Скачать

Проблема людини в філософії Сократа

Реферат

з дисципліни “Філософія” на тему

“ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ В ФІЛОСОФІЇ СОКРАТА”

ПЛАН

Вступ

2. Ідеї і метод філософії Сократа

3. Платон “Апологія Сократа”

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

У період розквіту рабовласницької демократії в V столітті до н.е. з’явилися софісти. Слово “софіст” спочатку означало “мудрець”, “винахідник”, “умілець”, “мастак”, а з другої половини століття стало назвою певного типу філософа-професіонала, вчителя філософії, людини, яка заробляла собі на життя інтелектуальною працею. За свою працю вони брали досить високу платню.

Визначним мислителем Греції, який залишив незгладимий слід у світовій історії, був Сократ. Ця людина, на відміну від софістів, намагалася наблизити слухачів до істини і зовсім не брала гроші за навчання мудрості. Сократ про себе він казав, що вибрав роль такої людини, яка приставлена до міста, як “ґедзь до коня, великого і благородного, але такого, що облінився від ситості і потребує, щоб його підганяли” (3, 75). Сократ переносив міру оцінки людських вчинків у саму людину (внутрішній голос).

Сократ був дуже цікавою людиною навіть тому, що вибирав відомого політичного діяча або просто відому людини, після того, як той прочитав свою промову, і починав задавати питання. Причому спочатку Сократ нестримно хвалив свого співбесідника, говорив, що він така розумна, відома людина в місті, і що йому не складе труднощів відповісти на елементарне питання. Сократ задавав своє дійсно елементарне питання (але тільки на перший погляд). Співбесідник зухвало і нехотя відповідав на нього, Сократ у свою чергу задавав чергове питання, що стосується все того ж питання, співбесідник знову відповідав, Сократ питав і це доходило до того, що співбесідник своєю останньою відповіддю суперечив своїй першій відповіді. Тоді оскаженілий співбесідник питав Сократа, а сам то він знає відповідь на це питання, Сократ же абсолютно спокійно відповідав, що не знає і спокійно віддалявся. І цією своєю винятковістю, геніальністю Сократ приваблює своїми думками та ідеями.

Метою реферативної роботи є дослідження думок та ідей Сократа про людину, її мету існування у житті.

Тема достатньо вивчена у літературних джерелах. Цікавими і зрозумілими для сприйняття є праці Петрушевича В. (6), Корнилова Е. (4), Горелова А.(3) та інших.

ІДЕЇ І МЕТОД ФІЛОСОФІЇ СОКРАТА

Усякому, хто творить промову, годиться пристосовуватися до слухачів, хто не хоче слів на вітер кидати…

Сократ - представник ідеалістичного релігійно-етичного світогляду, відкрито ворожого матеріалізму. Вперше саме Сократ свідомо поставив перед собою задачу обґрунтовування ідеалізму і виступив проти античного матеріалістичного світобачення, природничо-наукового знання і безбожника. Сократ історично був тим, що зачинає " тенденції, або лінії Платона " в античній філософії.

За основну задачу філософії Сократ визнавав обґрунтовування релігійно-етичного світогляду, пізнання ж природи, натурфілософію вважав справою непотрібним і безбожним.

Сумнів ("я знаю, що нічого не знаю") повинен був, по навчанню Сократа, привести до самопізнання ("пізнай самого себе"). Тільки таким індивідуалістичним, шляхом, учив він, можна прийти до розуміння справедливості, має рацію, закону, благочестя, добра і зла. Матеріалісти, вивчаючи природу, пришли до заперечення божественного розуму в світі, софісти поставили під сумнів і висміяли всі колишні погляди, - необхідно тому, згідно Сократу, звернутися до пізнання самого себе, людського духу і в ньому знайти основу релігії і моралі. Таким чином, основне філософське питання Сократ вирішує як ідеаліст: первинним для нього є дух, свідомість, природа ж - це щось вторинне і навіть неістотне, не коштує уваги філософа. Сумнів служив Сократу передумовою для звернення до власного Я, до суб'єктивного духу, для якого подальший шлях вів до об'єктивного духу, - до божественного розуму. Ідеалістична етика Сократа переростає в теологію. Розвиваючи своє релігійно-етичне навчання, Сократ в протилежність матеріалістам, що закликають "прислухатися до природи", посилатися на особливий внутрішній голос, нібито наставляючий його в найважливіших питаннях, - знаменитий "демон" Сократа.

