Скачать

Регіональні особливості розвитку і розміщення м’ясомолочної промисловості

Регіональні особливості розвитку і розміщення м’ясомолочної промисловості.

ПЛАН

Вступ. 3

1. Місце м’ясомолочної промисловості в економіці України. 5

1.1 Місце і значення м’ясомолочної промисловості у розвитку сучасної економіки  5

1.2 Світовий ринок молока і Україна. 11

1.3 Тваринництво як основа м’ясного комплексу України. 14

2. Передумови регіональних відмінностей у розвитку і розміщенні м’ясомолочної промисловості 17

2.1. Природноекономічні умови. 17

2.2. Історичні передумови. 18

2.3. Соціально-демографічні передумови (виробник, споживач) 20

2.4. Економічні передумови. 23

3. Тенденції розвитку і розміщення м’ясомолочної промисловості України. 26

3.1 Територіальна організація м’ясомолочної промисловості України. 26

3.2 Перспективи розвитку і розміщення м’ясомолочної промисловості в умовах ринкової економіки. 31

Висновок. 36

Список використаної літератури. 38

Вступ

М’ясомолочна промисловість є складовою частиною харчової промисловості України. Забезпечення населення якісними продуктами харчування є одним з головних напрямів соціально – економічного розвитку будь – якої держави. В Україні є всі об’єктивні передумови для створення високорозвиненої індустрії продуктів харчування, спроможної задовольнити внутрішні потреби в продовольстві та забезпечити значні валютні надходження від його реалізації на світовому ринку.

Формування соціально орієнтовної економіки вимагає вирішення стратегічного завдання створення в Україні потужної харчової індустрії і, м’ясомолочної промисловості зокрема, для забезпечення нормальної життєдіяльності її населення, відновлення і збереження його здоров’я, розвитку експорту вітчизняної продукції. З огляду на це, розвиток м’ясомолочної промисловості повинен стати одним з пріоритетних напрямів економічної політики України. Необхідно зорієнтувати цю галузь на одержання кінцевого результату діяльності всього агропромислового комплексу (АПК), що забезпечить істотне підвищення його ефективності, а також стане надійним джерелом поповнення державного бюджету і значних валютних надходжень.

Питанням удосконалення розвитку і підвищення ефективності розміщення галузей тваринництва, формуванню ринку м’ясо-молочної продукції присвячено багато наукових праць українських вчених-аграрників. Серед них наукові розробки Бойка В.І., Березівського П.С., Березіна О.В., Зубця М.В., Зимовця В.Н., Крисального О.В., Товкача М.І., Топіхи І.Н., Омельяненка А.А., Пабата В.О., Рабштини В.М. і ін. В опрацювання теоретико-методологічних проблем розвитку виробництва м’ясо-молочної продукції в умовах переходу до ринкової економіки значний внесок здійснили: Андрійчук В.Г., Борщевський П.П., Дем’яненко М.Я., Лукінов І.І., Малік М.Й., Месель-Веселяк В.Я., Підлісецький Г.М., Рижков В.Г., Саблук П.Т., Юрчишин В.В., Шпичак О.М. і ін.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей територіального розміщення м’ясомолочної промисловості України.

Предметом курсової роботи виступають структурні та територіальні особливості розміщення м’ясомолочної промисловості.

Об’єктом виступає м’ясомолочна промисловість України.

Основними завданнями курсової роботи є:

· дослідження історичних умов розвитку, принципів і факторів розміщення галузей м’ясомолочної промисловості;

· визначення структури галузі м’ясомолочної промисловості;

· аналіз сучасного рівня розвитку м’ясомолочної промисловості України; дослідження територіальної організації галузі за економічними районами.

Для  розв’язання визначених завдань, досягнення мети використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження: описовий, метод, історичний метод, методи системного аналізу, методи порівняльного аналізу, методи прямого структурного аналізу.

Курсова робота складається із трьох розділів, в яких послідовно досліджується поставлена проблема.

