Скачать

Роль і призначення міжнародних фінансів

Курсова робота.

На тему:

«Роль і призначення міжнародних фінансів»

Зміст.

Вступ

1. Теоретико методологічні аспекти

2. Сутність і призначення міжнародних фінансів

3. Міжнародні фінансові організації та міжнародні фінансові інституції

4. Міжнародний фінансовий ринок

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Найхарактернішою рисою міжнародних фінансів є те, що вони призначені ефективно обслуговувати міждержавний рух товарів та послуг і перерозподіл грошового капіталу між конкуруючими агентами світового ринку. Вони ж вчасно подають сигнали про стан світової фінансової кон'юнктури, які служать певними орієнтирами для швидкого прийняття адекватних рішень суб'єктами міжнародних фінансів.

Особливу актуальність своєчасного реагування на зміни міжнародної фінансової кон'юнктури підкреслили події, пов'язані з серією валютно-фінансових обвалів (азійська криза 1998 р., події в Росії, згодом в Україні та інших країнах СНД). Саме в цей час гостро постала проблема необхідності більш чіткого регулювання міжнародних фінансів з метою їх стабілізації. Така необхідність стає особливо актуальною в умовах глобалізації міжнародних фінансових ринків.

Глобалізація — складна і багатоаспектна проблема, за якою стоїть багато реальних явищ і процесів, а також проблем, які зачіпають все людство. Сьогодні міжнародний фінансовий капітал може вільно, без будь-яких перешкод переміщуватися з внутрішнього на світовий фінансовий ринок і навпаки. Завдяки новітнім технологічним інноваціям у сфері міжнародних фінансів у світі сформувалися грандіозні потоки "гарячих" грошей, які шукають свого над прибуткового застосування і які сьогодні можуть бути миттєво переказані натисканням на клавіатуру комп’ютера з одного регіону в інший, з однієї валюти в іншу, чим здатні розладнати валютно-фінансову систему будь-якої країни, навіть найрозвиненішої.

Об’єктивний процес глобалізації економічного життя ,виявом якого є зростання обсягів світової торгівлі та руху капіталів , посилює значення міжнародних валютно-фінансових і грошово-кредитних відносин ,водночас загострюючи проблему зовнішнього фінансування суб’эктів системи світового господарства.(9)

Метою написання даної курсової роботи є розкриття економічної сутності міжнародних фінансів , вивчення міжнародного фінансового ринку , міжнародних фінансових організацій, та інституцій , а також функції та мету їх діяльності. Адже знання теоретичних та практичних засад функціонування міжнародних фінансів є необхідними для кожного молодого спеціаліста.

1. Теоретико-методологічні аспекти

Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено глобалізацією економічних зв'язків, посиленням інтеграційних процесів у економічній, політичній та соціальній сферах.(1.)

Об’єктивний процес глобалізації економічного життя ,виявом якого є зростання обсягів світової торгівлі та руху капіталів , посилює значення міжнародних валютно-фінансових і грошово-кредитних відносин ,водночас загострюючи проблему зовнішнього фінансування суб’эктів системи світового господарства.(9)

Визначаючи міжнародні фінанси як економічну категорію, можна стверджувати, що це фонди фінансових ресурсів, які утворилися на основі розвитку міжнародних економічних (ринкових) відносин і використовуються для забезпечення безперервності й рентабельності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення. З інституційної точки зору — це сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об'єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків.(10)

Міжнародні організації — це створені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об'єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб'єктністю і засновані відповідно до міжнародного права.(4)

Співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями ,зокрема МВФ,СБ,ЄБРР,ЄС допомогло запровадити програми фінансової стабілізації і залучити в економіку країни пільгові кредити .Співпраця із зазначеними організаціями і країнами стала для України принципово новою формою фінансово-економічних відносин.(2)

Оскільки на сьогодні функціонування ЄВС, як валютної зони ,що об’єднує найрозвиненіші країни, уже накопичило тривалий досвід створення союзних фіскальних процедур , то дослідження сучасних проблем фіскальної політики в зоні євро можна вважати актуальними ,зокрема у контексті євроінтеграційного курсу України.(14)

