Скачать

Соціальне страхування

1. Необхідність та економічний зміст соціального страхування

Держава гарантує кожному громадянину право на працю, задовольняє потреби у здобутті освіти, охороні здоров'я, підготовці кадрів, забезпечує мінімальний рівень заробітної плати, пенсії, соціальних виплат. У ст. 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає «право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом». Реалізація такого права на практиці – це забезпечення достатнього рівня добробуту громадянам держави, що відповідає міжнародним умовам, а саме ст. 22 Загальної декларації прав людини та ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р., з якої випливає, що держави, беручи участь в даному пакті, визнають право кожної людини на соціальний захист, включаючи соціальне страхування.

Відповідно до правових актів Міжнародної організації праці (МОП) основою сучасного соціального захисту є дев'ять основних видів соціальних допоміг: – медичне обслуговування;

допомога за умови хвороби, безробіття, старості, у зв'язку з нещасними випадками на виробництві;

родинна допомога;

допомога за умови вагітності та пологів;

допомога за інвалідністю;

у разі втрати годувальника.

В багатьох країнах світу діє система взаємодоповнюючого соціального захисту, що включає в себе такі складові елементи:

– державне соціальне забезпечення;

– корпоративні соціальні програми;

– індивідуальне (приватне) страхування.

На сьогодні функціонують чотири моделі соціального захисту:

– соціально-демократична модель скандинавських країн – держава бере на себе значну долю відповідальності за соціальний захист населення;

– модель неоліберальна (США) – проблеми щодо соціального захисту між підприємцями і найманими працівниками розв'язуються переважно за участі профспілок;

– модель неоконсервативна (Німеччина) заснована на змішаному державно-приватному розв'язанні соціальних проблем;

– відповідальність окремого підприємця замінена системою обов'язкової колективної відповідальності під контролем держави;

– система Беверіджа (Англія, Ірландія) – головним завданням держави є захист мінімальних доходів громадян.

Розглянувши ці моделі можна дійти висновку, що система соціального захисту населення в Україні найбільшою мірою відповідає німецькій моделі.

Основні напрями соціальної політики України відповідають чинному законодавству. Слід виокремити основні складові соціального захисту населення України:

соціальне забезпечення;

соціальна допомога;

соціальне страхування.

Соціальне забезпечення – це надання певним категоріям громадян соціальних виплат за рахунок коштів бюджетів. Соціальні виплати малозабезпеченим сім'ям, сім'ям з дітьми, жертвам війни чи політичних репресій за умови трансформаційних перетворень економіки є необхідними та доцільними. Однак вони залежать як від економічної політики уряду, стану державного бюджету, так і від механізму їх надання. Зменшення фінансових можливостей держави може призвести до затримки чи зменшення розмірів соціальних виплат. Встановлення завищеного рівня таких виплат негативно впливатиме на працевлаштування окремих осіб.

У законі про Державний бюджет України та рішеннях місцевих рад, органів місцевого самоврядування на кожний рік закладаються окремі види та розміри соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів, виконання яких покладено на управління праці й соціального захисту населення державних адміністрацій.

Система соціальної допомоги також побудована на фінансуванні за рахунок податків, інших надходжень до державного бюджету. Однак ці кошти направляються не фізичним особам, а підприємствам і організаціям як компенсація недотриманих доходів. Соціальна допомога надається у формі житлових субсидій, різного роду пільг і зорієнтована на індивідуальну потребу громадянина.

Соціальне страхування – це важлива складова частина соціального захисту населення, центром якого є людина та її потреби, а якість їх задоволення впливає на соціально-економічний розвиток держави. Соціальне страхування створює умови для відтворення робочої сили та захисту громадян у разі настання певних страхових випадків: втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, нещасного випадку на виробництві, догляду за дитиною, вагітності та пологів тощо.

Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:

– наявністю громадян, котрі не беруть участі у суспільне корисній праці, а тому не можуть утримувати себе за рахунок заробітної плати;

– наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості її реалізувати.

Система соціального страхування включає в себе соціальні, економічні, фінансові та правові аспекти.

Соціальні аспекти полягають у створенні всеосяжної та універсальної системи захисту всіх верств населення від усіх чинників нестабільності. Наявність такої системи свідчить про ефективну соціальну політику держави, направлену на задоволення потреб громадян.

