Скачать

Основи гендерної рівності

Вступ

У пізнанні людиною самої себе жінка посідає домінуюче становище. Від вирішення цього завдання багато в чому залежить досягнення кінцевого результату. І це не перебільшення. Правий Жюль Мішле, який написав: "Виховувати дівчинку - це виховувати саме суспільство, тому що воно виходить з родини, де душею є жінка". Проте треба констатувати, що помітного успіху на цьому поприщі не помічено. Жіночий образ переважно зберігається як міфопоетичний. Вона - Єва, що прилучила людство до гріхопадіння, амазонка - жінка-войовниця і навіть відьма - володарка магічних знань. Правда, література і мистецтва докладають чимало зусиль, аби його зруйнувати, надавши йому еротичного змісту. І досягли в цьому чималих "успіхів". На цьому тлі тенденція бачити в жінці політика чи підприємця, що з'явилася останнім часом, не має успіху. Коли мова заходить про жінку у нас одразу спрацьовує культурологічний стереотип: берегиня домашнього вогнища, мати, продовжувачка роду. Це святі ролі жінки, вони були такими протягом тисячоліть і такими залишаються. Але у сьогоднішньому світі жінку вже давно не влаштовує суто домашня роль. Вона претендує - і небезпідставно - на роль значно активнішу. Жінки доводять, що їм цілком під силу займатися будь-яким видом бізнесової, економічної, державної, законотворчої діяльності. Більше того, я абсолютно впевнена, що жінки будуть відігравати щоразу більшу роль на цих аренах, що є природнім, логічним виявом цивілізованості суспільства. Можливо не всі ми зараз це чітко усвідомлюємо, не всі до цього морально готові, проте ми мусимо це сприйняти як даність. Часи суто чоловічого керівництва вже давно в минулому, із результатами ми маємо справу зараз. Наше завдання - підвищення статусу жінок, усвідомлення всіма, жінками у тому числі, цієї зміни як справи, що підказує здоровий глузд. Жінки не просто дають життя, вони можуть зробити його достойним, і не лише для себе. Жінка з її мудрістю та прагненням до гармонії, урівноважує цей світ з його неконтрольованою агресією та боротьбою амбіцій.

