Скачать

Особливості організації та функціонування інфраструктури ринку цінних паперів в Україні

Вступ

Темою даного індивідуального завдання є «Особливості організації та функціонування інфраструктури ринку цінних паперів в Україні».

Метою даної роботи є висвітлення сутності ринку цінних паперів України, особливостей організації та функціонування інфраструктури ринку.

Завданням роботи є аналіз розвитку інфраструктури фондового ринку України та виокремлення ключових проблем, а також визначення певних напрямків її ефективного розвитку.

У сучасних умовах розвинений ринок цінних паперів є необхідним елементом ефективно функціонуючої національної економіки.

Створення спрямованих умов для розвитку ринкових відносин, що нині становить основний фактор стабілізації та піднесення економіки України, зумовлює насамперед реформування фінансової системи, створення механізмів ефективного залучення та використання фінансових ресурсів. Ринок цінних паперів як сегмент фінансового ринку за допомогою особливих інструментів виконує функції акумуляції та переміщення капіталу від інвесторів до виробництва, забезпечує ефективне використання інвестиційних ресурсів. В умовах високих ставок на кредитному ринку ринок цінних паперів є дієвим механізмом, що спрямовує інвестиційний капітал у виробничу та соціальну сфери.

Формування і розвиток ринку цінних паперів - це об’єктивний процес, покликаний сприяти розширенню ринкових відносин, виробництва, інтеграції України в систему світових ринків капіталу.

Обмежений досвід національного ринку цінних паперів потребує зваженого застосування його інструментів, створення повноцінної інфраструктури та важелів регулювання, механізмів захисту інвесторів.

Розділ 1. Сутність ринку цінних паперів та його інфраструктура

1.1 Загальна характеристика ринку цінних паперів

У масовій свідомості ринок - це завжди торгівля, інакше, сукупність угод купівлі-продажу, т.е. тих самих дій по обміні товару на гроші. Тому головне, що розрізняє ринки (як ринки такого роду угод) між собою, - це їхній предмет, тобто вид товару. Ринок цінних паперів відрізняється від ринків будь-яких інших товарів по своєму специфічному товарі - цінному паперу.

Ринок цінних паперів - це відносини між його учасниками із приводу випуску, обігу й гасіння цінних паперів.

На ринку цінних паперів товаром є цінні папери. Тому ринок цінних паперів - це ринок торгівлі цінними паперами. Ринок цінних паперів є складовою частиною фінансового ринку. Цінні папери звуться фондовими активами. Звідси ринок цінних паперів має другу назву - фондовий ринок.

Ринок цінних паперів разом із кредитним ринком покликаний забезпечувати фінансування та розвиток економіки.

Як і будь-який інший, ринок цінних паперів формується, виходячи з попиту і пропозиції, а також урівноважуючої ціни. Попит створюється державою та суб’єктами господарської діяльності, яким не вистачає власних доходів для фінансування інвестицій. Держава та бізнес виступають на ринку цінних паперів чистими позичальниками (змушені більше позичати в інших), а чистим кредитором є населення, в якого з різних причин доходи перевищують суму витрат.

Завдання РЦП полягає у створенні умов і забезпеченні повного та швидкого переливання заощаджень в інвестиції за ціною, яка задовольняла б і інвесторів, і емітентів. Через РЦП акумулюються грошові нагромадження кредитно-фінансових інститутів, корпорацій, підприємств, держав, приватних осіб, що спрямовуються на виробниче та невиробниче вкладення капіталів.

Ринок цінних паперів об’єднує частину кредитного ринку (ринок боргових інструментів позики або боргових зобов’язань) і ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок охоплює операції з випуску і обертання інструментів позики, інструментів власності, а також їх гібридів і похідних. До інструментів позики відносять облігації, векселі, сертифікати; до інструментів власності – всі види акцій; до гібридних інструментів – цінні папери, що мають ознаки як облігацій, так і акцій; до похідних інструментів – варіанти, опціони, ф’ючерси та інші аналогічні цінні папери.