1.1 Місце і значення м’ясомолочної промисловості у розвитку сучасної економіки

За кількістю зайнятих та за обсягом валової продукції харчова промисловість належить до найважливіших галузей господарства у більшості країн світу. Її розміщення тісно пов'язане з сільським господарством та, меншою мірою, з промислом риби. Їй властива вельми складна структура: понад двадцять підгалузей, що виробляють як готову продукцію, так і напівфабрикати. Основними факторами її розміщення вважаються сировинний та споживчий. На сировину орієнтуються цукрова, плодоовочекон-сервна, рибна, маслобійна, а на споживача — хлібопекарна, кондитерська, молочна та броварна підгалузі.

Найбільші ареали сучасної харчової промисловості — Європа та Північна Америка — мають складну галузеву структуру. Їхні підприємства базуються як на місцевій, так і на імпортній сировині. Так, м'ясна промисловість Франції та Данії, маслоробна Нідерландів, виноробна Франції та Іспанії працюють на власній сировині. Значну частину продукції, котру виробляють ці країни, експортують. З імпортної сировини у країнах Європи виробляють цукор, шоколад та інші продукти харчування. У США, Канаді, які володіють величезними ресурсами, харчова промисловість розвивається на власній сировині; тільки незначна кількість підприємств використовує імпортну сировину. Тому тут яскраво виражена орієнтація харчової промисловості на спеціалізовані сільськогосподарські райони. Особливе місце у світовій харчовій промисловості займають Австралія та Нова Зеландія. Ці країни мають великі спеціалізовані сільськогосподарські райони, завдяки яким вони постачають на світовий ринок первинну сільськогосподарську продукцію. Значна її частина переробляється та вивозиться за кордон.

У більшості країн, що розвиваються, промислову переробку проходить незначна частина сільськогосподарської продукції. Високий рівень розвитку харчової промисловості є в небагатьох країнах, що розвиваються: Аргентині, Бразилії, Уругваї, Індії та ін. В інших країнах є тільки первинні стадії переробки, часто — не промислової, а ручної, завершальні стадії розташовуються у Північній Америці, Західній Європі, Японії.

У харчовій промисловості розвинена спеціалізація за стадіями технологічного циклу, коли перші стадії наближені до сировини, а подальші — до споживача. Прикладом може служити овочеконсервна галузь: виробництво пульпи з томатів безпосередньо у сільськогосподарському районі та виготовлення з неї пасти, соків у центрі споживання. У виноробстві: первинне та повторне; у тютюновій промисловості — ферментаційне та тютюнове виробництва тощо. У складі харчової промисловості — понад 20 галузей, найважливішими з яких є цукрова, м'ясна, млинарська, маслосироробна, виноробна, маслобійна, консервна, рибна, соєва.

При загальному світовому виробництві м'яса на рівні 53 - 54 млн. т в рік його виробництво на душу населення має величезний діапазон коливань. Так, при середньому світовому виробництві на душу населення 33,2 кг, на країни Європи доводиться 83,5 кг, на Китай 29,4 кг, на Данію 326,9 кг, Бельгію 144,2 кг, на Україну 50 кг.

У світовій торгівлі яловичиною чітко виділяються по регіонах основні країни експортери і імпортери цієї продукції. Так по експорту яловичини і телятини лідерами є Австралія і Нова Зеландія, яким належить більше 25% світового експорту, а також Бразилії, Аргентини, Уругваю, країн ЄС і США. Основним імпортером їх продукції є Японія, Республіка Корея, Іран, Єгипет.

Що стосується світової торгівлі свининою, то тут яскраво виражених лідерів-експортерів цієї продукції немає. Можна виділити Данію, країни Бенілюксу, Канаду, США. Основні експортери баранини і ягнятини – Нова Зеландія і Австралія, по експорту птиці виділяються країни ЄС і США.

Ціни на ринку м'яса схильні до значних коливань і залежать від якості, умов постачання і інших чинників.

Особливе місце в світовій торгівлі м'ясом і м'ясопродуктами займають США. Відносно низькі світові ціни на ці товари привели до того, що ця країна віддає пріоритет імпорту перед власним виробництвом. Аграрна політика США все більш направлена на підтримку експорту зернових, в т.ч. фуражного зерна, внаслідок чого потенційні можливості США сконцентровані не на експорті тваринництва, а на експорті «сировини» для їх виробництва.

