Скачать

Організація самостійної роботи на уроках рідної мови як засіб особистісного зростання

Міністерство освіти і науки України

Головне управління освіти і науки

Харківської обласної державної адміністрації

Харківський гуманітарно-педагогічний інститут

Організація самостійної роботи на уроках рідної мови як засіб особистісного зростання

Курсова робота з педагогіки

студентки 511-ш групи

факультету початкової освіти

Костенко Тетяни Юріївни

Науковий керівник:

Бєляєв С.Б.

Харків

2010

Вступ

Український народ вступив у нову еру свого історичного розвитку. Разом з перспективами вільного розвитку української держави відкрилися широкі можливості для розвитку освіти, науки, культури, що вимагає докорінної перебудови процесу виховання молодого покоління.

Державна національна програма «Освіта» визначила стратегію розвитку освіти в Україні, пріоритетні напрямки та шляхи «Створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації» (1).

У сучасному світі, який відзначається динамізмом, глибокими соціально-економічними перетвореннями, зв’язаними зі стрімким загальним науково-технічним прогресом, що вимагає створення новітніх інформаційних технологій, радикальної модернізації, особливо актуальним є розвиток наукового мислення школяра.

В умовах реформування освітньої системи в Україні значне місце належить пошуку ефективних методів і засобів навчання, розробці методичних систем, технологіям викладання, підвищенню дієвості навчання в цілому. Тому особливо актуальною є проблема самостійного здобуття знань.

Сучасний етап розвитку шкільної освіти характеризується стрімким зростанням обсягу інформації при обмеженій кількості навчального часу і високими вимогами до якості знань. На противагу цьому знижується зацікавленість учнів навчально-трудовою діяльністю, зменшується кількість засвоєного ними навчального матеріалу, а відповідно і якість. Тому виникає потреба розвитку в учнів механізмів самоосвіти, самовиховання, самореалізації, саморозвитку, саморегуляції, які необхідні для становлення особистості, здатної без сторонньої допомоги оволодіти знаннями і способами діяльності, вміннями і навичками під час подальшого їх використання і вдосконалення на практиці. Ця властивість особистості і формується у ході самостійної діяльності учнів.

Відповідно до основних напрямків реформи загальноосвітньої школи увага вчителів спрямована на всебічний розвиток пізнавальної активності учнів, прищеплення їм інтересу до навчання, формування навичок самоосвіти. У розпорядженні вчителя для цього є багато методів, і серед них особливу роль відіграє метод, який дістав назву «самостійна робота учнів».

Метод самостійної роботи учнів постійно в центрі уваги дидактів і психологів, які проводять дослідження з різних аспектів розвиваючого навчання. Доведено, що самостійна робота відіграє велику роль у формуванні і розвитку навчальних умінь, вихованні волі, пізнавального інтересу, навичок колективної праці. В ній виявляється індивідуальність кожного учня, формується їхній інтелект і характер. Усе це сприяє засвоєнню глибоких і міцних знань.

Активний характер навчання є надійною основою розвитку пізнавальної самостійності молодших школярів. Значно зросло значення початкової освіти як підготовчої ланки до наступного навчання школяра. Це ще більше підносить важливість проблеми глибини і міцності тих знань, умінь і навичок, які формуються у початкових класах і є основою подальших успіхів дитини у навчанні. Від того, як були закладені знання в дитину, залежить її майбутнє. Ми вважаємо, що самостійна робота – це потужний рушій, необхідна умова, яка в майбутньому призведе до виховання справжнього спеціаліста та майбутнього науковця.

Отже, дослідження проблеми розвитку пізнавальної самостійності молодших школярів – важливий резерв інтенсифікації їх навчальної діяльності, необхідна умова їх наступності навчання і розвитку учнів у середніх і старших класах.

Саме тому нас зацікавила ця тема, яку ми обрали для курсової роботи. Думаємо, що загальні принципи самостійної роботи ми будемо використовувати в подальшій своїй педагогічній роботі.

Об’єктом дослідження є формування пізнавальної самостійності молодших школярів.

Предметом дослідження є самостійні роботи як засіб формування пізнавальної самостійності молодших школярів.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити вплив системи самостійних робіт на особистісне зростання учнів молодших класів.