Отже, ринок інструментів позики як елемент кредитного ринку має справу з позичковим капіталом, у той час як ринок інструментів власності – з власним капіталом, тобто з частками (паями) власників у власному капіталі компанії.

Ринок цінних паперів в Україні нині складається з ринків акцій, державних та муніципальних облігацій внутрішньої позики, облігацій підприємницьких структур, казначейських зобов’язань, векселів, інвестиційних, ощадних, майнових і компенсаційних сертифікатів, житлових чеків, облігацій зовнішньої позики.

Залежно від стадії обігу цінних паперів розрізняють первинний та вторинний ринок. На первинному ринку розміщуються вперше випущені (емітовані) цінні папери, відбувається мобілізація капіталів корпораціями, товариствами, підприємствами і запозичення коштів ними та державою. На вторинному ринку обертаються цінні папери, які вже реалізовані на первинному, тобто тут продаються та купуються раніше випущені цінні папери, відбувається зміна їх власників.

1.2 Особливості формування інфраструктури фондового ринку України

Створення ефективної інфраструктури фондового ринку України – один із головних засобів забезпечення підвищення якісних показників його роботи.

Аналіз літературних джерел показав, що дотепер немає чіткого визначення поняття “інфраструктура ринку цінних паперів”. На нашу думку, це система організацій, підприємств та окремих служб, які створюють необхідні умови для випуску, реалізації, подальшого обігу, обліку та зберігання цінних паперів.

Інфраструктура ринку України являє собою розмаїття економічних відносин, які швидко розвиваються. Процес глобалізації економіки найрельєфніше виявляється у фінансовій сфері, що зумовило формування глобального фінансового ринку і його головної складової – фондового ринку.

Проблема створення ринкових інститутів, які не є суб’єктами фондового ринку, а входять до його інфраструктури, набула особливої актуальності в Україні у зв’язку з розвитком масової приватизації та активним формуванням вторинного ринку цінних паперів.

Світові стандарти сучасного фондового ринку передбачають обов’язкову наявність у країні, де випускаються та обертаються цінні папери, депозитаріїв, реєстраторів (для іменних цінних паперів) та клірингово-розрахункових банків чи корпорацій.

На сьогодні в Україні триває активний процес розвитку ринку цінних паперів, формування його інфраструктури. Досягнення цієї мети безпосередньо залежить від створення необхідної та достатньої правової бази у сфері цінних паперів.

Центральним інститутом регулювання ринку є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), яка координує діяльність державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів, сприяє розвитку інвестиційно-привабливого середовища та інтеграції в міжнародний фінансовий ринок, здійснює контроль за випуском та обігом цінних паперів, захищає права інвесторів, сприяє розвитку ринку цінних паперів та соціальній стабілізації в суспільстві.

З метою організаційного, технічного та ресурсного забезпечення реалізації повноважень ДКЦПФР у сфері регулювання ринку цінних паперів та розвитку інфраструктури фондового ринку України в 1998 р. при Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку створено державну установу – “Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України”.

Мета діяльності Агентства – це багатосторонній розвиток інфраструктури фондового ринку, а також приведення функціонування ринку цінних паперів у відповідність зі світовими стандартами. З метою підвищення ефективності роботи в областях функціонують регіональні представники Агентства.

Розвиток фондового ринку значною мірою забезпечується формуванням його інфраструктури.

Ефективність формування інфраструктури фондового ринку:

– впливає на акумуляцію і концентрацію коштів населення та підприємств;

– позитивно позначається на залученні вітчизняного та іноземного капіталів в економіку країни;

– сприяє процесу приватизації на її завершальному етапі;

– узгоджує майнові інтереси країни, інституційних та індивідуальних інвесторів у процесі обігу цінних паперів;

– заощаджує суспільні витрати на обіг фінансових інструментів та полегшує взаємні розрахунки підприємств;

– сприяє підвищенню ефективності управління підприємством;

– створює умови для інтеграції країни у світову економічну систему завдяки впровадженню загальносвітових принципів і стандартів функціонування фондового ринку.

