Скачать

Методика навчання рухливим іграм в початкових класах

ДИПЛОМНА РОБОТА

Методика навчання рухливим іграм в початкових класах

Зміст

Вступ

Розділ 1. Науково-теоретичні аспекти використання рухливих ігор в навчально-виховному процесі молодших школярів

1.1 Значення рухливих ігор у формуванні гармонійно розвиненої особистості

1.2 Класифікація рухливих ігор молодших школярів та їх призначення

Розділ 2. Методи та організація дослідження

2.1 Методи дослідження

2.2 Організація та етапи дослідження

Розділ 3. Методика навчання рухливим іграм учнів початкових класів

3.1 Особливості організації та проведення рухливих ігор школярів

3.2 Сучасні підходи до методики навчання рухливих ігор в початкових класах

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Сучасний розвиток педагогічної науки в Україні характеризується пошуком та вдосконаленням шляхів формування особистості підростаючого громадянина. В Законі України “Про освіту”, державних національних програмах “Освіта” та Цільовій комплексній програмі “Фізичне виховання – здоров’я нації ” визначено, що сьогодні особливої ваги набуває єдність виховних впливів на дитину протягом усього періоду розвитку, починаючи з раннього дитинства. З огляду на це, актуальним є питання належного фізичного виховання дітей, їх повноцінного розвитку та стабільного стану здоров’я.

Теорія і практика переконує, що молодший шкільний вік – відповідальний етап у забезпеченні належного підґрунтя формування здорової, гармонійно розвиненої особистості; а рухливі ігри вчені визначають універсальними засобами всебічного розвитку дітей.

          Гра – особливий вид діяльності людини, що виникає у відповідь на соціальну потребу підготовки підростаючого покоління до життя.

Процес становлення освіти й виховання в Україні створюють умови збереження і розвитку національної культури, зокрема, впровадження і застосування рухливих ігор у системі фізичного виховання молодших школярів. Будучи важливим засобом надбання і передачі соціального досвіду, ігри повинні увійти сьогодні у всі сфери виховної роботи, емоційно збагачуючи особистість, викликаючи потребу до творчої діяльності та підвищення фізичної працездатності.

На необхідність використання різноманітних ігор у вихованні здавна звертали увагу видатні вчені, педагоги: Ян Амос Коменський, А.С. Макаренко, К.Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський.

Про окремі аспекти рухливих ігор у вихованні дітей говориться у працях Вільчковського Е.С., Воробей Г.В., Мудрика С.Б., Цьося А.В. та ін.

Наукові дослідження Вільчковського Е.С. засвідчують вплив рухливих ігор на підготовленість дітей до навчання у школі.

Г.В. Воробей, Мудрик С.Б. розкривають вплив ігор на гарт, як діалектичну єдність фізичної та духовної стійкості молодших школярів.

Цьось А.В. звертає увагу на необхідність застосування народних ігор у навчально-виховному процесі молодших школярів.

Аналіз публікацій свідчить про те, що є розроблена методика проведення уроків з використанням рухливих ігор за народним календарем у початковій школі, обґрунтовані та уточнені особливості методики їх проведення на уроках фізичної культури у відповідності до навчальних програм загальноосвітньої школи, а також з’ясовано вплив цих ігор на розвиток фізичних якостей дітей.

Таким чином, слід відмітити велике соціальне та педагогічне значення рухливих ігор, а також необхідність їх застосування у фізичному вихованні дітей молодшого шкільного віку.

Об’єкт дослідження – рухова активність дітей молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження – організація і методика навчання рухливих ігорв навчально-виховному процесі учнів початкових класів.

Метадипломної роботи – теоретично обґрунтувати значення рухових ігор, їх призначення; експериментально перевірити педагогічні умови та методику навчання цих ігор у сімейно-суспільному вихованні дітей.

Задачі дослідження :

1. Розкрити характер, зміст та значення рухливих ігор.

2. Визначити основні аспекти застосування рухливих ігор у навчально-виховному процесі молодших школярів.

3. На основі науково-методичних досліджень, досвіду роботи розробити сучасні підходи до методики навчання рухливим іграм в початкових класах.