Щорічний об'єм світової торгівлі молочними товарами перевищує 11 млн. т. Найбільш поширена торгівля такими видами молочних товарів, як сири, вершкове масло, сухе молоко. Основними постачальниками цих продуктів виступають країни ЄС і Нова Зеландія. Об'єми імпорту істотно розрізняються по конкретних видах товарів і країнах.

Стосовно України, то сприятливі природноекономічні умови для тваринництва, і зокрема, для м'ясного скотарства, беконного, м'ясо беконного і сального свинарства, вівчарства і птахівництва сприяти розвитку м'ясної промисловості, яка стала найбільшою галуззю харчової промисловості. Підприємства м'ясної промисловості переробляють тваринну сировину на харчові продукти, м'ясо, ковбаси, м'ясні консерви, концентрати та інші види продукції. М'ясна промисловість дає також багато видів кормів, м'ясо кров'яне і квіткове борошно, шкіри, технічний жир, щетину, лікувальні та інші препарати. Головними підприємствами м'ясної промисловості стали великі м'ясні комбінати, на яких комплексно переробляється вся тваринницька продукція. Вони обладнані високопродуктивними машинами і застосовують сучасні технології виробництва різних м'ясопродуктів. Сучасний м'ясокомбінат випускає за зміну до 150 т різних м'ясопродуктів від 100 до 150 найменувань. В Україні працює понад 100 м'ясокомбінатів. Зосереджені вони переважно у великих містах і в районах високоінтенсивного тваринництва. Найбільші з них в Києві, Полтаві, Харкові, Одесі, Донецьку, Луганську, Дніпропетровську, Львові, Запоріжжі, Волині, Чернігові, Черкасах.

Зовсім новою галуззю стало промислове тваринництво, яке стало надійною сировинною базою для м'ясної промисловості. Великі птахокомбінати набудовані навколо Києва, Харкова, Одеси, Херсона, Сімферополя, Миколаєва та інших міст.

Про обсяг виробництва м'яса і м'ясопродуктів можна судити з даних таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Виробництво м’яса і ковбасних виробів, тис. т.

Зменшення поголів'я великої рогатої худоби, овець, свиней і птиці призвело до скорочення сировинних ресурсів м'ясної промисловості. Багато підприємців галузі тільки наполовину використовували свої потужності, окремі із них стали на консервацію. Починаючи з 1990р. виробництво всіх видів м'яса і м'ясопродуктів постійно скорочується, погіршується його якість. Окремі види м'ясної продукції настільки погіршились, що стали непридатними для споживання. Отже, проблема збільшення виробництва м'яса і м'ясопродуктів, підвищення поживної цінності і поліпшення їх цінності стає однією з найважливіших у справі розвитку харчової промисловості.

Молокопереробна промисловість охоплює маслоробну, сироробну, молочно-консервну та інші галузі. Основна продукція молочної промисловості - масло, сир, молочні консерви, сухе молоко, вироби з незбираного молока, сухе, жирне і знежирене молоко та інші види продукції.

Розміщення молокопромислових підприємств склалося залежно від розвитку і розміщення молочного скотарства і масового споживання молока і молочних продуктів. Заводи, що випускають молочну продукцію знаходяться в містах її споживання. Наприклад, у Києві працює три великі молокозаводи, є вони у Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Чернігові, Львові, Черкасах, Запоріжжі та інших містах. Маслоробні комбінати та молококонсервні заводи розміщені в зонах і районах високоінтенсивного молочного скотарства. Найбільші такі підприємства в Бердянську (Запорізька область), Жашкові і Тальному (Черкаська область), Рітках, Козельці, і Бахмачі (Чернігівська область), первомайську (Миколаївська область), Смілі (Чркаська область), Кременчуці (Полтавська область).

Виробництво молочної продукції в Україні характеризується такими показниками (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Виробництво молочної продукції за видами, тис. т.

Молокопереробна галузь загалом є однією з галузей, що найдинамічніше та найстабільніше розвиваються: щорічний приріст ринку молока та молочних продуктів оцінюється на рівні 10-12% упродовж останніх років. Ємність цього ринку, залежно від оцінок, коливається в межах від 2,8 до 3 млрд. гривень за оцінками 2007 року.