Завдання дослідження:

1 На основі аналізу наукових джерел з теми дослідження розкрити суть понять «самостійність», «самостійна навчальна робота учнів». Виявити структуру пізнавальної самостійності, дослідити її зв'язок з пізнавальною активністю, розглянути дидактичні умови та шляхи формування пізнавальної самостійності молодших школярів на уроках мови.

2 Теоретично обґрунтувати необхідність використання системи самостійних робіт, розробленої на основі принципів систематичності, перспективної спрямованості та врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів при формуванні пізнавальної самостійності молодших школярів.

3 Експериментально перевірити вплив системи самостійних робіт на особистісне зростаняя молодших школярів.

Гіпотеза дослідження – у своєму дослідженні ми виходимо з припущення про те, що використання системи самостійних робіт, буде позитивно впливати на особистісне зростання молодших школярів.

Методи дослідження: аналіз наукової літератури з теми дослідження, аналіз та узагальнення масового і передового педагогічного досвіду, спостереження, вивчення учнівських самостійних робіт, педагогічний експеримент, методи математичної статистики.

Розділ 1. Самосійна робота як засіб особистісного зростання школяра на уроках рідної мови

1.1 Загальне уявлення про самостійну роботу як виду навчальної діяльності школяра

У педагогічній науці ще не склалося єдине розуміння сутності самостійної роботи. Аналіз опублікованих праць і конкретної практики навчання в сучасній школі свідчать, що дидакти, методисти і вчителі-практики розкривають сутність самостійної роботи через опис або шляхів керівництва її виконанням, або форм організації навчальних занять.

Донині ще немає загального визначення категорії самостійності взагалі і самостійної роботи школярів зокрема. Як визначено у великому тлумачному словнику: «Самостійний – який здійснюється своїми силами чи з власної ініціативи, без сторонньої допомоги або керівництва; позбавлений сторонніх упливів; оригінальний» (6).

Більш широке визначення самостійності подається у тлумачному психологічному словнику, де визначено: «Самостійність – узагальнена властивість особистості, що проявляється в ініціативності, критичності, адекватній самооцінці й почутті особистої відповідальності за свою діяльність і поведінку. Самостійність особистості пов’язана з активною роботою думки, почуттів і волі. Цей зв'язок двобічний: розвиток розумових і емоційно-вольових процесів – необхідна передумова самостійних суджень і дій; судження і дії, що складаються в процесі самостійної діяльності, зміцнюють і формують здатність не тільки виконувати свідомо мотивовані дії, але і домагатися успішного виконання прийнятих рішень всупереч можливим труднощам» (42).

Самостійність учнів у навчанні – найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, уміннями й навичками (36, с.196). Самостійність у набутті знань проявляється лише завдяки власній діяльності з появою внутрішньої потреби в знаннях, пізнавальних інтересах, захопленості. У цьому розумінні самостійності насправді неможливо навчитися. Таку самостійність можна лише виховувати. У процесі самостійної роботи в учнів виробляється внутрішня пізнавальна потреба, вміння доказово міркувати, вдосконалювати розумові операції, виробляється теоретичне мислення.

Самостійність у загальноприйнятому значенні – це незалежність, здатність і прагнення людини діяти без допомоги інших. Стати самостійним–об'єктивна необхідність і природна потреба дитини (14, с.22).

Задатки розвитку самостійності аж ніяк не гарантують успішне формування у молодого покоління цієї якості. Доведено, що без знань і умінь не може бути самостійності у навчанні. Учень, що відкидає допомогу і у той же час прагне до незалежності, опиняється скоріше самовпевненим, якщо не володіє необхідними уміннями. От чому важлива повноцінна навчальна діяльність у якій формується комплекс різноманітних умінь.

Самоосвіта учня – це цілеспрямована, систематична, керована самим учнем пізнавальна діяльність, необхідна для вдосконалення його освіти (9, с.13)

Часто і правильно застосована самостійна робота розвиває увагу дітей, виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і взагалі формує самостійність як рису характеру.

Щодо визначення самостійної роботи учнів погляди педагогів розійшлися. Так, за розумінням Б.П. Йосипова: «Самостійна робота, яка включається в процес навчання, - це така робота, яка виконується без участі вчителя, але за його завданням і у спеціально відведений час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої мети, виявляючи свої зусилля і виражаючи в тій чи іншій формі результати своїх розумових і фізичних дій (11, с.15).

