Скачать

Основні етапи еволюції економічної думки

1. Основні етапи еволюції економічної думки. Сучасні економічні теорії і школи

Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких та римських мислителів (Ксенофонта, Аристотеля, Платона, Катона, Варрона, Коллумелли), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей тощо.

Економічна наука як система знань про сутність економічних процесів та явищ почала складатися лише в XVI— XVII ст., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру.

Меркантилізм. (16-17 ст.). Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а саме багатство ототожнювали з накопиченням грошей (золотих і срібних). Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Представники: А. Монкретьєн, Т. Манн, Д. Юм.

Фізіократи. (18 ст.). На відміну від меркантилістів, перенесли акцент дослідження безпосередньо на природу і виробництво. Але джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля — безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Hope.

Класична політична економія. (17 – поч. 19 ст.). Виникла з розвитком капіталізму. Її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядають як саморегулюючу систему.

Марксизм, (сер. 19 – 20 ст.) або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти. Однак положення марксизму про заперечення приватної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху капіталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони піддаються справедливій науковій критиці.

Маржиналізм— теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, виходячи з універсальної концепції використання граничних, крайніх ("max" чи "min") величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як "гранична корисність", "гранична продуктивність", "граничні витрати" і т. ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких лежать суб'єктивно-психологічні оцінки економічних дій індивіда. Представники маржиналізму — К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас.

У сучасній західній економічній науці існують різні напрями і школи, типологія яких відрізняється як за методами аналізу, так і за розумінням предмета й мети дослідження. Концептуально відрізняються і підходи до вирішення економічних проблем. Однак цей поділ значною мірою умовний, тому всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм, кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез.

Неокласицизм. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Засновники теорії — А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники — Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейган та ін.

Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорію суспільного вибору, теорію реальних очікувань та ін. Особливою популярністю користується концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є американський економіст Мілтон Фрідмен. Прихильники монетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган, А. Голдмен.

Монетаризм (60-90 рр. 20 ст.) — теорія, яка приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної кон'юнктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП). За правилом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей.

Кейнсіанство (30-70 рр 20 ст.) — одна з провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс.

Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраффа та ін.) виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки, визнають за необхідне запровадження антикризового та антициклічного регулювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.

Інституціоналізм,або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, інстинкти і та ін.

Неокласичний синтез — узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напряму економічної теорії.

2. Економічна думка Середньовіччя. Меркантилізм

Хронологічні межі епохи середньовіччя охоплюють період з V до середини XVII ст., який у європейських народів був пов´язаний із зародженням, пануванням та розкладом феодалізму.

Економіка доби середньовіччя була переважно аграрною, панувало натуральне господарство. Мислення середньовічної людини мало теологічний характер. Економічна думка ще не відокремилась у самостійну галузь знань. Цей процес почався лише в період пізнього середньовіччя. Те, що можна розглядати як вияви економічної думки, просякнуте духом практицизму. Середньовічні трактати містять численні конкретні господарські поради, різноманітні практичні рекомендації, але надто мало теоретичних узагальнень і спроб осмислення суті економічних процесів та явищ. Основними джерелами економічної думки середньовічного суспільства є юридичні кодекси й церковні пам'ятки. Економічні уявлення народних мас відбилися в різних «єресях» та економічних вимогах селянських повстань.

Раннє середньовіччя (5 – 10 ст.) – економічна думка відобразила проблеми розкладу общини, становлення феодальних відносин, поєднання в економіці різних укладів (патріархального, рабовласницького, феодального) тощо.

Класичне середньовіччя (11 – 15 ст.) – економічна думка відобразила проблеми розквіту феодалізму, економічного та політичного піднесення міст, розвитку товарного виробництва, еволюції феодального помістя, урізноманітнення феодальних повинностей тощо.

Пізнє середньовіччя (16 – 17 ст.) – економічна думка відобразила початок розкладу феодалізму та зародження капіталізму, виникнення мануфактур, широкий розвиток товарно-грошових відносин, процес первісного нагромадження капіталу, формування внутрішнього та зовнішнього ринків тощо.

Економічна думка країн Сходу у середні віки успадкувала основні ідеї мислителів стародавнього світу щодо питань управління країною, оподаткування населення, збагачення держави, організації сільського господарства як пріоритетної галузі економіки. її характерною рисою була натурально-господарська орієнтація, алегоричність та невіддільність від символічного характеру східної культури.

