Скачать

Нормы права в системе нормативного регулирования

Правові відносини виникають не з юридичних норм, а з життє­вих, фактичних суспільних відносин. Однак, для того щоб ті чи інші фактичні суспільні відносини чи придбали мало характер право­відносини, воно повинне регулюватися нормою права. Таким чином, настання юридичних наслідків для учасників, регульованих правом су­спільних відносин, перетворення цих відносин у правові – одна з важливих відмінних рис, характерних рис права як державного регулятора суспільних від­носин. Правові норми регулюють відносини усередині суб'єкта керу­вання, визначаючи компетенцію, структуру і функції всіх керуючих підсистем і їхніх елементів – органів держави, посадових осіб, інших суб'єктів керування колективами людей. Виконання правом своєї соці­альної ролі в першу чергу обумовлено його нормативністю. Яку б зі своїх функцій право не виконувало, воно завжди визначає міру, обсяг належного, забороненого чи дозволеного поводження, визначає правове положення людей і наділяє їх правами й обов'язками по відношенню друг до друга і до держави.

Загальнообов'язковість, формальна визначеність, абстрактність но­рми дозволяють моделювати різні суспільні відносини (чи їхні види), охопити в схематичному розпорядженні різноманіття конкретних від­носин, виділити і закріпити основний їхній зміст. Право як система норм – найважливіший компонент усього процесу правового регулю­вання. Впливаючи на свідомість і поводження людей, на діяльність ор­ганів, що застосовують норми права, ці норми складають основу меха­нізму правового регулювання. Лише у єдності з цим механізмом, право виконує своє призначення – регулює поводження людей. Система права включається в механізм правового регулювання в якості однієї з підсистем і діє як регулятор через свідо­мість людей на їхнє поводження.

С.С. Александров пише, що « право саме по собі нічого не може створити, побудувати. Право – це такий інструмент регулювання суспі­льних відносин, що діє через волю і свідомість людей ».

«…В історії суспільства діють люди, обдаровані свідомістю, що надходять чи обдумано під впливом пристрасті, що прагнуть до визна­ченим цілям», якби об'єктивні закони суспільного розвитку діяли авто­матично, і люди також надходили відповідно до вимог цих законів, то потреба в соціальному регулюванні просто б не виникла. Тому основна мета соціального регулювання – « домогтися відповідності між пово­дженням особистості і діями людей, їхніми інтересами, цілями і зада­чами, що випливають з об'єктивних закономірностей, що є в наявності у даному суспільстві».

Дійсно: соціальні норми, як у загальних типових ситуаціях, так і в конкретних випадках жадають від людини тільки обов'язкових і тільки припустимих варіантів поводження. Здавалося б, поводження людини насправді вичерпується нормативною регуляцією. Але чи цілком? Ви­являється, соціальне регулювання виявляє себе не тільки нормативними впливами на поводження людини, але і містить у собі нормативний компонент регулювання його соціальної активності. У соціальній регу­ляції і відповідних коштах (у тому числі нормативних) такої регуляції бідує будь-яке суспільство і будь-яке суспільне виробництво, на якій би стадії історичного розвитку вони не знаходилися. Об'єктивна потреба в регуляції обумовлена тим, що «постійне відтворення базису істотного стану, що лежать в основі цього стану відносин, здобуває з часом уре­гульовану й упорядковану форму, і ці регулярність і порядок самі суть необхідний момент усякого способу виробництва, коли незабаром він повинний придбати суспільну стійкість і незалежність від простого чи випадку сваволі».

Поява соціальних норм і нормативного типу регуляції зв'язано з переходом від тваринної стадії до людського суспільства, із процесом соціалізації і раціоналізації людських відносин і в цілому поводження людини як особливого природно-біологічного і разом з тим суспільної істоти.

Джерела виникнення соціонормативною регуляцією йде до тих часів, коли, узагальнено говорячи, йшов процес виділення людей із тваринного світу і формування людської спільності. Саме в руслі й у рамках такого процесу прогресуючого розрізнення і розбіжності між тваринним і суспільно-соціальної виникли і розвивалися нові форми життєдіяльності людей, нові типи їхньої орієнтації в навколишньому світі, нові види і кошти регуляції. Поступово сформувалися представ­лення про норми життя людей, правилах і формах їхніх взаємин, про схвалюване і карне людське поводження.

