Скачать

Предмет, об’єкти і метод бухгалтерського обліку

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Бухгалтерський облік»

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичне питання. Предмет, об’єкти і метод бухгалтерського обліку

1.1 Предмет бухгалтерського обліку

1.2 Об’єкти бухгалтерського обліку

1.3 Метод бухгалтерського обліку

1.4 Законодавче забезпечення бухгалтерського обліку в Україні

2. Практичне завдання

2.1 Завдання

2.2 Рішення

2.2.1 Баланс підприємства на початок звітного періоду

2.2.2 Кореспонденції рахунків по господарським операціям підприємства в журналі реєстрації господарських операцій

2.2.3 Бухгалтерські рахунки у вигляді Т-моделі

2.2.4 Оборотна відомість по синтетичним рахункам за звітний період

2.2.5 Баланс підприємства на кінець звітного періоду

Висновки

Список використаних джерел

Додаток. Баланс форма № 1

ВСТУП

Бухгалтерський облік є основним видом господарського обліку. Згідно зі статтєю 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» «бухгалтерський облік – процес виявлення, вимірення, регістрації, накопичення, узагальнення, зберігання і передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім і внутрішнім користувачам для прийняття рішень» (7, с.3). Важливі особливості бухгалтерського обліку полягають в тому, що він перш за все вартісний, суцільний і безперервний, документально обґрунтований, використовує властиві йому способи опрацювання інформації.

Згідно з частиною 8 статті 19 Господарського кодексу України «всі суб'єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством» (5, с.19). За даними офіційного сайту Державного комітету статистики України кількість суб'єктів Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) станом на 1 січня 2009 року становила 1228888, а на 1 квітня 2009 року – вже 1235183 (19). Всі учасники ринкової економіки є також користувачами бухгалтерської інформації.

Ціль курсової роботи – вивчення основ організації та ведення бухгалтерського обліку, набуття навичок використання бухгалтерського обліку, користування планом рахунків, складання балансу підприємства на початок і кінець звітного періоду, складання кореспонденції рахунків, бухгалтерських рахунків у вигляді Т-моделі, складання оборотно-сальдової відомості по синтетичних рахунках.

1. ТЕОРЕТИЧНЕ ПИТАННЯ. ПРЕДМЕТ, ОБ’ЄКТИ І МЕТОД БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

1.1 Предмет бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік є певною галуззю практичної суспільної діяльності та самостійною прикладною економічною наукою. Він накопичує, групує і систематизує факти господарської діяльності, є інформаційною базою управління підприємством.

Згідно з визначенням бухгалтерського обліку його предметом є діяльність підприємства. Предметом обліку є не самі об’єкти, а інформація про них, необхідна для управління. Предмет обліку – це факти господарської діяльності, які характеризують стан та використання ресурсів підприємства, процес придбання, виробництва та збуту, розрахункові відносини підприємства з фізичними і юридичними особами, результати діяльності підприємства, формування інформації для внутрішніх і зовнішніх користувачів. Конкретизація поняття «діяльність підприємства» допомагає розкрити зміст предмету бухгалтерського обліку.

Для реалізації поставлених завдань кожен суб’єкт господарювання (підприємство, організація, установа) має у своєму розпорядженні наявні засоби праці і предмети праці. З метою контролю за їх наявністю і рухом засоби праці і предмети праці знаходять своє відображення у бухгалтерському обліку. За допомогою обліку одержують кількісні показники про наявність і рух матеріальних цінностей, грошей, трудових ресурсів та інше, а також одержують якісні показники результативності здійснення господарських процесів.Отже, господарські засоби, якими володіє підприємство, є складовою частиною предмету бухгалтерського обліку.

Всі господарські засоби господарюючого суб’єкта мають різні джерела їх утворення. Одні господарські засоби були внесені засновниками при створенні підприємства, інші були придбані за рахунок власних коштів або позик банків та інших фінансово-кредитних установ. Облік внесків засновників, боргових зобовязань перед кредиторами теж знаходять відображення в бухгалтерському обліку. Виходячи з цього, джерела утворення господарських засобів теж є складовою частиною предмету бухгалтерського обліку.

Діяльність будь-якого підприємства повязана з виконанням ряду господарських операцій. Господарська операція – дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів, зобов’язань та власному капіталі підприємства (7, с.1). Господарські операції можуть бути спрямовані на забезпечення підприємства сировиною і матеріалами, виробництво продукції і надання послуг, реалізацію на ринку готової продукції і послуг. Вони також відображаються у бухгалтерському обліку. Таким чином, одна зі складових частин предмету бухгалтерського обліку – господарський процес, який є частиною кругообігу господарських засобів.

