Скачать

Організація виробничих процесів у свинарстві, вівчарстві і птахівництві

Тема

Організація виробничих процесів у свинарстві, вівчарстві і птахівництві

Організація виробничих процесів у свинарстві

Спеціалізація свинарських ферм

У господарствах, що спеціалізуються на виробництві свинарської продукції, створюють племінні і товарні ферми. Останні бувають комбіновані (із закінченим оборотом череди) і спеціалізовані. Комбіновані ферми займаються відтворенням поголів'я, відгодівлею свиней і племінною роботою. Вони поширені переважно в невеликих за розмірами господарствах. Спеціалізовані ферми підрозділяються на відгодівельні та репродуктивні, котрі займаються відтворенням і вирощуванням молодняку для продажу його в спеціалізовані відгодівельні господарства. Така спеціалізація сприяє збільшенню виробництва свинини і зниженню її собівартості.

Свинарські господарства спеціалізуються і за типами відгодівлі. Розрізняють м'ясну відгодівлю (інтенсивний, мало інтенсивний і беконний) і відгодівлю свиней до жирних кондицій.

Розмір ферм. Концентрація виробництва свинини на великих фермах сприяє зменшенню витрат праці на центнер приросту ваги і зниженню собівартості продукції.

Розміщення ферм у господарстві повинне забезпечувати найбільш ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів, створювати умови для кращої організації праці й одержання продукції з найменшими витратами.

При виборі ділянки враховують зоотехнічні і ветеринарні вимоги, пропоновані для виробничих центрів господарства. Для полегшення організації літнього утримання свиней ферму розташовують недалеко від природних кормових угідь. Площа ділянки повинна бути достатня для розміщення на ній необхідної кількості свинарників, а також кормокухонь, кормоцехів, сховищ для коренебульбоплодів, силосних споруджень, авто ваг і на вилучених від садиби фермах - приміщення для відпочинку свинарів.

На комбінованих фермах створюють такі групи: маткового поголів'я, кнурів-плідників, ремонтного молодняку (відлучених тварин) у віці до 4 міс, тих, що на відгодівлі (у віці від 4 місяців до закінчення відгодівлі); на племінних фермах: кнурів-плідників, маток, відлучених, ремонтно-племінних тварин. На спеціалізованих відгодівельних фермах виробничі групи створюють за двома ознаками: вид відгодівлі і вік тварин.

Маткове поголів'я розміщують у спеціальних свинарниках; у кожному поміщають 50-60 основних і 90-100 маток, що перевіряються, із приплодом у віці до 2 міс. Один зі свинарників відводять під молодняк у віці від 2 до 4 місяців; кнурів розміщають окремо від маток. Відгодівельне поголів'я розміщують у свинарниках великими групами.

Місткість маткових свинарників і кількість приміщень розглядають, виходячи з кількості основних і разових маток. Габарити і кількість свинарників для відгодівлі визначають у      залежності від поголів'я свиней, що знаходиться на одноразовій відгодівлі.

На літній період кожну групу свиней переводять в одне табірне приміщення і пасуть на закріплених за нею випасних ділянках.

Планування виробництва свинини включає визначення системи злучок і опоросів, розробку структури череди і її обороту.

Турові опороси в порівнянні з цілорічними мають такі переваги: дозволяють формувати великі групи свиней для відгодівлі, більш повно використовувати дешеві корми в літній період, застосовувати групові форми догляду за поросятами і їх вирощування.

Структуру й оборот череди в господарстві розробляють відповідно до напрямку (спеціалізації) свинарства. На фермах із закінченим оборотом череди вона залежить від кількості опоросів від однієї матки в рік і кількості поросят, одержуваних за один опорос, тривалості від годівлі.

Оборот череди складають на кожен місяць і починають з визначення кількості одержуваного приплоду і поголів'я ремонтного молодняку, що повинне відповідати щомісячним планам ремонту основної череди; по різниці між приплодом і поголів'ям ремонтного молодняку визначають кількість молодняку, яку можна поставити на відгодівлю.

