Скачать

Продуктивні сили Китаю

Зміст

Вступ2

РОЗДІЛ І ЗНАЧЕННЯ, ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

1.1. Природні та територіальні фактори

1.2. Демографічні

1.3. Історичні

Розділ ІІ. Особливості розміщення провідних галузей господарства

2.1. Промисловість Китаю

2.2. Сільське господарство.

2.3. Транспорт і зв'язок.

Розділ ІІІ. Структура і динаміка розвитку економіки

Розділ ІV Зовнішньоекономічна політика

4.1. Загальна характеристика зовнішньоекономічної політики Китаю

4.2. Роль іноземних інвестицій у розвитку держави

4.3. Економічні відносини між КНР та краінами снд

4.4. Відкриті економічні зони

Висновок

Список використаної літератури

ДОДАТКИ

Вступ

П'ять тисяч літ Китайської цивілізації, і всього сорок років Китайської

Народній Республіці.. взнали, про ту, що боролася за свободу, проти агресії чужоземців.

1949 рік відкрив нам нову своєрідну країну.

Сьогодні Китай - це країна про що подолала важкі наслідки "культурної революції", трагедії не мала нічого спільний ні з культурою ні з революційними традиціями; це країна з'єднала в собі старе і нове, старовина і сучасність, молоде і віджиле, деколи що заважає йти вперед. Все це прийшло в рух сьогодні і створило атмосферу змін, яка характеризує нинішній день країни.

Об¢єктом дослідження курсової роботи продуктивні сили Китаю

Предметом дослідження є вивчення проблем розвитку продуктивних сил і наукове обґрунтування перспективних напрямів їх розвитку .

Мета роботи: всебічно проаналізувати продуктивні сили Китаю

Дослідити потенціал держави в даній економіці світу

Проаналізувати шляхи покращення використання продуктивних сил

Проаналізувати необхідні для цього ресурси та можливість їх залучення,

Визначити необхідні для цього заходи.

Розділ І. Значення, передумови розвитку та розміщення продуктивних сил

1.1. Природні та територіальні фактори

У розвитку китайської економіки значну роль відіграють природні ресурси й умови, величезні трудові ресурси й особливості історичного розвитку Китаю, причому в останню чверть століття першочергове значення мають економічні реформи, що здійснюються урядом.

Китай займає третє місце у світі за площею території. Проте три чверті її — це гори, плоскогір'я, пустелі — тобто землі, мало придатні для господарського освоєння. Лише 12% території, що розташовані на сході, являють собою родючі рівнини. Саме тут зосереджена основна маса населення й найбільші міста. Велика Китайська рівнина має агрокліматичні умови винятково сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур помірного, субтропічного й тропічного поясів. Завдяки цим умовам, а також наполегливій праці китайських селян Китай перетворився на найбільшого виробника сільськогосподарської продукції у світі.

Надра Китаю багаті на корисні копалини. Китай знаходиться серед перших країн світу за запасами кам'яного вугілля, залізної і марганцевої руд, бокситів, цинку, олова, сурми, вольфраму, молібдену, ртуті, титану, кухонної солі. Особливо великі запаси вольфраму, що складають три п'ятих від світових. За розвіданими запасами кам'яного вугілля Китай посідає перше місце у світі (за загальними його запасами — друге). В надрах країни є також багато урану, золота.

За запасами нафти й газу Китай поступається провідним в цьому відношенні країнам, але слід зауважити, що Захід країни ще недостатньо охоплений геологічною розвідкою.

Китай посідає одне з перших місць у світі за запасами гідроресурсів, в тому числі енергетичних. Значна частина кордону країни являє собою морське узбережжя, що сприяє розвитку рибальства й судноплавства.

На північному сході й південному заході Китаю збереглися великі пасма лісів, що мають промислове значення.

Китай має надзвичайно багатий і різнокомпонентний природно-ресурсний потенціал, який виступає потужним фактором розвитку і розміщення всіх видів господарської діяльності та розселення. На розміщення виробництва і на розселення в першу чергу впливає рельєф. У Китаї переважають гори, високі рівнини і плато. Території з абсолютною висотою понад 500 м займають близько 84% площі країни, в т. ч. території з висотами від 500 до 1000 м — 19%, з висотами від 1000 до 2000 м — 28%, з висотами від 2000 до 5000 м — 18%, з висотами понад 5000 м — 19%. Західна частина країни є найвищою: тут розташоване Цінхай-Тибетське нагір'я ("Дах світу"), оточене гірськими системами. Це перша найвища сходинка у рельєфі. Друга сходинка — широченна смуга високогірних рівнин у Внутрішній Монголії, Джунгарсь-кій і Таримській котловинах.