З економічної точки зору соціальне страхування виступає важелем перерозподілу грошових коштів у суспільстві та пов'язане з розвитком економіки. Зміцнення економіки впливає на зростання доходів підприємств, організацій, а разом з тим і збільшення розміру страхових внесків.

Соціальне страхування впливає на підвищення ефективності діяльності підприємства через матеріальне забезпечення та охорону здоров'я працівників. Воно створює необхідні економічні передумови для збереження працездатності економічно активної частини населення, а в певних випадках забезпечує виплату соціальної допомоги у разі втрати працездатності внаслідок загального захворювання, нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання.

З правової точки зору соціальне страхування – це система юридичних норм, які регулюють соціальний захист населення при настанні страхових випадків, передбачених законодавством. Соціальне страхування є фінансовою категорією, яка виражає економічні відносини, що виникають в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту шляхом формування фондів грошових коштів та їх використання для забезпечення громадян у старості, на випадок постійної чи тимчасової втрати працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також з охорони здоров'я.

У сфері соціального страхування виникають такі основні групи фінансових відносин:

між страховими фондами та юридичними особами, які виступають платниками обов'язкових внесків;

між фондами та найманими працівниками, за рахунок яких формуються доходи бюджету фонду;

між фондами та державним, місцевими бюджетами в процесі перерозподілу державних фінансових ресурсів;

між фондами й іншими органами, кошти яких використовуються для фінансового забезпечення соціальних програм;

між територіальними і центральними органами фондів з метою забезпечення соціальних виплат у регіональному та місцевому розрізах;

між фондом та певними категоріями громадян, які отримують за рахунок його коштів матеріальне забезпечення і соціальні послуги;

між фондом і відповідним відомством, міністерством (наприклад, Міністерством праці та соціальної політики, службою зайнятості тощо);

між фондом і установами, організаціями, які виконують певні види робіт (професійне навчання та перепідготовку не зайнятого населення);

між фондами та фінансовими органами в процесі здійснення контролю за рухом державних фінансових ресурсів.

Матеріальною основою цих відносин є грошові кошти, які мають законодавче визначені джерела формування та напрями їх використання. Фонди грошових коштів можуть бути як державними, так і недержавними.

Соціальному страхуванню властиві дві функції: розподільна та контрольна.

Розподіл відбувається у формі руху грошових коштів:

між окремими державними соціальними фондами;

між бюджетами та соціальними фондами;

шляхом виплати пенсій, соціальних допоміг фізичним особам;

шляхом направлення коштів на утримання органів управління;

шляхом інвестування у цінні папери тощо.

Суб'єктами розподілу є держава, підприємства, організації, фізичні особи.

Об'єктом розподілу виступає валовий внутрішній продукт (ВВП), створений у суспільстві за рік.

В процесі розподілу ВВП роботодавці та фізичні особи сплачують внески на соціальне страхування у державні цільові фонди. В системі загальнообов'язкового державного соціального страхування всі працівники зобов'язані брати участь у формуванні соціальних страхових фондів, сплачуючи встановлені внески.

Цільові фонди як самостійні фінансові системи створені за кожним видом страхування. Розміри соціальних виплат залежать від внеску застрахованого, а часто і від його заробітку. Поряд із орієнтацією на індивідуальні внески в системі соціального страхування мають місце елементи солідарного перерозподілу.

Контрольна функція здійснюється у формі фінансового контролю за рухом грошових коштів. Вона забезпечує повне та своєчасне надходження коштів до соціальних фондів та їх цільове використання згідно з плановими завданнями. Контроль проводиться з метою перевірки дотримання суб'єктами розподілу І Іншого законодавства та узгодження суспільних, колективних га приватних інтересів у державі.

Соціальне страхування виступає важливим елементом фінансової системи України. Державне соціальне страхування тісно пов'язане з державними цільовими фондами та державним бюджетом, кошти яких є джерелами фінансування соціальних виплат. Недержавне соціальне страхування може проводитися суб'єктами підприємницької діяльності (страховими товариствами, недержавними пенсійними фондами тощо). Окремі суб'єкти розподілу взаємодіють між собою і ці відносини опосередковуються рухом фінансових ресурсів.

Управління коштами соціального страхування здійснюють фонди, створені за окремими видами страхування. Оперативне управління проводять правління та виконавчі дирекції фондів. Фінансовий контроль здійснюють Державна податкова служба, Контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Наглядові ради тощо.