Серед основних тенденцій вітчизняного ринку молочних продуктів сьогодні можна виділити тривалу реструктуризацію й концентрацію власності, розширення сфери впливу великих гравців, розвиток регіональних ринків, технічну модернізацію виробництва, впровадження нових технологій, появу інноваційних продуктів. Молочна промисловість поступово йде від випуску нефасованої продукції, багато виробників прагнуть відійти від "класичного" продукту убік продуктів з більшим вмістом біологічних добавок.

Що стосується проблем, як і раніше гострим залишається якість молочної сировини і його ціноутворення, низька купівельна спроможність населення, у результаті чого можливості молочної промисловості повною мірою не реалізуються, практично відсутні державні соціальні програми, особливо стосовно молочного бізнесу (наприклад, організація харчування в дитячих установах тощо).

Загалом, упродовж останніх років спостерігається зростання обсягу виробництва майже у всіх сегментах молочної галузі, а темпи зростання виробництва окремих молокопродуктів у 2007 р. порівняно з 2006 р. коливаються у різних сегментах від 4% (у промисловому виробництві морозива) до 36% (у випуску плавленого сиру).

Структурно - динамічний аналіз розвитку харчової промисловості свідчить, що по мірі наростання потреб у промислових товарах і нарощування виробництва сільськогосподарської продукції будувалися нові підприємства і нарощування виробничих потужностей існуючих.

1.2 Світовий ринок молока і Україна

Світовий ринок молока сьогодні визначається обсягом, приблизно в 600 млн.т. З них коров’яче молоко становить понад 80%, решта — буйволяче, козяче, овече.

Найбільшим виробником молока і молочних продуктів є Європейський Союз. ЄС має також найбільший у світі експортний потенціал, що на сьогодні становить, у перерахунку на молоко, близько 15 млн т. Дещо менший експортний потенціал має Нова Зеландія, третю сходинку посідає Австралія. Далі йде країна, яку зазвичай як виробника молока переоцінюють, — це США. Щороку можна чути про те, що Сполучені Штати розгортають черговий експортний наступ, але щоразу наприкінці року з’ясовується, що оголошений наступ не відбувся. Пов’язано це зі швидким збільшенням населення США: в останні роки воно зростає пересічно на 9,2% щорічно, тоді як населення ЄС майже не змінюється. Таким чином, збільшення виробництва молока в США компенсується збільшенням його споживання.

І Сполучені Штати, і Євросоюз мають суворо регульовані ринки. Тому навіть якщо вершкове масло з України є дешевшим, воно не зможе конкурувати на європейському ринку через чинні там системи квот і дотацій. Ринки ж Нової Зеландії й Австралії є доволі ліберальними.

За цінами на молоко країни світу можна умовно розділити на три основні групи. Перша — це країни з цінами на рівні 15–18 євро/100 кг (Океанія, Південна Америка, Індія). До другої належать США і більшість країн Західної Європи: ціни тут коливаються в межах 27–34 євро/100 кг. І третя група — це країни з високим рівнем цін на молоко (Японія, Швейцарія, Канада).

Можна виділити ряд країн із традиційно низьким споживанням молока; навіть за умови успішного їх розвитку споживання молока там перебуватиме на досить низькому рівні. До числа таких країн належать Китай, Мексика, Іспанія, Італія, Японія.

В інших країнах — до них належать Україна і Росія — споживання молока традиційно доволі високе, проте в останні роки із загальноекономічних причин воно скоротилося. Із збільшенням виробництва молока на душу населення буде зростати і споживання.

У країнах Північної Європи і США рівень споживання молока високий, але його зростання не відбувається. Навпаки, у найбільш розвинутих країнах цей показник дещо від’ємний: -1,5% за рік.

Водночас у Східній Європі, Латинській Америці, Азії й Африці вбачається перспективним збільшення виробництва молока, оскільки в цих регіонах на молоко і молочні продукти є незадоволений попит.

У цілому ж можна констатувати, що споживання молока зростає швидше, ніж його виробництво. У наступні роки, якщо попит на молоко буде випереджати пропозицію, варто очікувати і зростання цін. Зокрема, у найближчі роки варто очікувати збільшення споживання масла, сухого незбираного молока, сиру. Водночас світовий ринок сухого знежиреного молока вже насичений, і в нього навряд чи варто робити інвестиції.