Методи та організація дослідження: аналіз науково-методичної літератури; передовий педагогічний досвід, психолого-педагогічні спостереження; анкетування вчителів, батьків та опитування дітей; педагогічний експеримент (констатуючий та формуючий).

Розділ 1. Науково-теоретичні аспекти використання рухливих ігор в навчально-виховному процесі молодших школярів

1.1 Значення рухливих ігор у формуванні гармонійно розвиненої особистості

В сучасних умовах виховання, як цілеспрямовуюча діяльність, покликане розв’язувати проблеми важливого соціального значення. Подальший розвиток суспільства обумовлює виникнення нових завдань, вирішення яких залежить від соціальної активності кожного його члена.

Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.) визначила необхідність забезпечення відповідних умов для розвитку фізично і психічно здорової особистості. Це означає забезпечення тривалого і цілісного впливу як на духовний, так і фізичний розвиток дитини на всіх вікових етапах, починаючи з дитинства.

Саме старший дошкільний та молодший шкільний вік – відповідальна і вагома ланка в системі безперервного виховання, що сприяє становленню і розвитку особистості, формуванню здорового способу життя. Це здійснюється в сім’ї, дитячих закладах, школі у спілкуванні з навколишнім середовищем і має на меті забезпечення фізичного і психічного здоров’я дітей, їх повноцінного розвитку, готовності до засвоєння шкільної програми, набуття і забезпечення життєвого та соціального досвіду. Практика і наукові дослідження стверджують єдність суспільного і сімейного впливу виховання на повноцінний фізичний і духовний розвиток дитини.

Разом з тим в цей період проходить інтенсивний розвиток організму. Потреба в рухах, підвищення рухової активності є найбільш важливою біологічною особливістю дитячого організму у віці 7-9 років.

Навчання та виховання дітей – це педагогічний процес, направлений на формування і закріплення можливостей піклування про власне здоров’я, працездатність, вироблення навичок організації та обсягу повсякденної фізичної активності. У цьому віці закладаються основи свідомого ставлення дітей до власної фізичної підготовленості, усвідомлення необхідності рухової активності.

Фізичне виховання у навчально-виховному процесі молодших школярів як складова частина загальної системи освіти має закласти основи забезпечення та розвитку фізичного і морального здоров’я, комплексного підходу до формування розумових і фізичних якостей особистості. Воно повинно сприяти вдосконаленню фізичної та психологічної підготовки до активного життя і професійної діяльності на принципах індивідуального підходу, пріоритету оздоровчої спрямованості, широкого використання різноманітних засобів і форм фізичного удосконалення, безперервності цього процесу тощо.

Вивчення та аналіз найважливіших здобутків психолого-педагогічної літератури свідчать, що саме цей період є найсприятливішим для формування здорового способу життя, фундаментом для гармонійного розвитку особистості, а молодший шкільний вік – це одна з основних ланок його будівництва.

Вагомим показником соціально-економічного і духовного розвитку суспільства є стан здоров’я нації. Як відомо здоров’я людини формується в дитячому віці на основі генетичних факторів, способу життя та екологічних умов. Як зазначається в Цільовій комплексній програмі “Фізичне виховання – здоров’я нації”, в Україні склалася критична ситуація зі станом здоров’я населення, а особливо дітей і підлітків. Майже 90 % школярів мають відхилення у здоров’ї, понад 50 відсотків – незадовільну фізичну підготовку. Зміцнення та збереження здоров’я дітей, підвищення рівня їх фізичної підготовленості є найактуальнішими з головних завдань, які гостро стоять перед українським суспільством.

Для вирішення цього складного і важливого завдання, перш за все, необхідно привести спосіб життя людей у відповідність із закономірностями їх росту і розвитку, розробити ефективні засоби впливу на організм, запровадити раціональний режим праці і відпочинку.

Саме в цьому віці рухова підготовленість є одним із основних чинників, які визначають рівень фізичного розвитку та стану здоров’я дітей (В.К. Бальсевич, В.А. Запорожанов, 1987). Реалізація необхідного рівня рухової підготовленості дітей є основою нормального розвитку організму, стимулювання його адаптованих організмів.