Як зазначає О.А. Нільсон: «Самостійна робота учнів – це вид навчальної діяльності, при якому учні під керівництвом учителя виконують індивідуальні, групові та фронтальні завдання, застосовуючи необхідні для цього розумові та фізичні сили» (23).

Отже, головними її ознаками при такому підході є:

- виділення для неї спеціального часу;

- наявність завдання учителя (фронтального, групового, індивідуального);

- відсутність особистої участі учителя в роботі;

- розумові та фізичні зусилля учнів, спрямовані на досягнення мети;

- результати роботи.

На думку інших педагогів, одним із представників яких є П.І. Підкасистий: «Самостійна робота – це такий засіб навчання, який:

- у кожній конкретній ситуації засвоєння відповідає конкретній дидактичній меті і завданню;

- формує в учня на кожному етапі його дій від незнання до знань необхідний об’єм і рівень знань, навичок та вмінь для вирішення певного рівня пізнавальних завдань і відповідного просування від нижчих до вищих рівнів розумової діяльності;

- виробляє в учнів психологічну установку на самостійне систематичне поповнення своїх знань і вироблення умінь орієнтуватися в потоці наукової і політичної інформації при вирішенні нових пізнавальних завдань;

- є важливою умовою самоорганізації і самодисципліни учнів при оволодінні методами пізнавальної діяльності;

- є важливим знаряддям педагогічного керівництва і управління самостійно пізнавальною діяльністю учня під час навчання (27, с.149).

Такий підхід до розгляду сутності і ролі самостійної роботи учнів у навчанні дозволяє зняти антитезу між зовнішньою обумовленістю самостійної роботи в навчальному процесі і її внутрішньою сутністю, що визначає розвиток і оптимальний прояв у діяльності учня справжньої пізнавальної активності і самостійності, розвиток його пізнавальних здібностей.

Отже, самостійна робота виступає в процесі навчання у якості специфічного педагогічного засобу організації і керування самостійною діяльністю учнів, яка має включати і предмет і метод наукового пізнання (27, с.150).

Усе зазначене вище переконує в тому, що поняття «самостійна робота» необхідно розглядати як цілісну систему дій учителя і учнів, а отже, розкривати його через сукупність ознак, що відбивають діалектичну єдність внутрішньої і зовнішньої сторін, що у реальному навчальному процесі фактично невіддільні.

Аналіз педагогічних праць, в яких дається визначення поняття «самостійна робота», показав, що частіше всього дидактики і методисти виділяють наступні її особливості:

- наявність завдання учителя;

- керівництво вчителя;

- самостійність учнів;

- виконання завдання учнями без особистої участі учителя;

- активність учнів.

Спираючись на ці дані, можемо сформулювати визначення: самостійна навчальна діяльність – це такий метод навчання, при якому учні за завданням учителя і під його керівництвом самостійно вирішують пізнавальні завдання, виявляючи зусилля і активність (12, с.17).

Як бачимо, у дидактиці немає однозначного розуміння сутності самостійної роботи, що свідчить про складність і багатомірність цього поняття. Поступово його освоєння дозволяє виділяти нові ознаки, що є цілком закономірним.

На сучасному етапі дослідження проблеми самостійної роботи учнів розглядається вже в більш широкому аспекті, беручи до уваги всі властивості цього питання. А тому подається більш широке визначення: «Самостійна навчальна робота учнів – різноманітні види індивідуальної і колективної навчальної діяльності школярів, яка здійснюється ними на навчальних заняттях або дома за завданнями вчителя, під його керівництвом, однак без його безпосередньої участі. Реалізація цих настанов вимагає від учнів активної розумової діяльності, самостійного виконання пізнавальних завдань, застосування раніше засвоєних знань. Найбільш поширені види самостійної навчальної роботи учнів: праця з підручником, навчальними посібниками, дидактичними матеріалами, персональним комп’ютером, розв’язування задач, виконання вправ, написання рефератів і творів, самостійні спостереження, лабораторні роботи, дослідницька діяльність, конструювання, моделювання, виконання трудових завдань. За дидактичною метою самостійну навчальну роботу учнів можна поділити на підготовчі, спрямовані на засвоєння нових знань, тренувальні, узагальнюючі, повторювальні й контрольні. Найбільш широко самостійна навчальна робота учнів застосовується під час закріплення і вдосконалення знань, умінь та навичок. Мають самостійний характер усі види творчих робіт. Завдання для самостійної навчальної роботи учнів можуть бути фронтальними та індивідуальними. В усіх випадках завдання, які вимагають самостійної роботи дають з урахуванням їхніх особливостей і пізнавальних можливостей. Система таких робіт передбачає обґрунтовану послідовність, ускладнення їхнього змісту й міри самостійності дій учнів. Педагогічна ефективність самостійної роботи значною мірою залежить від якості керівництва нею з боку вчителя. Він опрацьовує систему завдань і чітко визначає мету кожного, навчає учнів раціональним прийомам розумової праці, інструктує учнів перед виконанням завдання, спостерігає за ходом класної самостійної роботи, своєчасно надає допомогу учням у подоланні труднощів і виправленні помилок, підводить підсумки, аналізує і оцінює результати кожної роботи» (7).