У докласовому суспільстві механізм соціального регулювання був надзвичайно простий. Дії суспільностей, окремих індивідів регулювалися звичками, традиціями і звичаями. Останні звичайно являли собою сис­тему заборон (табу). Для первісної людини табу служили орієнтиром в індивідуальному досвіді діяльності. Їхня загальнообов'язковість, простота і сила впливу, що санкціонує, не були результатом якого або вибору.

Розкладання родового ладу, зміна матріархату патріархатом су­проводжується руйнуванням колишніх установлень, традицій, звичаїв. Усе це відбувається в зупинці становлення приватної власності і витис­нення первісного колективізму. З'являється пануючий, рабовласниць­кий клас, що виробляє для захисту своїх інтересів власну ідеологію, право і мораль.

Поняття норми нормативності невіддільно від соціальної дія­льності людей і від їхніх суспільних відносин, від їхнього суспільного буття. Норма не є тим, що коштує поза суспільними відносинами, над ними, вона органічна уплетена в діяльність людей і виражає найбільш типові і стійкі суспільні зв'язки і відносини. Тому дослідження норми сполучене з аналізом суспільних відносин, діяльності індивідів як спо­собу їхнього соціального буття, з особистісним підходом до природи нормативності.

Суспільні відносини виникають тільки в процесі взаємодії лю­дей, обміну діяльністю і її результатами. Люди «не можуть робити не з'єднуючись відомим образом для спільної діяльності і для взаємного обміну своєю діяльністю. Щоб робити, люди вступають у визначені зв'язки і відносини, тільки в рамках цих суспільних зв'язків і відносин, існує їхнє відношення до природи, має місце виробництво».

Категорія «відношення» розкриває універсальну залежність ін­дивідів друг від друга, породжувану універсальністю потреб, коштів споживання, продуктивних сил індивідів, створених універсальністю обміну. Люди не просто «відносяться» друг до друга; за цим відношен­ням завжди коштують інтереси людини, його потреби в спілкуванні, у взаємному обміні матеріальними і духовними цінностями. У постійній і активній взаємодії людини зі світом – природою і суспільством – здійс­нюється його індивідуальний розвиток, реалізація його потреб і здібно­стей. «Обмін речовин, енергія, інформація навіть самих людських вла­стивостей у цьому процесі взаємодії має універсальний характер для буття і свідомості».

Але для кожного суспільства процес соціальної взаємодії зв'я­заний з обміном, кожному суспільству належить свій характер обміну, що об'єктивується в стійких, повторюваних формах і суспільних зв'яз­ках.

Об'єктивний характер соціальної взаємодії людей, зв'язаного з обміном діяльністю, не означає, що воно знаходиться поза сферою сві­домості. Соціальна діяльність людей невіддільна від їхньої свідомості, що, відображаючи об'єктивні процеси суспільного розвитку, є переду­мовою і регулятором людської діяльності. Регулятивна роль свідомості виявляється в його впливі на діяльність людей і тим самим на всю сис­тему суспільних відносин, що виступає як результат соціальної діяль­ності.

Діючи свідомо, люди разом з тим не вільні у виборі характеру діяльності. Вони повинні вважатися з об'єктивною дійсністю, з вихід­ними передумовами людського існування. Ставлячи перед собою ви­значені цілі, люди не можуть не враховувати тієї об'єктивної детермі­нації, що з'являється перед ними як суспільна необхідність.

Соціальна діяльність і суспільні відносини опосередковані сві­домістю і тому виступають як вторинне, похідне від матеріальних умов життя суспільства, від буття. Але ця характеристика коректна тільки в рамках основного гносеологічного питання, що розкриває первинність буття і вторинність явищ, зв'язаних зі свідомістю.

У системі суспільних відносин варто виділяти виробничі, еко­номічні відносини, що складаються об'єктивно, не залежно від свідомо­сті людей. Але незалежність цих відносин від свідомості людей аж ніяк не означає, що вони розвиваються крім свідомості і волі людей. Ця не­залежність означає лише те, що кінцевий результат таких відносин є, як правило, іншим, чим той, котрий переслідували індивіди у своїй конк­ретній предметній діяльності. Діяльність, поводження людей у вироб­ництві «виходять від свідомої волі й особою мети індивідів, проте су­купна цілісність цього процесу виступає як деякий об'єктивний зв'язок, що виникає стихійно: хоча вона і виникає від взаємодії свідомих інди­відів, але вона не укладена в їхній свідомості й у цілому їм не підле­гла». Як видно з даного положення, об'єктивний зв'язок індивідів у процесі виробництва також породжений їхньою діяльністю. Тому «не можна розглядати виробничі відносини незалежними від виробничої діяльності людей, тому що вони не мають окремість свого буття, бу­дучи елементом соціальної діяльності як способу існування соціальних систем об'єктів». Звідси випливає, що вся система суспільних відносин, у тому числі і відносини виробничі, є результатом діяльності індивідів, наділених свідомістю і волею, що переслідують свої мети.