Сократ виступає проти детермінізму старогрецьких матеріалістів і намічає основи телеологічного світобачення, причому тут початковим пунктом для нього є суб'єкт, бо він вважає, що все в світі має на своїй меті користь людини.

Телеологія Сократа виступає в украй примітивній формі. Органи чуття людини, згідно цьому навчанню, на своїй меті мають виконання певних задач: мета очей - бачити, вух - слухати, носа - нюхати і т.п. Рівним чином боги посилають світло, необхідне людям для зору, ніч призначена богами для відпочинку людей, світло місяця і зірок має на своїй меті допомагати визначенню часу. Боги піклуються про те, щоб земля проводила їжу для людини, для чого введений відповідний розпорядок пір року; більш того, рух сонця відбувається на такій відстані від землі, щоб люди не страждали від зайвого тепла або надмірного холоду і т.п.

Свого філософського навчання Сократ в письмову форму не вдягався, але поширював його шляхом усної бесіди у формі своєрідної, методологічно направленої до певної мети суперечки. Не обмежуючись керівною роллю в межах свого філософського-політичного кружка, Сократ бродив по Афінах і усюди - на площах, на вулицях, в місцях суспільних зборів, на заміському лужку або під мармуровим портиком - вів "бесіди" з афінянами і заїжджими чужоземцями, ставив перед ними філософські, релігійно-етичні проблеми, вів з ними тривалі суперечки, прагнув показати, в чому полягає, на його переконання, дійсно моральне життя, виступав проти матеріалістів і софістів, вів невтомну усну пропаганду свого етичного ідеалізму.

Розробка ідеалістичної моралі складає основне ядро філософських інтересів і занять Сократа. Особливе значення Сократ надавав пізнанню єства чесноти. Етична людина повинна знати, що таке чеснота. Мораль і знання з цієї точки зору співпадають; для того, щоб бути добродійним, необхідно знати чесноту як таку, як "загальне", служить основною всіх приватних чеснот. Задачі знаходження "загального" винен, по думці Сократа, сприяти його особливий філософський метод. "Сократівський" метод, що мав своєю задачею виявлення "істини" шляхом бесіди, спора, полеміки, з'явився джерелом ідеалістичної "діалектики". Під діалектикою розуміли в старовині мистецтво добитися істини шляхом розкриття суперечностей в думці супротивника і подолання цих суперечностей. В старовині деякі філософи вважали, що розкриття суперечностей в мисленні і зіткнення протилежних думок є кращим засобом виявлення істини". Тоді як Геракліт учив про боротьбу протилежностей, як про рушійну силу розвитку природи, зосередивши свою увагу, головним чином, на об'єктивній діалектиці, Сократ, спираючись на елейську школу ( Зенон ) і софістів ( Протагор ), вперше виразно поставив питання про суб'єктивну діалектику, про діалектичний спосіб мислення. Основні складові частини "сократического" методу: "іронія" і "майєвтика" - формою, "індукція" і "визначення" - за змістом. "Сократівській" метод - це перш за все метод послідовно і систематично задаються питань, що мають на своїй меті приведення співбесідника до суперечності з самим собою, до визнання власного неуцтва. В цьому і полягає сократівська "іронія". Проте Сократ ставив своєю задачею не тільки "іронічне" розкриття суперечностей в затвердженнях співбесідника, але і подолання цих суперечностей з метою добитися "істини". Тому продовженням і доповненням "іронії" служила "майєвтика" - "повивальне мистецтво" Сократа ( натяк на професію його матері ). Сократ хотів цим сказати, що він допомагає своїм слухачам народитися до нового життя, до пізнання "загального" як основи істинної моралі. Основна задача "сократического" методу - знайти "загальне" в моральності, встановити загальну етичну основу окремих, приватних чеснот. Ця задача повинна бути дозволена за допомогою своєрідної "індукції" і "визначення".