Для комбінованої свинарської ферми структура череди середньорічного поголів'я буде (у %): кнури - 0,9, матки основні - 3,6, матки, що перевіряються, і разові - 3,8, поросята у віці від 2 міс. - 23 і у віці від 2 до 4 міс. -23, ремонтний молодняк - 4,2, група м'ясної відгодівлі - 39,4, група відгодівлі до жирних кондицій - 2,1. При такій структурі череди вихід м'яса за рік на одну умовну основну матку складе 20-22 ц. Організація відгодівлі. М'ясна відгодівля (інтенсивна, мало інтенсивна, беконна) і відгодівля до жирних кондицій характеризуються якістю одержуваної продукції, способами годівлі і видами використовуваних кормів.

М'ясна інтенсивна відгодівля молодняку - економічно найбільш вигідна. Це пов'язано з тим, що молоді свині витрачають менше кормів на утворення приросту ваги.

Годівлю тварин варто організувати так, щоб у раціоні постійно було 2-3 види кормів, багатих білками. У різних кормах є різні амінокислоти. Суміш білкових кормів підвищує їхню біологічну повноцінність і дозволяє більш ощадливо витрачати корм. Одночасно свині повинні бути в достатній кількості забезпечені вітамінними і мінеральними кормами.

М'ясна мало інтенсивна відгодівля економічно менш вигідна: тварини досягають здавальних кондицій у пізньому віці, у результаті чого на кілограм приросту ваги затрачається до 9 кормових одиниць і більше.

Відгодівля до жирних кондицій підрозділяється на напівсальну відгодівлю молодняку і дорослих тварин і на сальну відгодівлю вибракуваних дорослих тварин.

На напівсальну відгодівлю ставлять разових і вибракуваних основних маток, а також кастрованих кабанчиків і молодняк. Тварин відгодовують до ваги 120-150 кг із товщиною шпику на туші 4-7 см і вмістом у ній до 40-45% сала.

Сальна відгодівля має на меті одержати туші з кількістю сала не менш як 45% при товщині шпику понад 7 см. Продовжується вона 60-100 днів; разових маток відгодовують до живої ваги 160-180 кг, вибракуваних основних маток і кастрованих кабанів - до 250-300 кг.

Основний приріст вибракуваних дорослих тварин виходить за рахунок відкладення жиру, і в зв'язку з цим при сальній відгодівлі не потрібно багато білкових кормів: на одну кормову одиницю досить 60-70 м перетравного протеїну, у той час як при беконній і інтенсивній м'ясній відгодівлі потрібно 100-120 м й при напівсальному - 90-100 р.

 При відгодівлі дорослих тварин доцільно максимально використовувати соковиті і грубі корми. На початку відгодівлі питома вага соковитих кормів складає 60-65% і грубих - 10% у загальній поживності раціону; інша частина його складається з кукурудзи, зернових відходів й інших дешевих концентратів. У другій половині відгодівлі питома вага концентратів у раціоні збільшується до 60-65%. Добові прирости досягають 1-1,5 кг; відгодівлю припиняють при зниженні добових приростів ваги наполовину, приблизно до 500-600 г.

Коротка характеристика основних видів відгодівлі говорить про те, що економічно найбільш вигідною є м'ясна інтенсивна відгодівля. Для успішної відгодівлі молодняку велике значений має правильне його вирощування. Особливу увагу варто приділяти росту відлученого молодняка. У цей період необхідно згодовувати молодняку корм зі значним вмістом перетравного білка, у першу чергу зелень, одночасно в раціони вводять і об'ємні корми. Тварини, вирощувані на таких раціонах, у наступному при переході на годівлю концентратами дають кращі прирости, ніж свині, яким у ранньому віці згодовували тільки концентровані корми.

У зниженні собівартості свинини велике значення має відгодівля молодняку, отриманого від ранніх весняних опоросів, тому що при наступній відгодівлі таких тварин широко використовуються дешеві пасовищні й інші корми. За даними наукових організацій, вартість кормів при відгодівлі свиней весняних опоросів на 30% менша, ніж при відгодівлі молодняку літніх опоросів.

 Зниженню витрат праці і засобів на відгодівлі сприяє перехід до згодовування сухих концентрованих кормів із самогодівниць.

Для правильної організації відгодівлі кожне господарство повинне мати місячні плани, у яких передбачають, скільки свиней буде поставлено і знято з відгодівлі і їхню живу вагу. Рух поголів'я в цілому по фермі визначають на підставі місячних оборотів череди.

Крупногрупове утримання молодняку після відлучення не відрізняється від утримання свиней на відгодівлі (принципи утримання тварин і устаткування приміщень ті самі ). Молодняк розміщують у секціях групами по 150-200 голів. Кнурів у віці 4 міс. виділяють в окрему групу.

