Скачать

Рослинність Октябрського району м. Полтави

Рослинність Октябрського району

Зміст

Вступ

1. Рослинність - складова природного середовища

2. Стан рослинності Полтавської області

3. Характеристика Октябрського району м. Полтави

4. Опис рослин, проростаючих в Октябрському районі

5. Охорона рослинного світу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми: Міста займають лише 2% площі суші, але в них сьогодні живе половина населення планети. У містах сконцентрований основний економічний, науковий і культурний потенціал суспільства, тому вони грають важливу роль в економічному, політичному, громадському житті кожної країни окремо і всього людства в цілому.

Для великих міст характерні висока щільність населення, щільна багатоповерхова (як правило) забудова, широкий розвиток громадського транспорту і систем зв'язку, перевищення забудованої і замощеній частини території над садово-парковими, озелененими і вільними просторами, концентрація джерел негативного впливу на навколишнє середовище.

Міста - це території з глибокими антропогенними змінами. Промислові підприємства забруднюють природне середовище пилом, викидами і скидами побічних продуктів і відходів виробництва. Крім того, для міст характерні високі рівні теплових, електромагнітних, шумових та інших видів забруднення.

Міста впливають на екологічну обстановку величезних територій завдяки переносу забруднюючих речовин поверхневими водами і повітряними потоками. Прямтй негативний вплив міст в деяких випадках виявляється в радіусі 60-100 км.

Значну роль у нейтралізації і послабленні негативних впливів промислових зон міста на людей і живу природу в цілому відіграє рослинність міст, яка висаджуються на міських вулицях і в скверах.

Не всі рослини здатні вижити в умовах міста. Зростання дерев в місті вельми ускладнений через забруднення навколишнього середовища.

Урбанофлористика є актуальним напрямком флористики, оскільки вивчення рослинного покриву міст, аналіз динаміки їх флори у результаті впливу антропогенних факторів, дослідження нових флористичних комплексів, вивчення буферних можливостей аборигенної фракції урбанофлор мають як теоретичне так і практичне значення.

Під впливом урбанізації відбувається загальна синантропізація рослинного покриву міських та приміських фрагментів, напівприродних та антропогенних ділянок, внаслідок чого збіднюється видовий склад аборигенної фракції урбанофлори, змінюються домінуючі види, відбувається деградація біоценозів, порушуються трофічні ланцюги тощо. Міста є осередками первинного занесення і початкової стадії натуралізації та подальшого поширення на прилеглі території багатьох видів адвентивних рослин, через поширення яких активізуються процеси синантропізації флори регіону. Одночасно у містах збереглися фрагменти природних і напівприродних ландшафтів, стан яких підтримує фіторізноманітність урбанофлор, забезпечує якість навколишнього середовища, життєві та естетичні потреби їх мешканців.

Мета: вивчити рослинність Октябрського району м.Полтава

Завдання:

- визначити роль рослинності як складової природного середовища;

- охарактеризувати рослинність Октябрського району і заходи охорони рослинного світу.

Об’єкт дослідження – Октябрський район м.Полтава

Предмет дослідження – рослинний світ Октябрського району м.Полтава

1. Рослинність - складова природного середовища

Рослинний світ є однією із складових навколишнього природного середовища та разом з іншими його елементами має неперевершену значимість у природних процесах на планеті.

Рослини як найбільш вагома складова рослинного світу налічують близько 350 тис. видів. До середини XX ст. всі рослини традиційно поділяли на нижчі (бактерії, водорості, гриби та лишайники) і вищі рослини (мохові, хвощові, папоротникові, голонасінні, квіткові або покритонасінні). У сучасний період бактерії та гриби виділяють в самостійну групу, у зв'язку з цим група «нижчі рослини» зберегла переважно історичний інтерес.

Рослинний світ становить сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території. Це визначення рослинного світу як об'єкта навколишнього природного середовища міститься в ст. 3 Закону України «Про рослинний світ». Цей Закон є першим в екологічному законодавстві нормативно-правовим актом, яким на рівні закону були системно врегульовані суспільні відносини, пов'язані з використанням, відтворенням та охороною рослинного світу.

Тривалий час (до прийняття Закону України «Про рослинний світ») рослинний світ визначався як «сукупність диких рослин (наземних і водних), що зростають в стані природної волі на території держави».

Науковці сьогодення визначають рослинний світ як об'єкт права власності, суверенних прав, який у вигляді сукупності диких рослин, що зростають у стані природної свободи на території України, а також у межах внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, щодо якого встановлено відповідний правовий режим, який забезпечує його належне використання, охорону й відтворення.