Третя, найнижча сходинка, — рівнини Сунляо, Велика Китайська низовина та низовини середньої і нижньої течій Янцзи, території на південь від Янцзи (горбисті рівнини Цзяннані), які прилягають до Тихого океану і є найважливішими землеробськими районами.

Клімат Китаю в цілому має континентально-мусонний характер. Майже три чверті території знаходиться у відносно сприятливих кліматичних умовах (26% в помірному, 19% в теплому, 26% в субтропічному, 1% в тропічному поясах), що дає змогу вирощувати практично всі сільськогосподарські культури.

Середня температура січня коливається в межах -4°С (-30°С в окремих гірських районах на північному сході) до +8°С на півдні Китаю. Середня температура липня змінюється від +20°С на півночі до +29°С на півдні. Сумарний обсяг річних опадів — 6000 млрд м3 (5% річних світових опадів). Середньорічна кількість опадів — 630 мм. Цей показник коливається від 500 мм до 2000 мм, зменшуючись на північний захід. Для Китаю характерні часті повені і посухи. За час від 206 р. до Хр. і по 1949 р. Китай пережив 1992 величезні повені і 1056 посух. За цей період тільки р. Хуанхе майже 1500 разів проривала дамби, 26 разів різко змінювала русло. В середньому 7 разів на рік (з травня до вересня) морське узбережжя країни зазнає впливу тайфунів. Усе це завдає величезних збитків народному господарству країни. Незважаючи на те, що після 1949 р. частота повеней і посух практично не зменшилася, в цілому кліматичні умови сприятливі для вирощування майже всіх сільськогосподарських культур. Жарке літо, тривалий вегетаційний період дають змогу на значних площах здійснювати повторні посіви, а на південь від р. Хуанхе вирощувати два і більше врожаїв у рік.

Ґрунтовий покрив країни теж надзвичайно різноманітний — від бурих лісових і підзолистих ґрунтів на північному сході до червоноземів на півдні, а також сіро-бурих пустельних ґрунтів на північному заході. Практично тут є всі види ґрунтів Євразійського континенту, крім тундрових і ґрунтів північної тайги. Лише 1/10 території — орні землі, 1/8 — ліси, 1/3 пасовища, решта — 1/8 — піскові і кам'янисті пустелі. За орними угіддями і пасовищами на душу населення Китай утричі поступається світовому рівню, а за лісовими угіддями — у 8 разів. Орні землі зосереджені на обшир-них алювіальних рівнинах і терасах, де переважають темні лугові ґрунти.

Для землеробства на алювіальних рівнинах басейнів рік Хайхе, Хуанхе, Хуайхе використовують світлі лугові ґрунти. Основні ґрунти другого важливого сільськогосподарського району — району рисоводства і в басейні р. Янцзи і в Південному Китаї — червоноземи.

Особливе місце в ґрунтовому покриві займають так звані рисові ґрунти, які утворилися в результаті трансформації ґрунтів різного типу при вирощуванні рису — основної сільськогосподарської культури. На рисові ґрунти припадає третина орних земель, з них збирають близько 45% усіх зернових.

Ще більш окультурені ґрунти лесового плато, де практично відсутні природні ґрунти. Основними факторами формування цих ґрунтів є древня культура землеробства у цьому районі (4-5 тис. років), його особливий характер, а також катастрофічний розвиток ерозійних процесів.

Китай займає шосте місце у світі за запасами поверхневих вод.

Протяжність усіх рік — близько 227 тис. км. Через Китай протікає понад 50 тис. рік, площа басейну яких перевищує 100 км2. Більшість рік тече з заходу на схід і впадає в Тихий океан. Басейн Тихого океану (найбільші ріки Янцзи, Хуанхе, Амур, Чжуцзян) займає майже 60% площі країни. Загальний об'єм річкового стоку становить 2700 млрд м3, що майже дорівнює об'єму стоку усіх рік Європи. На душу населення припадає 2,7 тис. м3 водних запасів (25% середньосвітового показника). Щорічне споживання води — понад 460 млрд м3.

Розподіл поверхневого стоку на території Китаю не збігається з розміщенням земель, що обробляються. Так, на Південний Китай припадає 75% стоку всіх рік, а площа орних земель — 88%. Для Північного Китаю ці показники становлять відповідно 17 і 50%.

Найбільша річкова система Китаю, яка займає 1/5 території країни, — басейн р. Янцзи. За об'ємом стоку (979350 млн м³ тобто 38% усього стоку рік країни) р. Янцзи займає перше місце серед рік Азії і четверте — в світі.

У різні пори року на річках Китаю спостерігаються значні коливання рівня води (до 15 м), що ускладнює річкове судноплавство.

