Скачать

Соціальна робота з людьми, які пережили домашнє насилля

План

Вступ

Розділ І. Феноменологія насильства

1.1 Види насильства

1.2 Міф і реальність

Розділ IІ. Соціально-педагогічна профілактика жорсткого ставлення до дітей у сім’ї

2.1 Типи жорсткого поводження з дитиною

2.2 Насильницька поведінка батьків

2.3 Профілактика насильства над дитиною в сім’ї

Розділ ІІІ. Організація та функціонування груп самодопомоги для жінок, які пережили насильство

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Домашнє насилля -- це загальнапроблема,а також одна з найбільш розповсюджених у світі форм порушення прав людини. Домашнє насилля вважається серйозною проблемою в кожній країні де вивчається це питання

В країнах де статистичний облік, кількість жінок, які страждають від побиття їхніми чоловіками або партнерами сягає від 40% до 80%. Такого насилля зазнають жінки всіх вікових і соціально-економічних груп.

Сам термін “домашнє насилля” на сьогодні достатньо розпливчастий. не зовсім зрозуміло, що містить на увазі насилля, здійснене кимось в домашній обстановці або в іншому місті, але членами однієї сім’ї? Частіше всього під домашнім насиллям розуміють насилля одного члена сім’ї над іншим, насилля батьків над дитиною, дорослої дитини над батьками тощо.

Під домашнім насиллям або повторюючи дію одного з членів сім’ї (чоловіка або дружини, батька або матері, сина або дочки, інших родичів, друга чи подруги, гомосексуального партнера) направлену на те, щоб зберегти владу та контроль над іншими членами родини.

Програма протидії насильства в родинах, яка активно діє в Польщі з 1992 року дає наступне визначення насиллю в сім’ї :

Домашнє насилля – це діяльність чи бездіяльність одного з членів сім’ї спрямована проти інших. використання існуючої чи створеної, завдяки обставинам, переваги чи сили, те, що позбавляє членів родини особистих прав і свобод, а передусім загрожує життю і здоров’ю (фізичному і психічному) викликаючи у них страждання і ушкодження.

На відміну від іншого виду насилля, домашнє насилля має свої особливості:

- це насилля між особами, які як правило, залежать один від одного;

– насильство в сім’ї завжди відбувається на відлюдді і протягом тривалого проміжку часу;

- це неодноразова дія. Не з’являється зненацька і не рідко коли буває одноразовим епізодом;

- має тенденцію до посилення;

- з точки зору винуватця є швидким та результативним способом досягнення мети з найменшими затратами.

Слід також зазначити, що реакція суспільства на випадки домашнього насилля часто є неадекватною і навіть ворожою, а кримінальні покарання, за аналогічні порушення, є набагато м’якшими, у порівнянні з покараннями по відношенню до сторонніх осіб.

Сім’я є первинним осередком соціалізації особи. Тому можна зробити акцент на тому, що з домашнім насиллям може формуватися насилля суспільства в цілому. Законодавча база, яка на сьогодні має захищати жертв домашнього насилля, на жаль, діє лише на папері. А допомога їм потрібна вже сьогодні.

Саме тому, дана проблема на сучасному етапі є досить гострою і потребує дослідження і практичних дій, нами була обрана тема курсової роботи “Соціальна робота з людьми, які пережили домашнє насилля”.

Об’єктом дослідження нашої курсової роботи є жертви домашнього насилля, а саме жінки і діти.

Предметомдослідження є причини виникнення насилля в сім’ї. Проблеми з якими стикаються жертви домашнього насилля, а також Їх психологічний стан і моральні цінності.

Метоюнашого дослідження є вивчення і аналіз методів роботи з людьми, що пережили домашнє насилля, а також дослідження діяльності структур і організацій, які працюють з жертвами домашнього насилля.

Виходячи з предмету і мети дослідження, нами були поставлені наступні завдання:

- дослідити і ознайомитися з методами роботи структур і організацій, які реабілітують жертв домашнього насилля;

- розглянути феноменологію домашнього насилля;

- розглянути види домашнього насилля;

- дослідити домашнє насилля над дітьми;

- ознайомитися з роботою консультантів жінок, що потерпіли від домашнього насилля.

Методи дослідження: соціально-педагогічні методи, спостереження, опитування, аналіз, синтез, узагальнення, аналіз документів.

Дослідницька робота проводилася у кризовому центрі жінка для жінки “Чайка” міста Рівного.

