Скачать

Правові засади банківського регулювання та банківського нагляду

Дипломна робота

З банківського права України

На тему: "Правові засади банківського регулювання та банківського нагляду"

Київ 2011 р.

План

Вступ

Розділ І. Загальна характеристика банківського регулювання та банківського нагляду

1.1 Поняття та методи банківського регулювання

Розділ ІІ. Окремі форми та методи банківського регулювання та нагляду

2.1 Порядок створення комерційних банків, відкриття філій, представництв та відділень

2.2 Проведення інспектування комерційних банків в Україні

Розділ ІІІ. Порядок реорганізації та ліквідації комерційних банків

3.1 Реорганізація комерційних банків

3.2 Порядок здійснення добровільної реорганізації

3.3 Примусова реорганізація проблемних банків

3.4 Ліквідація комерційних банків

3.5 Особливості ліквідації банку в разі його неплатоспроможності

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Як відомо, надійне та ефекгивне функціонування банківської системи держави є необхідною умовою економічної стабільності в цілому. З метою забезпечення стабільності банківського сектору у державі має бути організована адекватна система регулювання у зазначеній сфері. Державне управління в сфері банківської діяльності здійснюється шляхом реалізації уповноваженими органами держави функцій банківського регулювання та банківського нагляду. Необхідно зазначити, що у юридичній науці існують різні позиції щодо співвідношення понять "банківське регулювання" та "банківський нагляд". Наприклад, на думку В.П. Полякова, банківське регулювання - це система заходів, за допомогою яких держава через центральний банк забезпечує стабільне та безпечне функціонування банківської системи. Тобто, він вважає, що банківське регулювання є більш широким терміном. Іншу позицію займає В.Л. Кротюк. На його думку, це різні види діяльності щодо виконання завдання забезпечення надійного та стабільного функціонування банків, які доповнюють один одного.

Законодавче визначення вказаних термінів міститься у Законі України "Про Національний банк України". Так, згідно з цим Законом банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Банківський нагляд - це система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність, законодавства України і встановлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.

банківське регулювання нагляд україна

Тобто, банківське регулювання, на думку законодавця, полягає у встановленні "правил гри" на ринку банківських послуг, тоді як банківський нагляд - у контролі за їх дотриманням.

З нашої точки зору, термін "регулювання" по відношенню до банківської діяльності ми можемо розглядати у широкому та у вузькому розумінні. У широкому розумінні державне регулювання в сфері банківської діяльності якраз і включає всю систему заходів, які вживаються уповноваженими органами держави для забезпечення сталого та надійного функціонування банківського сектора. У вузькому розумінні банківське регулювання - це діяльність уповноважених органів, яка полягає у виданні правових актів у сфері банківської діяльності.

Розділ І. Загальна характеристика банківського регулювання та банківського нагляду1.1 Поняття та методи банківського регулювання

Відповідно до статті 61 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк здійснює державне регулювання діяльності банків у формах, визначених Законом України "Про банки і банківську діяльність", як безпосередньо, так і через створений ним орган банківського нагляду.

Правові акти в сфері банківської діяльності прийнято поділяти на акти так званого пруденційного (або інакше "розумного") регулювання та акти економічного регулювання. До пруденційного регулювання відносять видання правових актів, метою яких є мінімізація можливих ризиків банків і забезпечення стійкості та здоров'я як окремої банківської установи, так і системи у цілому.

До економічного регулювання відносять регулювання, спрямоване на досягнення економічних цілей (сюди можна віднести, наприклад, норми обов'язкових резервів). Так, відповідно до статті 58 Закону України "Про Національний банк України" з метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків Національний банк відповідно до визначеного ним порядку встановлює для них обов'язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з капіталом, ліквідністю, наданням кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком. Про подальші зміни нормативів та методики їх розрахунку Національний банк офіційно повідомляє не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію. Згідно із статтею 59 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків. Резерви для покриття можливих фінансових ризиків, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок доходу до оподаткування відповідно до законодавства України.

З метою реалізації зазначених вимог Закону України "Про Національний банк України", а також Закону України "Про банки і банківську діяльність" постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 р.368 затверджена Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні. Цією Інструкцією встановлено порядок визначення регулятивного капіталу банку та такі економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками:

нормативи капіталу:

мінімальний розмір регулятивного капіталу;

адекватність регулятивного капіталу;

адекватність основного капіталу;

- нормативи ліквідності:

миттєва ліквідність;

поточна ліквідність;

короткострокова ліквідність;

нормативи кредитного ризику:

максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента;

великих кредитних ризиків;

максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру;

максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам;

нормативи інвестування:

інвестування в цінні папери окремо за кожною установою;

загальної суми інвестування;

норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку.

