Скачать

Особливості побудови тренувального процесу лижників-гонщиків до гонок з дуатлону

Курсова робота

Особливості побудови тренувального процесу лижників-гонщиків до гонок з дуатлону

Вступ

Актуальність роботи. Останнім часом в лижних перегонах сталося багато нововведень. Введено спринтерські перегони і естафету, гонку-дуатлон і масові старти. У свою чергу, введення нових дисциплін призводить до удосконалення організаційно-методичних основ спортивній підготовці.

Основні дослідження в лижних перегонах спрямовані на побудови тренувального процесу в різних складових з урахуванням класичного і конькового стилю пересування на лижах на традиційних дистанціях. В той же час, досліджень, в яких розглядатися нові лижні дисципліни недостатньо.

У роботах цілого ряду вчених (М.А. Аграновского, 1980 – 1982; В.І.Акімова, 1985; М.Ф. Атонова, 1977; Б.І. Бергмана, 1989 – 2000; В.Д.Євстратова, Г.Б. Чукардина, Б.І. Сергєєва, 1989; О.І. Камаева, М.В.Блєщунова, В.В. Мулика, 1989; П.К. Колчіна, 1986; В.М. Манжосова, 1986; В.В. Мулика, 2002; І.Г. Огольцова, 1997; Ф.П. Суслова, 1995; С.К.Фоміна, 1986) розглядається питання про підготовку до участі в перегонах класичним стилем та ковзанярськими ходами. Тоді як спеціальних же досліджень по підготовці до гонки-дуатлону, в доступній нам літературі, ми не зустріли.

Відсутні дослідження, що стосуються практичних рекомендацій підготовки кваліфікованих лижників-гонщиків до участі в змаганнях по дуатлону, останніми роками зазнала зміни методика підготовки спортсменів, в основу якої покладені індивідуальні анатомо-фізіологічні, біологічні і психологічні особливості організму спортсменів.

Виходячи з вище приведеного очевидно, що наукове і практичне обгрунтування і розробка системи підготовки лижників-гонщиків з урахуванням участі в гонке-дуатлоне є актуальною темою досліджень.

Мета роботи: визначити вплив на організм лижників-гонщиків навантаження в наслідок участі в гонці з дуатлону.

Задачі дослідження:

1. Здійснити аналіз сучасного стану методики підготовки лижників-гонщиків до участі в перегонах класичним і ковзанярським стилями пересування.

2. Виявити вклад різних складових в спортивний результат гонки з дуатлону.

3. Розробити антропометричні модельні характеристики лижників-гонщиків високої кваліфікації, що дозволяють показувати високі результати в гонках з дуатлону.

Предметом досліджень є тренувальний процес кваліфікованих лижників для участі в гонці з дуатлону.

Об'єктом досліджень була методика підготовки кваліфікованих лижників-гонщиків до гонки-дуатлону.

Гіпотеза. Аналізуючи вплив на лижників-гонщиків навантаження в наслідку участі в гонки з дуатлону, ми пропонуємо:

Ø виявити різницю між однойменими лижними ходами різних стилів пересування;

Ø визначити вклад різних складових підготовки до гонки з дуатлону;

Ø розробити антропометричні моделі спортсменів, які успішно змагаються в гонках класичним та ковзанярським стилем пересування на лижах.

Все це значною мірою позитивно сприяє на спортивні показники в змаганні з дуатлону.

Розділ 1. Вплив навантажень різної спрямованості на організм лижників-гонщиків під час змагань

1.1 Вплив навантажень на функціональну систему лижників-гонщиків

Особливістю лижних перегонів є різко виражений змінний характер рельєфу дистанцій, на якому вони проводяться. Це робить істотний вплив на функціонування організму спортсменів. Проведеними дослідженнями встановлений тісний зв'язок між значенням ЧСС і профілем траси. Різниця між найбільшим і найменшим значенням складає до 14-20уд∙хв-1 (58).

Встановлено, що середньо дистанційний пульс у кожного спортсмена індивідуальний і з часом не міняється. Він не залежить від способів пересування – класичного або ковзанярського стилю (21, 38). За даними авторів, середньо дистанційний пульс лижників-гонщиків залежно від індивідуальних можливостей коливається від 156+2 до 192+3 уд∙хв-1. Причому кожен з вказаних рівнів діяльності серцево-судинної системи здатні забезпечити досить високий рівень спортивного результату. Але, враховуючи те, що при менш напруженому навантаженні протікання процесів енергозабезпечення набагато ефективніше, оптимальна зона середньо дистанційною ЧСС може бути в діапазоні 170-180 уд∙хв-1.

