Скачать

Мистецтво, як вагомий засіб впливу на формування особистості підлітка

Міністерство освіти і науки України

Педагогічний коледж

Львівський національний університет імені Івана Франка

Випускна курсова робота

Мистецтво як вагомий засіб впливу на формування особистості підлітка

Виконала: студентка групи ДШС-41

спеціальності «Соціальна педагогіка»

Кренців Мирослава Любомирівна

Керівник роботи: викладач фахових дисциплін

спеціальності «Соціальна педагогіка»

Мовчан Оксана Петрівна

Львів – 2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Соціально-психологічна сутність мистецтва, як значного фактору впливу на становлення особистості в підлітковому віці

1.1 Поняття мистецтва, його соціальні функції та різновиди

1.2 Мистецтво як катарсис

1.3 Спілкування з мистецтвом як засіб соціалізації підростаючого покоління

Розділ 2. Мистецтво як важливий засіб в соціально-педагогічній роботі

2.1 Використання різних видів мистецтва в діяльності соціального педагога

2.2 Театральне мистецтво як одна з форм розвитку особистості підлітка

Розділ 3 Дослідження ціннісних орієнтацій старшокласників

3.1 Вихідні дані дослідження

3.2 Опис проведеного дослідження

3.3 Аналіз результатів дослідження

Висновок

Список літератури

Додатки

Вступ

На протязі історичного розвитку людства мистецтво посідало одне з провідних місць у системі формування особистості людини. Його розглядали як частину світу, як певний духовний засіб пізнання навколишньої дійсності. Власне всім різновидам мистецтва надавали цілющого значення, вважали, що за його допомогою людина “очищає” своє тіло та душу. На сучасному етапі розвитку суспільства молода людина стикається у процесі життєдіяльності з різноманітними чинниками, що здійснюють негативний вплив на формування особистості. Суспільство, де етично-моральні норми, цінності втратили своє значення, а на перший план виступають псевдо норми, потребує особливого засобу формування свідомості у молодого покоління. Саме багатогранність мистецтва, невичерпність його можливостей відкриває новий шлях до генерації гармонійної особистості. Розкриття внутрішнього світу людини через її творчість виступає на сьогоднішній день основним пріоритетом, ціллю, митою життя в ідеалі багатьох людей.

Питання вивчення особливостей взаємозв’язку “особистість - мистецтво” зустрічається ще у філософських поглядах Платона. Вивченням даного питання займалися Фіхте, Шопенгауер, Шеллінг, Ліне, Фереро та В. Соловйов.

Мистецтво на сьогоднішній період стає одним із засобів самореалізації особистості та способом вирішення життєвих труднощів сучасної людини. Його роль у вихованні підростаючого покоління неухильно зростає, оскільки протидіяти явищам бездуховності, аморальності можна лише шляхом формування усвідомлення важливості та пріоритету загальнолюдських цінностей, вдосконалення творчого потенціалу, прагнення до пізнання.

Метою даної роботи є дослідити вплив мистецьких засобів на становлення особистості в підлітковому віці.

Об’єктом дослідження є особистість підлітка, а предметом – система ціннісних орієнтацій, що формується під дією мистецтва в підлітковому віці.

Таким чином, доцільно поставити такі завдання:

· розглянути сутність мистецтва та проаналізувати його соціальні функції;

· охарактеризувати різновиди мистецтва;

· здійснити аналіз концептуального підходу до мистецтва як катарсису;

· проаналізувати значення використання мистецтва в діяльності соціального педагога в роботі із підростаючим поколінням;

· виявити вплив мистецьких засобів на становлення ціннісних орієнтацій в підлітковому віці;

Гіпотеза дослідження:

· ймовірно, що мистецтво здійснює вагомий вплив на становлення ціннісних орієнтацій в особистості підлітка;

При проведенні дослідженні використали такі емпіричні методи: опитувальник, тренінгові заняття і спостереження, а також використовували методи опрацювання інформації: синтез, порівняння, аналіз, індукція.

Дослідження проводили за допомогою опитувальника “Ціннісні орієнтації” М. Рокича та двох тренінгових занять.

Дане дослідження проводилося у Львівській загальноосвітній школі №1 в 10 – А класі. Кількість респондентів дослідження становить 24 учнів віком 15 – 16 років.