Розділ І. Феноменологія насильства

Раніше, говорячи про насилля частіше мали на увазі фізичне насилля в сім’ї або сексуальне насильство (зґвалтування) поза сім’єю. Над тим, що шлюб не дає чоловікові права жадати від жінки сексуальної близькості без її волі, ніхто не замислювався. Фізичне і сексуальне насильство стосовно дітей періодично звертало увагу громадськості.

Подібне насильство було кримінальною карною дією. Проте, ані психологічне, ні соціальне консультування в подібних випадках не проводилося. Тай закон часто мовчав. Розробка проблеми насильства чоловіків над жінками призвела до ускладнення феноменології насилля.

Насильство починається тоді коли, коли стосунки, засновані на любові і довірі, змінюються стосунками влади і контролю.

Там, де стосунки співробітництва підмінюються “Пануванням” і “Прислуговуванням”, де ставлення людини до людини “Я” – “ТИ“ підмінюється ставленням людини до речі “Я” – “ВОНО”.

Патриція Еванс, пише про те, що “поворот “до насилля, до насильницьких стосунків припускає вибір між рівністю і нерівністю, суперництвом і партнерством, маніпулюванням і єдністю, ворожістю і доброю волею, запереченням і обговоренням. Альфред Адлер висловлює те саму думку простіше: ПОЧУТТЯ СПІЛЬНОСТІ ЗАМІНЮЮТЬСЯ СТОСУНКАМИ ПАНУВАННЯ І ПІДПОРЯДКУВАННЯ, ПОЗИЦІЄЮ “НАГОРІ І ВНИЗУ”.

Залежно від того в якій сфері і якими засобами здійснюється насилля, виділяють емоційне, вербальне, сексуальне і фізичне насильство, а також економічне і психологічне насилля.

1.1 Види насильства

Емоційне і вербальне насилля розмежовується умовно – емоції занадто часто виражаються словами або інтонацією мовлення. Емоційне насильство, як компонент входить у будь-яку насильницьких, примусових стосунків. Навіть, фізичне насилля в кінцевому рахунку є проявом емоційного спалаху.

Емоційне і словесне насилля – це ізоляція від членів сім’ї, друзів, погрози застосувати насилля, крик, ігнорування, називання особи різними прізвиськами.

Навіть не говорячи ні слова, за допомогою так званої мови тіла – пози, міміки, поглядів – чоловік змушує жінку думати, що вона дурна або божевільна. Прикладом емоційного насилля щодо дітей чи дружини є ізоляція – коли контролюється усе, що робиться, з ким зустрічаються, з ким розмовляють, де бувають. В кінцевому результаті діти (дружина) знаходяться в ізоляції і втрачають природну емоційну підтримку знайомих, родичів, друзів.

Виділяють чотири рівні словесного насилля:

- Критика особистості. Весь час підкреслюються негативні риси характеру.

- Критика родини (сім’ї, народу, групи, в тому числі й статті як такої!). “ У твоїй сім’ї всі не такі !”, “ Ти чиниш так само як твоя (тітка, бабуся, мати) у цих формах особиста якість стає немовби родовим прокльоном, тавром, яке неможливо відмити. Тут відповіді немає, – ні дорослої, ні дитячої.

- Критика вчинків. Тут про насилля можна говорити тільки тоді, коли критикується буквально кожен вчинок усе,що зроблено, і усе що ще не зроблено.

- Лайки і образи. Частіше всього словесне насилля відбувається за закритими дверима. з плином часу словесне насильство стає все більш інтенсивним. жертва звикає і адаптується до ситуації. Словесне насилля багато ликове. Воно може бути прихованим або явним.

Сексуальне насилля -- це примушування до сексуальних дій, здійснення сексуальних дій проти волі партнера, використання принизливих слів типу “проститутка ”, “повія” тощо.

- Сексуальне насильство поряд з само руйнівною поведінкою робиться одночасно з найсерйозніших соціальних проблем суспільства. Було б цілковитою помилкою вважати, що наведені дані відображають повну картину, пов’язану із сексуальним насиллям, але і так достатньо для оцінки серйозності проблеми, яка до тепер так і не стала предметом відкритого обговорення в суспільстві вічного стану жертви.

- Домагання – примус до сексуальної активності за сприятливих умов, у яких від відмови залежить добробут жертви.

- Зґвалтування на побаченні. Об’єктами зґвалтувань на побаченні є жінки для яких те,що сталося є цілком не прийнятним.

Систематично типи сексуального насилля можуть бути класифіковані в такий спосіб: зґвалтування – примус до статевої близькості всупереч волі із застосуванням фізичної сили, погрози зброєю або фізичною розправою з використанням безпомічності.

