Скачать

Областные госадминистрации как субъекты административного права Украины

Обласні державні адміністрації як суб’єкти адміністративного права

Вступ

Насамперед, лише зауважимо, що становлення суверенної незалежної України та швидка зміна політичних, соціально-економічних умов розвитку держави і суспільства - все це обумовлює, не тільки перманентний, а й інтенсивний правотворчий процес, у тому числі і в області адміністративного законодавства. Наприклад, введення в дію Закону України "Про місцеві державні адміністрації" № 586-14 від 09 квітня 1999р., спричинило за собою відміну чотирьох попередніх Указів Президента у цієї сфері (у тому числі Указ № 760/95 від 21.08.1995р.). У свою чергу, останні зміни до вищеназваного Закону були затверджені Рішенням Конституційного Суду лише 4 грудня 2001р.

Тепер до головного. Учбовою метою даної роботи є розкриття теми “обласних державних адміністрацій як суб’єктів адміністративного права”. Тому, спочатку, слід визначитись з деякими базовими термінами, предметом та об’єктом дослідження.

Варто зауважити, що адміністративне право - це самостійна галузь правової системи України. Галузі права відрізняються друг від друга по предмету і методу правового регулювання. Зокрема, цивільному праву властиве регулювання цивільних правовідносин (майнових і зв'язаних з ними особистих немайнових прав), карному праву - регулювання відносин, зв'язаних зі злочином і покаранням. Конституційне право, як провідна га­лузь, “закріплює основні принципи організації та функціонування виконавчої влади, місце її суб'єктів у державному механізмі, правові основи їх фор­мування і взаємовідносин з суб'єктами інших гілок єдиної державної влади; права і свободи людини і громадянина, значна частина яких практично реалізується у сфері дер­жавного управління. Отже, норми конституційного права є основою для вироблення адміністративно-правових норм. Адміністративне право їх деталізує і конкретизує. При цьому воно визначає правовий механізм реалізації прав і свобод громадян, компетенцію різних ланок системи ви­конавчої влади; адміністративно-правовий статус конкрет­них учасників управлінських відносин і адміністративно-правові засоби їх захисту; форми і методи державно-управ­лінської діяльності, основи її галузевої і міжгалузевої, регіональної і місцевої організації тощо”¹.

“Сам термін "адміністративне" у перекладі з латинської означає "управління". Тому словосполучення "адміністра­тивне право" цілком закономірно можна трактувати як "управлінське право"¹. Іншими словами, адміністративне право це – “регулятор суспільних відносин, що складаються у сфері публічного (державного) управління”.

У широкому значенні термін “управління”, як “діяльність по керівництву або впливу”, включає такі компоненти: суб’єкт, об’єкт, керуючий вплив, зворотні зв’язки.

Сутністю управління є впливсуб’єкта на об’єкт, зміна об’єкта по уявленню суб’єкта (зміна поведінки об’єкта, яка вигідна суб’єкту). “Суб'єкти управління через волю вплива­ють на поведінку, а через поведінку — на суспільні відно­сини та соціальні процеси. Звідси випливає, що управлін­ня є способом (формою) реалізації (прояву) влади”¹.

У даному випадку “суб’єктом адміністративного права” виступає “обласна державна адміністрація”. Її поняття, призначення, та принципи діяльності будуть складати предмет дослідження цієї курсової роботи, а об’єктом дослідження стануть ті самі соціальні (суспільні) відносини які підлягають регулюванню.

У самому широкому розумінні, “обласна державна адміністрація” здійснює виконавчу владу у відповідній територіальній одиниці (області)України. “Виконавча влада”, яка є органічною складовою соціаль­ної влади, водночас має перелік певних специфічних ознак, таких як: виконавчо-роз­порядчий характер; підзаконність; масштабність і уні­версальність; ієрархічність; безпосередньо організую­чий характер.

“Масштаби функціонування виконавчої влади є най­більшими у державі. До сфери її безпосереднього відання належать величезні правові, інформаційні, економічні, технічні, ідеологічні, організаційні та інші ресурси. Вико­навча влада спирається на значні території та контингенти людей, збройні сили, спеціалізовані примусові установи тощо. Іншими словами, у ній сконцентрована фактична державна міць”¹.

Так як виконавчою владою охоплюється найширша сфера від­носин у державі, ми розглянемо лише ту частину вищеназваної сфери відносин, у який діє (функціонує) “обласна державна адміністрація”.