Соціальна взаємодія людей об'єктивно виявляється в повторю­ваних актах виробництва, скасування, розподіл, у потребі упорядкувати різноманітні суспільні зв'язки і відносини. Така потреба дозволяє одно­часно з виникненням праці й обміну на самих ранніх етапах розвитку суспільства. «На відомої, дуже ранньої стадії розвитку суспільства ви­никає потреба охопити загальним правилом повторювані щодня акти виробництва, щоб окрема людина підкорялася загальним правилам виробництва й обміну».

Повторюваність явищ і подій виявляє внутрішню закономір­ність їхнього розвитку. Однієї з форм вираження їхніх закономірностей є нормативність явища, процесів, зв'язків, що виражає об'єктивно необ­хідні способи взаємодії явищ і подій як результат предметної практич­ної діяльності людей.

Повторюваність суспільних явищ лежить і в основі закономір­ності соціальної діяльності людей, визначаючи об'єктивно властиві цей діяльності властивості. Такою властивістю соціальної діяльності людей, їхніх суспільних відносин є нормативністю, що виступає як форми вза­ємодії людей, що емпірично складаються на основі історично визначе­ного способу виробництва і що здобувають відносну стабільність і стійкість.

Виникнення соціальних норм і їхній розвиток виражають тен­денцію суспільства до самопідтримки, що виявляється в процесі обміну матеріальними і духовними благами. Об'єкти обміну виступають як ті цінності, що людина прагне одержати, освоїти, і тому обмінні відно­сини здобувають нормативно-коштовний характер, а повторювані і стійкі зв'язки, що виникають у процесі обміни діяльністю, благами ма­теріального і духовного характеру, стають звичними еталонами соціа­льного поводження.

Об'єктивний характер соціальних норм визначається наступ­ними обставинами:

а) соціальні норми виникають з об'єктивної потреби соціальних систем у саморегуляції, у підтримці стабільності і порядку;

б) норма виникає в процесі діяльності людей, об'єктивно обу­мовленої способом виробництва;

в) норма невіддільна від відносин обміну, характер яких також детермінований способом виробництва і розподілу;

г) матеріальні і духовні блага, що виступають об'єктом обмін­них відносин, не довільні, а задані існуючими економічними і соціа­льно-культурними умовами.

Таким чином, об'єктивні соціальні норми – це повторювані і стійкі соціальні зв'язки, що виникають у процесі соціальної діяльності людей по обміні матеріальними і духовними благами і що виражають потребою соціальних систем саморегуляції.

Для розуміння процесу виникнення, розвитку і функціону-вання право­вих норм і систем соціальної регуляції й істотне значення має з'ясу­вання взаємозв'язку, співвідношення і взаємодії правових і інших соціа­льних норм.

Кожній історично сформованій системі соціальної регуляції вла­стивої своєї мети і задачі, своя структура і компоненти, свої особливо­сті в співвідношенні і взаємодії соціальних норм. При цьому взаємодії різних видів соціальних норм у загальному й у цілому вірно відображає нормативний аспект співвідношення і взаємодії різних форм суспільної свідомості, властивому даному суспільству на відповідному етапі його соціально-економічного, духовного і культурного розвитку.

У юридичній науці існують різні розуміння права (нормативне, соціальне, етичне), кожне з який має свої обґрунтування. Для правоза­стосування й інших форм реалізації права першорядне значення має поняття про право як про систему норм.

Що ж таке соціальна норма?

Узагалі слово «норма» прийшло в російську мову з латинської мови, де вживалося в двох змістах:

1. Накутник, схил, яким користалися при вимірах;

2. Керівничий початок, правило, зразок.