При крупно груповому утриманні свиней зі свинарника забирають перегородки усіх станків і приміщення розділяють поперечними перегородками на кілька великих секцій. Уздовж свинарника на відстані 3-4 м від однієї з подовжніх стін установлюють гнойовий жолоб. Площа між цією стіною, і жолобом служить лігвищем (місцем відпочинку) для свиней. У кожній секції уздовж іншої подовжньої стіни встановлюють самогодівниці, вакуумні і групові годівниці й авто поїльниць. У стіні між годівницями влаштовують лаз для вільного виходу свиней на обгороджений вигульний дворик. У кожній секції поміщають свиней приблизно одного віку і ваги.

Свиней розміщують ущільнене - по 3-4 голови на 1 кв. м лігвища.

Місткість свинарника після ущільнення збільшується в 3-4 рази, поліпшується повітряний режим приміщення.

Свині одержують вільний доступ до кормів і води, їхнє перебування на повітрі не обмежується. У результаті скорочуються витрати; ти праці, підвищуються прирости ваги і знижується собівартість продукції.

Груповий спосіб утримання підсисних маток. До початку чергового туру опоросів свинар відбирає і переводить у маточник 25-40 поросних маток, опороси яких повинні бути закінчені протягом найближчих 7-10 днів. У допомогу свинарю виділяють на час опоросів підсобного робітника. Опорос кожної матки відбувається в окремому станку. У ньому матка з приплодом залишається протягом 3-4 днів після опоросу. Потім маток, що опоросилися, переводять в інші станки і розміщують попарно. Між кожними двома станками є приміщення для поросяти, де його підгодовують. Матки в це приміщення доступу не мають, а поросята можуть вільно переходити до маток. Через 10-15 днів після опоросу маток переводять у більші станки й у кожному розміщують по 4-6 маток      із приплодом; поруч з таким станком виділяють приміщення для поросят (матки в це приміщення доступу не мають).

Літне утримання свиней у таборах сприяє зміцненню здоров'я тварин. Використання зеленого корму (особливо бобових культур), багатого повноцінним протеїном, вітамінами і мінеральними речовинами, підвищує повноцінність раціону і засвоюваність усіх кормів, сприяє росту продуктивності і є однією з основних умов рентабельного ведення свинарства. Утримання тварин у літніх таборах не вимагає зведення дорогих будівель і дає можливість знижувати в 2-3 рази витрати праці і засобів на виробництво продукції.

На пасовищі, виділеному під літній табір чи поблизу нього, споруджують літні приміщення з навісами. Для кожної групи свиней виділяють окреме приміщення і вигульну площадку. Між групами установлюють відстань 100-200 м. Поїння свиней здійснюють за допомогою авто поїльниць. Відстань літніх приміщень від пасовища не повинна перевищувати для важко поросних маток 0,5 км, відлучених - 0,5-1 та інших груп - 1-1,5 км.

Вага однієї голови: дорослих маток і кнурів 10-12 кг, молодняку старше 4 місяців - 6-8, поросяти у віці 2-4 міс. - 2 кг.

Щоб уникнути глистових захворювань, не можна допускати пасіння свиней тривалий період на тих самих ділянках. Тому складають плани використання пасовищ.

Організація праці на фермі. Поділ праці у свинарстві дає можливість поліпшувати організацію виробництва продукції і підвищувати продуктивність праці. Він знаходить своє конкретне втілення у створенні спеціалізованих бригад (чи ланок) по догляду за окремими статевими і віковими групами свиней. У кожній бригаді установлюють твердий розпорядок робіт і визначають обов'язки свинарів. При цьому враховують склад поголів'я, що обслуговується, вид і розміри приміщень, рівень механізації, види машин і устаткування на фермі, систему утримання і годівлі тварин та ряд інших умов. У передових господарствах свинарі є і механізаторами.

Широкого поширення у свинарстві набувають комплексні механізовані бригади і ланки. Вони займаються вирощуванням і відгодівлею свиней, а також виробництвом кормів.

Розпорядок дня на фермі залежить від часу року, виду поголів'я, що обслуговується, і т.д. У ньому встановлюють години проведення всіх основних робіт і відводять час на відпочинок свинарів. При обслуговуванні маткового поголів'я й відлучених у розпорядку дня передбачають підгодівлю поросят і додаткову годівля підсисних маток.

