Скачать

Облік та аудит за міжнародними стандартами

1. Якісні характеристики інформації фінансових звітів

1.1 Загальна характеристика інформації фінансової звітності

Завершальним етапом облікового циклу фінансового бухгалтерського обліку є процес складання та подання фінансової звітності. Вона складається як для потреб менеджменту, так і для зовнішніх користувачів. Як уже зазначалося, основною метою складання фінансових звітів є надання користувачам для прийняття економічних рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та грошові потоки банку.

Повна фінансова звітність включає:

· Балансовий звіт;

· звіт про фінансові результати;

· звіт про рух грошових коштів;

· звіт про власний капітал;

· примітки до фінансових звітів.

Жоден із перелічених звітів окремо не може надати всієї потрібної користувачам інформації, а тому всі компоненти фінансової звітності слід інтерпретувати та аналізувати у комплексі.

Насамперед фінансові звіти мають правдиво відображати фінансову інформацію. Необхідною умовою правдивого відображення діяльності є подання інформації у певному форматі та за показниками, які забезпечують якісні характеристики фінансових звітів.

Основні вимоги щодо форм фінансової звітності такі:

· відповідність національним та міжнародним стандартам з бухгалтерського обліку;

· складання на підставі даних бухгалтерського обліку;

· оптимальність за кількістю і складом показників, що відображаються у фінансових звітах;

· розкриття кількісних та якісних характеристик господарського факту, явища чи процесу, які відображаються у фінансовому звіті;

· зручність форм фінансової звітності для заповнення, розроблення та створення програм електронної обробки інформації.

Якісні характеристики визначають ступінь корисності інформації, що містять фінансові звіти. Виділяють такі якісні характеристики фінансової інформації: дохідливість, доречність, достовірність і зіставність.

Дохідливість – це якість інформації. Інформація, що включена до форм звітності, має бути зрозумілою користувачам. Однак це не означає, що користувачі зможуть правильно зрозуміти зміст фінансових звітів без необхідних базових знань у галузі банківського бізнесу, економіки та бухгалтерського обліку. Тому інформація про складні поняття, яка є корисною для прийняття рішень, не повинна виключатись із звітності через складність розуміння її окремими користувачами. Отже, інформація, яка подається у фінансових звітах, має бути розрахована на її розуміння та однозначне тлумачення користувачами.

Доречність означає здатність інформації впливати на рішення, що приймаються. Для користувачів інформація є доречною, якщо вона дає їм змогу оцінити минулі, поточні події та зробити прогноз майбутніх подій і виходячи з отриманих висновків прийняти обґрунтоване економічне рішення щодо діяльності банку. Доречність інформації визначається її суттє-вістю, своєчасністю та можливістю використання для прогнозування.
Звітна інформація вважається суттєвою тоді, коли її упущення або неправильний виклад можуть вплинути на реальну оцінку діяльності банку та його фінансовий стан.

Фінансові звіти мають бути надані користувачам своєчасно, тобто у строки, що забезпечують ефективне використання звітної інформації. Найвірогідніша інформація втрачає свою корисність, якщо вона надана користувачам із запізненням. Згідно з термінами подання фінансової звітності, затвердженими чинним законодавством, квартальна фінансова звітність надається банком не пізніше 25-го числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна – не пізніше 18 лютого наступного за звітним року.

Достовірність інформації означає, що вона не містить помилок та похибок, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності. Вимоги щодо достовірності передбачають:

· сумлінність подання інформації. Кожна стаття звіту повинна з достатньою точністю піддаватись конкретній оцінці; змістовність інформації. Відображення максимальних обсягів інформації в межах форми;

· нейтральність. Подання звітної інформації не повинне мати вибіркового характеру для заздалегідь визначеного результату;

· відповідність. Для недопущення значних недооцінок чи переоцінок окремих елементів звітів необхідна повна точність у відображенні всіх показників діяльності банку.

Зіставність інформації означає надання користувачам можливості порівнювати:

· фінансові звіти банку за різні періоди;

· фінансові звіти різних банків.

Передумовою зіставності є наведення звітної інформації попереднього періоду у фінансових звітах та розкриття інформації про облікову політику та її зміни у примітках. (1, ст..58–60)

За звітним періодом фінансові звіти, що складають банки, поділяються на щоденну, місячну, квартальну та річну звітність.