Розділ 1. Соціально-психологічна сутність мистецтва, як значного фактору впливу на становлення особистості в підлітковому віці

1.1 Поняття мистецтва, його соціальні функції та різновиди

Мистецтво - це суспільна техніка почуття, знаряддя суспільства, за допомогою якого воно залучає в коло соціального життя саме інтимні і саме особисті сторони людини (9;120). Мистецтво є формою відображення культури, воно намагається відтворити ряд життєвих явищ, подій, історію суспільства. Тому мистецтво робить вплив не тільки на почуття індивіда, а й на його волю, сприйняття оточуючого світу. Мистецтво становить стрижень духовної культури, є колективною пам’яттю людства, яка здійснює зв'язок поколінь, різних народів та культур. Воно ціннісно орієнтує людину в світі, розвиває у неї творчий дух, пробуджує у людині творця.

Ряд дослідників визначають різну кількість функцій мистецтва, але, незалежно від кількості, всі ці функції взаємопов’язані, доповнюють одна одну і становлять цілісне явище. Отже мистецтво виконує такі функції:

· Суспільно-перетворююча та компенсаторська, які проявляються як ідейно-естетичний вплив на людей (завдяки цій здатності мистецтво залучає людей до цілеспрямованої діяльності, що змінює суспільство, спонукає його до розвитку, зокрема пробуджується активність кожного індивіда створювати самого себе, прагнення до само зміни і саморозвитку);

· Пізнавально-еврестична функція розглядає мистецтво як знання та просвіта (мистецтво пізнає дійсність відносно людини, в усьому багатстві форм, що сприймається людською чуттєвістю; також воно виступає засобом просвіти, передачі досвіду, фактів життя, засобом навчання, передачі навичок мислення і узагальнення системи поглядів);

· Художньо-концептуальна функція дозволяє побачити у художньому творінні уявлення митця про світ у цілому, людину та її місце у світі;

· Функція передбачення має свій прояв у тому, що мистецтво здатне прогнозувати майбутнє, воно співвідноситься з людською інтуїцією, яка здійснює стрибок через розриви інформації, однак набагато важливішим є соціальні передбачення, прогнози щодо майбутнього людини та суспільства;

· Інформативна та комунікативна функції полягають в тому, що твір мистецтва містить у собі певне повідомлення, інформацію, яка є доступна тільки певному колу людей (мистецтво об’єднує людей, спонукає їх до взаємодії, спілкування, обміном знаннями та культурними досягненнями);

· Виховна функція дає змогу мистецтву впливати на склад думок та почуттів людини в цілому (мистецтво постає як катарсис формування цілісної особистості).

· Сугестивна функція полягає у тому, що мистецтво здатне навіювати певний склад думок та почуттів (емоційний вплив мистецтва діє безпосередньо, прямо на почуття того, хто сприймає, ця якість має найбільшу силу, яка спроможна впливати на особистість, вдосконалюючи чи руйнуючи її);

· Естетична функція сприяє формуванню естетичного смаку, здібностей, цінностей та потреб людини, мистецтво ціннісно орієнтує людину в світі, розвиває у неї творчий дух;

· Гедоністична функція має прояв у тому, що мистецтво – сфера свободи й майстерності, які несуть насолоду (9;126).

Мистецтво – невід’ємна частина життя людини та суспільства. Воно відбиває життя в його цілісності, повноти та загальнолюдській значущості, у тому, що цікаво кожній людині.

Багатоманітність видів мистецтва дає можливість естетично освоювати світ у всій його складності і багатстві. Немає головних і другорядних видів мистецтва, кожний з них має свої особливості та переваги, по різному виражає сутність життя людини. Отже вид мистецтва - це реальні форми художньо-творчої діяльності, що різняться, способом втілення художнього змісту, специфікою творення художнього образу (22;78). Зупинимось на короткій характеристиці деяких з них.

Декоративно-прикладне мистецтво (лат. decoro – прикрашаю) є національним за своєю природою, воно народжується із звичаїв, навичок, вірувань народу та безпосередньо наближається до його виробничої діяльності, його побуту (9;145). Цей вид мистецтва – один із найдавніших видів художньої творчості, який є невичерпним джерелом формування моральних якостей, громадських рис, національної свідомості, пробудження творчої активності у особистості.

