Скачать

Самостійна робота молодших школярів з основ здоров'я

Дипломна робота

САМОСТІЙНА РОБОТА МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ З ОСНОВ ЗДОРОВ'Я

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Організація самостійної роботи молодших школярів у теорії та практиці початкової школи

1.1. Теоретичні основи організації самостійної роботи учнів у початковій школі

1.2. Врахування вікових особливостей молодших школярів під час проведення самостійної роботи

1.3. Стан організації самостійної роботи на уроках курсу «Основи здоров'я » у практиці початкової школи

Висновки з розділу

РОЗДІЛ 2. Дослідно-експериментальна робота з організації самостійної роботи молодших школярів на уроках «Основи здоров'я » у 3 класі

2.1. Аналіз навчальної програми і підручнику з курсу «Основи здоров'я » (3 клас)

2.2. Комплекс пізнавальних завдань для самостійної роботи учнів з курсу «Основи здоров'я »

2.3. Результати експериментальної роботи

Висновки з розділу ІІ

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Значною теоретичною і практичною проблемою педагогічної науки є обґрунтування шляхів і методів досягнення мети навчання і виховання – гармонійно і всебічно розвиненої особистості у сучасній початковій школі. Суспільство у ХХІ столітті вимагає творчих, інтелектуальних, освічених працівників. У зв'язку з цим, воно орієнтує загальноосвітні заклади «не лише на збагачення учня змістовними знаннями, а й на розвиток його особистості, формування прийомів розумової діяльності, соціокультурної компетентності, на виявлення людей з цінними задатками» (61, 28). Формування особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, значною мірою здійснюється у навчальному процесі. Розвитку самостійності кожного у початковій школі значною мірою сприяє виконання самостійних робіт.

Самостійні роботи «підвищують інтерес учнів до предмета, розвивають їх ініціативу й активність, сприяють зменшенню навантаження домашньою роботою» (17, 41). Використання різних видів самостійних робіт допомагає педагогу творчо підходити до побудови уроку.

Найсприятливіші умови для розвитку особистості учня початкової школи, його пізнавального інтересу виникають тоді, коли вчитель не викладає матеріал в готовому вигляді, а організовує самостійну роботу школярів. Вона дає змогу здійснювати диференційований підхід у навчанні, глибоко вивчати індивідуальні особливості кожного вихованця. Без правильно організованої самостійної роботи не можна успішно розвивати пізнавальні можливості учнів, їх спостережливість, пам'ять, творчу активність тощо.

У дослідженнях Ю. Бабанського, М. Данилова, Б. Єсіпова, П.Підкасистого, В. Онищука та інших учених зазначається, що одним із основних напрямів активізації навчання школярів є систематичне використання самостійних робіт, включення учнів у пошукову діяльність, запровадження у навчальний процес різноманітних проблемних завдань.

Оскільки «самостійна робота належить до визнаних і ефективних методів навчання, тому різні її аспекти постійно привертають увагу теоретиків і практиків» (25, 15). Зокрема, вивчалися питання про мету, завдання, функції самостійних робіт, розглядалася їх класифікація, дидактичні умови організації тощо. Значним внеском у дидактичну розробку цих питань є праці Е. Голанта, Н. Дайрі, В. Стрезікозіна. Дидактичні та методичні аспекти організації самостійної роботи в початковій школі розглядались у роботах Г. Аквілєва, Н. Вапняр, В. Качалко, Н. Коваль, О. Савченко та інших.

Самостійна робота є одним із важливих методів навчання курсу «Основи здоров'я». Метою даного курсу є «виховання в учнів свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів (вихованців)» (49, 212).

Значення здоров'я важко переоцінити. Здоров'я — найперша необхідна умова успішного розвитку кожної людини, її навчання, праці, добробуту, створення сім'ї і виховання дітей.

Від ставлення людини до здоров'я багато в чому залежить його збереження і зміцнення. Навчити дітей берегти і зміцнювати своє здоров'я — одна з найважливіших проблем сучасної школи. Пріоритетність оздоровчих функцій шкільної освіти зумовлена передусім вкрай негативними тенденціями, якими характеризується стан здоров'я дітей і молоді в нашій країні, що потерпає від наслідків Чорнобильської катастрофи, інших екологічних бід та економічної нестабільності.

Особливості вивчення курсу«Основи здоров'я» розглядаються у працях Н. Бібік, Т. Бойченко, О. Єресько, О. Каличенко, Н. Коваль, Л.Лохвицької та ін.