Основними суб’єктами фондового ринку є його безпосередні учасники та інститути, що забезпечують проведення операцій на ньому. До перших належать інвестори, брокери, дилери, менеджери. Вони є безпосередніми учасниками проведення операцій і в більшості випадків відповідають за прийняті рішення. Водночас для укладання та остаточного завершення угоди необхідно користуватися різними торговими і реєстраційними системами. Уся система інститутів фондового ринку, що реалізує операції, являє собою його інфраструктуру.

Інфраструктура визначає основний порядок практичних дій учасників ринку й юридичні аспекти оформлення угод. Ринок цінних паперів потребує створення досить об’ємної нормативної бази і, як наслідок, надзвичайно складної інфраструктури. Вона залежить практично від кожного нормативного акта, випущеного з метою гарантії прав учасників ринку цінних паперів. Інфраструктура найбільшою мірою відображає особливості самого ринку. У нових умовах не завжди може бути скопійована відома й апробована модель.

Кожний з елементів інфраструктури ринку цінних паперів має свою специфіку, і його розвиток залежить від вирішення багатьох проблем.

На сьогодні інфраструктура фондового ринку перебуває на стадії розвитку. Її складовими елементами є: депозитарно-клірингові установи (забезпечують зберігання й обслуговування обігу цінних паперів у бездокументарній формі, проводять кліринг і розрахунок по договорах з цінних паперів), фондові біржі (укладають договори купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних, надають інформаційні послуги у сфері фондового ринку), торгово-інформаційні системи (організовують торгівлю на позабіржовомуринку, надають інформаційні послуги у сфері торгівлі цінними паперами), зберігачі та реєстратори цінних паперів (організовують зберігання й обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах, ведення обліку іменних цінних паперів у бездокументарній формі, ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), фондові посередники та організації, які забезпечують укладання угод та консалтингове супроводження, інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, саморегулівні організації учасників фондового ринку. Крім того, значна частина елементів інфраструктури ринку капіталів тісно пов’язана з державою: Державний страховий нагляд, Державна податкова інспекція, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Інвестиційний фонд регіонального регулювання, Стабілізаційний фонд та Державний інноваційний фонд. Як бачимо, відносини держави і суб’єктів ринку капіталів (відповідно, ринку цінних паперів) дуже багатопланові, тому й інфраструктура ринку цінних паперів досить розгалужена.

Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами – господарськими товариствами, для яких зазначені операції є виключним видом діяльності, а також банками.

Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає: брокерську діяльність; дилерську діяльність; андеррайтинг; діяльність з управління цінними паперами.

Реєстратори здійснюють діяльність щодо збору, фіксації, опрацювання, зберігання та надання даних, які становлять систему реєстру власників іменних цінних паперів.

Зберігач – це банк або торговець цінними паперами, який має дозвіл на здійснення депозитарної діяльності як зберігача цінних паперів. Зазначимо, що зберігачі цінних паперів мають право на депонування у власних сховищах цінних паперів (сертифікатів цінних паперів), випущених у документарній і бездокументарній формах, і забезпечують їх подальший обіг.

Отже, структурна перебудова економіки України має створити конкурентне середовище як в економічній, так і у фінансовій системах, яке б дало змогу інвестору-емітенту, інформаційному працівнику як споживачу послуг фондового ринку впливати на інфраструктурні зміни, що відбуваються на ньому. Мета цих змін – створення конкурентоспроможної моделі на мікро-, мезо-, макро- і мегарівнях.

1.3 Організація інфраструктури ринку цінних паперів та її функціонування

Інфраструктура - це сукупність складових загальної побудови економічного життя, що мають підпорядкований характер і забезпечують нормальну діяльність економічної системи загалом; включає системи фінансового, інформаційного, технічного та інших видів забезпечення.

Проблема створення ринкових інститутів, які не є суб’єктами ринку цінних паперів (як, наприклад, емітенти, інвестори та фінансові посередники), а належать до його інфраструктури, особливо загострилася в Україні у зв’язку з розвитком масової приватизації та активним формуванням вторинного ринку цінних паперів.

