям учителя. Завищена самооцінка (а це зовсім не означає, що вчителю потрібно її знижувати, навпаки, потрібно дуже бережно ставитись до Я-концепції дитини) також характерна для більшості дітей. Це призводить до того, що дітям важко зрозуміти критерії педагогічної оцінки. Вони вважають оцінку своєї навчальної роботи оцінкою особистості в цілому, і, коли вчитель говорить: “Ти зробив неправильно”, - це сприймається як “Ти – поганий”. Негативні оцінки, зауваження викликають занепокоєність, стан дискомфорту, тому дуже часто значна частина учнів стає пасивною, кидає почату роботу або вимагає допомоги та підтримки вчителя. Дитина ні фізично, ані психічно не може повністю контролювати свою поведінку на уроці, великою мірою це залежить від емоційного стану дитини, що ускладнює як відносини з педагогом, так і колективну роботу дітей на уроці.

Не будемо перераховувати усі особливості розвитку дошкільника. Очевидно, що дітей 6 років навчати важко і таке навчання має будуватися з урахування специфіки їхнього розвитку. У світовій педагогічній практиці накопичено великий досвід навчання з 6 років і навіть більш раннього віку.

Присутність 6-річних дітей у школі припускає м’який та гнучкий режим – тривалість уроку має бути не більше 35 хвилин, у перервах між заняттями передбачаються фізкультурні розминки, ігри, прогулянки, денний сон, відсутність домашніх завдань тощо. Справедливе зауваження про домашні завдання більше 100 років назад зробив відомий український педагог К.Д.Ушинський: для вчителя неприпустимо захоплюватися домашніми завданнями – це призводить до розумового та фізичного перевантаження дітей. Обсяг навчального матеріалу має бути невеликим (знання й уміння, які діти опанують за три роки навчання в початкових класах, починаючи учитися з 7 років, практично ті самі, що в дітей, що навчаються з 6 років у 4-річній початковій школі). Важливу роль відіграє наявність великої кількості загальнорозвивальних занять (фізкультура, музика, ритміка, образотворче мистецтво, праця, екскурсії). Упродовж тижня рекомендується проводити 20 уроків, з них 8 мають відводитись на предмети естетичного циклу та праці. Не слід забувати також, що 6-річні діти потребують медичного контролю за станом здоров’я, особливих програм та методів навчання. Але, незважаючи на прагнення більшості директорів шкіл і вчителів реалізувати ці принципи навчання, постає ряд проблем, і насамперед психологічних.

Комплексне дослідження різних аспектів розвитку 6-річних дітей показало, що вони почуваються спокійніше й впевненіше – психологічно комфортно – при навчанні у підготовчих групах дитячого садка або в окремому приміщенні початкової школи, порівняно з навчанням у загальному шкільному приміщенні. І справа тут не лише в тому, що умови дитячого садка більш звичні для дитини і цим полегшується процес її адаптації до нової, навчальної діяльності. І навіть не в тому, що сприятливі умови в силу об’єктивних причин змогли створити далеко не в усіх школах (доводиться перевищувати оптимальну наповненість класів через відсутність додаткових класних кімнат і вчителів, не вистачає приміщень для ігор і т. ін). Головна причина полягає в тому, що ритм життя в дитячому садочку, стиль спілкування дітей з дорослою людиною й між собою більше відповідає розвитку психіки дитини-дошкільника. Внаслідок своєї соціальної нестабільності, труднощів пристосування до нових умов і відносин 6-річна дитина відчуває гостру потребу в безпосередніх емоційних контактах, а у формалізованих умовах шкільного навчання ця потреба не задовільняється.

Психологи та педагоги наводять багато доводів “за” і “проти” шкільного навчання з 6 років. Найбільш серйозні заперечення проти шкільного навчання в цьому віці висував у свій час Д.Б.Ельконін. Він писав, що перехід на наступний, більш високий етап розвитку у дітей визначається тим, наскільки повно прожитий попередній період, наскільки дозріли ті внутрішні протиріччя, що можуть розв’язуватися шляхом такого переходу. Якщо ж цей період буде зроблений для того, щоб ці протиріччя дозріли, тобто штучно форсуватиметься без урахування об’єктивних факторів, то істотно постраждає формування особистості дитини. Скорочення дошкільного дитинства на один рік може порушити сформований процес розвитку дітей і не принести користі. Д.Б.Ельконів вважав, що замість організації навчання з 6 років доцільніше розширити мережу підготовчих груп дитячих садків, в яких зручніше готувати дітей до школи, оскільки дітям у дитячому садку краще, вони живуть більш повним, більш різноманітним життям і виглядають життєрадіснішими й здоровішими, ніж їх однолітки-школярі.