Таким чином, в лижних перегонах, разом з середньо дистанційними даними, важливу роль грає варіативна цих показників, що пред'являє особливі специфічні вимоги до функціональних систем організму спортсменів. Особливості вимоги до функціональних систем організму спортсменів при інтенсивності тривалому навантаженню на витривалість представлені в таблиці 1.1. (48).

Таблиця 1.1 Вимоги до систем організму при навантаженні на витривалість (за данними Мищенко В.С.)

На нашу думку енерговитрати при пересуванні на лижах залежать від рельєфу місцевості, тривалості дистанції, якості інвентаря і мастила, ефективності застосування лижних ходів на окремих ділянках траси, спортивної кваліфікації і інших чинників.

Лижні перегони вимагають розвитку загальної і швидкісної витривалості, а також сили. Ефективність роботи м'язів нижніх і верхніх кінцівок обумовлена розвитком їх силових якостей.

Рухи лижника на дистанції різноманітні і складні по координації. Спортсмен повинен не лише володіти навичками, що забезпечують пересування різними способами по рівнині і що дозволяють долати підйоми і спуски, але і уміти використати ці рухові навички в складних умовах, іноді при миттєвій зміні рельєфу і напрям траси (22).

При пересуваннях на лижах в роботі беруть участь майже усі м'язи тіла. Тому лижники, як правило, відрізняються рівномірним розвитком мускулатури (43).

М'язи лижника мають бути адаптовані до роботи, як в аеробних, так і в анаеробних умовах (60).

Дихальні м'язи виконують при лижних перегонах інтенсивну і тривалу роботу, що вимагає значного їх розвитку. У зв'язку з цим лижники мають велику життєву місткість легенів.

Для досягнення високих результатів в лижних перегонах спортсмени повинні мати високу, аеробну продуктивність. У кваліфікованих лижників, за даними П.О. Астранда (15), величина МПК рівна біля 75-86 мл∙хв-1кг-1, у жінок – біля 60-65 мл∙хв-1кг-1.

Численні дослідження показали, що для досягнення високих результатів на світовій арені лижник повинен мати МПК не менше 80 мл∙мин-1кг-1, а лижниця - не менше 70 мл∙хв-1кг-1.

Споживання кисню при лижній гонці не залишається постійним. На рівнині воно підтримується на рівні 80-82% від МПК, при підйомах підвищується до 90-95%, на спусках, особливо довгих і пологих, стає нижче 80%. У кваліфікованих лижників, що досконало володіють технікою, на підйомах споживання кисню підвищується в середньому до 87% від МПК, на спусках знижується до 62% (46).

Чим більше величини МПК у лижника, тим відносно вище його швидкість змагання. Проте, незважаючи на велике значення МПК, високий результат в лижних перегонах не може бути досягнутий без високих анаеробних можливостей організму і досконалої техніки рухів (60).

На дистанціях 30км і 50км сумарний кисневий запит досягає багатьох сотень літрів. Це пояснюється залученням до роботи при бігу на лижах великих м'язових груп, що не лише збільшує кисневий запит, але і дещо полегшує споживання кисню. Участь в роботі великих м'язових груп забезпечує при бігу на лижах краще використання кисню артеріальної крові, що веде до підвищення артеріально-венозної різниці. Це полегшує вступ кисню з альвеолярного повітря в кров. Утворенню оксигемоглобіну в легенях сприяє вступ в них холодного повітря. Підвищена ж температура в працюючих м'язах сприяє його дисоціації. Усі ці чинники, полегшуючи споживання кисню, забезпечують можливість лижникові працювати при відносно стійкому стані (19, 43, 61).

Кисневий борг утворюється у лижників головним чином при підйомах в гору і збільшенні швидкості бігу на рівнині. Величина його залежить від різних умов(рельєфу місцевості, швидкості, рівня тренованості лижника та ін.). Він може досягати 8-12л (62).

Про інтенсивність анаеробних процесів при лижних перегонах можна судити по концентрації молочної кислоти в крові. Вона підвищується в основному при прискореннях і підйомах в гору; при малій швидкості на пологому підйомі концентрація молочної кислоти в крові майже не збільшується, але при підвищенні швидкості на цьому ж підйомі зростає в середньому до 150мг% (22, 62).

Витрата енергії при лижних перегонах складає в середньому біля 20 ккал за хвилину. На окремих ділянках дистанції підвищується до 25 ккал і більше. Сумарна витрата енергії залежно від довжини дистанції досягає 350 – 4000 ккал і більше (43, 61).