Архітектура (грец. аrchitecton – будівничий) – це мистецтво проектувати і будувати будинки та інші споруди, що створюють матеріально організоване середовище, необхідне людям для їхньої життєдіяльності (9;151). Цей вид мистецтва відображає устрій життя суспільства, рівень його матеріального та духовного розвитку. Мета цього виду мистецтва - формування дійсності за законами краси при спорудженні будівель, що задовольняють потреби людини. Архітектура створює утилітарно-художній світ, відмежований від природи, такий, що протистоїть стихіям і дозволяє людям використовувати цей "олюднений простір" у відповідності з їх потребами і можливостями.

Скульптура (лат. sculpo – вирізаю) – це вид мистецтва, в якому образи дійсності відтворюються в пластичних, об’ємно-просторових формах при використанні різних матеріалів (9;156). У сприйнятті скульптурних творів бере участь усе тіло людини, а не тільки очі. Людина відчуває м’язове напруження, розумом сприймає близький стан, відчуває схоже напруження душі, кращий спосіб сприйняття скульптури – спроба провести по її силуету рукою.

Графіка – це вид мистецтва, назва якого походить від грецького слова, що в перекладі означає “пишу, дряпаю, малюю” (9;158). Графіку можна вважати основою всіх образотворчих мистецтв. Їй притаманні такі риси: високий ступінь умовності зображення, лаконізм, загостреність образів, сконцентрованість засобів виразності, імпровізації, ефект незакінченості, який примушує довершити процес творення художнього образу у своїй уяві.

Живопис, як вид мистецтва, здатний відтворити видиму реальність за допомогою кольору на поверхні. Психологи уподібнюють вплив живопису на людину впливу музики, оскільки в ньому відтворюється в одній миттєвості усе людське життя в усьому блиску кольору.

Музика ж завжди визнавалася надзвичайним видом мистецтва. З давнини використовується цілющість музики не тільки для духовного здоров’я, але й для фізичного та психічного. Терапевтичну властивість музики підкреслюють і психологи, стверджуючи, що за допомогою певної мелодії можна спонукати певного емоційного стану людини. Музика - це вид мистецтва, який відображає реальну дійсність в емоційних переживаннях і наповнених почуттям ідеях, що виражаються через звуки особливого роду, в основі яких - узагальнені інтонації людської мови.

В наш час великої популярності досягає хореографія. Мистецтво хореографії будується на музично організованих, умовних, виразних рухах людського тіла. У тому, як людина рухаються, жестикулює, діє й пластично реагує на дії інших, виявляється особливості її характеру, складу почуттів, своєрідність особистості, національні якості.

Своєрідним видом мистецтва є література, тобто мистецтво слова. Вона відображає світ у художньому слові, охоплює суспільні відносини, природні явища, духовне життя особистості, передає емоційний стан людини, її відчуття та почуття. Література має унікальні пізнавальні можливості, адже за допомогою слова дійсність досліджується комплексно, у всій багатогранності - не тільки чуттєво, але й через умовивід. Крім художньої літератури, виділяють такі види мистецтва: театр, кіно і телебачення. Найбільш масовим видом мистецтва є кіно. Монтаж, ракурс, план, зйомки, наплив, застосування звуку і кольору – усе це зумовило силу впливу кіно на глядача. В сучасному світі кіно та телебачення, зумовлюють значний вплив на формування особистості дитини. Демонструючи шаблони міжособистісних відносин, комплекс цінностей, переконань дитина несвідомо переносить їх в своє життя, свою життєву стратегію.

Значення художньої культури у сучасному світі неухильно зростає, оскільки .протистояти явищам бездуховності, зневаги до мистецьких надбань людства можна лише шляхом вдосконалення творчих потенцій суспільства, усвідомлення пріоритету загальнолюдських цінностей і розуміння перспективи гуманітарного розвитку культури.

1.2 Мистецтво як катарсис

Мистецтво є складною, за своєю природою, діяльністю митця. Переживання творчого екстазу або процесу розрядки, вивільнення і образів фантазії в спонтанному осяєнні розглядають вчені, як своєрідний стан катарсису.

Цей неповторний стан душі творчої людини характеризується певним чином :

· Як стан депресії або переживання гніту творчих задумів, образів уяви, що мають нав’язливий характер;

· Як непереборна потреба митця відділитися, звільнитися, очиститися в процесі творіння від нав’язливих образів фантазії;

· Прагнення людини в образах творчої уяви виділити певні творчі задатки та потенційну творчість особистості;

· Як намагання відшукати особистістю в процесі творчої діяльності гармонію почуттів (6;70).