У країні дуже багато каналів. Найвідоміший і найбільший у світі — Великий канал, будівництво якого розпочалось ще 2400 років тому. Зараз протяжність каналу від Пекіна до Ханчжоу 1794 км. У Китаї величезна кількість озер, загальна площа яких — 80 тис. км² Серед них 12 великих озер з площею понад 1 тис. км2 кожне.

Важливе значення мають підземні води, ресурси яких становлять до 700 млрд м³. З них 630 млрд м³ зосереджені на сході країни. Широке використання підземних вод почалось у 70-х роках, у зв'язку з тривалою посухою. Тільки на сході країни було викопано понад 2 млн колодязів.

Надзвичайно різноманітним є рослинний світ Китаю, який нараховує близько 35 тис. видів, в т.ч. 2,8 тис. видів дерев. На території країни можна зустріти майже всі типи ландшафтів, властивих північній півкулі: пустелі, степи, луки, савани, хвойні і листяні ліси помірного поясу, листопадні ліси субтропічного і дощові ліси тропічного поясів. У гірських районах — багаті за рослинністю альпійські та субальпійські луки.

Тваринний світ представлений 3,5 тис. видів хребетних (10% світової фауни), 2 тис. видів риб, 1,1 тис. видів птахів, 450 видами диких тварин, 210 видів земноводних, 300 видів плазунів тощо. В країні є 50 зоопарків, 85 заповідників площею 2,2 млн га. Три заповідники — Болунський (провінція Сичуань), Чанбайшаньський (провінція Гірін) і Динхушаньський (провінція Гуандун) — є науково-дослідними базами міжнародного значення.

Китай має практично всі види корисних копалин (140). За запасами вольфраму, олова, сурми, цинку, титану, магнезиту, бури, рідкоземельних елементів країна займає перше місце у світі; за запасами бокситів, фосфору, нікелю, ртуті, марганцевих руд, молібдену, ніобію — друге; за запасами залізної руди — третє. В Китаї є значні родовища нафтоносних сланців, сірки, солі, гіпсу, мідної руди, розвідані родовища понад 50 видів металів. За запасами золота країна займає четверте місце у світі. Розвідані родовища майже 80 видів неметалічних корисних копалин (найбільші запаси магнезиту, фосфориту, азбесту, графіту, плавикового шпату).

1.2. Демографічні

Китай — найбільша країна світу за численністю населення. Сьогодні майже кожна п'ята людина світу є китайцем. Щороку населення Китаю збільшується на 11 млн. чоловік. Велика кількість населення притаманна Китаю ще з давніх давен. Вона обумовлювалася виском рівнем народжуваності, що сягав до 40 %о, хоч і смертність була надзвичайно високою. Після утворення Китайської Народної Республіки в 1949 році уряд зіткнувся з проблемою перенаселення країни. Приріст населення випереджав темпи зростання економіки.

В цих умовах була розроблена й впроваджена демографічна політика, спрямована на суттєве зниження народжуваності. Малодітним сім'ям надаються пільги (першочергове надання житла, переваги при прийманні на роботу або навчання у вузі, виплата грошової допомоги тощо). Якщо ж народжується друга дитина, то сім'я позбавляється цих пільг, більше того, вона сплачує штраф. І тільки якщо перша дитина — дівчинка, дозволяється мати ще одну дитину. Демографічна політика має бажані наслідки. Наприкінці XX століття коефіцієнт народжуваності скоротився до 15%о, а коефіцієнт природного приросту скоротився до 8-9%о. Китай перейшов до фази помірного зростання населення, але кожний відсоток приросту в абсолютних розмірах становить десятки мільйонів чоловік.

Переважна частина населення Китаю проживає в селах. В сільському господарстві зайнято 50% трудових ресурсів, в промисловості — 24% і в послугах — 26%. Численність працездатного населення в 1999 р. становить 720 млн. чол.1

Протягом XIX і в першій половині XX століть для Китаю була притаманна дуже висока еміграційна активність. Внаслідок цього сьогодні у світі нараховується понад 45 млн. хуацяо. Більшість з них в наші часи є досить заможною частиною населення тих країн, де вони проживають. В країнах Південно-Східної Азії хуацяо є навіть елітною частиною місцевої буржуазії. В Сінгапурі, що є одним з найрозвиненіших "азіатських драконів", практично все населення складається з етнічних китайців. Хуацяо мають великий вплив на економіку й політику країн цього регіону, і це використовує уряд Китаю. Між комуністичними лідерами Китаю й капіталістичними хуацяо склалися, на перший погляд, дивні й неприродні відносини: хуацяо протягом десятиліть (особливо з 60-х років) неофіційно підтримували уряд КНР політично й економічно, переводячи значні кошти у вигляді інвестицій до Китаю через Гонконг. Справа в тому, що комуністичний Китай для хуацяо уособлює силу, яка врешті решт скинула іноземне ярмо й покінчила з віковим національним приниженням китайського народу. З початком реформування економіки до Китаю стали надходити наростаючі потоки інвестицій, значна частка яких належала саме хуацяо. З давніх часів китайці як робітники визначаються сумлінним ставленням до праці. Вони здатні до копіткої роботи, праці у виснажливих умовах. Вони дисципліновані робітники. Стародавні й багатовікові традиції високої культури, в тому числі культури праці, китайці спромоглися зберегти й сьогодні. В цьому полягає одна з причин успіхів сучасної китайської економіки.