Базою для розрахунку економічних нормативів є регулятивний капітал банку. Якщо операції здійснюються банком за рахунок капіталу згідно з вимогами вказаної Інструкції, то такі операції не включаються до розрахунку економічних нормативів. Обов'язкові резерви створюються комерційними банками відповідно до Положення про порядок визначення та формування обов'язкових резервів для банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 21 квітня 2004 р.172. Згідно з цим Положенням Національний банк України використовує нормативи обов'язкового резервування як один із монетарних інструментів для регулювання обсягів грошової маси в обігу та управління грошово-кредитним ринком без нарахування процентів за залишками коштів, що формують обов'язкові резерви.

Зобов'язання щодо дотримання нормативів обов'язкового резервування коштів та порядку їх формування виникає в банків із часу отримання ними банківської ліцензії.

Порядок визначення та формування обов'язкових резервів установлюється єдиним для всіх банків України.

Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти, за винятком кредитів, одержаних від інших банків та іноземних інвестицій, залучених від міжнародних фінансових організацій, а також коштів, залучених на умовах субординованого боргу.

Банки формують обов'язкові резерви, виходячи із встановлених нормативів обов'язкового резервування до зобов'язань щодо залучених банком коштів, у цілому за зведеним балансом банку - юридичної особи з урахуванням усіх філій.

Норматив обов'язкових резервів установлюється єдиним для всіх банків. За спеціалізованими банками можуть установлюватися окремі нормативи обов'язкового резервування.

Національний банк може встановлювати для різних видів зобов'язань диференційовані нормативи обов'язкового резервування залежно від:

1. строку залучення коштів (короткострокові зобов'язання банку, довгострокові зобов'язання банку);

2. виду зобов'язань у розрізі валют (національна, іноземна) (у тому числі в банківських металах).

Формування та зберігання банками коштів обов'язкових резервів здійснюється в національній валюті на кореспондентському рахунку банку в Національному банку. За умови переведення банку в режим формування обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку сума обов'язкових резервів перераховується банком на окремий рахунок в Національному банку.

Залежно від стану грошово-кредитного ринку та прогнозу його подальшого розвитку Правління Національного банку приймає окремі рішення щодо:

звітного періоду резервування;

нормативів обов'язкового резервування;

складу зобов'язань банку (об'єкт резервування), до яких встановлюються нормативи обов'язкового резервування;

обсягу обов'язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку.

Обсяг обов'язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку, установлюється для звітного періоду резервування в процентному відношенні (20-80 %) до суми обов'язкових резервів за попередній звітний період резервування, визначеної без урахування покриття будь-якими активами банку.

Національний банк окремим рішенням Правління Національного банку може встановлювати на відповідні звітні періоди резервування розмір та вид активів, що можуть зараховуватися для покриття обов'язкових резервів. Про будь-які зміни в порядку визначення та формування банками обов'язкових резервів Національний банк повідомляє банкам.

Правові засади банківського нагляду

Як відмічається у юридичній літературі, банківський нагляд є системою, якою користується держава, щоб гарантувати стабільність фінансової системи, її безпеку та здоров'я.

Відповідно до Закону України "Про Національний банк України" головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Необхідно зазначити, що функція банківського нагляду покладається переважно на центральний банк відповідної країни. Поряд з цим у деяких країнах цю функцію виконують інші органи. Зокрема, у США, Німеччині, Франції, Японії та деяких інших країнах центральний банк здійснює банківський нагляд разом з іншими державними органами. В окремих країнах міністерство фінансів намагається контролювати всі важливі аспекти фінансової системи. Іншим варіантом є незалежне агентство, що здійснює банківський нагляд та відповідальне перед президентом країни або парламентом.

Як справедливо відмічає О.П. Орлюк, організація банківського нагляду в рамках центрального банку має переваги в тому випадку, якщо банківський нагляд позбавлений політичного тиску; інформація, що отримується в процесі контролю, надається особам, що управляють грошовою політикою; інспекція має адекватні кошти, зокрема через прямі бюджетні асигнування. Тоді контрольна функція центрального банку виконується з більшою обережністю, бо пов'язана також і з функцією грошово-кредитного регулювання, ніж якщо інспекція буде відокремлена в автономне утворення, що діє в межах, чітко визначених законодавством. Якщо проаналізувати загальну практику діяльності органів банківського нагляду та його місце в системі органів управління, то можна дійти такого висновку.