Надалі його зміст певним чином змінилося, збагатилося цілим поруч нових значеннєвих відтінків, і в сучасній російській мові «но­рма» вже означає не тільки «правило», «зразок», «керівне початок», але і «узаконене встановлення», «сформований порядок», а також «міра», «розмір чого-небудь», «визначена величина».

Норма права – свого роду абстрактно-типова модель правовідно­сини, що при настанні передбачених нормою умов і обставин може ви­никнути і дійсно виникає в реальному житті, у процесі правового вре­гулювання того чи іншого виду суспільних відносин.

По-нашому (поняттю) представленню, соціальні норми служать вираженням пізнаної необхідності, і в цьому укладається їхня специ­фіка і відмінність від більш широкого поняття «норма», використову­ваного крім іншого для позначення закономірностей, що ще не стали об'єктом соціального відображення. Крім того, відповідно до раніше проведеного семантичного аналізу поняття «соціальна норма» ми не повинні забувати, що воно означає не всяку пізнану необхідність, а тільки таку, котра вступає у виді формообразу, тобто правила, еталона, зразка, матриця поводження і діяльності людей.

На відміну від дослідників, що думають, що соціальні норми представляють собою, «ідеальне відображення об'єктивної діяльності і нормативності форм суспільної свідомості, ми вважаємо, що ідеальним є тільки формообраз, тобто соціальна норма в одному з цілого ряду її дійсних проявів і значень, соціальна норма у вузькому змісті слова (но­рма як позначення автентичного зразка реальної норми сущого).

З усього вище сказаного можна зробити висновок, що правова но­рма, вона ж є соціальна норма, називається розрахована на регулювання виду суспільних відносин загальне правило поведінки, установлена чи санкціоноване державою й охоронюване від порушення за допомогою примусових заходів. Норма – це правило належного, звернене в майбу­тнє, у відмінності від команд, впливів, розпоряджень по конкретних пи­таннях норма адресована не окремій особі, а колу осіб; діючі норми не вичерпується виконанням, а розраховане на необмежене число випад­ків; вона продовжує діяти після реалізації її в суспільних відносинах і поводження людей. Від інших соціальних норм правові норми відріз­няються нерозривним зв'язком з державою, що чи встановлює санкціо­нує правові норми й охороняє їх від порушень.

Правова норма носить загальний характер. Вона визначає типові риси життєвих ситуацій, у яких підлягає реалізації, видові ознаки сус­пільних відносин і їхніх учасників, чиє поводження регулюється нор­мою; саме правило виражене в загальній формі як модель поводження; у загальній формі визначені примусові заходи, застосовувані до поруш­ників норми.

Норма права розрахована на регулювання не окремого, одинич­ного відношення, а виду відносин; цим вона відрізняється від актів за­стосування права (рішень державних органів по конкретних справах) договорів, індивідуальних розпоряджень. У рішенні в справі, що пред­ставляє собою висновок із правової норми стосовно до індивідуального випадку і відношення, завжди позначене конкретна особа, зміст його чи прав обов'язків. Правова норма адресована колу осіб, визначених видо­вими ознаками (громадяни, батьки, чоловіки, податкова інспекція, коо­ператив, прокуратура, районний суд і інші). Та відмінність від розпоря­дження, адресованого точно позначеним особам і діючого до його ви­конання правова норма не вичерпується виконанням.

Зі сказаного вище можна назвати найбільш важливі ознаки і відмітні риси норм права:

1. Норми права, будучи вираженням державної волі, завжди являє собою веління держави. Безвідносно до словесного формулю­вання, у якій виражена та чи інша норма в статті нормативного чи акта в інших юридичних джерелах (заборона, дозвіл, установлення тощо), вона завжди містить уладне, обов'язкове розпорядження держави щодо визначеного поводження людей, визначеного порядку в їхніх відноси­нах.

2. Норми права чи видаються санкціонуються державою і ви­ражається в тієї чи інший установлюваній чи визнаної їм формі. Спе­цифічна риса норми права, як переконливо обґрунтовує В.Н.Кудрявцев, - «закріплення її в знакових системах, якими служать юридичні дже­рела й у першу чергу законодавство. Саме це додає юридичної норма­тивності формальну визначеність, чіткість і стабільність, якими вона помітно відрізняється від іншої соціальної нормативності (наприклад, правил моралі)».

3. Норми права – єдина в ряді соціальних норм, що підтриму­ється у своїй реалізації, охороняється від порушень примусовою силою держави.