Бесіда Сократа виходить з фактів життя, з конкретних явищ. Він порівнює окремі етичні факти, виділяє з них загальні елементи, аналізує їх, щоб знайти перешкоджаючі їх об'єднанню моменти, що суперечать, і, кінець кінцем, зводить їх до вищої єдності на основі відшуканих істотних ознак. Таким шляхом він досягає загального поняття. Так, наприклад, дослідження окремих проявів справедливості або несправедливості відкривало можливість визначення поняття і єства справедливості або несправедливості взагалі. "індукція" і "визначення" в діалектиці Сократа взаємно доповнюють одна одну. Якщо "індукція" - це відшукання загального в приватних чеснотах шляхом їх аналізу і порівняння, то "визначення" - це встановлення пологів і видів, їх співвідношення, "супідрядності". От як, наприклад, в розмові з Евтідемом, що готувався до державної діяльності і бажаючим знати, що таке справедливість і несправедливість, Сократ застосував свій "діалектичний" метод мислення. Спочатку Сократ запропонував справи справедливості заносити в графу "дельта", а справи несправедливості - в графу "альфа", потім він запитав Евтідема, куди занести брехню. Евтідем запропонував занести брехню в графу "альфа" (несправедливості). Те ж запропонував він і відносно обману, крадіжки і викрадення людей для продажу в рабство. Рівним чином на питання Сократа чи можна що-небудь з перерахованого занести в графу "дельта" (справедливості), Евтідем відповідав рішучим запереченням. Тоді Сократ задав Евтідему питання такого роду: чи справедливий обіг в рабство жителів несправедливого ворожого міста. Евтідем визнав подібний вчинок за справедливий. Тоді Сократ задав подібне ж питання щодо обману ворога і щодо крадіжки і грабежу добра у жителів ворожого міста. Всі ці вчинки Евтідем визнав за справедливі, вказавши, що він спочатку думав, ніби питання Сократа торкаються тільки друзів. Тоді Сократ вказав, що всі вчинки, первинно віднесені до графи несправедливості, слід помістити в графу справедливості. Евтідем згодився з цим. Тоді Сократ заявив, що, отже, колишнє "визначення" неправильне і що слід висунути нове "визначення": "по відношенню до ворогів такі вчинки справедливі, а по відношенню до друзів несправедливі, і по відношенню до них, навпаки, слід бути якомога справедливішим" (6, 68). Проте і на цьому Сократ не зупинився і, знову вдаючись до "індукції", показав, що і це "визначення" неправильне і вимагає заміни його іншим. Для досягнення цього результату Сократ знову знаходить суперечності в положенні, визнаному співбесідником за істинне, а саме в тезі про те, що відносно друзів слід говорити тільки правду. Чи правильно поступить воєначальник, питає Сократ, якщо він, для того, щоб підняти дух війська, збреше своїм війнам, ніби наближаються союзники. Евтідем погоджується, що подібного роду обман друзів слідує занести в графу "дельта", а не "альфа", як це передбачається попереднім "визначенням". Рівним чином, продовжує "індукцію" Сократ, чи не справедливо буде, якщо батько обдурить свого хворого сина, не охочого приймати ліки, і під виглядом їжі примусить його ці ліки прийняти, і тим самим своєю брехнею поверне сину здоров'я. Евтідем погоджується, що і такого роду обман слідує визнати за справу справедливу. Тоді Сократ питає його, як назвати вчинок тієї людини, яка, бачивши свого друга в стані відчаю і боячись, як би він не кінчив життя самогубством, вкраде або просто відніме у нього зброю. Цю крадіжку, або цей грабіж, Евтідем також вимушений занести в графу справедливості, порушуючи знову попереднє "визначення" і приходивши до висновку, що підказав Сократом, що і з друзями не у всіх випадках треба бути правдивими. Після цього Сократ переходить до питання про відмінність добровільного і недобровільного вчинку, продовжуючи свою "індукцію" і добиваючись нового, ще більш точного "визначення" справедливості і несправедливості. Зрештою виходить визначення несправедливих вчинків як тих, які скоюються відносно друзів з наміром їм нашкодити. Істина і моральність для Сократа - поняття співпадаючі. " Між мудрістю і моральністю Сократ не робив відмінності: він визнавав людину разом і розумним і етичним, якщо людина, розуміючи, в чому полягає прекрасне і хороше, керується цим в своїх вчинках і, навпаки, знаючи, в чому полягає етично потворне, уникає його...

Справедливі вчинки і взагалі всі вчинки, засновані на чесноті, прекрасні і хороші. Тому люди, що знають, в чому полягають такі вчинки, не схочуть вчинити ніякого іншого вчинку замість нього, а люди, що не знають, не можуть їх вчинити і, навіть якщо спробують зробити, впадають в помилку. А оскільки справедливі і взагалі всі прекрасні і хороші вчинки засновані на чесноті, то з цього виходить, що і справедливість і всяка інша чеснота є мудрість".

Істинна справедливість, по Сократу, це знання того, що добре і чудово, разом з тим і корисно людині, сприяє його блаженству, життєвому щастю.