Перші спроби вивчення природи процесу творчості як катарсису зустрічаються у філософських думках Платона. Більш глибинним вивченням цього питання займались Шеллінг, Шопенгауер, Фіхте та В. Соловйов. Злиття в одне ціле нашого “Я” із об’єктом творчої діяльності в абсолютній безмежності і заклечається анестезуюча дія катарсису зазначив Шеллінг (6;72). Шопенгауер розходився з Шеллінгом в розумінні природи мистецтва як катарсису: на його думку, не “об’єктивний світ зникає в нашій творчості”, а навпаки – наше “Я” зникає, розтворюється в естетичному творінні світу (6;73). Він бачить джерело мистецтва в адекватному пізнанні ідей і визнає його, як певний вид творіння предметів не залежно від будь-яких законів, умов певного часу і простору.

За вченням Фіхте, процес художньої та наукової творчості є “певним знищенням індивідума та злиття його з абсолютно чистою формою розуму, тобто із богом ”, в злитті нашого “Я” із “вищою формою розуму”, на скільки воно долає умови певного часу та простору і заклечається анестезуюча дія катарсису, як повного розпилення особистості та з’єднання з богом (7;70). Погляди Шеллінга на природу катарсису розділяє і В.Соловйов, приписуючи літературному мистецтву терапевтичну дію катарсису, як внутрішнього просвітління. Так як оточуючий світ реальної дійсності нерозривно пов'язаний з духовним світом, то “окреме проміння, відблиски вищого світу повинні – за словами В.Соловйова, – проникати в нашу реальність, і створювати, містити всю красу, істину, ідеал” (7;74). Істинний поет, зазначає вчений, повинен проникати в “середину” племені, вивчати побут, фольклор, звичаї та ритуали, вірування до настання “ осяяння ”, внутрішнього просвітління, яке називається натхненням.

Флобер підкреслював в своєму тлумаченні катарсису здатність художника розтворитися до повного забуття в естетичному процесі творіння, “перестати бути людиною” і “перетворюватися чистим поглядом пізнання”(6;76). Лікувальну дію музики як терапевтичного чинника проти психологічного напруження, депресії та негативного емоційного стану, спроможну здійснити переворот в душі людини, – факт встановлений наукою. Терапевтичний вплив пісні та гри на особистість людини проявляється у вивільненні накопиченої потенційної енергії через ритмічний унісон звуків та рухи різних частин тіла. Наприклад, хорова пісня під час напруженої, стомлюючої діяльності нормалізує своїм темпом напруження м’язів; з першого погляду безцільна гра відповідає несвідомому поклику тренувати та упорядковувати м’язову чи розумову силу. В цьому розумінні естетичні емоції зводяться до функції – вивільняти запас енергії і розряджати приховану нервово-мозкову силу в ритмі танцю, гри, мелодії, вірша і пісні, як в своєрідному психофізіологічному катарсису, даючи вихід накопиченій нервовій енергії. В терапевтичній дії психофізіологічному катарсису, як прояв волі і сприймання потягу, приховані психологічні чинники, що пояснюють позитивний вплив мистецтва та літератури на погляди і смаки суспільства. Воно збагачує духовний досвіт людини та спонукає до досягнення ідеалів добра, краси та любові до людей.

Існує другий підхід до вивчення природи катарсису, який розглядає мистецтво, як процес розширення творчої особистості шляхом звільнення потенційної енергії душі, закладеної в її універсальній індивідуальності та перетворення її в образи творчої фантазії (Гюго, Вейлінгер, Ліне, Фереро). Такий дуалізм в розкритті питання про природу естетичного катарсису пояснюється двояким підходом до проблематики геніальності як багатогранного синтезу творчої енергії. О. Вайнінгер бачить, на відміну Шопенгаура, в геніальності “живий мікрокосмос”, що наділений універсальною перцепцією та втілення самого найцікавішого, живого, усвідомленого, неперервного, цілісного “Я”, як синтезу всіх потенційних енергій, закладених багатогранністю неповторності генія (7;51). Погляд Вейнінгера на природу генія поділяв Скрябін: “Геній поміщає всі переливи відчуттів окремих людей і тому він містить в собі свідомість всіх сучасних людей” (7;53).