4. Норми права складаються з двох різновидів загальних пра­вових розпоряджень:

а) правил поведінки – безпосередньо регулятивних норм, що відрізняються формальною визначеністю і представницько зобов'язу­ючим характером, що встановлюють при наявності відповідних умов вид і міру охоронюваних і гарантованих державою можливого і належ­ного поводження учасників суспільних відносин, їх взаємні суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Такі правила поведінки складають велику частину норм правил;

б) вихідних (відправних, установчих) норм, до яких відно­ситься норми початку, норми принципи, норми дефініції.

Ці норми, хоча і не є безпосередньо регулятивними, не закріп­люють прав і обов'язків суб'єктів, проте також носять правовий харак­тер: установлюють загальні початки, вихідні положення і направляють у ньому, діючи опосередковано, у системному зв'язку і єдності з нор­мами – правилами поведінки, деталізується і реалізується через них. Як свідчить практика, правове регулювання немислиме без органічного сполучення в системі права, в усьому його галузях відправних (вихід­них, установчих) норм і норм правил поведінки.

Специфічною ознакою правових норм є їхня охорона держа­вою. Порушення чи обов'язків заборони (правопорушення) волоче за­стосування примусових заходів. Цим правові норми відрізняються від норм моралі, норм громадських організацій і інших соціальних норм, а також від державних органів, що містяться в деяких актах, закликів і звертань. Примусового заходу, застосовувані у випадках порушення правових норм, різноманітні: вони спрямовані на відновлення поруше­ного права, або на реалізацію невиконаного обов'язку, а також на пока­рання правопорушника.

У суспільному житті виділяються різні сфери - ідеологічна, полі­тична, виробнича, культурна. Відносини соціальних груп і людей у різ­них середовищах різноманітні і регулюються дуже специфічними ви­дами норм. Спеціально варто виділити норми політичні, релігійні, культурні, етнічні, правові, моральні, моральні. Ці норми формуються на основі прийнятій чи суспільством тією чи іншою групою ідеології і системи ідеологічних норм. Ідеологічні норми впливають на всі середо­вища суспільних відносин і суспільної свідомості і всі системи соціаль­них норм.

Політичні й ідеологічні норми регулюють соціально-політичні відносини між основними структурними групами суспільства, насампе­ред між такими соціальними утвореннями як класи, прошарки і т.д. По­літичні норми виробляються, підтримуються, використовуються полі­тичними інститутами і партіями, що виражають соціально-економічні, політичні, ідеологічні інтереси і задачі класів.

Система політичних норм впливає на всі сторони життя суспільс­тва, на всі соціальні відносини, залежності і взаємодії членів суспільс­тва. Політичні норми не тільки використовуються як регулятори полі­тичних і ідеологічних відносин між соціальними групами і членами су­спільства, але і впливають на всі інші системи соціальних норм.

Саме в сфері дії політичних норм найбільше яскраво виявляється одне з основних атрибутивних властивостей соціальних нормативних владність. Владність соціальних норм означає обов'язковість їхнього виконання. Соціальні норми – найважливіші кошти реалізації відносин влади, найважливіші кошти влади. Владність політичних норм підтри­мується і забезпечується політичною системою, і в характері владності норм відображається характер політичної організації суспільства.

Політичні норми є вирішальними факторами організації всього громадського життя. Тому таке величезне соціальне значення мають вироблення і неухильне виконання політичних норм.

У суспільстві існують різноманітні відносини і взаємодії між чле­нами суспільства і між групами, і різні види норм, що регламентують специфічні відносини і взаємодії між людьми. Такими є, наприклад, но­рми культурні, релігійні, етнічні, правові, моральні, моральні. Незва­жаючи на специфіку сфери дії і якісних особливостей, ці норми є соціа­льними в широкому змісті слова. Крім того, ці види норм часто викори­стовуються соціальними групами й суспільностями для регулювання соці­альних відносин.

Протягом всієї історії релігійні норми і норми, що регулюють від­носини між членами релігійних громад, що сповідають загальну віру, служили і для оформлення власне соціальних відносин і залежностей між членами релігійних громад, а також відносини між цілими релігій­ними громадами й суспільностями.

Використання релігійних норм для виділення і зіткнення різних соціальних груп засновано у відомій мері на поширеності в масах і при­ступності традиційних релігійних систем норм глибоко укорінених у вдачах, обрядах, звичаях, культурних і етнічних зразках поводження, способі життя й у свою чергу що породжують «вторинні» норми конкре­тних норм соціального поводження членів громад.