Трьома основними чеснотами Сократ вважав:

1. Помірність (знання, як приборкувати пристрасті)

2. Хоробрість (знання, як подолати небезпеки)

3. Справедливість (знання, як дотримувати закони божественні і людські). Тільки "благородні люди" можуть претендувати на знання. А "землероби і інші робітники дуже далекі від того, щоб взнати самих себе... адже вони знають тільки те, що має відношення до тіла і служить йому... А тому, якщо пізнання самого себе є ознака розумності, ніхто з цих людей, не може бути розумним через одне своє ремесло". Робітнику, реміснику, землеробу, тобто всьому демосу (не говорячи вже про рабів), неприступне знання.

Сократ був непримиренним ворогом афінських народних мас. Він був ідеологом аристократії, його вчення про непорушність, вічності і незмінності моральних норм виражає ідеологію саме цього класу. Сократовськая проповідь чесноти мала політичне призначення. Він сам говорить про себе, що піклується, щоб підготувати якомога більше осіб, здатних взятися за політичну діяльність. При цьому політичне виховання афінського громадянина велося їм в такому напрямі, щоб підготувати відновлення політичного панування аристократії, повернутися до "заповітів батьків".

По Ксенофонту, Сократ захоплюється "найстародавнішими і самими утвореними державами і народами", тому що вони "найпобожніші". Більше того: " ...він думає, що йому не соромно буде узяти за зразок персидського царя", тому що персидський цар рахує землеробство і військове мистецтво найблагороднішими заняттями. Земля і військове мистецтво - відвічна приналежність "благородних панів", родової землевласницької аристократії. Сократ, по Ксенофонту, оспівує землеробство. Він дає можливість обіцяти "хороші обіцянки рабам" і "приохочувати робітників і схиляти їх до слухняності". Сільське господарство - мати і годувальниця всіх мистецтв, джерело життєвих потреб для "для благородного пана", краще заняття і краща наука. Воно повідомляє тілу красу і силу, спонукає до хоробрості, дає відмінних і самих зраджених загальному благу громадян. При цьому сільське господарство противополагается міським заняттям, ремеслам як таким, що шкодять справі і руйнуючим душу. Сократ на стороні відсталого села — проти міста з його ремеслами, промисловістю і торгівлею. Такий ідеал Сократа. Треба було виховати адептів цього ідеалу. Звідси невпинна, безперервна, день за днем ведеться пропагандистська діяльність Сократа. Сократ розмовляє про хоробрість, розсудливість, справедливість, скромність. Він хотів би бачити в афінських громадянах людей хоробрих, але скромних, не вимогливих, розсудливих, справедливих у відносинах до своїх друзів, але зовсім не до ворогів. Громадянин повинен вірити в богів, приносити їм жертви і взагалі виконувати всі релігійні обряди, сподіватися на милість богів і не дозволяти собі "зухвалості" вивчати мир, небо, планети. Словом, громадянин повинен бути смирним, богобоязливим, слухняним знаряддям в руках "благородних панів". Слід, нарешті, згадати, що Сократ намітив так само класифікацію державних форм, виходячи з основних положень свого этико-політичного навчання. Державні форми, згадувані Сократом, такі: монархія, тиранія, аристократія, плутократія і демократія.

Монархія, з погляду Сократа, тим відрізняється від тиранії, що спирається на законні права, а не на насильне захоплення влади, а тому і володіє моральним значенням, відсутнім у тиранії. Аристократію, яка визначається як влада небагатьох знаючих і моральних людей, Сократ вважає за краще всім іншим державним формам, особливо направляючи вістря своєї критики проти античної демократії як неприйнятної із його точки зору аморальної форми державної влади.

Сократ - супротивник афінської демократії. На місце питання про космос, питання про людину зі всіма його зв'язками він ставить антропопозитивізм. Сократ претендував на роль просвітителя. Він же ворог вивчення природи (втручання в справу богів). Задача його філософії - обґрунтовування релігійно-етичного світогляду, пізнання природи - безбожна справа. По Сократу, сумнів веде до самопізнання, потім до розуміння справедливості, має рацію, закону, зла, добра. Він же сказав, що пізнання людського духу - ось головне. Сумнів веде до суб'єктивного духу (людина), а потім веде до об'єктивного духу (бог). Знову ж таки по Сократу, особливе значення має пізнання єства чесноти. Він поставив питання про діалектичний метод мислення. Він же переконав, що істина - це моральність. А істинна моральність — це знання того, що хороше. І елітарність знання веде до чесноти.