Як ми вже з'ясували, в Україні банківське регулювання та банківський нагляд є функціями центрального банку України - Національного банку України".

У Законі України "Про Національний банк України" не визначені принципи банківського нагляду. Проте, звертаємо увагу, що основні принципи банківського нагляду сформульовані на міжнародному рівні та повинні обов'язково дотримуватися в Україні. Мова йде про Основні принципи банківського нагляду Базельського комітету.

Базельський комітет був створений Керуючими центральних банків країн Групи Десяти в кінці 1974 року, які збираються 4 рази на рік. Для вирішення конкретних завдань він також має близько 25 технічних робочих груп та спеціальних комісій, які також регулярно проводять зустрічі. Члени Комітету приїжджають з Бельгії, Канади, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Люксембургу, Голландії, Іспанії, Швеції, Швейцарії, Великобританії та Сполучених Штатів Америки. Країни представляють їхні центральні банки а також органи державної влади, відповідальні за пруденційний нагляд в сфері банківської діяльності, у випадку, якщо ці функції не здійснює центральний банк.

Комітет не є наднаціональним наглядовим органом і його висновки не мають юридичної сили. Проте він формулює наглядові стандарти та інструкції, а також дає рекомендації щодо застосування найкращого досвіду, очікуючи, що відповідні органи влади держав-членів будуть вживати відповідних заходів для впровадження його рекомендацій у свої національні системи. У зв'язку з цим Комітет визначає лише загальні стандарти, без деталізації порядку гармонізації процедур нагляду державами-членами.

Комітет звітує перед Керуючими Групи Десяти та погоджує з ними свої основні проекти. Крім того, враховуючи, що до складу Комітету входять представники не тільки центральних банків, а й інших органів, рішення, які ним приймаються, враховують позиції багатьох національних органів влади, що не входять до системи центральних банків. Ці рішення стосуються широкого кола фінансових питань. Однією з найважливіших цілей Комітету є заповнення прогалин у міжнародній системі нагляду шляхом дотримання двох основних принципів:

1) жодне банківське утворення не повинне уникнути нагляду;

2) нагляд має бути адекватним. Для досягнення цієї мети Комітет, починаючи з 1975 р., прийняв цілу низку документів.

У 1988 р. Комітет вирішив презентувати базову систему заходів, яка іменується Базельська Головна Угода (Вазеї Сарііаі Ассопі). Ця система передбачала запровадження до кінця 1992 р. заходів, спрямованих на мінімізацію кредитних ризиків, які включали забезпечення мінімального капіталу в розмірі від 8 %. Починаючи з 1988 р., ця система була поступово презентована не лише у державах-членах, але і в інших державах, в яких активно функціонують міжнародні банки. У червні 1989 р., з метою заміни Угоди, Комітет підготував зміни до Нової Основної Системи Відповідності. Запропонована основна система включає три принципи: вимоги щодо мінімального капіталу, спрямовані на удосконалення правил, встановлених в Угоді; нагляд за внутрішнім процесом створення організацій та адекватності капіталу; ефективне використання оприлюднення з метою посилення дисципліни на ринку як доповнення заходів нагляду. В результаті широкої співпраці з банками та промисловими групами 26 червня 2004 р. була прийнята доопрацьована система заходів. Цей текст став основою для розроблення національних правил та для завершення банками підготовчих заходів щодо імплементації нової системи заходів.

Через декілька років Комітет почав більш інтенсивно поширювати стандарти нагляду по всьому світі. У тісній співпраці з багатьма наглядовими органами держав, які не є членами Групи Десяти, Комітет у 1997 р. розробив "Основні Принципи Ефективного Банківського Нагляду" (Соге Ргіпсіріез юг ЕгГєспує Вапкігщ Зирегуізіоп), які являють собою загальний план ефективної системи нагляду. Для запровадження їх та оцінки Комітет у жовтні 1999 р. прийняв "Методологію основних принципів" (Соге Ргіпсіріез Меіпо<іо1о§у).

З метою залучення до роботи у Базелі більш широкого кола країн Комітет постійно організовує контакти та співпрацю між членами та іншими наглядовими органами влади. Він поширює серед наглядових органів по всьому світі друковані та недруко-вані матеріали. У багатьох випадках наглядові органи держав, які не є членами Групи Десяти, публічно демонструють свою прихильність до проектів Комітету. Контакти стали більш щільними, чому дуже сприяє Міжнародна Конференція Органів Банківського Нагляду, яка проводиться кожні два роки.