Повним звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Звітний період ще часто називають обліковим періодом. У межах річного облікового періоду, або циклу, банки складають проміжні фінансові звіти.

Щоденна, місячна і квартальна звітність є проміжною і складається наростаючим підсумком з початку року. Баланс банку складається на кінець останнього дня звітного періоду.

Зверніть увагу: на відміну від підприємств банки складають баланс щоденно. Щоденна звітність подається лише у складі однієї форми – балансу.

Щомісячна фінансова звітність включає дві форми: баланс і звіт про прибутки та збитки. Щомісячний і щоденний баланси складаються за однаковим форматом.

Квартальна звітність включає такі три форми: балансовий звіт; звіт про фінансові результати; примітка «Зобов'язання банку, які обліковуються на позабалансових рахунках».

Найбільш вичерпною та змістовною є річна фінансова звітність, яка подається у повному комплекті: балансовий звіт; звіт про фінансові результати; звіт про рух грошових коштів; звіт про власний капітал; примітки. Слід зауважити, що левова частка суттєвої та детальної фінансової інформації щодо банку розкривається в примітках. За відсутності доступу до такої інформації об'єктивна та правдива оцінка фінансового стану і результатів діяльності банку неможлива.

1.2 Міжнародні стандарти фінансової звітності

Міжнародні стандарти фінансової звітності (далі – МСФЗ) виступають на даний момент ефективним інструментом підвищення прозорості і зрозумілості інформації, яка розкриває діяльність суб’єктів господарювання, створює достовірну базу для визнання доходів і витрат, оцінки активів і зобов’язань, яка надає можливість об’єктивно розкривати і віддзеркалювати існуючі фінансові ризики у звітуючих суб’єктів, а також порівнювати результати їх діяльності в цілях забезпечення адекватної оцінки їх потенціалу та ухвалення відповідних управлінських рішень. Крім того, МСФЗ якісно впливають на можливості керівництва в області управління організацією і надають значні переваги перед конкурентами. У суб’єктів, які складають звітність за МСФЗ, значно зростає можливість залучити додаткові джерела капіталу та партнерів по бізнесу, які допоможуть забезпечити економічне зростання і процвітання. У свою чергу суб’єкти, використовуючи МСФЗ, мають доступ до інформації про фінансовий стан потенційних партнерів, що слугує додатковим інструментарієм при їх виборі.

Забезпечення прозорості суб’єктів національної економіки має величезне значення, оскільки, ринкова вартість капіталу визначається двома ключовими чинниками: майбутніми доходами та майбутніми ризиками. Деякі ризики дійсно характерні для діяльності самих організацій, проте є й такі, які спричинені відсутністю необхідної інформації, відсутністю точних відомостей про прибутковість капіталовкладень. Кредитори і інвестори згодні одержувати менший прибуток, але бути впевненими в тому, що достовірна, справедлива і точна інформації знизить їх ризики.

Позитивними сторонами застосування міжнародних стандартів фінансових звітів як для суб’єктів господарювання, які складають фінансову звітність, так і для зовнішніх користувачів являються:

– можливість отримання необхідної інформації для прийняття управлінських рішень;

– забезпечення порівнянності звітності з іншими організаціями, незалежно від того, резидентом якої країни вони є і на якій території здійснюють господарську діяльність;

– можливість залучення іноземних інвестицій і позик, а також виходу на зарубіжні ринки;

– престижність, забезпечення більшої довіри з боку потенційних партнерів;

– у багатьох випадках велика надійність інформації;

– прозорість інформації, що забезпечується шляхом дотримання правил її складання, а також численними поясненнями до звітності. (9, ст..36–38)

Отже, переваги складання фінансової звітності за міжнародними стандартами дійсно є і вони незаперечні для більшості користувачів фінансової звітності. МСФЗ можна розцінювати як інструмент глобалізації економіки і світових господарських зв’язків.

2. Облік власного капіталу та розподілу прибутку в корпораціях

2.1 Характеристика корпорації

міжнародний стандарт облік капітал засоби

Корпорація – це зареєстроване певним чином підприємство, створене для здійснення комерційної або виробничої діяльності, яке має права юридичної особи та капітал, розділений на акції. Акціями засвідчується право власності в корпорації, ними можуть володіти як фізичні, так і юридичні особи – акціонери. Акціонери обирають раду директорів, яка призначає вищих посадових осіб (адміністрацію) для втілення в життя політики корпорації.