При визначенні предмета бухгалтерського обліку необхідно враховувати, що в обліку відображають господарські факти, які одержали грошову оцінку. Якщо об’єкт неможливо оцінити, то його не можна розглядати як предмет бухгалтерського обліку. Тому під предметом обліку слід розуміти наявність та рух господарських засобів і джерел їх утворення, господарські процеси та результати діяльності, відображені за допомогою грошової оцінки (2, с. 91).

Отже, предметом бухгалтерського обліку є господарські засоби за їх складом і використанням, джерела формування та їх цільове призначення, господарські процеси, що відбуваються на підприємстві (8, с.10), відображені за допомогою грошової оцінки.

1.2. Об’єкти бухгалтерського обліку.

Предмет бухгалтерського обліку складається з окремих елементів, складових, які називають об’єктами. Це господарський факт-процес або факт-явище, для якого виконуються умови: факт вже здійснився; змістовна характеристика його задовольняє або продуктивний, або правовий аспект господарювання, або одно­часно обидва; факт має вартісне (грошове) вираження. Якщо господарський факт-явище або факт-процес не може бути розглянутий одночасно щодо всіх цих ознак, то він не є об’єктом бухгалтерського обліку.

Відповідно до визначення предмету бухгалтерського обліку, його об’єкти за економічним змістом та призначенням можна об'єднати в три групи: господарські засоби (майно), джерела утворення господарських засобів, господарські процеси.

Господарські засоби – майно – це необоротні й оборотні засоби, що належать підприємству, розмір яких відображають у бухгалтерському балансі. Оскільки майно відображають в активі балансу, то прийнято майно називати активами. Активи - ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому (11, с.21) . Активи поділяються за багатьма класифікаційними ознаками, основні з яких наступні: за формами функціонування; за характером участі у процесі обороту; за ступенем ліквідності (2, с. 92). За формами функціонування господарські активи поділяють на нематеріальні, матеріальні, фінансові активи.

Нематеріальний актив - немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований (14, с.78). Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта за групами:

- права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);

- права користування майном (право користування земельною ділянкою відповідно до земельного законодавства, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);

- права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо);

- права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);

- авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп'ютерні програми, бази даних, виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо);

- незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи;

- інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо)(14, с. 78).

Нематеріальні активи переносять свою вартість на витрати виробництва протягом строку їх функціонування шляхом нарахування амортизації за встановленими нормами.

Матеріальні активи – це засоби підприємства, які мають матеріально-речову форму. До групи матеріальних активів підприємства включають основні засоби, незавершене будівництво, запаси.

Основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) (13, с.66). Вартість основних засобів зменшується поступово з їх фізичним і моральним зношуванням. До основних засобів належать: земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар (меблі), тварини, багаторічні насадження, бібліотечні фонди тощо (13, с.68).

Незавершене виробництво – це вартість недобудованих об’єктів, споруд, будівництво яких здійснюють для власних потреб підприємства.

Запаси – це активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності, перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва, утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством (15, с.86). До запасів відносять: виробничі запаси, поточні біологічні активи (тварини на відгодівлі, зернові культури тощо), незавершене виробництво, готову продукцію, товари.

Фінансові активи – це група господарських засобів підприємства у формі готівкових коштів та інших фінансових інструментів, які належать підприємству. До цієї групи належать готівкові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валютах, фінансові інвестиції підприємства в цінні папери та статутні капітали інших підприємств, дебіторська заборгованість різних фізичних і юридичних осіб перед конкретним підприємством за відвантажену їм продукцію, товари чи надані послуги. Фінансові інвестиції та дебіторська заборгованість можуть бути довгостроковими і поточними.

За характером участі у процесу обороту господарські засоби (активи) поділяють на необоротні та оборотні активи.

Оборотні активи – грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу (11, с.22). Оборотні активи всю свою вартість одразу переносять на виготовлену з них продукцію. До них належать виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти в касі й на рахунках у банках.

Необоротні активи – це сукупність майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності підприємства. До необоротних господарських засобів належать належать засоби тривалістю використання більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік): основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, інші необоротні активи.

За ступенем ліквідності господарські засоби (активи) підприємства поділяють на абсолютно ліквідні, ліквідні й малоліквідні.