Частка України в статутному капіталі ЧБТР становить 135 млн. СПЗ (14%). Фінансовим посередником ЧБТР в Україні є «Мікрофінансовий банк України». Діяльність ЧБТР В Україні спрямована на підтримку таких секторів економіки, як енергетика , транспорт,суднобудування, машинобудування, банки, а також експортно-орієнтовані банки.(15)

Традиційно науково-технічна політика ЄС Базувалася на лінійній моделі «поштовху»,тобто поєднанні ринкового та державного підходу. Він передбачає підтримку фундаментальних досліджень державним фінансуванням, захист інтелектуальної власності законом.(11)

Євросоюз є найбільшою економічною спільнотою у світі, на частку якої припадає близько четверті світового виробництва товарів та міжнародної торгівлі. Малі та середні підприємства в ЄС посідають передові позиції в таких галузях, як оптова та роздрібна торгівля ,будівництво , ресторанний та туристичний бізнес, забезпечуючи дві третини від загальної кількості працівників і більше половини сукупного ВВП. Слід особливо зазначити, що на відміну від інших міжнародних економічних і фінансових структур в Європейському Союзі кардинально змінилися підходи до вироблення механізму реалізації спільних інтересів ЄС. Досить сказати, що в разі необхідності визначення спільної валютної політики у Раді Європейського центрального банку при голосуванні діє принцип "одна голова — один голос". (12)

Співпраця України із Світовим Банком у реалізації спільних проектів передбачає довгострокове фінансування проектів забезпечення українській стороні грошових надходжень необхідних для досягнення проектних цілей .І в подальшому підтримка СБ при підготовці і реалізації проектів гарантує досягнення стратегічної мети розвитку.(8)

Вступ України до Міжнародного валютного фонду забезпечив їй членство в МБРР (квоту — 10 678 акцій на загальну суму близько 5 млрд дол. США), що дає можливість нашій державі залучати іноземні інвестиції для вирішення таких актуальних проблем, як стабілізація економіки, її структурна перебудова, інтеграція України у світове господарство.Банк взяв участь у двох проектах : у 1994році інвестував 49 млн. євро у проект «ITUR»(кабельна система ,що з’єднує Італію, Туреччину, Україну та Росію) ,а в 1997році- 14млн.євро у приватне спільне підприємство «Українська хвиля» (розширення телефонної мережі у Львівській області , з використанням бездротової цифрової технології.(3)

Міжнародний фінансовий ринок нині є глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції. Сьогодні цей ринок набув величезних масштабів і перетворився в одне з найважливіших джерел фінансових ресурсів, став визначальним фактором господарського життя всіх без винятку країн світу.(13)

Валютний ринок — це: 1) підсистема валютних відносин у ході операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів у іноземних валютах; 2) інституційний механізм (сукупність установ і організацій — банків, валютних бірж, інших фінансових інститутів), що забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів.(4)

На ринку євробондів випускаються і продаються облігаційні зобов'язання, виражені в євровалютах. До його складу входять євроемісія і вторинний ринок. Євробонди гарантуються або виносяться на ринок на користь позичальника синдикатом банків із різних країн і розміщуються в країнах, які відрізняються від валюти позики. Ринок євробондів не має національних кордонів. В обігу переважають бонди з фіксованою відсотковою ставкою, меншу частину від загального обсягу складають бонди з плаваючою ставкою. Цей ринок розпочав свою діяльність у 1963 р.(5)

Проблема глобалізації міжнародних фінансів на сьогодні ще недостатньо викристалізувалася для того, щоб однозначно її тлумачити. За цим поняттям стоїть багато реальних явищ і процесів, а також складних проблем, які торкаються всього людства і які є вирішальною складовою сукупності глобальних проблем сучасності.(7)

2. Сутність і призначення міжнародних фінансів

глобалізація фінансовий міжнародний

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси взагалі досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками: де існують товар і гроші, там є й фінанси. У наукових дослідженнях зарубіжних авторів фінанси постають як категорія економічного життя, що випливає з об'єктивних процесів у економіці та є невід'ємною частиною ринкової економіки.