Обсяг світової торгівлі молоком і молочними продуктами становить приблизно 56 млн т (дані 1999 р.), тоді як його виробництво наблизилося до позначки в 600 млн т. Як видно з цих цифр, на зовнішній ринок надходить лише невеличка частина виробленої продукції, і цим молочний ринок різниться з ринками інших аграрних товарів.

Приблизно половина з усіх зовнішньоторговельних обсягів молока реалізується в рамках регіональних торгових потоків, наприклад, у рамках ЄС або СНД. Інші 50% міжнародної торгівлі — це міжконтинентальні товаропотоки.

Для того, щоб збільшити збут продукції найбільших виробників молока, у рамках СОТ нині ведуться переговори, спрямовані на полегшення доступу розвинутих країн на ринки країн менш розвинутих.

Молочний сектор України, щоб набути конкурентоздатності, потребує дотацій та інших форм державної підтримки. Проте Україні не варто копіювати політику Євросоюзу.

Ще в 50–60-і роки, коли Європейський Союз лише створювався, ідея підтримки сільгоспвиробників полягала в тому, щоб запропонувати їм ціну, яка перевищує ціну світового ринку. З погляду “приборкання” імпорту це доволі легко: досить застосувати мито. Проте в цьому разі стає набагато складніше експортувати товар. Подібну ситуацію Україна переживала торік із зерном, коли ціна на нього піднялася вище за світову і експорт зупинився.

Щоб врегулювати ці проблеми, у ЄС було вирішено запровадити систему інтервенцій, тобто обсяги продукції, що перевищують розмір внутрішнього споживання, держава повинна була скуповувати. Передбачалося, що ці надлишки будуть викидатися на світовий ринок. Таким чином, бюджет країн Євросоюзу став субсидувати на молочне виробництво великі суми. У 1995 році в цілому по ЄС молочний ринок поглинув 9,4 млрд євро бюджетних коштів, з них 2,3 млрд пішло на відшкодування експорту. З погляду нинішніх бюджетних можливостей України, подібні цифри вбачаються абсолютно нереальними.

Крім того, питомі витрати на відшкодування експорту в ЄС значно випереджають аналогічні показники зростання виробництва молока. Так, при збільшенні виробництва за останні роки на 9% експортні відшкодування збільшилися вдвічі. Це пояснюється тим, що споживання молока всередині “єврозони” не збільшувалося, тому вся прибавка повинна була надходити на зовнішній ринок. Тому в ЄС було вирішено запровадити спеціальні стабілізатори, що дали б змогу дещо зменшити пропозицію молока. Почали виплачувати спеціальні премії за забій худоби. Були впроваджені квоти, що визначають граничні обсяги виробництва для кожного підприємства. Проте квоти не могли бути стабільними, оскільки в середовищі підприємств проходили процеси злиття, банкрутств, перепрофілювань тощо. Тому була запроваджена торгівля квотами, ціна квоти також лягла на собівартість молока. І що більшою була ціна молока, то більший вона забезпечувала прибуток, то дорожчою була квота. За підсумками минулого року, на дотування молочної галузі ЄС повинен виділити 80 млрд євро. Цей тягар зрештою лягає на споживача. Проте в Європі споживач витрачає на продукти харчування 15% свого прибутку, в Україні ж — 60%, і значні бюджетні витрати на підтримку окремо взятої галузі можуть призвести до соціальної дестабілізації.

1.3 Тваринництво як основа м’ясного комплексу України

Тваринництво - це комплекс взаємопов'язаних галузей сільського господарства. Воно забезпечує населення найбільш цінними продуктами харчування (м'ясо, молоко, яйця), промисловість - сировиною (шкіри, хутро, вовна, пух, перо), а рослинництво - органічними добривами. Тваринництво охоплює ряд підгалузей. основними з яких є скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво. Крім того, виділяються ще і менш значні і дуже вузькі галузі: кролеводство, рибництво, шовківництво, звірівництво, бджільництво та ін. Різні галузі і підгалузі виконують свої специфічні функції в задоволенні потреб населення, в продуктах харчування, у предметах першої необхідності (одязі і взутті), в забезпеченні промисловості сировиною.