За обсягами діяльності корпорації домінують у діловому світі. Вони концентрують у собі незрівнянно більше ресурсів і людських здібностей, виробляють більше благ, ніж інші форми організації бізнесу. Корпорації відповідають сучасним тенденціям розвитку корпоративної форми бізнесу, сприяють поглибленню процесу концентрації та централізації капіталу в рамках міжнародного економічного простору.

Переваги корпорацій:

· мобілізація значних обсягів капіталу;

· обмежена відповідальність акціонерів. На відміну від власної справи або товариства, у разі банкрутства акціонери відповідають за борги корпорації не всім своїм майном, а лише в межах частки капіталу, що їм належить;

· проста система передачі права власності;

· професійне управління;

· тривалість існування.

Вади корпоративної форми організації бізнесу:

· вимога відкритості інформації, з одного боку, спонукає менеджерів прикрашати звітність, а з іншого – робить корпорацію вразливою для конкурентів;

· застосування більш жорсткого державного регулювання і контролю, ніж до інших видів підприємств;

· подвійність оподаткування (оподаткуванню підлягають і прибуток корпорації, і дивіденди акціонерів).

Капітал власників корпорації відображається в Балансі у розділі «Капітал і резерви». Для повного розкриття інформації окремо відображаються усі його головні складові, а також підрозділи, номінальна вартість, кількість випущених акцій, капітал, внесений понад номінальну вартість, який називають премією наакціонерний капітал або надлишковий капітал.

Акціонерний капітал формується за рахунок:
• коштів інвесторів – шляхом реалізації їм акцій;
• прибутку, отриманого від ведення комерційної діяльності та не розподіленого між акціонерами.

У ринково розвинутих країнах переважною формою підприємницької діяльності є корпорації як за обсягом капіталу, так і за випуском продукції та послуг. Корпораціями можуть бути малі, середні та великі підприємства.

Заведено, що до складу корпорації на правах власників має входити не менше трьох юридичних або фізичних осіб. (4, ст..100)

Корпорація – це організаційна форма бізнесової діяльності, заснована на акціонерному капіталі. Корпорація як юридична особа існує незалежно від своїх власників.

Корпорації можуть бути відкритого та закритого типу. Акціонерні компанії відкритого типу можуть налічувати тисячі акціонерів як у національному, так і світовому масштабі. У США створення корпорацій регулює як федеральне законодавство, так і законодавство штатів. Державне регулювання створення корпорацій характерне й для інших країн.

Для створення корпорації подають заяву державному органу на рівні штату та статут. Тільки після затвердження установчих документів компанія отримує право на підприємницьку діяльність.

На загальних зборах акціонерів обирають раду директорів, а остання – наймає адміністрацію. Рада директорів визначає політику компанії – її стратегію й тактику, оголошує дивіденди. Адміністрація здійснює управління компанією, втілює в життя вироблену політику.

Акціонери беруть участь в управлінні корпорацією під час річних зборів. У США корпорація може реєструватись у своєму штаті або в штаті, де є найсприятливіші умови оподаткування. Для діяльності в іншому штаті треба одержати ліцензію цього штату.

2.2 Облік власного капіталу в корпораціях зарубіжних країн. Акції

У процесі створення корпорації виникають організаційні витрати. Це гонорари адвокатам за складання установчих документів, інкорпораційний внесок державі, вартість друкування акціонерних сертифікатів тощо.

Організаційні витрати можуть належати до нематеріальних активів (капіталізуватися). На витрати компанії вони відносяться через нарахування амортизації впродовж кількох років.

У США, наприклад, за стандартом бухгалтерського обліку дозволяється амортизувати організаційні витрати впродовж сорока років. Водночас податковим регулюванням дозволяється амортизувати їх впродовж п’яти років. Виходячи з цього, на практиці корпорації списують (амортизують) організаційні витрати найчастіше за п’ять років.

Власний капітал корпорації формується акціями, тобто коштами інвесторів (власників) в обмін на реалізовані їм акції.

Акція – це цінний папір без встановленого терміну обігу, який засвідчує пайову участь в акціонерній компанії та дає його власникові право на:

· участь в управлінні компанією;

· одержання частини прибутку у вигляді дивідендів;

· участь у розподілі майна в разі ліквідації компанії.

Власники звичайних акцій мають право голосу в управлінні корпорацією. Дивіденди отримують залежно від результатів фінансово-господарської діяльності.