Велика численність робочої сили сприяє формуванню великих абсолютних обсягів виробництва навіть за низької продуктивності праці. Це — один з важливих, хоч і не головний, факторів, що обумовлюють позиції КНР за розмірами ВВП серед перших держав світу.

Загальна велика кількість населення Китаю формує широкий споживчий ринок, знов таки незважаючи на невисоку купівельну спроможність основної маси споживачів. Це стимулює розвиток виробництва спочатку товарів споживання, а далі — й інших, по всьому ланцюгу народногосподарського комплексу. Аналізуючи сучасний етап розвитку економіки Китаю, слід брати до уваги особливості його історико-економічного розвитку. Народне господарство Китаю формувалося протягом тисячоліть, через фази розквіту й глибокого падіння. Китай — країна стародавньої культури, яка мала вплив на розвиток глобальної культури людства. Згадаємо, що китайці винайшли компас, порох, папір, паперові гроші, порцеляну, шовкові тканини. Китай здавна відзначався високою культурою землеробства, особливо поливного вирощування рису. Китайці першими почали вживати чай.

1.3. Історичні

В Китаї зародилися такі релігіозно-філософські вчення як даосизм і конфуціанство. Вони здійснили значний вплив на ментальність народних мас і на соціальний устрій Китаю. Філософія Конфуція (Кунцзи) впроваджувала ідеї глибокого поважання батьків, старших, правителів; кожна людина повинна знати своє місце в суспільстві і відповідно з цим сумлінно виконувати свої обов'язки. В різних соціально-історичних обставинах ці ідеї справляли позитивний або негативний вплив на розвиток китайської економіки. З одного боку, вони формували в китайському народі традиції працелюбства. З іншого боку, ці ідеї консервували феодальні порядки в країні. Невимогливість до зовнішніх обставин, скромність у побуті часто оберталася браком ініціативності. Конфуціанство сприяло формуванню ідеї причетності окремої маленької людини до колективу: колектив (починаючи з сім'ї) — цінність більш високого порядку, ніж особистість окремої людини. В роки колективізації комуністичні ідеологи Китаю дуже вдало використовували цю особливість світогляду китайця. Філософія даосизму пропагувала кожній людині позицію невтручання у природний розвиток подій, що культивувало політичну й соціальну пасивність.

Сплетіння філософських догм і природних якостей китайського народу наклали відбиток на суперечливу ходу соціально-економічного розвитку Китаю. В Середньовіччя Китай був однією з найцивілізованіших країн світу і мав розвинуту на ті часи економіку, основою якої було сільське господарство. Феодальний Китай, мабуть, був найбільш сприятливим середовищем для втілення конфуціанських ідей, вплив яких на всі сфери суспільства, в тому числі й на економіку, був найвідчутнішим. Китай довгий час залишався найбільшою країною Азії за економічним потенціалом. За деякими розрахунками, в 1800 р. на Китай припадало 33% світового промислового виробництва (тоді як на всю Європу - 28%, на США — 0,8%)

Проте феодальні порядки тривали в Китаї надмірно довго; вони консервувалися, не в останню чергу, пануванням ідеології, яка засуджувала будь-які зміни в існуючому соціально-політичному ладі. В XIX столітті, коли в Європі й США вже давно існувала капіталістичні відносини, здійснювався промисловий переворот, а в Японії відбувалася революція Мейдзі, економічні відносини в Китаї застигли на рівні феодальних порядків. Це гальмувало розвиток продуктивних сил країни. Історичною трагедією для китайського народу стала колоніальна експансія імперіалістичних держав. Наприкінці XIX й на початку XX століть Китай опинився поділеним на "сфери впливу" між Великою Британією, Францією, Німеччиною, Росією та Японією. Пограбування ресурсів Китаю призвело до різкого падіння його економічного потенціалу. В 1900 р. частка Китаю у світовому промисловому виробництві знизилася до 6% (Європи, навпаки, підвищувалася до 62%, США — до 24%).

Розвал економіки призвів до стрімкого падіння рівня життя населення. З XIX ст. розпочалася широкомасштабна еміграція з Китаю. Найгірші часи для китайського народу припадають на ЗО — 40-ві роки минулого століття, коли розпочалася агресія Японії проти Китаю. Економіка країни була відкинута майже на століття назад; бідність, злидарство стали повсякденною нормою великих мас народу.

