Скачать

Організаційно-економічні засади ефективності виробництва озимої пшениці

Комплексна курсова робота

З ДИСЦИПЛІН «БІЗНЕС-МЕНЕДЖМЕНТУ» ТА «ЕКОНОМІКИ ВИРОБНИЦТВА»

на тему

«Організаційно-економічні засади ефективності виробництва озимої пшениці»

(на прикладі ТОВ «Велетень» Глухівського району Сумської області)

Зміст

Вступ

1. Загальні теоретичні основи виробництва озимої пшениці

1.1. Значення виробництва озимої пшениці в розвитку народного господарства

1.2. Сутність економічної ефективності та особливості її визначення у зерновому господарстві

1.3. Стан розвитку виробництва озимої пшениці на сучасному етапі в Україні та передовий світовий досвід

2. Економічна характеристика ТОВ «Велетень»

2.1. Природно-кліматична характеристика умов розміщення господарства

2.2. Розміри та економічні особливості об’єкту дослідження

2.3. Розміри та стан розвитку виробництва озимої пшениці

3. Економічна ефективність аналізованого виробничого процесу

3.1. Маржинальна калькуляція

3.2. Визначення потреби в добривах

3.3. Розрахунок потреби в робочому часі, а також змінних і постійних витрат механізації виробничого процесу

3.4. Розрахунок порогів виробництва та порога рентабельності

3.5. Визначення окупності та продуктивності використовуваних виробничих ресурсів

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

У розвитку багатьох галузей економіки нашої держави, і насамперед сільського господарства, дуже важливу роль відіграє збільшення обсягів виробництва зерна. Це пояснюється винятковим значенням його та різнобічним використанням.

Зерно та продукти його переробки є основою харчування людей, воно є незамінним кормом при виробництві продукції тваринництва, а також основною сировиною для переробної промисловості.

Зерно є важливим експортним продуктом і має забезпечувати значні надходження валютних коштів державі. Адже в процесі зберігання зерно майже не втрачає своєї якості а, отже, придатне для створення державних резервів продуктів харчування та кормів.

Обсяги виробленого зерна в країні визначають рівень розвитку сільськогосподарського господарства. Але у свою чергу на обсяги виробництва зерна впливають такі важливі фактори як розмір посівних площ, їх структура і урожайність.

Однак, в останні роки спостерігається тенденція скорочення виробництва зерна. У загальному обсязі спаду валового збору зерна частка впливу зниження урожайності. В результаті значно погіршились властивості зерна.

Незважаючи на велике значення вирощування озимої пшениці для економіки України, проблема ефективності вирощування у сучасній економічній літературі висвітлена недостатньо, є лише поодинокі праці, присвячені окремим її аспектам. А у даній курсовій роботі зроблено спробу комплексно розглянути ефективність виробництва озимої пшениці через призму діяльності об’єкту дослідження, виявити основні недоліки та запропонувати шляхи її покращення.

Ці положення і визначають актуальність обраної теми дослідження.

Метою даної курсової роботи є вивчення досягнутого рівня економічної ефективності вирощування озимої пшениці в ТОВ « Велетень» Глухівського району Сумської області, а також визначення резервів збільшення ефективності вирощування.

Заходами, за допомогою яких вирішується дана проблема, є економічна оцінка організації виробничих чинників, визначення ефективності виробництва, недоліків, невирішених проблем, пошук резервів, і на цій підставі опрацювання конкретних пропозицій щодо усунення виявлених недоліків та вирішення проблем.

1. Загальні теоретичні основи виробництва озимої пшениці

1.1 Значення виробництва озимої пшениці в розвитку народного господарства

Як кажуть, хліб – усьому голова. Так, від зерна і продуктів його переробки значною мірою залежить і могутність держави, і добробут її населення. Господарство, яке займається виробництвом зерна формує продовольчий фонд і постачає фуражне зерно тваринництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на експорт.

Серед основних продовольчих зернових культур озима пшениця, як по площі посіву, так і по валовому зборі зерна займає в нашій країні перше місце. В останні роки площа озимої пшениці в Україні дорівнювала близько 40–50% всіх зернових, більш як 2 млн.. га.