Як літературні дані, так і наш досвід свідчить про те, що “сімейне згвалтування” не є ізольованим феноменом. Воно “доповнює” загальний деструктивний, садо-мазохістський стиль стосунків у сім’ї. Найчастіше із сексуальним насильством поряд має місце і фізичне, і емоційне, і вербальне насильство. У багатьох випадках чоловік, ґвалтуючи свою жертву, одночасно обсипає її потоком нецензурної лайки. Зловживання спиртними напоями і (рідше) наркотичними речовинами доповнює похмуру картину стосунків у таких сім’ях.

Актуальним видом сексуального насильства останнім часом стало спонукання до заняття проституцією. Особливо драматичним є становище жінок, які опинилися за кордоном на запрошення різноманітних “фірм”. Відібраний і знищений паспорт, жорстоке роз’яснення того, що саме вимагається від жінки, погрози, а то й і грубе фізичне насильство йдуть у хід. Досвід роботи кризових центрів показує, що з ситуації сексуального рабства жінка виходить глибоко травмованою, вона має потребу в тривалій і продуманій програмі психологічної реабілітації, яку наше суспільство рідко може їй запропонувати...

Першим значним психологом, що звернув увагу на роль сексуального насилля в сім’ї, був Зиґмунд Фрейд. У ранній період своєї діяльності він висунув теорію “інфальтильного розбещення” (тобто розбещення дитини близькими родичами), як головну причину неврозів. Пізніше Фрейд відмовився від своєї теорії, розцінивши теорію своїх пацієнтів як “фантазії”, що покривають реальні сексуальні потреби дитячого віку, зокрема Едипів комплекс. Сьогодні, багато фахівців вважають, що Фрейд змінив свою початкову концепцію, виступивши перед суспільною думкою. Знадобилося понад 70 років, щоб психологи знову звернули серйозну увагу на наслідки сексуального зловживання дітьми в ранньому віці.

Сексуальне насильство в сім’ї має такі ознаки:

а) нерівноправні взаємини;

б) одностороння влада старших над молодшими;

в) задоволення статевого потягу з боку дорослого, як головний мотив.

Форми зловживань бувають різними: ексгібіціонізм або (і) дотик до статевих органів, мастурбація, статевий акт або його спроба, інше.

Сексуальне насильство не тільки породжує дисгармонію сімейних відносин, але, починаючись у дитячому віці призводить до грубих змін особливості. Існує визначений зв’язок між насильством у дитинстві і наступною гомосексуальністю, проституцією, схильністю до розбещення малолітніх. З’являються часті приступи страху, фобій, тривоги, гніву, хронічна м’язова напруга, депресій, що в сукупності іменується дослідниками “синдромом жертв згвалтування”. Вважається, що з насильством пов’язаний і підвищений ризик виникнення суїцидальних тенденцій.

Фізичне насилля в сім’ї – умисне нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що має призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі і гідності.

Там, де фізичне насильство вплітається в систему відносин, мають місце і інші форми насильницьких стосунків. Спалахи фізичного насилля, що супроводжується жорстоким побиттям, а іноді каліцтвом і навіть вбивством не виростають із нічого і не з’являються раптово.

Психологи виділяють у фізичному насиллі декілька фаз. Перша – фаза наростання напруги. Цей процес варто назвати замаскованою залежністю. Одна з функцій насильства – це те, що воно допомагає насильнику забути про свою залежність. Тут є очевидним головне: насильство не відриває насильника від жертви, а зв’язує їх.

Друга фаза кола насильства – це гострий вибух гніву, який супроводжується асоціальними, руйнівними і відверто агресивними діями. Інтелект, знання усі кращі щиросердні якості немов розчиняються і рискають у нападі люті. Сама фізична розправа супроводжується самозбудженням. Чим далі – тим слабше контролює себе насильник. Насильство допомагає йому відчути свою могутність. Воно дозволяє йому виграти суперечку з жертвою і встановити над нею жорстокий контроль.

Третя фаза – фаза каяття. Тут варто нагадати, що каяття майже ніколи не буває повним. Насильник завжди зберігає переконання в тому, що жертва сама винна в тому, що трапилося. Проте напруга спадає, і тепер можна “розслабитися” – до наступного вибуху.