На ринку цінних паперів, як сегменті фінансового ринку, здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів як титулів власності з метою отримання прибутку та встановлення контролю над виробництвом і власністю. Формується він на підставі різноманітних форм власності.

Як відомо, поділяється ринок цінних паперів на певну кількість простіших ринків: біржовий і позабіржовий, первинний і вторинний. Усі вони існують у залежності та взаємозв’язку між собою, доповнюють один одного, прискорюють обіг сукупного капіталу, сприяють розвитку, розподілу та перерозподілу власності та грошей. Ринок цінних паперів має складну структуру, де перехрещуються інтереси багатьох учасників, кожен з певною інфраструктурною та функціональною особливістю, властивістю та метою діяльності. До них належать: емітенти – це держава або якась юридична особа, що має право відповідно до закону випускати цінні папери, та інвестори. Інвестори: інституціональні інвестори (пенсійні фонди, поштові фонди, страхові компанії, торгові та фінансові будинки, трастові компанії, інвестиційні фонди тощо), які, відповідно до закону працюють із власними або залученими коштами на фондовому ринку; банки та акціонерні товариства, що працюють із власними коштами або прибутком; усі юридичні та фізичні особи, які мають вільні кошти і можуть придбати на них цінні папери. До учасників фондового ринку належать посередники – це юридичні та фізичні особи, які отримали відповідний сертифікат, що надає їм права проводити операції з цінними паперами на біржовому та позабіржовому ринках.

Крім названих активних учасників фондового ринку, є пасивні. Це юридичні особи, які безпосередньо не проводять емісії, не вкладають коштів у цінні папери, але роблять розрахунки та реєструють рух цінних паперів. До них належать реєстратори угод із цінними паперами, які повідомляють емітентам та інвесторам про стан фондового ринку та рух їхніх цінних паперів, а також депозитарії, де міститься інформація про рух цінних паперів та розрахунки на підставі електронних записів.

Структура національної депозитарної системи. Для забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку у формі відкритого акціонерного товариства в Україні створено Національний депозитарій. Законодавство про Національну депозитарну систему складається із Закону “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” та інших законодавчих актів України. Перелік цінних паперів, що обслуговуються Національною депозитарною системою, встановлює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, вона є також уповноваженим органом управління часткою держави у статутному фонді Національного депозитарію.

Національна депозитарна система складається з двох рівнів. Нижній рівень – це зберігачі, які ведуть розрахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів.

Верхній рівень – це Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть розрахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Учасники Національної депозитарної системи:

прямі учасники – депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів;

опосередковані учасники – організатори торгівлі цінними паперами, банки, торговці цінними паперами та емітенти.

Депозитарії. Депозитарна діяльність – надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Депозитарій цінних паперів – юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Кліринговий депозитарій – депозитарій, який одержав дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення клірингу щодо операцій з цінними паперами.

Депозитарій – відкрите акціонерне товариство, учасниками якого є не менше ніж десять зберігачів, і яке здійснює виключно депозитарну діяльність. При цьому частка одного учасника в статутному фонді депозитарію не може перевищувати 25 % цього фонду.

Клієнтами депозитарію є зберігачі, які уклали з ним депозитарний договір, емітенти щодо рахунків власних емісій, а також інші депозитарії.

Зберігачі цінних паперів. Комерційні банки, які мають дозвіл на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, і торговці цінними паперами при наявності відповідного дозволу мають право бути зберігачами, проводити за дорученням власника операції з депонованими цінними паперами і здійснювати іншу депозитарну діяльність, пов’язану з обігом цінних паперів, за винятком клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів.

Реєстратори власників іменних цінних паперів. Реєстратор – юридична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Юридичні особи можуть одержати дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, якщо реєстраційна діяльність передбачена їх статутом. Органи державної влади не можуть бути засновниками або учасниками реєстратора. Центри сертифікатних аукціонів і їх правонаступники не можуть вести реєстри і бути засновниками та учасниками реєстратора.

Обслуговування обігу державних цінних паперів, у тому числі депозитарну діяльність щодо цих паперів, здійснює Національний банк України. Особливості здійснення депозитарної діяльності з державними цінними паперами встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку спільно з Національним банком України.