Сократ був цільною людиною, для якої власне життя було філософською проблемою, а найважливішим з проблем філософії було питання про значення життя і смерті. Не відділяючи філософії від дійсності, від всіх інших сторін діяльності, він ще менше повинний в якому б то не було розчленовуванні самої філософії. Його світогляд був таким же цільним, земним, життєвим, таким же повним і глибоким виразом духовного життя і античного миру.

Для бесід Сократа головним було дотримання логічного принципу, щоб у бесіді чи промові наступне випливало з попереднього. Про одну з прекрасних промов Лісія Сократ, проаналізувавши її, сказав: “Все в цій промові накидано як попало; він прагне до того, щоб його міркування пливло не з початку, а з кінця, на спині назад”. Сократ вважав, що будь-яка промова має бути побудована, ніби жива істота, у неї повинно бути тіло з головою і ногами, до того ж тіло і кінцівки мають підходити одне до одного і відповідати цілому (діалог “Федр”).

Останнього року свого життя він був звинувачений у безбожництві та розбещенні молоді. На суді проти Сократа виступили три обвинувачі. Один із них сказав: “Сократ учив своїх співрозмовників нехтувати встановленими законами. Він говорив, що нерозумно посадових осіб у державі вибирати за допомогою бобів, адже ніхто не хоче мати обраного бобами керманича, теслі, флейтиста й інших, хоча їх помилки в роботі приносять набагато менше шкоди, ніж помилки в державному управлінні. Промови Сократа збуджують у молоді презирство до встановленого державного ладу і схильність до насильницьких дій”. Обвинувачі хотіли змусити Сократа залишити Афіни. Але він відмовився від цього і був засуджений на смерть. Філософ випив чашу цикути.

Сократ запам’ятався нащадкам великим скептиком. Будучи наймудрішою людиною свого часу, він не побоявся сказати: “Я знаю, що нічого не знаю”. Це тільки Сократ зміг думку про те, що людину можна пізнати через її мову, що мова є інтелектуальним портретом людини, вмістити в афоризмі: “Заговори, щоб я тебе побачив”. Зі спогадів сучасників відомо, що Сократ був бідним, не маючи взуття, ходив босий, носив бідняцький одяг, але гроші за навчання не брав. Платний учитель нагадував йому продажну жінку, яка зобов’язана дарувати кохання тому, хто заплатив. Сократ не хотів витрачати час на платних учнів, він бесідував лише з тими, у кого бачив ознаки “душевної вагітності”, в кого “працювали” душа й розум.

Основою філософії і етики Сократа стали доброчесність і благо та засудження зла. Він вважав їх підґрунтям людського буття. Навчання і пізнання світу через освіченість – це пошук доброчесності і блага. “Людей достойних і чесних – чоловіків і жінок – я зву щасливими, несправедливих і дурних - нещасними”, - так говорить Сократ у діалозі Платона “Горгій”. Слід зазначити, що головним жанром Сократа були усні бесіди. Сократ нічого не писав, тому мудрість його вчення успадкувалася нащадками через тексти діалогів його учня Платона “Горгій” і “Протагор” та “Апології Сократа”. Платон познайомився з Сократом за вісім років до загибелі останнього, коли Сократу було вже за шістдесят, і зустріч ця викликала революцію в душі відомого філософа. Платон і написав “Апологію Сократа”, з якої можна дізнатися про деякі аспекти сократівської філософії. “Апологія Сократа” являє собою промову Сократа, яка була виголошена ним на афінському суді в 399 році до н. е..

Філософія в розумінні Сократа – це вчення про те, як варто жити. Метод Сократа сформувався в ході диспутів і бесід, учасником яких він був. Його цікавив насамперед зміст теми, він уникав зовнішніх ефектів і в той же час прагнув підкорити супротивника суб’єктивній діалектиці своїх міркувань.

Сократ умів переконати будь-кого із своїх співрозмовників. Розмірковуючи з Феєтетом про науку, він залишив того божественно одухотвореним. Говорячи про благочестя з Євтифроном, який подав на батька в суд за вбивство гостя, він відмовив його від цього задуму. Сократ умів знаходити докази в тому, що відбувається. Він переконав батька Платона Главкона, який хотів зайнятися державними справами, що той для такої справи ще мало досвідчений.