Психологічні наслідки фізичного насилля нагадують те, що відбувається з жінкою, яка багаторазово пережила сексуальне насильство, втім, тут є і своя специфіка. Крім психологічних змін варто рахуватися і з чисто фізичними наслідками побиття. Фізичне насильство також може спричинити загибель кривдника в тому разі, коли жінка намагається захиститися від нападу, або під час нападу.

Психологічне насильство в сім’ї – це насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдавати або завдається шкода психічному здоров’ю.

Психологічне насилля може проявлятися у наступних формах:

- Приниження

- Залякування

- Виховання низької самооцінки

- Використання образливих прізвиськ

- Закиди у психічній неповноцінності

- Демонстрація розумової переваги

- Ігнорування почуттів, переконань, віросповідань, національної чи расової приналежності

- Маніпуляція

- Контроль кореспонденції, зустрічей, розмов.

Економічне насилля в сім’ї – це умисне позбавлення одного члена сім’ї іншим членом сім’ї житла, їжі, одягу, іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психологічного здоров’я.

Економічне насильство проявляється у:

- намаганні утримати від роботи або працевлаштування;

- примушенні до встановлення фінансової залежності (видача грошей лише за проханням і тільки на прожиття, або вилучення грошей).

Домашнє насильство можна розділити в залежності від осіб, між якими воно здійснюється.

1. Чоловік®жінка.

92-95% актів насильства по відношенню до жінок чинять чоловіки. Чому так відбувається? Не тому, що чоловіки гірші, а тому, що існують в системі в якій мають перевагу: владну (суспільну), фізичну, економічну.

2. Батьки®діти.

У ставленні до дітей чоловіки і жінки акти насильства чинять порівно. По відношенню до дитини також часто здійснюється домашнє насилля. Оскільки, вона не може себе захистити, оборонити.

3. Дорослі діти®батьки.

Ці стосунки насильства часто, хоч і не завжди, мають корені у минулому. Це діти, які вже виросли і повертають батькам те насильство, яке чинили проти них. При такій патологічній залежності між батьками і дітьми може допомогти тільки психотерапія.

4. Старші діти®молодші діти.

Це віддзеркалення ситуації батько®мати. Старші діти відчули смак влади. Вони вважають, що свою владу, свої переваги над слабшими потрібно використовувати.

5. Член сім’ї®інші члени сім’ї.

Це вид насильства членів сім’ї один проти одного: свекрухи, невістки, тещі, зятя, бабусі, дідуся, дитини, дядька і т.д.

1.2 Міф і реальність

У суспільстві завжди існує “міф” навколо домашнього насильства. За умов відсутності чіткої статистики міф замінює собою реальність. Ці міфи базуються на “наукових даних”. Можна сказати, що кожен із видів насильства має свою “міфологію”.

Перший міф: жінки – це мазохістки, що люблять коли їх б’ють. Жінка буцімто провокує насильство стосовно себе. Ще один міф – насильство існує тільки в бідних сім’ях. В дійсності воно існує у всіх прошарках суспільства.

Поширена думка – релігійна віра рятує сім’ю від загрози насилля. Але багато релігій, по-перше, підкреслюють нерівність чоловіків і жінок, а, по-друге, закликають до того, щоб переносити страждання терпляче і мовчки. Не має реального значення і рівень освіти. Людина, яка практикує насильство в сім’ї, може виявитися і університетським викладачем.

Думка про те, що насильство в сім’ї завжди пов’язане із зловживанням алкоголем чи наркотиками, також не зовсім вірна. Безперечно, навіть невеличкі дози спиртного підвищують рівень агресивності. Багато хто із ґвалтівників має проблеми з алкоголем. Але далеко не всі такі люди п’ють – аз іншого боку, не всі алкоголіки б’ють своїх дружин і дітей.

Дуже поширена думка – не можна зґвалтувати дорослої жінки без її волі, іншими словами – усі жінки якоюсь мірою “згодні на згвалтування”. Популярний жарт “Якщо вас ґвалтують – розслабтесь і отримуйте задоволення” – ілюструє цей міф якнайкраще.

Якщо в суспільстві необхідно змінити ставлення до насилля, потрібно поширювати знання, розвінчувати міфи та висвітлювати проблему домашнього насильства.

Розділ II. Соціально-педагогічна профілактика жорсткого

ставлення до дітей у сім’ї

насилля дитина сім’я соціальний жінка

Змістом даного матеріалу є рекомендація дорослим і дітям щодо дотримання прав останніх. Жорстка поведінка дітей не є ознакою якихось окремих країн, факти про яку ми отримували із ЗМІ. На жаль, і у нашій країні це є очевидним і зростаючим явищем, дуже неприємним фактом, незручним для свідомості більшості дорослих людей та суспільства, негативною реальністю.