Секретаріат Комітету підтримується Банком Міжнародних Розрахунків у Базелі. Секретаріат складається з дванадцяти членів - професійних контролерів з органів держав-членів, які здійснюють свої повноваження на умовах тимчасового відрядження. Крім супроводження роботи Комітету та його численних підкомітетів Секретаріат також надає рекомендації наглядовим органам у всіх країнах Основні Базельські Принципи включають двадцять п'ять основних Принципів, які необхідні для того, щоб система нагляду була ефективною. Принципи стосуються:

Передумов ефективного банківського нагляду - Принцип 1

Ліцензування та структури - Принципи 2-5.

Пруденційного регулювання та вимог - Принципи 6-15.

Методів діючого банківського нагляду - Принципи 16-20.

Вимог до інформації - Принцип 21.

Формальних повноважень наглядових органів - Принцип 22.

Міжнародної банківської діяльності - Принципи 23-25.

Крім самих Принципів документ включає пояснення різноманітних методів, які наглядові органи можуть використовувати з метою їх імплементації. Національні органи повинні застосовувати Принципи у процесі нагляду за всіма банківськими організаціями в межах їхньої юрисдикції. Принципи є мінімальними вимогами та у багатьох випадках держави повинні вживати додаткових заходів залежно від конкретних умов та ризиків, які існують у фінансових системах відповідних держав. Базельські Основні Принципи мають бути основою для наглядових та інших публічних органів влади в усіх країнах та на міжнародному рівні. Вони призначені для національних наглядових органів, більшість з яких активно шукають шляхи зміцнення їхнього існуючого наглядового режиму. Шляхом використання цього документа вони повинні переглянути існуючі у них заходи нагляду та ініціювати програму, призначену для впровадження принципів, настільки швидко, наскільки це можливо в умовах відповідної правової системи. Принципи розроблені таким чином, щоб наглядові органи, регіональні групи контролерів та ринок у цілому могли їх перевіряти. Базельський Комітет відіграє роль, разом з іншими зацікавленими організаціями, у моніторингу процесу, який здійснюється окремими країнами щодо імплементації Принципів. Бажано, щоб Міжнародний Валютний Фонд, Всесвітній банк та інші зацікавлені організації використовували Принципи в окремих країнах, яким надається підтримка, для зміцнення їхніх наглядових заходів у відповідності з роботою, спрямованою на забезпечення макроекономічної та фінансової стабільності Система та складові елементи банківського нагляду

Як ми вже з'ясували, банківський нагляд в Україні здійснюється Національним банком України. Система банківського нагляду визначена у Положенні про структуру системи банківського нагляду Національного банку України та його повноваження щодо адекватного реагування на порушення в діяльності комерційних банків, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 17 листопада 1997 р. № 380. Згідно з цим Положенням система банківського нагляду скоординована за вертикаллю і функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь Національного банку України. До системи банківського нагляду в Україні включаються:

Відділ банківського нагляду територіального управління.

Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків при територіальному управлінні НБУ.

Начальник територіального управління НБУ.

Відповідні департаменти банківського нагляду НБУ.

Заступник голови Правління НБУ.

Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків НБУ.

Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків діє на підставі Положення про Комісію Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 9 листопада 1998 р. № 470.

До завдань Комісії, зокрема, відноситься:

Забезпечення стабільності та надійності банківської системи, а також захисту кредиторів і вкладників банків.

Визначення пріоритетних питань діяльності банківськогосектора економіки та напрямів їх вирішення.

Проведення політики пруденційного банківського нагляду зметою забезпечення підтримки довіри суспільства до банків.

Розроблення стратегії і тактики банківського нагляду, вибірдієвих інструментів для здійснення інтегрованого нагляду за банками.

Вдосконалення процесів, що запроваджуються з метою забезпечення монолітності, послідовності та консолідованості нагляду.

Сприяння наданню необхідних повноважень відповіднимрівням системи банківського нагляду для забезпечення її чіткоїроботи, в тому числі щодо удосконалення потоків інформації, координації зусиль у системі банківського нагляду, делегування повноважень, подальшого розвитку процедур щодо своєчасногой ефективного прийняття рішень та реагування тощо.

Сприяння законодавчому забезпеченню діяльності банківського нагляду, ініціювання нових і удосконалення чинних законів та нормативних актів, опрацювання пропозицій, що надходять із зовнішніх джерел, періодичний перегляд загальної інфраструктури банківського законодавства.