Актуальність проблеми зумовили вибір теми дипломної роботи: «Самостійна робота молодших школярів з основ здоров'я».

Об'єкт дослідження — самостійна робота учнів початкової школи.

Предметом дослідження — організація самостійних робіт на уроках курсу «Основи здоров'я » у 3 класі.

Мета дипломної роботи — дослідження особливостей організації самостійних робіт на уроках «Основи здоров'я» у 3 класі.

Гіпотеза дослідження: оволодіння молодшими школярами знаннями, уміннями й навичками з основ здоров'я відбуватиметься швидше і якісніше за умови цілеспрямованої, систематичної, методично правильної організації самостійної роботи.

Для досягнення визначеної мети роботи ми вирішували такі завдання:

1. Проаналізувати сутність та види самостійної роботи учнів та стан висвітлення цієї проблеми у психолого-педагогічній літературі.

2. Охарактеризувати особливості врахування вікових особливостей молодших школярів під час проведення самостійної роботи.

3. Проаналізувати чинні навчальні програми та підручники з навчального курсу «Основи здоров'я » для 3 класу із точки зору організації самостійної роботи.

4. Розробити комплекс завдань для самостійної роботи учнів на уроках « Основи здоров'я ».

5. Перевірити ефективність запропонованого комплексу завдань для самостійної роботи школярів у педагогічному експерименті.

Методами дослідження є аналіз психолого-педагогічної літератури з даної проблеми; бесіди з вчителями та учнями; анкетування вчителів; опитування учнів; спостереження за навчально-виховним процесом; моделювання під час розробки комплексу завдань для самостійної роботи учнів у 3 класі; теоретичне узагальнення; педагогічний експеримент; кількісний та якісний аналіз отриманих результатів.

Дослідження виконувалось протягом 2008 - 2009 н. р. Умовно його можна поділити на три етапи.

На першому етапі, констатуючому, проводився теоретичний аналіз проблеми (2008 р). Вивчалась психолого-педагогічна, методична і навчальна література з даного питання, аналізувався досвід роботи вчителів початкових класів, формувалися мета й завдання дослідження, розроблялись шляхи реалізації мети й завдань дослідження, матеріали експериментального дослідження.

На другому етапі (січень - квітень 2009 р.) проводився формуючий експеримент.

Третій етап дослідження (травень 2009 р.) був спрямований на обробку й узагальнення результатів формуючого експерименту, оформлення роботи.

Практичне значення дипломної роботи полягає в розробці комплексу завдань для самостійної роботи учнів з курсу «Основи здоров'я» (3 клас), які можуть бути використані в практичній діяльності вчителів.

Експериментальне дослідження проводилося на базі 3-А і 3-Б класів ЗОШ І-ІІІ ступенів № 7 М. Львова. Дослідно-експериментальною роботою було охоплено 45 учнів, 8 вчителів початкової ланки даної школи.

Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Обсяг роботи — 82 сторінки.

РОЗДІЛ І. ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

1.1. Теоретичні основи організації самостійної роботи учнів у початковій школі

Вивчення педагогічних джерел (4; 16; 20; 28 та ін.) показало, що самостійність учнів у навчанні розглядається як найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, уміннями і навичками. Часто і правильно застосовувана самостійна робота розвиває довільну увагу дітей, виробляє у них здатність міркувати, запобігає формалізму в знаннях і взагалі формує самостійність як рису характеру особистості. Це зумовлює обов'язковість і різноманітність використання самостійних робіт у навчальному процесі.

Проблема розвитку пізнавальної самостійності учнів була в центрі уваги дослідників у всі періоди розвитку школи.

У працях Я. Коменського, Ж.Ж. Руссо, І. Песталоцці, Ф. Дістервега не раз підкреслювалось значення самостійності в оволодінні знаннями, вміннями, навичками. Я. Коменський у «Великій дидактиці» писав, що «людей необхідно вчити спостерігати самим природу, а не тільки пам'ятати чужі спостереження і пояснення з книжок» (39, 150).

На значення самостійної роботи, яка сприяє розвитку розумових здібностей дитини, вказував К. Ушинський. Він вважав, що «навчання дітей повинно здійснюватися переважно на основі вражень, здобутих ними безпосередньо з навколишнього світу» (65, 163).