Саме таке розширене трактування переноситься і на категорію "міжнародні фінанси". Так, за визначенням Дж. Менвіла Херріса, міжнародні фінанси — це економічна сукупність часу і невизначеності щодо рішень, які стосуються декількох різних країн з урахуванням того, що кожна суверенна держава має власну валюту, свої закони бізнесу і політичні системи.

У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів — держави, підприємств, громадян, виділяються наднаціональні суб'єкти — міжнародні організації і міжнародні фінансові інституції. На основі такого умовного поділу деякі вітчизняні автори дають досить звужене трактування міжнародних фінансів, вважаючи, що вони відображають тільки діяльність міжнародних організацій і фінансових інститутів.

Насправді міжнародні фінанси сьогодні є досить розгалуженою структурою з множинністю державних, приватних і власне мінжнародних елементів, через які здійснюються координація і регулювання міжнародних фінансових зв'язків.

Суб'єктами міжнародних фінансів виступають приватні юридичні особи, які беруть участь у кредитно-фінансових операціях: наданні банками кредитних ресурсів, одержанні кредитів, у операціях на міжнародних валютних ринках та ринках цінних паперів тощо.

Співробітництво тієї чи іншої країни з міжнародними кредитно-фінансовими структурами здійснюється через міжнародні організації універсального характеру системи ООН; міжнародні кредитно-фінансові інституції, такі як Міжнародний валютний фонд (МВФ) та група Світового банку (СБ); міжнародні організації регіонального характеру — регіональні банки розвитку та ін.

Крім того, активний процес регулювання міжнародних фінансів здійснюється сьогодні через щорічні наради "великої сімки" (нині— "велика вісімка"), яка приймає найбільш важливі стратегічні рішення; Паризький клуб, який об'єднує державних кредиторів, котрі регулюють і уніфікують підходи кредиторів до того чи іншого боржника; Лондонський клуб, який об'єднує найбільших приватних кредиторів, котрі виробляють спільну політику приватних комерційних банків стосовно боржників і т. ін.

З наукової точки зору, фінанси можна поділити, з певним ступенем умовності, на національно-державні та міжнародні, причому нетільки залежно від простору їх функціонування, а й від природи їх суб'єктів. Так, національно-державні, як правило, не виходять за межі території однієї держави, не залучають іноземних суб'єктів, здійснюються на основі національного законодавства і мають виключно внутрішньонаціональний характер. До них можна віднести внутрішні міжбанківські перекази, розрахунки між підприємствами, внутрішньодержавні кредити тощо. Міжнародні включають міждержавні й транснаціональні кредитно-фінансові відносини і характеризуються участю в них іноземного елементу. Причому міжнародні фінанси не можна розглядати як наслідок відносин у цій сфері абстрактних держав як монолітних блоків. Це співробітництво з метою раціональної розстановки внутрішніх сил для вироблення раціональних зовнішньо-економічних і політичних рішень.

Таким чином, фінансові відносини реалізуються у двох діалектичних формах: національно-державній і міжнародній. І хоч об'єктивно національно-державна виступає як первинна стосовно до міжнародної, все ж міжнародна форма може розглядатись як більш висока, досконала та краще системно структурована. Проте це твердження має дискусійний характер.Об'єктивною основою становлення і розвитку міжнародних фінансів виступають закономірності міжнародного кругообігу функціонуючого капіталу, на одному полюсі якого виникають тимчасово вільні кошти, на іншому — постійно з'являється попит на них.

З одного боку, невідворотно "старіючий" з демографічної точки зору розвинутий світ постійно шукає вигідні сфери вкладання заощаджень і намагається максимально диверсифікувати їх. З іншого боку, країни зі всіх куточків земної кулі, традиційно зараховані до категорії "ринків, що формуються", об'єднує характерна риса — вони гостро страждають від нестачі притоку довгострокових інвестицій. І саме сфера міжнародних фінансів дає змогу і розвинутим країнам, і тим, що розвиваються, а також постсоціалістичним задовольнити тією чи іншою мірою свої нагальні потреби.