Привілейовані акції надають перевагу їх власникам під час одержання дивідендів, розподілу майна в результаті ліквідації корпорації, але не дають права голосу. Дивіденди на ці акції встановлюють за фіксованим відсотком номінальної вартості або за ставкою на одну акцію.

Кумулятивні акції мають таку перевагу: неоголошені радою директорів дивіденди переносяться до виплати на майбутні періоди, але обов’язково будуть виплачені. Ці дивіденди ще називають простроченими, або депонованими.

Розрізняють кілька вартостей (оцінок) акцій.

1. Номінальна вартість акцій. Це мінімальна вартість, яка вказується на сертифікаті акцій. Наприклад: компанія випустила 100 000 акцій вартістю 10 дол. кожна (тобто на 1 000 000 дол.); 10 дол. і 1 000 000 дол. становлять номінальну вартість однієї та всіх випущених акцій.
Номінальну вартість зараховують до статутного капіталу корпорації. Акції можуть продаватися початково за вищою ціною, ніж номінальна. Різниця між ціною продажу та номінальною вартістю становить додатковий капітал корпорації.

2. Безномінальні акції. Акції, що не мають встановленої номінальної вартості. Вони можуть випускатись у двох варіантах.

2.1. Безномінальні акції з оголошеною вартістю. Рада директорів оголошує (встановлює) у будь-який час вартість акції.

У такому разі оголошена вартість акцій зараховується до Статутного капіталу корпорації. Виручка, одержана понад оголошену вартість, становить додатковий капітал корпорації.

2.2. Безномінальні акції без оголошеної вартості. Якщо корпорація випускає акції без номінальної та без оголошеної вартості, то вся виручка за акції переходить до статутного капіталу.

3.Ринкова вартість акцій. Це ціна акції, що формується на ринку цінних паперів (фондовій біржі) під впливом попиту й пропозиції. Вона значною мірою залежить від фінансового стану фірми, напрямів її розвитку, стабільності тощо.

4. Облікова вартість акцій. Це різниця між сумою всіх активів і всією заборгованістю (чисті активи). Іншими словами, це сума всього власного (акціонерного) капіталу. Якщо розділити всю суму капіталу на кількість акцій, то одержимо облікову вартість однієї акції. Але якщо у складі капіталу компанії є привілейовані акції, то їх сума попередньо віднімається від суми капіталу, а решта ділиться на кількість звичайних (простих) акцій.

2.3 Дивіденди як частина прибутку корпорації

Дивіденди – це частина прибутку корпорації, що розподіляється між акціонерами відповідно до акцій. Дивіденди можуть виплачуватись у формі грошей, інших активів підприємства або у формі додаткових акцій. Переважно виплату дивідендів здійснюють грішми.

Рівень дивідендів визначають показником «коефіцієнт дивідендів» – це відношення суми дивідендів до суми чистого прибутку.

Дивіденди можуть виплачуватися наприкінці кварталу чи півріччя або за рік. Дивіденди оголошує рада директорів корпорації.

Джерелом виплати дивідендів є нерозподілений прибуток. При цьому дивіденди переважно оголошують на суму, що не перевищує нерозподіленого прибутку корпорації. Якщо дивіденди оголошено на всю суму нерозподіленого прибутку корпорації, то їх називають ліквідаційними – у разі ліквідації корпорації або скорочення обсягу її діяльності.

З дивідендами пов’язані три дати:

· дата оголошення дивідендів;

· дата реєстрації власників акцій;

· дати виплати дивідендів.

В обліку відображають операції, пов’язані з двома датами: датою оголошення дивідендів та датою їх виплати.

Метою дати реєстрації є визначення акціонерів (фізичних або юридичних осіб), яким належить виплатити дивіденди. Після реєстрації право на дивіденди іншим особам не переходить, навіть якщо їм було перепродано акції.

Рада директорів корпорації може оголосити дивіденди своїм акціонерам з оплатою акціями.

Це робиться для того, щоб:

· зберегти оборотний капітал компанії (не виплачуючи  грошей);

· знизити ринкову вартість (ціну) акцій збільшенням їх загальної кількості. Зниження ринкових цін робить їх доступними для інвесторів;

· збільшити статутний капітал корпорації за рахунок нерозподіленого прибутку;

· уникнути подвійного оподаткування (такий розподіл не є доходом).

