Скачать

Промисловість на Рівненщині

Промисловість Рівненщини

Машинобудівний комплекс

Паливно-енергетичний комплекс

Легка промисловість

Харчова промисловість

Література

Металообробка і машинобудування на Рівненщині являють один з найважливіших промислових комплексів. Машинобудування є однією з наймолодших галузей промисловості на Рівненщині, окремі металообробні підприємства (точніше, напівкустарні майстерні) були створені в області ще наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.

Електротехнічне машинобудування представлене в області двома великими підприємствами – ВАТ “Рівненський завод високовольтної апаратури” (вступив у дію ще у 1957 році), та ВАТ “Газотрон” (колишній Рівненський газорозрядний завод побудований у 1960 р.).Заводи випускали товари для народного господарства, які користувалися широким попитом далеко за межами області (силові вимикачі, повзункові реостати, розподільні пристрої, блокконтакти тощо). В останні роки електротехнічні заводи Рівненщини розширяють асортимент випуску товарів побутового призначення (наприклад на ВАТ “Газотрон” виготовляють настінні електронні годинники, скляний посуд, сувенірні вироби тощо). Побутове спрямування має і порівняно невелике Мізоцьке державно-комунальне підприємство “Промінь”, де виготовляються різноманітні світильники, люстри, бра, настільні лампи.

Радіотехнічна та радіоелектронна промисловість області представлена Рівненським радіотехнічним заводом та дослідно виробничим підприємствам “Учприлад”, а також Радивилівським заводом радіоелектронної апаратури і заводом “Ситал” у Володимирці. Ці підприємства особливо під впливом конверсії, випускають широкий асортимент товарів для народного господарства та побутових потреб – гучномовці, духовки, резистори, транзистори, конденсатори, запобіжники, засоби для індивідуального навчання.

Сільськогосподарське машинобудування – це одна з найстаріших галузей промисловості на Рівненщині. Головними підприємствами галузі в області є ВАТ “Рівненський завод тракторних агрегатів” та ВАТ “Рівнесільмаш”.

Рівненський завод тракторних агрегатів (РЗТА) був створений у 1962 р. на базі цехів чавунних водопровідних труб і чавунного покрівельного листа Рівненського міськпромкомбінату (перша назва – Рівненський завод тракторних запасних частин). З 1965 р. розпочалося будівництво виробничих потужностей заводу на новій площі, поблизу с. Городок Рівненського району, де у вересні 1970 р. була завершена перша черга будівництва. Сьогодні РЗТА об'єднує 12 цехів і окремих дільниць основного і допоміжного виробництва (серед них і найбільший в області ливарний цех). Тут виробляється близько 100 найменувань різноманітних запасних частин для тракторів, комбайнів та інших сільськогосподарських машин (корпусні деталі, вали, диски, муфти зчеплення, троси дистанційного управління та ін.), чавунне литво, технологічне обладнання.

ВАТ “Рівнесільмаш” почало формуватися на початку 80–х років як Квасилівський механічний завод (пізніше завод “Рівнеферммаш”). Сьогодні – це відоме в Україні підприємство, де випускається обладнання та тваринницьких ферм, молотарки, автопричепи, кормовози, соломорізки, преси для маслобійок, численні товари народного споживання. Помітне місце в галузі займають Бистрицький механічний завод (запасні частини до тракторів, сільськогосподарських машин, автомобілів), а також Катеринівська (Сарненський район) та Городищанська (Рівненський район) спецустанови, де виготовляють машини для тваринництва, кормо виробництва та іншого сільськогосподарського призначення, а також запасні частини до них.

Будівельне та шляхове машинобудування теж значною мірою успадковує традиції, навички, започатковані напівкустарними підприємствами майстернями першої половини століття, хоча звичайно, сучасні заводи галузі за об'ємами виробництва, його спрямуванням та значенням не йдуть в ніяке порівняння з своїми попередниками. Найбільшим з підприємств галузі є Сарненський завод мостових технологічних конструкцій, де виготовляються крани для монтажу мостових прольотів, бетонозмішувальні установки, верстати для обробки арматурної сталі та інші вироби. Серед інших підприємств галузі головне підприємство Здолбунівського ВАТ “Укрцемремонт”, де виробляються запасні частини для обладнання цементних заводів, ВАТ “Здолбунівський ремонтно-механічний завод”, ВАТ “Костопільський завод фільтрів”.