Розділ 2. Аналіз сучасного стану ринку цінних паперів та його інфраструктури

2.1 Теперішній стан інфраструктури ринку цінних паперів України

Нині в Україні існують три депозитарії: комерційний «Міжрегіональний фондовий союз" (МФС), в якому враховується левова частка всіх корпоративних цінних паперів, недавно почав практичну комерційну діяльність Національний депозитарій України (НДУ) і депозитарій Нацбанку. Однак кількість депозитаріїв не позначається позитивно на якості і найголовніше - надійності обліку прав власності на ціннопаперові активи. Швидше навпаки - відсутність єдиного повнофункціонального центрального депозитарію вже багато років дозволяє процвітати в країні такого явища, як рейдерство. В Україні сьогодні діють близько 40-50 професійно підготовлених рейдерських груп, які щороку здійснюють операції на $ 3,5 млрд.

Природно, що така ситуація знижує довіру інвесторів до країни, оскільки в усьому світі рейдерство розцінюється як неспроможність держави в захисті прав власників, інвесторів та акціонерів. Ця проблема в Україні, на думку експертів, ускладнюється тим, що за останній рік не були прийняті відповідні закони, у тому числі закон про акціонерні товариства, які б посилили захист від рейдерських атак. Ще одна причина - сотні компаній-реєстраторів, які ведуть реєстри всіх власників вітчизняних підприємств. Говорити про надійність такої облікової системи не доводиться - маніпуляції з реєстрами акціонерів є одним з найбільш популярних інструментів у рейдерських атаках.

Проте послугами реєстраторів в Україні як і раніше, користуються понад 18,5 тис. емітентів (відкриті та закриті акціонерні товариства, чиї акції випущені в документарній формі). Концепція Держінвестицій припускає відмовитися від документарної форми випуску цінних паперів на користь більш надійної та сучасної бездокументарній. При цьому нині існуючі реєстратори і зберігачі повинні бути реорганізовані в депозитарні установи, ведення обліку прав власності на цінні папери має бути сконцентровано в центральному депозитарії.

У 2007 році чиновники затіяли найбільшу за всю історію незалежної України реформу фондового ринку. Проте, Юлія Тимошенко «достроково» завершила реформу фондового ринку вартістю в 2 млрд. гривень. Приводом для скасування рішення минулого уряду стала відсутність коштів, необхідних для розвитку ринку, і конфлікт інтересів з главою Держагентства з інвестицій та інновацій Віктором Івченком.

Програма, розроблена відомством пана Івченка, передбачала цілий ряд кардинальних (у деяких випадках - навіть радикальних) нововведень і змін в правилах гри на фондовому ринку практично для всіх його учасників. Зокрема, планувалося об'єднати і поліпшити роботу українських фондових бірж, створити єдиний центральний депозитарій (на базі Національного депозитарію України) і розрахунково-клірингову палату, розробити законопроекти «Про інвестиційні банки» і «Про венчурні фонди». Крім того, планувалося створення нових фінансових інститутів за участю держави - венчурного інвестфонду, інноваційно-інвестиційного банку і фінустанови муніципального розвитку.

За оцінками розробників, в результаті реалізації програми вже до 2012 року на біржах мало заключатися половина всіх угод із цінними паперами (зараз цей показник не перевищує 5%), при цьому річний обсяг біржових торгів - перевищити $ 200 млрд. (за підсумками минулого року - $ 7,3 млрд., левова частка - результат фондової біржі ПФТС). Капіталізація вітчизняного ринку цінних паперів за п'ять років могла б досягти 70% ВВП, а основними його гравцями стати внутрішні інституційні інвестори - інвестиційні та пенсійні фонди, страхові компанії та інвестиційні банки. Зокрема, активи невенчурних ІСІ, за прогнозами фахівців Держінвестицій, в 2012 році повинні були б перевищити позначку в 1 трлн. грн., а, наприклад, активи недержавних пенсійних фондів c 220 млн. зрости до 190 млрд. грн.