Де б діти не навчались у свої 6 років, вчитель і вихователь повинні враховувати її вікові особливості. Наприклад, 6-річна дитина швидко втомлюється, виконуючи одноманітну роботу, тому в класі потрібно забезпечити зміну різних видів діяльності. Через те урок має складатися з декількох частин, об’єднаних загальною темою. Не можна давати завдання, типові для традиційного шкільного навчання, що потребують тривалого зосередження погляду на окремому предметі, виконання серії монотонних точних рухів (в першу чергу це стосується нічим не виправданого захоплення письмом на уроках) і т. п. Оскільки дитина прагне все вивчити в наочно-образному і наочно-дійовому планах, велика увага має приділятися практичним діям з предметами, роботі з наочним матеріалом. Відчуваючи велику потребу у грі та напружено-емоційній насиченості всього життя, 6-річна дитина значно краще засвоює програму в ігровій формі, ніж у стандартній ситуації навчального заняття. Тому необхідне постійне введення в урок елементів гри, проведення спеціальних дидактичних та розвивальних ігор.

Не будемо перелічувати всіх особливостей побудови уроку, відзначимо один принципово важливий момент. У 6 років ще існують значні труднощі з довільною поведінкою: у дошкільному віці доцільність лише починає формуватися. Звичайно, дитина вже може якийсь час керувати своєю поведінкою, свідомо прагнути виконання поставленої перед нею мети, але при цьому вона ще легко відволікається від своїх намірів, переключаючись на щось несподіване, нове, привабливе. Більше того, у 6-річних дітей недостатньо сформований механізм регуляції діяльності, яка спирається на соціальні норми та правила. Їхня активність, творча ініціатива не можуть виявлятися в умовах твердих вимог, суворо регламентованого спілкування. І якщо, наприклад, дитину сварять за те, що вона намалювала не червоне, як було потрібно, а зелене сонце з червоними променями – це красиво), у неї замість розуміння шкільних правил виникає здивування, образа, страх помилитися наступного разу. Авторитарний стиль спілкування із 6-річними дітьми не просто не бажаний, він неприпустимий!

Що ж відбувається з дитиною, якщо вона все-таки потрапляє у формалізовану систему шкільного навчання, в якій недостатньо враховують її особливості? Як показали комплексні дослідження, що проводились у школах, за несприятливих умов часто погіршується стан здоров’я дітей: може знижуватися вага, зменшуватися кількість гемоглобіну в крові; знижується гострота зору, з’являються головні болі У зв’язку з погіршенням загального самопочуття дитина починає часто хворіти, знижується її і так невисока працездатність, що негативно позначається на навчанні. В окремих випадках виникають неврози, шкільна дезадаптація.

Цікаве в психологічному плані явище було встановлено науковцями під керівництвом Д.Б.Ельконіна. Виявилося, що в 6-річних дітей в умовах регламентованого спілкування швидше, ніж у дитячому садку, формується вміння підкорятися запропонованим правилам поведінки. Але при цьому переважає не задоволення від виконання цих правил, а острах їх порушити. У дітей підвищується тривожність, знижується рівень емоційного комфорту. У той же час аналогічний стиль спілкування не призводить до подібного ефекту в більшості 7-річних першокласників.

Що стосується початкового етапу пристосування до нового шкільного життя, слід зазначити: всі 6-річні діти переживають труднощі адаптації. Вони напружені не лише фізично, але й психологічно. У деяких з’являються млявість, плаксивість, порушується сон та апетит, інші перезбуджуються, стають дратівливими та запальними. Усі вони стомлюються внаслідок перевантаження, що характерно для кожної школи. А стомлення призводить до зривів у поведінці, до капризування.

За відносно сприятливих умов навчання психологічна напруженість зазвичай починає зменшуватися через 1,5-2 місяці. У більш жорстких умовах вона зберігається, викликаючи подібні ефекти як на психологічному, так і на соматичному рівнях.