Інші галузі машинобудування і металообробки представлені в області досить великою групою підприємств.

Сучасний паливно-енергетичний комплекс області об’єднує дві самостійні галузі – електроенергетику і паливну промисловість.

Електроенергетика Рівненщини, на долю якої в останні роки припадає 9,8% загального обсягу промислової продукції області, базується на використанні атомної та гідравлічної енергії.

Атомна енергетика області має загальнодержавне значення, хоча і представлена лише одним підприємством – Рівненською АЕС. Гідравлічна енергія сьогодні використовується теж лише одним підприємством – Млинівською ГЕС на р. Іква (протягом 1959-1979 рр. діяла також Хрінницька ГЕС на р. Стир ). Управління діяльністю електроенергетичної системи (за винятком Рівненської АЕС, що має державне підпорядкування) в області здійснює Рівненське державне підприємство електромереж. Важливе місце у складі галузі посідає дослідне підприємство “Рівнеелектротехнологія”, завданням якого є організація розробки і випробування електроприладів.

Електроенергетика зосереджує 4,6% обласного промислово-виробничого персоналу, 37,9% загальної вартості основних промислово-виробничих фондів, спрацювання яких у 1993 р, досягло майже 16%. Загалом підприємствами галузі у 1994 р. було вироблено близько 11,9 млрд. кВт-год електроенергії.

Центральним підприємством галузі, безперечно, є Рівненська АЕС, спорудження якої розпочалося у 1976 р. поблизу с. Вараш Володимирецького району (на його місці тепер розташоване головне місто енергетиків Рівненщини – Кузнецовськ), а перший струм був поданий у державну енергосистему 22 грудня 1980 р. На станції діють три енергоблоки, два з яких мають потужність по 440 тис. кВт кожний (здані в експлуатацію у 1980 та 1981 рр.), а третій, що вступив у дію у 1988 р. – 1 млн.кВт. Продовжується будівництво четвертого енергоблоку потужністю 1 млн. кВт, з введенням в дію якого річне виробництво електроенергії на станції складе майже 18 млрд. кВт. год.

Паливна промисловість є найстарішою галуззю енергетики на Рівненщині і опирається майже виключно на використання місцевих покладів торфу, загальні запаси якого оцінюються у 143,7 млн. т. Найбільші з розроблюваних родовищ торфу зосереджені на крупних болотних масивах Волинського Полісся. (Морочне, Дубняки, Переброди, Кремінне, Семерне, Гало) та на заболочених ділянках заплав Ікви (поблизу Верби) і Тартацької (Замишівка, Чорна річка) у Малому Поліссі. Фрагментарно розробляються торфові родовища у Житомирському Поліссі (верхів'я р. Льви, заболочені заплави правих приток р. Случ) та на Волинській височині (верхів'я Усті, Стубелки та ін). Організацію торфорозробок у наш час здійснює обласне підприємство “Рівнеторф”, яким щорічно заготовлялося 40-45 тис. т. кускового торфу (у 1985 р. навіть 67 тис. т). Йому підпорядковуються і три торфобрикетних заводи (смт. Клесів Сарненського району, с. Моквин Костопільського району та смт. Смига Дубенського району), де природний паливний торф збагачується домішками відходів вугільної промисловості (вугільний пил поставляється головним чином з підприємств Львівсько-Волинського басейну), завдяки чому збільшується калорійність і теплотворна здатність природного торфу. Торфобрикетний цех діє також у Березнівському міжгосподарському переробному підприємстві. Наявні потужності цих заводів дозволяли щорічно виготовляти до 150 тис. т торфобрикетів, якими забезпечувалися потреби у паливі більш як 50 тис. сімей.