Розроблення методологій, які забезпечуватимуть Голову Національного банку України, членів Правління та керівництвобанківського нагляду усіх рівнів необхідною інформацією простан банківської системи, тенденції фінансового розвитку, розроблення системних питань та запланованого реагування.

Розроблення заходів щодо запобігання злочинності та правопорушенням у банківській системі.

Накопичення міжнародного досвіду та організація співробітництва з питань банківського нагляду з міжнародними організаціями іналагодження контактів з національними наглядовими інстанціями.

Проведення підготовки кваліфікованих висновків про проектизаконів України та нормативні акти Національного банку України.

Проведення комплексної оцінки фінансово-економічногостану банківської системи в цілому, визначення тенденцій її розвитку та надання пропозицій Правлінню Національного банкуУкраїни щодо адекватного реагування.

Ефективний банківський нагляд повинен складатися з дистанційного та інспекційного нагляду (16 принцип Основних принципів банківського нагляду Базельського комітету).

Банківський нагляд включає в себе вступний контроль, дистанційний або документарний контроль та інспектування на місцях. Вступний контроль є найбільш важливою частиною банківського нагляду, оскільки він обмежує можливість здійснення банківських операцій лише тими суб'єктами, які мають ліцензію на право зайняття банківською діяльністю91. Як справедливо відмічає Кротюк В.Л., новостворені банки найбільш вразливі щодо розорення, тому контроль при вступі до ринку банківських послуг має дуже важливе значення.

Вступний контроль включає два етапи:

1) реєстрація комерційного банку;

2) ліцензування комерційного банку.

Наступними стадіями наглядової діяльності є дистанційний контроль (в Україні він ще називається безвиїзним) та інспектування. Залежно від системи нагляду в різних країнах віддаються переваги одному або іншому із зазначених способів. Проте у більшості країн застосовується змішана форма, при якій поєднується дистанційний контроль та інспектування на місцях, причому у тісній взаємодії з органами внутрішнього і зовнішнього аудиту93. Далі ми більш детально зупинимося на основних вимогах до відповідних складових банківського нагляду.

Розділ ІІ. Окремі форми та методи банківського регулювання та нагляду2.1 Порядок створення комерційних банків, відкриття філій, представництв та відділень

Основні засади створення та ліцензування комерційних банків закріплені у Законі України "Про банки і банківську діяльність", які потім конкретизуються у відповідних нормативно-правових актах Національного банку України. Порядок державної реєстрації банків регламентується Положенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 31 серпня 2001 р.375, з наступними змінами та доповненнями. Розглянемо основні вимоги законодавства до створення банків, їх філій, представництв та відділень.

Вимоги до учасників банку. Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан. Вимоги щодо ділової репутації та задовільності фінансового стану засновників і акціонерів (пайовиків), що набувають істотної участі у банку, встановлюються Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Вимоги до назви банку. Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" слово "банк" та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та законодавства України. Не дозволяється використовувати для найменування банку назву, яка повторює вже існуючу назву іншого банку або вводить в оману щодо видів діяльності, які здійснює банк. Вживання у найменуванні банку слів "Україна", "державний", "центральний", "національний" та похідних від них можливе лише за згодою Національного банку України.

Національний банк України має право відмовити у використанні банком запропонованого найменування за наведених у законі підстав. Підрозділ банку використовує найменування лише того банку, підрозділом якого він є. До назви структурного підрозділу банку може додаватися найменування місцезнаходження цього підрозділу.

Вимоги до статуту банку. Статут банку складається з урахуванням положень законів, якими встановлені вимоги до статуту певної організаційно-правової форми, а також з урахуванням спеціальних вимог, визначених Законом України "Про банки і банківську діяльність". Так, відповідно до статті 16 цього Закону статут банку обов'язково має містити інформацію про:

найменування банку;

його місцезнаходження;

організаційно-правову форму;

види діяльності, які має намір здійснювати банк;

розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій (документарна або бездокументарна), кількість акцій, що купуються акціонерами;

структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень;

порядок реорганізації та ліквідації банку відповідно до вимог Закону;

порядок внесення змін та доповнень до статуту банку;

розмір та порядок утворення резервів та інших загальнихфондів банку;

порядок розподілу прибутків та покриття збитків;

положення про аудиторську перевірку банку;

положення про органи внутрішнього аудиту банку.

Порядок державної реєстрації банків.

Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України.