Пшениця (Triticum L) – одна з найбільш давніх поширених культур на земній кулі. Встановлено, що вона була відома приблизно за 900 р. до н.е. в Іраку, близько 600 р. до н.е. в Єгипті. На території нашої країни, і зокрема, сучасних Грузії, Вірменії, Азербайджану та середньої Азії, її почали використовувати за 3000-4000 років до нашої ери. (9).

Зерно широко використовується для продовольчих цілей, в особливості в хлібопеченні і кондитерській промисловості, а також для виробництва круп, макаронів, вермішелі і інших продуктів. Цінність пшеничного хліба визначається хімічним складом зерна. Залежно від сорту і умов вирощування вміст білку в зерні пшениці становить 12-15%, та вміст клейковини 20-40%. У зерні пшениці міститься велика кількість вуглеводів, у тому числі до 70% крохмалю, вітаміни В1, В2, Р, Е та провітаміни А, D, до 2% зольних мінеральних речовин. Білки пшениці є повноцінними за амінокислотним складом, містять усі незамінні амінокислоти – лізин, триптофан, валін, метіонін, треонін, фенілаланін, гістидин, аргінін, лейцин, ізолейцин, які добре засвоюються людським організмом. 400-500 г пшеничного хліба та хлібобулочних виробів покриває близько третини всіх потреб людини в їжі, половину потреби у вуглеводах, третину (до 40%) – у повноцінних білках, 50-60% – у вітамінах групи В, 80% – у вітаміні Е. Пшеничний хліб практично повністю забезпечує потреби людини у фосфорі та залізі, на 40% – у кальції. Співвідношення білків і крохмалю у зерні пшениці становить у середньому 1: 6-7, що є найбільш сприятливим для підтримання нормальної маси тіла і працездатності людини.

В Україні поширені сорти озимої твердої пшениці, борошно яких є незамінною сировиною для макаронної промисловості, а також вони використовуються для виробництва крупчатки та виготовлення вищої якості манної крупи. (5).

У тваринництві широко використовують багаті на білок (14%) пшеничні висівки, які особливо ціняться при відгодівлі молодняку.

Також озиму пшеницю висівають у зеленому конвеєрі як у чистому вигляді, так і у суміші з озимою викою. Тваринництво при цьому забезпечується вітамінними зеленими кормами рано навесні. Для годівлі тварин певне значення має і пшенична солома, 100 кг якої прирівнюється до 20-22 корм. од. і містить 0,6 кг перетравного протеїну та полови, особливо безостих сортів пшениці, 100 кг якої оцінюється 40,5 корм. од. із вмістом 1,5 кг перетравного протеїну. Солома використовується, як будівельний матеріал, для виготовлення паперу, підстилки для тварин тощо.

Озима пшениця, яку вирощують за сучасною інтенсивною технологією, є добрим попередником для інших культур сівозміни, і в цьому полягає її агротехнічне значення. (8).

Найбільш сприятливі грунтово-кліматичні умови для вирощування озимої пшениці склалися в областях Степовій і Лісостеповій зоні, де ця культура займає половину площ, відведених під зернові. В областях Полісскої зони питома вага посевів озимої пшениці значно нижче.

Для нашої країни хліб і хлібопродукти є основою харчування. За останні роки споживання хлібних продуктів на душу населення зросло з 138 кг у 1997 р. до 145 кг у 2007 р. при фізіологічній нормі його споживання 101 кг. У раціоні харчування мешканця нашої країни хліб і картопля становлять 46%, у той час як у американця – 22%.

У цілому продовольчим зерном ми забезпечуємо свої потреби, але не вистачає якісного зерна, сильної і твердої пшениці. В зв'язку з цим у вирішенні зернової проблеми пріоритетне значення надаватиметься збільшенню виробництва високоякісного зерна твердих і сильних пшениць, посівні площі під якими мають збільшуватися в степових і лісостепових областях України.