Ліквідність активів підприємства – це ступінь можливості конвертування їх у грошову форму з метою своєчасного забезпечення платежів підприємства за поточними фінансовими зобов’язаннями (2, с.92). Актив, що може набути грошової форми протягом місяця, назівається високоліквідним або абсолютно ліквідним (кошти та їх еквіваленти, зокрема грошові кошти в національній та іноземних валютах в банках і касі, цінні папери тощо); якщо протягом 2-3 місяців – ліквідним (поточні фінансові вкладення та дебіторська заборгованість, виробничі запаси, готова продукція, товари); протягом 3-6 місяців – малоліквідним (основні засоби, незавершене будівництво, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів). Поняття ліквідності активів використовують при оцінці фінансового стану підприємства та фінансовому аналізі. Форма балансу підприємства в Україні, де відображаються активи, побудована за ступенем зростання ліквідності.

Така класифікація активів підприємства за різними ознаками характеризує їх склад, структуру, а також їх розміщення, тобто вказує на те, куди і в що було вкладено кошти підприємства.

Наявні господарські засоби (активи) підприємства формуються за рахунок власних і залучених коштів. Власні і залучені кошти для формування майна позначають у бухгалтерській літературі словом «пасив». До кінця ХІХ ст. цим словом позначали лише зобов’язання підприємства, тепер – всі джерела формування майна (2, с.94). Джерела формування господарських засобів класифікують на власні та залучені.

До власних джерел формування господарських засобів належать кошти статутного та пайового капіталу (кошти, внесені засновниками на час реєстрації підприємства), додаткового та резервного капіталу, прибутку (одержаного за результатами діяльності). Власний капітал підприємства визначається вартістю його майна – чистими активами – і обчислюється як різниця між вартістю майна (активів) і залучених коштів. До власного капіталу належать: статутний капітал, пайовий та додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, забезпечення та цільове фінансування, доходи майбутніх періодів.

Статутний капітал формується за рахунок сукупності вкладів засновників (власників) у майно підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами (статутом). Розмір статутного капіталу може змінюватись лише за рішенням засновників (акціонерів) за рахунок додаткових вкладень засновників або за рахунок частини прибутку підприємства. Частина статутного капіталу, втілена в основні засоби підприємства, називається основною частиною статутного капіталу або основним капіталом. Частина статутного капіталу, втілена в оборотні засоби підприємства, називається оборотною частиною статутного капіталу або оборотним капіталом (16, с. 27).

Пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарської діяльності.

Додатковий вкладений капітал - це емісійний дохід, дооцінка активів, безкоштовно одержане майно, інший додатковий капітал.

Резервний капітал є джерелом коштів, призначених для покриття передбачуваних у майбутньому можливих видатків, резервів на списання прострочених боргів, гарантійних зобов’язань, збитків тощо. Відрахування до нього здійснюються по досягненні ним розмірів, передбачених установчими документами, але не більше 25% оплаченого Статутного капіталу. Джерело коштів - прибуток. Сума відрахувань до Резервного капіталу не повинна перевищувати 50% прибутку (16, с.28).

Прибуток визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції, робіт і послуг і затратами підприємства, а також нарахуванням податку на прибуток. Складовою частиною прибутку є прибуток від часткової участі в діяльності інших підприємств: дивіденди по акціях, облігаціях та інших цінних паперах, що належать підприємству; одержані штрафи, відшкодування збитків тощо. Нерозподілений прибуток минулих років використовується на поповнення резервного капіталу, на збільшення статутного капіталу, на виплату дивідендів засновникам підприємства та інше.

У бухгалтерському обліку відображають не тільки формування прибутку, а й розподіл прибутку між власниками (нарахування дивідендів), виплати за облігаціями, відрахування в резервний капітал та інше використання. Результатом господарської діяльності підприємства може бути не прибуток, а збиток. Так, за даними офіційного сайту Державного комітету статистики України у січні-лютому 2009р. з загальної кількості підприємств лише 52,8 процентів одержали прибуток від своєї діяльності, а для 43,2 процентів підприємств результатом господарської діяльності у цей період став збиток.

Фінансування є джерелом коштів за рахунок державного бюджету та інших фізичних і юридичних осіб. Фінансування діяльності підприємства з державного бюджету називають бюджетним фінансуванням. Якщо кошти підприємству з тією чи іншою спеціальною метою (науково-дослідні роботи, підготовка кадрів, соціальні потреби) надає організація, установа чи спонсор, то таке фінансування називають цільовим.