Правда, щоб забезпечити небачені раніше темпи зростання вітчизняного фондового ринку, одного бажання чиновників або учасників ринку явно недостатньо. На реалізацію програми модернізації ринків капіталу знадобилося б майже два мільярди гривень. Відповідно до прогнозних обсягів фінансування, протягом п'яти років передбачалося витратити 1,85 млрд. грн., З яких 1,47 млрд. грн. - Кошти держбюджету. Саме така велика сума (точніше відсутність її в бюджеті), за словами чиновників Кабміну, і стала приводом для скасування рішення попереднього уряду.

Скасувавши Концепцію модернізації ринків капіталу, іншого плану з розвитку вітчизняного ринку ціннопаперових Кабмін запропонувати не зумів. Тому, очевидно, займатися фондовою реформою тепер будуть на Банковій. Як очікується, вже найближчим часом повинні опублікувати президентський указ про невідкладні заходи щодо розвитку фондового ринку. Про нинішній його появ заявив сам Віктор Ющенко, виступаючи на одному з інвестиційних форумів. Нарікаючи на низькі обсяги вітчизняного ринку цінних паперів, президент пообіцяв, що одним з пріоритетів державної політики стане поліпшення фондової інфраструктури. «Указ сприятиме підвищенню стандартів біржової діяльності і зниженню ризиків інвесторів при вкладенні у цінні папери», - зазначив Ющенко.

З окремих пропозицій до проекту президентського указу стає цілком очевидним його схожість до Концепції модернізації ринків капіталу, відхиленою урядом. Серед заходів, спрямованих на розвиток інфраструктури фондового ринку, проектом указу передбачена і розробка законопроекту «Про інвестиційні банки», і суттєве розширення фінансових інструментів, і спрощення режиму оподатковування на фондовому ринку. Так само, як і Концепція Держінвестицій, у проекті указу позначені і заходи щодо збільшення обсягів торгів на фондових біржах. Для цього, зокрема, пропонується розробити законопроект, згідно з яким як мінімум 10% акцій підприємства, що приватизується повинні обов'язково продаватися на фондовій біржі.

цінний папери фондовий ринок

2.2 Сучасні тенденції у розвитку ринку цінних паперів

Останні десятиріччя ХХ ст. визначили нові напрями, за якими може розвиватися світовий ринок цінних паперів у довготерміновій перспективі. Отже, розглянемо ключові тенденції, оскільки їхній вплив із часом може позначитися і на характері функціонування ринку цінних паперів в Україні. Цими тенденціями є: інтернаціоналізація й глобалізація ринку; підвищення рівня організованості й посилення державного контролю; комп’ютеризація ринку цінних паперів; нововведення на ринку; сек’юритизація тощо.

Інтернаціоналізація і глобалізація ринку цінних паперів означає, що національний капітал переходить кордони країн, формується світовий ринок цінних паперів, стосовно якого національні ринки цінних паперів стають вторинними. Інвестор з будь-якої країни дістає можливість вкладати свої вільні кошти у цінні папери, що обертаються в інших країнах. Національні ринки перетворюються на складові глобального ринку цінних паперів. Торгівля на такому ринку триває безперервно й повсюдно. Його підґрунтя становлять цінні папери транснаціональних компаній.

Підвищення рівня організованості й посилення державного контролю за ринком цінних паперів має за мету забезпечення надійності ринку і довіри до нього з боку масового інвестора. Жодна держава сьогодні не може допустити, щоб віра в цей ринок похитнулася і маси людей, котрі вклали свої заощадження у цінні папери своєї або будь-якої іншої країни, раптом втратили їх унаслідок якихось катаклізмів або шахрайства.

Комп’ютеризація ринку цінних паперів уможливила революцію в обслуговуванні ринку шляхом сучасних систем швидких розрахунків між учасниками ринку та способах торгівлі. Комп’ютеризація становить фундамент усіх нововведень на ринку цінних паперів.

Нововведеннями на ринку цінних паперів є нові інструменти ринку, нові системи торгівлі цінними паперами, нова інфраструктура ринку.