Сократ категорично виступив проти релятивізму софістів. Він стверджував, що софісти Протагор і Горгій люди нещирі. Протагор обіцяє з кожним днем вдосконалювати своїх учнів в мистецтві управління домашнім господарством і справами громадськими. Завдяки його мистецтву можна стати сильнішим від усіх у вчинках і в державних промовах. Горгій стверджує, що його наука дає свободу і владу над іншими людьми у місті. Важливо, що вивчаєш тільки це одне, а не поступаєшся майстрам будь-якого іншого.

Сократ заперечує такі погляди, вважаючи, що хибна думка – найнебезпечніше для людини. Бо весь напружений процес пошуку має бути спрямований на благо і доброчесність. Мудрість і полягає в тому, щоб знати і розуміти зміст доброчинності.

Сократ творчо розвинув мистецтво полеміки (полеміка в перекладі з грецької – військова справа). У ті часи мистецтво суперечки – еристика – було дуже поширене, а основними засобами для його втілення Сократ вважав іронію (від удавання) і майєвтику.

Сократ не залишив по собі ніяких текстів. Але певне уявлення про його стиль промов може дати фрагмент з роботи його учня Платона.

ПЛАТОН “АПОЛОГІЯ СОКРАТА”

Промова після винесення смертного вироку:

"Через малий строк, що мені залишилося жити, афіняни, тепер піде про вас дурна слава, і люди, схильні паплюжити наше місто, будуть винити вас у тім, що ви позбавили життя Сократа, людини мудрої, - адже ті, хто схильні вас дорікати, будуть стверджувати, що я мудрець, хоча це й не так. От якби ви трохи почекали, тоді б це трапилося для вас саме собою: ви бачите мій вік, я вже дуже старий, і моя смерть близька. Це я говорю не всім вам, а тим, які засудили мене на смерть. А ще от що я хочу сказати цим самим людям: бути може, ви думаєте, афіняни, що я засуджений тому, що в мене не вистачило таких доказів, якими я міг би схилити вас на свою сторону, якби вважав потрібним робити й говорити все, щоб уникнути приговора. Зовсім ні. Не вистачить-то в мене, правда, що не вистачило, тільки не доказів, а нахабства й безсоромності, і бажання говорити вам те, що вам усього приємніше було б слухати: щоб я оплакував себе, горював - словом, робив і говорив багато чого, що ви звикли чути від інших, але що негідно мене, як я стверджую. Однак і тоді, коли мені загрожувала небезпека, не знаходив я потрібним прибігати до того, що личить лише рабові, і тепер не каюся в тім, що захищався в такий спосіб. Я скоріше волію вмерти після такого захисту, чим залишатися в живих, захищаючись по-іншому. Тому що ні на суді, ні на війні ні мені, ні кому-небудь іншому не треба уникати смерті будь-якими способами не перебираючи. І в боях часто буває очевидно, що від смерті можна піти, кинувши зброю або звернувшись із благанням до переслідувачів; багато є інших вивертів, щоб уникнути смерті в небезпечних випадках, - треба тільки, щоб людина зважилася робити й говорити все що завгодно.

Уникнути смерті неважко, афіняни, а от що набагато важче - це уникнути зіпсованості: вона наздоганяє швидше смерті. І от мене, людини повільного й старого, наздогнала та, що наздоганяє не так стрімко, а моїх обвинувачів, людей сильних і моторних, - та, що біжить швидше, - зіпсованість. Я йду звідси, присуджений вами до смерті, а мої обвинувачі йдуть, викриті правдою в злодійстві й несправедливості. І я залишаюся при своєму покаранні, і вони при своєму. Так воно, мабуть, і повинне було бути, і я гадаю, що це правильно.

А тепер, афіняни, мені хочеться пророчити майбутнє вам, що осудили мене. Адже для мене вже настав той час, коли люди бувають особливо здатні до передбачень, - тоді, коли настав час вмерти. І от я стверджую, афіняни, мене що умертвили, що негайно за моєю смертю осягне вас кара важче, клянуся Зевсом, тієї смерті, який ви мене покарали. Зараз, зробивши це, ви думали позбутися від необхідності звітувати у своєму житті, а трапиться з вами, говорю я, зворотне: більше з'явиться у вас викривачів - я дотепер їх стримував. Вони будуть тим обтяжливіші, чим вони молодші, і ви будете ще більше обурюватися. Справді, якщо ви думаєте, що, вбиваючи людей, ви змусите їх не судити вас за те, що ви живете неправильно, те ви помиляєтеся. Такий спосіб самозахисту й не цілком надійний, і не гарний, а от вам спосіб і самий гарний, і найлегший: не затикати рота іншим, а самим намагатися бути набагато кращими. Пророчивши вам це, тим, хто мене засудив, я залишаю вас.