Після розгрому Японії у Другій світовій війні і за підтримкою СРСР склалися сприятливі умови для завершення революції під керівництвом Комуністичної партії Китаю. В 1949 р. було проголошено Китайську Народну Республіку. В країні розгорнулися соціально-економічні перебудови, які мали неоднозначні наслідки.

Протягом 1949 — 1952 років уряд КНР націоналізував власність іноземного капіталу й китайської буржуазії, здійснив аграрну реформу й відбудував зруйноване війною господарство. Виконання плану першої п'ятирічки розвитку (1953 — 1957 рр.) поклало основи для індустріалізації країни. За допомогою СРСР була створена важка індустрія Китаю, швидкими темпами розвивалися паливно-енергетична промисловість, металургія, важке машинобудування, хімічна промисловість. Багато обдарованих китайців навчалися в радянських вузах, де знайомилися з новітньою технологією, в тому числі у стратегічних галузях. Це, між іншим, сприяло досить швидкому виготовленню власної ядерної зброї, а потім і запуску Китаєм власних космічних об'єктів.

З кінця 50-х років в економічній політиці Китаю відбувся різкий поворот. Було проголошено курс на максимально швидкі темпи розвитку економіки; за сім років планувалося "наздогнати Англію" за рівнем економічного розвитку. Ця політика, що одержала назву "великого стрибка" (1958 — 1960 рр.), економічно не була підкріплена й призвела до великих втрат у народному господарстві. Здійснювалося насильницьке об'єднання селян у "народні комуни", в яких існував високий ступінь усуспільнення не тільки засобів виробництва, але й особистих речей, домашньої худоби, житла селян. Сільське господарство, незважаючи на важку працю селян, дійшло до упаду. В країні розпочався голод. Прямі втрати народного Китаю за роки "великого стрибка" перевищили 100 млрд. юанів. Було розтринькано велику кількість ресурсів. В комунах будувалися примітивні металургійні печі, які виплавляли метал надзвичайно низької якості; на це витрачалося чимало залізної руди, коксівного вугілля й робочої сили.

Новий удар по китайській економіці був завданий "культурною революцією" (1966 — 1978 рр.). Під час цієї тривалої акції країна опинилася на межі остаточної економічної дезорганізації. Почалося гоніння на інтелігенцію, багато висококваліфікованих фахівців, вчених були вислані у віддалені райони країни до комун "на перевиховання"; від цього постраждало близько 100 млн. чоловік. Значна кількість людей відволікалась від нормальної праці на проведення політичних кампаній. Проголошувався курс "опори на власні сили", що вело до автаркії. На 60-ті роки прийшовся політичний розрив Китаю з СРСР та більшістю інших соціалістичних країн. Якщо взяти до уваги вкрай напружені відносини Китаю зі США та їх союзниками, то не дивно, що КНР опинилася в політичній та економічній ізоляції. "Культурна революція" принесла Китаю втрати у 500 млрд. юанів.

Помірковані сили в апараті КПК й уряді Китаю розуміли, що далі така політика тривати не може. Після смерті Мао Цзедуна (1976 р.) відкрилася можливість для її докорінного перегляду. Здійснення нової політики, проведення економічних реформ, що повернули Китай на ринковий шлях, пов'язано з ім'ям Ден Сяопіна. В грудні 1978 р. було проголошено курс на економічну реформу ("гайге"), в основу якої покладалися перебудова відносин власності й формування соціалістичного ринку. XII з'їзд КПК (1982 р.) прийняв стратегію модернізації суспільства. Вона має здійснюватися у три етапи: до 2000 р. планувалося збільшити валову продукцію промисловості й сільського господарства у 4 рази, забезпечити досягнення середнього достатку життя народу; до 2021 р. — підняти Китай до рівня середньо розвинутої країни; до 2049 р. (сторіччя КНР) — перетворити Китай на високо розвинуту державу.

Екологічні передумови

У країні надзвичайно складна екологічна ситуація: тільки 20% промислових стоків пропускаються через очисні споруди, лише третина промислових твердих відходів переробляється. Забруднення повітря в містах, як правило, перевищує допустимі норми. Щорічно в атмосферу викидається більше 10 млн т двоокису сірки, кілька мільйонів тонн окислів азоту, що призводить до випадання "кислотних дощів". Дуже забруднені ріки, в які щорічно скидається 80-90 млн т неочищених промислових і побутових стоків.

Розділ ІІ. Особливості розміщення провідних галузей господарства

2.1. Промисловість Китаю

За чисельністю промислових підприємств і кількістю працюючих країна займає перше місце у світі. Для галузевої структури промисловості характерні певні диспропорції: між видобувними і сировинними, сировинними і обробними галузями, між підгалузями і окремими підприємствами.