Економічна думка середньовічної Індії відобразила жорстку станову ієрархію суспільства та специфіку індійської землеробської общини як саморегульованого соціально-економічного організму. Економічні ідеї не виділялись із комплексу релігійно-політичних учень і відігравали незначну роль у морально-етичних міркуваннях.

Джерелами, які дають уявлення про економічну думку середньовічної Індії, є дхармашастри (трактати про доброчесність), коментарі та нібандхи (скорочені виклади) дхармашастр, адміністративно-податкові інструкції та трактати про політику. Економічні ідеї, викладені у цих творах, спрямовані на стабілізацію існуючого устрою, забезпечення добробуту та процвітання панівних верств, збагачення держави. Значна увага приділялась питанням розподілу доходів, оподаткування, ціноутворення тощо.

Економічна думка середньовічного Китаю, відображена у династійних історіях, енциклопедіях, зібраннях імператорських указів та творів державних чиновників, засвідчує конфуціанське світосприйняття, перебудоване в дусі часу. Виступаючи складовою учення про управління країною та підтримку народу, вона підпорядковувалась вирішенню завдань збереження соціального миру в державі, управління фінансами та збагачення суспільства шляхом активної господарської діяльності правителів та чиновників.

Основним джерелом процвітання країни проголошувався розвиток землеробства як головного виду занять, запоруки достойного правління і суспільного порядку. Торгівля і ремесло розглядалися як другорядні види занять, ставилось завдання зменшити кількість ремісників та торгівців на основі активного залучення їх до сільськогосподарської праці. Особливо засуджувалось та адміністративно обмежувалось заняття великою торгівлею та лихварством.

Значне місце в економічній думці середньовічного Китаю посідає принцип рівноваги, згідно з яким правитель повинен був контролювати ринкове ціноутворення, послаблюючи сезонні коливання цін та сприяючи їх встановленню на "справедливому" рівні за рахунок формування та накопичення централізованих запасів продукції. З метою вирішення фінансових проблем держави обґрунтовувалась ідея зменшення споживчих витрат при дотриманні рівня добробуту підданих відповідно до їх соціального статусу.

Економічна думка арабських країн у період середньовіччя розвивалась під впливом ісламу, викладеного в Корані — священній книзі мусульман.

Значне місце у Корані посідає регламентація торговельних відносин, яка базується на визнанні виключно важливого значення торгівлі. На основі того, що "Аллах дозволив торгівлю", торговельний прибуток визначається як нормальне явище. У Корані відображено прихильне ставлення до виправданого ризику у торгівлі, вміщуються настанови купцям щодо неухильного дотримання договірних зобов´язань. Водночас Коран засуджує лихварство, оголошуючи його породженням сатани. Аллах дозволив торгівлю і заборонив ріст (позичковий процент), — зазначається у Корані2. У зв´язку з цим Священна книга мусульман містить вимогу точності при сплаті боргів, жорстко регламентує процедуру укладання угоди та запису боргу.

Багато важливих економічних ідей міститься у творах видатного мислителя арабського Сходу Ібн Хальдуна.

У своїх працях Ібн Хальдун:

Висунув концепцію "соціальної фізики", в основі якої лежить визнання Закономірного прогресу людського суспільства, зумовленого економічними чинниками. Мислитель наголошував на тому, що в основі суспільного життя лежить необхідність об´єднання людей для сумісного задоволення потреб. Рушійну силу поступального розвитку людства він вбачав у матеріальному виробництві, праці як основних джерелах багатства та доходів.

Зазначивши, що "...умови, в яких живуть покоління, відрізняються залежно від того, як люди добувають засоби для існування", Ібн Хальдун висунув власну періодизацію суспільного прогресу. На думку мислителя, людство у своєму розвитку пройшло три етапи:

стан дикості, характерний для початкового періоду розвитку людського суспільства;

стан примітивності, пов´язаний із заняттям землеробством та скотарством;

стан цивілізації, зумовлений розвитком ремесел, торгівлі та науки, і утворенням та зростанням могутності міст.