У 1991 році Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини, де відображені права дитини на фізичну, сексуальну, психологічну недоторканість. Але, на жаль, багато гарантованих Конвенцією прав залишаються на папері. Суспільство ще не готове відкрито говорити про проблему жорсткого поводження з дітьми, а тим більше вирішувати на рівні законодавчому, судовому.

Особливістю ситуації в Україні є те, що на обговорення проблем насилля над дітьми, як і в цілому насилля проти особи, до недавнього часу було накладено табу. Закритою була і тема внутрішньсімейних конфліктів, вважалося непристойним “нишпорити у брудній білизні”. Окремі випадки які ставали надбанням ЗМІ, практикувалися як дії кримінальних елементів і маніяків. Лише тепер суспільство починає усвідомлювати катастрофічні масштаби проблеми.

Попередження насилля над дітьми в умовах погіршення загальної економічної і соціальної ситуації в Україні стає надзвичайно актуальним. Воно породжує багато практичних питань етичного, гуманістичного, соціально-економічного, правового, медичного, освітнього характеру.

Існує багато форм жорсткого поводження з дітьми і багато способів, якими воно може статися з дитиною будь-якого віку: від народження до того часу, поки дитина стане незалежною. Причиною таких випадків є дії (чи бездіяльність) дорослих. Дитина може бути поранена, покалічена, зґвалтована. Інші форми пов’язані з тим, що дорослі не піклуються про дитину чи не задовольняють її життєві потреби.

2.1 Типи жорсткого поводження з дитиною

Розрізняють чотири типи жорсткого поводження з дитиною:

1. Нехтування – це хронічна нездатність батьків, чи осіб, що здійснюють догляд за дитиною, забезпечити основні потреби дитини, що не досягла 18 років, в їжі, житлі, медичному догляді, освіті, захисті і догляданні. Інший приклад нехтування: батьки залишають дітей без догляду. Психологічне нехтування – це послідовна нездатність батьків чи осіб, що здійснюють догляд, забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прив’язаність, любов.

2. Психологічне жорстке поводження – хронічні прояви поведінки, такі як погрози, приниження, образи, знущання і висміювання дитини. Все це може призвести до втрати дитиною впевненості в собі і самоповаги. Дитина стає нервовою і замкнутою. Вона перестає довіряти дорослим людям.

3. Фізичне жорстке поводження – визначаються як будь-яке невипадкове спричинення пошкодження дитині у віці до 18 років батьками чи особами, що здійснюють догляд чи опіку. Це може відбутися у формі побоїв, струсів, стискання, припікання чи укусів. Також сюди відносяться ситуації, коли дитині дають отрути, неадекватні ліки чи алкоголь, або відбувається зумисне задушення чи втоплення дитини.

4. Сексуальне насилля над дітьми – це використання дитини чи підлітка іншою особою для отримання сексуального задоволення. Дорослі будують свої стосунки з дитиною, пробуджуючи і спираючись на її сексуальні потреби.

Окремо розглянемо психологічне та жорстоке поводження, це пов’язано з тим, що іноді буває важко розрізнити де дружнє підсміювання, а де знущання, де досить сильне побиття, що не викликає заперечень ні з чиєї сторони, а де просте замахування сприйняте, як важка образа і насилля.

2.2 Насильницька поведінка батьків

Насильницька поведінка батьків:

- Батьки – господарі залежної від них дитини.

- Тільки вони визначають, що добре, а що погано.

- Дитина несе відповідальність за гнів батьків. Якщо вони сердяться – винна дитина.

- Батьки завжди повинні бути захищені.

- Дитяче самоствердження в житті створює загрозу автократичному батькові.

- Дитина повинна бути зламана і чим раніше, тим краще.

- Все це повинно відбуватися, поки дитина ще зовсім маленька, що вона цього “не помітила” і не була б в стані розвінчати батьків.

Методи, якими добиваються слухняності:

- Психологічні пастки. – Неприйняття любові дитини.

- Обман. – Ізоляція.

- Дволикість. – Недовіра.

- Ухилення. – Приниження. Зганьблення дитини.

- Відмовки. – Придирливі насмішки.

- Маніпуляції. – Примус аж до знущання.

- Залякування.

Негативні установки, якими керуються батьки.

- Любов дитини – обов’язок перед батьками.

- Батьки заслуговують поваги просто тому, що вони батьки.

- Діти не заслуговують поваги просто тому, що вони діти.

