Скачать

Підприємництво

Поняття підприємство є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарсь­кого права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, дане поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає про­мислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торгові та інші підприємства.

Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права на­лежить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у про­дукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його пра­вовою основою.

Порядок створення діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчими актами України.

У разі, коли цей порядок спеціальним законодавством не встановлено, підприємець своїм статутом.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарсько­го законодавства приймаються, виходячи з економічного та правового становища підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інсти­тут має певну сукупність економічниїх, організаційних і юри­дичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт права. За допомогою цих о ознак, систематизованих статтею 1 Закон/ «Про підприємства в Україні», уніфікова­но визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Закон визначає, що підприємство є основною організацій­ною ланкою народного господарства України. Ця організа­ційна ознака кваліфікує підприємство) як організаційну форму господарської («бізнесової») організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єдну­ють свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення основ­на ланка, з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого, — від суб'єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднань підприємств, фінансових посе­редницьких інститутів, органів управління економікою.

Закон також визначає, що підприємство — це господарю­ючий суб'єкт. Суть визначення господарюючий суб'єкт по­лягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудо­вим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює вироб­ничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін гос­подарюючий говорить, що підприємства належать до комер­ційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій — релігійних, об'єднань гро­мадян тощо).

Підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як то­варовиробника. Юридичний аспект даного визначення по­лягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї госпо­дарської діяльності «має право власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України» (ст. 27 Закону «Про підприємства в Україні»).

Нарешті, підприємство — це статутний господарюючий суб'єкт. Статут підприємства як локальний акт господар­ського законодавства нормативне визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також виз­начає межі спеціальної правоздатності підприємства як юри­дичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому стаття 9 Закону «Про підприємства в Україні» спеці-ально зазначає обов'язкові і альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.

Підприємство має необхідне для господарюючого суб'єкта майно — основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності або повного господар­ського відання). Це майно юридичне відмежоване, як пра­вило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб'єктом права. Основні і оборотні кош­ти знаходяться на самостійному бухгалтерському балансі, гроші — на розрахунковому рахунку підприємства в банку.

Підприємство є самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов'яз­ки) як господарюючого суб'єкта, з другого — зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (стаття 1 Закону «Про підпри­ємства в Україні»). Цим підприємство суттєво відрізняється від об'єднань підприємств (господарських об'єднань), до складу яких входять юридичні особи.

Як господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєст­рації.

Таким чином, підприємство — це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому зако­ном порядку для здійснення господарської діяльності з ме­тою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, ро­ботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках.

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від трьох форм власності, визначених ст. 2 Закону «Про власність», та від способів роз­межування в підприємствах окремих форм власності і уп­равління майном. Юридичне значення цього полягає в ура­хуванні в законодавстві, тобто в Законі «Про підприємства в Україні» і спеціальних законах, особливостей правового ста­новища підприємств окремих видів.

Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприєм­ства. З точки зору організаційної форми підприємства ви значаються як державні, колективні, приватні та підприєм­ства двох і більше форм власності (змішані).

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особ­ливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. ЦІ особливості обумовлені способом відмежу­вання функцій власника від функцій управління майном в державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як (суб'єкту права це майно належить на праві повного господарського відання. Дане право вужче, ніж пра­во власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, корис­тується і розпоряджається цим майном, «вчиняючи щодо нього будь-які дії, що гне суперечать закону та цілям діяльності підприємства», тобто його статуту. Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відан­ня майном, а не (суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія — правовий режим майна державних підприємств (ст. 37 Закону «Про власність»). Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути затверджу­ють і контролюють уповноважені органи), управління май­ном, розподілу прибутку тощо.

Видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності названо в статті 20 Закону «Про власність»: колективні підприємства (наприклад, підприєм­ство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене в інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство); акціонерне або інше статутне господарське товариство (ст. ст. 25, 26 Закону «Про власність»); виробничий кооператив (ст. 24 Закону «Про власність»); підприємство громадської організації (наприк­лад, профспілкове — ст. 28 Закону «Про власність»); підпри­ємство релігійної організації (ст. 29 Закону «Про власність»);

підприємство, створене господарським об'єднанням (ст. 27 Закону «Про власність»).

Специфічним видом колективного підприємства є також орендне підприємство (ст. 22 Закону «Про власність»).

Приватне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на приватній власності однієї і більше фізичних осіб.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає го­ловну особливість правового становища підприємства цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України влас­ник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розме­жовуються.