За сучасних умов значення рослинного світу для біосфери планети є вкрай важливим. Рослини є компонентом екологічної системи, поєднують земельні і водні ресурси, виконують екологічні функції: кліматорегулюючі, захисту довкілля, ґрунтозахисні, водоохоронні, санітарно-оздоровчі, а також служать джерелом поповнення атмосфери киснем, є середовищем життєдіяльності тварин, фільтрують відходи виробництва й очищують повітря. Економічні функції рослинного світу полягають у тому, що він традиційно виступає джерелом деревини (лісові ресурси) та іншої рослинної продукції для задоволення потреб населення й народного господарства. До рослинного світу слід відносити лише дикорослі рослини.

Суспільні відносини, які виникають у сфері охорони, використання та відтворення рослин і багаторічних насаджень сільськогосподарського призначення, згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про рослинний світ» регулюються відповідним законодавством України. Тобто ця група суспільних відносин не підпадає під дію правових норм цього Закону.

Безпосередніми об'єктами рослинного світу, що використовуються або можуть бути використані населенням для потреб, є природні рослинні ресурси.

В екологічному законодавстві та юридичній літературі таким чином визначається склад рослинного світу: ліси, нелісова деревинно-чагарникова рослинність; флора, яка зростає на землях водного фонду; природні пасовища на землях сільськогосподарського призначення; рослинність, що занесена до Червоної книги.

За екологічною, господарською, науковою, оздоровчою, рекреаційною цінністю та іншими ознаками рослинні ресурси поділяють на природні рослинні ресурси загальнодержавного та місцевого значення.

До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення належать: а) об'єкти рослинного світу у межах: внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України; поверхневих вод (озер, водосховищ, річок, каналів), що розташовані і використовуються на території більш ніж однієї області, а також їх приток усіх порядків; природних та біосферних заповідників, національних природних парків, а також заказників, пам'яток природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного зазначення; б) лісові ресурси державного зазначення; в) рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, види яких занесені до Червоної книги України; г) рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Крім того, до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення законодавством України можуть бути віднесені й інші об'єкти рослинного світу.

До природних рослинних ресурсів місцевого значення належать дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, які не віднесені законодавством України до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення.

Отже, об'єктом рослинного світу є різноманітна сукупність усіх видів дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин біологічного походження, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів та їх угруповань.

Законом України «Про рослинний світ» передбачена необхідність збереження природної просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності об'єктів рослинного світу; збереження умов місцезростання дикорослих рослин і природних рослинних угруповань; науково обґрунтованого, невиснажливого використання природних рослинних ресурсів; здійснення заходів щодо запобігання негативному впливу господарської діяльності на рослинний світ; охорони об'єктів рослинного світу від пожеж, захисту від шкідників і хвороб; здійснення заходів щодо відтворення об'єктів рослинного світу; регулювання поширення та чисельності дикорослих рослин і використання їх запасів з урахуванням інтересів охорони здоров'я населення.

Рослинний світ України багатий та різноманітний; характеризується певним флористичним складом та будовою рослинного покриву. Природна флора України налічує близько 30тисяч видів нижчих та вищих рослин. З них водоростей близько 4000 тисяч, грибів та міксоміцетів - понад 15 тисяч, лишайників понад 1 тисячу, мохоподібних – близько 800, а вищих судинних - 4523 види. Видовий склад рослин постійно уточнюється. Так, протягом 19-20 століть описано 1180 видів вищих рослин, знайдених на території України. З них за роки радянської влади 840. Рослинний світ держави поповнюється інтродукційними видами.

У флорі вищих судинних рослин України нараховується 76 видів дерев, 270 видів кущів, 2856 багаторічних, 329 дворічних 984 однорічних трав’янистих рослин. З них близько 600 видів рослин ендемічні для України. Також 600 видів є рідкісними, зникаючими та потребуючими охорони, а 151 вид занесено до Червоної Книги України.

Під впливом господарської діяльності людини природний рослинний покрив значно змінився: (скрізь за виключенням декількох заповідних ділянок) розорені степи, на значних площах викорчувані та замінені сільськогосподарськими угіддями ліси, висушено багато боліт. Природна рослинність збереглась лише на 19 млн.га., де ліси займають понад 8 млн.га., луки – 7.7 млн.га і природні угіддя понад 3 млн.га. На даний час в державі культивується понад 1 тисяча видів рослин, а понад 200 видів є адвентивними рослинами, а 700 видів зустрічаються як бур’яни.