Родовищ нафти і газу в області не виявлено. Система газифікації області розпочалася у 1959 р. коли на Здолбунівський цементно-шиферний комбінат почав надходити дашавський газ через відгалуження магістрального газопроводу Дашава-Київ. З 1962 р. розпочалася масова газифікація м. Рівне. У 1972 р. до газопроводу були підключені споживачі Демидівки, потім Млинова (1975 р), Дубно (1980 р). Наприкінці 80-х років природний газ надійшов до Радивилова і Костополя. Початок 90-х років знаменувався інтенсифікацією будівництва газопроводів у поліських районах області в зв'язку з реалізацією програми по ліквідації наслідків чорнобильської аварії Костопільська нитка газопроводу продовжується на Сарни (у1993 р через її відгалуження природній газ надійшов у Березне), споруджується Рокитнівський газопровід (з Олевська Житомирської області). Проте у більшості населених пунктів Рівненщини газифікація поки що обмежується використанням балонного скрапленого газу. Управління галуззю в області здійснюється державним підприємством по газопостачанню та газифікації “Рівнегаз”.

Вздовж південної окраїни області, від Корця через Острог на Радивилів, по Малополіській рівнині прокладені дві паралельні нитки магістрального нафтопроводу “Дружба”, між якими розміщується лінія продуктопроводу, що транспортує рідкі нафтопродукти (бензин, соляр з нафтопереробних заводів Росії та Білорусії. Поблизу Смиги згаданий продуктопровід з'єднується з гілкою, що йде через Ковель з території Білорусії. Разом з тим в енергетичну систему області через трубопроводи поступає дуже незначна кількість нафтопродуктів. Для внутрішніх виробничих потреб нафта та нафтопродукти в область завозяться переважно залізничним та автомобільним транспортом.

Важливе місце у паливній промисловості області займає вугілля, яке широко використовується для промислових, комунальних та побутових потреб (котельні різного призначення і підпорядкування, пічне опалення). Своїх родовищ вугілля на Рівненщині немає, в зв'язку з чим кам'яне і буре вугілля довозиться залізничним транспортом (головним чином з Донецького та Львівсько-Волинського басейнів, меншою мірою – з Придніпровського та Золочівського буровугільних басейнів), поступаючи безпосередньо до підприємств-споживачів, або через бази виробничого підприємства “Рівнетеплокомуненерго”.

машинобудування енергетичний льонарство харчовий

Легка промисловість на Рівненщині може бути віднесена до старих галузей виробництва. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть її представляли лише невеликі кустарні майстерні, які переважно займалися вичинкою шкіри, а також суконним виробництвом. Фактичне становлення легкої промисловості на фабрично-заводському рівні відбувалося протягом повоєнних років, при чому одночасно була докорінно змінена й її галузева структура. Сьогодні легка промисловість області представлена головним чином швейними та текстильними підприємствами.

Швейна промисловість виникла на Рівненщині у перші повоєнні роки, коли почала давати продукцію Рівненська швейна фабрика (1946 р.). Другим значним підприємством галузі є Березнівська швейна фабрика, яка теж має широкі виробничі зв'язки з текстильниками області, України та близького зарубіжжя. Серед інших швейних підприємств області згадаємо острозьку фабрику “Вілія”, костопільську фабрику “Мрія”, клеванську фабрику “Світанок”, радивилівське швейно-торгове об'єднання “Маяк”. Підприємства швейної промисловості області забезпечуються необхідною фурнітурою (ґудзики, кнопки, замки тощо) головним чином з Радивилівського орендного фурнітурного заводу. Крім того у 12 районах області діють 30 швейних цехів, створених при колективних сільськогосподарських підприємствах.

Текстильна промисловість області веде відлік своєї історії з початку 60-х років. Основу сучасної текстильної промисловості на Рівненщині становить лляне виробництво, що базується на місцевій сировині, в зв'язку з чим в області представлені всі три його стадії: вирощування льону-довгунцю на ланах Полісся, переробка льону на льонозаводах, нарешті, виготовлення лляних тканин на льонокомбінат.