1. Поняття, призначення та принципи діяльності обласної державної адміністрації.

Перш за все, щоб дослідити предмет роботи “поняття, призначення та принципи діяльності обласної державної адміністрації”, нам, потрібно звернутися до Розділу VI, Основного Закону - Конституції України ², під назвою “Кабінет Міністрів України та інші ограни виконавчої влади”, який містить статті 118 та 119, де визначається загальний статус, основні функції та принципи діяльності органів виконавчої влади на місцях.

В цілому, можна сказати, що обласна державна адміністрація є складовою частиною ієрархії державного апарату, який “представляє собою систему органів, за допомогою яких здійснюється державна влада, виконуються основні функції, досягаються цілі та завдання, що стоять перед державою на різних етапах її розвитку”³.

За допомогою обласних і районних адміністрацій, діючих за територіальним принципом, вищі за державною ієрархією органи виконавчої влади України (Президент, Уряд (КМУ), “міністерства та інші центральні органи виконавчої влади”ⁱ) можуть здійснювати свої функції у сфері державного управління на місцях. Обласній, Київській та Севастопольській міській дер­жавній адміністрації підпорядковуються відповідно район­ні, районні у містах Києві та Севастополі державні адмі­ністрації.

Так за змістом Статті 118 Конституції України випливає, що “виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь.

Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації”. (2, Розділ VI)

Стаття 119 Конституції дає визначення основним функціям або призначенню місцевих державних адміністрацій, до яких також входять і обласні:

“Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1. виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

2. законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

3. виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин ѕ також програм їх національно-культурного розвитку;

4. підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

5. звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6. взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7. реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень”.

Окрім цього, діяльність обласних адміністрацій регламентується, на основі та відповідно до Конституції, Законом України "Про місцеві державні адміністрації" № 586-14 від 09 квітня 1999р.⁴, який визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій. Стаття 3 цього Закону³ закріпляє принципи діяльності місцевих державних адміністрацій. Так “місцеві державні адміністрації діють на засадах:

відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність;

верховенства права;

законності;

пріоритетності прав людини;

гласності;

поєднання державних і місцевих інтересів.

Зазначимо, що наведені принципи діяльності місцевої державної адміністрації є невід’ємною частиною і базуються на узагальненні, діючих у державі юридичних правил або на принципах державного управління, якна позитивних закономірностях, пізнаних наукою і практи­кою та закріплених у правових нормах.

Відповідно до класифікації пана Колпакова В.К., прийнято виділяти такі групи принципів державного управління:

1) соціально-політичні — демократизм, участь населення в управлінській діяльності держави (народність); рівноп­равність осіб різних національностей; рівність усіх перед законом; законність; гласність і врахування громадської думки; об'єктивність;

2) організаційні принципи побудови апарату державного управління — галузевий, функціональний, територіальний;

3) організаційні принципи функціонування (діяльності) апарату державного управління — нормативність діяльнос­ті, єдиноначальності, колегіальність, поділ управлінської праці; відповідальність за прийняті рішення, оперативна самостійність.

Соціально-політичні принципи — це найзагальніші прин­ципи державно-управлінської сфери. Вони поширюються на всі види виконавчо-розпорядчої діяльності та всі фун­кціонуючі в державі управлінські структури, у тому числі і на обласні державні адміністрації. Принципи цієї групи, як правило, закріплюються у нормативному по­рядку. Багато з них міститься у Конституції України (вони дістали назву конституційних) та в інших законодавчих актах.

Особливе місце серед усіх принципів державного уп­равління належить принципу законності. Стаття 1 Кон­ституції визначає Україну як правову державу, ст. 8 закріп­лює як державний принцип верховенства права (розуміється, з одного боку, як верховенство Конституції стосовно всіх інших законів і підзаконних актів, а з іншого, як прихильність влади і громадян законам і нормам діючого внутрішньодержавного і міжнародного права), а статті 6 і 19 встановлюють, що органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади здійснюють свої повноваження у вста­новлених цією Конституцією межах і відповідно до зако­нів України. Це означає, що суворе й неухильне додержан­ня законів і підзаконних актів — це єдино припустимий варіант діяльності державних структур, посадових осіб, ор­ганів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, ін­ших суб'єктів права. Додержання законності необхідно розглядати як найважливішу умову і неодмінну основу ефективного функціонування управлінського апа­рату, забезпечення правового порядку в нашій державі.