Гюго характеризує універсальність генія, як здатність бути “багатоликим”, поєднувати в собі декілька індивідуальностей, типів, концентрувати їх в своїй індивідуальності. Як живий мікрокосмос і універсальна особистість, геній приховує в собі в творчому стані ряд різноманітних нахилів, потягів включаючи і потяг до злочинності. В цьому розумінні геній – прихований, не виявлений злочинець, оскільки йому притаманний прихований потяг до протиправної дії, злочину. В цьому розумінні художнє перевтілення, перенесення внутрішніх переживань на об’єкт творчої діяльності служить для генія-творця захисним чинником для відводу закладених потенційних аномальних потягів, які б без цього перейшли б в дію. Даючи вихід аномальним схильностям творчої людини в створенні певних образів у фантазії, творчий процес як катарсис стає певним чином сублімацією – заміщенням, перевтіленням агресивної енергії в творчу. Наділяючи героїв своїх творів негативними якостями, потягами та пристрастями до протиправних дій, чи вчинками, що суперечить нормам та цінностям суспільства людина проектує на них закладені в ній самі латентні стани схильності до цих аномальних форм поведінки. Емоційне перевтілення супроводжується відчуттям художника психологічного стану героїв його творчості та викликає в його душі співпереживання їх емоцій, але художник перевтілюючись в героїв своїх творів, створюючи їхній внутрішній світ не повинен бути таким самим як він, а лише “однотипним” зі своїм героєм, відноситись до одного із ним психологічному типу.

Таким чином, основною базою естетичної реакції є мистецькі афекти, які переживаються людиною зі всією силою, але знаходять в собі розряд в тій діяльності фантазії, яка потребує від особистості постійне сприйняття мистецтва. Завдяки цьому центральному розряду надзвичайно затримується і подавляється зовнішня моторна реакція афекту, і людині починає здаватися, що вона переживає тільки фантомні відчуття. На цій єдності почуття і фантазії і засноване будь-яке мистецтво. Його особливістю виступає те, що воно, викликає в людини протилежно направлені афекти, затримує тільки завдяки початку антитези моторне вираження емоцій і, зіштовхуючи протилежні імпульси, зміщуючи афекти змісту, афекти форми.

При цьому перетворені афекти, в їхньому самозгоранні, у вибуховій реакції, яка призводить до розряду тих емоцій, які були викликані, і полягає катарсис мистецтва (естетичної реакції).

1.3 Спілкування з мистецтвом як засіб соціалізації підростаючого покоління

Духовна культура за своєю будовою об’єднує всі сфери життя людини: діяльність, потреби, взаємовідносини. Її компонентами стають розумова, художня, естетична, екологічна, правова і політична культура формування людських відносин. Показником рівня розвитку і досконалості людських стосунків вважають духовність як інтегративну якість особистості. Вона виявляється у потребі жити, творити відповідно до ідеалів істини, добра і краси. Тут знаходять своє відображення і почуття людини, і рівень морально-естетичної і громадської позиції, здатність до співчуття, співпереживання, милосердя.

Культурне середовище, збагачене животворною атмосферою загальнолюдського соціально-культурного досвіду, здатне сприяти вихованню в людини прагнення до самореалізації, формувати почуття соціальної відповідальності, навички критичного мислення. У такому середовищі формується повага до загальнолюдських матеріальних та духовних цінностей, уміння поважати особистість, здатну адекватно сприймати і творчо збагачувати навколишній світ.

Різноманітність почуттів і суджень людини породжуються в її свідомості завдяки розширенню спілкування з іншими людьми, різними культурами, поглядами, далекими і близькими історичними епохами. Формування молоді в середовищі “культурного напруження” виробляє здатність до самовизначення, формування активної життєвої позиції, здатності до пошуку нових знань, терпимості до чужої думки і поглядів (17;176). Людина, яка має широкі соціально-культурні контакти, як правило, задоволена життям, спокійно та доброзичливо ставитися до представників інших культур і релігій, психології та ідеології. Відповідне соціально-культурне середовище дає можливість створити сприятливі умови для розвитку творчої природи молодої людини, скерувати їх на забезпечення психологічної безпеки та свободи, підтримку творчих пошуків дитини і захисту її свідомості від негативного впливу, розкріпачення внутрішніх сил і заохочення успіхів.

Значення мистецтва як фактора соціалізації особистості полягає в морально-естетичному характері його впливу: емоційний зміст твору стає стимулом для формування та вияву почуттів, емоційним фоном життя та діяльності людини. Спілкування з мистецтвом активізує емоції, думки, світосприймання людини, викликає асоціації, які мали місце в її особистому житті, почуття та переживання.