Відповідно до суб'єктів права приватної власності, визна­чених Законом «Про власність», можна назвати три види приватних підприємств:

— індивідуальне приватне підприємство, засноване на при­ватній власності і праці однієї фізичної особи (підприєм­ство однієї особи);

— сімейне приватне підприємство, засноване на приватній власності та праці громадян, що проживають спільно як члени однієї сім'ї (наприклад, сімейним підприємством може бути селянське (фермерське) господарство);

— приватне підприємство з правом найму робочої сили за­сноване на приватній власності окремого громадянина Ук­раїни, який використовує найману працю.

Якщо приватне підприємство має не одного, а кількох власників (наприклад, сімейне), його майно є спільною суміс­ною власністю. Інша, тобто часткова спільна власність, по­винна бути встановлена письмовою угодою власників майна (ст. 18 Закону «Про власність»).

Спільне підприємство — це організаційна форма підприєм­ства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма влас­ності).' Спільні підприємства, як правило, мають форму гос­подарських товариств, тобто є суб'єктами права колектив­ної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цьо­го є два види спільних підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство будь-якої організаційно-правової форми, ство­рене за законами України, якщо в його статутному фонді протягом календарного року є кваліфікаційна іноземна інвес­тиція (тобто іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків статутного капіталу і при цьому не може бути мен­ше суми, еквівалентної залежно від виду інвестиції 50 тися­чам доларів США, 100 тисячам, 500 тисячам чи 1 млн. доларів США). Правове становище і діяльність таких підприємств, крім Закону «Про підприємства в Україні», регулюється Декретом Кабінету міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про режим іноземного інвестування» та Зако­ном України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономіч­ну діяльність».

Іноземне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. По­рядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підпри­ємства регулюється законодавством країни, якій воно нале­жить. Законодавство України не регулює цих відносин. Ра­зом з тим умови реєстрації та діяльності іноземного підприє­мства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється на­ціональний правовий режим господарської діяльності.

Крім форм і видів законодавець застосовує для класифі­кації підприємств поняття категорії (ст. 2 Закону «Про підприємства в Україні»).

Категорія означає техніко-економічну (не юридичну) кла­сифікацію усіх підприємств усіх організаційно-правових форм за кількістю працівників. За цією ознакою розрізняються малі та інші (середні, великі) підприємства.

Створення підприємства.

Термін створення являє собою правове поняття господарського права. Це поняття включає врегульовані правом умови фактичного виникнення та легітимації підприє­мства в статусі правового господарюючого суб'єкта, суб'­єкта права.

Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують підприємства різних організаційно-правових форм, господарське законодавство визначає загальні і спеці­альні умови їх створення. Загальні умови поширюються на всі форми підприємств. Вони визначені Законом «Про підприємства в Україні» (ст. 5), Законом «Про підприємниц­тво» (ст. 6) та Цивільним кодексом, який регулює загальні умови створення юридичної особи, в тому числі — і підприєм­ства. Спеціальні умови створення підприємств визначені законами про їх окремі види.

Як правове поняття створення включає визначення зас­новників, їх засновницької компетенції, порядку діяльності щодо створення підприємства. Засновником є особа, що має право створити у встановленому порядку підприємство (організацію) як юридичну особу. За Законом «Про власність» (ст. ст. 6, 33) і Законом «Про підприємства в Україні» (ст. 5) таким правом наділені безпосередньо власники засобів ви­робництва та іншого майна та уповноважені власником (влас­никами) органи, тобто фізичні і юридичні особи, що мають засновницьку право- і дієздатність. Отже, тут діє загальний принцип, згідно з яким, засновниками (співзасновниками) можуть бути «фізичні і юридичні особи, крім випадків, пе­редбачених законодавчими актами України».

Уповноважені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Щодо підприємств загальнодержавної власності — це підвідомчі Кабінету міністрів України органи державної виконавчої влади, інші центральні відомства. Вони приймають рішення про створення підприємств державної власності, затверджують статути і контролюють їх дотримання, укладають та розривають кон­тракти з керівниками підприємств, контролюють ефек­тивність використання закріпленого за підприємствами май­на, його збереження Це загальне правило. В окремих ви­падках (наприклад, щодо підприємств будівельного комп­лексу) зазначені функції і повноваження Кабінет міністрів України делегує господарським об'єднанням: коропораці-ям, концернам тощо. Щодо підприємств комунальної влас­ності уповноваженими органами з засновницькими права­ми є виконкоми обласних і міських Рад, місцеві державні адміністрації та уповноважені ними органи.