Крім цих загальних проблем навчання 6-річних дітей, які були перераховані вище, з’являється ще одна, пов’язана з індивідуальними особливостями кожної дитинни. Врахоуючи зазначені теоретичні позиції, практичний психолог може або вітати навчання з 6 років, або заперечувати його. Але, коли в школу приводять конкретну дитину, в кожному випадку потрібно підходити до цього питання індивідуально. Необхідно конкретно вирішити, чи потрібно цій дитині йти в школу у: років, чи краще почекати ще рік, тому що на шальках терезів не лише майбутні успіхи у навчанні, а й здоров’я та доля людини.

1.2 Особливості методики навчання грамоти шестирічних першокласників

Спостереження свідчать, що 4—5—6-річні діти спроможні опанувати грамоту, якщо цим процесом керує методично підготовлений наставник — педагог або член родини. Тому і в умовах дошкільних закладів, сім’ях в останні десятиріччя підготовка дітей до школи значною мірою полягала в навчанні дітей читати. У зв’язку з цим реформа загальноосвітньої школи, здійснюючи перехід на систематичне навчання дітей з шестирічного віку, дасть можливість спрямувати процес оволодіння дітьми грамотою у педагогічне організоване русло і тим самим приведе до зниження на один рік підготовчої роботи дошкільного навчання, внесе відповідні корективи в зміст і форми її проведення.

Психологічні, фізичні та фізіологічні особливості шестирічних дітей, порівняно з семирічними, вимагають істотних змін у методиці навчання грамоти. Учитель повинен добирати такі методичні прийоми, у яких найповніше враховуються особливості дитячої уваги, сприймання, пам’яті, мислення, які сприяють всебічному розвитку школярів — формуванню в них на відповідному мовному матеріалі прийомів розумової діяльності: аналізу і синтезу, класифікації, узагальнення, вміння робити висновки. Оволодіння грамотою повинно стати для дітей якомога природнішим процесом, який хоча б у загальних рисах був би подібним до засвоєння рідного мовлення в ранньому віці. Цьому значно сприятиме формування і розвиток у дітей внутрішніх мотивів до навчання читати. Дитина повинна усвідомити, що вона досягла такого віку, коли без уміння читати обійтися практично неможливо. Ці вміння допомагають, наприклад, знайти потрібний магазин (“Хліб”», “Молоко”, “Овочі і фрукти”, “Дитячий світ”), орієнтуватися в телепередачах для дітей, розглядати й читати дитячі журнали, книжки.

Позитивні мотиви навчання читання й письма можливо сформувати у шестирічок тільки за умови, якщо на уроках грамоти, за словами К. Д. Ушинського, пануватиме бадьора, оптимістична атмосфера, яка б виключала психічну й фізичну перевтому дитини, пригнічення або приниження її особистості. Особливо це стосується дітей, які дещо відстають від своїх ровесників в оволодінні тими чи іншими навчальними вміннями. Учитель має пам’ятати, що подібні випадки трапляються внаслідок певних об’єктивних причин, які потрібно своєчасно виявити й усунути.

Початковою навичкою читання діти оволодівають разом з такими видами мовленнєвої діяльності, як: розповідь, бесіда, спостереження за явищами живого мовлення, робота над загадками, скоромовками, слухання звукозаписів, інсценізація відомих казок. Основними мовними одиницями є звуки мовлення і букви, якими вони позначаються на письмі, а також слова і пізніше — речення. Цими одиницями й оперує дитина на початкових етапах оволодіння грамотою. Відомо, що українське письмо є звуковим (фонематичним), а тому процес оволодіння початковою навичкою читання й письма полягає в умінні пере-кодовувати букви в позначувані ними звуки і навпаки. Ці процеси грунтуються на чіткому уявленні дітей про співвідношення, що існують між звуками і буквами у рідній мові, на практичному засвоєнні основних графічних принципів письма, які діють у даній мові.

Слід підкреслити, що шестирічних першокласників, як і семирічних, навчають грамоти за звуковим аналітико-синтетичним методом, розробленим К. Д. Ушинським. Відповідно до цього методу ознайомленню дітей з буквами має передувати етап практичного засвоєння звукової системи рідної мови (добукварний період), протягом якого всі учні мають оволодіти надзвичайно важливими вміннями — виконувати звуковий аналіз мовленого слова, а також здійснювати синтез звуків і складів.