Релігійні норми використовуються в ролі норм політичних не тільки при оформленні взаємозалежних і конфліктних відносин між рі­зними соціальними групами. Згадаємо гостру соціальну ситуацію, що виникла в Італії при проведенні всенародного референдуму про право на розвід. Протидія римської католицької церкви правовому оформ­ленню ряду соціальних норм, наприклад норм шлюбних відносин, норм соціально-гігієнічних, превентивних, і поширення на соціальні відно­сини людей у цих сферах традиційних норм католицизму привели кра­їну до серйозних соціальних потрясінь.

При регуляції різних видів соціального поводження широко вико­ристовуються норми етнічні і культурні. У цілому поняття культурної норми може бути співвіднесене з регуляцією способу життя, укладу, етикету, з використанням нормативних утворень у рамках обрядів, ри­туалів, звичаїв, вдач і інших форм регуляції соціального поводження членів спільності і групи як елементів духовної і навіть матеріальної культури різних суспільств і суспільностей.

Ми вважаємо при аналізі культури приділяти особливу увагу які­сно визначеній структурі спілкування членів даної чи спільності групи, що обумовлює характер і зміст відносин і взаємодій між членами чи спільності групи, їхніх відносин до членів інших культурних суспільностей, до світу вселеної, природі. Культурні норми, більш ніж всі інші види норм, виробляються відповідно до типу і характеру структури спі­лкування і для відтворення і підтримки цієї структури. Включення лю­дини в культуру даної чи спільності групи. Людина тієї чи іншої націо­нальності стає членом тієї чи іншої етнічної групи, лише засвоюючи і реагуючи у своєму поводженні на норми цієї етнічної спільності. Це положення може бути поширене на всі культурні спільності і групи. Так працівник розумової праці, тобто інтелігент по соціальному стані, інтелігент по суті, лише в тому випадку, якщо він на ділі реалізує у своє поводженні справді високі моральні соціальні норми.

Система правових норм – самий формалізований, чіткий, діючий кошт соціального контролю, використовуваного суспільством для регу­ляції відносин, залежностей взаємодій між усіма без винятку членами суспільства. Відношення членів суспільства до правових норм задано однозначно , можна сказати з одним ступенем волі « – усі члени суспі­льства» повинні їх дотримувати.

Норми моральності і норми моралі представляються нам різними по цілому ряді ознак. Одним з них є специфіка відносин, що підлягають регуляції. Загальновизнано, що норми моралі використовується для ре­гуляції відносин між людьми, відносин людей друг до друга. Системи моральних норм історичні й обумовлені конкретними обставинами й умовами взаємодії і залежностей людей у більшій мері, чим які б те ні були інші нормативні системи, у тім же ступені моральні системи умо­вні і конкретні. Моральні норми, складаючись історично, оформляють і регулюють відношення людей до «абсолюту», співвідносять пово­дження з абсолютними принципами, еталонами, ідеалами.

Моральні норми абсолютні, тому що їхнє дотримання об'єктивне необхідно людству. Будь-яке порушення абсолютних моральних норм завдає шкоди людству як роду, є злочином проти самої природи лю­дини як суспільної істоти. Основним критерієм моральності тих чи ін­ших норм є прояв у них відносини людини до іншого людині і самому собі як до справді людської суті особистості.

Соціальне призначення моралі – постійно відтворювати відносини моральної залежності між людьми. Усвідомлення цієї залежності слу­жить необхідною умовою волі вибору і моральної відповідальності особистості перед суспільством, найважливішим фактором підтримки життєздатності суспільства, соціального прогресу.

Область відносин, регульованих мораллю, широка. Вона охоплює поводження і свідомість людини в усіх без винятку сферах громадсь­кого життя: у праці, побуті, політику, науці, у сімейних, особистих, внутрігрупових, міжкласових і міжнародних відносин. Принципи мо­ралі поширюються на всіх людей, фіксуючи в собі те загальне й осно­вне, що складає культуру міжлюдських взаємин і накопичено багато-віковим досвідом людства. Моральні норми підтримують і запере­чують визначені суспільні підвалини, коштуй і спосіб життя в самій за­гальній формі. І тому, у силу громадськості своїх норм, мораль відо­бражає більш глибинні шари соціально-історичних умов людського буття, виражає його сутнісні потреби.