Після тривалої роботи підвищена витрата енергії може спостерігатися впродовж декількох діб. За даними В. В. Михайлова (46), наступного дня після участі в перегонах основний об'єм у лижників залишається підвищеним на 25-26% в порівнянні з належними величинами в стані спокою.

Для тренованих лижників, як правило, характерно в стані спокою різко виражена брадикардія. У лижників-чоловіків частота серцебиття знижується до 32-45 ударів в хвилину, у жінок – до 44-48 (62).

Об'єм серця у лижників-гонщиків збільшений. За даними Хеймса і Дікінсона, у кваліфікованих лижників чоловіків він рівний в середньому 1010+34,7 см³, у жінок – 730+14,3 см³.

Частота серцебиття на дистанції залежить від рельєфу траси і швидкості пересування лижника. За наявності відносно коротких підйомів, спусків і великої швидкості на рівнині, частота серцебиття у лижників може підтримуватися на стабільному рівні – 170-180 ударів в хвилину, при різко вираженій пересіченості траси вона може значно варіювати – від 140 до 210 раз на хвилину.

У роботах (43, 61) вказується на те, що кількість еритроцитів і гемоглобіну при лижних перегонах збільшується, зростає і кількість лейкоцитів (нейтральна фаза міогенного лейкоцитозу), разом з цим відзначається, що в плазмі крові підвищується концентрація молочної кислоти, тоді як при недостатньому і нераціональному живленні може різко знижуватися вміст глюкози в крові (до 50-40 мг), що сприяє розвитку стомлення.

Вплив систематичного тренування в лижних перегонах на організм проявляється в підвищенні здатності різних систем: дихальною, серцево-судинною і крові – витягати більше кисню і доставляти його в мітохондрії працюючих м'язів.

У таблиці 1.2 приведені модельні характеристики лижників різної кваліфікації. Очевидно, що організм спортсмена має дивовижні компенсаторні можливості, і нерідко успіху досягають лижники, у яких немає рекордних показників у фізіологічних тестах, але усі вони знаходяться на досить високому рівні. Відмічені випадки, коли лижники з невеликими показниками МПК досягали непоганих результатів (але не чемпіонських). Мабуть, підготовленість спортсмена визначається лише сукупністю різних тестових показників (45).

1.2 Вплив стилю пересування на лижах на організм спортсмена

Лижні гонки проводяться двома стилями пересування, це традиційним (класичним) та вільним (ковзанярським). Традиційним стилем змагались спортсмени з самого початку появи лиж, а ковзанярські лижні ходи вперше з’явилися в середині 70-х років ХХ століття. Першим, хто в його використав був фінський марафонець сорокалітній спортсмен Пауел Сітен. Пізніше цей лижний хід в елітних лижних гонках почав використовувати відомий лижник Білл Кох (Німеччина) та удосконалив його Гунде Сван (Швеція). На конгресі ФІС 1987 року відбулося розділення лижних ходів на два стилі: класичний та ковзанярський.

Таблиця 1.2 Модельні характеристики функціональних можливостей лижників різної кваліфікації (за данними Граевская Н. Д., Долматова Т. И., Калугина Г. Е.)

Способів пересування на лижах досить багато. Деякі з них використовуються частіше, деякі рідко. Щоб розширити рухливі можливості і підвищити технічну майстерність, спортсмену необхідно вивчити всі способи пересування на лижах.

Гонки на лижах відносяться до навантаження змінної інтенсивності. У процесі гонок лижник виконує переважно циклічні рухи. Однак по мірі ускладнення рельєфу дистанції збільшується вага ациклічних рухів: гонщик долає спуски, повороти та часто переходить з одного ходу на інший.

Гонки по перетненій місцевості пов'язані з великим загальним навантаженням, високими вимогами до діяльності усіх систем організму.

В останні роки в практиці організації змагань для кваліфікованих гонщиків застосовуються різні дистанції, від спринту (1000 – 2000 м), дуатлону (гонка класичним + ковзанярським стилем), естафетні гонки ( 1-2 етапі класичний стиль, 3-4 ковзанярський стиль), гонок на середні дистанції (5 – 15 км) та марафонських гонок (30 – 100 км), де сумарний перепад висот 450 – 600 м, а на марафонських дистанціях 1000 – 1500 м. Тому лижник-гонщик повинен володіти високою функціональною, вольовою та технічною підготовленістю.