Організація виробничих процесів у вівчарстві

Спеціалізація вівчарства. У залежності від характеру основної продукції й умов виробництва склалися такі головні напрямки вівчарства: тонкорунне (шерстне і вовно-м'ясне), напівтонкорунне (м'ясо-шерстне) і грубововняне (смушково-молочне, овчинно-м'ясне, м'ясо-сальне).

Сільськогосподарські підприємства, у залежності від спеціалізації, створюють племінні і товарні ферми зазначених вище напрямків. У великих вівчарських господарствах організуються спеціалізовані ферми маткового поголів'я з ягнятами для відібрання, вирощування молодняку, відгодівлі і нагулу овець.

Розміри ферм. Багаторічна практика свідчить про те, що на великих фермах підприємства роблять найбільш дешеву вівчарську продукцію. Розміщення ферм у господарстві залежить від спеціалізації і розмірів вівчарства.

У господарствах, що мають до 500 маток, усі поголів'я овець розміщують на одній фермі й в одній кошарі. У господарствах з великим поголів'ям овець на фермах тварин розміщують у спеціалізованих кошарах, призначених для окремих отар: маткового поголів'я, молодняку, валахів і нагульних овець. Місткість вівчарських будівель, їхня кількість і типи визначаються в залежності від району, в якому знаходиться господарство, напрямки вівчарства і наявності овець (за статевими і віковими групами).

На ділянці ферми необхідно мати сховища для концентрованих і соковитих кормів з розрахунку 1,2-1,4 ц на одну дорослу вівцю. При маткових кошарах обладнують спеціальні приміщення для окоту овець у зимові і ранньовесняні місяці. До кошари повинний примикати відкритий баз, розмір якого встановлюють з розрахунку 2 кв м на одну вівцю.

Отару організують з овець, однорідних за статтю, породністю, класністю, кольором вовни, віком, ветеринарно-санітарним стану тощо.

Найціннішою частиною поголів'я є барани-плідники, їх отари формують у межах 300 голів, що значно менше поголів'я в отарах інших груп овець. На фермах з невеликим поголів'ям баранів виділяють в окрему групу і утримують ізольовано від інших овець.

Валахи найменш вимогливі до умов догляду і утримання; з них формують отари в 1200 голів.

Зразковий розмір отар інших груп овець такий: тонкорунних маток і ярок 600-1200 голів; грубововних маток і ярок 800-1500; нагульних овець 800-1500; племінних тонкорунних маток (з ягнятами) 500-900 голів.

З приведених даних видно, що у племінному вівчарстві формують отари менших розмірів.

Серйозний вплив на розмір отар роблять якість і розмір пасовищ, забезпеченість водопоями, рельєф місцевості й інші умови. Слід зазначити, що отара за розмірами повинна бути такою, щоб чабани могли бачити на пасовище одночасно всіх овець.

Планування відтворення череди і виробництва продукції. Для збільшення виробництва вовни і баранини вирішальне значення має ріст маткового поголів'я і поліпшення його використання.

У господарствах, що мають до 500 маток, усі поголів'я овець розміщують на одній фермі й в одній кошарі. У господарствах з великим поголів'ям овець на фермах тварин розміщують у спеціалізованих кошарах, призначених для окремих отар: маткового поголів'я, молодняку, валахів і нагульних овець. Місткість вівчарських будівель, їхня кількість і типи визначаються в залежності від району, в якому знаходиться господарство, напрямки вівчарства і наявності овець (за статевими і віковими групами).

На ділянці ферми необхідно мати сховища для концентрованих і соковитих кормів з розрахунку 1,2-1,4 ц на одну дорослу вівцю. При маткових кошарах обладнують спеціальні приміщення для окоту овець у зимові і ранньовесняні місяці. До кошари повинний примикати відкритий баз, розмір якого встановлюють з розрахунку 2 кв м на одну вівцю.

Отару організують з овець, однорідних за статтю, породністю,, класністю, кольором вовни, віком, ветеринарно-санітарним стану тощо.

Найціннішою частиною поголів'я є барани-плідники, їх отари формують у межах 300 голів, що значно менше поголів'я в отарах інших груп овець. На фермах з невеликим поголів'ям баранів виділяють в окрему групу і утримують ізольовано від інших овець.

Валахи найменш вимогливі до умов догляду і утримання; з них формують отари в 1200 голів.