Розвиток промисловості гальмує величезна кількість застарілого обладнання. Так, основні фонди, які були встановлені до утворення КНР, становлять 7%, основні фонди віком понад 15 років — 42%, понад 20 років — 33%, 25 років — 14%. Така структура фондів вимагає величезних коштів на модернізацію і капітальний ремонт. Переважна кількість (понад 90%) промислових підприємств є дрібними. Якість продукції, випущеної на цих підприємствах, нижча, а собівартість вища, ніж на великих підприємствах. Важливе місце займають сільські промислові підприємства, яких вже декілька мільйонів.

Найвищими темпами розвивається легка промисловість Китаю, особливо її найважливіша підгалузь — текстильна. На неї припадає майже 5% усіх промислових підприємств, які виробляють 14% товарної продукції. Близько 35% текстильної промисловості відповідає світовим стандартам. Виробництво і переробка текстильної сировини має територіальні особливості: на півночі країни — це шерсть, льон, конопля, на півдні — шовк, джут тощо. КНР вийшла на перше місце в світі за сумарним випуском тканин, але за виробництвом їх на душу населення вона займає лише третє місце. Менш розвинені швейна, трикотажна, шкіряна, взуттєва підгалузі.

На другому місці харчова промисловість, яка об'єднує понад 40 підгалузей: мукомельно-круп'яну, масло-жирову, рибну, м'ясну, консервну, соляну, тютюнову, чайну, виноробну та ін. В країні налічується понад 70 тис. підприємств харчової промисловості.

Машинобудування — третя надзвичайно важлива галузь промисловості. На її підприємствах зайнято 17 млн осіб, які виробляють 53 тис. видів виробів. Машинобудування практично повністю забезпечує потреби в основному обладнанні для доменного, мартенівського, коксохімічного виробництва, в залізничному транспорті (за винятком електровозів і тепловозів найновіших конструкцій), металорізальних станках і ковальсько-пресовому обладнанні, багатьох видах двигунів, обладнанні для дрібних і середніх електростанцій тощо.

Найбільшим центром машинобудування є Шанхай, в якому виробляється понад 20% продукції галузі.

Важливими центрами виробництва машинотехнічної продукції є Шеньян, Тяньцзінь, Харбін, Пекін, Лоян, Далянь та ін.

Найбільш розвинена підгалузь машинобудування — станкоінструментальна. За станочним парком Китай займає друге місце у світі. Щорічний випуск станків, який зосереджений в основному в провінціях Ляонін, Чже-цзян, Цзянсу, а також в Шанхаї, становить близько 150 тис. одиниць. Основними центрами важкого машинобудування, включаючи нафтове і хімічне, є Шеньян, Тайюань, Лоян, Ланьчжоу, Шанхай, Гуанчжоу (Кантон), Фулаерцзі.

Найбільшими центрами транспортного машинобудування, яке об'єднує понад 12 тис. підприємств, є Пекін, Далянь, Ціцікара, Чанчун, Шеньян, Датун, Ціндао, Чанша.

У Китаї випускають кораблі різних типів і класів. Головними суднобудівельними центрами є морські і річкові порти — Шанхай, Далянь, Гуанчжоу, Ціндао, Теньцзін, Ухань, Чунцін, Харбін.

Швидко нарощується випуск автомобілів (основні центри автомобілебудування — Чанчунь і Шиянь). Щорічно випускається близько 0,5 млн автомобілів. Але забезпеченість автомобілями китайського населення дуже низька. На вулицях зустрічаються імпортні автомашини, найчастіше японські. Зате вулиці більшості міст просто наводнені велосипедами. КНР займає перше місце в світі за їх виробництвом. У 90-х роках щорічно випускалось понад ЗО млн велосипедів. Китайські велосипеди користуються популярністю в багатьох країнах світу.

Значна увага в Китаї приділяється розвиткові електронної і приладобудівної промисловості. Наприклад, у 90-х роках минулого століття щорічно випускалось близько ЗО млн телевізорів. Розвиток в КНР космічної техніки, особливо ракетобудування, сприяв створенню підприємств, що випускають ПЕОМ, найсучасніші засоби зв'язку, електронні контрольно-вимірювальні прилади.

Центри найновіших галузей тяжіють до приморських районів, які краще забезпечені трудовими ресурсами, мають вигідне економіко-географічне положення, більш розвинену виробничу і соціальну інфраструктуру. Налагоджено випуск обладнання - для легкої промисловості (текстильної, швейної, трикотажної).

Сільськогосподарське машинобудування орієнтоване на випуск малогабаритної техніки для селянських господарств.