Відомо, що однією з причин відхилення у фізичному розвитку та стані здоров’я дітей є недостатня рухова активність, обсяг якої з кожним роком зменшується. Мало уваги руховому режиму дітей приділяють батьки та близькі люди, які їх оточують. Тому важливо своєчасно сформувати у дітей потребу у систематичній фізичній рухливості. Найбільш сприятливим для цього є молодший шкільний вік, який нарощує фундамент, закладений у старшому дошкільному віці. На даний час цю проблему вирішують лише навчальні заклади, які забезпечені кадрами та матеріальною базою, де є необхідні умови для повноцінного фізичного виховання.

Проблема фізичного виховання особистості така ж давня, як і питання виховання взагалі. Передісторія фізичної культури заглиблюється в той період, коли вся, без винятку, фізична і розумова діяльність людини обмежувалася безпосереднім забезпеченням умов її існування. Основні засоби для існування первісної людини давали полювання, збиральництво, а також рибальство. Значення кожного із цих занять змінювалося залежно від навколишнього середовища, фізичного та розумового розвитку первісних людей. Особливостей їх життєдіяльності.

Протягом тисячоліть відбувалися значні зміни в природних умовах, внаслідок яких виникали, розвивалися і припиняли своє існування різні спільноти людей. На етапі зародження родового ладу (9-8 тис.до.н.е) відбувалася еволюція людей, удосконалювалася будова їхнього тіла, розумові здібності. Велику роль у розвитку первісних людей відігравали елементи фізичного виховання.

Виникненню первісних форм фізичної культури притаманне бажання людини брати участь в ігровій діяльності, яка обов’язково супроводжується руховою активністю. На різних стадіях розвитку культури, рухливі ігри і фізичні вправи виступають як невід’ємні органічні складові магічних і культових дійств, якими супроводжуються практично всі, без винятку, значимі для тогочасного суспільства події.

Відомо, що у східних слов’ян високо цінувалося рухова діяльність (археологічні розкопки доносять нам нині давні свідчення про перші рухливі ігри – “руханки”, “бігунки”, “ходунки”). Все це підтверджує, що наші давні предки з турбувалися про фізичний розвиток своїх дітей, виховання у них рухових якостей за допомогою рухливих ігор. В цих іграх, хороводах, танцях віддзеркалюються традиції нашого народу, особливості його культури та побуту, водночас – турбота про здоров’я підростаючого покоління. Могутнім засобом виховання у перші роки життя дитини завжди були рухливі ігри, забави із ходьбою, бігом, зі стрибками, киданням і ловінням предметів тощо.

Видатний чеський педагог Ян Амос Коменський високо оцінював роль ігор. Він стверджував, що ігри необхідні для вирішення оздоровчих, навчальних і виховних завдань.

Підкреслюючи велике значення правильного управління іграми зі сторони старших, Ян Амос Коменський говорив, що при збереженні необхідних умов гра повинна розвивати здоров’я, або бути відпочинком для розуму. Згідно його порад слід використовувати народні ігри. Ігри повинні відповідати віку. Прикрасою гри Ян Амос Коменський вважав «рухливість тіла», життєрадісність, збереження правил, досягнення успіху. В іграх він осуджував в’ялість, крик, недоброзичливі відносини між гравцями.

Епіфаній Славинецький в своєму оригінальному педагогічному витворі «Гражданство обычаев детских» звернув увагу на те, що заняття іграми повинні зміцнювати здоров’я і розвивати фізичні сили дітей. Він звертав увагу на те, що, граючи чесно, необхідно виховувати розсудливість, стриманість, безкорисливість. Гравці повинні проявляти настирливість, привчатися до сучасних дій, поважати більш слабких гравців.

Швейцарський педагог Йоган Генріх Песталоцці вважав, що у вільний від навчання час, ігри можуть служити розумною розвагою. В іграх, вказував автор, краще всього пізнається характер та нахили дитини. Високо оцінював рухливі ігри, які викликають у дітей позитивні емоції, ігри, в яких діти почували себе не вимушено і у повній мірі виявляли своє внутрішнє «Я».