Зразковий розмір отар інших груп овець такий: тонкорунних маток і ярок 600-1200 голів; грубововних маток і ярок 800-1500; нагульних овець 800-1500; племінних тонкорунних маток Є з ягнятами") 500-900 голів.

З приведених даних видно, що у племінному вівчарстві формують отари менших розмірів.

Серйозний вплив на розмір отар роблять якість і розмір пасовищ, забезпеченість водопоями, рельєф місцевості й інші умови. Слід зазначити, що отара за розмірами повинна бути такою, щоб чабани могли бачити на пасовище одночасно всіх овець.

Планування відтворення череди і виробництва продукції. Для збільшення виробництва вовни і баранини вирішальне значення має ріст маткового поголів'я і поліпшення його використання.

Наявність у господарстві кормів і добре обладнаних кошар для підсисних маток дає можливість проводити окоти в січні - лютому для того, щоб ягнята досить зміцніли до моменту виходу на пасовище. Ягнята зимових окотів швидше звикають до трави, легше переносять жару. При цьому злучка в серпні - вересні попереднього року, коли отара знаходиться на пасовищах, багатих різноманітними і вітамінними кормами, сприяє підвищенню плідності і зниженню яловості маток.

Передовики вівчарства успішно застосовують ущільнені окоти, одержують три окоти за два роки. Для цього першу злучку проводять у серпні - вересні попереднього року (одержують перший зимовий окіт), а для другої злучки використовують першу тічку після окоту й одержують від овець другий приплід восени.

Структура череди у вівчарстві залежить від його напрямку, запланованого виходу ягняти на кожні 100 маток, від прийнятих норм вибракування маток, валахів і баранів, а також від термінів реалізації над ремонтного молодняку. Наприклад, у районах тонкорунного і напівтонкорунного вівчарства в чередах, крім інших груп тварин, міститься значна кількість валухів-шерстоносів. Це знижує питому вагу маток у череді.

На багатьох виробничих фермах у зонах тонкорунного вівчарства при розробленні структури череди виходять з таких нормативів: вихід ягняти на 100 маток - 120 голів; термін виробничого використання маток - 6-7 років і баранів - 3-4 роки; відповідний відсоток щорічного вибракування: маток -14-16, баранів - 25-30, валахів - 75%, відбій ягнят у віці 4 міс. Надремонтний молодняк реалізують у залежності від спеціалізації вівчарства: на фермах шерстного напрямку у віці 9-10 міс, м'ясо-сального напрямку (валахів) у віці до одного року (у деяких господарствах у віці старше року).

Оборот череди. Рух поголів'я протягом року залежить від спеціалізації вівчарства, плану продажу вовни і баранини, а також усіх тих показників і нормативів, що покладені в основу при розробці структури череди.

У господарствах, де склад поголів'я овець різко змінюється протягом року, складають місячні обороти череди. У них указують, по яких групах овець відбуваються зміни в прибуткових і видаткових статтях. Використовують місячні обороти череди для складання планів потреби в кормах і виробництва продукції.

Правильний оборот череди овець, складений з використанням структурних нормативів, може забезпечити:

• на фермі тонкорунного і напівтонкорунного напрямку продаж на м'ясо 35-37 овець і на плем'я 25-28 овець на кожні 100 голів, що маються на початок року;

• на фермі смушкового напрямку продаж 34-42 смушків, реалізацію на м'ясо 11 -12 овець і на плем'я 12-13 овець на кожні 100 голів, що маються на початок року.

Слід зазначити, що овець, як і інших продуктивних тварин, вибраковують у господарстві з урахуванням їх продуктивності і доцільності подальшого вирощування. Тому приведені тут нормативи й інші показники структури й обороту череди є зразковими і можуть бути використані лише для укрупнених розрахунків.

Вирощування ягнят. З 10-денного віку ягнят починають привчати до підгодівлі сіном, а потім до концентрованих кормів. Для цього в приміщеннях, де розміщені матки з ягнятами, улаштовують ґратчасті загородження, у які вільно проходять тільки ягнята. У них ставлять коритця з різними кормами і водою. Кращі корми для ягнят - макуха, вівсянка, висівки, дрібностеблисте сіно.

Для запобігання забрудненню вовни тонкорунним ягнятам у 10-денному віці обрізають хвости. У 3-тижневому віці всіх слабких і вибракуваних за племінними ознаках баранчиків каструють. У 4-місячному віці з віднятого від маток молодняку формують окремі отари ярочок, валу шків і баранчиків.