Усе зазначене вище переконує в тому, що поняття «самостійна робота» необхідно розглядати як цілісну систему дій учителя і учнів, а отже, розкривати його через сукупність ознак, що відбивають діалектичну єдність внутрішньої і зовнішньої сторін, що у реальному навчальному процесі фактично неподільні. Водночас кожна з них досліджується як особливий об’єкт впливу, як риса особистості, яка може існувати незалежно від іншої.

На будь-якому рівні навчання мова йде не про звичайну допитливість і прагнення до самостійності, а про глибокий вплив на пізнавальну діяльність школяра, спонукання його до активного й осмисленого засвоєння знань і способів дій. Самостійна дія людини, як зазначають психологи, позначається з виникнення потреби, прагнення до діяльності. Отже, найістотніше значення має зв'язок пізнавальної самостійності з розвитком особистості в цілому, її мотивацією і особливо світоглядом, який є методологічною основою пізнавальної діяльності (38, с.13).

Самостійна робота може бути фронтальною (загальнокласною) – учні виконують те саме завдання, наприклад, виконують одне й те саме завдання; груповою – для виконання завдання учні розбиваються на невеликі групи (по три-шість учнів); парною, – наприклад, під час проведення дослідів; індивідуальною – кожен учень виконує окремі завдання (5, с.4).

На кожному уроці можуть бути самостійні роботи різного дидактичного призначення: перевірні, підготовчі, навчальні. Таку класифікацію подає О.Я. Савченко у своєму підручнику: «Дидактика початкової школи» (36, с.197).

Основна функція перевірних самостійних робіт – контролююча, хоч і їм теж властиві елементи навчання.

Щоб активізувати опорні знання учнів, їхні уміння і навички, необхідні для сприймання нового матеріалу, майже на кожному уроці вчитель пропонує дітям підготовчі самостійні вправи. Це можуть бути усні і письмові вправи на повторення, зіставлення певних фактів, правил способів дій попереднє читання й спостереження, розгляд картин та ілюстрацій, складання описів, замальовок якихось об’єктів, знаходження даних тощо.

До навчальних самостійних робіт відносимо ті, що пропонують дітям для самостійного засвоєння нового матеріалу.

Самостійна робота на уроці – органічна частина навчального процесу. Тому методика її проведення визначається специфічними особливостями кожного предмета, змістом теми, рівнем підготовленості учнів.

Плануючи самостійну роботу, вчитель має:

1. Визначити її місце в структурі уроку.

2. Знати вимоги до учнів на даному рівні оволодіння матеріалом.

3. Передбачати труднощі, які можуть виникнути під час роботи у різних групах дітей.

4. Правильно визначати зміст і обсяг завдань; форму їх подачі; тривалість самостійної роботи.

5. Дібрати тривалий дидактичний матеріал.

6. Знайти раціональний спосіб перевірки роботи (36, с.197).

Розглянемо можливості забезпечення цих умов.

Самостійну роботу залежно від її мети можна проводити на різних етапах уроку. Найчастіше вчителі відносять її до закріплення і повторення. І дуже рідко – до вивчення нового матеріалу, хоч він вивчається майже на кожному уроці. Щоб розвивати пізнавальні здібності дитини, їй варто пропонувати для самостійного ознайомлення і новий матеріал.