Новими інструментами є, передусім, різноманітні види похідних цінних паперів, причому процес створення нових цінних паперів, їхніх видів і різновидів не припиняється. Від 1980-х років набули поширення різноманітні форми фінансових інновацій - опціони, ф’ючерси, свопи тощо. Попри те, що головною метою нововведень було пристосування до кризових явищ на фінансових ринках, перелічені цінності посіли домінантні позиції за умов стабілізації ринків, розширили ємність їх, потіснивши традиційні форми кредиту.

Нові системи торгівлі - це системи, засновані на використанні комп’ютерів і сучасних засобів зв’язку. Вони дають змогу вести торгівлю цілковито в автоматизованому режимі, без посередників і особистих контактів між продавцями й покупцями.

Нова інфраструктура ринку - це сучасні інформаційні системи, системи клірингу і розрахунків, депозитарного обслуговування ринку цінних паперів. Рушійною силою процесу вдосконалення інфраструктури ринку цінних паперів є насамперед споживачі послуг - інвестори та емітенти. За цих умов між інститутами ринку розгортається жорстка боротьба за клієнтів. Про це передусім свідчать зростання числа професійних учасників ринку, прискорений розвиток і постійне вдосконалення торговельних майданчиків, поліпшення якості наданих послуг і зниження їхньої вартості.

Сек’юритизація - це тенденція переходу грошових коштів зі своїх традиційних форм, якими є заощадження, готівка, депозити тощо, у форму цінних паперів. Це дістає вияв у тому, що дедалі більша маса капіталу набуває цієї форми, на місце одних цінних паперів заступають інші, доступніші для великої кількості інвесторів.

Україна вступила на шлях реформування суспільства наприкінці ХХ ст., коли у світі триває глобалізація всіх процесів, зокрема й економічних. Досвід розвинених країн зумовлює потребу переймати їхній досвід для підвищення життєвого рівня населення і збільшення можливостей держави.

Розділ 3. Проблеми та тенденції розвитку ринку цінних паперів в Україні

3.1 Проблемні питання ринку цінних паперів

Глобалізація економічного розвитку всіх сторін сучасної господарської діяльності диктує відповідні вимоги, кількісні та якісні параметри для української економіки. Відповідність української економіки світовим стандартам потребує створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних і закордонних інвесторів. Створення такого інвестиційного клімату передбачає політичну і законодавчу стабільність, формування економічно обґрунтованої податкової політики, вмикання економіки у світові господарські комунікації, розвиток в Україні повного комплексу інфраструктури фондового ринку. Формування відповідних умов для інвестиційної діяльності є важливим напрямком державної політики.

Функціонування ринку капіталів залежить від чіткої організації не тільки банківської системи в країні а й ринку цінних паперів. Взаємозв’язок між цими складовими ринку капіталів продемонструвала недавня криза в багатьох країнах світу. Розвиток ринку цінних паперів забезпечується формуванням його інфраструктури. Ефективність інфраструктури ринку цінних паперів:

- впливає на акумуляцію та концентрацію коштів населення і підприємств;

- сприяє залученню вітчизняного й іноземного капіталу в економіку країни;

- сприяє приватизації на її завершальному етапі;

- узгоджує майнові інтереси країни, інституціональних і індивідуальних інвесторів в процесі обігу цінних паперів;

- економить суспільні витрати на обіг фінансових інструментів та поліпшує взаємні розрахунки підприємств;

- сприяє підвищенню ефективності керування підприємством;

- створює умови для інтеграції країни у світову економічну систему завдяки впровадженню загальносвітових принципів і стандартів функціонування ринку цінних паперів.

Україна ще й досі знаходиться далеко від головних потоків капіталу. Спроби ринкових перетворень окремих сторін господарської діяльності, нажаль, не призводять до бажаного результату. Відсутність ефективно діючої інфраструктури, яка забезпечує акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери та сприяє раціональному розміщенню фінансових ресурсів, не дає можливості ефективно управляти господарською діяльністю і конкурентно оцінювати вартість виробничих ресурсів. Недосконала система обліку прав власності на майно у поєднанні із відсутністю загальнонаціональних ринків основних ресурсів виробництва робить українську продукцію неконкурентною а українські підприємства збитковими.