Природна рослинність України має велике народногосподарське значення. Ліси відіграють важливу кліматостабілізуючу, водоохоронну, протиерозійну, санітарно-гігієнічну роль, слугують джерелом деревини для будівництва меблевої, целюлозну – паперової та хімічної промисловості. Рослинність заплавних та суходільних лук і полонин має кормове значення для тваринництва. Болота мають чимале водорегулююче значення, є джерелами торфу. Природні рослинні угруповання використовуються як база для бджільництва, мисливського господарства та заготівлі дикорослих корисних рослин. У складі флори держави нараховуються понад 800 видів лікарських рослин, що використовуються в народній та науковій медицині. Понад 250 видів вітаміноносних більш ніж 200 видів дикорослих плодово-ягідних, горіхоплідних, салатних, пряно смакових рослин. Харчових рослин на території України понад 400 видів (олійних понад 300 і понад 100 танідоносних). 25% від загальної кількості видів усієї флори складають кормові рослини , приблизно у такій же кількості представлені медоносні рослини. У складі флори є близько 600 видів отруйних рослин, понад 700 видів бур’янів, а також гриби паразити - збудники хвороб сільськогосподарських тварин та людини.

Величезне значення має флора культурних рослин, зокрема сільськогосподарських культур, в тому числі зернових, технічних, плодово-ягідних, овочевих, баштанних. Поширюється культивування деяких нижчих рослин та грибів, водоростей. Продовжується дослідження корисних дикорослих рослин, їх флори, запасів, шляхів раціонального використовування, а також введення в культуру найбільш цінних у господарському відношенні.

Проблеми флори та рослинності на Україні розробляють в Інституті ботаніки АНУ, ботанічних садах, на кафедрах університету, педагогічних інститутів.

2. Стан рослинності Полтавської області

Географічне положення Полтавської області, її природні та кліматичні умови сприяли формуванню багатого видового, популяційного, ценотичного та генетичного фондів дикої флори. У зв'язку з посиленням впливу негативних антропогенних факторів на довкілля внаслідок провадження господарської діяльності, питання збереження рослинного світу стало надзвичайно актуальним для даного регіону.

Серед рослин, що зростають на Полтавщині, майже п'ята частина є рідкісними. Багатьом рослинам загрожує зникнення внаслідок порушення умов місцезростання, що спричинено осушуванням боліт, розорюванням заплав та степових ділянок, вирубуванням лісів, відкритою розробкою корисних копалин. Такі явища, як урбанізація і рекреаційне навантаження, неконтрольований туризм, викликають зменшення чисельності і загрозу зникнення деяких видів рослин. Від порушення умов місцезростання та масового знищення страждають у першу чергу лікарські та декоративні, гарно квітуючі рослини. Масового знищення під час квітування зазнають, зокрема, регіонально рідкісні первоцвіти (Scilla sibirica Haw., S. Bifolia Haw., Coridalis cava L., C. marshalliana Pers.). Поодинокі місцезростання мають в області деякі папороті, серед яких найбільш рідкісними є Botrychim lunaria l., Polipodium vulgare L., Ophioglossum vulgatum L., На Полтавщині трапляється Desmatodon randii Kenn., один з видів мохів, занесених до Червоної книги України, серед лишайників: Coelocaulon steppae Savicz., (занесений до Червоної книги) та регіонально рідкісна Parmelia badiofusca Nyl. Понад 30 видів рідкісних рослин в області зростають тільки в одному місці. У складі лісової флори Полтавщини виявлено 53 рідкісних види, з яких 11 занесено до Червоної книги України, а 42 – є регіонально рідкісними. Найбагатшими у созологічному відношенні виявились широколистяні ліси, де відзначено 32 види рідкісних рослин. Серед видів заплавних та соснових лісів відзначено по 8 рідкісних видів, в мішаних лісах – 6. До реліктових лісових видів належать: Scrophularia vernalis L., Allium ursinum L., Scutellaria altissima L., Еquisetum arvense L., Aconitum nemorosum Bieb., A. Lasiostomum Reichenb. В області виявлено місцезнаходження центрально-європейського виду – Aegonychon purpureo – caeruleum L. У лісовій фауні Полтавщини нараховується понад 100 видів рідкісних і зникаючих тварин, в тому числі 110 – занесених до Червоної книги України, 15 регіонально рідкісних (охороняються в області), 9 – малопоширених. Це досить високий показник, за яким Полтавська область посідає перше місце серед інших лісостепових областей України. Певною мірою цей показник характеризує і загальний стан збереженості природних комплексів Полтавщини.

3. Характеристика Октябрського (Жовтневого) району м. Полтава

Жовтневий район охоплює місцевості Центр, Мотель, Алмазний, Сади-1, Сади-2, Огнівка, селище ЯР.