Виокремив необхідний і додатковий продукт, пов´язавши виробництво останнього із періодом цивілізації. На думку мислителя, у сільському господарстві виробляється лише необхідний продукт, оскільки у землеробстві та скотарстві продукуються блага, достатні для задоволення першочергових потреб. Створення надлишкового продукту, який перевищує засоби, необхідні для існування людини, можливе лише у містах, де є надлишок робочих рук, широко застосовується поділ праці, розвивається промисловість та торгівля. Відтак цивілізацію та виробництво додаткового продукту Ібн Хальдун пов´язував з існуванням ринку та інтенсивного обміну продуктами праці.

Основою суспільного порядку проголосив приватну власність як вічний та незмінний дар природи. На думку арабського мислителя, навіть при збільшенні індивідуального достатку ніколи не зникне становий поділ суспільства за майновою ознакою та принципом "верховенства".

Висловив цікаві ідеї про товар, його властивості, ціноутворення та роль ринку. Аналізуючи просте товарне виробництво, Ібн Хальдун узалежнював ціни від факторів попиту та пропозиції: кількості товарів, що пропонуються на ринку, демографічної ситуації в країні, природних чинників, розміру державних податків та зборів тощо. На думку арабського мислителя, економічне піднесення країни сприяє зростанню чисельності міського населення і викликає зниження цін на предмети першої необхідності та зростання цін на предмети розкоші; у період погіршення економічного становища в державі відбуваються зворотні процеси. "Незаконні побори, — зазначав Ібн Хальдун, — сприяють дорожнечі, оскільки торговці включають у ціну своїх товарів усе, що вони витрачають, у тому числі і витрати на засоби свого існування". Відтак дослідник, був прихильником помірних податків та зборів як важливого чинника економічного піднесення країни. "Найдієвішим засобом розвитку суспільного життя є зменшення розміру податку", — зазначав арабський мислитель. Вказав на трудове походження вартості, виходячи з того, що більша частина нагромадженого та безпосередньо корисного для людини рівноцінна вартості людської праці. "У всьому, що купується і перетворюється на гроші, — зазначав арабський мислитель, — обов´язково міститься людська праця...". Звідси він робив висновок, що в основі акту купівлі-продажу "рівноважного (еквівалентного) обміну... за вартістю"4 лежить принцип прирівнювання рівновеликої кількості затраченої праці. Важливу роль відводив грошам, стверджуючи, що золото і срібло є мірою вартості "усього того, що люди створюють своєю працею", "предметом зберігання", "основою доходів, накопичень і скарбів". На думку Ібн Хальдуна, дорогоцінні метали не створюють багатства. Так, наприклад, у землі Судану є багато золота, однак країна залишається бідною, оскільки добробут народу залежить не від наявності дорогоцінних металів, а від розвитку суспільного життя, що базується на працелюбності населення. Водночас мислитель звертав увагу на те, що золото і срібло мають стабільну вартість і тому є зручною формою зберігання багатства. Ібн Хальдун був прихильником повноцінних грошей і категорично засуджував псування монет правителями, яке набувало все більшого поширення у середні віки. Він писав про те, що люди, які "перетворюють мідь у срібло і золото — злодії, найгірші із злодіїв, адже вони привласнюють це золото".

Великого значення надавав торгівлі, розглядаючи її поряд із землеробством та ремісництвом як природний спосіб добування необхідних засобів для життя, прагнення людини до отримання доходу (торговельного прибутку) за рахунок дешевої купівлі та дорожчого продажу. Водночас він виступав проти надмірної дорожнечі, засуджуючи спекулятивні наміри купців, особливо спекуляцію хлібом, яка погіршує становище бідних верств населення. Відстоюючи низькі ціни на хліб, Ібн Хальдун зазначав, що "в силу особливого значення цього товару, необхідно віддати перевагу його важливості для прожитку над вигодами купців".

Економічна думка середньовічної Європи розвивалась на ґрунті феодальних відносин під всебічним та всеохоплюючим впливом християнства. Розвиток середньовічного суспільства країн Західної Європи умовно можна поділити на три періоди, які відображають еволюцію економічного, соціального та політичного устрою та визначають своєрідність економічних поглядів та ідей.

Яскраве уявлення про економічні ідеї раннього середньовіччя дають "Варварські правди" (Бургундська, Салічеська, Баварська та ін.) — записи права германських племен, які осіли в Римській провінції, створивши королівство, а також господарські регламенти ("Капітулярій про вілли", "Саксонський капіту-лярій") — своєрідні інструкції для управителів великих феодальних помість.