Вихованню самостійності учнів особливого значення надавав відомий учений-методист О. Герд. У своїх працях він зазначав, що «вчитель природничих наук не може задовольнятися тільки повідомленням наукових фактів. Він повинен розвинути в учнів інтерес до самостійного навчання явищ природи, передати їм потрібні для самостійних робіт практичні відомості й прийоми» (17, 142). О. Герд прагнув озброїти учнів засобами пізнання навколишнього світу. У його книжках і методичних посібниках містилися завдання для класної і домашньої самостійної роботи учнів.

Що ж розуміють під терміном самостійна робота?

У дидактиці існує декілька точок зору щодо трактування даного поняття. Одні вчені вважають самостійною роботою навіть усні відповіді учнів на запитання вчителя. Як зазначають М. Казанський і Т. Назарова, «…відповіді учнів на запитання вчителя – це не самостійна робота, хоча в них нерідко учні проявляють самостійність. Проте не можна ототожнювати самостійну роботу і самостійність. Самостійність – це якість особистості, а самостійна робота – це метод навчальної роботи» (32, 160).

Інші вчені вважають самостійною роботою таку роботу, в яку учень вносить щось своє, особисте, індивідуальне. Якщо дитина виконує завдання за зразком, поданим учителем, то це, на їхню думку, не є самостійною роботою.

Б. Єсіпов вважає, що «самостійна робота учнів, яка входить у навчальний процес, — це така робота, яка виконується без безпосередньої участі вчителя, за його завданням у спеціально виділений для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої в завданні мети, використовуючи свої зусилля і висловлюючи в тій чи іншій формі результати розумових або фізичних (або тих і інших разом) дій (28, 19). Таким чином, це сукупність різноманітних навчальних прийомів і дій, за допомогою яких учні самостійно закріплюють та поглиблюють раніше набуті теоретичні знання, практичні навички і вміння, а також оволодівають новими.

Самостійні роботи в навчанні виконують освітню, виховну і розвиваючу функції.

Освітня функція самостійних робіт полягає в тому, що під час їх виконання учні свідоміше засвоюють знання, навчаються їх використовувати на практиці, набувають загальнонавчальних умінь і навичок.

Виховна функція проявляється у формуванні таких рис особистості як акуратність, уважність, працездатність, уміння долати труднощі, упевненість у своїх силах.

Розвиваюча функція полягає в розвитку спостережливості, самостійності, інтелектуальних та експериментальних умінь учнів.

Як зазначає О. Савченко, самостійна робота учнів має певну структуру. Вона містить три етапи: підготовчий (орієнтувальний), виконавчий та перевірний (61, 94-95).

Перший (підготовчий) етап ознайомлення із завданням та орієнтування в ньому полягає в тому, що учень, прослухавши завдання, розглядає предмет, читає або перечитує умову завдання, зміст тексту і т. ін. У процесі цього орієнтування учень здійснює аналіз завдання і пов'язаний з ним синтез, тобто осмислює його (виділяє, що дано в завданні, що потрібно дізнатися, які знання і дії для цього необхідні) і складає план виконання завдання.

Другий (виконавчий) етап полягає в тому, що учень, зрозумівши завдання і склавши план дій, виконує навчальну роботу.

Третій (перевірний) етап полягає в тому, що учень, виконавши завдання, за власною ініціативою перевіряє і оцінює власну роботу, тобто здійснює самоконтроль і самооцінку.

Таким чином, у структуру самостійної роботи входить: аналіз завдання, пошук способів розв'язання завдання, планування роботи, виконання завдання, перевірка й оцінка виконаної роботи.

Певні види самостійних робіт можуть містити або всі, або деякі із цих етапів (елементів). Чим більше вказаних елементів входить у самостійну роботу учнів, тим вищим є її рівень, а отже, і рівень самостійності школярів (23, 72).

Мета організації самостійної роботи визначає її зміст і методику проведення. Тому види самостійних завдань надзвичайно різноманітні й водночас вони відображають специфіку формування основних умінь і навичок саме з конкретного предмета.

Слід зазначити, що у дидактиці класифікують самостійні роботи за різними критеріями:

1. За дидактичною метою виділяють самостійні роботи, спрямовані на:

а) підготовку учнів до сприймання нового матеріалу – підготовчі роботи;

б) засвоєння нових знань – навчальні роботи;

в) закріплення, розширення й удосконалення засвоєних знань, умінь та навичок – перевірні роботи (32, 143-144).

На кожному уроці можуть використовуватися самостійні роботи різного дидактичного призначення, підкреслює І. Гаркунова, а саме: підготовчі, навчальні, перевірні (20, 34).