Історично склалося так, що український чоловік брав на себе роль борця у визвольних змаганнях нації і гинув у розквіті сил, або ж віддавав сили служінню на бойових фронтах імперії і теж переставав існувати як потенційний чи реальний творець своєї нації. Жінка ж залишалась берегинею роду, насамперед фізичної його складової. І тому найвизначніша її роль, освячена суспільною традицією, була, безумовно, сімейною. Зрештою, це на той час був, можливо, єдиний ефективний спосіб самозбереження етносу. Жінка-козачка ставала родоначальницею, вихователькою, управителькою господарством. Вона відрізнялася самостійним, вольовим характером, самоповагою, була стабілізуючим чинником у житті українців. Реально ж українська жінка-козачка створювала свій світ, свою малу батьківщину і всіма силами охороняла її від вторгнення зазвичай руйнівної сили світу чужого, великого. Звідси її домашність, сімейність, традиційність. Віддаючи належне тій ментальній основі, яку заклала саме жінка-козачка у своїх спів племінниць, треба відзначити і досить консервативну роль цих ментальних особливостей української жінки в освоєнні нею сьогодні нових суспільних сфер самореалізації та діяльності. Укоріненість на традиційності існування лише поглиблювалась в часи колоніальної залежності України. Ситуація принципово не змінилась і в радянські часи, попри задекларовану емансипацію жінки в Радянському Союзі. До сімейного ярма додалася ще й державна неволя. Змінилося лише в гірший бік ставлення до жінки-матері, жінки-домогосподарки. Саме радянські часи знищили повагу до власне традиційного способу самореалізації української жінки в сім'ї, не змінивши самого реального становища жіноцтва. Традиційні розподіли суспільних ролей повинні з необхідністю змінитись у вільному суспільстві, яке орієнтоване на європейські засади сучасного існування. Роль жінки в такому суспільстві не може обмежуватися лише все тією традиційною орієнтацією на роль "берегині". Хоч і для реального сучасного українського суспільства ця роль залишається дуже актуальною. А чоловік у європейській Україні не може бути лише вічним борцем (який, як відомо, залишається "вічно молодим"). Колись він повинен дорости і до віку Батька як для конкретної дитини, так і для нації. Адже, на жаль, поняття чоловік-Батько, на відміну від жінка-Мати, і досі не функціонує в українській культурі. Гострота розуміння цієї проблеми виникала в критичні моменти української історії. Можливо, якоюсь мірою і сучасні наші проблеми в побудові української держави пояснюються і підсвідомим підтримуванням та культивуванням традиційних рольових розподілів в українському суспільстві. Тільки чоловік іде тепер на війну до Верховної Ради, на Хрещатик, на сторінки газет, зрештою, - а жінка все так саме "тягне" на собі дім, дітей, хронічну відсутність грошей і т.д., т.п. Знову і знову відтворюється ситуація виживання, заданості суспільства на неконструктивну дію, яка не потребує реального співробітництва статей у копіткій повсякденній роботі зі створення справді нового українського світу. У 80-х роках минулого століття жінки з усіх куточків світу започаткували активний рух за свої права. Наслідки цієї діяльності особливо відчутні на міжнародному рівні, а відтак у міжконтинентальному контексті. Держави уперше в історії виявили підтримку захисту прав жінок і визнали її як "високопріоритетне завдання". Однак, незважаючи на багатообіцяючі зміни в міжнародному праві та буденній практиці, жінки повсюдно ще стикаються з тендерною реальністю. Крім того, їм часто бракує засобів та знань, потрібних для правового захисту, боротьби проти зловживань з боку чоловіків як у сім'ї, так і на роботі.

Чимало жінок не знають про жіночий рух або сприймають його як щось абстрактне, що їх не стосується і не може дати практичної користі. Хоча активна діяльність у цьому напрямку протягом останнього десятиліття зробила права жінок більш окресленими, все ж завдання полягає в тому, щоб зробити їх більш досяжними, особливо в аспекті здолання так званої соціальної дискримінації жінок. Вона означає обмеження прав за ознакою статі в усіх сферах життя суспільства. Підкреслю подвійність аналітичного розгляду дискримінації: з одного боку - це соціальний процес із зміною соціального стану об'єкта (жінок), з іншого - складне соціальне явище, котре охоплює великий загал осіб.

Розділ 1. Гендерні аспекти зайнятості та управління

Одвічно гендерні відносини ґрунтувалися на економічній, соціальній і політичній перевазі чоловіка. Управління - одна із сфер, у якій подібний стан речей (назване в науці патріархатом) є найбільш актуальним. Патріархат - форма родової організації первіснообщинного устрою, система соціальних відносин, коли влада повсюдно (і в публічній, і у приватній сферах) належить чоловікам, а жінки займають підлегле положення. Монополізація чоловіками влади - у сім'ї, в організаціях, установах і на підприємствах, у суспільстві в цілому - автоматично спричиняла за собою монополізацію ними функцій управління.

До 1870 року основна теорія ґендерної (соціально-статевої) стратифікації мала біологічну основу. Іншими словами, відмінності статі у сфері престижу і влади вибудовувалися із вроджених рис, одна з яких вважалася абсолютним: чоловік не міг народити і вигодувати дитину грудьми; інші ж були більш-менш постійні. Індустріалізація дещо порівняла функціональну значущість статевих відмінностей; нездатність чоловіків вигодовувати дитини стала менш значущою з 1910 року, коли технологія пастеризації молока дозволила вигодовувати дітей штучним способом. Менша мускульна сила жінок також ставала не таким важливим чинником через те, що машини все більше замінювали людську працю. Індустріалізація поставила під сумнів і відмінності обох статей у цілому: міф про жінок, у яких "волосся довге, а розум короткий", що довгий час виправдовував їхню небажану присутність в управлінських структурах, був зруйнований після розповсюдження обов'язкової освіти.