2. Фінансовий механізм регулювання соціального страхування

Державне регулювання – це важливий елемент управління соціальним страхуванням, формуванням та використанням коштів державних соціальних фондів. Метою державного регулювання у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування є:

проведення єдиної політики держави в цій сфері;

забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

створення умов для ефективного функціонування системи соціального страхування;

забезпечення дотримання суб'єктами соціального страхування вимог законів, інших нормативно-правових актів;

адаптація системи соціального страхування до міжнародних стандартів.

Державне регулювання соціального страхування полягає у:

розробці та прийнятті системи законодавчих, нормативно-правових актів, що регламентують відносини в цій сфері;

щорічному перегляді та затвердженні розмірів страхових внесків, норм, нормативів з урахуванням поточної економічної та соціальної ситуації;

перегляді видів та розмірів соціальних виплат з метою покращання матеріального забезпечення громадян;

встановленні обов'язкової вимоги щодо створення страхових резервів з метою забезпечення своєчасності та повноти соціальних виплат;

державному фінансовому контролі за дотриманням законодавства щодо формування доходів соціальних страхових фондів та цільового використання їх коштів;

контролі та нагляді за діяльністю центральних і територіальних органів державних фондів, їх взаємодією з іншими суб'єктами.

Державне регулювання передбачає створення та функціонування відповідного фінансового механізму, який повинен бути спрямований на раціональне управління рухом фінансових ресурсів та формування фінансових відносин, що виникають у процесі утворення та використання страхових фондів.

Фінансовий механізм регулювання соціального страхування – це сукупність фінансових методів, форм та важелів управління фінансовими ресурсами, що призначені для матеріального забезпечення громадян у разі настання страхових випадків.

Фінансові методи відображають вплив фінансів на процеси, які відбуваються у сфері соціального страхування. Їх дія виявляється в ході формування та використання бюджетів страхових фондів. Фінансові методи діють за допомогою фінансових важелів. Усі елементи фінансового механізму повинні бути націлені на виконання основних функцій управління, а саме: планування, прогнозування, оперативного управління, регулювання, контролю, нагляду.

Правове забезпечення виявляється у встановленні правових засад відносин, що мають місце у сфері соціального страхування. Закони України, Укази Президента встановлюють обов'язки, права та відповідальність сторін, які беруть участь у страхуванні. Вони передбачають правові норми, згідно з якими на Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд, інші органи державної виконавчої влади покладаються завдання з розробки конкретних постанов, інструкцій та положень щодо забезпечення виконання законів. Постанови Кабінету Міністрів України, правління Пенсійного фонду та інших державних цільових фондів деталізують статті законів та розробляють механізм їх реалізації в практичній діяльності. Крім того, Кабінет Міністрів України має право видавати в межах своєї компетенції та повноважень нормативні акти, що безпосередньо стосуються соціального захисту населення.

3. Система соціальних гарантій населенню

Уряд і держава несуть відповідальність за надання громадянам соціального захисту і забезпечення рівного доступу до задоволення соціальних потреб.

Соціальний захист – це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, що гарантує держава окремим верствам населення, а також за певних умов всім членам суспільства (під час зростання інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття та ін.).

Особливістю соціального захисту є його адресна спрямованість, тобто соціальна допомога у визначених обсягах тим громадянам, які її потребують. Система соціальної допомоги побудована на фінансуванні за рахунок податків та інших надходжень до державного бюджету.

Держава повинна гарантувати кожному зайнятому у процесі виробництва:

а)      забезпечення мінімального рівня заробітної плати та її індексацію;

б)      помірні податки;

в)      невтручання у підприємницьку діяльність.

Індексації, згідно законодавства, підлягають такі грошові доходи населення:

· державні пенсії;

· різні види соціальної допомоги (сім'ям з дітьми, з безробіття та ін.);

· стипендії;

· оплата праці.

Соціальні гарантії забезпечуються через спеціальні державні органи, профспілки, громадські організації. Соціальні гарантії мають здійснюватися за трьома основними напрямами.

1. Державне гарантування кожному громадянинові, зайнятому
трудовою діяльністю, нормального рівня добробуту через забезпечення мінімальної заробітної плати, її індексації, помірних податків і невтручання у підприємницьку діяльність.

2. Задоволення пріоритетних потреб суспільства, які держава не може довірити кожному громадянину особисто. До них належать потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно-освітньої роботи, підготовці кадрів, організації охорони здоров'я і розвитку фізичної культури членів суспільства. Держава законодавчо гарантує задоволення вказаних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах у формі безплатних послуг. Об'єм таких послуг завжди повинен залежати від розміру прямих і непрямих податків, що стягуються з громадян.