За відсутності єдиного в країні фондового центру майже неможливою стає прозорість ринку. Прозорість ринку цінних паперів дає інвесторам впевненість у правильності свого вибору. Інвестор не віддасть своїх грошей туди, де від нього не приховують інформацію. Зазначені недоліки суттєво впливають на фінансову довіру дрібних інвесторів і на розміри коштів, що залучаються.

Концентрація капіталу, зменшення кількості акціонерних товариств і зростання їхньої рентабельності (включаючи прибутковість для інвестора), централізація Національної депозитарної системи разом з розвитком і концентрацією біржової і позабіржової торгівлі, розумна достатність державного регулювання та податкового пресінгу - от далеко не повний, але важливий комплекс мір для підйому ринку цінних паперів в Україні.

Інфраструктурні елементи організованого ринку є учасниками Національної депозитарної системи України, якісне функціонування якої має забезпечити утворений Національний депозитарій України. Адекватне функціонування та взаємодія інформаційної, облікової системи та системи виконання угод створює умови для появи цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого фондового ринку в Україні. Цей фундамент має забезпечити ефективність державного регулювання, необхідний рівень захисту прав власності інвесторів і має сприяти надходженню інвестицій в економіку України.

Україна в даному випадку навіть не вчиться на власному досвіді, вже не кажучи про досвід інших країн. Українське загальне законодавство визначає, що обіг фінансового інструменту – грошей регулюється спеціальним законодавством і документами Національного банку України. Невже у відношенні ще більш специфічного фінансового інструменту –цінних паперів важко застосувати ту ж саму норму. Тим більше таке спеціальне законодавство існує а стандарти, встановлені Національним депозитарієм України підлягають обов’язковому виконанню всіма учасниками Національної депозитарної системи(Указ Президента України від 22 червня 1999 року N 703/99). Цілком зрозуміло, що для впровадження цієї ідеї необхідно ревізувати нормативну базу щодо ринку цінних паперів. Однак, досвід інших країн і стан справ в Україні наполегливо підштовхує до вирішення цієї проблеми.

Стандартизація обліку прав власності на цінні папери Національним депозитарієм України має стати практичним кроком щодо гармонізації законодавства України з світовими і Європейськими нормами. Встановлення відповідних стандартів депозитарного обліку буде сприяти підвищенню прозорості фондового ринку та сприяти зростанню операцій на фондовому ринку, що фактично веде до підвищення доходної частини бюджету України за рахунок відповідних податків.

Постійна увага Президента України і Уряду до формування фондового ринку в Україні, на наш погляд, мають забезпечити консолідацію усіх здорових сил для якнайскорішого подолання проблем на ринку цінних паперів в Україні.

3.2 Вдосконалення інфраструктури фондового ринку

Ліквідний, надійний та прозорий ринок цінних паперів має забезпечити реалізацію національних інтересів України, сприяти зміцненню економічного суверенітету шляхом:

- сприяння надходження інвестицій у реальний сектор економіки;

- створення ефективної системи захисту прав та інтересів вітчизняних й іноземних інвесторів;

- створення сприятливих умов для розвитку інститутів спільного інвестування, зокрема й недержавних пенсійних фондів;

- розбудови ефективної системи організованої торгівлі, яка має визначити ринкову вартість цінних паперів вітчизняних емітентів;

- створення умов для підвищення конкурентоспроможності ринку цінних паперів України з його подальшою цивілізованою інтеграцією в міжнародні ринки капіталу;

- гармонізації політики держави на ринку цінних паперів з грошово-кредитною, валютною й бюджетно-податковою політикою з метою дальшого розвитку ринку цінних паперів України.

Серед новацій, запропонованих в Основних напрямах розвитку фондового ринку, потрібно вирізнити податкове стимулювання його розвитку. Зокрема, воно потребує:

- звільнення від оподаткуванн