Основу спілкування з мистецтвом становлять важливі психологічні механізми процесу сприймання. Вони пов’язані з діалектичним характером взаємодії індивідуально-емоційного розвитку особистості, рівнем її інтелектуального та культурного розвитку, художньо-естетичного та життєвого досвіду, з одного боку, та діалектичністю взаємодії форми та змісту твору, пізнавальних і творчих елементів мистецтва під час його сприйняття – з іншого. Емоції та почуття, що виникають при спілкуванні з мистецтвом, формуються на межі свідомого та інтуїтивно-підсвідомого, але проблема до цього часу залишається ще недостатньо вивченою (17;179).

Соціалізація особистості засобами мистецтва відбувається в актах “співтворчості” та “співпереживання”. “Співтворчість” у процесі спілкування з мистецтвом – це така активізація емоційної та інтелектуальної сфер свідомості людини, коли в процесі сприйняття актуалізується весь її емоційний та інтелектуальний досвід, уява, здатність до співпереживання (17;184).

Здатність до співпереживання – це здатність по-своєму повторити той шлях, який пройшов художник. Вона залежить від двох обставин:

· Якість та досконалість твору мистецтва. Якщо зміст твору відірваний від життя та його проблем, від життєвого досвіду читача (глядача) – він не викликає відгуку, а почуття та думки його автора не можуть бути сприйняті іншими людьми. Не викликає душевного відгуку і твір, який тільки логічними засобами вирішує художні завдання. Істинний витвір мистецтва є за формою реалістичним. У ньому, як правило, додержуються законів відображення та втілення емоційно-чуттєвої стихії життя.

· Ступінь підготовленості слухача. Оскільки форма в мистецтві завжди умовна, її сприйняття є наслідком виховання. Виховується також здатність засвоювати життєвий досвід, що міститься в творі мистецтва і закодований в його специфічних формах (23;476).

Вплив мистецтва на формування особистості як фактора її соціалізації залежить від вікових особливостей, психічного стану, провідного типу художньо-естетичної діяльності людини. Молодший шкільний вік визначається у психолого-педагогічній літературі як вік, коли активно набувається емпіричний досвід та емоційно-чуттєве ставлення до навколишньої дійсності. У цей період духовний світ дитини формується завдяки активізації її емоцій та почуттів.

Важливою психолого-педагогічною характеристикою дітей середнього шкільного віку є яскравий вияв предметно-образної інтерпретації, яка починає переважати над емоційністю сприйняття. Процеси соціалізації відбуваються за рахунок інтенсивного морального формування особистості.

Процеси соціалізації за допомогою мистецтва цікаво відбуваються у дітей підліткового віку. Увага підлітків починає зосереджуватися на внутрішньому житті людини, вони прагнуть усвідомити свої стосунки з колективом однолітків. Активізуються процеси самопізнання, самовизначення, визначення особистих етико-естетичних поглядів і суджень, оцінок, засвоєння соціально прийнятих норм поведінки.

У своїх соціальних відносинах підлітки стають активнішими, а їхня діяльність в усіх сферах – все більш усвідомленою. Їм притаманні глибина переживань, виявлення індивідуальних смаків, уподобань. Вплив мистецтва на соціалізацію особистості дитини в цей період здійснюється через формування духовних потреб. Освітньо-розвивальна та ціннісно-виховна функції мистецтва набувають у свідомості дитини інтегративного значення, цілісність пізнання дає змогу подолати суперечності вікових особливостей, висвітлити та відбити чуттєвий світ у його діяльнісному аспекті.

Період активної соціалізації найбільш очевидно виявляється в старшому шкільному віці. Формуються індивідуально-особистісні потреби, форма поведінки стає засобом самовираження, самоствердження. Зростає значення мистецтва, воно все більш впливає на активізацію та соціалізацію особистості на якісно новому понятійному і чуттєвому рівнях; динамічно формується певний соціальний тип особистості. Зростає інтерес до музичного мистецтва. Бурхливий розвиток звуко- та відеотехніки сприяє поширенню впливу масової культури, переважно низького ґатунку, як за змістом, так і за професійним оформленням (23;489).