А з тими, хто голосував за моє виправдання, я б охоче поговорив про те, що трапилось, поки архонти зайняті і я ще не відправився туди, де я повинен умерти. Будьте із мною цей час, друзі мої! Ніщо не заважає нам поговорити один з одним, поки можна. Вам, раз ви мені друзі, я хочу показати, у чому зміст того, що зараз мене осягло. Із мною, судді, - вас-то я по справедливості можу назвати моїми суддями - трапилося щось разюче. Справді, адже раніше увесь час звичайний для мене віщий голос мого генія чувся мені постійно й утримував мене навіть у маловажливих випадках, якщо я мав намір зробити що-небудь неправильне, а от тепер, коли, як ви самі бачите, із мною трапилося те, що всякий визнав би - так воно й вважається - найгіршим лихом, божественне знамення не зупинило мене ні вранці, коли я виходив з будинку, ні коли я входив у будинок суду, ні під час всієї моєї промови, щоб я не збирався сказати. Адже колись, коли я що-небудь говорив, воно нерідко зупиняло мене на півслові, а тепер, поки йшов суд, воно жодного разу не стримало мене від жодного вчинку, від жодного слова. Яка ж тому причина? Я скажу вам: мабуть, все це відбулося мені на благо, і, мабуть, неправильна думка всіх тих, хто думає, начебто смерть - це зло. Цьому в мене тепер є великий доказ: адже бути не може, щоб не зупинило мене звичне знамення, якби я мав намір зробити що-небудь неправильне.

Помітимо ще от що: адже скільки є надій, що смерть - це благо! Смерть - це одне із двох: або вмерти - значить стати нічим, так що померлий уже нічого не почуває, або ж, якщо вірити переказам, це якась зміна для душі, переселення її з тутешніх місць в інше місце. Якщо нічого не відчувати, то це однаково, що сон, коли спиш так, що навіть нічого не бачиш у сні; тоді смерть - дивовижне придбання. По-моєму, якби кому-небудь треба було вибрати ту ніч, у яку він спав так міцно, що навіть не бачив снів, і зрівняти цю ніч із іншими ночами й днями свого життя й, подумавши, сказати, скільки днів і ночей прожив він у своєму житті краще й приємніше, ніж ту ніч, - то, я думаю, не тільки найпростіша людина, але й великий цар знайшов би, що таких ночей було у нього мало, порівнюючи з іншими днями й ночами. Отже, якщо смерть така, я, що стосується мене, назву її придбанням, тому що в такий спосіб увесь час здасться не довше однієї ночі.

З іншого боку, якщо смерть є як би переселення звідси в інше місце й вірний переказ, що там перебувають всі померлі, то чи є що-небудь краще, мої судді? Якщо хто прийде в Аїд, позбувшись от від цих самозваних суддів, і знайде там щирих суддів, тих, що, по переказі, судять в Аїді, - Міноса, Радаманта, Еака, Триптолема й всіх тих напівбогів, які у своєму житті відрізнялися справедливістю, - хіба погано буде таке переселення?

А чого б не дав усякий з вас зате, щоб бути з Орфеєм, Мусієм, Гесіодом, Гомером! Так я згоден умерти багато разів, якщо все це правда: для кого іншого, а для мене було б чудово вести з ними бесіди, якби я зустрівся, наприклад, з Паламедом і з Аяксом, сином Теламона, або ще з ким-небудь із древніх, хто вмер жертвою неправого суду, і я думаю, що порівнювати мою долю з їхньою долею було б втішно.

А сам головне - проводити час у тім, щоб випробовувати й розбирати тих, хто є там, точно так само, як тутешніх: хто з них мудрий, а хто тільки думає, що мудрий. Чого не дав би всякий, мої судді, щоб випробувати той, хто привів велику рать під Трою, або Одисея, Сісіфа й багатьох інших чоловіків і жінок, - з ними розмовляти, проводити час, випробовувати було б моїм несказанним блаженством. У всякому разі там-то за це не стратять. Крім усього іншого ті, що живуть там, блаженніше тутешніх ще й тим, що залишаються увесь час безсмертними, якщо вірний переказ.