Форму самостійних завдань бажано урізноманітнювати, щоб працювали різні види сприймання і пам’яті: зорова, слухова, моторна. Не варто перевантажувати якийсь один вид сприймання.

Результативність самостійної роботи залежить від того, як учень зуміє поєднати способи виконання завдань: усні з письмовими, фронтальні з індивідуальними.

Ефективність самостійної роботи значною мірою залежить від способу постановки завдання. Бажано, щоб інструктаж був детальним, особливо коли учням пропонують самостійно вивчити новий матеріал. Якщо вказівки мають загальний характер, варто оформити їх у вигляді пам’ятки, яку вивішують на дошці.

Найчастіше молодшим школярам потрібно керівництво вчителя, коли вони опановують новий вид роботи. У цьому разі корисно записати рекомендований план міркування в індивідуальних картках чи на дошці.

Плануючи завдання для самостійної роботи, вчитель враховує можливості кожного виду роботи і його відповідність меті уроку. Неправильне визначення часу на самостійну роботу може спричинити перебудову наміченого вчителем плану уроку.

Тривалість самостійної роботи зумовлюється рядом чинників. Один із найважливіших – складність та обсяг завдання. Воно може бути невеликим, якщо учні тільки-но почали засвоювати матеріал, і отже, техніка виконання вправ у них опрацьована ще недостатньо. У такому разі на самостійну роботу потрібно більше часу, ніж на етапі повторення матеріалу (36, с.198).

Для підтримання уваги, розширення її обсягу молодшим школярам треба пропонувати такі самостійні завдання, виконання яких потребує поєднання розумових дій з практичними.

Для виконання самостійних вправ, що передбачають формування комплексних умінь, доцільно пропонувати інструкції, які вказують на характер і послідовність розумових і практичних дій. Вони мають бути гранично чіткими й лаконічними.

Щоб працювати самостійно, учень повинен уміти: організовувати свою роботу, здійснювати її якнайекономніше й раціональніше, перевіряти якість зробленого. За цим коротким визначенням стоїть величезна кількість умінь і навичок організаційних, загальномовленнєвих, пізнавальних, контрольно-оцінних, що їх має набути школяр.

Уміння і навички, які сприяють формуванню повноцінної навчальної діяльності молодших школярів, мають міжпредметне використання. Щоб учні опанували їх, потрібна тривала копітка праця вчителя, вдумливе врахування ним можливостей кожної навчальної теми.

У процесі побудови системи самостійних робіт як основних дидактичних вимог варто враховувати такі:

1. Система самостійних робіт повинна сприяти вирішенню основних дидактичних задач – отриманню учнями глибоких і міцних знань, розвиткові в них пізнавальних здібностей, формуванню вміння самостійно здобувати, розширювати й поглиблювати знання, застосовувати їх на практиці.

2. Система повинна задовольняти основні принципи дидактики, і, насамперед, принципи послідовності й систематичності, зв’язку теорії з практикою, свідомої і творчої активності, принципи навчання на високому науковому рівні.

3. Вхідні в систему роботи повинні бути різноманітні за навчальною метою і змістом, щоб забезпечити формування різноманітних умінь і навичок.

4. Послідовність виконання домашніх і класних самостійних робіт, що логічно випливають з попередніх і готують ґрунт для виконання наступних. У цьому випадку між окремими роботами забезпечуюся не тільки «ближні», але і «дальні» зв’язки. Успіх розв’язання цієї задачі залежить не тільки від педагогічної майстерності вчителя, але й від того, як він розуміє значення й місце кожної окремої роботи в системі робіт, у розвитку пізнавальних здібностей учнів, їхнього мислення й інших якостей (5, с4).

Однак, система не забезпечує успіху роботи вчителя з формування в учнів знань, умінь і навичок. Для цього потрібно ще знати основні принципи, керуючись якими можна забезпечити ефективність самостійних робіт, а також методику керівництва окремими видами самостійних робіт.

Ефективність самостійної роботи досягається, якщо вона є однією з постійних складових елементів навчального процесу, і для неї передбачається спеціальний час на уроці, якщо вона проводиться планомірно і систематично, а не випадково й епізодично.

Тільки в разі виконання цієї умови в учнів виробляються стійкі вміння й навички виконання різних видів самостійної роботи і зростання темпу їх виконання.