- Висока самооцінка дітей – шкідлива.

- Низька самооцінка дитини робить людей альтруїстами.

- Ніжність, сильна любов – шкідливі.

- Задовольняти дитячі бажання неправильно.

- Суворість, грубість і холодність – хороша підготовка до життя.

- Видаватись вдячним краще, ніж чесна невдячність.

- Те, як ви себе поводите, є важливішим від того, яким ви є насправді.

- Батьки не переживуть, якщо їх образити.

- Батьки не можуть говорити дурниці чи бути винними.

- Батьки завжди мають рацію.

Мотиви батьківських вчинків.

- Неусвідомлена потреба перенести на когось іншого приниження, якщо зазнали колись самі.

- Потреба знайти вихід від пригнічених почуттів.

- Потреба володіти і мати в своєму власному розпорядженні живий об’єкт для маніпуляції.

- Самозахист, у тому числі потреба ідеалізувати власне дитинство і власних батьків через догматичне використання батьківських принципів до своєї власної дитини.

- Страх появи того, що було пригнічено, того, на що натикаєшся у своїх власних дітях, того, що повинно бути знищене в самому зародку.

- Реванш за біль, яким батько (мати) пережив колись.

Принципи позитивної педагогіки:

- Повага до дітей.

- Повага до її прав.

- Терпимість до її почуттів.

- Бажання дізнатися з її поведінки: про природну індивідуальність дитини; про емоційне життя дитини.

Суб’єкти сімейного конфлікту виконують соціально позитивні завдання, але, керуючись ідеєю зверхності (вікової, досвіду, ролі) батьки намагаються домінувати над дітьми, підкорювати їх своїм інтересам, схильні порушувати й руйнувати цінності, ставити проблеми і позбавляти волевиявлення прав.

Конфліктна поведінка є також наслідком відсутності самоконтролю. Дорослі схильні до конфлікту, дуже часто є імпульсивними, їх відмінними рисами є низький рівень відчуттів, грубість, жорстокість (фізична й словесна), схильність до ризику й гострота переживань, недалекоглядність. А такі якості суб’єкту конфлікту засвідчують його низьку педагогічну культуру.

Педагогічна культура сім’ї в різних ситуаціях може проявитися у комплексі або в її окремих складових ознаках. Основними її параметрами, як встановлено, є моральна культура, культура мислення, культура мовлення, комунікативна культура, дидактична культура, культура праці, культура рухів, фізична культура, естетична і екологічна культура. З огляду на це ми можемо аналізувати педагогічну культуру як зміст взаємостосунків між батьками і дітьми через включення механізмів різних видів їх діяльності і втілення у цій діяльності моральних категорій, зміст і завдання сімейного виховання.

Складний за структурою та динамічний характер педагогічної культури батькам зумовлює необхідність дотримання таких вимог:

- цілісного підходу до вибору сукупності засобів, що забезпечують формування всіх компонентів педагогічної культури;

- враховувати рівні педагогічної підготовленості батьків і їх індивідуальних особливостей;

- дотримання наступності в поповненні знань і тісного їх взаємозв’язку з особистою практикою виховання дітей кожного з батьків.

Інтенсивні психологічні дослідження у галузі насилля в сім’ї велись на протязі багатьох років, проте така теорія, як раннє виявлення схильності до насилля і його стійкості, залишились не розробленою в психолого-педагогічній теорії.

Існує достатньо міцний зв’язок між схильністю до злочинності в дитячому і підлітковому віці, яка зберігається і в дорослої людини, і такими факторами як бездоглядність в дитинстві, схильність до здійснення злочинів у батьків і низький коефіцієнт інтелекту.

Сімейне насилля, участь в якому беруть діти, відсутність позитивних сімейних традицій, погано організована життєдіяльність дитини, відсутність єдиної системи вимог до дитини з боку дорослих членів сім’ї та інші негативні явища свідчать про те, що батьки не мають достатнього рівня педагогічної культури, яка є неодмінною частиною загальної культури, не підготовлені до морально – правового виховання дітей. Інформація, яку ми отримали з психолого-педагогічних і соціологічних досліджень і експериментів дала змогу визначити пріоритетні форми і методи з дітьми, що пережили домашнє насилля. Це зокрема: допомога психолога (психологічне консультування), позбавлення батьківських прав, вилучення дітей з сім’ї тощо.