Щоб актуалізувати опорні знання учнів, їхні уміння і навички, потрібні для сприймання нового матеріалу, майже на кожному уроці вчитель пропонує дітям підготовчі самостійні вправи. Це можуть бути усні й письмові вправи на повторення, зіставлення певних фактів, правил, способів дій, попереднє читання і спостереження, розгляд картин та ілюстрацій, складання описів, замальовок якихось об'єктів, знаходження даних тощо. Таким чином, призначення підготовчих робіт – актуалізація досвіду дитини, підготовка до засвоєння нових знань.

До навчальних самостійних робіт відносять ті, які пропонують дітям для самостійного засвоєння нового матеріалу (55, 7). Тобто основним завданням цього виду самостійних робіт є формування знань, умінь і навичок учнів у процесі вивчення навчального матеріалу.

Під час використання самостійної роботи з метою одержання нових знань вчитель детально продумує план цієї роботи, тобто формулює її мету та шляхи досягнення. Відповідно до цього план самостійної роботи містить два основних розділи: що учень повинен зробити для виконання нового завдання і що потрібно для цього знати.

Основна функція перевірних самостійних робіт — контролююча, хоча і їм теж властиві елементи навчання (22, 128).

2. За навчальним матеріалом розрізняють самостійні роботи, пов'язані зі спостереженням, постановкою дослідів, вимірюванням, роботою з підручником (книгою) і т. ін. Навчальним матеріалом можуть бути тіла і явища навколишньої дійсності. Він може бути трьох видів:

а) для закріплення і повторення набутих знань, умінь і навичок;

б) пропедевтичний;

в) позапрограмовий (9, 162).

Значне місце у початкових класах займає самостійна робота учнів із підручником, навчальною книгою, її текстом, ілюстраціями, схемами, таблицями і т. ін. Останнім часом поширилися самостійні роботи над таким матеріалом, як навчальні фільми, радіо- і телепередачі тощо.

Критеріями добору навчального матеріалу, який доцільно засвоювати в процесі самостійної учбової діяльності молодших школярів, як зазначає О. Біда, є:

Ø зв'язок нового з раніше засвоєним матеріалом;

Ø можливість логічного членування навчального матеріалу на чіткі кроки та елементарні завдання;

Ø наявність протиріччя між опорними і новими знаннями;

Ø готовність школярів до участі в пошуковій діяльності (9).

Розвивальні функції самостійного ознайомлення з новим матеріалом виявляються в тому, що воно передбачає самоорганізацію та виконання учнями у взаємозв'язку багатьох навчальних дій, спрямованих на один результат. Самостійно ознайомлюючись із новим матеріалом за підручником чи іншим джерелом, школяр фактично виконує кілька супідрядних завдань: визначає мету, виділяє невідоме, зосереджує увагу на головному, встановлює послідовність виконання дій, контролює їх.

Орієнтиром для вчителя у визначенні матеріалу для самостійної навчальної роботи має бути:

1) міцне, свідоме володіти учнями знаннями, на яких ґрунтується новий матеріал;

2) можливість актуалізації опорних знань через підготовчі вправи;

3) доступність, чіткість викладу матеріалу в підручнику;

4) рівень сформованості в учнів умінь працювати з підручниками, картками;

5) достатній темп письма і читання (61, 156).

Визначаючи матеріал для навчальної самостійної роботи, вчитель повинен виходити з того, що діти добре засвоїли попередній матеріал, на якому тією чи іншою мірою ґрунтується вивчення нового. Так само треба дуже уважно визначити спосіб постановки завдання. Інструкція має бути лаконічною, але точною і повною, відображати послідовний хід міркувань, практичних дій, які треба виконати.

Важливо, щоб у процесі виконання самостійної роботи вчитель пропонував дітям пізнавальні завдання: для сортування навчального матеріалу за певними критеріями; для порівняння у формі зіставлення і протиставлення як засіб відкриття нових властивостей, ознак предметів, що вивчаються; для підготовки висновків за аналогією; для класифікації; виділення головного; встановлення причинно-наслідкових зв'язків; доведення істинності суджень (30, 42).

3. За характером навчальної діяльності розрізняють самостійні роботи, пов'язані з роботою за:

а) поданим зразком,

б) за правилом чи системою правил,

в) творчими завданнями (20, 34).