Таким чином, пізнавальна самостійність пов’язана з різними важливими сторонами навчального процесу, тому взаємозв’язки її різноманітні. В навчанні вона виявляється одночасно в різних планах. У процесі формування всебічно розвиненої особистості – як мета навчання; у процесі засвоєння знань, умінь і навичок – як засіб підвищення усвідомленості та дійовості засвоюваного матеріалу.

Проблема розвитку пізнавальної самостійності молодших школярів знайшла певне відображення в діючих навчальних програмах, підручниках, методичних посібниках, досвіді вчителів, які творчо працюють. Дуже важливо, що в удосконалених навчальних програмах мета навчання, крім знань, умінь і навичок навчального характеру, передбачає і формування в учнів певних пізнавальних умінь.

Зокрема, у дидактиці і методиці початкового навчання важливим є визначення умов розвитку даної якості, розробка типів проблемних і пізнавальних завдань, розробка способів їх методичної реалізації за предметами, а також шляхів керування пошуковою діяльністю молодших школярів на різних етапах навчання. Науково обґрунтоване розв’язання цих проблем створює основу для більш досконалої методичної організації навчального матеріалу і керування самостійною пізнавальною діяльністю молодших школярів.

Отже, самостійна робота в початкових класах – обов’язковий компонент процесу навчання. Її роль, зміст, тривалість, способи керівництва визначаються метою вивчення певного матеріалу, його специфікою та рівнем підготовки школярів.

1.2 Дидактичні умови формування в молодших школярів досвіду пошукової діяльності

Численні дослідження, що проведені відомими вченими психологами і педагогами, показали, що тільки активна діяльність самого школяра є запорукою його успішного розвитку. Відповідно до цього в сучасній початковій школі принципово змінився характер навчання дітей: менше стало одноманітної і тренувальної роботи, однак зросла вага самостійних і творчих завдань, спостережень, власних узагальнень, підвищився теоретичний рівень.

Психологією і педагогікою встановлено, що є тільки один шлях здобуття знань – це розумова і фізична діяльність самих учнів, якою керує педагог. Від того, як вона організована і якими засобами здійснюється, залежить обсяг і якість знань, умінь і навичок, яких учні набувають у процесі цієї діяльності. З цього випливає, що досвід пізнавальної самостійності не можна передати словами, розповідями, прикладами. Лише безпосереднє залучення учнів у процес, який вимагає застосування самостійних зусиль думки, волі, почуттів, забезпечує оволодіння досвідом пізнавальної самостійності. А через досвід відбувається засвоєння (38, с.21).

Але не все, зроблене учнем самостійно, формує його пізнавальну самостійність, її розвиток є складним, довготривалим процесом і залежить від багатьох умов, серед яких найважливіша – застосування розвиваючих методів навчання. «Помилкою вважати, – підкреслює В.П. Стрезикозін, – що для розвитку пізнавальної самостійності школярів достатньо лише збільшити обсяг їхньої самостійної роботи на уроках і під час виконання домашніх завдань. Вирішальне значення тут має характер навчальної діяльності: успіх прийде тоді, коли учень, спираючись на здобуті знання, самостійно виконує навчальні і трудові завдання, які постають перед ним у найрізноманітніших ситуаціях, коли нагромаджені знання стають ніби «самозростаючою вартістю, інструментом нового пізнання» (40).

Пізнавальна самостійність формується в процесі пошукової діяльності. Стосовно молодшого шкільного віку, вживаючи поняття «пошукова діяльність», ми маємо на увазі процес відбору учнем потрібних знань і способів розв’язання серед уже відомих, самостійний пошук, метою якого є пізнання нових знань і способів дій. Щоб пошукова діяльність проходила успішно, потрібний певний рівень готовності школяра до навчання. У це поняття дидакти включають досить широкий зміст: сформованість вікових та індивідуальних особливостей уваги, уяви, пам’яті, мислення, мови, волі, розвиток пізнавальних здібностей, інтересів, потреб, мотивів, набуття навчальних умінь і навичок, умінь вчитися тощо.

Розглядаючи зміст підготовки учнів до самостійного добування знань, не можна забувати про мотиваційний компонент, який є невід’ємним при самостійній роботі учнів.