Жовтневий район міста Полтави має більше 50-ти річну історію. Жовтневий район був створений 12 квітня 1952 року відповідно до Указу Президії Верхоної Ради Української РСР«Про утворення в місті Полтаві внутрішньоміських районів Жовтневого, Ленінського і Київського». Але назва «Жовтневий» не прижилась, з того часу у офіційних документах та у спілкуванні мешканці міста називають його Октябрським.

Район займає мальовничу південно – західну частину міста, на правому березі річки Ворскла, куди входить історичний центр – ансамбль Круглої площі, Соборний майдан де знаходилась Полтавська фортеця у XVII – XVIII століттях. До складу району увійшли селище Кобищани, Очеретянка, частково території селищ Щербані, Розсошенці, Іванова гора та Студентська гора з яких відкривається чудовий вид на річку Ворскла та Хрестовоздвиженський монастир.

Сучасна площа району складає більше 2000 гектар. В районі налічується 233 вулиці та провулків, майже 1500 будинків, житловий фонд складає 1,5 мільйона квадратних метрів. Площа зелених насаджень 1280 гектарів. Адміністративно до складу району входять 5 мікрорайонів та 3 промислові зони, де розміщені 3100 підприємств, установ та організацій різних форм власності та господарювання. Постановою Верховної Ради України від 23.03.2000р. до складу Октябрського району включено селище Яр. В районі багато парків, скверів інших зелених зон для відпочинку населення. Це і Корпусний парк, Петровський парк, Сонячний парк, Парк «Перемога», Березовий сквер, парк І. Котляревського, парк «Воїнів інтернаціоналістів».

Корпусний сад (Олександрівський сад, Жовтневий парк) — визначний зразок міської садово-паркової архітектури. Парк має форму правильного кола і займає площу близько 6 гектарів.

Корпусний сад має значну дендрологічну цінність — у ньому зростає близько 60 видів дерев і чагарників: клени, липи, горобина, каштан, груша, садовий жасмин звичайний, з екзотичних — бархат амурський, катальпа бігнонїєвидна, модрина європейська, глід п'ятистовпчиковий, гледичія колюча, ялівець звичайний та козачий, магонія падуболиста, самшит вічнозелений.

На центральних алеях — багаті клумби з тюльпанів, троянд, примул. Оксамитові газони та квітникові килими займають майже 1,5 тисячі квадратних метрів. У парку є чудовий витвір природи — горобина, що росте із стовбура білої акації

Петровський парк (Ботанічний сад). Закладено в 1905 році на пустирі, на межі старого і нового міста. Відкрито сад 1909 року до 200-ї річниці Полтавської битви.

Петровський парк займає площу близько 3 гектарів. На кінець 30-х років XX століття тут налічувалось близько 100 видів дерев і чагарників. На початку 70-х років було проведено реконструкцію парку — розчищені насадження, стара огорожа замінена гранітним парапетом, посаджено нові види дерев. Зараз нараховується близько 50 видів дерев і чагарників. Серед них декоративні групи ялини колючої — сріблястої і голубої, бархат амурський, бундук дводомний, дуб червоний, алеї і групи із лип — широколистої та серцелистої, каштан кінський, горобина звичайна та дуболиста. З чагарників — бузок, барбарис, кизильник, ліщина, форзиція. Біля пам'ятника Т.Г. Шевченку та центрального входу парку ростуть плакучі верби.

Окраса парку — квітникові килими. Ранньої весни квітують тюльпани, їх змінюють троянди, сальвія, чорнобривці.

Парк «Перемога» (Полтавський міський сад) закладено на початку XIX століття на пересіченій місцевості у долині річечки Чорної (права притока Ворскли). Виникнення парку пов'язане з утворенням 1802 року Полтавської губернії: тоді архітектор М. Амвросимов запропонував виділити для міського саду землі на південно-східній околиці Полтави.

Парк створено на місці природної діброви, що належала поміщику С.М. Кочубею. Згідно з проектом М. Амвросимова, площу обгородили, висадили дерева, побудували альтанки, оранжереї, де вирощували цитрусові культури, квіти. Важливим художнім елементом парку були ставки, які постійно зариблювались.

Під час фашистської окупації були вирубані столітні дуби та інші дерева саду. У річницю визволення Полтави, а потім у рік Перемоги полтавці знову засадили парк і назвали його парком культури і відпочинку «Перемога». Були споруджені літній театр, атракціони. 1987 року в міському парку побудовано Співоче поле Марусі Чурай.