Рух міжнародних фінансів здійснюється такими основними каналами:

1.Валютні операції.

2.Валютно-кредитне і розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів (у тому числі й особливого товару — золота).

3.Операції з цінними паперами і різними фінансовими інструментами.

4.Зарубіжні інвестиції в основний і оборотний капітал.

5.Перерозподіл частки національного доходу через бюджет у формі допомоги бідним країнам та внесків держав до міжнародних організацій та ін.

Таким чином, визначаючи міжнародні фінанси як економічну категорію, можна стверджувати, що це фонди фінансових ресурсів, які утворилися на основі розвитку міжнародних економічних (ринкових) відносин і використовуються для забезпечення безперервності й рентабельності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення.(10)

З інституційної точки зору — це сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об'єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків.

Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено глобалізацією економічних зв'язків, посиленням інтеграційних процесів у економічній, політичній та соціальній сферах.(1)

Міжнародна фінансова система, з одного боку, обслуговує міждержавний рух товарів, послуг та факторів виробництва, з іншого — відіграє самостійну роль, яка виявляється через функціонування міжнародних фінансових ринків.

Однією з новітніх тенденцій у розвитку міжнародних фінансів останнього часу є їх глобалізація, яка є складною, багатоаспектною проблемою, у зв'язку з чим породжує численні наукові дискусії. Саме тому проблема глобалізації міжнародних фінансів на сьогодні ще недостатньо викристалізувалася для того, щоб однозначно її тлумачити. За цим поняттям стоїть багато реальних явищ і процесів, а також складних проблем, які торкаються всього людства і які є вирішальною складовою сукупності глобальних проблем сучасності.

Значно активізували процеси глобалізації міжнародних фінансових потоків новітні технологічні інновації у цій сфері. Так, сучасні новітні засоби зв'язку підвищили швидкість здійснення міжнародних фінансових операцій та привели до швидкого зростання їх обсягів. Телекомунікації дають змогу банкам залучати заощадження практично з усього світу і направляти засоби позичальникам на умовах найвищого прибутку і найнижчих затрат. Інвестиційні банки мають змогу укладати угоди як в облігаціях, так і в іноземній валюті через систему СВІФТ. Комерційні банки також можуть направляти акредитиви через електронні системи платежів зі своїх штаб-квартир у закордонні представництва.

Такі зростаючі потоки міжнародного фінансового капіталу значно посилюють фінансову конкуренцію між країнами. Ця тенденція здійснює відповідний тиск на уряди окремих країн, примушуючи їх сприяти скороченню обсягів втручання держави в діяльність внутрішніх валютно-фінансових ринків, та призводить до подальшої лібералізації міжнародного руху капіталу.

Сьогодні міжнародний фінансовий капітал може вільно, без будь-яких перешкод переміщуватися з внутрішнього на світовий фінансовий ринок і навпаки. Фінансові інституції засновують свої філії у провідних фінансових центрах для виконання функцій запозичення, кредитування, інвестування та надання інших фінансових послуг.

Потенційно сам процес глобалізації надає значні переваги як інвесторам, так і позичальникам, оскільки, надаючи суб'єктам ринку максимально різнорідний вибір, дозволяє укладати більш ефективні, з точки зору їхніх потреб, угоди, а також завдяки глибині й високій ліквідності ринків швидко переключатися з одних операцій на інші, вчасно реагуючи на зміну фінансового довкілля в режимі реального часу. Однак тут невідворотно на повний зріст постає питання про адекватність премій, закладених у рівнях прибутковості інструментів, які мають обіг на ринку, а також про ризик, пов'язаний з цими вкладами. Мова йде про реальні економічні інтереси як кредиторів, так і позичальників.

Таким чином, глобалізація міжнародних фінансів — явище далеко не однозначне. Цей процес неминуче вступає в суперечність з діючими національними режимами регулювання і пов'язаний із серйозними макроекономічними обмеженнями і ризиками.

Крім того, в умовах вільного переміщення капіталів всякий відступ країни-емітента від суворої фінансової дисципліни жорстко карається чисто ринковими методами — перш за все відтоком засобів із фінансових активів, падінням їх котирувань і підвищенням вартості залучених у майбутньому фінансових ресурсів. Це особливо небезпечно для країн зі слабкими і неадекватними системами регулювання і нагляду, з недостатньою капіталізацією банківських систем.