3. Вирівнювання якості життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов'язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищення навантаження утриманців на працездатних, стан здоров'я, вік, втрата роботи, кризові явища в економіці. У цьому випадку формами задоволення відповідних потреб можуть бути пенсії, допомога, стипендії, грошові виплати, їхня індексація, різні пільги.

Наведені форми соціальних гарантій сприяють тому, що стає можливим підтримання життєвого рівня, а також розвитку здібностей людини незалежно від її матеріального стану, рівня заробітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів.

Соціально-економічні гарантії – це забезпечення державою задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Соціально-економічні гарантії громадянам – це об’єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування.

В умовах різноманіття форм власності, розширення видів індивідуальної трудової діяльності потрібні заходи щодо забезпечення соціальних гарантій з боку держави, які мають гарантувати кожному громадянинові певний рівень благ і послуг, як за рахунок внесків самого громадянина, так і шляхом перерозподілу державних ресурсів, призначених на цілі матеріального забезпечення населення.

Гарантії держави:

· створення громадянам умов щодо їх самозабезпечення життєво необхідними благами, для задоволення власних потреб;

· вилучення у громадян частини створеного ними валового внутрішнього продукту, повертання їм (поза зв'язком із вилученою частиною) благ і послуг у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров'я, культурного обслуговування, соціального страхування і забезпечення;

· надання за рахунок вилучення у громадян частини валового
внутрішнього продукту певної кількості благ і послуг тим громадянам, які за фізичними даними неспроможні самі забезпечити себе всім необхідним (пенсії інвалідам дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги).

Загальна сума благ і послуг, що споживаються населенням за відповідний період, становить фонд споживання. Його величина завжди обмежена розмірами створеного внутрішнього валового продукту, а також обов'язковими витратами, які повинна здійснювати держава для забезпечення виконання своїх функцій (на оборону, управління, наукові дослідження, створення резервів).

Основні принципи системи соціальних гарантій населенню (СГН) закладені в Конституції України, де зазначено, що громадяни України мають право на:

· достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;

· підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

· соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством. Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством;

· охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного й доступного всім громадянам медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно, наявна мережа таких закладів не може бути зменшена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Соціальна допомога повинна мати адресний характер.

Держава має гарантувати мінімум соціальних і матеріальних благ через механізми:

· встановлення на державному рівні фінансового забезпечення мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати, пенсій за віком, стипендій тощо);

· здійснення у зв'язку з ціновою лібералізацією превентивних соціальних заходів, адресного вибіркового надання соціальної допомоги та компенсаційних виплат;

· захисту купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд розміру сукупного доходу, що дає право на допомогу, та цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу цін.

Дотація, як форма соціальних гарантій, використовується в Україні на деякі види товарів і послуг для утримання їхньої ціни на низькому рівні.

Соціальні гарантії на випадок безробіття надаються відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» шляхом створення Фонду сприяння зайнятості населення (ФЗ) за рахунок страхових внесків підприємницьких структур, громадян, надходжень із Державного та місцевих бюджетів, інших надходжень.

Кошти ФЗ використовуються для фінансування організації професійної орієнтації населення; професійного навчання працівників, що звільняються, і безробітних, сприяння їхньому працевлаштуванню; на виплату допомоги у разі безробіття; організацію додаткових робочих місць, на інші витрати, пов'язані з соціальними гарантіями прав громадян на працю.

Важливим кроком у забезпеченні соціальних гарантій громадян було прийняття Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» і Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Допомога при народжені дитини:

· одноразова допомога при народжені дитини (незастрахованим особам – постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. №1751);

· допомога при народжені дитини (застрахованим особам – постанова Кабінету Міністрів України від 11 січня 2007 р. №13);

· допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (незастрахованим особам – постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. №1751);

· допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (застрахованим особам – постанова Кабінету Міністрів України від 11 січня 2007 р. №13);

· допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку при передачі функцій (застрахованим особам Наказ Міністерства праці та соціальної політики України 29.01.2007 р. №32).

Значна увага приділяється наданню соціальних гарантій певним верствам населення. Так, було прийнято Закони України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» й «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», де передбачене надання значної кількості пільг і прав, а також додаткове матеріальне забезпечення для вказаних категорій громадян.

Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають:

· державний бюджет;

· кошти місцевих бюджетів;

· страхові фонди:

– Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

– Фонд загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття;

– Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

– Державний та недержавні Пенсійні фонди.

Механізм реалізації соціальних гарантій. Держава повинна гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через ряд механізмів:

1. Визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати; пенсій за віком; стипендій тощо).

2. Здійснення превентивних соціальних заходів у зв'язку з ціновою лібералізацією:

– адресного вибіркового надання соціальної допомоги;

– здійснення компенсаційних виплат незахищеним верствам населення тощо. Захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян відбувається через щомісячний перегляд:

· середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу;

· цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу споживчих цін.

4. Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в Україні

Пенсійне страхування (один із видів соціального страхування) – це гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок хвороби, втрати працездатності. Одна із основних форм соціального захисту, в основі якої лежить страховий метод, тобто внесення в особливі фонди обов'язкових платежів суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів господарської діяльності та особами найманої праці, які працюють на умовах трудового договору, й використання державою цих коштів для матеріального забезпечення громадян. Поняття «соціальне страхування» пов'язують з проблемою фінансового забезпечення соціальних виплат.

Вітчизняне пенсійне законодавство передбачає дві форми пенсійного страхування: обов'язкову, яка відіграє головну роль, і добровільну.

В Україні обов'язкове пенсійне страхування полягає у тому, що сам факт укладання трудового договору чи реєстрації особи як суб'єкта підприємницької діяльності породжує зобов'язання сплачувати визначені законодавцем страхові внески незалежно від волі працівника чи роботодавця. Відповідно до пенсійного законодавства лише наявність у суб'єкта трудового (а, отже, і страхового) стажу є підставою виникнення права на трудову пенсію за державною програмою пенсійного страхування.

Організаційно-правові форми недержавного пенсійного страхування (добровільні) можуть використовуватися для підвищення рівня грошового забезпечення понад той, який гарантує державна система обов'язкового пенсійного страхування.

Пенсійний фонд здійснює управління фінансами державного пенсійного страхування і, по суті, виступає гарантом стабільності державної системи пенсійного страхування. Він діє в Україні як самостійна фінансово-банківська система з 1992 р. Його статус, завдання і функції первинно були визначені Положенням про Пенсійний фонд, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 p., а в новій редакції – від 1 березня 2001 р. №121.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Положенням про Пенсійний фонд України.

Пенсійний фонд України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. В межах своїх повноважень Пенсійний фонд України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (9 серпня 2003 р. підписаний) фактично було завершено процес формування законодавчої основи для запровадження системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базуватиметься на чіткому розподілі матеріального забезпечення в старості залежно від трудового внеску громадян до системи пенсійного страхування. Окрім цього, ним визначено структуру та механізми функціонування двох обов'язкових складових трирівневої пенсійної системи (реформованої солідарної та обов'язкової накопичувальної систем пенсійного страхування), яка розроблялася із врахуванням соціально-економічного та політичного становища в нашій державі.

Цей Закон України має стати правовою основою розв'язання наявних проблем системи пенсійного страхування держави.

Він охоплює і детально регламентує усі її складові, а саме:

коло застрахованих осіб та платників страхових внесків, їхні права, обов'язки та відповідальність;

порядок сплати та обліку страхових внесків;

види пенсій, умови їх призначення та порядок виплати;

механізм формування та використання фінансових ресурсів пенсійної системи, їхнє збереження та цільове використання;

систему управління пенсійним страхуванням.

У новому законі офіційно передбачено три рівні пенсійного страхування:

1. Солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

2. Накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Умовами запровадження накопичувальної системи є зростання валового внутрішнього продукту протягом двох років не менше, ніж на 2% порівняно з попереднім роком, збалансованість бюджету Пенсійного фонду, прийняття законодавчих актів для функціонування накопичувальної системи, проведення тендерів і підписання договорів з компаніями щодо управління активами накопичувального фонду.

3. Система недержавного пенсійного забезпечення. Вона базується на умовах добровільної участі громадян, роботодавців або їх об'єднань у формуванні пенсійних виплат. Умови та порядок формування цих накопичень визначені в Законі «Про недержавне пенсійне забезпечення» (набрав чинності з 1 січня 2004 p.), прийнятому водночас із Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

З солідарного рівня призначатимуться пенсії за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника, а також надаватимуться соціальні послуги (допомога на поховання).