Популярність масового мистецтва в молодіжному середовищі пояснюється прагненням підростаючого покоління ствердити своє особисте “Я” на противагу старшим поколінням, їхнім смакам, інтересам, потребам, цінностям, які молодь вважає застарілими. Спілкування з предметами та результатами діяльності”масової культури” не потребує глибокої теоретичної підготовленості, розвинутості смаків, потреб та ідеалів, тому спілкування з нею доступне широкому колу людей.

Прагнення до самостійності, до усвідомлення себе в системі суспільних відносин, соціальна активність та почуття відповідальності загострюють бажання молодих людей самоутвердитися, зайняти певне соціально значуще місце серед ровесників. Оскільки музика є одним з найдоступніших видів мистецтва, найбільш поширеним проведення дозвілля молоді, то захоплення рок-музикою і “важким металом” стає престижним серед молоді, особливо шкільного віку. Це захоплення стає своєрідною візитною карткою, перепусткою до певної категорії ровесників.

Розділ 2. Мистецтво як важливий засіб в соціально-педагогічній роботі

2.1Використання різних видів мистецтва в діяльності соціального педагога

Діяльність соціального педагога передбачає широкий спектр соціальних послуг, які надаються клієнтам для їхнього інформування, консультування, обслуговування, стимулювання тощо. Надаючи певну послугу, соціальний педагог може одночасно виконувати одну або декілька ролей: учитель соціальних умінь, консультант, менеджер, захисник прав клієнта, лідер команди, експерт, дослідник, анімато, режисер. Професійні ролі, які виконує соціальний педагог демонструють його уміння бути гнучким, мобільним, будувати певні сценарії професійних ситуацій, артистичним, креативним.

Власне, соціальний педагог, як режисер, постановник соціальних дійств, в своїй діяльності використовує різні види мистецтва, що дозволяє йому проявити творчість, оригінальність, організаторські здібності. Організовуючи соціальне дійство, він застосовує різноманітні методи: організаційні, педагогічні, психологічні, методи стимулювання та інші.

Організовуючи соціальне дійство, соціальний педагог включає в нього ряд компонентів, що здійснюють педагогічний і психологічний вплив на глядача та учасників соціального дійства. Тут соціальний педагог використовує педагогічний метод формування свідомості, який спрямований на формування певних оцінок, суджень, цінностей, світогляду особистості (21;275). Споглядаючи певне дійство підліток бачить приклад поведінки, оцінку дій, вчинків, що схвалюються чи, навпаки, вважають аморальними і засуджуються в даному суспільстві, він переносить у власний світ та на цій основі в його свідомості формується уявлення про те, як люди оцінюють цю поведінку, що певним чином здійснює вплив на свідомість учня.

Ще один метод, який активно використовується в організації соціального дійства – метод стимулювання діяльності. Він спрямований на спонукання особистості людини до розвитку , особистісного зростання, зміні поведінки, розвитку мотивації на соціально схвалені способи і види діяльності. До цього методу відносять: гру, змагання, заохочення, схвалення (23;189).

При організації соціального дійства соціальний педагог застосовує також психокорекційні методи – арттерапія, казкотерапія, музикотерапія, кольоротерапія, психогімнастика, бібліотерапія, ігротерапія, драмотерапія та інші (25;20).

Арттерапія – це лікування мистецтвом. Арттерапія є засобом вільного самовиразу, само прояву й самопізнання, вона зумовлює атмосферу довіри, розуміння внутрішнього світу дитини (13;34). При використанні даного методу під час взаємодії соціального педагога та клієнта відбувається мобілізація творчого потенціалу особистості, внутрішніх механізмів саморегуляції і самомобілізації. Виділяють кілька варіантів цього методу:

· Використання вже існуючих творів мистецтва через їх аналіз та інтерпретацію клієнтами;

· Спонукання клієнтів до самостійної творчості;

· Використання творів мистецтва і самостійна творчість клієнта;

· Творчість самого спеціаліста – ліплення, малювання тощо, спрямовані на взаємодію із клієнтом (13;46).

Використання музики в діяльності соціального педагога з корекційною метою сприяє виникнення у слухачів певних емоцій, переживань тощо. Цей метод є найбільш ефективним, якщо музичний твір виконує сам педагог, тому що це сприяє виникненню обставин спонтанного взаємовпливу, більшої автентичності, довірливості (18;71). Складання музичної програми потребує певної режисури, знання потреб, рівня культури учасників, необхідно враховувати актуальність ситуації в групі, музичну тематику тощо.