Забезпечення майбутніх витрат і платежів – це суми, зарезервовані у встановленому порядку з метою рівномірного включення витрат та платежів до витрат або обороту: суми наступної оплати відпусток (включаючи відрахування на соціальне страхування) працюючих, щорічної винагороди за вислугу років, оплати предметів прокату, витрат на спорудження тимчасових будинків та споруд, виробничих витрат на підготовчі роботи в сезонних галузях промисловості тощо.

До залучених джерел формування господарських засобів належать ті, що тимчасово надаються в користування підприємству, а потім повертаються їх власникам на узгоджених між ними і підприємством умовах. Це кредити банків, позикові кошти під зобов'язання, кредиторська заборгованість. Залучені кошти можуть бути довгостроковими і поточними (короткостроковими) та мають форму зобов’язань. Зобов'язання – заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди (7, с. 3).

Кредити – це позики у грошовій або товарній формах на умовах повернення, що їх надають банки чи інші кредитні установи позичальникові (фізичній або юридичній особі). За користування кредитом сплачують відсоток. Залежно від терміну повернення кредити поділяють на довгострокові (понад рік) і короткострокові (до року).

Зобов'язання за облігаціями – це додатково залучені кошти, які отримує підприємство внаслідок випуску і реалізації (емісії) своїх облігацій на умовах повернення і плати у вигляді премій. Як і кредити банків, вони можуть бути довгостроковими та короткостроковими.

Кредиторська заборгованість – це тимчасово залучені підприємством кошти від фізичних та юридичних осіб, тобто заборгованість підприємства перед іншими фізичними та юридичними особами за отриману від них продукцію, надані ними послуги чи виконані роботи, заборгованість за нарахованими але не сплаченими податками та іншими платежами. Фізичні та юридичні особи, перед якими дане підприємство має кредиторську заборгованість, називаються кредиторами. Третю групу об’єктів бухгалтерського обліку складають господарські процеси. Основними стадіями кругообігу господарських засобів є процеси постачання, виробництва, реалізації.

Процес постачання (купівлі) передбачає витрату підприємством певної частини грошей на закупівлю основних засобів і виробничих запасів – стадія кругообігу, на якій гроші перетворюються в засоби виробництва і ресурси праці. Підприємство в результаті забезпечується матеріальними і трудовими ресурсами. Об’єктами обліку у цьому процесі є витрати на придбання засобів і ресурсів, обсяг їх заготівлі, розрахункові операції з постачальниками.

Процес виробництва – стадія кругообороту, на якій створюють блага шляхом поєднання засобів виробництва з робочою силою (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг). Об’єктами бухгалтерського обліку в процесі виробництва є витрати підприємства на виробництво продукції (амортизація засобів праці, вартість спожитої сировини і матеріалів, оплата праці працівників). Це дозволяє визначити собівартість продукції і проаналізувати її структуру.

Процес реалізації – стадія кругообороту, на якій реалізують вироблену товарну продукцію, і остання набирає грошової форми, що дає можливість продовження наступного операційного циклу кругообороту капіталу. В процесі реалізації об’єктами обліку є витрати, пов’язані з відвантаженням та реалізацією продукції, обсяг відвантаження та реалізації продукції, обчислення доходу та прибутку від реалізації продукції, розрахунки з покупцями та за зобов’язаннями з податковими та іншими органами.

Отже, процеси постачання, виробництва і реалізації є важливими об’єктами бухгалтерського обліку.

1.3 Метод бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік, як і кожна наука, має свій метод. Слово метод (від гр. methodos - дослідження) означає спосіб дослідження явищ, підхід до вивчення явищ, планомірний шлях встановлення істини, взагалі – прийом, спосіб дії. У своїй основі метод є інструментом, за допомогою якого пізнають об’єкт дослідження або предмет науки, яким є бухгалтерський облік.

Економічна теорія є теоретичним підґрунтям, засадою бухгалтерського обліку. Для розкриття сутності бухгалтерського обліку широко використовують загальнонаукові методи: діалектичний, історичний та системний підходи, метод індукції і дедукції.

Діалектичний метод дає змогу кожне питання бухгалтерського обліку пов’язати з іншими питаннями цієї або інших наукових дисциплін. Положення бухгалтерського обліку розглядаються як такі, що змінюються під впливом розвитку науки, техніки та практики, дедалі вдосконалюючи свої визначення й формулювання.