Незважаючи на те, що дошкільники досить добре оволоділи усним мовленням, робити звуковий аналіз ви-мовлюваного слова їм практично не доводилось. Потреба в таких уміннях виникає тільки в процесі навчання грамоти. Враховуючи складність спостережень за звуковими явищами мовлення, виконання аналітичних і синтетичних дій з такими особливими матеріальними одиницями, як звуки людського мовлення, у 1-му класі чотирирічної школи на добукварний період відводиться значно більше часу, ніж у трирічній початковій школі. Протягом цього часу діти мають оволодіти важливими уміннями, пов’язаними з аналізом і синтезом мовних одиниць — звуками (голосними і приголосними, твердими і м’якими приголосними), складами, словами, реченнями.

Учитель має пам’ятати, що процес навчання грамоти для шестирічних першокласників являє собою поступовий перехід від ігрової діяльності, яка в дошкільному віці є провідною до початкових форм навчальної діяльності. Шестирічки успішніше оволодівають складними аналі-тико-синтетичними діями, якщо їх організувати у формі гри. Як наголошують науковці і практики, що навчально-виховна робота з рідної мови для дітей-шестирічок повинна грунтуватися на принципі гра-навчання, гра-виховання, оскільки в цьому віці гра для дітей — серйозна діяльність.

У вітчизняній методиці навчання грамоти ще в 50-х роках стали активно застосовуватися запропоновані Д. Б. Ельконіним умовні позначення звуків, складів, слів, що сприяють активізації пізнавальної діяльності дітей у добукварний період. На жаль, у роботі методистів немає поки що єдиних підходів до застосування умовних позначень звуків, різних за артикуляційно-акустичними ознаками. Основним розрізнювальним засобом, який застосовується для того, щоб допомогти дітям умовно позначати голосні і приголосні звуки, тверді і м’які приголосні, є колір: голосні звуки здебільшого позначають рожевим кружечком, квадратом або трикутником; тверді приголосні — чорним або синім; м’які — синім, зеленим чи жовтим. Такий різнобій умовних позначень нерідко вносить плутанину, а головне, що ці умовні позначення жодною мірою не відображають істотних артикуляційно-акустичних ознак різних типів звуків, тобто позначення ці формальні, чисто символічні.

У букварях, створених у нашій республіці для шестирічних школярів, використано такі умовні позначення звуків, які характеризують диференційні ознаки звуків, а саме: кружечок, яким позначаються голосні, асоціюється в свідомості дитини з вільним проходженням струменя повітря через ротову порожнину, тобто з відсутністю перешкод на його шляху; смужка означає перешкоду на шляху видихуваного повітря, що створюється артикуляційними органами; дві смужки символізують посилену перешкоду на шляху струменя повітря під час вимовляння м’яких приголосних.

Усі ці умовні позначення вводяться в навчальний процес під час спостережень за способами творення відповідних звуків. Застосування прийому спостережень за роботою мовних органів під час вимовляння окремих звуків дають можливість навчати дітей не тільки чути, а й усвідомлювати істотні артикуляційно-акустичні ознаки, і в разі потреби коригувати дитячу вимову.

Звуковий аналіз слів розпочинається з часткового — виділення початкового та кінцевого звуків, які стоять за межами злиття типу “приголосний + голосний”, тому відносно сусіднього звука вони найавтономніші, наприклад: смола, ліс, степ, лось, сніг. Звуки, виділені з таких вигідних для аналізу позицій, учні легко впізнають в інших звукосполученнях: солома, сіно, коса, росте, посіяли, що також є елементом звукового аналізу, який розвиває фонематичний слух.

Основою читання і грамотного письма є усвідомлення дитиною звукового складу злиття приголосного з голосним, що трапляються в двох варіантах: приголосний + голосний, м’який приголосний + голосний “ПГ”, “ПТ”, наприклад: (на), (н'а); (ту), (т'у); (ли), (л'і). Уміння почути і виділити окремі звуки у такому злитті і навпаки — утворити подібні злиття з розрізнених звуків е найважливішим ключем до оволодіння навичкою читання і грамотного письма. Тому, незважаючи на складність аналітичних і синтетичних звукових дій, в основі яких злиття “ПГ”, “ПТ”, учні повинні оволодіти ними у добукварний період.

Звукові моделі злиття приголосних звуків з голосними мають такий вигляд:

Уміння побудувати звукову модель складу типу злиття і назвати звуки у заданому злитті є основою для переходу до аналізу слів складнішої структури. Нарощування труднощів має здійснюватися поступово, воно може бути проілюстровано схемою (див. схему).