Засновники реалізують засновницькі права шляхом обрання організаційної форми підприємства; визначення цілей і пред­мета його діяльності; прийняття рішення про його створен­ня; затвердження в установленому порядку статуту; пере­дачі безоплатно на баланс підприємства основних фондів та обігових коштів; формування органів управління, визначен­ня у статуті меж їх повноважень тощо.

Створення підприємства в юридичному розумінні являє собою затвердження та одержання передбачених законом до­кументів: рішення власника (власників) або уповноважено­го органу про створення підприємства, статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), посвідчення про державну реєстрацію. При необхідності для новостворюваного підпри­ємства земельної ділянки сюди входять також документи на землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України.

Дозвіл на користування створюваним підприємством зе­мельною ділянкою, а також іншими природними ресурсами видається за рішенням місцевої Ради народних депутатів за місцезнаходженням підприємства в порядку, встановлено­му Земельним кодексом України (ст. ст. 19, 21, 23, 32, 34 та ін). Відмова у наданні земельної ділянки може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

Господарське законодавство регулює також способи ство­рення підприємств. Так, підприємство може бути створене згідно з рішенням одного або кількох власників або уповно­важеного ним органу.

Підприємство може створюватись внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України. Примусовий поділ підприємства здійснюється згідно з розпорядженням антимонопольного комітету України, його територіальних управлінь. Розпоряд­ження про поділ підприємства-монополіста є обов'язковим для власника (власників) або уповноваженого ним органу. Розпорядження про примусовий поділ визначає строк ство­рення нових підприємств, який не може бути меншим 6 місяців.

Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.

При розробці проектів установчих документів підприємств необхідно керуватись також типовими нормативними акта­ми. Щодо підприємств окремих видів законодавець засто совує типові форми установчих документів. Діють, зокрема, статути: Типовий статут державного підприємства Типо­вий статут відкритого акціонерного товариства Статут зак­ритого акціонерного товариства,Статут товариства з обме­женою відповідальністю Статут орендного підприємства.Крім того, фондом державного майна України затверджено установчі договори: про створення товариства з обмеженою відповідальністю, про створення закритого акціонерного товариства⁷ та зразковий договір оренди.

Установчі документи повинні містити обов'язкові дані про підприємство, без яких вони вважаються такими, що не відповідають вимогам законодавства. Це такі дані:

— найменування (завод, фабрика, майстерня тощо) і вид підприємства;

— зазначення власника (склад засновників, учасників) та місцезнаходження підприємства;

— предмет і цілі діяльності підприємства;

— юридичний статус підприємства. Це статті про юридич­ну особу підприємства, про його майно, про самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, про фірмову марку та товарний знак, про печатку з найме­нуванням підприємства. Якщо підприємство має право ви­пускати цінні папери, то таке право теж відноситься до юри­дичного статусу підприємства;

— про склад майна підприємства: перелік фондів (основні, оборотні, інше майно, статутний фонд, резервний фонд, страховий фонд, інші фонди); порядок утворення майна;

порядок розподілу прибутків та покриття витрат; порядок випуску акцій (щодо акціонерного товариства). Якщо підприємство не є власником майна, включається стаття про те, що майно закріплене за ним на праві повного госпо­дарського відання;

— про перелік органів управління підприємства, порядок їх формування, компетенцію;

— про контрольні органи — спостережну раду, ревізійну комісію;

— про порядок припинення діяльності підприємства:

підстави, орган, що приймає рішення про припинення; по­рядок створення і роботи ліквідаційної комісії; умови роз­рахунків з бюджетом і кредиторами; розподіл майна, що за­лишилося.

В установчих документах господарських товариств окре­мими статтями визначається порядок внесення змін до ста­туту (вищим органом, за рішенням 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах).

Законодавство визначає органи державної реєстрації підприємств. За загальним правилом, це державні органи за місцезнаходженням підприємств, а саме: а) виконкоми міських, районних у містах Рад народних депутатів; б) районні, районні міст Києва і Севастополя державні адміністрації.