Кількість акцій, яку необхідно випустити для сплати дивідендів, встановлює рада директорів. Такі акції здебільшого відображають за ринковими цінами на дату оголошення дивідендів. У будь-якому разі їх ціна не повинна бути нижчою за номінальну чи оголошену вартість.

3. Способи придбання основних засобів та методи їх оцінки

3.1 Поняття основних засобів

Основні засоби (ОЗ) – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року. Основні засоби підприємства це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері, і вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним та моральним зносом.

Основні засоби – це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад 1000 гривень (за ціною придбання). Основні засоби – це матеріальні необоротні активи підприємства. Основні фонди – це вартість матеріально-речовинних цінностей, що використовуються підприємствами у виробничій та невиробничій сферах діяльності тривалий час (понад рік).

3.2 Первісні та подальші витрати за міжнародними стандартами

Об’єкти основних засобів можна купувати з метою безпеки чи охорони довкілля. Придбання основних засобів такого типу, хоча безпосередньо не збільшує майбутні економічні вигоди від будь-якого окремо існуючого об’єкта основних засобів, може бути необхідним суб’єктові господарювання для отримання майбутніх економічних вигід від його інших активів. Такі об’єкти основних засобів відповідають визнанню як активів тому, що вони уможливлюють надходження більших майбутніх економічних вигід від пов’язаних з ними активів, ніж у випадку, якби їх не придбали. Наприклад, виробник хімічної продукції може налагодити деякі нові процеси хімічної обробки для того, щоб вони відповідали вимогам з охорони довкілля щодо виробництва та зберігання небезпечних хімікатів; пов’язані з цим удосконалення заводу визнаються як актив, тому що без них суб’єкт господарювання не може виробляти та продавати хімічну продукцію. Проте остаточну балансову вартість такого активу та пов’язаний з нею актив перевіряють на зменшення корисності відповідно до МСБО 36 «Зменшення корисності активів».

Суб’єкт господарювання не визнає в балансовій вартості об’єкта основних засобів витрати на щоденне обслуговування об’єкта. Навпаки, ці витрати визнаються у прибутку чи збитку, коли вони понесені. Витрати на щоденне обслуговування об’єкта, як правило, це витрати на заробітну плату та витратні матеріали і можуть складатися з витрат на незначні деталі. Призначення цих видатків часто визначають як «ремонти та технічне обслуговування» об’єкта основних засобів.

Запасні частини деяких об’єктів основних засобів можуть потребувати заміни через регулярні проміжки часу. Наприклад, піч треба облицьовувати після певної кількості годин використання, частини салону літака (такі, як сидіння чи кухня) потребують кількаразової заміни протягом строку корисної експлуатації літального апарата. Об’єкти основних засобів також можуть бути придбаними з метою здійснення повторної заміни не так часто, наприклад заміна внутрішніх стін будівлі, або з метою одноразової заміни. Суб’єкт господарювання визнає в балансовій вартості об’єкта основних засобів собівартість замінюваної частини такого об’єкта, коли витрати понесені, якщо критерії визнання виконані. Балансову вартість таких частин, які замінюють, припиняють визнавати відповідно до положень про припинення визнання цього Стандарту.

Умовою подовження експлуатації об’єкта основних засобів (наприклад, літака) може бути виконання регулярних основних технічних оглядів для виявлення несправностей, незалежно від того, чи замінюються частини об’єкта. Під час виконання значного огляду витрати на нього визнаються в балансовій вартості об’єкта основних засобів як заміна, якщо виконуються критерії визнання. Будь-яку балансову вартість витрат на попередній огляд (на відміну від матеріальних частин), яка залишається, визнавати припиняють. Це відбувається незалежно від того, чи були ідентифіковані витрати попереднього огляду в операції, в якій об’єкт купували чи будували. Якщо потрібно, попередньо оцінені витрати на майбутній подібній огляд можна використати як показник того, якою була собівартість існуючого компоненту технічного огляду під час купівлі чи будівництва об’єкта.

3.3 Оцінка основних засобів

Об’єкт основних засобів, який відповідає визнанню як активу, слід оцінювати за його собівартістю.

Собівартість об’єкта основних засобів складається з такого:

а) ціни його придбання, включаючи імпортні мита та невідшкодовувані податки на придбання після вирахування торговельних знижок та цінових знижок.

б) будь-яких витрат, які безпосередньо пов» язані з доставкою активу до місця розташування та приведення в стан, необхідний для його експлуатації у спосіб визначений управлінським персоналом.