Найбільш типовою є "Салічеська Правда" — зведення законів салічних (північних) франків, складене на початку VI ст. за розпорядженням франкського короля Хлодвіга, яке доповнювалось протягом чотирьох наступних століть його послідовниками.

"Салічеська Правда": дає уявлення про соціально-економічний устрій Франкського королівства: панування натурального господарства, достатньо міцних общинних порядків, пріоритетність права общинної власності на сільськогосподарські угіддя. Сільська община, до складу якої входили вільні сім´ї, визнавалася законною формою землеволодіння. Захищався суверенітет общини, зазіхання на її майно, проголошувалась рівність усіх вільних франків перед законом. Водночас общинні принципи організації суспільного життя поєднувалися з визнанням рабства, колонату, великого землеволодіння. Раби кваліфікувалися як панське майно, їх вбивство передбачало відповідну компенсацію власнику; відображає процеси розкладу родового устрою і початку диференціації суспільства на основі розвитку приватного землеволодіння та відособлення окремих домогосподарств. Поняття приватної власності у "Салі-чеській правді" немає, проте фіксується зародження земельного аллоду у вигляді обмеженого права успадкування земельного наділу та нерухомості в межах великої сім´ї прямими спадкоємцями померлого по чоловічій лінії.

Важливим джерелом історії економічної думки раннього середньовіччя є капітулярії — інструкції з управління феодальним маєтком. Так, виданий на початку IX ст. королем франків Карлом Великим (742—814) "Капітулярій про вілли" (Закон про маєтки) відобразив економічні погляди та економічну політику середньовічного суспільства щодо організації та управління феодальним маєтком.

У період класичного середньовіччя економічна думка Західної Європи розвивалась під впливом канонічної доктрини, яка трактувала економічні проблеми з позицій античної традиції (Аристотель) і християнської ідеології (Августин Блаженний). Виправдовуючи панування церкви в умовах феодального устрою, каноністи прагнули підпорядкувати явища суспільного життя церковним правилам (канонам). Становлення канонічної доктрини пов´язане з ім´ям болонського монаха Граціана, який склав у XII ст. "Зведення канонічного права".

Економічні погляди раннього християнства знайшли яскраве відображення у працях відомого релігійного мислителя, єпископа у північноафриканських володіннях Римської імперії Аврелія Августина Блаженного (354— 430 pp.), який створив авторитетне релігійно-християнське учення, засноване на безальтернативних принципах релігійно-етичного підходу до економічних проблем. Його твори (близько 40 томів літературного спадку) справили значний вплив на подальшу еволюцію суспільної думки і до ХНІ ст. слугували фундаментом християнської ідеології.

Економічні ідеї пізнього канонізму набули систематизованого викладу у працях італійського монаха домініканського походження Фоми Аквінського (1225 або 1226—1274 pp.). Його твір "Сума теології" (1273) став свого роду енциклопедією католицизму, яку і донині широко використовують у Вати-кані.

У дослідженні економічних явищ та процесів Фома Аквінський (Аквінат) опирався на вчення Аристотеля. Водночас він розвинув багато власних економічних ідей, трактуючи проблеми економічного життя з релігійно-етичних позицій. Розуміючи неспроможність застосування економічних учень античності та раннього канонізму до пояснення господарського життя розвинутого феодалізму, мислитель висунув багато суперечливих суджень. Формулюючи певне положення, він наводив всі відомі з авторитетних джерел (Біблії, творів богословів, античних філософів) докази "за" і "проти", детально їх розглядав і намагався примирити, використовуючи принцип подвійної оцінки (софістика, схоластичний спосіб міркувань).

Економічна думка в Україні періоду середньовіччя сягає своїм корінням історії Київської Русі та започаткування державності східних слов´ян.

Важливе місце серед першоджерел, які уможливлюють дослідження розвитку економічних ідей на теренах Київської Русі, належить "Руській правді"— першому давньоруському зведенню законів. Це своєрідний кодекс феодального права, спрямований на регламентацію станових взаємин, майнових відносин, захист прав власності феодальної знаті на землю і залежних селян, отримання грошових і натуральних виплат тощо.

Економічна думка періоду розпаду Київської Русі та феодальної роздробленості відобразила сепаратизм боярських вотчин та занепад торговельних відносин. Писемні джерела цього періоду проникнуті ідеєю державності та народної єдності. Тривога за долю землі, яка потерпає від князівських чвар, звучить у відомому "Повчанні дітям" Володимира Мономаха (поч. XII ст.), "Слові о полку Ігоревім" (1185), "Молінні Даниїла Заточеника" (поч. ХVІ ст.).