Законодавством визначені також органи, які здійснюють державну реєстрацію окремих видів суб'єктів господарсько­го права. Так, господарські товариства, що займаються бан­ківською діяльністю, реєструє Національний банк України в порядку, визначеному Законом «Про банки і банківську діяльність». Фондова біржа підлягає державній реєстрації Кабінетом міністрів України

Для державної реєстрації реєструючому органу необхідно подати документи, перелік яких визначено статтею б Зако­ну «Про підприємства в Україні» та статтею 8 Закону «Про підприємництво».

За наявності всіх документів реєстрація підприємства здійснюється у строк не більше 5 робочих днів. Протягом цього часу реєструючий орган зобов'язаний надати заявни­ку свідоцтво про державну реєстрацію підприємства. Свідоц­тво є юридичною підставою для відкриття підприємству ра­хунків у банку за місцем його реєстрації або у будь-яких інших банках за згодою сторін. Банк зобов'язаний відкрити рахунок і в триденний строк повідомити про це податкову інспекцію.

Орган, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний в 10-денний термін подати відомості до відповідної податкової інспекції та органу державної статистики. Ці органи вста­новлюють коди підприємств відповідно до загального кла­сифікатора галузей народного господарства Міністерства статистики України.

У разі зміни форми власності, організаційної форми або назви підприємства, воно підлягає перереєстрації, яка здійснюється у порядку, встановленому для його реєстрації.

Відмова у державній реєстрації підприємства вважається законною лише з двох підстав: внаслідок порушення вста­новленого законом порядку створення підприємства; у ви­падку невідповідності установчих документів вимогам зако­нодавства.

Не допускається відмова в державній реєстрації підприємств з мотивів його недоцільності.

Скасування державної реєстрації підприємства може бути добровільним (за заявою підприємства) або примусовим (на підставі рішення суду, арбітражного суду у випадках: а) визначення недійсними або такими, що суперечать чин­ному законодавству, установчих документів; б) здійснен­ня діяльності, що суперечить установчим документам та чинному законодавству України; в) у разі несвоєчасного повідомлення підприємством про зміну свого місцезна­ходження.

Скасування державної реєстрації підприємства припиняє підприємницьку діяльність і є юридичною підставою для його ліквідації як господарюючого правового суб'єкта. Статусу юридичної особи підприємство позбавляється після здійснен­ня всіх заходів щодо ліквідації його як суб'єкта підприєм­ницької діяльності.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи подаються такі документи:

рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;

статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва;

реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання одного із засновників) або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди або іншим відповідним договором.

Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб'єктів підприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені цим Законом.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи платника податків та інших обов'язкових платежів.

За порушення термінів реєстрації та вимогу подання для реєстрації документів, не передбачених законом, посадові особи несуть адміністративну відповідальність згідно із законодавством.

У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації надсилають примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копію документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний надіслати державному податковому органу, в якому він обліковується як платник податків і зборів (обов'язкових платежів). Таке повідомлення протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або закриття) подається особисто або надсилається на адресу відповідного державного податкового органу з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках встановлюється центральним податковим органом України.

У разі зміни назви, організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб'єкти підприємницької діяльності у місячний термін з моменту настання зазначених змін зобов'язані подати документи для перереєстрації.

Перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації.

У разі перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, що визначається правонаступником підприємства, приватизованого як цілісний майновий комплекс, подається документ, який засвідчує право власності на зазначений об'єкт.

Суб'єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє про відкриття філії (відділення), представництва орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку.

Відповідальність за відповідність чинному законодавству установчих документів, що подаються для проведення реєстрації, несе власник (власники) або уповноважені ним органи, які подають документи для реєстрації суб'єкта підприємництва.

У разі зміни свого місцезнаходження суб'єкт підприємницької діяльності в семиденний термін повинен повідомити про це орган державної реєстрації.

Невиконання цієї вимоги дає право органам державної реєстрації звернутися до суду (арбітражного суду) з позовом про скасування державної реєстрації.

Скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду (арбітражного суду) в разі:

визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;

здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України;

несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;

визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством);

неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно з законодавством.

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та інших документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Відмову в державній реєстрації може бути оскаржено в судовому порядку.

За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Одержані кошти використовуються у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Законами України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації певних видів суб'єктів підприємницької діяльності.

Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державна реєстрація підприємства здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за місцезнаходженням підприємства.

Дані про державну реєстрацію підприємства в десятиденний строк виконкомом повідомляються Міністерству фінансів України і Держкомстату України. Підприємство включається до державного реєстру України від дня його реєстрації.