І дійсно, міжнародні фінансові потрясіння останніх років (мексиканська криза 1994—1995 рр., азійська 1998 р., події в Росії, згодом в Україні та інших країнах СНД) безпосередньо були пов'язані з різкими змінами капітальних потоків. Характерно також і те, що ці події сталися головним чином у так званих трансформаційних ринкових економіках. Адже саме ці економіки, виступаючи головними центрами припливу іноземних інвестицій, одночасно стали й основними жертвами нагально наростаючої паніки, що призвела до поспішної втечі капіталів, кризи платіжних балансів і обмінних курсів, а також до цілого ряду інших негативних наслідків.

Становлення сучасної міжнародної фінансової системи було викликано цілою низкою об'єктивних економічних факторів, найважливішим з яких є інтернаціоналізація господарського життя. Стрибкоподібна активізація економічних зв'язків між країнами, національними компаніями, а також зміцнення транснаціональних корпорацій поставили на порядок денний необхідність відповідної перебудови і банківських послуг.

Сьогодні найбільші банки мають розгалужену мережу закордонних філій та відділень, через які вони контролюють фінансові операції на міжнародному рівні. Це — транснаціональні банки (ТНБ), основною клієнтурою яких є промислові транснаціональні корпорації (ТНК). Останні часто самі беруть активну участь у міжнародних фінансових операціях. Важливе місце серед учасників міжнародних фінансових операцій займають країни, які виступають як у ролі крериторів, так і позичальників. Ця діяльність також здійснюється як через національні, так і транснаціональні банки.

Крім того, існує ціла система міжнаціональних банківських інституцій, серед яких — група Світового банку (СБ), що спеціалізується на наданні кредитів окремим країнам для економічного розвитку. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) здійснює кредитну підтримку країн Східної Європи. Банк міжнародних розрахунків. Процеси інтернаціоналізації господарського життя приводить до виникнення своєрідних виробничих комплексів. Ці комплекси інтегруються в єдину транснаціональну систему, в якій провідна роль переходить до торговельного і промислового капіталу до фінансового капіталу одержуючи прибуток зі всіх країн світу, ТНК досить швидко накопичує і такі резерви валют, які за своїми обсягами в декілька разів перевищують резерви всіх центральних банків світу разом узятих. І зрозуміло, що багато ТНК не відмовляються від спокуси одержати прибуток на обмінних валютних операціях, на операціях з цінними паперами, або на ринках державних запозичень

Настійна необхідність більш чіткого регулювання міжнародних фінансів із метою їх стабілізації особливо гостро постала після серії регіональних валютно-фінансових обвалів.

По-перше, як показує світовий досвід, країни, котрі залучають значні обсяги приватного капіталу, більш вразливі у разі несподіваної зміни рівня довіри інвесторів.

По-друге, за аналогією з "Великою депресією" (1929—1933 рр.) світова фінансова криза пов'язана з надвиробництвом. Диспропорція, що сформувалася протягом двох останніх десятиліть між постійно зростаючими можливостями нарощування виробництва і невідповідною йому базою споживання обернулася неймовірним збільшенням обсягів "гарячих грошей". Саме завдяки цьому Нові індустріальні країни Південно-Східної Азії, створивши найбільш динамічний виробничий потенціал, могли протягом тривалого часу абсорбувати у свої економіки стільки грошей, скільки було необхідно для потреб інвестиційного розвитку. Це дало можливість цим країнам завантажити світові ринки дешевою товарною масою, яка за обсягами значно перевищувала масштаби світового платоспроможного попиту.

І, по-третє найсуттєвіше полягає в тому, що світова фінансова криза з якихось причин вдарила насамперед по основних конкурентах США (мається на увазі Японія). Наслідком кризи стало те, що і необхідно було очікувати: світ повернувся обличчям до Америки, куди почали стікатися зростаючі потоки світових фінансів.