В наші дні жінки формально отримали рівні права з чоловіками. Суспільство юридичне оформило й узаконило цю рівність і всіляко прагне закріпити і розвинути її. Поступово зникає головна причина, яка тримала жінку у підкоренні, - економічна залежність від чоловіка. Часто сучасна жінка заробляє стільки ж, а то і більше, ніж чоловік; останній більше не є основним годувальником, у цьому аспекті життєзреалізування внесок подружжя однаковий. Соціологічні дослідження показують цікаву картину: більшість людей під час опитувань частіше всього визначають свою сім'ю як таку, котра не має "голови". Це дало привід демографам ввести нове поняття - "біархат". На відміну від матріархату, коли родину очолювала жінка, і патріархату, з його абсолютною владою чоловіка, настав період егалітарної сім'ї, де партнери—чоловік і дружина- рівноправні(5-С.27-28).

І все ж структура сучасного суспільства на сьогодні вельми патріархальна: високооплачуваною і престижною роботою здебільшого займаються чоловіки. Статистика свідчить, що за однакову з чоловіком роботу жінка одержує менше, зокрема не тільки в Україні, але і в більшості інших країн світу. Доступ до професійних занять і кар'єри, хоча й збільшений для жінок порівняно з початком XX століття, поки що має кількісне вимірювання і часто не приводить до відчутних якісних зсувів. Йдеться не стільки про завоювання статусних позицій в ієрархічних структурах управління виробництвом, скільки про істотну зміну самого його характеру. В той же час домашнім господарством займається, як правило, жінка, що означає подвійне навантаження. Хоч такий стан справ несправедливий, багато хто звик до нього й будь-що не бажає його змінювати. Сексизм (ідеологія, що визнає перевагу чоловіків над жінками) так глибоко вкорінений у нашій культурі і свідомості, що його ніхто належним чином й не усвідомлює.

Гендерні стереотипи у контексті традицій сімейного виховання подані у таблиці 1.

Таблиця 1

Загальне розповсюдження демократії поставило на повістку дня питання про рівність обох полярних статей, або про так звану гендерну симетрію — стан, за якого принцип рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків, у тому числі й у сфері виробництва та управління, зреалізовується на практиці. На жаль, в українському суспільстві норми цього принципу швидше декларуються, ніж виконуються. У зв'язку з цим стає актуальною проблема статевого (або гендерного) розподілу праці, під якою розуміють розподіл занять між жінками і чоловіками, що базується на традиціях і звичаях, формально або неформально закріплених у практиці і свідомості людей, тобто певною мірою інституалізованих. Гендерний розподіл праці зберігає за собою міцні позиції: у всьому світі кожна галузь характеризується домінуванням або жінок, або чоловіків. Рідко де можна зустріти рівну участь представників обох статей. Навіть у високорозвинених урбанізованих країнах існують суто чоловічі і суто жіночі професії (наприклад, жінки істотно переважають у складі молодшого медичного персоналу).

Стійка тенденція працевлаштування чоловіків і жінок у певних професіях, галузях і посадових позиціях називається гендерною професійною сегрегацією, або професійною сегрегацією за ознакою статі. Саме вона сприяє, зокрема, замиканню жінок у "трудових гетто" -низькооплачуваних професіях і галузях. Високий рівень сегрегації вважається значущим чинником диспропорцій у рівні оплати праці чоловіків і жінок, у кар'єрних можливостях і, звісно — в нерівності можливостей статей у сфері зайнятості загалом. Таким чином, аналіз гендерних аспектів зайнятості важливий як з погляду соціальної справедливості, так і в аспекті підвищення ефективності використовування трудових ресурсів, людського потенціалу країни.