в) первісної попередньої оцінки витрат на демонтаж, переміщення об’єкта та відновлення території, на якій він розташований, зобов’язання за якими суб’єкт господарювання бере або коли його купують, або внаслідок використання об’єкта протягом певного періоду з метою, яка відрізняється від виробництва запасів протягом цього періоду.

Прикладами безпосередньо пов’язаних витрат, є:

а) витрати на виплати працівникам (як визначено в МСБО 19 «Виплати працівникам»), які виникають безпосередньо від спорудження або придбання об’єкта основних засобів;

б) витрати на впорядкування території;

в) первісні витрати на доставку та розвантаження;

ґ) витрати на встановлення та монтаж;

ґ) витрати на перевірку відповідного функціонування активу після вирахування чистих надходжень від продажу будь-яких об’єктів під час доставки активу до теперішнього місця розташування та приведення в теперішній стан (наприклад, зразків, вироблених під час перевірки обладнання);

д) гонорари спеціалістам.

Суб’єкт господарювання застосовує МСБО 2 «Запаси» до витрат на зобов’язання щодо демонтажу, переміщення та відновлення території, на якій розташований об’єкт, що виникають протягом певного періоду внаслідок використання об’єкта для виробництва запасів протягом цього періоду.

Зобов’язання щодо витрат, обліковані відповідно до МСБО 2 чи МСБО 16, визнаються та оцінюються відповідно до МСБО 37 «Забезпечення, непередбачені зобов’язання та непередбачені активи». Далі наведено приклади витрат, які не є витратами на об’єкт основних засобів:

а) витрати на відкриття нових потужностей;

б) витрати на введення нового продукту чи послуги (включаючи витрати на діяльність із рекламування та просунення);

в) витрати на ведення бізнесу в новому місці розташування або з новою категорією клієнтів (включаючи витрати на підготовку персоналу);

ґ) адміністративні та інші загальні накладні витрати.

Визнання витрат у балансовій вартості об’єкта основних засобів припиняється, якщо об’єкт знаходиться у місці розташування та стані, необхіднолму для його експлуатації у спосіб, визначений управлінським персоналом. Отже, витрати, понесені при використанні чи переміщенні об’єкта, не включаються в балансову вартість такого об’єкта. Наприклад, наведені далі витрати не включаються в балансову вартість об’єкта основних засобів:

а) витрати, понесені у той час, коли об’єкт, придатний до експлуатації, у спосіб визначений управлінським персоналом, ще слід ввести у дію або його експлуатують не на повну потужність;

б) первісні операційні витрати, такі як понесені під час формування попиту на продукцію об’єкта;

в) витрати на переміщення чи реорганізацію частини або всієї діяльності суб’єкта господарювання.

Деякі види діяльності відбуваються в зв’язку з будівництвом чи забудовою об’єкта основних засобів, але вони не є необхідними для того, щоби доставити об’єкт до місця розташування або привести у стан, в якому він придатний до експлуатації, у спосіб визначений управлінським персоналом. Вони складаються з операцій, які можуть відбуватися до діяльності з будівництва чи забудови або протягом такої діяльності. Наприклад, дохід можна заробляти шляхом використання будівельного майданчика як місця для стоянки автомобілів, поки не розпочнеться будівництво. Оскільки такі побічні операції не є необхідними для того, щоби доставити об’єкт до місця розташування або привести у стан, у якому він був придатний до експлуатації, у спосіб визначений управлінським персоналом, дохід та пов’язані з ним витрати на побічні операції визнаються у прибутку чи збитку та включаються до відповідної класифікації доходу та витрат.

Собівартість активу, створеного власними силами, визначається з використанням тих самих принципів, як і для придбаного активу. Якщо суб’єкт господарювання виробляє подібні активи для продажу в звичайному ході бізнесу, собівартість активу звичайно така сама, як і собівартість будівництва активу для продажу (див. МСБО 2). Отже, при визначенні таких витрат будь-яких внутрішніх прибутків не враховують. Так само, собівартість понаднормативних сум відходів матеріалів, оплати праці чи інших ресурсів, витрачених при будівництві активу власними силами, не включається до собівартості активу. МСБО 23 «Витрати на позики» встановлює критерії для визнання відсотків як компоненту балансової вартості об’єкта основних засобів, збудованого власними силами.