Світ стоїть сьогодні на порозі формування та утвердження нових правил гри, які, безперечно, зменшать значення стихійних сил ринку і підвищать регулятивну роль міжнародних фінансових інститутів та держав із метою зменшення впливу дестабілізуючого фактора міжнародних фінансів у сучасній світоглядній системі. Мова йде про спільну розробку світовим співтовариством новітніх стратегічних напрямків регулювання міжнародних фінансів, співзвучних сьогоднішній добі.(16)

3. Міжнародні фінансові організації і міжнародні фінансові інституції

Діяльність міжнародних організацій пов'язана з виконанням певних функцій, що визначаються їхніми статутами. Фінансове забезпечення таких функцій здійснюється через фонди, створювані цими організаціями. Це можуть бути узагальнені фонди, наприклад бюджет Організації Об'єднаних Націй, і цільові — під конкретні заходи і програми. Тому суб'єктами міжнародних фінансів на наднаціональному рівні виступають, з одного боку, міжнародні економічні організації, з іншого, — міжнародні фінансові інституції.

Міжнародні економічні організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з приводу формування власного бюджету чи інших фондів. Отримані кошти використовуються на фінансування централізованих заходів, проектів і програм цих організацій, на утримання їхнього апарату та на фінансову допомогу окремим країнам. Таким чином, кожна країна може отримувати кошти від міжнародних організацій як у вигляді прямого фінансування (як правило, тільки в окремих випадках), так і в опосередкованій формі через різні централізовані заходи, проекти і програми, що стосуються її чи поширюються на неї.

Міжнародні фінансові інститути можуть мати взаємовідносини як з урядами, так і з суб'єктами господарювання окремих країн. Взаємовідносини з урядами складаються за двома напрямами. Перший відображає процес формування статутного капіталу за рахунок внесків окремих країн. Другий характеризує кредитні взаємовідносини — надання кредитів урядам та їх погашення і сплату процентів. Взаємовідносини з підприємствами мають двосторонній кредитний характер. Міжнародні фінансові інститути фінансово забезпечують певні проекти, надають кредити окремим підприємствам, як правило, на конкурсній основі Отже, як міжнародні економічні організації, так і фінансові інститути забезпечують централізацію певної частини міжнародних фінансових ресурсів для забезпечення потреб світового господарства. Вони фінансують окремі проекти і програми, керуючись інтересами саме світового господарства в цілому, а не окремих країн, якими б важливими ті інтереси для цих країн не були. При цьому інтереси окремих країн на стадії розгляду та затвердження таких проектів і програм обов'язково присутні.

Наростання процесів інтеграції, інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя зумовлює як посилення ролі діючих організацій та інститутів, так і створення нових, що, у свою чергу, веде до підвищення рівня централізації фінансових ресурсів, збільшення як їхньої маси, так і обсягів міжнародних фінансових потоків.

Міжнародні організації — це створені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об'єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб'єктністю і засновані відповідно до міжнародного права.(6)

Найвідомішою такою організацією є Організація Об'єднаних Націй (ООН), яка функціонує понад півстоліття. Аналіз практики діяльності цієї організації показує, що поряд із всестороннім зростанням ролі світових політичних проблем, все більше місця в її діяльності відводиться вирішенню економічних і фінансових питань розвитку сучасного світу.

Значення економічної діяльності ООН зростає у зв'язку з ускладненням процесів, які відбуваються у всесвітніх економічних взаємовідносинах і міжнародному поділі праці, різноманітністю проблем, що виникають у світовій економіці, динамізмом міжнародного господарського життя. Усе це викликає необхідність прийняття вчасних і ефективних рішень.

І все ж слід зазначити, що здійснюючи економічну діяльність ООН залишається перш за все політичною організацією.

Економічна діяльність ООН включає в себе чотири головні напрями:

1.Вирішення загальних для всіх країн глобальних економічних проблем;

2.Сприяння економічному співробітництву держав із різними рівнями соціально-економічного розвитку;

3.Сприяння господарському розвитку країн, що розвиваються;

4.Вирішення проблем регіонального економічного розвитку

Основними структурними підрозділами системи органів економічного і фінансового співробітництва в рамках ООН є три із шести Головних органів, вказаних у Статуті: Генеральна Асамблея, Економічна і Соціальна Рада та Секретаріат.