Паливно-енергетичні галузі. Незважаючи на наявність багатої мінерально-сировинної бази, розвиток видобувних галузей в цілому відстає від обробних. Щорічно в країні споживається понад 2,2 млн т вугілля, 270 тис. т нафти, 1,5 млн м³ газу, 1,1 млрд кВт електроенергії. Дуже низьким є коефіцієнт використання електроенергії (менше 30%, проти 40% в розвинених країнах Європи і 50% — в Японії і США).

Щорічний видобуток вугілля в останньому десятиріччі становив понад 1 млрд т (потенційні запаси — 3200 млрд т, розвідані — 850 млрд т). Родовища вугілля є практично в усіх провінціях і автономних районах КНР, але за об'ємами запасів і видобутком виділяється Північний Китай.

Нафтова промисловість — відносно молода галузь. Китай посідає 5-те місце в світі за видобутком нафти, 4-те місце — за виробництвом електроенергії. При цьому в останні роки найвища концентрація нафтовидобутку мала місце в ІІівнічно-Східному Китаї. Перспективи розвитку нафтової промисловості пов'язані з освоєнням континентального шельфу (Бохайська і Ляодунська затоки).

Теплоелектростанції, які працюють в основному на вугіллі, виробляють 3/4 електроенергії. Найбільші з них розташовані у вугільних басейнах Північно-Східного Китаю.

Першу геотермічну електростанцію збудовано у Лхасі (Тибет). Найбільша гідроелектростанція Гечжобуа знаходиться в середині течії р. Янцзи (потужність 2715 МВТ). Ведеться будівництво атомних електростанцій в провінціях Гуандун і Цзянсу при технічній співпраці з Францією, Бразилією й іншими країнами. Незважаючи на розвинену електроенергетичну базу, електроенергії постійно не вистачає — залишаються недовантаженими 25-30% виробничих потужностей.

Металургійна промисловість базується на використанні власного природно-ресурсного потенціалу. КНР виділяється запасами і видобутком залізорудної сировини (відповідно третє і друге місця у світі). Найбільші запаси — в Аньшаньському басейні. Представлені всі стадії металургійного циклу, але країна відчуває дефіцит у високосортній сталі, прокаті. Найбільші підприємства — це комбінати повного циклу. Вони, як правило, розташовані в районах видобутку руди і кам'яного вугілля. Технічний рівень металургійного виробництва невисокий. Тим часом країна вийшла на четверте місце в світі за розвитком цієї галузі.

Основні центри кольорової металургії — міста в провінціях Ляонін, Юньнань, Хуайнань, Ганьсу. Китай експортує понад 50 видів кольорових металів ( олово, сурма, ртуть, молібден та ін.).

Велика увага приділяється розвиткові хімічної промисловості, яка розглядається як важливий засіб інтенсифікації сільського господарства. Міндобрив виробляється майже 100 млн т в рік. В останні роки інтенсивно розвивається виробництво смол і пластмас. Найважливішими центрами випуску хімволокна є Шанхай, Ляон, Баодін.

У КНР діють близько 12 тис. підприємств промисловості будівельних матеріалів. Найбільші цементні заводи є в Беньсі, Даляні, Таньшані, Да-туні, Нанкіні, Шанхаї і т. д. За виробництвом цементу (0,2 млрд т в рік) Китай займає перше місце в світі.

2.2. Сільське господарство

Провідною галуззю сільського господарства Китаю є рослинництво. В ньому зайнята більшість самодіяльного населення. За різноманітністю сільськогосподарської продукції КНР займає перше місце у світі. Площа ріллі в Китаї становить 100 млн га. Спостерігається стійка тенденція до її зниження: розширюється площа заболочених, засолених і опустелених земель, багато землі вилучається під різні види будівництва. Всі сільськогосподарські угіддя Китаю становлять 52% площі країни, в т.ч. рілля — 10%, пасовища — 41,7%. Більше третини орних земель потребують зрошення. Рослинництво виробляє 60% валової продукції сільського господарства, тваринництво — 14%, підсобні промисли — 22%.

рис — основна продовольча культура. За умовами вирощування його поділяють на поливний і суходільний. Суходільний рис вирощують в основному в Північному Китаї, поливний — в Південному. В південних і південно-східних районах Китаю збирають по два врожаї в рік.

Пшениця — друга за значенням культура. В Китаї вирощується як озима, так і яра пшениця. Райони вирощування озимої пшениці розташовані в басейні р. Хуанхе.

Серед інших зернових важливе місце займають кукурудза, просо, гаолян, ячмінь. Зернові становлять в Китаї 3/4 харчового раціону. У 90-х роках на душу населення вирощувалось 350-400 кг зерна. У 1998 р. в Китаї було вироблено 490 млн т зерна.