2.3 Профілактика насильства над дитиною в сім’ї

У нашій курсовій роботі ми розглянемо “первинний” напрямок роботи з дітьми, що пережили домашнє насилля – соціально-педагогічна профілактика жорстокого ставлення до дітей у сім’ї. Це один з ефективних засобів подолання цього негативного явища. Однак у вітчизняній науковій літературі заявлена проблема є недостатньо розробленою, оскільки немає сталої загально – визнаної моделі попередження насилля. Основні причини на наш погляд, цього у тому, що протягом тривалого часу держава не приділяла належної уваги питанням сім’ї, а тема насилля дорослих над дітьми вважалася забороненою, не обговорювалася, начебто її не існувало. Тому вважаємо, що необхідно всебічно проаналізувати цю проблему.

Термін “профілактика” має такі рівні: загальний і спеціальний, пояснювальний і попереджувальний, первинний, вторинний, третинний та ін. У соціальній роботі часто визначають загальну і специфічну профілактики.

Під загальною розуміють “діяльність спрямовану на попередження і ліквідацію факторів, що зумовлюють негативне явище серед широкого кола підлітків і молоді”; під спеціальною “діяльністю, спрямовану на попередження подальшого розвитку проблеми серед груп ризику й осіб, схильних до девіантної поведінки”.

Безумовно, профілактичні заходи проводять з метою впливу на фактори, що детермінують негативне явище і попередження розвитку проблеми, пов’язаної з девіантною поведінкою. Однак, на наш погляд, поділяти профілактику на подібні рівні недоцільно, оскільки профілактичні напрями можуть диференціюватися за ними лише умовно.

При всій раціональності гуманістичних стратегій (християнське вчення, філософські ідеї, толерантність, народна педагогіка, соціальне навчання нежорсткого поводження, елепатія, гумор), що сприяють попередженню насилля в сім’ї, є малоефективними як самостійні заходи нинішньої широкомасштабної профілактики насилля в поводженні з дітьми.

Таким чином для ефективності антинасильницької роботи необхідно дані методики об’єднати і трансформувати в окремі напрями соціально-профілактичної діяльності, а саме:

- ознайомлення дітей і дорослих з християнським вченням і традиціями, які формують кращі людські якості й дають практичні альтернативи жорстокому поводженню;

- сприяння осмисленню філософських ідей, що розвивають толерантний погляд;

- сприяння вивченню позитивних аспектів практики народного виховання, що дає змогу на основі українських виховних традиціях розвивати нові, які відповідають сучасним нормам гуманності;

- навчання технік нежорсткої поведінки в конфліктних ситуаціях, що формує досвід соціально прийнятих стосунків людей.

- Сприяння розвитку гуманістичних тенденцій, які виявляються в повазі до оточуючих, милосерді, готовності допомогти іншому;

- Розвиток почуття гумору, що здатне послабити ворожість між людьми.

Усі ці напрями роботи можна об’єднати в соціально – педагогічній програмі профілактики насилля над дітьми у сім’ї, як первинні засоби.

Соціальні працівники нашої держави повинні розробити програму профілактики насилля в сім’ї над дітьми з урахуванням історичних, соціокультурних, економічних, політичних та ін. умов країни, а також законодавчої бази держави.

Істотним у попередженні насилля над дітьми в сім’ї є усунення причин, що до нього призводить. Ми визначили, що домінують на сучасному етапі соціокультурні причини (бездуховність) і, загострюючись економічними і психологічними факторами, зумовлюють до насилля. Отже, чим вища культура сім’ї, тим гуманніші в ній стосунки. Тому й важливо формувати у батьків педагогічні знання, знання тих цінностей, які треба передавати підростаючому поколінню.

Велике значення у профілактиці жорстокості має робота не лише з батьками, але й з дітьми. Необхідно формувати в них повагу до оточуючих, потребу в гуманному ставленні до інших людей, що сприяє переосмисленню їхньої поведінки. Діти повинні засвоювати такі норми і правила взаємодій в суспільстві, що дозволяють за будь-яких обставин знаходити конструктивні форми поводження.

Потрібно також проводити спільні заходи для батьків і дітей. Контактування батьків з дітьми – це спосіб зближення рідних сердець, який дозволяє краще зрозуміти потреби тих чи інших. Батьки мають враховувати інтереси дітей, а діти, відчуваючи батьківське тепло, турботу, любов, відповідають взаємністю. Саме й тому проводити профілактичну роботу з попередження насилля над дітьми в сім’ї як окремо з батьками, дітьми так і спільно.