Мотиваційний компонент має на меті пробудити і закріпити в дітей позитивні емоції у процесі комплексної навчальної діяльності, викликати інтерес, допитливість, бажання до самостійного розмірковування і як наслідок – сформувати стійке прагнення до пошукової діяльності (38, с.23).

Як зазначає у своїх працях Л.В. Жарова, найбільш характерними і специфічними для самостійної діяльності є мотиви самоконтролю і самостійності, що виявляються насамперед у бажанні учня виконати завдання без сторонньої допомоги, задовольнити свої пізнавальні потреби, затвердити свою індивідуальність.

Пізнавальний мотив зміцнюється в самостійній діяльності новими знаннями, які здобуваються, можливістю вийти за межі програми і підручника. У процесі роботи можна проаналізувати всі знання по визначеному питанню, доповнити їх новими фактами, прикладами, узятими при вивченні літератури, привести всі знання в систему. Крім того потрібно висловити своє власне ставлення до викладеного. Тому усвідомлення того, що самостійна робота відкриває можливість для збагачення знаннями й уміннями, спонукує учнів до активної діяльності.

Окрім визначених вище, найбільш типових мотивів у самостійній діяльності, можуть бути й інші, зв'язані з підвищенням зацікавленості учня до визначеної теми, прихильності його до тих чи інших джерел знань чи видів завдань (12, с.18).

А.К Громцева стверджує, що найбільш розповсюдженими мотивами, які спонукають учнів до самоосвіти, є соціально важливі мотиви, пов'язані з реалізацією ідеалів і життєвих планів учнів. Саме вони дають самоосвіті необхідну стійкість, цілеспрямованість, систематичність. Ці мотиви охоплюють і пізнавальний інтерес до навчального предмета, пов'язаний з життєвими планами учня.

Отже, перша група мотивів пов'язана з загальним ростом самосвідомості школяра, з потребою визначити своє місце в житті, з прагненням осмислити своє призначення.

Друга група об’єднує мотиви, пов'язані зі спонукальною силою власного пізнавального інтересу, без орієнтації на життєві плани. Розвиваючись усередині навчальної роботи, самоосвіта учнів при цьому досить часто не має тієї цілеспрямованості, що характерна для дорослих.

Самоосвітню діяльність тут рухає спрага безпосереднього пізнання, прагнення до безперервного оволодіння все новим і новим потоком інформації, вона базується при цьому на "безкорисливому" інтересі, без спеціальної орієнтації на майбутнє школяра (9, с.14).

Третя група мотивів самоосвіти пов'язана з потребою особистості у самовдосконаленні, у розвитку своїх здібностей, покликання. Іноді самоосвітою учня керують батьки, а іноді вона розвивається зовсім самостійно.

До цієї групи належать і мотиви самоосвітньої діяльності, мета яких – удосконалення характеру особистості, розвиток пізнавальних здібностей і, в першу чергу, мислення.

Четверту групу мотивів поєднують різноманітні форми керування учнями, їх уподобання. Форми аматорства включають як обов'язковий компонент самоосвіти (9, с.15).

Формування мотиваційного компонента має створювати в навчанні особливий емоційний мікроклімат, який стимулює інтелектуальні почуття дітей: здивування, зацікавленість, захоплення, інтерес, задоволення від усвідомлення переборення труднощів. Для розвитку пізнавальної самостійності не менш важливо в деяких учнів підтримувати почуття незадоволення, яке теж є значним стимулом інтелектуальної активності.

Мотиваційний компонент дуже тісно пов'язаний із змістом і характером пошукової діяльності. Успішне розв’язання молодшими школярами проблемних і пізнавальних завдань можливе, якщо вони читають і пишуть у верхніх межах програмних норм, володіють міцними знаннями, які вміють комбінувати в процесі пошуку. Готовність до розв’язання проблемних і пізнавальних завдань вимагає і спеціального запровадження в навчальний процес розвиваючих завдань, активізуючи запитань, педагогічно доцільного поєднання репродуктивних і творчих завдань (38, с.24).