Історичний підхід розглядає облік як продукт історичного становлення і розвитку потреб людини і суспільства. Системний підхід визначає облік як внутрішньо структурований і організований об’єкт. У процесі відображення господарської діяльності економічного суб’єкта використовують методи індукції (від часткового до загального) та дедукції (від загального до часткового).

Поряд із загальнонауковими методами та теоретичною основою бухгалтерський облік має свої специфічні методи (прийоми), обумовлені сутністю самого предмета, технологією обліку, завданнями та вимогами. Метод бухгалтерського обліку – це сукупність спеціальних прийомів, задопомогою яких вивчають його предмет: хронологічного і систематичного спостереження; вимірювання господарських засобів і процесів; реєстрації та класифікації даних з метою їх систематизації; узагальнення інформації з метою звітності.

Ці методи забезпечують суцільне, взаємопов’язане і об’єктивне відображення об’єктів обліку, дають змогу формувати бухгалтерську інформацію для зовнішніх і внутрішніх користувачів. Кожний метод має свої елементи. Методу спостереження відповідають прийоми документування та інвентаризації; вимірювання здійснюють шляхом оцінки і калькулювання;; реєстрація та класифікація (поточне групування) проводяться на рахунках за допомогою подвійного запису; узагальнення інформації з метою звітності відбувається у бухгалтерському балансі та фінансовій звітності (8, с.18).

Документування – спосіб суцільного і безперервного первинного спостереження і відображення об’єктів бухгалтерського обліку (господарських засобів, джерел їх утворення і господарських процесів) у первинних бухгалтерських документах (рахунках, накладних, чеках, ордерах тощо). Це початок і основа облікового процесу, без якого бухгалтерський облік неможливий. Бухгалтерський документ є письмовим свідченням факту здійснення господарської операції, заповненюється з дотриманням вимог, що надають йому юридичної сили. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні, або зведені документи можуть бути складені на паперових, або машинних носіях (7, с.9) .

Інвентаризація – метод підтвердження достовірності даних бухгалтерського обліку. Само слово «інвентаризація» означає латинською мовою «опис майна». Инвентаризація проводиться шляхом описування, підрахунку, виміру, зважування й оцінки всіх залишків засобів і коштів у натурі, виявлення фактичної наявності й стану залишків майна підприємства і зіставлення їх з даними бухгалтерського обліку. Результати проведеної інвентаризації оформлюються документально, що надає юридичної сили отриманим даним. Метою проведення інвентаризацій є встановлення відхилень облікових даних від фактичної наявності господарських засобів. Це метод контролю наявності та руху майна, заборгованості, роботи матеріально відповідальних осіб.

Оцінка – спосіб грошового вимірювання об’єктів бухгалтерського обліку. За допомогою оцінки натуральні і трудові вимірники господарських засобів перераховують у вартісні, які є універсальними для здійснення різного роду порівнянь і проведення аналізу. У бухгалтерському обліку оцінка об’єктів обліку ґрунтується переважно на показнику фактичних витрат на їх створення чи придбання (історичної собівартості). Майно та господарські операції оцінюють шляхом підсумовування проведених витрат. Підприємства і організації ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність лише у національній грошовій одиниці (7, c. 6). Навіть іноземна валюта знаходить оцінку в балансі у національній грошовій одиниці, яка визначається за курсом Національного банку України.

Вартісне оцінювання не завжди може бути визначене та здійс­нене в момент господарського факту. Особливо це стосується різних видів собівартості і передусім фактичної собівартості господарських фактів, явищ (основних засобів, матеріальних цінностей тощо) або процесів (заготівельної діяльності з придбання матеріалів, реалізації продукції). Калькуляція як галузь економічних знань, в якій вивчаються способи (прийоми, методи) обчислення собівартості господарських фактів, є складовою частиною економічної теорії. Калькулювання – це обчислення собівартості виготовлення продукції або виконання робіт, наданих послуг. Суть прийому полягає в тому, що обґрунтовують, визначають і розподіляють витрати, які належать до того чи іншого об’єкта калькулювання (виробу, процесу, замовлення тощо). Облік кругообігу капіталу базується на трьох калькуляціях: собівартості придбання (постачання, закупки), виробничої собівартості та повної собівартості реалізованої продукції.