Даний вид самостійної роботи виражається у цілісній системі окремих завдань, спрямованих на розв'язання тих чи інших задач. У цій системі учні поступово просуваються вперед, стаючи все більш самостійними.

4. За способом організації виділяють такі види самостійної роботи:

а) фронтальна, коли всі учні виконують однакове завдання;

б) групова, коли різні групи учнів працюють над різними завданнями;

в) індивідуальна, коли кожен учень виконує окреме завдання (4, 45).

Найчастіше самостійна робота організовується фронтально, однак у цьому випадку одні учні працюють не на повну силу, а для інших вона є непосильною. Групова форма організації самостійної роботи проводиться з метою попередження списування і пов'язана з організацією непостійних груп. Індивідуальна форма самостійної роботи, як правило, використовується лише у випадку необхідності (хвороба, пропуск занять, відставання учнів).

У 60-70-х роках ХХ століття намітився новий підхід до оцінки й класифікації самостійних робіт як засобу навчання і розвитку учнів. Залежно від того, які елементи переважають у діяльності учнів (відтворюючі чи творчі), у дидактиці розглядають репродуктивні і пошукові самостійні роботи (57, 25).

Репродуктивна самостійна робота має на меті сприймання, осмислення і запам'ятовування учнями тієї навчальної інформації, яку подано в підручнику або яка повідомляється вчителем. У процесі цієї роботи учні нагромаджують знання, необхідні для виявлення нових властивостей природних об'єктів, що розглядаються, розкриття взаємозв'язків між ними. Такий вид роботи є необхідною умовою для самостійного пошуку.

Пошукова самостійна робота передбачає здобування нових знань і вмінь на основі набутих, оволодіння способами самостійного пошуку: виділення істотних ознак предметів і явищ, встановлення причинно-наслідкових зв'язків між ними, доведення окремих положень тощо.

Пошукова самостійна робота учнів молодших класів має такі ознаки:

1) її метою є засвоєння нових знань;

2) постановка завдань сприяє розвитку потреби розв'язувати їх самостійно, формуються позитивні мотиви учіння;

3) учні оволодівають прийомами навчальної діяльності (46, 52).

Отже, важливо систематично залучати учнів молодших класів до пошукових завдань. Зміст самостійної роботи пошукового характеру в процесі вивчення нового матеріалу потрібно в міру розширення знань і оволодіння прийомами навчальної діяльності ускладнювати, а обсяг – збільшувати. Проте це не означає, що матеріал, який опрацьовується на уроці, учні повинні вивчати тільки самостійно. Керівна роль вчителя залишається визначальною на всіх етапах засвоєння нового матеріалу. Головне, щоб учитель знайшов оптимальне поєднання репродуктивних і пошукових завдань. Виходячи з цього, навчальна діяльність учнів на уроці повинна включати: сприймання, осмислення і запам'ятовування знань; застосування здобутих знань за зразком; застосування засвоєних знань у новій ситуації з метою здобуття нових знань, формування прийомів навчальної діяльності.

Самостійна робота пошукового характеру потребує більше часу. Це зумовлено різними факторами: несформованістю в учнів прийомів навчальної діяльності, відсутністю досвіду пошукової діяльності, а також індивідуальними особливостями учнів. Вплив цих факторів помітний на перших етапах організації самостійного пошуку. Згодом лише окремі учні потребують додаткових вказівок щодо виконання поставлених перед ними пізнавальних завдань (22, 156).

Самостійна робота на уроці є органічною частиною навчального процесу. Тому методика її проведення визначається специфічними особливостями кожного предмета, змістом теми, рівнем підготовленості учнів. Плануючи самостійну роботу, зазначає О.Я.Савченко, вчителі повинні:

Ø визначити її місце в структурі уроку;

Ø знати вимоги до учнів на даному рівні оволодіння новим навчальним матеріалом;

Ø передбачити труднощі, які можуть виникнути під час роботи у різних групах дітей;

Ø правильно визначити зміст і обсяг завдань; форму їх подачі; тривалість самостійної роботи;

Ø дібрати потрібний дидактичний матеріал;

Ø знайти раціональний спосіб перевірки роботи (61, 96-97).