Як форма суспільної свідомості мораль виконує безліч функцій. Головна з них – регуляція взаємин між людьми. Моральне регулювання припускає:

а) наявність ідеалу, що виражає представлення чи суспільства класу про моральну досконалість;

б) систему норм, дотримання яких є необхідною умовою функціону­вання суспільства, досягнення їм своїх моральних норм.

Ефективність морального регулювання визначається наступним: наскільки особистість засвоїла моральні вимоги і наскільки ці вимоги дотримуються нею свідомо, самостійно, - це найкраще характеризує моральний вигляд людини.

Моральні норми здійснюються повсякденно силою масових зви­чок, велінь і оцінок суспільної думки, вихованих в індивідах переко­нань і спонукань. Виконання вимог моралі може контролюватися всіма людьми без винятку і кожним окремо.

Моральні відносини, як видно з попереднього викладу, — складне соціальне утворення. Конкретно історичний під­хід дозволив розкрити об'єктивні причини їхнього виникнення, їхню соціальну сутність і ту роль, що вони виконують у системі суспільних відносин.

Розуміння моральних відношенні як самого загального позна­чення всіх моральних явищ має принциповий, методологічний зміст. Воно дозволяє включити в предмет етичного дослідження не тільки моральну свідомість, систему нормативних розпоряджень, але і реальні вдачі суспільства, практику морального поводження.

В аналізі моральних відносин особливе значення має застосування вимоги діалектичної логіки, вимоги про включення практики «у повне «визначення» предмета дослідження». Включення в характеристику моральних відносин практики в такому всеосяжному змісті (і як крите­рій істини, і як орієнтир на те, що потрібно людині) дозволяє в поли­цею мері оцінити дійсну роль моралі в житті суспільства.

Всебічний аналіз і рішення питання про зв'язок теорії з практикою в етичному дослідженні припускають не тільки історичну характерис­тику моралі, не тільки дослідження її соціальних функцій, але і розгляд гносеологічних проблем моралі, з'ясування зв'язку істини й оцінки, специфіки морального судження.

У дійсній роботі ми зосередили увагу переважно на розгляді соці­альних функцій моралі, усвідомлюючи, що гносеологія моралі і спеціа­льний аналіз мови моралі складають істотну задачу подальшого ви­вчення моральних відносин.

У цьому суперечливому розвитку моральних відносин можна за­фіксувати випереджальну роль ідеологічних елементів моральної сві­домості, більш повільний темп, а в деяких випадках і помітне відста­вання соціально-психологічного рівня моральної регуляції.

Спроба охарактеризувати моральні відносини як цілісну і складно організовану систему зв'язана з визначеними труднощами, зокрема з тим, що не розроблено відповідні методи дослідження моралі. Далі, си­стемний .аналіз моральних відносин, характеристика механізмів само­регуляції припускає подальшу розробку спеціальних питань, зокрема, розробку проблеми мотивації, проблеми становлення і розвитку мора­льних потреб.

Але якщо ще немає основ для вичерпної характеристики струк­тури моральних відносин, те попереднє рішення проблеми може бути дано, можуть бути вичленовані головні елементи, показаний характер їхнього зв'язку, взаємодії.

Структурний аналіз моралі у відомій мері схематичний, вимагає прийняття деяких попередніх умов. Так, практичні моральні відносини являють собою історично сформований спосіб регуляції суспільних і особистих інтересів. І, хоча в моральній вимозі виражена ідеальна, ба­жана норма цих відносин, дієвість моралі визначається не тільки зміс­том цих вимог, але насамперед масштабом їхньої реалізації. Тому поділ моралі на моральну свідомість і моральне поводження у відомій мері умовно. У реальному історичному процесі вони нерозривно зв'язані, і скорочення сфери морального регулювання, практичне «падіння вдач» свідчать і про ущербність, відірваність від дійсного життя тих ідей, що зафіксовані в моральній свідомості.

Таке ж застереження можна зробити, випереджаючи характерис­тику взаємодії ідеологічного і соціально-психологічного рівнів мораль­ної чи свідомості характеристику суспільної й індивідуальної моралі.

Однак, усвідомлюючи обмеженість можливостей структурного дослідження моральних відносин, ми відзначаємо і відомі його пере­ваги, особливо в характеристиці соціальних функцій моралі, у визна­ченні міри її дієвості, активності. Облік цих обставин і дав нам право представити на суд критики деяку попередню схему структури мораль­них відносин.