Отже, додержання принципу законності у державному управлінні відносно обласних державних адміністрацій передбачає:

• діяльність (функціонування) виключно в межах правових приписів;

• утворення управлінських органів на підставі суворого додержання чинного законодавства;

• високу свідомість і дисциплінованість службовців обласних держаних адміністрацій.

Законність як найважливіший принцип діяльності обласних державних адміністрацій фік­сується у відповідних нормативних документах (перш за все Конституції та Закону “Про місцеві державні адміністрації”), які визначають їх право­вий статус та повноваження як суб'єктів державного управління.

З іншого боку, обласні державні адміністрації, повинні дотримуватись принципа відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність. Насамперед, тому що Конституція України проголошує: “держава відповідає перед лю­диною за свою діяльність”(ст. 3); а також, тому що, порушення чинного законодавства тягне за собою юридичну відповідальність, а незнання за­конів не звільняє від неї (ст. 68).

Реальне здійснення демократичних перетворень, вдос­коналення управлінських процесів відповідно до вимог до­кументів про адміністративну реформу, забезпечення в державі справжньої законності та реального правового по­рядку можливі лише в умовах широкої гласності та враху­вання громадської думки. Цей принцип містить три взаємопов'язані та взаємозумовлені компоненти. По-перше, — широка гласність; по-друге, — громадська думка щодо функціонування суб'єктів державного управління; по-третє, — широке її урахування під час вироблення управлінських рішень.

Гласність дає змогу громадянам бачити механізм фор­мування і реалізації державно-керуючого впливу та проті­кання всіх управлінських процесів.

Громадська думка відображає уявлення (оцінки, су­дження) найактивнішої частини населення щодо ефек­тивності, корисності, правильності управлінських рішень. Вона є масивом інформації для суб'єктів державного управління.

Урахування громадської думки — це канал зворотного зв'язку в системі державного управління, використання інформаційного масиву для вироблення і прийняття най­більш обґрунтованих та ефективних управлінських рішень.

Держава забезпечує додержання даного принципу дво­ма способами.

По-перше, вона вимагає від державних органів глас­ності й відкритої для широкої громадськості діяльності. Так, у Законі України від 23 вересня 1997 р. "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової ін­формації"⁹ є норма, яка зобов'язує ці органи забезпечувати журналістам вільний доступ до інформації щодо своєї ді­яльність, а також надавати її засобам масової інформації у повному обсязі (стаття 2).

По-друге, держава стимулює прагнення населення до висловлювання суджень щодо діяльності органів держав­ної влади і місцевого самоврядування, а також підпри­ємств, установ, організацій. Так, закріплене у Конституції право громадян України брати участь в управлінні держав­ними справами (ст. 38) передбачає їх інформованість про стан справ у цій сфері та спонукає до активних дій, спрямованих на його поліпшення. Ця норма конкретизо­вана в Законі "Про звернення громадян", в Указі Прези­дента України від 19 березня 1997 р. "Про заходи щодо за­безпечення конституційних прав громадян на звернення" та в інших актах.

Стаття 3 Конституції проголошує, що “Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.... Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави”. Зміст цієї закріпленої правової норми, у поєднанні з вищеописаним принципом гласності, у свою чергу, сприяє втіленню принципа пріоритетності прав людини у діяльності обласних держадміністрацій.

Дотримання встановлених Конституцією України ви­мог щодо територіальної організації влади на місцях передбачає поєднання державних і місцевих інтересів. Іншою мовою, поєднання прямого державного управління на регіональному рівні з місцевим самоврядуванням виступає ще одним провідним принципом діяльності обласних державних адміністрацій і має конкретний вираз у делегуванні повноважень.Делеговані повноваження - це “повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних радⁱⁱ”.

Додержання цих нормативно закріплених принципів діяльності дає змогу найбільш ефективно використовувати потенціал місцевих державних адміністрацій і сприяє прий­няттю правильних управлінських рішень, за­стосуванню правових управлінських дій, ефективному контролю і виконавській дисципліні.

Розкривши в цілому тему поняття, призначення, та принципи діяльності обласної державної адміністрації, ми можемо перейти до розгляду наступного пункту.

2. Види повноважень обласної державної адміністрації.

Характеристика повноважень обласної державної адміністрації у сфері забезпечення законності, прав і свобод громадян.