Гендерна сегрегація на ринку праці має глибоке коріння в розподілі праці між статями - як у сучасних суспільствах, так і в суспільствах минулого. Сегрегація виявляється всередині і між фірмами, сферами зайнятості і галузями. Розрізняють дві складові професійної сегрегації - горизонтальну і вертикальну. Дід горизонтальною професійною сегрегацією розуміють нерівномірний розподіл чоловіків і жінок у галузях економіки і професіях, під вертикальною - за посадовою ієрархією. Максимально високий рівень горизонтальної сегрегації відповідає ситуації, коли галузі і професії чітко розподіляються на "чоловічі" і "жіночі". Протилежним за змістом тут є поняття "інтегрованоїзайнятості ", що має на увазі таку структуру зайнятості, коли в кожній галузі, професії чи на посадовому рівні частка чоловіків і жінок відповідає їх питомій вазі в загальній чисельності зайнятих. Зауважимо очевидне: високий рівень тендерної сегрегації зустрічається в суспільстві набагато частіше, ніж висока інтеграція.

Горизонтальна сегрегація як узагальнювальне поняття охоплює кілька самодостатніх вимірювань сегрегації, а саме: галузеву (розподіл чоловіків і жінок між галузями економіки); професійну (їх розподіл за професіями); міжфірмову (їх розподіл між фірмами різного розміру і статусу); міжсекторну (їхній розподіл між приватним і державним секторами економіки).

Стосовно сфери зайнятості дискримінація за статевою ознакою означає, що до "окремих працівників, котрі володіють однаковими характеристиками за ознакою продуктивності, відносяться по-різному через те, що вони являють собою різні соціальне-демографічні групи". Вона добре відома на ринку праці як за кордоном, так і в нашій країні. Про неї багато написано і сказано, нарешті вона широко засуджена, але практично нічого не зроблено для її усунення. Щораз проти її знищення знаходяться вагомі аргументи: хто буде виховувати дітей і займатися домашнім господарством, якщо жінки на рівних з чоловіками стануть долучатися до бізнесу та управління, і т.д. Прихильники традиційного підходу закликають повернутися до "нормального" розподілу праці між статями, відправивши більш слабких і менш ефективних у професійно-трудовому плані, на їхню думку, жінок додому під все тим же гаслом їх "природного призначення" і поклавши функцію годувальника цілком на чоловіка. Традиціоналістам протистоять так звані егалітаристи, котрі закликають до реформування соціальної політики на засадах справжньої рівності можливостей для всіх працівників - і чоловіків, і жінок.

Розрізняють кілька видів дискримінації: в оплаті праці, при наймі на роботу, скороченні персоналу, просуванні на посаду, у підвищенні кваліфікації тощо. Водночас у сучасній науці виділяються наступні три базові підходи, що пояснюють походження і суть явища дискримінації. Дискримінація на рівні переваг, щонайперше з боку працедавця, споживача, колег. Перша була розглянута у загальних рисах Г. Беккером, який допускає, що частина працедавців має упередження проти найму на роботу тих або інших груп працівників (у даному випадку - жінок). Друга здебільшого виникає там, де останній вважає за краще отримати оптимальні послуги, наприклад, тільки жінками, або тільки чоловіками. Третя має місце тоді, коли окремі працівники-партнери уникають вступати у трудові відносини з представниками іншої статі (наприклад, коли чоловіки відмовляються поступати на роботу в організацію, де жінки зайняті на престижних посадах).

Статистична дискримінація, суть якої полягає в тому, що, ухвалюючи рішення про найм, працедавець намагається вгадати вірогідну продуктивність кандидатів на посаду за певними непрямими ознаками (освіта, досвід, стать, вік, результати тестів тощо). Якщо він вважає, що жінки - гірші працівники, ніж чоловіки, то буде систематично віддавати перевагу чоловікам, причому незалежно від індивідуальних, професійних чи сімейних характеристик конкретного кандидата. Таким чином, конкретний працівник оцінюється, виходячи з критеріїв, які сформовані для тієї групи, представником якої він є. Наприклад, передбачається, що для чоловіків найбільше підходять такі види діяльності, як робота з людьми, пов'язана з ухваленням рішень, інтелектуально насичена, а також та, що вимагає підвищених фізичних навантажень, тоді як для жінок - робота з паперами, що потребує пильності і терпіння, суто виконавська робота, і та, що обходиться без високої кваліфікації та освіти.