У парку «Перемога» на площі 47 гектарів ростуть дуби, ясени, клени, берези, каштани, ялини, сосни, шовковиці.

Парк на садибі Панаса Мирного (вул. Панаса Мирного, 56).

На мальовничій околиці Полтави — Кобищанах, у кінці Третьої Кобищанської вулиці (нині вул. Панаса Мирного) була розташована садиба, де письменник жив з 1903 по 1920 рік.

Нині навколо будинку-музею Панаса Мирного — сад, де збереглися дерева, посаджені письменником, який любив природу, майстерно описував її у творах. Тут ростуть груші, яблуні, сливи. Сад поступово переходить у парк, розміщений на схилі, де по днищу балки невеликий ставок, обсаджений вербами. Тут ростуть і два велетенські вікові дуби, під якими відпочивав Панас Мирний, Більшість дерев і чагарників парку посаджені сином письменника — М.П. Рудченком у 40 — 50-х роках. Серед них і дуб звичайний, посаджений в 1953 році на честь Панаса Мирного.

Березовий сквер (Білухи-Кохановського сквер) (вул. Пушкіна, 2) розбитий на площі, яка носила назву М'ясної і виникла на початку XIX століття під час прокладання Кузнецької вулиці (нині Пушкіна). Сквер на початку заснування одержав ім'я Білухи-Кохановського — представника полтавського дворянства в 1826 — 1829 роках.

Березовий сквер має форму кола близько 100 метрів у діаметрі і займає площу 1 гектар. Насадження складаються з двох видів дерев — берези повислої, або бородавчастої і ялини колючої та поодиноких чагарників — бирючини, шипшини, бузини.

Під час закладання на початку XX століття сквер був суто березовим. Пізніше почали досаджувати ялину, чагарники, і він став мішаним.

У 1987 році, в рік відкриття пам'ятника О.С Пушкіну, проведено благоустрій скверу — замінено огорожу, встановлено ліхтарі, лавки в стилі Пушкінської епохи.

4. Опис рослин, проростаючих в Октябрському районі

Рослинний покрив Октябрського району значною мірою трансформований і представлений сукупністю штучних, різною мірою порушених та умовно корінних ценозів, рослинність яких найменше постраждала від антропічного втручання. Нижче наведена характеристика деяких видів представників флори, що проростають в Октябрському районі.

Кінський каштан (Aesculus hippocastanum) — велике листяне дерево родини Aesculus (ще відоме як гіркий каштан. Родиною кінського каштану вважається підвенно-східна Європа. На даний час каштан вирощується практично по всьому світі.

Кінський каштан виростає до висоти у тридцять шість метрів, має купольну крону і товсте гілля. На старих деревах зовнішні гілки часто відвислі з кучерявим закінченням. Листки протилежні, нагадують пальці рук, з п'ятьма, сімома пелюстками. Кожний пелюсток 13 - 30 см довжиною. Весь листок може сягати в поперек до 60 см. Цвіт за звичай білий з маленькими червоними цяточками. Каштан цвіте на весні. Цвіт має вертикальну форму нагадуючи волоть 10 - 30 см заввишки з 20 - 50 квіточками в кожній волоті. В кожній волоті як правило виростає від 1 до 5 плодів. Фрукт - зелена, м'яка капсула з шипами. У кожній капсулі по одному (рідко два або три) горіхо-подібниї плоди які називаються каштанами або кінськими каштанами. Кожний каштан діаметром 2 - 4 см., має блискуче коричневе покриття з білявим протином в основі.

Кінський каштан не можна відносити до сім'ї інших каштанів які в свою чергу належать до родини Букових. За не підтвердженими даними назву кінський, каштан отримав внаслідок схожості на підкову падаючого жовтого листка каштана.

Акація біла - Robinia pseudoacacia L. — дерево родини бобових, світлолюбне, до 35 м заввишки, проріджене дерево, що пізно розпускається, з коричневою корою з глибокими тріщинами. Квітки білі, 2 см в довжину, в червні, в густих кистях завдовжки 10-20 см, сильно запашні.

Робінія псевдоакація — найрозповсюдженіший в Україні вид, який використовується, передусім, на півдні для озеленення та захисних насаджень. У себе на батьківщині в Східній частині Сполучених Штатів Америки росте невеликими групами або окремими екземплярами у листяних лісах.

Крона велика, розлога. Кора сіра, темно-сіра або ж коричнувата, вподовж стовбурів і старих гілок вона потріскана; молоді гілки зеленуваті або червонуваті.