3 часом все очевиднішою стає орієнтація на використання потенціалу України в галузі зернового господарства, а це 50–60 млн.. тонн зерна в рік. Проте розвиток ситуації на зерновому ринку України вказує на відсутність чіткої визначеності щодо структури виробництва на найближчі роки. Як вважає академік УААН П.Т. Саблук, настав час переглянути наші підходи до структури вирощування зернових. Із позицій наукових установ»… для зерносіючих господарств вигідніше скоротити посіви озимих культур, збільшивши площі під яру пшеницю, ячмінь, кукурудзу». (16).

Є різні погляди на саму структуру виробництва, зокрема такі, де перевага надається культурі ячменя. (21).

В іншому випадку звертається увага на круп'яні культури тощо. У цьому зв'язку, як відомо, існує полярність поглядів прихильників ринкової схеми: «попит-пропозиція», згідно з якою попит може задовольнятись і сучасним рівнем виробництва, з іншого боку – є пропозиція максимізації виробництва до 60 млн.. т зерна на кінець прогнозованого періоду. На мою думку, перший підхід для України є згубним, тоді як інший практично нереальний.

1.2Сутність економічної ефективності та особливості її визначення у зерновому господарстві

Основною метою економічної стратегії розвитку агропромислового комплексу України є неухильне піднесення матеріального рівня життя населення. Досягнення цієї мети вимагає насамперед вирішення продовольчої проблеми на основі підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Тому основне завдання сільського господарства полягає в забезпеченні подальшого зростання і сталості виробництва для повнішого задоволення населення в продуктах харчування і промисловості – в сировині.

Проблема підвищення економічної ефективності агропромислового виробництва – визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства на сучасному етапі розвитку економіки України.

Ефективність виробництва, як економічна категорія, відображає дію об'єктивних економічних законів, що проявляються в подальшому зростанні результативності виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних її вкладень на одиницю корисного ефекту. (13).

Як економічна категорія, економічна ефективність дуже тісно пов'язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населення нашої країни. Тому підвищення ефективності суспільного виробництва характеризується збільшенням обсягів сукупного продукту та національного доходу з подальшим задоволенням потреб виробників галузей, а також суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.

Сільське господарство має свої відмінності. Так, наприклад, в сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливе місце відводиться землі – головному засобу виробництва. Отже, оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві, а саме в рослинництві завжди стосується і співвідноситься до земельної площі.

Економічна ефективність виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га земельної площі. Також в ефективності сільського господарства відображається якість продукції, а також здатність її задовольняти певні потреби споживача. (6).

Сільське господарство має великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення їх використання є одним з найважливіших завдань, вирішення якого сприяє підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Рівень ефективності, що виражається відношенням маси вироблених продуктів до трудових затрат об'єктивно спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників зростає, а умови сільськогосподарського виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно вдосконалюються. Підвищення економічної ефективності забезпечує зростання доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці, та поліпшення побутових і культурних умов працівників галузі.

Підвищення ефективності сільського господарства має народногосподарське значення і є важливою передумовою прискорення розвитку агропромислового комплексу і подальшого підвищення результативності функціонування економіки України.

Економічну ефективність виробництва можна вивчати на різних рівнях. Тому виділяють: народногосподарську економічну ефективність; економічну ефективність сільськогосподарського виробництва; економічну ефективність виробництва окремих культур, видів продукції; економічну ефективність окремих агротехнічних заходів, впровадження досягнень науки і передової практики (7).

Вихідним критерієм народногосподарської ефективності виробництва є обсяг національного доходу з розрахунку на душу населення при найменших затратах живої і уречевленої праці.

Основний критерій економічної ефективності висвітлює головну мету виробництва і може використовуватись на всіх рівнях.

Для досягнення максимального збільшення виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції потрібно визначити раціональні нормативи витрат відповідних виробничих ресурсів, необхідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охорону навколишнього середовища. Відповідно, економічну ефективність сільськогосподарського виробництва вивчають до вимог економічних законів, які його регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різноманітні форми власності і види господарювання.