Для відображення наявності і змін, які відбуваються в структурі господарських засобів та джерел їх утворення, відображення господарських процесів і результатів їх здійснення в бухгалтерському обліку використовують бухгалтерські рахунк – спосіб поточного групування і узагальнення в процесі роботи підприємства економічно однорідних об’єктів обліку, які оформлені відповідними документами (8, с 19). Підставою для записів по рахунках є документи. Рахунки відкриваються на кожен об’єкт бухгалтерського обліку. Інформація, яка збирається на рахунках, детально характеризує зміни, які відбулися з окремими об’єктами бухгалтерського обліку. Сукупність всіх рахунків, на яких знайшли відображення господарські засоби, джерела їх утворення і господарські процеси, складає систему бухгалтерських рахунків, що відображено в «Плані рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій» і «Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій», затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 № 291.

Діяльність кожного підприємства супроводжується змінами, які відбуваються в структурі господарських засобів і джерел їх утворення. Такі зміни знаходять своє відображення на двох видах господарських засобів, на двох видах джерел господарських засобів, на одному виді засобів і одному виді джерел одночасно. Подвійний запис – метод відображення господарської операції на рахунках; техніка бухгалтерського обліку. Він відображає подвійність господарських процесів. Суть його полягає у подвійному відображенні в бухгалтерському обліку кожної господарської операції: за дебетом одного і кредитом іншого рахунка однієї і тієї ж суми. Подвійний запис не тільки важливий технічний, а й контрольний прийом.

Бухгалтерський баланс – спосіб узагальненого групування і відображення господарських засобів і джерел їх утворення у грошовій оцінці на певну визначену дату (8, с. 20). Баланс містить дані для аналізу фінансового стану його активів та ліквідності підприємства. Бухгалтерський баланс показує залишки на рахунках, які характеризують майно суб’єкта господарювання та його власний і залучений капітал. Особливістю бухгалтерського балансу є рівність між загальною вартістю господарських засобів і джерелами їх утворення, що зберігається після здійснення будь-якої господарської операції. Бухгалтерський баланс є однією з основних форм бухгалтерської звітності.

Для контролю виконання затверджених планів і завдань, досягнутих економічних параметрів діяльності підприємства, після закінчення певного облікового періоду (місяць, квартал, півріччя, дев’ять місяців, рік) окрім балансів використовують інши форми звітності. Бухгалтерська звітність –система затверджених Міністерством фінансів України за погодженням їз Державним комітетом статистики України звітних форм, в яких знаходять відображення сукупність взаємопов’язаних показників, які відображають результати роботи суб’єктів господарської діяльності за визначений період і являють собою завершальний етап бухгалтерського обліку (8, с.20). Звітність складається за певними правилами і стандартами на підставі даних рахунків бухгалтерського обліку з певною системою їх групування.

Згідно статті 11 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва) включає «Баланс» (форма № 1), «Звіт про фінансові результати» (форма № 2), «Звіт про рух грошових коштів» (форма № 3), «Звіт про власний капітал» (форма № 4) та примітки до звітів. Для суб'єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності національними положеннями (стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі «Балансу» і «Звіту про фінансові результати» (7, с 10).

Методичні прийоми бухгалтерського обліку взаємопов’язані, доповнюють один одного і в сукупності становлять одне ціле – метод бухгалтерського обліку.

1.4 Законодавче забезпечення бухгалтерського обліку в Україні

Бухгалтерський облік спирається на широку законодавчу базу, яка регулює діяльність підприємств, організацій і установ. Правова регламентація розглядається не тільки як метод, а і як принцип управління. Тому юридичні науки, правові дисципліни формують правове поле бухгалтерського обліку підприємств, організацій і установ. Перш за все, бухгалтерський облік, як будь-яка діяльність в Україн, регламентується Конституцією України, яку прийнято на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.

Суб’єктами бухгалтерського обліку є підприємства, організації, установи. Основні принципи господарювання визначаються Гоподарським кодексом України, прийнятим Верховною Радою України 16 січня 2003 року, №436-IV.

Специфічними нормативними актами, що стосуються безпосередньо бухгалтерського обліку та фінансової звітності, є Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999р. № 996-XIV; Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419 «Про затвердження Порядку подання фінансової звітності», Наказ Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291 «Про затвердження Плану рухунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування». Також деякі конкретні питання бухгалтерського обліку регулюються Національними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. На теперішній час затверджено наказами міністерства фінансів України 32 таких положення.

Крім законодавчих актів, в бухгалтерському обліку використовуються нормативні документи, затверджені Міністерсьвом фінансів України: інструкції, роз’яснення, методичні вказівки.