Генеральна Асамблея (ГА) згідно з відповідними статтями Статуту несе відповідальність за виконання функцій ООН у сфері міжнародного співробітництва і керівництво конкретною діяльністю у цій сфері Економічної і Соціальної Ради. Головне завдання Асамблеї —служити вищим форумом у рамках Організації для обговорення найбільш важливих, ключових проблем економічного характеру. Свої функції в цьому напрямку Асамблея здійснює головним чином через Другий комітет (з економічних і фінансових питань), який є одним із головних комітетів Асамблеї.

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) є другим за старшинством органом у системі економічного механізму ООН і по суті координує всю діяльність Організації в соціально-економічній сфері. Членами Ради є 54 країни — члени ООН, яких обирає Генеральна Асамблея ООН, причому 5 постійних членів Ради Безпеки є незмінними членами Ради.

У діяльності Ради можна виділити три головні функції. Вона виступає як:

1.Відповідальний спеціалізований форум держав у рамках ООН для кваліфікованого обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем і розробки принципової політичної лінії;

2.Координатор всієї діяльності ООН з економічних і соціальних питань та діяльності спеціалізованих установ ООН;

3.Організатор підготовки кваліфікованих досліджень із загальніх і спеціальних проблем економічного і соціального розвитку та міжнародного співробітництва.

Секретаріат ООН — третя основна ланка в системі органів економічного співробітництва. Це адміністративно-виконавчий орган ,який обслуговує нормальне функціонування інших ООНівських інститутів та установ і виконує конкретні доручення. Переважна більшість співробітників центрального апарату працюють на економічну службу. До складу економічного апарату ООН входять також декілька спеціальних підрозділів, найбільшим з яких є Департамент з економічних і соціальних питань.

Крім вищеназваних трьох головних органів економічного і фінансового співробітництва в рамках ООН успішно функціонують й інші організації ООН, діяльність яких у сфері економічних і фінансових , відносин досить активна і помітна. Серед них — Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО), Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) та регіональні економічні комісії.(21)

Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) — спеціалізована установа ООН для сприяння індустріалізації країн, що розвиваються, їх промисловому розвитку шляхом мобілізації національних і міжнародних матеріальних і фінансових ресурсів. ЮНІДО була створена в 1966 р. її вищим органом є Генеральна конференція, яка скликається один раз на два роки. Керівні органи ЮНІДО — Рада з промислового розвитку і Комітет з програмних і бюджетних питань. Штаб-квартира знаходиться у Відні.

З початку 1986 р. ЮНІДО набула статусу спеціалізованої установи системи ООН, що привело до її реорганізації. Сьогодні ЮНІДО. має власний регулярний бюджет, який формується з обов'язкових внесків країн-членів і призначений головним чином для утримання Секретаріату ООН.

Фінансування оперативної діяльності здійснюється з коштів Програми розвитку ООН і Фонду промислового розвитку ЮНІДО, який складається з добровільних внесків країн — членів Організації.

Оперативна діяльність ЮНІДО згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН включає крім управлінських, науково-дослідницьких та технічних питань здійснення конкретних проектів, також розробку рекомендацій і надання конкретної допомоги країнам у підготовці програм індустріалізації з урахуванням політичних, економічних та фінансових обставин.

Якщо ЮНІДО має статус спеціалізованої установи ООН, яка працює з країнами, що розвиваються, то інша організація — Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) — є допоміжним органом Генеральної Асамблеї ООН, міжнародною програмою з надання багатосторонньої технічної і передінвестиційної допомоги країнам, що розвиваються, у найважливіших секторах економіки.

Допомога ПРООН фінансується за рахунок добровільних внесків і надається тільки урядами, через їх посередництво або за їхнім проханням.

Стосовно регіональних економічних комісій, то вони були створені згідно з резолюціями Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР), яка координує їхню діяльність.

Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК) була створена в 1947 р. як тимчасовий орган ООН з 5-річним строком повноважень для сприяння економічному відродженню післявоєнної Європи. Однак уже в 1951 р. ЄЕК отримала статус постійного органу ООН.