Розвиток сільського господарства, в галузі рослинництва здійснюється на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, зокрема використання нових систем машин, високопродуктивних культур, мінеральних добрив, гербіцидів тощо. Особливе значення також має хімізація сільського господарства, що є важливою умовою впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур. (1).

Проблема підвищення ефективності загального виробництва є основою розвитку на сучасному етапі.

Необхідність визначення ефективності будь-якої галузі народного господарства, в тому числі і зернового виробництва, об'єктивно випливає з можливості досягти при визначеному напрямку науково-технічного прогресу, великої економії засобів і праці. Це особливо важливо в умовах обмеженого розміру ресурсів, так як, чим ефективніше в масштабах країни будуть використовуватись наявні ресурси, тим ширше будуть задоволені його потреби в різних видах продукції. (14).

Одним з найважливіших напрямків підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є його інтенсифікація на основі постійного удосконалення господарського механізму, який формується на суттєво новій ринковій мотивації до праці.

Інтенсивний тип розширеного відтворення в умовах становлення та розвитку ринкових відносин має принципові особливості. Основним критерієм економічного розвитку стає не кількісне збільшення факторів виробництва, а суттєве зростання ефективності виробництва на основі максимальної економії не тільки життєвої, але й уречевленої праці. Визначальним показником інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі стає не просто збільшення обсягів виробництва продукції, а випереджаючі темпи зростання кінцевих результатів в порівняні з витратами. Ринкова економіка вимагає становлення соціально орієнтованого підприємництва. Саме такі відмінності зумовлюють вияв нових тенденцій і закономірностей інтенсивного типу розширеного відтворення вимагають концепції інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на одиницю продукції.

Підвищення ефективності зернового господарства пов'язане з впливом на його розвиток великої кількості факторів: хімізація, меліорація, виведення нових сортів, підвищення загальної культури землеробства. В зв'язку з тим, що перелічені фактори не рівнозначні по ступеню впливу на збільшення виробництва зерна і потребують різних розмірів капіталовкладень та поточних затрат, важливо, куди будуть спрямовані ці капіталовкладення.

Труднощі у визначенні економічної ефективності основних факторів, які впливають на ріст урожайності зернових культур, на відмінну від виявлення економічної ефективності різних варіантів проектних рішень в промисловості, коли головне завдання полягає у виборі більш ефективного варіанту, визначення групи показників, полягає в тому, що тут головне завдання встановлює найбільш правильне відношення факторів у комплексі з урахуванням економічної ефективності кожного із них. (17).

Зернопромисловий комплекс являє собою досить складну структуризовану структуру, в яку, крім зернового господарства, входять борошномельна, круп'яна, комбікормова, хлібопекарська та інші галузі промисловості. Тому концепція його розвитку передбачає модернізацію всіх галузей і складових, удосконалення економічних і технологічних зв'язків між ними, їх збалансований розвиток, кооперування виробництва, використання найновіших технологій, збільшення асортименту і поліпшення кінцевої продукції, підвищення економічної ефективності її виробництва і зниження цін на неї.

В умовах переходу економіки України до ринкових відносин ефективність виробництва зерна визначає його конкурентноздатність, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, тобто здатність до розширеного відтворення, зростання обсягів виробництва, збільшення кількості робочих місць, підвищення заробітної плати працівників та інше. У цілому ефективність – це соціально-економічна проблема, позитивне вирішення якої зумовлює розвиток продуктивних сил і стан суспільства. (11).

З цією метою розроблено ряд напрямків, що спрямовані на підвищення економічної ефективності зернового виробництва і передбачають збільшення виробництва, поліпшення якості зерна, забезпечення більшої сталості зернового господарства, ефективного використання його виробничих ресурсів. Основним напрямком подальшого зростання зернового господарства є інтенсифікація зерна на основі внесення оптимальної кількості органічних, мінеральних добрив, розширення посівів високоврожайних сортів і гібридів, впровадження комплексної механізації, інтенсивних та індустріальних технологій, застосування прогресивних форм організації і оплати праці з урахуванням кінцевого результату.