Але й вам, мої судді, не слід очікувати нічого поганого від смерті, і якщо що приймати за вірне, так це те, що з людиною гарним не буває нічого поганого ні при житті, ні після смерті й що боги не перестають піклуватися про його справи. І моя доля зараз визначилася не сама собою, навпаки, для мене ясно, що мені краще вмерти й позбутися від турбот. От чому й знамення мене не стримало, і я сам ледве не серджуся на тих, хто осудив мене, і на моїх обвинувачів, хоча вони виносили вирок й обвинувачували мене не з таким наміром, а думаючи мені зашкодити, за що вони заслуговують осудження. Все-таки я про щось їх попрошу: якщо, афіняни, вам буде здаватися, що мої сини, подоросліючи, стануть піклуватися про гроші або ще про що-небудь більше, ніж про чесноті, накажіть їх за те, дошкуляючи їх тим же самим, чим я вам дошкуляв; і якщо вони, не являючи собою нічого, будуть багато про себе думати, дошкуляйте їм також, як я вам дошкуляв, за те, що вони не піклуються про належне і багато уявляють про себе, тоді як самі нічого не представляють собою. Якщо ви станете робити це, то відплатите по заслугах і мені, і моїм синам.

Але вже настав час іти звідси, мені - щоб умерти, вам - щоб жити, а що із цього краще, нікому невідомо, крім бога" (2, 72-76).

ВИСНОВКИ

Сократ ввійшов в античну філософію і літературу як геніальний співбесідник, проникливий суперечник і діалектик, вічний учень, який отримував знання навіть від людей малоосвічених і малоталановитих, іронічний, але добродушний, любитель правди. Ця людина стала перехрестям багатьох світових філософських тенденцій. Саме Сократу ми зобов’язані появою Платона-філософа. Платон, в свою чергу, став родоначальником платонізму, вчителем Аристотеля, і від сильного коріння виросло багато філософських гілок: стоїцизм, гедонізм, піфагорійство, скептицизм, неоплатонізм. Безсумнівно, без Сократа сучасна філософія не стала б такою, якою вона є.

Сократ запам’ятався нащадкам великим скептиком. Будучи наймудрішою людиною свого часу, він не побоявся сказати: “Я знаю, що нічого не знаю”. Це тільки Сократ зміг думку про те, що людину можна пізнати через її мову, що мова є інтелектуальним портретом людини, вмістити в афоризмі: “Заговори, щоб я тебе побачив”. Зі спогадів сучасників відомо, що Сократ був бідним, не маючи взуття, ходив босий, носив бідняцький одяг, але гроші за навчання не брав. Платний учитель нагадував йому продажну жінку, яка зобов’язана дарувати кохання тому, хто заплатив. Сократ не хотів витрачати час на платних учнів, він бесідував лише з тими, у кого бачив ознаки “душевної вагітності”, в кого “працювали” душа й розум.

Основою філософії і етики Сократа стали доброчесність і благо та засудження зла. Він вважав їх підґрунтям людського буття. Навчання і пізнання світу через освіченість – це пошук доброчесності і блага. “Людей достойних і чесних – чоловіків і жінок – я зву щасливими, несправедливих і дурних - нещасними”, - так говорить Сократ у діалозі Платона “Горгій”. Слід зазначити, що головним жанром Сократа були усні бесіди. Сократ нічого не писав, тому мудрість його вчення успадкувалася нащадками через тексти діалогів його учня Платона “Горгій” і “Протагор” та “Апології Сократа”. Платон познайомився з Сократом за вісім років до загибелі останнього, коли Сократу було вже за шістдесят, і зустріч ця викликала революцію в душі відомого філософа. Платон і написав “Апологію Сократа”, з якої можна дізнатися про деякі аспекти сократівської філософії. “Апологія Сократа” являє собою промову Сократа, яка була виголошена ним на афінському суді в 399 році до н. е..

Філософія в розумінні Сократа – це вчення про те, як варто жити. Метод Сократа сформувався в ході диспутів і бесід, учасником яких він був. Його цікавив насамперед зміст теми, він уникав зовнішніх ефектів і в той же час прагнув підкорити супротивника суб’єктивній діалектиці своїх міркувань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Большая Советская Энциклопедия. Т. 40./За ред. Б.А. Введенского. – М.: Государственное научное издательство “Большая Советская Энциклопедия”, 1957. – 645 с.

2. Вандишев В. М. Риторика: екскурс в історію вчень і понять: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. – 264 с.

3. Горелов А. А. Культурология: Учеб. пособие. – М.: Юрайт – М., 2001. – 400 с.

4. Корнилова Е. Н. Риторика – искусство убеждать. – М., 1988. – 196 с.

5. Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2003. – 311с.

6. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – Л.: «Новий Світ-2000», 2004. – 528 с.