Вироблене на льонозаводах волокно надходить для завершальної переробки на льонокомбінати, де власне і відбувається процес виготовлення лляних тканин. У 1963 р. було введене в дію головне підприємство льонопереробного комплексу області – Рівненський льонокомбінат (тепер – ВАТ “Рівнельон”), де у двох основних цехах (технічної і побутової тканини), відбувається процес виробництва готової продукції. Крім місцевих підприємств, льоноволокно на Рівненський льонокомбінат поставляють льонозаводи цілого ряду інших областей України (Івано-Франківської, Львівської, Волинської), а бавовняну пряжу та деякі синтетичні матеріали (лавсан, віскозу) комбінат одержував з Росії (Саратов), Білорусі (Могильов), Середньої Азії (Алма-Ата, Андіжан).

Серед підприємств галузі виділяється також Рівненська державна фабрика нетканих матеріалів, яка була введена в дію у 1970 р., а сьогодні об'єднує одинадцять основних та дванадцять допоміжних цехів. На фабриці випускається більше двадцяти найменувань основної продукції, не рахуючи великого асортименту товарів народного споживання.

Помітне місце у текстильній промисловості займає трикотажне виробництво, представлене Дубенською трикотажною фабрикою, де на базі синтетичних ниток та бавовняної пряжі виготовляється дитяча білизна, верхній трикотаж, панчішно-шкарпеткові та інші вироби.

Інші галузі легкої промисловості в області представлені галантерейним виробництвом (к леванська фабрика “Світанок”, де виготовляється текстильна галантерея; Костопільська фабрика та Дубенське підприємство художньої галантереї ), а також незначними підприємствами шкіряно-взуттєвої промисловості, найбільшим з яких є Рівненська фабрика індивідуального пошиття взуття.

Зародження харчової промисловості на Рівненщині можна віднести до середини минулого століття, коли у різних населених пунктах краю почалося масове спорудження примітивних борошномельних підприємств (вітряків, водяних млинів), крупорушок, маслобоєн тощо, а з останньої чверті ХІХ ст. з'явилися перші цукрові заводи. Саме харчовий комплекс став визначальним у промисловому виробництві області і зберіг лідируючі позиції до сьогодення.

Серйозні зміни відбулися в галузевому складі харчової промисловості Рівненщини та у її просторовому розміщенні. Проте галузеву і територіальну структуру промислового харчовиробництва доцільно розглядати в зв'язку з особливостями розвитку і розміщення сільського господарства. Так, виробництво цукру, що становить одну з характерних рис спеціалізації АПК області, зосереджено на шести цукрозаводах області. Серед інших галузей, пов'язаних з переробкою продукції рослинництва, слід відзначити овочеконсервне та крохмало-патокове виробництво, а також пивоварні,спиртовий завод та експериментальний завод харчових екстрактів. До цієї ж групи належить борошномельно-круп'яна та комбікормова промисловість.

Другу групу підприємств харчової промисловості становлять підприємства, що орієнтуються на переробку продукції тваринництва. До цієї групи належать м'ясокомбінати та молокопереробні і маслосироробні підприємства.

Особливу групу у харчовій промисловості області становлять заводи мінеральних вод, безалкогольних напоїв, соко-оцтовий завод.

Загальна характеристика харчової промисловості області була б неповною без згадки про хлібозаводи та заводи продтоварів, що діють практично у кожному з адміністративних районів області.

1. Коротун І.М., Коротун Л.К. Географія Рівненської області: Природа. Населення. Господарство. Екологія. – Рівне, 1996. –С. 118.

2. Овчаренко О.І. Економічні райони України: Навч. посіб. / За ред. І.Г. Черваньова. – Х.: Світ дитинства, 2000. – 95 с.

3. Програма соціально-економічного розвитку області на 2001 рік / Рівнен. обл. держ. адміністрація; Голов. упр. економіки. – Рівне, 2001. – 26 с.

4. Продуктивні сили економічних районів України / Під. ред. Б.М. Данилишина. – К., 2000. – 517 с.