Листки 18-20 см завдовжки, чергові, непарноперисті з 4-10 парами довгастих, довгасто-овальних або овальних листочків від 2 до 4 (6) см завдовжки. Листочки цілокраї з округлою або трохи звуженою основою і тупою верхівкою, яка закінчується вістрям. Зверху листочки зелені, зісподу блідо-зелені або сірувато-зелені, по жилках трохи опушені. Прилистки (до 2 см завдовжки) мають вигляд прямих або трохи зігнутих колючок.

Квітки (15-20 см завдовжки) зібрані в негусті (коротші за листки) пазушні пониклі китиці (10-20 см завдовжки). Оцвітина подвійна. Чашечка (6-8 мм завдовжки, 45 см завширшки) зросло-листа, п'яти-зубчаста, коротко-опушена. Віночок метеликового типу з п'яти вільних пелюсток, білий або блідо-рожевий. Тичинок десять, з них дев'ять зрослися нитками в трубочку, маточка одно, зав'язь верхня, стовпчик зігнутий, з головчастою приймочкою.

Плід — довгасто-лінійний біб (4-8 см завдовжки), насінини вузько-ниркоподібні, коричневі або темно-бурі, матові.

Росте в культурі в чистих і мішаних насадженнях. Солевитривала, світлолюбна рослина. Цвіте у травні—червні.

Абрико́с (абрикоса, жерделя, мореля; Prunus armeniaca L.) (грец. praikokion від лат. praecox — швидкостиглий) — плодове дерево родини розових, близький родич мигдалю, персика, сливи і вишні, батьківщина — Середня Азія та Китай. Є 8 видів, ростуть в основному в Азії, тривалий час вирощувалися в Вірменії, звідки потрапили в Європу і Америку (звідки латинська назва — «вірменська слива». Давні греки називали абрикос «золотими яйцями Сонця».

Дикі абрикоси — не така вже й ботанічна рідкість. У горах Середньої Азії трапляються невеликі абрикосові ліси. На півдні Приморського краю, на півночі Китаю, в Кореї на сухих кам'янистих схилах ці дерева ростуть групами або поодинці. Абрикоси пристосувалися навіть до сибірських морозів. У Забайкаллі та Монголії кущі абрикосів витримують температуру до -50 °C. Плоди диких абрикосів дрібніші, вони мають гіркуватий присмак, у м'якоті трапляються грубі волокна. Абрикси дуже швидко ростуть. За спрятливих умов за рік молода рослина сягає півтора метра. Абрикоси люблять світло і добре переносять посуху. Дерева живуть до 50 і більше років.

Абрикосові дерева мають гарну деревину, у центрі — блискучу темно-коричневу, з країв — світлішу, жовту або буру. З деревини виготовляють музичні інструменти, що добре звучать, сувеніри.

У плодах їстівних сортів містяться цукри, органічні кислоти, вітаміни. Плоди — солодкі, соковиті, їх споживають свіжими, сушеними та в переробленому вигляді. Великим попитом завжди користуються сушені абрикоси: вони містять калій (K), що стимулює роботу серця та цілого організму. Сушені абрикоси без кісточок називаються курага, з кісточками — урюк. Сушені плоди містять 50-60% цукру.

Береза (Betula) — рід дерев родини березових (Betulaceae) з гладенькою білою корою, при основі стовбура кора чорно-сіра, глибокотріщинувата. Квітки одностатеві, рослина однодомна. Загальна кількість видів — близько 60.

Лікарська, харчова, медоносна, деревинна, смолоносна, танідоносна, фарбувальна, кормова, ефіроолійна, декоративна, фітомеліоративна рослина.

У науковій медицині використовують бруньки — Gemmae Betulae, листки — Folium Betulae, березовий дьоготь — Ріх Betulae i активоване вугілля — Cabro activatus.

Березові бруньки й листки використовують як сечогінний і жовчогінний засіб. Бруньки рекомендують при пролежнях, подразненнях і ерозіях шкіри, а зовні — при ревматизмі, як ранозагоювальний засіб, внутрішньо — при простуді, хворобах і спазмах шлунка, при туберкульозі, гастриті, гострих і хронічних екземах. Бруньки берези містять ефірні олії, сапонін, глюкозу, смолу, бетулоретинову кислоту, а листки — антоціани, кумарини, флаваноли, сапоніни, ефірну олію, смолу, каротин, вітамін С.

Березовий дьоготь, який одержують шляхом перегонки з березової кори, застосовують як ранозагоювальний засіб і для лікування хвороб шкіри, опіків, корости, лишаїв. З нього добувають також березову ефірну олію, яку використовують як глистогінний засіб. Таблетки активованого вугілля вживають при отруєннях, бактеріальних токсикозах і метеоризмі. У народній медицині бруньки і листки використовують як сечогінний, жовчогінний, відхаркувальний засіб, при болючих менструаціях, запаленні нирок і сечового міхура, шлункових хворобах, хворобах серця, як кровоочисний засіб.