Найважливішими зерновими районами є провінції Сичуань, Цзянсі, Шаньдун, Хуайнань, Хенань та ін. У Китаї вирощують і картопляні, в т.ч. солодку картоплю — батат. В цілому в структурі посівних площ КНР 77% припадає на зернові культури, 14% — на технічні, 9% — на інші. Величезну увагу в Китаї приділяють вирощуванню технічних культур. За збором бавовнику, який вирощують в басейнах рік Хуанхе і Янцзи, КНР займає третє місце в світі (4 млн т щорічно).

Вирощують такі олійні культури, як арахіс (провінція Шаньдун), рапс, кунжут.

У Китаї вирощують зелений і чорний чай — 0,5 млн т щорічно (провінції Чжецзян, Хенань, Аньхой, Дуцзян). КНР належить перше місце в світі за виробництвом шовку (провінції Сичуань, Чжецзян, Цзянсі). Вирощують також цукрову тростину (50 млн т), цукровий буряк (10 млн т), джут, тютюн, фрукти. У Китаї традиційно склалося два типи тваринництва. Перший дуже тісно пов'язаний із землеробством і має підсобний характер: в землеробських рівнинних районах розводять переважно свиней, тяглову рогату худобу, птицю. В західних районах поширене екстенсивне кочове чи напівкочове скотарство. Близько 90% виробництва м'яса припадає на свинарство. У 90-х роках в КНР вироблялось щорічно 20 млн т свинини, 2 млн т яловичини і баранини, 3 млн т молока, 0,2 млн т шерсті. Останнім часом темпи розвитку тваринництва зросли і перевищили середньосвітові показники. КНР займає третє місце в світі за виловом риби й виробництвом рибопродуктів. Найбільші ріки країни — Янцзи і Хуанхе — за виловом риби на 1 км2 відносяться до числа найбільш продуктивних рік світу. З 500 прісноводних риб промислове значення мають близько ЗО.

Більше 2/3 вилову риби у внутрішніх водах забезпечується штучним риборозведенням, в т. ч. на рисових полях. Рибу при цьому не підгодовують. У пошуках їжі вона рихлить ґрунт і знищує сільськогосподарських шкідників.

2.3. Транспорт і зв'язок

У КНР налічується близько 80 тис. підприємств транспорту і зв'язку, на яких працює майже 9 млн осіб. Більше 90% перевезень припадає на підприємства державного сектора.

Структура вантажних перевезень має такий вигляд: 48% припадає на залізничний транспорт, 28% — на автомобільний, 19% — на водний, більше 5% — на трубопровідний. Основний обсяг вантажопотоків зосереджений у східній частині Китаю.

Довжина залізничних колій — 53 тис. км, автомобільних шляхів — 965 тис. км, водних шляхів — ПО тис. км. На 1 тис. км2 припадає 5 км залізничних доріг (66-й показник у світі). Основні вантажопотоки (60% перевезень) припадають на магістралі (20% довжини мережі). Особливо інтенсивно використовуються дороги в східній частині країни: Пекін-Шеньян, Тяньцзінь-Шанхай, Пекін-Туанчжоу, які забезпечують 34% вантажних і 30% пасажирських перевезень Китаю.

Як і раніше, 80% протяжності залізниць припадає на одноколійні лінії. Довжина електрифікованих ділянок — 4,4 тис. км. Близько 70% локомотивного парку — паровози, причому третина їх випущена понад ЗО років тому. Паровозною тягою здійснюється майже 60% перевезень.

Пасажирський залізничний транспорт працює з величезним перевантаженням.

Велика частка вантажів перевозиться внутрішніми судноплавними шляхами, довжина яких 110 тис. км. Щорічний вантажооборот китайських портів перевищує 370 млн т. У країні 116 морських портів, найбільшими з яких є: Далянь, Тяньцзінь, Ціндао, Шанхай, Ціньхуандао, Нінбо та ін.

Протяжність автодоріг перевищує 965 тис. км, у т. ч. магістральних державного значення — 110 тис. км. На 1 тис. км2 протяжність автодоріг в КНР в 5 разів нижча, ніж в Індії, і в 13 разів нижча, ніж в Японії. В Китаї 10% населених пунктів не мають дорожнього сполучення.

Довжина авіаліній — 324 тис. км. Літаки китайської авіації здійснюють рейси за 300 маршрутами. Протяжність 33 міжнародних авіаліній — 108 тис. км.

Міський громадський транспорт розвинений слабо. В країні налічується 45 тис. автобусів, 4,5 тис. тролейбусів, в чотирьох містах є трамваї, в Пекіні і Тяньцзіні — метро (47 км). Послугами таксі можуть користуватись жителі 160 міст. 60% пасажирських перевезень здійснюється за допомогою велосипедів. Тільки в Пекіні пона