Постійне чи задоволення незадоволення порождає імпульси до необхідного для цих цілей чи активності, навпроти, пасивності в її поводженні. Саме тут найбільшою мірою виявляється необхідність за­лучення знань спеціальних областей правознавства, етики, психології і соціальній психології. Підставами класифікаціями стосовно до нашого предмета дослідження можуть бути:

1) спосіб впливу соціальних норм на внутрішній мотив поводження особистості;

2) характер реакції особистості і суспільства на вибір цього пово­дження;

3) межі і можливості такого вибору.

Ця проблема соціальної регуляції в рамках даної класифікації здобу­ває особливо важливе значення в зв'язку з задачами використання різ­них видів соціальних норм у керуванні соціальними процесами рішенні проблем формування і виховання особистості.

Важливо також враховувати, що в залежності від характеру вимог, що містяться в них, соціальні норми розділяються на зобов'язуючі, що дозволяють і забороняють. Причому вони дозволяють (не дозволяють), наказують робити лише визначений тип чи дій учинків.

Однак не усі вчинки особистості регламентуються соціальними нормами. У діяльності особистості можна умовно розмежувати три сторони: перша — дія-операція, друга — індивідуальні вчинки, безпо­середньо не обумовлені суспільством, що не носять характер соціаль­ного факту (особисте поводження), і третя — це соціальні вчинки осо­бистості, чи суспільне поводження. Лише третя сторона діяльності особистості прямо регулюється за допомогою соціальних норм.

Соціальні норми виступають як зразки поводження особистості, оскільки в них визначені границі можливого і припустимого в її пово­дженні. Норми містять також мотиви поводження особистості і санкції за їхні порушення. Соціальні норми відображають «ціннісні представ­лення людей — членів суспільства і групи».

Ще одним методологічним питанням дослідження соціальних норм є також питання про взаємодію всієї системи нормативних регу­ляторів. Комплексне дослідження дії системи соціальних норм у їх­ньому взаємовпливі друг па друга має принципово важливе значення при вивченні всього різноманіття мотивів поводження особистості. Адже в реальному житті людини зіштовхується з цілим комплексом пред'явлених йому вимог. Як сам процес мотивації, так і суспільна оці­нка вчинків провадиться з урахуванням різнобічного характеру вимозі, що відносяться до тієї ситуації, у якій відбувається той чи інший акт поводження.

В міру розвитку суспільних відносин і їхньої диференціації, зрос­тання залежності між особистістю і суспільством, у класовому суспіль­стві — особистістю і класом, особистістю і колективом, міжособистіс­ної залежності — відбувається і розвиток здатності індивіда до абстра­ктного мислення, а отже, і до мотиваційної діяльності, до можливості сполучення різних вимог, у яких виражається багатогранна суспільна взаємозалежність людей.

Будучи відображенням дійсності, соціальні норми, як і будь-який інший елемент свідомості, мають всі атрибути відносної самостійності й активності. Вони чи можуть відставати від умов суспільного буття і назрілих потреб суспільства, чи відповідати їм, чи випереджати їх, у залежності від цього активно впливати на багато видів соціальної дія­льності людей, їхні суспільні відносини. Роль соціальних норм багато­планова. Це, по-перше, відображення дійсності, і, по-друге, вплив на неї. Особливість цього впливу на відміну від інших елементів свідомо­сті в тім, що соціальна норма не тільки відображає потреби суспільства у своїх вимогах, але і створює уявну модель дій людей і містить у собі

кошту соціальної оцінки і контролю за реалізацією цих вимозі.

Цим і визначається суспільне призначення соціальних норм, що виступають, з одного боку, як кошту орієнтації соціальної діяльності, з іншого боку — як кошту контролю за що він діяльністю. Саме такий зміст соціальних норм і дозволяє їм бути регулятором суспільних від­носин і поводження особистості.

Однак соціальні норми не є єдиним коштом регулювання соціаль­них дії людей. Як такі кошти чимала роль належить суспільним ідеа­лам, принципам і цінностям. На відміну від соціальних норм усі вони. відображаючи дійсність, містять лише основні цілі і кошти суспільного розвитку, не індивідуалізуючи їх до типових конкретних ситуацій. І, крім того, вони не містять к