Розділ 3, Закону України “Про місцеві державні адміністрації” під назвою “КОМПЕТЕНЦІЯ МІСЦЕВИХ ДЕРЖАВНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ” складається з двох Глав, що описують основні види повноважень. Їх можна, умовно, поділити на: загальні повноваження, галузеві повноваження, та, окремо, права місцевих держадміністрацій.

Глава 1 окреслює коло повноважень обласних та районних адміністрацій. Так згідно зі ст. 13 “до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань:

1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;

3) бюджету, фінансів та обліку;

4) управління майном, приватизації та підприємництва;

5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку;

6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх;

7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;

8) зовнішньоекономічної діяльності;

9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;

10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.

Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень”.

Регламентується коло питань, пов’язаних зі здійсненням місцевими державними адміністраціями повноважень інших органів (ст. 14), здійсненням державного контролю місцевими державними адміністраціями (ст. 16), а також з об'єктами управління місцевих державних адміністрацій (ст. 15).

Перелік основних галузевих повноважень місцевих державних адміністрацій наводиться у Главі 2, Розділу 3, Закону України “Про МДА”⁴. До них належать:

- повноваження в галузі соціально-економічного розвитку (ст. 17).

- повноваження в галузі бюджету та фінансів (ст. 18).

- повноваження в галузі управління майном, приватизації та підприємництва (ст. 19).

- повноваження в галузі містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку (ст. 20).

- повноваження в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля (ст. 21).

- повноваження в галузі науки, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім'ї та молоді (ст. 22).

- повноваження в галузі соціальн. забезпечення та соціального захисту населення (ст. 23).

- повноваження в галузі зайнятості населення, праці та заробітної плати (ст. 24).

- повноваження в галузі міжнародних та зовнішньоекономічних відносин (ст. 26).

- повноваження в галузі оборонної роботи (ст. 27).

- здійснення повноважень, делегованих їм обласними і районними радами (ст. 29).

Окремим видом повноважень є права місцевих державних адміністрацій, закріплені Статтею 28, Закону України “Про МДА”⁴, які виступають ґрунтом (основою) для реалізації наданих повноважень. Так місцеві державні адміністрації мають право:

1) проводити перевірки стану додержання Конституції України та законів України, інших актів законодавства органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, керівниками підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і підпорядкування по напрямах, визначених статтею 16

цього Закону;

2) залучати вчених, спеціалістів, представників громадськості до проведення перевірок, підготовки і розгляду питань, що входять до компетенції місцевих державних адміністрацій;

3) одержувати відповідну статистичну інформацію та інші дані від державних органів і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, політичних партій, громадських і релігійних організацій, підприємств, установ та організацій, їх філіалів і

відділень незалежно від форм власності;

4) давати згідно з чинним законодавством обов'язкові для виконання розпорядження керівникам підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і громадянам з контрольованих питань, порушувати питання про їх відповідальність у встановленому законом порядку;

5) здійснювати інші функції і повноваження згідно з чинним законодавством.

До повноважень в галузі забезпечення законності, правопорядку, прав і свобод громадян, згідно зі статтею 25 належать:

1) забезпечення виконання Конституції та законів України, рішень Конституційного Суду України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади;

2) забезпечення здійснення заходів щодо охорони громадської безпеки, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

3) забезпечення розгляду звернень громадян та їх об'єднань, контролює стан цієї роботи в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в організаціях і установах, розташованих на відповідній території;

4) здійснення заходів щодо організації правового інформування і виховання населення;

5) розгляд питань і внесення пропозицій про нагородження державними нагородами України; (Пункт 5 статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2419-III ( 2419-14 ) від 17.05.2001)

6) забезпечення виконання актів законодавства з питань громадянства, пов'язаних з перебуванням іноземців та осіб без громадянства, сприяння органам внутрішніх справ у додержанні правил паспортної системи;

7) проведення роботи, пов'язаної з розробленням та здійсненням заходів щодо розміщення, працевлаштування, соціально-побутового і медичного обслуговування біженців, а також депортованих осіб, які добровільно повертаються в регіони їх колишнього проживання;

8) забезпечення виконання законодавства щодо національних меншин і міграції, про свободу думки і слова, свободу світогляду і віросповідання;

9) оголошення у разі стихійного лиха, аварій, катастроф, епідемій, епізоотій, пожеж, інших надзвичайних подій зони надзвичайної ситуації; здійснення передбачених законодавством заходи, пов'язаних з підтриманням у них громадського порядку, врятуванням життя людей, захистом їх здоров'я і прав, збереженням матеріальних цінностей;