Твори великого київського князя Володимира Мономаха, відомі як "Повчання" (кінець XI — початок XII ст.), містять важливі узагальнення та спостереження щодо економічної складової суспільного устрою; обґрунтовують норми та правила управління державою, спрямовані на зміцнення панівних відносин; відображають прагнення упорядкувати суспільне життя на основі моральних принципів; засуджують гонитву за багатством, жадобу до накопичення грошей, насильство та надмірну експлуатацію пригноблених верств населення. Розуміючи значення розвитку землеробства, скотарства, ремесла та торгівлі для зміцнення могутності держави, Володимир Мономах закликає правителів держави піклуватись про свою землю та підданих, дбаючи про злагоду та соціальний мир.

Кінець XIII — початок XIV ст. пов´язані з формуванням української народності та виокремленням української мови з давньоруської мовної основи. Господарські документи XIV—XV ст. засвідчують подальший розвиток економічної думки в Україні. У жалуваннях і позичкових грамотах, статистичних записах (інвентарях, люстраціях) йдеться про розвиток сільськогосподарського виробництва і ремесла, торгівлі та лихварства. Численні господарські документи дають уявлення про тогочасну систефму повинностей, облік доходів та майна.

Тривалий період панування меркантилізму віддзеркалив основні тенденції розвитку економічної думки та економічну політику більшості європейських країн XV—XVIII століття.

Головні передумови генезису меркантилізму:

поступове витіснення натурального господарства товарним, виробництвом, розвиток товарообігу, поглиблення товарно-грошових відносин і розширення торговельних зв´язків;

інтенсивний розвиток міжнародної торгівлі, виникнення світового ринку, започатковане великими географічними відкриттями XV—XVI ст.;

ліквідація політичної роздробленості у західноєвропейських країнах, бурхливий процес становлення централізованих національних держав, їх утвердження у системі світогосподарських зв´язків, утворення перших колоніальних імперій Нового світу;

Меркантилізм походить від лат. merkari — торгувати, mercantile перекладається з англійської та французької як торговий.

поглиблення суспільного поділу праці, виникнення мануфактурного виробництва, створення великих підприємств, зорієнтованих на зростаючий ринковий попит та задоволення експортних потреб;

розширення сфери діяльності та кардинальна зміна ролі торговельного капіталу, безпосередня участь купців у національній промисловості, поява перших монополістичних об´єднань торговців;

розвиток наукового знання, започаткований першою науковою революцією XVI—XVII ст.; посилення прикладного значення наукової діяльності; ліквідація ідеологічної монополії релігійного мислення.

Меркантилізм як перша спроба наукової систематизації економічної діяльності залишив помітний слід у розвитку економічної думки: з меркантилізмом пов´язані перші спроби осмислення загальноекономічних проблем на рівні національної економіки в цілому, початок виокремлення економічної науки у самостійну галузь людського знання та започаткування спеціальної літератури економічного характеру;Економічна думка середньовіччя. Меркантилізм винайдений А. Монкретьєном термін "політична економія" дав назву економічній науці, залишаючись незаперечним аж до початку XX ст.; збагативши економічну думку концепцією загальної комерціалізації господарського життя, меркантилісти ввели у науковий обіг ряд важливих економічних категорій (торговельний баланс, національне багатство та ін.); меркантилісти поставили проблему економічної ролі держави, виявили суттєві закономірності в області товарно-грошового обігу, кредитних відносин, які у подальшому набули широкого обґрунтування; суттєве значення мало подолання релігійних догм середньовіччя, уявлення про торгівлю як різновид паразитизму, натурально-господарських поглядів та нормативізму. Перехід до прагматичної оцінки господарських рішень сприяв розвитку мистецтва економічних досліджень; важливим кроком вперед стало використання емпіричного методу дослідження, який хоч і був одностороннім та неповним, все ж сприяв започаткуванню фактологічної основи економічного аналізу; меркантилісти близько підійшли до усвідомлення ринкового механізму кругообігу доходів як важливого фактора стимулювання внутрішнього попиту та економічного зростання. У подальшому ця ідея стала предметом гострих дискусій, посівши значне місце у теоретичній системі Дж. М. Кейнса; меркантилісти започаткували теорію міжнародної торгівлі, показали прямий зв´язок зовнішньої торгівлі з внутрішнім розвитком країни тощо.