Собівартість об’єкта основних засобів – це грошовий еквівалент ціни на дату визнання. Якщо платіж відкладають на строк, довший від звичайного строку кредиту, різниця між грошовим еквівалентом ціни і загальними виплатами визнається як відсотки за період кредиту, якщо такі відсотки не визнають в балансовій вартості об’єкта. (5, ст..126–128–60)

Один або кілька об’єктів основних засобів можна придбати в обмін на немонетарний актив чи активи або поєднання монетарних та немонетарних активів. Наступний розгляд просто стосується обміну одного немонетарного активу на інший, але він також застосовується до всіх обмінів, наведених у попередньому реченні. Собівартість такого об’єкта основних засобів оцінюється за справедливою вартістю, якщо а) операція обміну має комерційну сутність та б) справедливу вартість отриманого активу або відданого активу можна достовірно оцінити. Придбаний об’єкт оцінюють таким чином, навіть якщо суб’єкт господарювання не може негайно припинити визнання відданого активу. Якщо придбаний об’єкт не оцінюється за справедливою вартістю, його собівартість оцінюють за балансовою вартістю відданого активу.

Суб’єкт господарювання визначає, чи має операція обміну комерційну сутність, розглядаючи, якою мірою очікується зміна майбутніх грошових потоків внаслідок операції. Операція обміну має комерційну сутність, якщо:

а) конфігурація (ризик, визначення часу та сума) грошових потоків від отриманого активу відрізняється від конфігурації грошових потоків від переданого активу;

б) вартість частини діяльності суб’єкта господарювання, визначена суб’єктом господарювання, на яку впливає операція, змінюється внаслідок обміну;

в) різниця між а) або б) є значною стосовно справедливої вартості обмінених активів.

З метою визначення того, чи має операція обміну комерційну сутність, вартість, визначена суб’єктом господарювання, частини діяльності суб’єкта господарювання, на які впливає операція, має відображати грошові потоки після оподаткування. Результати таких аналізів мають бути чіткими, без необхідності в детальних обчисленнях для суб’єкта господарювання.

Справедливу вартість активу, щодо якого не існує порівнювальних ринкових операцій, можна обґрунтовано оцінити, якщо а) відхилення в діапазоні обґрунтованих попередніх оцінок справедливої вартості є незначними для цього активу або б) ймовірність різних попередніх оцінок в межах діапазону можна обгрунтовано оцінити та використати під час оцінки справедливої вартості. Якщо суб’єкт господарювання може достовірно оцінити справедливу вартість або отриманого активу, або відданого актив, тоді справедлива вартість відданого активу використовується для оцінювання собівартості отриманого активу, якщо справедлива вартість отриманого активу є більш очевидною.

Собівартість об’єкта основних засобів, утримуваного орендарем за угодою про фінансову оренду, визначається згідно з МСБО 17 «Оренда». Балансову вартість об’єкта основних засобів можна зменшити державними грантами згідно з МСБО 20 «Облік державних грантів та розкриття інформації про державну допомогу».

Після визнання активом, об’єкт основних засобів слід обліковувати за його собівартістю мінус будь-яка накопичена амортизація та будь-який накопичені збитки від зменшення корисності.

Список використаних джерел

1. Бухгалтерський облік в Україні. Навч. посібник // за ред. Р.Л. Хом’яка. – Львів: Національний університет Львівська політехніка, Інтелект-Захід, 2001. – 728 с.

2. Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку – Житомир, 2004. – 423 с.

3. Грабова Н.М. Теорія бухгалтерського обліку – Київ, 2005. – 286 с.

4. Герасимчук З.В. Міжнародні економічні відносини – Луцьк, 2004, 328 с.

5. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку / Перекл. з англ. за ред. С.Ф. Голова. – К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 2006 – 736 с.

6. Палій В.Ф., Коментарі до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку – М., Аскері – Асса, 2006. – 452 с.

7. Панков Д.А., Бухгалтерский облік і аналіз в зарубіжних країнах – М., 2005 – 564 с.

8. Соловйова О.В. Зарубіжні стандарти обліку і звітності – Москва, Аналітика-прес, 2006 – 364 с.

9. Стуков С.А., Стуков Л.С. Міжнародна стандартизація і гармонізація обліку і звітності – М., 2004. – 296 с.

10. Сопко В.В. Бухгалтерський облік – Київ, 2000. – 339 с.