У педагогічній літературі завдання для самостійної роботи учнів, як правило, називаються «пізнавальними завданнями» (62). Під цим терміном розуміють сукупність проблемних запитань, логічних завдань, виконання яких вимагає від учнів початкових класів різного рівня самостійності. Серед них є такі пізнавальні завдання, які передбачають нагромадження знань про природні об'єкти, що вивчаються. Навчальна діяльність учнів при цьому має репродуктивний характер; оскільки їм необхідно осмислити, запам'ятати і відтворити побачене, почуте або прочитане на вимогу вчителя. Без такої роботи неможливо працювати над завданнями, які вимагають від учнів самостійного пошуку, застосування здобутих знань у нових ситуаціях. Пошукова навчальна діяльність учнів полягає в тому, що вони аналізують природні об'єкти, виділяють їх істотні ознаки, встановлюють взаємозв'язки між ними, роблять висновки, доводять правильність висловленої думки тощо (36).

Організації самостійної пізнавальної діяльності учнів сприяють дидактичні матеріали. Використовуючи їх, вчитель керує пізнавально-практичною діяльністю школярів під час засвоєння нових знань та їх закріплення, а також організовує дослідницьку позаурочну і позакласну роботу (1).

Н. Коваль вважає, що дидактичні роздавальні картки — це важливий засіб удосконалення самостійної діяльності учнів в початкових класах. Вони призначені для виконання завдань, пов'язаних із дослідом, спостереженнями і практичною діяльністю. В них містяться запитання і завдання для організації фенологічних спостережень. Варіативність завдань досягається добором різних об'єктів для спостережень і дослідів, а також практичних дій. Це дає змогу учителю з мінімальними затратами сил і часу здійснювати індивідуальний підхід у навчанні дітей (37).

Як зазначає П. Підкасистий, В. Коротяєв, форму самостійних завдань бажано урізноманітнювати, щоб працювали різні види сприймання і пам'яті: зорова, слухова, моторна. Не варто перевантажувати якийсь один вид сприймання. Результативність самостійної роботи залежить і від того, як учитель зуміє поєднати способи виконання завдань: усні з письмовими, фронтальні з індивідуальними (55).

На думку О. Савченко, для підтримання уваги, розширення її обсягу молодшим школярам слід пропонувати завдання, виконання яких вимагає поєднання розумових дій із практичними (61). Наприклад, не тільки прочитати, а й поділити текст на частини, не тільки повторити правило, а й записати у зошит власні приклади тощо.

У працях В. Буряк (14), К. Ішматьєвої (31)та інших дослідників зазначається, що результативність самостійної роботи значною мірою залежить від способу постановки завдання (йдеться про розробку навчальних завдань, їх формулювання, вказівки щодо послідовності опрацювання матеріалу). Бажано, щоб інструктаж був детальним, особливо коли учням пропонують самостійно вивчити новий матеріал. Якщо вказівки мають загальний характер, то варто оформити їх у вигляді пам'ятки (настінної таблиці, плаката), яку вивішують на дошці.

Найчастіше молодшим школярам потрібне керівництво вчителя, коли вони опановують новий вид роботи. У цьому разі корисно записати рекомендований план міркування в індивідуальних картках чи на дошці.

Плануючи завдання для самостійної роботи, вчитель враховує можливості кожного виду роботи і його відповідність меті уроку (51, 52). Зокрема, коли самостійно виконуються тренувальні вправи, доцільно використати підручник чи картки з диференційованими завданнями; а коли йдеться про підготовку до сприймання нового матеріалу — в пригоді стануть розповідь-бесіда, вправи з дошки. Неправильне визначення часу на самостійну роботу може спричинити перебудову наміченого вчителем плану уроку.

Тривалість самостійної роботи зумовлюється рядом чинників. Насамперед — складністю та обсягом завдання: воно може бути і невеликим, але учні тільки-но почали засвоювати цей матеріал і, отже, техніка виконання вправ опрацьована ще недостатньо. У такому разі на самостійну роботу потрібно відвести більше часу, ніж на етапі повторення матеріалу. Буває, що робота нескладна, але, щоб здобути результат, учням доводиться робити багато записів. Це також слід ураховувати, визначаючи час для самостійної учбової діяльності учнів. Крім того, тривалість роботи залежить від працездатності учнів, обсягу їхньої уваги, темпу читання й письма (28, 73).

Для виконання самостійних вправ, що передбачають формування комплексних умінь, доцільно пропонувати інструкції, які вказують на характер і послідовність розумових і практичних дій. Вони мають бути гранично чіткими й лаконічними.

Визначаючи матеріал для самостійної роботи, вчитель має бути впевнений, що попередні знання, на яких тією чи іншою мірою ґрунтується вивчення нового, добре засвоєні дітьми (47 92). Так само уважно слід поставитися до способу подачі завдання. Інструкція до нього має бути лаконічною, але достатньою і точною, її зміст повинен відображати послідовний хід міркувань, практичних дій, що приводять до засвоєння нового поняття тощо.