Дискримінація, яка зумовлена монопольною структурою ринку праці. Цей підхід акцентує увагу на тій обставині, що дискримінація існує і зберігається тому, що приносить прибутки тим, хто її здійснює. Загалом вона виявляється в різних формах. По-перше, гендерна нерівність продовжує зберігатися у таких сферах, як професійна підготовка і перепідготовка кадрів, доступ до виробничих ресурсів (тобто до грошей) і контролю над ними. Крім того, жінки не спираються на інфраструктуру, потрібну їм для того, щоб вони могли на практиці скористатися пропозиціями формального ринку праці, атому постійно стикаються з дискримінацією при наймі на роботу. По-друге, тендерна сегрегація - це все ще один з головних чинників, що перешкоджає гнучкості ринку праці і породжує нерівність при реалізації попиту: робочі місця чоловіків і жінок по-різному оцінюються й оплачуються; жінки, як і раніше, стикаються з труднощами і перешкодами на шляху до професійної мобільності. Практично в усіх країнах світу чітко виявляється тенденція до концентрації жінок у галузях і професіях з якнайменш високим рівнем оплати праці. По-третє, у стані безробіття, жінки знову ж таки стикаються з більшими, ніж чоловіки, труднощами при отриманні доступу до різних програм допомоги.

Загалом змальована картина гендерної горизонтальної сегрегації не схильна до різких коливань. Проте історичний час вносить більш-менш відчутний перерозподіл чоловіків і жінок між професіями і галузями, який зумовлений культурно-ідеологічними (наприклад, зміна культурних стереотипів щодо чоловічої і жіночої зайнятості), соціально-економічними (зміна економічної кон'юнктури в тих чи інших галузях і професіях, а відтак - рівня безробіття та оплати праці в них), технологічними (відносне зниження кваліфікації і рутинізація робіт у певному виді діяльності) та іншими чинниками.

Вертикальна сегрегація відображає відмінності у посадовому положенні чоловіків і жінок, передусім мається на увазі низька доступність для жінок престижних професій і посад у сфері бізнесу та управління, які пов'язані з відповідальністю і прийняттям рішень. Як і горизонтальна, вертикальна сегрегація може розглядатися на кількох рівнях: а) окремої організації; б) галузі економіки; в) економіки в цілому; г) окремої професійної групи чи д) категорії працівників(5.-С.32-33).

Для України сьогодні характерне винятково низьке представництво жінок на рівні ухвалення рішень як у державному, так і в недержавному секторах зайнятості. У когорті вищих державних службовців жінки становлять усього 5,7%, тоді як серед старших службовців їх налічується практично половина - 49,9%, а серед молодших - понад 80%. Аналогічним чином виглядає тендерна "піраміда влади" і в недержавному секторі: у 1995 році серед власників і керівників великих компаній було всього лише дві жінки, а серед 138 представників бізнес-еліти -тільки 11 жінок (8%). У цілому тенденції у сфері посадової структури зайнятості жінок такі: чим вище посадовий ступінь, тим нижча частка жінок у загальній кількості зайнятих на ньому.