Вишня звичайна (Prunus cerasus) — рослина роду слива родини розових (Rosaceae), що вирощується як плодове дерево.

Вишня звичайна — дерево або чагарник, сягає до 10 м у висоту.

Листя черешкові, широкоеліптічні, загострені, темно-зелені зверху, знизу світліше, досягають у довжину 8 см.

Квіти білого кольору, зібрані в суцвіття по 2-3 квітки. Чашолистків та пелюстків — по п'ять, тичинок — 15-20, маточка — одна.

Плід — кисло-солодкий, куляста сім'янка, до 1 см в діаметрі.

Цвіте в кінці березня — початку квітня, плодоносить з другої половини травня.

Клен (Acer L.) — рід дерев та кущів родини сапіндових (Sapindaceae). Існує біля 125 видів, бітьківщина більшості з яких — Азія, але кілька видів також зустрічаються в Європі, північній Африці і Північній Америці. Раніше клен класифікували до окремої родини кленових (Aceraceae), але зараз (наприклад, у системі APG-II) вважають частиною родини сапіндових.

Дуб звичайний або черешчатий (Quercus robur L.) — могутнє дерево родини букових (Fagaceae) (20-40 м заввишки) з шатроподібною або широкопірамідальною кроною, міцними гілками і товстим стовбуром (1-1,5 м у діаметрі). Кора темно-сіра, товста з поздовжніми тріщинами. У молодих дубків кора сіра, гладенька. Молоді пагони голі, оливково-бурі, ребристі, з овальними бруньками. Листки короткочерешкові, видовжено-оберненояйцеподібні, донизу звужені, перистолопатеві (7-40 см завдовжки). Лопаті тупі, округлі, вирізи між ними неглибокі. Молоді листки опушені, у старих листках опушення тільки на жилках. Листорозміщення чергове.

Квітки одностатеві. Рослина однодомна. Тичинкові квітки зібрані в пониклі сережки, кожна квітка має 68-роздільну зеленувату оцвітину і 6-10 тичинок. Маточкові квітки зібрані по 2-5 у пазухах верхніх листків на довгих квітконосах, дрібні (до 2 мм у діаметрі) з редукованою оцвітиною. Маточка одна з червонуватою трилопатевою приймочкою і нижньою зав'яззю.

Плід - горіх (жолудь) голий, бурувато-коричневий (1,5-3,5 см завдовжки), на довгій (3-8 см завдовжки) плодоніжці. Жолудь розміщений у блюдце- або чашоподібній мисочці (0,5-1 см завдовжки).

Відомі дві форми дуба звичайного - рання та пізня. У раннього дуба листки розпускаються у квітні і на зиму обпадають, а у пізнього листки розпускаються на два-три тижні пізніше і на молодих рослинах залишаються на зиму. Дуб звичайний - основна лісоутворююча порода Лісостепу, росте в суміші з сосною, грабом, ясенем, ялиною, буком. Світлолюбна рослина. Цвіте у травні. Плоди достигають у вересні - жовтні.

Росте на більшій частині України, в Степу - рідше, головним чином по долинах річок. Він займає 26,3% площі державного лісового фонду України. Основні заготівлі роблять під час рубок догляду і головних рубок у Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Київській, Чернігівській, Полтавській, Сумській, Харківській, Донецькій, Івано-Франківській, Львівській і Чернівецькій областях.

Ясен (Fraxinus) - рід листопадних дерев родини маслинових (Oleaceae). Листки епарноперисто-складні, рідше прості. Квітки одностатеві (рідше дводомні) або полігамні. Плід - крилатка. Крилатки лінійні або довгасто-ланцетні, з крилом, більш розвинутим ближче до верхівки.

Рід налічує близько 65 видів, у тому числі на Україні - 9, одним з найбільш поширених є ясен звичайний (F. excelsior). Деревина видів роду Ясен використовується в мебльовій промисловості і будівництві. Як декоративне дерево на Україні культивуються Я. пенсильванський (F. pennsylvanica), Я. американський (F. americana) та Я. ланцетний (F. lanceolata).

Шовковиця, тутове дерево, морва (Morus), рід рослин родини шовковицевих; дерева або кущі. Відомо більш 10 видів, поширених у помірній та субтропічній зонах, у дикому стані і в культурі. В Україні найбільше значення мають шовковиця чорна і шовковиця біла. Листям шовковиці вигодовують гусінь шовковичного шовкопряда.