ЄЕК сприяла розвитку торгівлі, економічного і науково-технічного співробітництва. У її складі функціонує ряд галузевих комітетів — з питань сільського господарства, хімії та ін. — всього близько 15. В останні роки ЄЕК сконцентрувала свою діяльність головним чином у галузях екології, особливо в питаннях транскордонного характеру й ефективного використання енергії (програма "Енергетична ефективність в 2000 р."); транспорту (з позицій екології) і лісових ресурсів.

Економічна і соціальна комісія для Азії і Тихого океану (ЕСКАТО) створена в 1947 р. як регіональний орган. її членами є більшість країн регіону, включаючи США, Нідерланди, Велику Британію, Францію. Комісія провадить роботу в рамках програми дій з регіонального економічного і фінансового співробітництва в галузі передачі технології під інвестиційні проекти. Досягнуто певних результатів у рамках реалізації програми "Транспорт і зв'язок" і програми розвитку інфраструктури, які мають вкрай важливе значення для регіону, де мешкає більше половини населення земної кулі.

Економічна комісія для Латинської Америки і Карибського басейну (ЕКЛАК) створена в 1948 р. Вищий орган — сесія, а в період між сесіями — Комітет у складі представників усіх 40 країн-членів: країн Латинської Америки, СПІА, Канади, Великої Британії, Франції, Нідерландів, Іспанії. У складі ЕКЛАК діють постійні органи: Комітет з економічного співробітництва країн Центральної Америки; Комітет з розвитку і співробітництва країн Карибського регіону; Комітет з торгівлі; Комітет урядових експертів. Основні напрямки роботи ті самі, що й у вище перелічених комісій.

Економічна комісія для Африки (ЕКА) була створена в 1958 р. з метою сприяння африканським народам у вивченні й аналізі проблем розвитку континенту. ЕКА розробляє заходи щодо економічного розвитку цього регіону, надає консультативні послуги відповідно до запитів країн-членів. Комісія має чотири субрегіональні відділення.

У цілому, незважаючи на докладені зусилля міжнародного співтовариства щодо розв'язання проблем розвитку економічного і фінансового співробітництва через систему і механізми ООН, на сьогодні залишається багато принципових питань, до успішного вирішення яких поки що не знайдено відповідних підходів.

США і Канада в 1960 р. приєдналися до 18 європейських країн, підписавши Конвенцію про створення Організації економічного співробітництва і розвитку. Сьогодні до складу цієї організації входить 29 країн: Австралія, Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія, Республіка Корея, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція, Японія.

У країнах — членах ОЕСР проживає 16 % населення земної кулі, тоді як їхня частка у світовому виробництві становить дві третини, що підтверджує центральну роль цих країн у світовій економіці.

Основними напрямами діяльності ОЕСР є:

1.Сприяння ефективному використанню економічних і фінансових ресурсів, дослідженням і професійній підготовці в галузі науки і техніки;

2.Проведення політики забезпечення економічного зростання, а також внутрішньої і зовнішньої фінансової стабільності;

3.Зменшення або усунення перешкод на шляху обміну товарами, послугами, а також поточних платежів, подальша лібералізація руху капіталів;

4.Сприяння розвитку країн, що розвиваються з визначених конкретних спільних питань

Ця організація досить швидко відреагувала на перший "нафтовий шок", створивши у 1974 р. Міжнародне енергетичне агентство (МЕА), завданням якого є сприяння країнам в економії енергії і в розробці замінників нафти. Крім того, члени ОЕСР прийняли рішення про взаємний перерозподіл своїх нафтових ресурсів на випадок перебоїв у постачанні нафти, подібних до тих, що були викликані країнами ОПЕК наприкінці 1973 р. У межах ОЕСР з 1958 р. функціонує Агентство з ядерної енергії (АЯЕ), яке до 1972 р. носило назву Європейське агентство з ядерної енергії. З 1968 р. діє Центр досліджень і нововведень у галузі освіти (ЦДНО).

Крім того. Організація економічного співробіт