Для опису подібних явищ нерідко використовується термін "скляна стеля ", що введений на початку 1980-х років XX століття і відображає добре відомий факт: зважаючи на формально рівні можливості для обох статей, існує безліч неформальних невидимих бар'єрів, що перешкоджають просуванню жінок сходинками посадової ієрархії. Сьогодні природа і характер "скляної стелі" змінилися через те, що у більшості випадків сучасні жінки, хоча і не усуваються відкрито від керівних посад, все ж займають у компаніях посади, які мають лише видимість влади і престижу. Так, американські дослідники використовують указаний термін для опису ситуації, що складається в юридичних фірмах, академічній медицині, а також у великих корпораціях, де просування жінок на вищі сходинки управлінської структури гальмується методами прихованої дискримінації, або вмілого маніпулювання ними. Сучасні чоловіки, безперечно, мають набагато більше нагоди формувати свою трудову кар'єру, ніж жінки, в котрих вона, як і раніше, визначається вимушеними чинниками, у тому числі не пов'язаними із структурою ринку праці. Воднораз жінки продовжують наступати у сфері зайнятості, до того ж почасти у самих інтелектуальних і престижних її секторах, перш за все в управлінні і підприємництві. За спостереженнями західних фахівців, особливо очевидним це стало в останні 20 років..Як доказ вони згадують США, де чисельність працюючих жінок складала до 1990-го року 51 % зайнятих, тоді як у недалекому минулому вона не перевищувала 30-40%. Причому найактивніше жінки освоюють юриспруденцію, медицину та інжиніринг. Рекордним стало входження, жінок в американський бізнес, де різко зросла кількість створених ними підприємств: на рубежі 1990-х років їм належало 4 млн. із 13 дрібних підприємств загальною вартістю 50 млн. доларів. Активне входження жінок у менеджерську діяльність є швидше умовним, оскільки серед них поки що невелика кількість керівників не тільки вищого, а й середнього рівня. Жінки становлять все ще малу частину підприємців, їхні можливості обмежуються недостатньою освітою, якістю професійної підготовки і несприятливим доступом до кредитів. Певний виняток тут - це сімейний бізнес, де власниці малих підприємств набувають все більшої ваги, що стає типовою картиною. Активний професійний похід жінок у сферу підприємницької діяльності спостерігається в останнє десятиріччя і в Україні. При цьому положення українок у певному сенсі є навіть більш вигідним, ніж їхніх колег на Заході, де бізнес вважався і вважається чоловічим заповідником. Подібне положення пояснюється тим, що в Радянському Союзі була спеціальна квота на присутність жінок в органах влади: у період будівництва соціалізму в партійних документах був проголошений курс на рівноправну участь жінок і чоловіків в управлінні, у тому числі й виробництвом.

Аргументи і факти(8.-С.78):

4% світового багатства належить жінкам;

75% всією роботи світу виконують жінки, ними виробляється до 45% світової продукції;

71% неоплачуваної домашньої роботи виконують жінки, в середньому вона займає 140 робочих днів у рік;

30% бізнесу в країнах Центральної і Східної Європи належить жінкам;

25%- така різниця в оплаті праці між жінками і чоловіками(на користь останніх) в Німеччині;

20% жінок в Україні володіють малим або середнім бізнесом;

50% грошових засобів в США належить жінкам;

14%- такий середній відсоток жінок, які займають управлінські посади.

Українська специфіка полягає в тому, що жінки і чоловіки почали займатися бізнесом одночасно. На початку перебудови в нас переважали компетентні керівники - як чоловіки, так і жінки, котрі мали досвід управлінської діяльності, однаково високий рівень освіти і, головне, взірці для наслідування - керівників своєї статі. Тому в чоловіків і жінок виявилися багато в чому рівні стартові позиції, а тому той факт, що жінки активно займаються управлінням, нікого не дивує, соціальне сприймається і навіть схвалюється.

Парадоксальність ситуації полягає в тому, що переважна частина жінок не бажає виконувати роль лише ''професійної домогосподарки, виховательки у сім'ї" і ніде не працювати. Особливо категоричну позицію займають ті, хто має вищу, або середню спеціальну освіту. Вони не тільки прагнуть бути серед людей, спілкуватися з колегами по роботі, а й намагаються мати власні гроші, бути економічно незалежними від чоловіків. І це зрозуміло, оскільки у разі розлучення якнайбільше страждає жінка, котра все життя поклала на сім'ю і не встигла зробити пристойну кар'єру. До того ж діти, які найчастіше всього залишаються з матір'ю, постійно потребують матеріальної підтримки. Воднораз кар'єра займає в українок лише п'яту позицію на шкалі уявлень про щастя. Схожа картина спостерігається і в західних країнах: в особовому плані високий рівень професійної компетентності виявляється для жінки швидше негативним, ніж позитивним чинником, тому що спростовує усталені соціальні стереотипи. Подібний стан речей істотно уповільнює масове входження жінок у бізнес: сьогодні жіноче лідерство часто сприймається як щось вимушене і тимчасове, а не те, що життєво вартісне.