Скотарство - найбільша галузь тваринництва, яка ґрунтується на розведенні великої рогатої худоби. В галузі зосереджено 65% умовного продуктивного поголів'я худоби. Головна її продукція - м'ясо і молоко. Залежно від того визначають такі напрями спеціалізації скотарства: молочний, молочно-м'ясний, м'ясний і м'ясомолочний. Крім того, воно дає велику кількість сировини (шкіри, копита, роги) для переробної промисловості. Скотарство споживає найрізноманітні і дешеві корми (зелені, грубі, соковиті, концентровані) і дає найбільшу кількість органічних добрив.

Свинарство - друга за масштабами галузь тваринництва. Вона дає одну третину всього валового виробництва м'яса. На нього припадає 15% умовного поголів'я продуктивної худоби. Вона дає м'ясо, сало, шкури та іншу сировину для переробної промисловості. Залежно від типу годівлі в свинарстві розрізняють беконний, м'ясний, м'ясо-сальний і сальний типи. Висока плодючість, короткий ембріальний період розвитку, скороспілість і вигідність, висока оплата кормів і високий вихід м'яса при забої зумовлюють значні економічні переваги свинарства над іншими видами тваринництва.

Вівчарство має значно меншу питому вагу в тваринництві, ніж скотарство і свинарство, всього лиш 6%, але воно є джерелом таких цінних продуктів як м'ясо і молоко і сировини для промисловості (вовна, хутрові і шубові овчини, шлунки і шкури). Овече молоко, сири, бринза - цінні і висококалорійні продукти харчування. Залежно від якості і призначення продукції розрізняють тонкорунне, напівтонкорунне, напівгрубововняне, смушкове, м'ясо-сальне і м'ясо - вовняне вівчарство.

Конярство - одна з важливих галузей тваринництва. Коней використовують як робочу худобу, тяглову силу. Однак м'ясо коней є також і продуктом харчування, а шкіри - цінною сировиною для шкіряної промисловості. У зв'язку з розвитком особистого і селянського фермерського господарств кількість коней в них постійно зростає.

Птахівництво забезпечує населення найбільш дієтичними продуктами харчування - яйцями і м'ясом. Тут і сировина для легкої промисловості. А пташиний послід є найбільш цінним органічним добривом. Птиця характеризується високою плодючістю, скороспілістю та продуктивністю, високою окупністю корму, за затрати праці і коштів.

Поряд з основними, більшими галузями тваринництва, важливе значення мають і такі як кролівництво, звірівництво, шовківництво, бджільництво та інші.

Економічне призначення тваринництва забезпечувати населення високоякісними, калорійними, дієтичними і вітамінізованими продуктами харчування, а промисловість - сировиною. Екологічне значення полягає в забезпеченні землеробства органічними добривами, внесення у ґрунт яких повертає в природу значну кількість органічної маси, сприяє підвищенню його родючості, вмісту гумусу, розвитку мікрофлори, інтенсифікації ґрунтотворного процесу і кругообігу речовин в породі. Тому проблемам розвитку тваринництва, удосконаленню чистоти його ведення необхідно надавати особливо важливого значення. На жаль, протягом останнього періоду в Україні відбувається катастрофічне зменшення поголів'я продуктивної худоби і досить великий занепад тваринництва. Статистичні дані щодо поголів’я продуктивної худоби наведено у табл. 1.3.

Таблиця 1.3

Поголів'я продуктивної худоби, тис. гол.

Постійне зростання цін на промислові засоби виробництва (комбайни, сільськогосподарські машини і обладнання для тваринницьких ферм) і предмети праці (комбікорми і мікробіологічні добавки, мінеральні добрива і хімічні меліоранти, пальне, мастильні та інші матеріали), збільшення матеріальних затрат на виробництво продукції і зростання її собівартості зумовило значне зниження рентабельності тваринницької продукції. Фактично виробництво всіх її видів стало збитковим для господарств, що стало основною причиною зменшення їх виробництва і реалізації на вн