Як зазначає О.Я. Савченко, існує також організаційно-процесуальний компонент. Готовність до пошукової діяльності передбачає здатність учнів до швидкого відбору потрібної інформації, уміння виділити головне, поставити запитання, пов’язати відоме з невідомим тощо. Ці якості формуються лише внаслідок самостійних розумових зусиль, які виявляються в системній роботі мислення. Тому для формування організаційно-процесуального компонента пошукової діяльності потрібно забезпечити:

1. Формування в учнів організаційних умінь і навичок: правильно сприймати і точно виконувати вказівки вчителя; швидко включатися в роботу і працювати в певному темпі; уміння планувати і контролювати результати; передбачати, що потрібно для виконання завдання, визначати послідовність дій (з чого почну, що зроблю потім, який буде результат, як його перевірити).

2. Формування системи пошукових умінь відповідно до впровадження в навчальний процес системи пізнавальних завдань.

3. Стимулювання здогадки та уяви дітей (наприклад, самостійне визначення мети уроку, повторення, продовження розпочатої роботи, відновлення пропущеної частини тощо).

4. Стимулювання комбінаторних здібностей молодших учнів (завдання на побудову рядів заданої послідовності; пошук «зайвого» об’єкта з нарощуванням ознак виключення; встановлення узгоджуваності слів, предметів, тощо).

5. Оволодіння елементарною логічною грамотністю, тобто озброєння вміннями будувати систему міркувань, у якій зберігається логічна послідовність і обґрунтованість.

Як бачимо, зміст компонентів готовності свідчить про їх взаємозалежність. Формування кожного з них має тривалий характер і охоплює всі роки початкового навчання (38, с.24-25).

Добираючи види самостійної роботи, визначаючи її обсяг і зміст, варто керуватися, як і в усьому процесі навчання, основними принципами діалектики. Найбільш важливе значення в цій справі мають принцип доступності й систематичності, зв'язок теорії з практикою, принцип поступовості, а також принцип диференційованого підходу до учнів. Застосування цих принципів до керівництва самостійною роботою має такі особливості:

1. Самостійна робота повинна мати цілеспрямований характер. Це досягається чітким формулюванням мети роботи. Задача вчителя полягає в тому, щоб знайти таке формулювання завдання, що викликало б у школярів інтерес до роботи і прагнення виконати її якнайкраще.

2. Самостійна робота повинна бути дійсно самостійною і спонукати учня працювати напружено під час її виконання. Однак, тут не можна допустити надмірних вимог: зміст і обсяг самостійної роботи, пропонованої на кожному етапі навчання, повинні бути посильними для учнів, а самі учні – підготовлені до виконання самостійної роботи теоретично і практично.

3. Спочатку в учнів потрібно сформувати найпростіші навички самостійної роботи. У цьому випадку самостійній роботі учнів повинен передувати наочний показ прийомів роботи з підручником, що супроводжується чіткими поясненнями, записами на дошці.

Самостійна робота, виконана учнями після демонстрації прийомів роботи вчителем, має характер наслідування. Вона не розвиває самостійності в справжньому сенсі слова, але має важливе значення для формування більш складних навичок і умінь, більш високої форми самостійності, за якої учні здатні розробляти й застосовувати свої методи розв’язання задач навчального або виробничого характеру.

4. Для самостійної роботи потрібно пропонувати такі завдання, виконання яких не допускає дії за готовими рецептами й шаблонами, а вимагає застосування знань у новій ситуації. Тільки в цьому випадку самостійна робота сприяє формуванню ініціативи й пізнавальних здібностей учнів.

5. В організації самостійної роботи необхідно враховувати, що для оволодіння знаннями, уміннями й навичками різним учням потрібен різний час. Здійснювати це можна шляхом диференційованого підходу до учнів.

6. Завдання, запропоновані для самостійної роботи, мають викликати інтерес в учнів. Він досягається новизною висунутих завдань, незвичайністю їхнього змісту, розкриттям перед учнями практичного завдання запропонованої задачі або методу, яким потрібно оволодіти. Учні завжди виявляють велику цікавість до самостійних робіт, у процесі виконання яких вони досліджують предмети і явища, «відкривають» нові методи рішення задач.

7. Самостійну роботу учнів необхідно й систематично включати в навчальний процес. Тільки за цієї умови в них будуть вироблятися тверді вміння й навички. Результати роботи в цій справі виявляються більш суттєвими, коли прищепленням навичок самостійної роботи у школярів займається весь колектив учителів, на заняттях з усіх предметів, тобто робота всього педагогічного колективу посилює ефективність даної методики.

8. Під час організації самостійної роботи необхідно розумово поєднувати виклад матеріалу вчителем