Фахівці у сфері психології менеджменту (Дме. Віткін, 3. Картер, М. Хеннінг, А. Жарден) відзначають такі причини, що перешкоджають жінці досягати успіхів у лідерстві: жінки здебільшого набагато пізніше за чоловіків починають піклуватися про особисту кар'єру, є яскравими носіями виконавської психології і природно втрачають ініціативу, незалежність, рішучість і самостійність; вони більш емоційні і гірше вміють керувати собою; менш схильні до ризику: сумніви та страх примушують їх перестраховуватися і відкладати нетерплячі зволікання рішення: нарешті, вони частіше вдаються до так званих "комбінованих стратегій" життєвого шляху, за яких роботі відводиться така ж істотна роль, як і сім'ї тощо.

Отже, окреслені труднощі формують установку на визнання менших можливостей жінок як лідерів організацій порівняно з чоловіками. З іншого боку, досвід розвитку жіночого підприємництва і реальна практика повсякденного життя демонструють, що жінки, котрі узяли на себе "тягар лідерства" переважно добре справляються з ним. Відтак соціально-психологічні обмеження для входження жінок у бізнес не можуть бути віднесеш до "незмінних факторів": ефективні моделі ділової поведінки цілком посильні для представниць "слабкої"" половини людства, хоча б тому, що успішно формуються під час безпосереднього виконання службових обов'язків та вирішення професійних завдань.

Розділ 2. Проблема жіночої дискримінації у постсоціалістичних країнах та в Україні

Соціальна дискримінація жінок існує з найдавніших часів патріархату. На думку британської дослідниці С. Волбі, патріархат - це система взаємопов'язаних соціальних структур, за допомогою яких чоловіки пригнічують та експлуатують жінок у своїх інтересах. З часом це явище поширилося зі сфери приватних стосунків у домашньому господарстві на сферу суспільних відносин. Патріархат присутній в усіх сучасних суспільствах, які відрізняються тільки ступенем і характером його прояву в існуванні тендерної нерівності. Саме історично склалося так, що суб'єктами дискримінації жінок є: а) суспільство з відповідними соціальними відносинами; б) держава, яка регулює Тендерну рівновагу; в) чоловіки, котрі виконують певні соціальні ролі й наділені іншою тендерною ідентичністю, ніж жінки.

Дискримінаційні дії зазначених суб'єктів можуть проявлятися безпосередньо через індивідуальну поведінку або опосередковано -шляхом прийняття відповідних рішень та законів, що враховують тендерні стереотипи, які існують у суспільстві. Соціальна дискримінація жінок реалізується різними способами: через розподіл влади і власності, різного доступу чоловіків і жінок до освіти, неоднакових можливостей самозреалізування у сфері праці та зайнятості, незмогою скористатися надбаннями культури та охорони здоров'я.

Звісно, що соціальна дискримінація жінок, як і будь-яка інша, має негативні наслідки, до яких відносяться: а) погіршення становища жінок у суспільстві, б) зниження їхнього соціального статусу, в) люмпенізація жінок, г) фемінізація бідності, д) послаблення сім'ї як соціального інституту в системі суспільствотворення. Безпосередніми наслідками соціальної дискримінації є обмеження самореалізації і втрата особистої безпеки жінок, зростання насильства і подружньої невірності в родинах, часті дистреси та суїциди у жіночому оточенні.