10) сприяння діяльності аварійно-рятувальних служб за місцем їх дислокації, під час прямування до зон надзвичайних ситуацій та під час ліквідації надзвичайних ситуацій, зокрема у поданні їм необхідних транспортних та інших матеріальних засобів і послуг;

(Статтю 25 доповнено пунктом 10 згідно із Законом N 2470-III ( 2470-14 ) від 29.05.2001)

11) участь у вирішенні питань проведення виборів і референдумів та адміністративно-територіального устрою у межах, визначених законодавством;

12) розгляд справ про адміністративні правопорушення, віднесені до її відання, утворення адміністративних комісій та координування їх діяльності;

13) здійснення управління архівною справою.

Характеризуючи ці повноваження у сфері забезпечення законності, прав і свобод громадян, насамперед, варто зауважити, що згідно з конституційно закріпленими принципами відповідальності держави перед лю­диною за свою діяльність та головним обов'язком держави забезпечувати права і свободи людини (ст. 3), законність у діяльності обласних державних адміністрацій повинна виявляти­ся у такому вигляді:

а) всі рішення, що приймаються, повинні відповідати чинному законодавству;

б) рішення, що приймаються, не повинні виходити за межі повноважень обласних держадміністрацій, тоб­то вони можуть прийматися тільки з питань, що віднесені до їх компетенції;

в) усі рішення повинні прийматися у тако­му порядку і таких формах, які відповідають нормативним приписам;

г) взаємовідносини обласних держадміністрацій з недержавними структурами, громадянами та їх об'єднаннями, а також ін­шими громадськими формуваннями (органами самоорганіза­ції населення) здійснюються у межах взаємних прав і обов'язків, які визначені на законних підставах.

Велике значення для ефективного виконання вимог підпункту 4 статті 25 Закону⁴ у сфері забезпечення прав і свобод громадян має правова культура посадових осіб, правосвідомість, засновані на визнанні абсолютної цін­ності основних прав людини. Велике значення має добре здійснюване переконання, а також вміло організоване заохочення.

У зв’язку з підпунктом 12 статті 25, треба також зауважити, що повноваження органів і посадових осіб, що розгля­дають справи про адміністративні правопорушення, міс­тяться в КпАП України, а ст. 222 Кодексу визначає, зокре­ма, категорії справ, підвідомчі органам внутрішніх справ (міліції); а ст. 214 розмежовує компетенцію органів, що уповноважені розглядати справи про адміністративні пра­вопорушення тощо.

Щодо забезпечення розгляду звернень громадян (їх об’єднань) та контролю за станом цієї роботи в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в організаціях і установах, розташованих на території областей, ще “Концепція адміністративної реформи”ⁱⁱⁱ передбачала право на позасудовий захист прав і свобод громадян, порушуваних органами виконавчої влади, що повинно реалізовуватися шляхом подання ад­міністративної скарги до вищого у порядку підлеглості ор­гану виконавчої влади (посадової особи).

Окремо, хоча це й виходить за рамки теми цієї курсової роботи, але стосується захисту законності, а також прав і свобод громадян, дозволю собі висловити особисту думку.

Відсутність незалежних адміністративних судів, які б розлядали виключно справи відносно взаємодії представників влади (держави) та її громадян, позбавляє нашу країну більш ефективного механізму встановлення і регламентації таких взаємовідносин у суспільстві, за яких кожній людині було б гарантовано реальне додержання і охорона приналежних їй прав і свобод у сфері виконавчої вла­ди, а також більш ефективний захист у випадках їхнього пору­шення.

Наприкінці цього розділу, треба сказати, що поняття повноважень щільно стикується з поняттям взаємодії (відносин) обласної державної адміністрації з іншими суб’єктами держави, серед яких, наприклад, органи місцевого самоврядування тощо. Розглянемо це питання у наступній частині цієї роботи.

3. Відносини обласної державної адміністрації з органами місцевого самоврядування.

Ці відносини регулюються кількома нормативно-правовими актами, серед яких найголовніші: Конституція², Закони України “Про місцеві державні адміністрації”⁴ та “Про місцеве самоврядування”⁵.