Утримання овець у зимовий період. Узимку, у непогоду, сильні морози і уночі вівці повинні знаходитися в кошарах, а решту часу - на свіжому повітрі. Кошари обладнують яслами і ґратами, приміщення регулярне очищають від на воза, підлоги застеляють чистою підстилкою (охороняють вовна від забруднення). Годівля повинна бути достатньою; слабких овець підгодовують сіном, силосом і концентратами.

У районах розвинутого вівчарства застосовують зимовий випас овець. Цей захід дає можливість заощаджувати корми і сприятливо впливає на продуктивність і стан тварин. У безсніжний період овець пасуть по балках, ярах і низинах; при невеликому снігу - на рівнинних масивах, а при більш глибокому - на підвищених місцях, що добре обдуваються вітром.

На ділянки, заражені глистами, овець повертають через 3-4 місяці. На період вигоряння пасовищ овець необхідно забезпечити силосом чи зеленою підгодівлею, а на весь період пасіння - кухонною сіллю з розрахунку 5-Ю мг на голову в добу. Напувати овець бажано ранком до початку пасіння і після денної перерви

У господарствах з великою розораністю земель, які не мають природних пасовищ, організовують табірно-пасовищне і стійлово-табірне утримання овець. Табірно-пасовищне утримання полягає в тому, що для випасу овець використовують спеціальні посіви кормових культур на зелений корм.

Стійлово-табірне утримання передбачає посів кормових культур, скошування їх, підвіз у табір, де знаходяться вівці, зеленої маси і згодовування її з годівниць. У господарствах, що мають недостатні площі природних пасовищ, доцільно застосовувати комбінований спосіб утримання овець, при якому випас на пасовищі поєднують зі згодовуванням зеленої маси сіяних трав та інших культур у годівницях.

При стійлово-табірній системі овець розміщують на базах-загонах, площу яких установлюють з розрахунку 4 кв. м на одну вівцю. Для маткових отар будують навіси, обладнані годівницями (для 800 маток необхідно мати 40-50 годівниць довжиною 4-5 м кожна) і водопійними коритами. За чабанською бригадою закріплюють трактор, сінокосарку, тракторні граблі, транспортні засоби для підвозу зеленої маси і води. Табір доцільно створювати для ферми в цілому, а в окремих випадках - для двох суміжно розташованих отар.

Ручна стрижка - процес дуже трудомісткий і малопродуктивний, застосування електромеханічної стрижки значно підвищує продуктивність праці. Так, якщо при роботі вручну (ножицями) один робітник обстригає 25- ЗО овець, то при електромеханічній стрижці - 50-80, а досвідчені робітники - 150 і більше овець у день. Машинкою вовна обстригається ближче до шкіри, що дає можливість на 200-300 м збільшувати вихід вовни від кожної вівці в порівнянні з ручною стрижкою. Стрижку овець проводять у стислий термін, за 10-20 днів.

Підготовку до стрижки починають зі складання робочого плану, у якому визначають кількість і розташування пунктів стрижки, терміни для кожної отари, шлях підгону овець до пунктів і повернення в кошари, завдання стригалям, перелік устаткування і терміни його виготовлення чи придбання, порядок обліку вовни і графік її відправлення на приймальні пункти і ряд інших питань.

Кожну отару маток і ярок обслуговує бригада з чотирьох чабанів, а отари валушків, валахів, нагульних овець - бригада з трьох чабанів. У бригаду входять старший чабан (бригадир), підпасок, третяк (якщо в бригаді чотири чоловіки) і арбич.

Склад бригад залежить від величини поголів'я і кількості закріпленої техніки. При обслуговуванні однієї отари (700-900 овець) чабанська бригада складається з 3-4 чоловік, двох отар (1500-1800 овець) - 5-7 чоловік і трьох отар (2300-2700 овець) - 8-11 чоловік.

Чабанська комплексна механізована бригада виконує весь комплекс робіт з догляду за тваринами, несе відповідальність за збереження поголів'я, за відтворення череди і за виконання виробничих завдань. Крім того, вона обробляє землю, веде роботи з виробництва і заготівлі кормів, поліпшення пасовищ відповідно до прийнятого плану.