У законі збережено чинний пенсійний вік: для чоловіків – 60 років, для жінок – 55 років, а також передбачено економічне стимулювання більш пізнього виходу на пенсію з відповідним збільшенням розміру пенсії на визначений відсоток за кожний рік відстрочки виходу на пенсію (від 3% за один рік до 85,32% за 10 років).

Одним з головних моментів є нова формула розрахунку пенсій, що забезпечує пряму залежність їхнього розміру від заробітку, з якого сплачувалися страхові внески, та страхового стажу – періоду, протягом якого сплачувалися ці внески. Тривалість періоду, за який враховується заробіток для обчислення розміру пенсії, визначатиметься залежно від того, який варіант обчислення розміру пенсії обрано застрахованою особою. Така формула передбачає врахування для обчислення пенсій заробітку, осучасненого стосовно середньої заробітної плати. Важливо, що нова формула обчислення пенсій не має обмеження їхнього максимального розміру. При цьому буде існувати інший варіант обчислення розміру – за двоскладовою формулою (розмір пенсії складатиметься з двох частин: частина пенсії, яка припадає на період стажу до набрання чинності закону, тобто за нормами і правилами, що передбачені Законом України «Про пенсійне забезпечення», та частина, що припадає на період страхового стажу після набрання чинності новим законом). Крім того, законом визначено норму щодо здійснення регулярної індексації пенсій відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Починаючи з 2005 p., щорічно здійснюватиметься підвищення розмірів пенсій не менше ніж на 20% росту реальної заробітної плати в Україні за попередній рік.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» містить низку принципових положень, які мають забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи. Принциповий характер, наприклад, має ліквідація пільг зі сплати страхових внесків і встановлення рівних зобов'язань щодо їхньої сплати на користь найманих працівників. Насамперед, це стосується платників фіксованого сільськогосподарського податку та учасників спрощеної системи оподаткування (малого і середнього бізнесу).

Так, сільськогосподарські товаровиробники, які сплачують фіксований сільськогосподарський податок, сплачуватимуть внески до системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування на загальних підставах. Причому, пов'язані з цим витрати будуть компенсуватися їм з державного бюджету. А особи, які обрали спрощену систему оподаткування своїх доходів (фіксований податок, єдиний податок), та члени їх сімей, що беруть участь у здійсненні підприємницької діяльності, згідно з новим пенсійним законодавством підлягатимуть загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачуватимуть внески у фіксованому розмірі, який визначатиметься Верховною Радою України.

Проте за найманих працівників фізичні особи – підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, сплачуватимуть страхові внески на загальних підставах.

Пенсійному страхуванню підлягатимуть і особи, які отримують допомогу по безробіттю. Страхові внески за них сплачуватиме Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Законом передбачена можливість добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що розширює можливості громадян і відповідає вимогам існуючих реалій суспільного розвитку. Наприклад, особи, які досягли 18-річного віку та навчаються у вищих або професійно-технічних навчальних закладах, а також особи, які навчаються в аспірантурі, докторантурі, інтернатурі чи клінічній ординатурі, братимуть участь у пенсійному страхуванні за власним бажанням. Ці особи та всі інші, які братимуть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, матимуть можливість таким чином збільшити свій страховий стаж і позитивно вплинути на майбутній розмір пенсій.

З 1 січня 2004 р. коло осіб, які повинні сплачувати внески до Пенсійного фонду, значно розширилося. Насамперед за рахунок підприємств та приватних підприємців – суб'єктів підприємницької діяльності (далі – СПД) – спрощених систем оподаткування. Платникам єдиного, фіксованого або фіксованого сільськогосподарського податків доведеться нараховувати пенсійні внески на фонд оплати праці найманих працівників.

До лав страхувальників увійдуть також Фонд соціального страхування на випадок безробіття та Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Вони нараховуватимуть внески майже на всі страхові виплати. Пенсійні внески будуть нараховуватися також із грошового забезпечення осіб, які проходять строкову військову службу у військових формуваннях, органах МВС України.

Згідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»були встановлені слідуючи пенсійні внески:

Нарахування: у 2010 році пенсійні внески для всіх платників податків нараховуються за ставкою 33,2%.

Утримання: 2%із заробітної плати робітників та службовців.

5. Платники збору на обов’язкове державне пенсійне страхування в Україні

Згідно з Інструкцією «Про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України», затвердженою Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 жовтня 2001 №16–6, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є:

1) суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників;

2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади;

3) фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу;

4) фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо;

5) юридичні та фізич