За результатами досліджень наукових установ з питань сівозмін, у Лісостепу високі і порівняно стабільні врожаї зерна доброї якості озима пшениця забезпечує при розміщенні її після гороху на зерно, багаторічних на один укіс трав (крім посушливих років), однорічних трав і кукурудзи на зелений корм та кукурудзи на силос ранніх строків збирання. Задовільним попередником для озимої пшениці є гречка ранньостиглих сортів за якісного збирання. Помітно знижується врожайність озимої пшениці в повторних посівах, при розміщенні після ячменю та кукурудзи МВС пізніх строків збирання.

У Лісостепу України впроваджено 10‑пільну сівозміну з таким чергуванням культур: багаторічні трави на один укіс або однорічні – озима пшениця – цукровий буряк – горох – озима пшениця – кукурудза на зерно – кукурудза на силос – озима пшениця – цукровий буряк – ячмінь, яра пшениця + багаторічні трави. Структура посівів при цьому буде наступною: зернових – 60%, в т.ч. озимої пшениці – 30%, кукурудзи на зерно – 10%, гороху – 10%, ярої пшениці або ячменю 10%, цукрових буряків – 20%, кукурудзи на силос – 10%. (2)

Також вводяться короткоротаційні сівозміни з таким чергуванням культур:

* зернобобові – озима пшениця – цукрові буряки – картопля, гречка – яра пшениця;

* соя – озима пшениця – цукрові буряки – яра пшениця;

* конюшина – озима пшениця – горох, гречка – озима пшениця – цукрові буряки.

Велике значення має внесення оптимальних доз мінеральних добрив, які в конкретних природнокліматичних та економічних умовах забезпечують найбільш повне використання потенційних можливостей високоврожайних сортів і гібридів зернових культур. Так, при комплексному поєднанні добрив з іншими заходами існує реальна можливість одержати урожайність озимої пшениці до 50–60 ц/га (середня урожайність озимої пшениці по Україні становить 30 ц/га). (8).

В останні роки в АПК різко скоротилося застосування органічних та мінеральних добрив. Скорочення застосування добрив призвело до різкого зниження урожаїв польових культур. А тому збільшення норм внесення добрив і доведення їх до оптимального рівня є актуальним питанням для сільськогосподарських товаровиробників.

Одним із шляхів підвищення ефективності виробництва зерна є виведення і впровадження в господарствах високоврожайних сортів і гібридів, стійких проти хвороб і придатних для вирощування на зрошуваних землях. Особливого значення у цьому зв'язку набуває поліпшення селекції і насінництва зернових культур. Для прикладу: в економічно розвинутих країнах підвищення врожайності сільськогосподарських культур на 50% забезпечується використанням добрив, на 25% – поліпшенням обробітку ґрунту і на 25% – впровадженням високоврожайних і перспективних сортів.

Отже, можна відмітити, що у підвищенні ефективності виробництва зерна значне місце займає оптимізація сортового складу. Під оптимальною розуміють таку структуру посівів, при якій на кожному полі, відведеному під відповідну культуру, висівають сорт, що забезпечує найбільш повне використання потенціальної родючості ґрунту. Підвищення ефективності виробництва зернових тісно пов'язане також з технічним переозброєнням галузі.

Одним із напрямків підвищення економічної ефективності виробництва зерна є комплексна оцінка ефективності сівозмін з різним насиченням зерновими культурами. Існуючі недоліки в ціноутворенні не дають змоги правильно враховувати реальні витрати ресурсів, поза оцінкою залишаються природно-біологічні ресурси, які відіграють важливу роль у збільшенні виробництва зерна. Певні недоліки має вартісна оцінка показників економічної ефективності, так як сучасні порівняльні ціни не відображають фактичний рівень рентабельності. Тому поряд з агротехнічною та економічною потрібно проводити енергетичну оцінку, яка дає змогу виявити резерви підвищення ефективності з урахуванням енергозбереження.