Наголошуючи на необхідності історичного підходу до оцінки меркантилізму, необхідно зазначити, що ідеї представників цього напрямку економічної думки виражали дійсні закономірності та потреби економічного розвитку, що здійснювався у національних рамках за активного сприяння держави. Слід також враховувати, що протекціонізм до цього часу поширений у світовій економічній практиці. Водночас обговорення сучасних проблем становлення ринкової економіки в колишніх командно-адміністративних країнах та країнах, що розвиваються, актуальність питань досягнення оптимальних обсягів нагромадження капіталу, підтримки національних товаровиробників та боротьби за ринки збуту дають додатковий імпульс релятивним трактуванням меркантилізму, породжуючи нові дискусії про сутність та значення цього напряму в історії економічних учень.

3. Загальна характеристика класичної політичної економії, етапи її розвитку та основні представники

Класична політична економія як перша наукова школа в історії економічної думки прийшла на зміну меркантилізму в період стрімкого проникнення мануфактурного капіталу у сферу виробництва найбільш розвинутих європейських країн. Завершення епохи первісного нагромадження капіталу, буржуазні революції та прихід буржуазії до влади, бурхливий розвиток підприємництва та ринкова лібералізація економічної політики сприяли подальшому розвитку капіталізму та переміщенню інтересів підприємців зі сфери обігу в сферу виробництва. Становлення ринкової економіки та поступова реалізація закладеного в ній потенціалу саморегулювання викликали необхідність переоцінки учення меркантилістів щодо шляхів примноження національного багатства та досягнення узгодженої взаємодії економічних суб´єктів, активізувавши розробку наукової теорії ринкового господарювання.

Теоретико-методологічні підходи до дослідження економічних процесів та явищ і категоріальний апарат, започатковані в цей період, заклали підвалини світової економічної науки. Саме тому школа, яка стала фундатором нової традиції економічної думки, отримала назву "класичної".

За загальноприйнятою оцінкою, класична політична економія була започаткована у кінці XVII — на початку XVIII ст. В. Петті в Англії та П. Буагільбером у Франції. Водночас хронологічні межі завершення класичного напряму економічної думки визначаються дослідниками по-різному. Історично в економічній літературі сформувалось кілька підходів до трактування цього питання.

Перший підхід був започаткований К. Марксом і набув широкого розвитку в марксистській літературі. Саме К. Маркс першим вжив термін "класична політична економія", зарахувавши до класиків економістів від В. Петті до Д. Рікардо в Англії і від П. Буагільбера до С. де Сісмонді у Франції. Згідно з марксистською думкою, класичний період завершився у першій третині XIX ст., а його визначальною рисою було дослідження "внутрішніх залежностей буржуазних відносин виробництва"1, що сприяло виявленню антагоністичних суперечностей капіталізму та підводило до концепції безкласового комуністичного майбутнього.

Виходячи з класово-формаційної аргументації, марксисти слідом за своїм учителем вважали, що на початку XIX ст. відбувся перехід від "класичної" (наукової) до "вульгарної" (ненаукової) політичної економії, родоначальники якої (Ж.Б. Сей, Т. Мальтус та ін.) відійшли від трудової теорії вартості, ухопившись "за зовнішню видимість явищ".

Другий підхід набув найбільшого поширення у науковому світі, перетворившись у наші дні у загальновизнаний для більшості західних та вітчизняних дослідників. На думку прихильників цього підходу, класична політична економія еволюціонувала у першій половині XIX ст., знайшовши відображення у працях Ж.Б. Сея, Т. Мальтуса, Н. Сеніора та Ф. Бастіа та ін., а її завершителем став видатний вчений другої половини XIX ст. Дж.С. Мілль.

Так, наприклад, відомий дослідник історії економічної думки М. Блауг у своїй знаменитій книзі "Економічна теорія в ретроспективі" відносить до класиків політичної економії "всіх послідовників А. Сміта аж до Дж. С. Мілля і Дж.Е. Кернса.

Третій підхід характеризує позицію, яку займав у трактуванні цього питання відомий англійський економіст початку XX ст. Дж. М. Кейнс та його прихильники. Згідно з цим підходом до складу класичної школи слід віднести послідовників Д. Рікардо аж до 30-х років XX ст., у тому числі А. Маршалла, Ф. Еджуорта, А. Пігу та ін. Однак аргументація такого розширення хронологічних меж класичної школи викликає сумніви у дослідників, які розрізняють класичну політичну економію та неокласичну економічну теорію.