Таким чином, проаналізувавши поставлену проблему, можна створити модель профілактики насилля над дітьми в родинах, яка припускає як засіб профілактики програму, забезпечує комплексний підхід до вирішення проблеми, орієнтує на усунення головних причин жорстокості і передбачає диференційовану роботу з дорослими і дітьми.

Розділ III. Організація та функціонування груп самодопомоги для

жінок, які пережили насильство

Нині насильство і образлива поведінка в сім’ї – серйозна і поширена проблема, від якої як правило страждають жінки. За даними соціологічних досліджень 97% жінок пережили в своєму житті насильство різних форм, при цьому 20% жінок насильство переживають систематично. Причому, в більшості випадків присутній не один вид насилля, а комплексне. Найбільш часто в нашому суспільстві зустрічається психологічне насилля – 80% випадків. Тому, сьогодні одним із основних завдань суспільства – усвідомити усю реальність небезпеки, яку несе насилля в сім’ї. Особливо це потрібно визнати на державному рівні.

Таке масштабне поширення насильства в сім’ї дало поштовх для створення відповідних кризових центрів, які надають різноманітні види допомоги жертвам домашнього насилля.

Щоб ознайомитися з практичною діяльністю допомоги жертвам насилля, ми дослідили діяльність кризового центру жінка для жінки “Чайка” в місті Рівному. На основі отриманої інформації, яку ми отримали при нашому дослідженні, ми зробили висновок, що найкращими методами роботи з жертвами, які пережили домашнє насилля є формування груп самодопомоги жертв домашнього насилля, яке ми і розглянули у нашій курсовій роботі.

В сучасному світі одним з найбільш ефективних способів подолання хворобливої залежності (адитивної поведінки), викликаної алкоголем, наркотиками, азартними іграми або деструктивними культами, вважаються групи самодопомоги, котрі як програму духовної реабілітації використовують «Дванадцять Кроків» і в своїй діяльності керуються Дванадцятьма Традиціями. Прототипом цих груп є «Анонімні Алкоголіки», історія котрих почалась в США понад півсторіччя тому і котрі сьогодні є найбільш поширеним рухом самодопомоги, що об'єднує в своїх рядах майже 5 мільйонів членів. На основі принципів, створених цим рухом сьогодні вже функціонує безліч груп самодопомоги, які пропонують підтримку при інших видах залежності, Наприклад, Аланон – для спів залежних. Анонімні Наркомани, Алатін, Анонімні Гравці, Анонімні Супержінки, Анонімні Жертви Культів, тощо.

Не викликає сумніву, що жінка, яка стикається з насильством (фізичним, емоційним або сексуальним), опиняється втягнутою у його цикл і, отже, значною мірою залежною від насильства. Хибне коло, в якому опиняється вона, нею не усвідомлюється, а тому й вибратися з нього власними силами стає для неї справою надто проблематичною.

Для цих жінок найбільш дієвою формою реабілітації можуть стати групи самодопомоги Анонімні Жертви Насильства (АЖН), організація та функціонування котрих має чимало спільного з іншими групами самодопомоги, перш за все з Аланоном, який надає підтримку співзалежним.

Розглянемо, яким чином в роботі АЖН використовуються Дванадцять Кроків і Дванадцять Традицій.

ПРОГРАМА ДВАНАДЦЯТЬ КРОКІВ.

Спершу – декілька вихідних думок. Основна істина полягає у тому, що потурання насильству є невикорінюваним. Тому стати жертвою насильства хоча б один раз, значить залишитися нею на все життя. Багато жінок відповідали на насильство насильством, і результат завжди був одним і тим самим: воно повертало свої втрачені на деякий час позиції. Жінка ніколи не зможе сама припинити потурати насильству, тому що вона безсила. В усьому іншому вона є цілком нормальною і здоровою людиною. Отака реальність. Прагнення ж хоч коли-небудь повернутися до потурання свідчить про хворобливу пристрасть знову потерпіти поразку, ставши жертвою насильства. Жертовність, що виникає внаслідок потурання насильству, неможливо викорінити, можливо лише не брати участі в насильстві. Таке завдання може здаватися досить скромним, та тільки не тій жінці, яка намагається його розв'язати в своєму житті. По-друге, жінка може відчувати себе цілком комфортно, якщо не потурає насильству і відвідує збори АЖН. По-третє, неучасть в насильстві не становить одномоментного акту, а відноситься до позиції, яка охоплює значну частину життя.

ПЕРШИЙ КРОК. "Ми визнали своє безсилля перед насильством, визнали, що втратили здатність розпоряджатися своїми долями".

1. Життям жінки замість неї вже давно розпоряджа