Узагальнені результати розрахунків енергетичної ефективності різних варіантів інтенсивних сівозмін показують, що найвищий коефіцієнт енергетичної ефективності отримали в зернопросапних сівозмінах з горохом і одним та двома полями кукурудзи – 2,63 і 2,66. Цей показник був високим і в сівозмінах з 100% насиченням зерновими, в тому числі 33,3%-66,6% озимої пшениці, 33,3% ячменю та по 33,3% гороху. Проведені розрахунки свідчать про доцільність впровадження господарствами, що спеціалізуються на виробництві зернових колосових і зернобобових культур трипільних схем сівозмін: чорний пар – озима пшениця – цукрові буряки; горох – озима пшениця – цукрові буряки. Для господарств з круп'янозерновим виробничим напрямком кращими є сівозміни з 100% насиченням їх зерновими, в тому числі 33,3% гороху, 33,3% озимої пшениці та 33,4% гречки або проса. (4).

Інтенсифікація зернового господарства неможлива без комплексної механізації виробництва зерна. Вона є основою впровадження інтенсивних технологій вирощування зернових культур і забезпечує зростання продуктивності праці при виробництві зерна. Забезпеченість господарства надійною системою машин дає змогу якісно і в оптимальні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур і значно зменшує втрати зерна.

Комплексна механізація – основна база підвищення продуктивності праці в зерновому господарстві. Як показують підрахунки, запровадження всієї системи машин дасть змогу зменшити затрати праці до 0,67–0,09 люд.-год на 1 ц зерна. (18).

Комплексна механізація передбачає виконання всіх процесів механічними засобами при збереженні ручного управління машинами. Система машин, як сукупність різних видів техніки, яка забезпечує послідовне і безперервне виконання робіт у виробничому процесі, є основою впровадження комплексної механізації сільськогосподарського виробництва, втілення найважливіших досягнень і тенденцій науково-технічного прогресу в сільському господарстві. Впровадження систем машин в усіх галузях, зокрема і в зерновій, має забезпечити збільшення виходу продукції при менших затратах праці і коштів на її одиницю, сприяти поліпшенню умов праці. При цьому треба враховувати зональні особливості сільськогосподарського виробництва і створювати сприятливі умови для життєдіяльності живих організмів. (19).

Важливим напрямком підвищення економічної ефективності зернового виробництва є поліпшення якості зерна, особливо за рахунок сильних і твердих сортів пшениці з високим вмістом білка (15–17%) і клейковини (28–36%). Категорія якість продукції включає в себе сукупність властивостей, що характеризують міру спроможності даної продукції задовольняти потреби споживачів згідно з її цільовим призначенням.

Якість зернових культур має важливе значення, оскільки закупівельні ціни на зерно встановлюються з урахуванням його якості. Збільшення виробництва і поліпшення якості зерна сприяють підвищенню дохідності зернового господарства, а отже, і зміцненню економіки сільськогосподарських підприємств.

Однак, складне економічне становище сучасного сільського господарства і, особливо, відсутність необхідної кількості мінеральних добрив, засобів захисту рослин призвели до зниження родючості ґрунтів і погіршення основних показників ефективного господарювання в рослинництві – урожайності та якості продукції. Тому на сьогодні постає питання: яким чином компенсувати те, чого не вистачає в ґрунті, і як стабілізувати урожайність та підвищити якість зерна?

Одним із можливих шляхів часткової компенсації азоту є використання бобових культур, які не тільки підвищують родючість ґрунту, а й поліпшують його структуру. Це в кінцевому результаті позитивно впливає на рівень урожайності, якість зерна і деякою мірою знижує шкідливість від хвороб та шкідників. В нинішній ситуації, коли не вистачає азотних добрив, одним із основних шляхів поповнення ґрунту азотом є використання азотофіксуючих систем або створення міжвидових агрофітоценозів. При цьому значно покращуються якісні характеристики зерна озимої пшениці. Так, вміст білка в зерні озимої пшениці, що висівались після посіву гороху, був на 1,28%, а після однорічних трав на 0,78% вищим, ніж в чистих, сирої клейковини – 4,3%, скловидність – 5,2% відповідно.

Одним із шляхів підвищення економічної ефективності виробництва зерна є впровадження прогресивних форм організації і оплати праці. Підвищення рівня оплати стимулює особисту матеріальну заінтересованість у зростанні продуктивності праці і є реальною умовою збільшення виробництва продукції.