Добираючи завдання для самостійної роботи, вчитель прискіпливо зважує можливості кожної форми завдання відповідно до мети уроку, вважає С. Бойченко. Так, коли учням пропонується робота з тренувальними вправами, доцільно використати підручник чи картки з диференційованими завданнями: коли ж ідеться про підготовку до сприймання нового матеріалу з читання, в пригоді стануть звукозапис, картина, підготовчі вправи з дошки тощо (10).

Виконання всіх самостійних робіт треба перевіряти й оцінювати. Для цього іноді досить пройти під час уроку між рядами, переглянути зошити, зробити окремі зауваження (10, 51).

Таким чином, самостійна робота в початкових класах – це обов'язковий компонент процесу навчання. Її роль, зміст, тривалість, способи керівництва визначаються метою вивчення певного матеріалу, його специфікою та рівнем підготовки школярів.

1.2 Врахування вікових особливостей молодших школярів під час проведення самостійної роботи

У психологічних дослідженнях (16; 25; 53 та ін.) зазначається, що істотною особливістю розумової діяльності учнів молодшого шкільного віку є, з одного боку, інтенсивне зростання їхніх пізнавальних потреб, а з другого – недостатня зрілість логічного мислення, обмеженість пізнавальних можливостей. Для того, щоб дитина могла вільно і міцно засвоювати знання, треба розвивати її аналітичне мислення, навчати виділяти істотне в навчальному матеріалі, порівнювати, робити узагальнення, доводити окремі положення, оцінювати явища і події, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки. Цього можна досягти у процесі активної самостійної діяльності.

Пізнання здійснюється за допомогою психічних процесів — мислення, пам'яті, уваги та ін., починаючись із відчуттів і сприймань. У молодшому шкільному віці сприймання набуває рис цілеспрямованої діяльності: дитина спроможна виділити предмет із ряду інших предметів, зосередити увагу на ньому і визначити його специфічні якості (16, 137). У першу чергу школярі сприймають яскраві, об'ємні об'єкти, що викликають емоційну реакцію, причому характерним є поверхневе сприймання і не завжди адекватне виділення суттєвих ознак. Ці особливості сприймання виявляються у навчальному процесі. Зокрема, учні плутають схожі графічні зображення і звуки, помиляються у врахуванні кількісного і просторового розміщення предметів при конструюванні та аплікації, порушують пропорції при малюванні та ліпленні. Недоліки сприймання утруднюють засвоєння дітьми понять, стримують перенесення дії у внутрішній план.

У процесі навчання сприймання учня молодшого шкільного віку розвивається як цілеспрямована й раціонально організована діяльність чуттєвого пізнання. Вчитель повинен забезпечити:

Ø по-перше, достатню точність і повноту у сприйманні дитиною об'єкта, явища;

Ø по-друге, збагачення сенсорного досвіду учнів;

Ø по-третє, виховання якостей спостерігача — умінь спостерігати і бачити приховані закономірності;

Ø по-четверте, оволодіння сенсорними еталонами (загальноприйня-тими зразками предметів та властивостей);

Ø по-п'яте, організацію зовнішнього сприймання об'єктів у поєднанні з осмисленням даного матеріалу (53, 158).

Організовуючи процес сприймання об'єкта, учням слід дотримува-тися певної послідовності дій для його розгляду, а саме:

Ø цілісне сприйняття предмета, формування загального враження про нього;

Ø виділення основних частин предмета та його особливостей (форма, розміри, колір);

Ø визначення просторового розміщення одних частин предмета відносно інших (вище, нижче, праворуч, попереду тощо);

Ø характеристика додаткових дрібних частин, їх просторового розміщення відносно основи;

Ø повторне цілісне сприйняття предмета, закріплення його образу в свідомості (52, 46).

Розвиток сприймання у молодших школярів нерозривно пов'язаний із засвоєнням слів, що фіксують властивості предметів та узагальнюють чуттєві уявлення дитини.

Сприймання є основою для мислення, що спрямоване на виявлення відношень і закономірних зв'язків між предметами і явищами об'єктивної дійсності. Розумовий процес реалізується через різні операції: аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, конкретизація. Розумова діяльність проявляється у дитини в різноманітних формах — як наочно-дійове, наочно-образне і логічне мислення. Наочно-дійове мислення вплітається у практичну діяльність: школяр реально оперує предметами. При наочно-образному мисленні він спирається на образи предметів чи уявлення. Логічне мислення ґрунтується на перетворенні понять і побудованих на їх основі суджень (16, 160).