Уповноважені засновниками банку особи подають Національному банку для державної реєстрації такі документи:

заяву про реєстрацію банку;

установчий договір (крім державного банку);

статут банку;

рішення про створення банку (протокол установчих зборів або Постанову Кабінету Міністрів про створення державного банку);

бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно із встановленими Національним банком вимогами;

інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;

бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звіт них періоди (квартали) - для учасників - юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік)

для учасників - фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України;

нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;

копії звіту про проведення відкритої підписки на акції - для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;

відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.

Національний банк України у тижневий термін з дати подання документів для державної реєстрації відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників та інших учасників банку. Рішення про державну реєстрацію або про відмову в державній реєстрації банку приймається Національним банком України не пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакета документів. Національний банк України може вимагати від заявника виправлення недоліків у поданих документах.

Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи. Національний банк видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою формою. Законом встановлені особливості державної реєстрації банків з іноземним капіталом. Зокрема, передбачено додатковий перелік документів, які подаються для реєстрації банку.

Таким чином, враховуючи спеціальний статус банків, законодавством передбачено особливості їх державної реєстрації. Поряд з цим звертаємо увагу на існуючу колізію у законодавстві з приводу державної реєстрації банків, яка виникла у зв'язку з набранням чинності 1 липня 2004 р. Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ. Зазначений Закон прийнято з метою спрощення процедури державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців. Проте, як засвідчила практика застосування його норм, нечіткість формулювань скоріше ускладнила цю процедуру, ніж спростила її. Не стала винятком і процедура державної реєстрації банків. Так, відповідно до статті З цього Закону його дія поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців. У другій частині цієї статті передбачено, що Законом можуть бути встановлені особливості державної реєстрації об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок), благодійних організацій, партій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансових установ (у тому числі кредитних спілок), бірж, а також інших установ та організацій. Виходячи із наведеного положення можна зробити висновок, що встановлений цим Законом порядок державної реєстрації юридичних осіб не поширюється на банки.

Проте у зазначеній статті міститься ще і третя частина, проаналізувавши яку можна зробити зовсім протилежний висновок. У вказаній частині зазначено, що об'єднання громадян (у тому числі професійні спілки), благодійні організації, партії, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, банки, торгово-промислові палати, фінансові установи (у тому числі кредитні спілки), біржі, інші установи та організації, для яких законом встановлені особливості державної реєстрації, набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому цим Законом. Отже, згідно з цим Законом банки повинні обов'язково пройти державну реєстрацію, яка здійснюється професійним державним реєстратором у державній адміністрації за місцезнаходженням відповідного банку. При цьому, виходячи зі змісту частини 2 статті 3 цього Закону для банків залишається чинною встановлена Законом України "Про банки і банківську діяльність" процедура державної реєстрації та ліцензування банків. Таким чином, на сьогодні банки повинні бути включені і до Державного реєстру банків, який ведеться Національним банком України, і до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та підприємців, записи до якого вносяться державними реєстраторами. При застосуванні норм Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" та Закону України "Про банки і банківську діяльність" в частині державної реєстрації банків виникає питання, у якій послідовності має здійснюватися ця процедура. Виходячи з того, що Законом України "Про банки і банківську діяльність" передбачено спеціальні вимоги для реєстрації банку (вимоги до назви банку, керівника, фінансовий стан учасників тощо), логічним є проведення спочатку державної реєстрації у Національному банку України, а потім - у державного реєстратора. Проте це має бути чітко визначено у законодавстві.

Звертаємо увагу, що роз'яснення щодо процедури реєстрації комерційних банків надані у спільному листі Національного банку України та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 30.12.2004 р. №9200 "Про включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців даних про банки, змін до їх статутів та відомостей про відокремлені підрозділи банків".

У листі роз'яснено порядок внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців діючих банків, етапи реєстрації новостворених банків, а також внесення змін до установчих документів. Так, передбачено, що діючі банки для внесення відомостей про банки як юридичні особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців подають державному реєстратору реєстраційну картку встановленого зразка, копію свідоцтва про державну реєстрацію банку, виданого Національним банком, та пред'являють оригінал цього свідоцтва. На підставі відомостей, наведених в реєстраційній картці, державний реєстратор вносить запис до Єдиного державного реєстру та видає свідоцтво єдиного зразка про державну реєстрацію банку як юридичної особи. При цьому реєстраційний збір за включення даних до Єдиного державного реєстру з діючих банків не стягується.

Для проведення державної реєстрації банку як новоствореної юрид