Для запобігання такому становищу жінок держава застосовує систему позитивних обмежень. Звідси позитивна дискримінація - це тимчасові заходи, що визначаються періодом, необхідним для перебудови тих чи інших соціальних інститутів; вони реалізуються через комплекс додаткових прав і свобод, наданих певній соціальній групі. Закріплення стану позитивної дискримінації стосовно жінок забезпечує їм можливості використання та здійснення своїх прав і свобод (наприклад, вимога спільного, за обопільною згодою чоловіка і жінки, придбання нерухомого майна чи значних покупок).

Особливо суперечлива картина щодо цього склалася в останні 15-ть років у постсоціалістичних країнах, більшість з яких на початку реформ мали порівняно високі показники тендерної рівності й розвитку людського потенціалу. Однак у процесі практичного утілення реформ авторських програм ці показники погіршилися. Щонайперше виникли, а подекуди й стали відчутними тендерні розбіжності у доступі чоловіків і жінок до економічних можливостей, освіти, охорони здоров'я. Тягар реформ істотно вплинув на життєактивність жінок, їхні долі. Щодо Центральної Європи, то картина такої нерівності більш строката, а джерела її зростання різноманітні, неоднорідні, нестаціонарні.

Аналіз гендерних відносин у країнах з перехідною економікою виправданий з позиції "рівних можливостей", тому акцент треба більше робити на змінах, аніж на показниках наявної гендерної нерівності. Остання є типовою для соціально-економічної сфери, зокрема на ринку праці, бідності, під час отримання доходів, уможливлення охорони здоров'я. Вочевидь також існує гендерний вимір соціальної уразливості, не пов'язаної з доходом, а зі статусно-рольовими та психологічними особливостями світосприйняття чоловіків і жінок.

Економічний спад у постсоціалістичних країнах першочергово позначився на становищі жінок, а відтак і на їхньому здоров'ї та самопочутті. З'явилися такі терміни, як "фемінізація бідності" й "фемінізація соціальноїгрни ринкових реформ ". Так, з урахуванням сімейних обов'язків, сукупне трудове навантаження жінок у країнах СНД становить майже 70 годин на тиждень, що на 15 годин більше, ніж у країнах Західної Європи. До того ж економічні утруднення спричинили скорочення зайнятості всього населення й зростання безробіття. У рівнях безробіття між економічно активними чоловіками і жінками в аналізованих країнах майже немає істотних відмінностей. Так, у двох країнах (Болгарії і Словенії) ці показники однакові, в Угорщині безробіття трохи вище серед чоловіків, ніж серед жінок. Тільки у Польщі та Словаччині безробіття серед жінок вище, ніж у чоловіків, на 3% і 2% відповідно. Щодо загальної кількості безробітних жінок, на початку 90-х років в усіх країнах різко зросла, азі 994 у більшості почала зменшуватися.

Загалом рівень зайнятості жінок у країнах перехідного періоду зберігся на рівні 47% від загальної кількості зайнятих. Так, у Болгарії, Словенії-на 45%, у Словаччині, Польщі, Чехії, Угорщині, Румунії- на 44%. Більше 90% зайнятих жінок працюють повний робочий день. Разом з тим жінки становлять близько половини безробітних. І хоча не можна стверджувати, що має місце повне витіснення жінок із сфери зайнятості, все ж прослідковується низка негативних тенденцій у цій сфері: 1) зростає відсоток хронічно безробітних жінок; 2) збільшується робоче навантаження на жінок у ситуації постійних фінансових труднощів сім'ї, причому на тлі скорочення мережі дитячих закладів, підвищення цін на побутові послуги тощо; 3) мають місце випадки дискримінації жінок на етапі прийняття на роботу за віком, етнічною належністю, наявністю дітей, станом здоров'я тощо(5.-С.70-71).

Офіційна статистика підтверджує факт, що у постсоціалістичних країнах й сьогодні існує усталена дискримінація в оплаті праці жінок. Навіть у більшості розвинених країн світу жінки отримують не більше 60% від заробітної плати чоловіків (скажімо, у США в 1998 році - 76%). Так, у Швеції, країні, де по