Ритмотерапія тісно пов’язана з музикотерапією та іншими засобами мистецтва, ритмом природи, певним колоритом рухів, дій. Красива ритмічна музика сприяє гармонійному емоційному розвитку людини в праці, побуті. У цілому ритмотерапія дає змогу індивідууму виконувати різні соціальні ролі й задовольняти потреби в емоційних зв’язках, розвиває естетичні потреби і збагачує новими засобами емоційного вираження. Застосовуючи даний метод в діяльності соціального педагога, дозволяє створити доброзичливу атмосферу в колективі, налагодженню міжособистісних взаємовідносин; людина під час виконання різних рухів, міміки, жестів засвоює певні ролі, типи поведінки, що є прийнятними в суспільстві, відбувається розвиток пізнання, розширення діапазону поведінкових стратегій, відтворення нових, креативним способів взаємодії із світом та іншими людьми.

Організовуючи соціальне дійство соціальний педагог використовує поруч із музикою, танцем, живописом, мистецтвом слова та іншими його різновидами і казку. Казка містить глибинне значення, передає мудрість, знання, норми поведінки, цінності від старшого покоління до молодого, за допомогою метафоричності, простоті викладу змісту казка є одним із найефективніших методів корекції та терапії із учнями підліткового віку. Застосування казкотерапії в організації соціальних дійств можна в таких формах: створення казок та їх постановка, казкова подорож, надання нового змісту відомим казкам (задається соціальна тематика, висвітлення актуальної проблематики в суспільстві), постановка казки за допомогою ляльок (13;57).

Одним із нових методів роботи соціального педагога є використання екранних мистецтв в своїй діяльності (організація функціонування кіноклубів, кінолекторіїв, відеоклубів при реабілітаційних центрах, соціальних службах, навчальних закладах) з метою естетичного розвитку, формування соціального поводження у соціумі, оздоровчо-лікувального, позитивного впливу на свідомість і психологію особистості, соціальної освіти і навчання. Кіномистецтво відіграє визначальну роль у формуванні особистості, розвитку її емоційної сфери. Сприймати твір кіномистецтва потребує від глядача постійної роботи думки, уваги, сформованої емоційної культури, певної естетичної підготовленості, ось чому осмислене сприйняття кінострічки має стимулюватися з боку соціального педагога (21;356).

Отже, широке поле діяльності соціального педагога дає можливість для використання різних видів мистецтва з метою розвитку особистості дитини, корекції її поведінки, попередження негативного впливу факторів зовнішнього середовища.

2.2 Театральне мистецтво як одна з форм розвитку особистості підлітка

Важливе місце в загальній системі виховання молодого покоління посідає театральне мистецтво. Мистецтво театру – засіб пізнання світу і людини, але водночас воно здатне вести людину за собою, встановлюючи духовну єдність творця і глядача (21;285). Театр – це видовищна організація процесу педагогічного впливу, одна з форм формування особистості, і те, наскільки високою буде професійна підготовка соціального педагога, настільки ефективним, успішним і творчим буде цей вплив. В театральному самодіяльному колективі виконуються дві функції: соціально-виховна та художньо-творча (21;289). Соціально-виховна функція полягає в організації змістовного дозвілля дітей та молоді, у зміцненні та розвитку театрального колективу, де у процесі взаємодії відбувається процес соціального виховання – діагностика та корекція міжособистісних стосунків, набуття та розвиток комунікативних навичок, розвиток творчого потенціалу.

Соціальний педагог – керівник театральної групи не тільки режисер, художник і організатор, але й педагог-психолог. Він організовує, сприяє зміцненню позитивних емоцій серед учасників, створює такі умови діяльності групи, де формуються: відповідальність, впевненість у власні сили, взаємопідтримка, взаємоповага серед учасників. Сцена формує свободу, розкутість дій, почуттів, вміння природно поводитися. В підлітковому віці, коли проявляється невпевненість у власні сили, страх бути смішним, не таким як інші, певні комплекси – театральна діяльність, участь в постановці певної вистави дозволяє самовиразитися, змінити власну поведінку, підвищити самооцінку дитини. При цьому важливо розглядати театралізовану діяльність в цілісності, а саме важливого значення має підготовчий процес, коли відбувається формування групи, розподіл ролей та оволодіння ними. Тому підготовк