Отже, на основі комплексного використання всіх факторів інтенсивного розвитку зернового господарства (комплексної механізації, внесення оптимальних доз мінеральних добрив, гербіцидів, впровадження високоврожайних сортів, використання якісного насіння та інше), формується інтенсивна технологія виробництва зерна. Вона передбачає виконання комплексу агротехнічних і організаційних заходів, спрямованих на одержання високих урожаїв.

1.3 Стан розвитку виробництва озимої пшениці на сучасному етапі в Україні та передовий світовий досвід

Україна належить до країн із значними обсягами виробництва зерна. Хоч вона і виробляє зерна значно менше, ніж найбільші виробники у світі (Китай, США, Індія, Росія), та в Європі вона поступається лише Франції, а в останні роки – і Німеччині. (Додаток 1).

Зоною вирощування товарної озимої пшениці на Україні є зони Степу і Лісостепу. Ця культура продуктивніше, ніж ярі зернові культури, використовує весняні запаси вологи та поживні речовини, краще адаптується до несприятливих умов, забезпечує більш сталі врожаї. Багаторічними дослідженнями наукових установ встановлено оптимальну структуру зернового клину. Площа посівів озимої пшениці повинні становити: – 6 млн.. га. Але за остані роки відбулися структурні зміни в посівних площах озимої пшениці: за 1990–2007 рр. посіви озимої пшениці скоротилися на 31,7%. (Додаток 2.)

Але аналіз зернових господарств за 16‑річний період дає підстави стверджувати, що без вжиття екстрених кардинальних заходів Україна може втратити свої позиції великої зернової держави в Європі. Урожай озимих культур в Україні в 2007 р. складе 14–14,5 млн.. тонн, у тому числі озимої пшениці – 10–12,5 млн.. тонн. Про це свідчить і динаміка врожайності озимої пшениці. (Рисунок 1). Для порівняння, у найбільш урожайному 1990 році озимої пшениці в Україні було зібрано по 35,1 ц/га, а у 2006 році – по 24,1 ц/га. Урожайність зернових в країнах, які є постачальниками зерна на світовий ринок у 2007 році становила: у Європейському Союзі – 4,6 т/га, у США – 6,9 т/га. Тобто, урожайність зерна в Україні у 1,8 – 2,8 рази нижча проти провідних зернових країн. (15).

Рис. 1. Валовий збір зерна та урожайність зернових культур
(в усіх категоріях господарств)

Отже вітчизняна врожайність втричі нижча, ніж у США, в 2,5 раза – ніж у країнах ЄС. Упродовж останніх п'яти років середня врожайність пшениці у Великій Британії сягала 6,4 т, у нас – 3 т. До того ж, у цій країні в 16 разів більше використовують мінеральних добрив, а засобів захисту рослин – у 3,5 раза. Ще тамтешні аграрії в шість-сім разів краще забезпечені сільгосптехнікою. (10).

Якби нашим селянам хоча б удвічі вдалось поліпшити ресурсну базу, говорить президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко, вони могли б подвоїти виробництво зерна, адже в Україні чудові погодні умови і земля. В перспективі наша держава матиме величезний експортний потенціал. Валове виробництво зерна оцінюється в 20 млрд. дол. Фахівці кажуть, що реально збільшити його в два-три рази і експортувати збіжжя на 30–40 млрд.. дол. Це сприятиме створенню додаткових робочих місць, підвищенню заробітків і споживчого попиту. Якщо наша країна матиме таку потужну «зброю» як експорт продовольчого зерна у 40 млрд. дол., то зможе ефективно впливати на світову політику. За такого сценарію членство у СОТ даватиме Україні великі переваги. (20).