Слід зауважити, що відмінності у визначенні хронологічних меж класичної школи відображають різні методологічні підходи до періодизації історії економічних учень; складність та неоднозначність самої класичної політекономії, яка увібрала в себе різні ідейні традиції; багатогранність переходів від однієї наукової традиції до іншої тощо.

Основні етапи еволюції класичної політичної економії:

1-й етап (кінець XVII — середина XVIII ст.) — започаткування класичної політичної економії як альтернативи меркантилізму у працях В. Петті (Англія), П. Буагільбера (Франція), представників школи фізіократів на чолі з Ф. Кене (Франція).

2-й етап (друга половина XVIII ст.) — формування ідейно-теоретичних та методологічних засад класичної політичної економії, становлення економічної теорії як науки у працях А. Сміта (Англія).

3-й етап (перша половина XIX ст.) — розвиток та переосмислення ідей А. Сміта його послідовниками в Англії (Д. Рікардо, Т. Мальтус, В.Н. Сені-ор), Франції (Ж.Б. Сей, Ф. Бастіа), США (Г.Ч. Кері), збагачення економічної науки новими теоретичними здобутками.

4-й етап (друга половина XIX ст.) — завершення класичної політичної економії у працях Дж.С. Мілля (Англія).

Економічні погляди В. Петті:

-вплив меркантилізму, поступове подолання меркантилістських уявлень та ідей

-обгрунтуванн пріоритетності розвитку промисловості як основи високої конкурентоспроможності країни у зовнішній торгівлі

-дослідження мінової вартості

-зведення вартості до грошової форми

-розуміння грошей як важливого стимулу економічного розвитку

Економічні погляди П. Буагільбера

-різка критика меркантилізму, доведення безпідставності й шкідливості протекціонізму

-захист інтересів селянства, обґрунтування пріоритетності с/г виробництва як основи економічного піднесення країни

-дослідження споживчої вартості, речового змісту багатства як суми споживчих вартостей

-ігнорування грошової вартості, дослідження прямого товарообміну

-розуміння грошей (золота, срібла) як чинника порушення природної рівноваги товарного обігу.

Їх об’єднує:

-визначення завданням економічної науки пізнання об’єктивних економічних законів, подібних до законів природи

-перехід від емпіричного, описового методу дослідження до виявлення причинно-наслідкових залежностей

-трактування праці як джерела вартості та багатства

-розуміння багатства як сукупності товарів, створених людською працею

4. Економічне вчення А. Сміта. Теорія «невидимої руки» та «економічної людини» А. Сміта

Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст, з іменем якого пов´язане становлення економічної теорії як науки. Започаткувавши систематизований виклад економічних знань та глибокий теоретичний аналіз економічних явищ та процесів, він зайняв особливе місце в історії економічної думки.

Геніальна праця ученого "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776) започаткувала народження ліберальної економічної теорії і стала справжнім проривом у світовій економічній думці. У ній А. Сміт уперше перейшов від аналізу окремих проблем до теоретичних узагальнень та систематизації економічних знань.

Трактуючи політичну економію як науку про об´єктивні закони виробництва і нагромадження багатства, А. Сміт розвинув методологію економічних досліджень. Вчений: Широко застосовував абстрактно-логічний, причинно-наслідковий (казуальний) методи, спрямовані на виявлення глибинних закономірностей економічних явищ та процесів, розкриття структури економічної системи, простеження внутрішніх зв´язків економічних категорій. Прагнув поєднати езотеричний та екзотеричний підходи, що сприяло збагаченню арсеналу методології економічного дослідження. Водночас подвійність підходів ученого виявилась у суперечливості та неоднозначності його теоретичних міркувань. Виокремив дві сторони економічної теорії: а)позитивну, спрямовану на виявлення глибинних закономірностей економічного розвитку, природних об´єктивних законів, які управляють економікою, теоретичне дослідження умов виробництва та нагромадження багатства; б)нормативну, спрямовану на розробку рекомендацій для економічної політики держави (уряду), здатної забезпечити економічним суб´єктам можливість добувати "достатній дохід або засоби існування".

Рушійними силами економічного розвитку вчений в