Аналітико-синтетичні вправи цього рівня слід застосовувати в прямому та оберненому варіантах: побудова звуко-складових моделей заданих учителем слів і навпаки — добір різних слів до поданої моделі.

Під час виконання звукових вправ у добукварний період учитель повинен вимагати від кожного учня:

а) правильно вимовляти окремі звуки в словах, не замінюючи звука правильними чи спотвореними назвами букв, не додаючи призвуків голосних звуків (наприклад: (л1), (зи), (к е));

б) не порушувати послідовності звуків у слові.

Особливістю навчання грамоти за новими підручниками є те, що з самого початку оволодіння навичкою читання учні оперують зі злиттями обох типів — “ПГ” і “П’Г”. Це дає можливість формувати правильне уявлення про взаємоз’язки між звуками і буквами української мови у системі приголосних, забезпечити практичне засвоєння складового принципу українського письма, а це має надзвичайно важливе значення для вироблення в учнів правильного способу читання. Вчителеві треба мати на увазі, що початкова навичка читання у шестирічних першокласників має грунтуватися на сприйнятті не окремих літер у складі чи слові, а цілісної одиниці — злиття приголосного з голосним. Важливим е те, що в багатьох випадках ця одиниця читання повністю збігається зі складоподілом у словах, наприклад: лі-то, ли-па, ло-ви-ли, ко-си-ти. Але й у складах іншої структури вона також залишається своєрідним опорним центром, навколо якого групуються інші приголосні звуки, наприклад: рак, гра, лист, клас, грім.

Уміння побачити і виділити у такій складовій структурі злиття “ПГ” є запорукою правильного прочитування і всього складу (слова). Це означає, що на початковому етапі оволодіння навичками читання шестирічний учень може читати слова у такий спосіб: ма-к, лі-с, лі-с-ни-к, Ми-ко-л-ка. Можна легко пересвідчитися, що читання слова не по складах, а по більш роздрібнених одиницях дуже нагадує уповільнене вимовляння, яке і є характерним для починаючого читача. Практика показала, що в повторному кількаразовому читанні тих самих слів інтервали між звуками у межах одного складу поступово скорочуються, дитина без особливих утруднень переходить до читання по складах. Таким чином, постає проблема допомогти учневі на перших порах “просвітити” слово, побачити в ньому доступні для сприйняття та відтворювання складові частини. У нових виданнях букваря для шестирічних першокласників це зроблено так: окремі злиття у слові підкреслено тонкою рисочкою, наприклад:

вінліскалина

вівлісоккалинова

вивів лісникОксанка

Такі виділення основних одиниць учитель робить олівцем в процесі індивідуальної роботи з окремими учнями. Практика показала, що описаний спосіб виділення в словах злиття значно полегшує синтетичну діяльність дитини на початку оволодіння навичкою читання. Крім цього, він знімає, по суті, проблему поступового введення складів з урахуванням їх графічної (відповідно і фонетичної) структури “ПГ”, “П’Г”) з кожною новою літерою. Тому перед тим як читати окремі, навіть найпростіші слова з виучуваною буквою, учні спочатку повинні оволодіти (навіть до автоматизму) читанням прямих складів. З цією метою застосовують різноманітні складові таблиці, у яких склади будуються по горизонталі і по вертикалі, а також променевидні таблиці.

Пропущені в таблиці склади учні відновлюють самостійно, практично засвоюючи сам принцип побудови такої таблиці і виконуючи одночасно ускладнену синтетичну вправу на утворення складів з розрізнених літер. Читати склади у такій таблиці можна по горизонталі, по вертикалі і вибірково, за вказівкою вчителя. Промене-видна таблиця першого виду застосовується для вироблення в учнів уміння читати склади на голосний звук, а таблиця другого виду сприяє закріпленню звукового значення вивчених літер, що позначають приголосні звуки.

Робота з таблицями, як правило, здійснюється у фронтальній формі, біля дошки, причому на будь-якому уроці — як під час вивчення нової букви, так і на уроках закріплення, удосконалення навички читання.

З переходом до букварного періоду учні продовжують виконувати й аналітико-синтетичні вправи, але тепер предметом аналізу й синтезу, поряд зі звуками, виступають букви.

Досвід навчання шестирічних дітей у школах нашої республіки дає всі підстави твердити, що за правильної організації роботи в добукварний і букварний періоди протягом навчального року вдається сформувати правильні уявлення про звуки і букви та існуючі реальні співвідношення між ними. Врахову