Таким чином, продовольчий, і перш за все зерновий потенціал України, який за оцінками окремих експертів дозволяє прогодувати до 300 млн.. чол., реалізований лише на 25–30 відсотків. Ця проблема навіть стала темою спеціального обговорення на конференції в Лондоні під егідою Продовольчої та сільськогосподарської організації Об’єднаних Націй (ФАО) та Європейського банку реконструкції і розвитку, де мова йшла про перспективи розвитку сільського господарства у пострадянських державах. Учасники наради, стурбовані безпрецедентним зростанням цін на продовольство, пропонували зупинити цю тенденцію шляхом реалізації невикористаного потенціалу сільськогосподарського сектору країн Східної Європи та СНД. Отже, іноземні інвестори розглядають цей регіон, до якого належать Росія, Казахстан та Україна, як потенційно важливий світовий центр сільськогосподарського виробництва.

Як відомо, впродовж останніх трьох років ціни на зерно суттєво зростали, зокрема на пшеницю на 152%. Динаміка росту цін на пшеницю зараз підтримується й значним попитом на неї з боку найбільших країн-імпортерів зернових. За 2007 р. світові ціни на пшеницю збільшилися на 50%. Експерти Світового банку прогнозують, що зростання цін на сільськогосподарську продукцію не припинятиметься як мінімум до 2015 року. Цьогоріч пшениця може подорожчати на 103–127%. (12).

Наказом Міністерства аграрної політики України від 30 травня 2007 року №371 «Про внесення змін до наказу Мінагрополітики України від 28 квітня 2007 року №301» затверджені мінімальні та максимальні закупівельні ціни на об’єкти державного цінового регулювання та розміри бюджетних позик, що надаються під заставу цих об’єктів у 2007–2008 маркетинговому періоді. (21). В таблиці 1.1 показані закупівельні ціни на озиму пшеницю.

Таблиця 1.1. Закупівельні ціни на озиму пшеницю

Аналітики ООН зазначають, що такого вселенського подорожчання продукції не було у світі з 1960 р.

Необхідність комплексного удосконалення функціонування ринку зерна, створення умов для реалізації експортного потенціалу галузі ґрунтуються на основних державних пріоритетах аграрної політики, визначених Законом України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», відповідає законодавчо визначеним стратегічним цілям аграрної політики, зокрема в частині гарантування продовольчої безпеки держави та перетворення аграрного сектору на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки держави.

2. Економічна характеристика ТОВ «Велетень»

2.1 Природно-кліматична характеристика умов розміщення господарства

ТОВ «Велетень» розташоване в південно-східній частині Глухівського району Сумської області. Товариство з обмеженою відповідальністю «Велетень» створене в 2000 році в результаті реформування колективного сільськогосподарського підприємства «Велетень». Товариство є правонаступником колишнього КСП і являється юридичною особою. Має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банку, печатку зі своєю назвою.

Дев’ять років господарство очолює директор Вайло Надія Олексіївна. Під її керівництвом господарство нарощує виробничі показники, стає економічно сильнішим. У господарстві повністю збережено цілісність майнового і земельного комплексу.

Свою господарську діяльність господарство здійснює на території чотирьох сіл (Привілля, Годунівка, Хотминівка, Сліпород), які розташовані біля м. Глухова, та в м. Глухові. Центральний офіс знаходиться в центрі м. Глухова. ТОВ» Велетень» має вихід на автошлях Київ-Москва, який проходить через територію господарства. Найближча залізнична станція розташована на відстані 10 км від підприємства.

ТОВ «Велетень» має три тракторні бригади. Розміщення тракторних бригад відповідає природним умовам господарства.

Сільськогосподарське підприємство знаходиться в північній частині Лівобережного українського лісостепу, що в цілому характеризується помірним кліматом: літо тепле з значною кількістю опадів, зима не дуже холодна, з відлигами. Сума активних температур досягає 2500°C, період інтенсивної вегетації рослин (травень – серпень) – 90-130 днів.

Середня температура впродовж року становить 8ºС. Мінімальна температура була зафіксована – 36ºС – у січні, а максимальна +38ºС – в серпні. Тривалість без морозного періоду становить 155 днів. Середньорічна кількість опадів коливається від 500 до 510 мм, максимум їх приходиться на літні місяці.

Ґрунтотворний процес пов'язаний з особливостями географічного положе