Техніка пересування на лижах повинна бути доведена до автоматизму і бути стійкою до дії збиваючого фактору. У той же час, їй притаманна варіативність (зі зміною умов ковзання, рельєфу траси, тактичної боротьби та інше). Одна з найважливіших якостей техніки, це індивідуальність, яка визначається будовою тіла, зростом, масою, рівнем фізичного розвитку та психологічними особливостями лижника.

1.2.1 Порівняльний аналіз техніки класичного та ковзанярського стилів пересування на лижах

Технічна майстерність лижників являє собою своєрідний підсумок діяльності спортсмена: його фізична, тактична, психологічна та теоретична підготовки, зрештою підсумовуються в сучасну техніку. Тому однією з головних задач в спортивному тренуванні в теоретичному і тактичному плані є проблемою підвищення технічної майстерності. Процес становлення технічної майстерності спортсмена зв'язаний з винятковими труднощами, особливо на етапі підведення його до вищої спортивної форми, коли необхідно неухильно вдосконалити техніку у відповідності з рівнем фізичної, тактичної, психологічної, функціональної підготовленості.

У лижних гонках, на відміну від інших видів спорту, нерідкі випадки успішного виступу гонщиків на різних дистанціях (від коротких до довгих) та різних по стилю пересування (класичний або ковзанярський). Аналіз середньої дистанційної швидкості на різних за довжиною дистанціях та стилях пересування свідчить про незначну варіативность даного показника в залежності від довжини змагальних трас (табл. 1.3) (42).

Таблиця 1.3 Динаміка зміни середньої дистанційної швидкості в залежності від довжини дистанції і стилю пересування (результати переможців чемпіонатів світу) (за данними Котляр С.М., Мулик В.В.)

Внаслідок цього можна зазначити, що показники функціонування основних систем організму лижників під час гонок на різних дистанціях та різним стилем мають близькі значення. Разом з тим у лижних гонках вплив різних чинників, таких, як спортивна кваліфікація та підготовленість лижника, складність траси, умови ковзання та інших надзвичайно велике і може досягати до 20%.

Ковзанярські ходи в порівнянні з класичними мають відмітні особливості в біомеханічній структурі рухів, енергетичній вартості подолання різних дільниць траси. Аналіз техніки пересування на лижах свідчить про наявність істотних відмінностей між ковзанярськими та класичними ходами в деяких кінематичних і динамічних характеристиках.

Специфічність роботи опорно-рухового апарату, пов'язана з ковзанярським ковзанням лиж та відштовхуванням ногою ковзаючим упором, пред'являє нові вимоги до технічної й фізичної підготовки спортсменів. Головна особливість техніки ковзанярських ходів відсутність періоду стояння лижі. Відштовхування ногою відбувається при рухомій опорі (ковзаючій лижі).

У порівнянні з класичними способами пересування в ковзанярських ходах час відштовхування більше, і, здавалося б, немає необхідності проводити максимальне відштовхування. Вимоги до швидкого наростання сили (що і визначає підвищення потужності) при одній і тій же швидкості бігу знижуються. Щоб отримати такий же приріст швидкості, як у поперемінному двухкроковому ході, цілком досить того часу, який може бути використане при відштовхуванні ковзаючою лижею ковзанярським стилем. Тому, незважаючи на менш жорсткі вимоги до швидкості відштовхування, перевагу все ж буде мати той спортсмен, який виконує більш енергійне відштовхування. Динаміка зміни основних параметрів сучасних лижних ходів в залежності від швидкості пересування представлені в таблиці 1.4 (42). З результатів приведених у таблиці видно, що при підвищенні швидкості пересування одночасним двухкроковим ковзанярським ходом швидко наростає зусилля при відштовхуванні руками, а сила збільшується не значно (на 0,4 кг). Це, свідчить про те, що швидкість наростання зусилля при відштовхуванні руками є ведучим елементом збільшення швидкості. При пересуванні одночасним двухкроковим ковзанярським ходом, на змагальній швидкості, сила відштовхування ногою значно менше в порівнянні із силою відштовхування в класичному ході (47,3 кг проти 88,4 кг). Причому вказана сила (88,4 кг) у класичному ході досягається за 0,09 с, а в ковзанярському ході за 0,08 с. Ковзанярський хід вимагає більш сильного відштовхування рукою в порівнянні з класичним поперемінним двухкроковим ходом (20,6 кг проти 12,0 кг) (табл. 1.5).

Таблиця 1.4 Особливості ведучих параметрів класичних та ковзанярських ходів при різній швидкості пересування (за данними Котляр С.М., Мулик В.В.)

Умовні скорочення: 1- сила маху /черевиком (кг); 2- сила маху /п'ятою (кг); 3- сила маху рукою (кг);