Я́блуня (Malus), рід рослин родини розових. Дерева або високі кущі. Плід несправжній (яблуко), соковитий, багатий на вітаміни, цінний харчовий продукт. Яблуня поширена у північній півкулі. Культурні форми яблуні у світовому асортименті начисляють до 15 тис. сортів. Яблуня — є одним з найбільше культивованих фруктів в світі.

Яблука є важливим джерелом поживних речовин в країнах з помірним кліматом. Зимові яблука, збирають в кінці осені і зберігають в камерах або на складах при температурі вищій за точку замерзання. В Україні вирощують близько 60 сортів яблук (літні — паперівка, боровинка й ін.; осінні — антонівка, макінтош й ін.; зимові — ренета золота, ренета Симиренка, крим. зимове та ін.).

Ліщи́на звича́йна або європе́йська (Corylus avellana L.; місцеві назви — горішник, орішина, горіх) — рослина родини березових (Betulaceae).

Ліщина звичайна — деревовидний кущ 2-4 м заввишки. Кора — темно-сіра з характерними сочевичками.

Гілки дугоподібно розходяться в різні боки, утворюючи оберненоконусоподібну крону. Пагони й молоді листки опушені. Бруньки заокруглені з війчастими лусочками. Листки — чергові, оберненояйцеподібні, широкі (7-16 см завдовжки і 4-8 см завширшки), при основі скошеносерцеподібні, нерівномірно зубчасті, на коротких черешках.

Тичинкові квітки без оцвітини, зібрані у видовжені (3-5 см завдовжки) сережки, луски їх густо опушені, а голі пиляки мають вгорі характерний пучок волосків.

Маточкові квітки у двоквіткових розвилках, що розміщені в пазусі покривної луски і приховані в черепичастій кулястій бруньці, з якої виступають червонуваті приймочки.

Плід — горіх (15-20 мм у діаметрі) у зеленій дзвоникуватій обгортці, вкритій оксамитовим пушком. Ліщина звичайна цвіте у березні — квітні, плоди достигають у серпні

Гороби́на звича́йна (Sorbus aucuparia L.) Місцеві назва — грабина, горобина. Невисоке дерево або кущ родини розових (Rosaceae) до 15 м заввишки з гладенькою сірою корою та густою кроною. Молоді гілочки сірувато-червоні, опушені, з великими пухнастими бруньками. Листки опушені (10-20 см завдовжки), чергові, непарноперисті, складаються з 9-15 ланцетних або довгастих, загострених, зубчастих по краю листочків. Квітки численні, зібрані в складні щиткоподібні суцвіття, всі частини яких опушені. Квітколоже, урноподібної форми, шерстисто-повстисте або голе; чашечка з п'ятьма широкотрикутними війчастими чашолистками. Віночок білий (0,8-1,5 см у діаметрі), пелюсток п'ять, тичинок багато, маточка одна, стовпчиків три, зав'язь нижня. Плід — кулястий, оранжево-червоний.

Горобина звичайна росте в підліску або другому ярусі хвойних, мішаних, зрідка листяних лісів, па лісовик галявинах і узліссях. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте в травні, плоди достигають у вересні.

Шипши́на соба́ча (Rosa canina L.) — високий кущ родини розових (1,5—2,5 м заввишки) з дугоподібно звисаючими гілками, вкритими міцними гачкуватими шипиками.

Молоді пагони зеленувато-червоні з шилоподібними шипиками і щетинками. Листки чергові непарноперисті, з сімома, рідше дев'ятьма листочками (10—16 см завдовжки, 6—12 см завширшки). Листочки з обох боків голі, овально-видовжені, пильчасті, прилистки довгі, зрослися з черешком.

Квітки поодинокі, рідше зібрані по три-п'ять у щиткоподібних суцвіттях, оточених приквітками. Чашолистків п'ять, вони перисторозсічені, після цвітіння спрямовані вниз, а незадовго до достигання плодів частково відпадають. Віночок (до 5 см у діаметрі) рожевий або біло-рожевий з п'ятьма вільними пелюстками. Квітколоже увігнуте, тичинок і маточок багато. Плоди ягодоподібні (18—20 мм завдовжки), червоно-оранжеві, різні за формою, з численними волосистими сім'янками.

Шипшина собача росте на схилах, узліссях, рідше під пологом мішаних і листяних лісів, уздовж доріг, на пустищах.

Світлолюбна, морозостійка рослина. Цвіте у травні — червні, плоди достигають у серпні — вересні. Поширена шипшина собача на Поліссі, в Лісостепу, Степу.

Подорожник