Дитина може розв'язувати завдання, застосовуючи всі форми мислення, однак домінуючим у цьому віці є наочно-образне мислення, а при зіткненні з труднощами активізується дійове мислення. Ця форма мислення є важливим резервом для засвоєння знань дітьми. Ефект у розумовому розвитку визначається взаємодією трьох форм мислення. Повноцінний розвиток образного мислення і вправляння в розв'язанні завдань на рівні логічних міркувань сприяють розвитку логічного мислення як підґрунтя для засвоєння наукових знань.

Навчальний матеріал із різних предметів ставить дітей перед необхідністю виділяти суттєві ознаки, притаманні як одному явищу, так і їх сукупності, формулювати необхідні висновки. Істотні властивості предмета проявляються через включення його у зв'язки з іншими предметами і порівняння їх. Таке включення С. Рубінштейн розглядав як основний спосіб мислення, формування якого дає змогу пізнавати предмет у його взаємозв'язку з іншими об'єктами (60, 215).

Перехід від зовнішньої дії до внутрішньої (від реальної до мовної) відбувається з великим напруженням і потребує ретельної роботи на кожному етапі. Час затримки на певному рівні визначається складністю навчального матеріалу і ступенем його новизни для учнів. Якщо у внутрішній план переходить недостатньо засвоєна дія, вона й уявно виконуватиметься повільно, нераціонально, із значною кількістю помилок. Тому вчитель у кожному окремому випадку визначає підготовленість дитини до переходу на вищий етап осмислення нового матеріалу, підкреслює Н. Половнікова (57, 124).

Пізнавальна діяльність вміщує також процеси пам'яті. Як зазначають учені-психологи, зокрема Г. Костюк, пам'ять у молодших школярів переважно мимовільна, наочно-образного характеру (16). Вони добре запам'ятовують матеріал, що викликає інтерес чи має істотне значення для дитини. Учні мають певний досвід довільного запам'ятовування і відтворення, набутий у життєвих ситуаціях та іграх. Але володіти своєю пам'яттю, підпорядковувати мнемічні процеси свідомо поставленій меті діти починають лише в навчальній діяльності.

За умови правильної організації навчання відбувається посилений розвиток і якісна перебудова пам'яті. Тенденція якісних змін полягає у переході до переважно довільного запам'ятовування і відтворення на основі логічної обробки матеріалу. Мимовільне запам'ятовування стає побічним продуктом, але ним також слід керувати (16, 126).

Особливістю навчання у початковій школі спочатку є переважно мимовільне запам'ятовування, що дає змогу запам'ятати досить абстрактний матеріал без спеціального орієнтування і додаткових зусиль. Формі мимовільного запам'ятовування відповідають навчальні ситуації з ігровим мотивуванням. Розвиток довільної пам'яті передбачає постановку свідомої мнемічної мети та використання певних способів і прийомів запам'ятовувати. Не слід зловживати заучуванням напам'ять, доки діти не привчаться до попереднього усвідомлення матеріалу. Ефективний розвиток пам'яті на початковому етапі навчання значно підвищує загальну культуру розумової діяльності молодших школярів, вважає П.Підкасистий (56).

Що стосується емоційної сфери молодших школярів, то цей період характеризується імпульсивністю дитячої поведінки (схильністю діяти за першим спонуканням, під дією зовнішніх обставин чи емоцій) (48, 10). Емоції переважають над усіма сторонами психічного життя; вони швидко виникають і яскраво проявляються. Безпосередність дітей, зовнішні виразні рухи (міміка, поза, жести), мовленнєва інтонація дають можливість учителеві швидко виявляти характер емоцій учнів та відповідно реагувати на них.

У молодшому шкільному віці зароджуються елементи самооцінок та оцінок взірців, наслідування. На думку М. Дідори, Т. Ковальчук, В.Стельмах (25, 15-16), учні за цими ознаками поділяються на дві групи. Перші становлять групу школярів, які загалом правильно оцінюють себе і взірець для наслідування. Ці діти мають нахил до самовдосконалення, намагаються виробити у собі моральні якості, зокрема чесність, працьовитість тощо. У їхній поведінці зримо проступає прагненн