На відміну від втратившого чинність “Положення”^iv, де передбачались дуже вагомі та широкі контрольні повноваження (пункт 8 “Положення”) глав обласних держадміністрацій по зупиненню, скасуванню (аж до звернення в прокуратуру) рішень місцевих Рад, виконавчих комітетів місцевого самоврядування та їх голів, “якщо вони су­перечать Конституції України, законам України, указам і розпорядженням Президента України,...”, діючи у сьогодення Закони регулюють ці відносини більш зважено та детально.

Так стаття 20 Закону “Про місцеве самоврядування”⁵ передбачає можливість здійснення державного контролю за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і який не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Як вже згадувалось раніше, місцеві державні адміністрації та ограни місцевого самоврядування керуються принципом делегування повноважень у відносинах між собою. Згідно зі статтею 44 Закону “Про місцеве самоврядування” районні, обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям такі повноваження:

1) підготовка і внесення на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно районів і областей, цільових програм з інших питань, а в місцях компактного проживання національних меншин - також програм їх

національно-культурного розвитку, проектів рішень, інших матеріалів з питань, передбачених цією статтею; забезпечення виконання рішень ради;

2) підготовка пропозицій до програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно областей та загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального та культурного розвитку України;

3) забезпечення збалансованого економічного і соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів;

4) підготовка і подання до відповідних органів виконавчої влади фінансових показників і пропозицій до проекту Державного бюджету України;

5) сприяння інвестиційній діяльності на території району, області;

6) об'єднання на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, і населення, а також бюджетних коштів на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури, шляхів місцевого значення та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища;

7) залучення в порядку, встановленому законом, підприємств, установ та організацій, які не належать до комунальної власності, до участі в обслуговуванні населення відповідної території, координація цієї роботи;

8) затвердження маршрутів і графіків руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту;

9) підготовка питань про визначення у встановленому законом порядку території, вибір, вилучення (викуп) і надання землі для містобудівних потреб, визначених містобудівною документацією;

10) організація охорони, реставрації, використання пам'яток історії та культури, архітектури і містобудування, палацово-паркових, паркових та садибних комплексів, природних заповідників місцевого значення;

11) підготовка висновків щодо проектів місцевих містобудівних програм відповідних адміністративно-територіальних одиниць, що затверджуються сільськими, селищними, міськими радами;

12) видача відповідно до законодавства забудовникам архітектурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування, будівництво, реконструкцію будинків і споруд, благоустрій територій та надання дозволу на проведення цих робіт;

13) забезпечення відповідно до законодавства розвитку науки, усіх видів освіти, охорони здоров'я, культури, фізичної культури і спорту, туризму; сприяння відродженню осередків традиційної народної творчості, національно-культурних традицій населення,

художніх промислів і ремесел, роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, асоціацій, інших громадських та неприбуткових організацій, які діють у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізичної культури і спорту, сім'ї та молоді;

14) підготовка і подання на затвердження ради пропозицій щодо організації територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками історії або культури, які охороняються законом;

15) здійснення необхідних заходів щодо ліквідації наслідків екологічних катастроф, стихійного лиха, епідемій, епізоотій, інших надзвичайних ситуацій, інформування про них населення, залучення в установленому законом порядку до цих робіт підприємств, установ та організацій, а також населення;

16) координація на відповідній території діяльності місцевих землевпорядних органів;

17) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок.

Крім повноважень, зазначених у частині першій цієї статті (ст. 44), обласні ради делегують обласним державним адміністраціям такі повноваження:

1) визначення відповідно до закону розміру відрахувань підприємствами, установами та організаціями, що надходять на розвиток шляхів загального користування в області;

2) погодження у випадках, передбачених законом, з відповідними сільськими, селищними, міськими радами питань щодо розподілу коштів за використання природних ресурсів, які надходять до фондів охорони навколишнього природного середовища;

3) підготовка проектів рішень про віднесення лісів до категорії захисності, а також про поділ лісів за розрядами такс у випадках і порядку, передбачених законом;

4) прийняття у встановленому законом порядку рішень про заборону використання окремих природних ресурсів загального користування;

5) визначення відповідно до законодавства режиму використання територій рекреаційних зон;

6) затвердження для підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин у довкілля та лімітів розміщення відходів у випадках, передбачених законом.

У свою чергу, стаття 29 Закону України “Про МДА”⁴нормативно закріпляє здійснення місцевими державними адміністраціями повноважень, делегованих їм обласними і районними радами “відповідно до Конституції України в обсягах і межах, передбачених статтею 44 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР )”.

Крім того, стаття 34 Закону “Про МДА”⁴безпосеред