Для державної реєстрації підприємства виконавчому комітету відповідної Ради народних депутатів подаються заява, рішення засновника про створення, статут та інші документи за переліком, що визначається Радою міністрів Української РСР.

У разі відсутності у малого підприємства на момент реєстрації власного приміщення вона здійснюється за юридичною адресою одного з його засновників.

Державна реєстрація підприємств здійснюється не пізніше 30 днів від дня подачі заяви з доданням необхідних документів виконавчому комітету відповідної Ради народних депутатів.

При зміні основних положень статуту або типу підприємства здійснюється його перереєстрація. Перереєстрація підприємства здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

Відмова в державній реєстрації підприємства може виникнути через порушення встановленого цим Законом порядку створення підприємства, а також у разі невідповідності установчих актів (документів) вимогам законодавства. Відмова у державній реєстрації підприємства з мотивів недоцільності його створення не допускається.

Якщо державну реєстрацію підприємства у встановлений строк не проведено або в ній відмовлено з мотивів, які засновник підприємства вважає необгрунтованими, він може звернутися до суду. Засновник має право стягнути через суд збитки, завдані йому внаслідок незаконної відмови у реєстрації.

За державну реєстрацію підприємства з нього справляється плата, розмір якої визначається в порядку, встановленому Законом України "Про підприємництво".

Одержані кошти зараховуються на рахунок відповідної Ради народних депутатів за місцем реєстрації підприємства.

Вільні грошові кошти підприємств повинні обов'язково зберігатися в банку, причому підприємство самостійно обирає установу банку, в якому зберігає гроші. Готівку, необхідну для забезпечення господарської діяльності, підприємства збе­рігають у своїх касах. Частина грошових коштів видається під звіт співробітникам підприємства для витрат, що виника­ють у зв'язку з виконанням доручень адміністрації підприєм­ства. Розрахунки між підприємствами і організаціями здійс­нюються як правило без участі готівки, шляхом перерахування коштів з рахунку в банку свого підприємства на відповідні рахунки інших підприємств. Це виключає використання в розрахунках готівки і пов'язаних з ними витрат на охорону, - транспортування, але не виключає самої готівки з розрахун­кових операцій. Розрахунки і платежі здійснюються як правило за допомогою грошових коштів. По суті розрахунки готівкою нічим не відрізняються від безготівкових перерахувань.

Кошти у валюті іноземних держав облічуються окремо по кожній валюті, але в перерахуванні на національну валютуУкраїни. Необхідність такого перерахування пов'язана з тим, що грошовий вимірювач у бухгалтерському обліку виступає як узагальнюючий методичний прийом. Бухгалтерський баланс всіх підприємств України складається тільки в одній валюті, тобто у гривнях.

Іноземна валюта перераховується в національну валюту за поточним курсом Національного банку України. При змінах валютних курсів до гривні виникає курсова різниця як результат переоцінки в балансі грошових коштів в іноземній валюті. Курсова різниця має бути відображена в обліку відповідно до існуючого Положення.

Відповідно до Інструкції № 3 "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті", затвердженої постановою правління Національного банку України № 121 від 27. 05. 96 р. (із змінами і доповненнями, внесеними постановами правління Національного банку України. № 245 , від 23. 09. 96 р. і № ЗІ?» Ц 11. 12. 96 р.), банки відкривають своїм клієнтам рахунки: розрахункові, поточні позикові, депозитні, бюджетні й субрахунки (Баланс № 6 (130), 6. 02. 97 р.). Банки відкриваючі рахунки зареєстрованим у визначе­ному чинним законодавством порядку юридичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності, іншим організаціям і установам незалежно гід форм власності,фізичним особам на умовах, викладених у вищезазначеній Інструкції, і в договорі на відкриття і обслуговування банківського рахунку.

З розрахункового рахунку здійснюються операції, що забезпечують комерційну й іншу діяльність підприємства (розрахунки за товарно-матеріальні цінності з постачальника­ми і покупцями продукції надані й одержані послуги;

одержання заробітної плати і сплата обов'язкових платежів по ній; сплата платежів до бюджету і державних фондів;

операції, пов'язані з забезпеченням власних соціально-побутових потреб, та інші відповідно до встановленої діяльності підприємства).

Проведення розрахункових операцій і видача коштів готів­кою з депозитного рахунку забороняється.

Відкриття рахунку з метою акумуляції коштів для виїзду на ліку