Організація виробничих процесів у птахівництві

свинарське господарство вівчарство птахівництво

Спеціалізація і розміри птахівницьких ферм. Птахівництво - галузь скоростиглого тваринництва. Кури при правильному вирощуванні починають нестися в 5-6-місячному віці, курчата у віці 3 міс. і каченята у 70-80-денному віці придатні для забою на м'ясо. На виробництво кілограма м'яса тут затрачається в 2-3 рази менше кормових одиниць, ніж у скотарстві. Усе це визначає економічну ефективність птахівництва.

У залежності від виробленої продукції ферми мають яєчну, яєчно-м'ясну і м'ясну спеціалізацію. Відповідно на фермах яєчного напрямку утримують несучу породу курей, м'ясного, яєчно-м'ясного - несучу породу,

м'ясного і загальновживаного, м'ясного - м'ясну і загальновживану породи. Гусівницькі, качківницькі та індиківницькі ферми мають, як правило/м'ясний напрямок. Птахівницькі ферми можуть бути промисловими чи племінними.

Однією з умов швидкого збільшення виробництва продукції птахівництва є створення нових великих птахофабрик і концентрація птахівництва в сільськогосподарських підприємствах. Досвід цих підприємств свідчить про те, що на великих птахівницьких фермах вища продуктивність праці і нижче собівартість яєць і м'яса. Такі ферми високорентабельні.

Відтворення поголів'я. У птахівництві застосовують стадне, групове й індивідуальне спарювання. При стадному спарюванні визначена кількість самців знаходиться в череді разом із самками; після закінчення збору яєць для інкубації самців видаляють з череди, тому що незапліднені яйця краще зберігаються. Групове спарювання застосовують у племінному птахівництві: визначені групи самок із самцями розміщують в одній секції пташника, окремо від інших груп.

Кури дають найбільше яєць у перший рік яйцекладки, на другий рік несучість знижується на 15-20%, на третій - ще більше. З віком птиці зменшується несучість також в індичок і качок. У гусок перші роки несучість збільшується. Найвища несучість буває зазвичай на третьому році яйцекладки.

Ці особливості виробництва продукції враховують при комплектуванні череди.

Структура череди. На племінних фермах на одного самця прийняті такі норми самок: курей - 8-12, качок - 6-7, індичок - 8-12, гусок - 3-4.

На промислових фермах яєчного напрямку та в інтенсивному птахівництві курей використовують лише протягом першого року яйцекладки (до зниження несучості); потім їх вибраковують на м'ясо і заміняють молодками. На племінних фермах курей тримають не більш як 2 роки, індичок - 2-3 роки, гусок - 3-7 років.

Перспективним є вигульний спосіб утримання курей на глибокої незмінюваній (протягом року) підстилці. Цей інтенсивний спосіб особливо ефективний за умови застосування його в широкогабаритних пташниках (на 6-12 тис. голів), де вдало вирішуються питання механізації роздачі усіх видів кормів, поїння птиці та збору яєць.

Клітьове утримання курок-несучок застосовують на великих птахофермах. Цей інтенсивний спосіб утримання курей дозволяє концентрувати поголів'я курок-несучок і одночасно підвищувати їхню несучість, а також у 3-3,5 рази збільшувати використання площі пташників (у порівнянні з вигульним утриманням продуктивність курей при клітьовому

утриманні не залежить від температурних коливань, виключається можливість поширення інфекційних захворювань, джерелом яких є послід хворої птиці). При цьому способі утримання забезпечується цілорічне комплектування промислових черід, поліпшується догляд за птицею і полегшується вибракування малопродуктивних і хворих курей, майже цілком ліквідується сезонність яйцекладки і зменшується витрата кормів на виробництво яєць, а також скорочуються інші витрати.

Вирощування молодняку в тітках. Для ефективнішого використання приміщень клітки встановлюють батареями по 5 рядів у висоту. Через 45-60 днів курочок, відібраних на плем'я, переводять для подальшого вирощування в табірні умови. Зайвих півників до 3-місячного віку залишають у клітках для відгодівлі і наступної здачі на м'ясо. Клітьове утримання організують у світлих, сухих і теплих приміщеннях. Батареї встановлюють так, щоб ширина проходів між ними була не менш як 1,1-1,2 м, а між батареями і стінами - 1,5 м. У проходах через кожні 4 м підвішують електричні лампи по 100 ват. Корисна площа кліток складає 0,5 кв. м, висота залежить від віку курчат. У залежності від віку в клітці утримують різна кількість курчат.