К.І. Грум – пропагував ідею використання рухливих ігор для досягнення гігієнічних, виховних та навчальних завдань в їх взаємодії. Він давав методичний аналіз гри як засобу фізичного виховання, та рекомендував виробляти у дітей різні уміння в рухливих іграх, які будуть допомагати у навчанні складних рухів.

Зберігають своє значення думки К.Д. Ушинського з питань застосування народних рухливих ігор, а також ігор із образними сюжетами на заняттях із школярами молодшого шкільного віку.

Наукові дослідження в галузі педагогіки і психології виявили найсильніше бажання у дитини – це бажання ігрової діяльності (Л.С. Виготський). Дитина рухається під час гри, вона вкладає в неї свою енергію, виявляє творчість та наполегливість. Національні ігри створюють найкращі умови для формування та удосконалення рухових умінь і навичок, сприяють розвитку тілесних і духовних сил, виховують позитивні риси характеру.

Різноманітні рухливі ігри як засіб виховання дітей високо оцінювались видатними педагогами та психологами. Підкреслюючи педагогічну спрямованість народних ігор, О.П. Усова писала: „У народних іграх немає навіть тіні педагогічної настирливості, і разом з тим усі вони цілком педагогічні.

В. Скуратівський зазначає, що народні ігри відкривають історію свого народу, вчать любити народних героїв, розвивають розумові здібності. „Для багатьох дітлахів такі забави були не тільки формою дозвілля, але й своєрідною школою, де засвоювалися перші абетки науки. Адже далеко не всім щастило відвідувати парафіяльні чотирикласними”.

У двотомній праці “Керівництво до фізичної освіти дітей шкільного віку” (1888-1901) російський вчений П.Ф. Лесгафт розробив оригінальну систему фізичного виховання. При цьому педагог акцентував увагу на потребі введення фізичного виховання і в навчально виховних установах, розглядаючи його у єдності з розумовим вихованням.

У праці “Сімейне виховання дитини і його значення” (1885-1890 рр.) П.Ф. Лесгафт висловлює думку про те, що майбутня людина формується з перших днів життя і на розвиток дитини безпосередньо впливає рухова активність. Зіпсованість дитини – результат не природжених якостей, а педагогічних помилок, які готують дитині “гірке майбутнє”.

П.Ф. Лесгафт визнавав, що рухлива гра одна з важливих засобів фізичного виховання. Вчений вказував, що в процесі гри дитина вчиться справлятися з труднощами. Методика організації гри, розроблена педагогом, діє і в теперішній час.

Насамперед, у ній передбачені такі вимоги:

- гра повинна вирішувати певне завдання;

- у проведенні ігор варто дотримуватись систематичності та послідовності;

- організаційна діяльність педагогів чи батьків повинна бути спрямована на підвищення активності і самостійності учасників гри.

Ідея гармонійного розвитку особистості, розвинута П.Ф.Лесгафтом, імпонувала видатному українському педагогу С.Ф. Русовій. Дослідниця у свій час неодноразово підкреслювала ґрунтовність системи фізичного виховання російського вченого.

Ідеї П. Лесгафта покладені в основу концепції фізичного виховання С. Русової. Заслуговують на увагу думки вченої щодо дитячих рухливих ігор та основні методичні принципи їх проведення. Педагог вважала гру своєрідним універсальним виховним засобом, який сприяє розвитку не тільки фізичних, але й кращих моральних якостей, розумових та творчих здібностей. С. Русова підтримує думку П. Лесгафта про доцільність поєднання фізичного розвитку і праці “Для соціального виховання дитини найкращий засіб – то дитяча гра і спільна праця”. У численних працях з проблем дошкільного виховання, практичних порадах С. Русова пропонувала ігри, гімнастичні забави, руханки з піснями й танцями, конкретні види праці.

Упродовж віків український народ створив культурно-світоглядні цінності, в яких фізична досконалість посідала важливе місце разом з духовними, моральними та психічними якостями людини.

У педагогічній концепції А.С. Макаренка чільне місце займають питання фізичного й естетичного виховання дітей. У визначенні завдань школи вчений виходив із позиції про необхідність виховання здорового покоління, здатного свідомо, енергійно та успішно брати участь у становленні нового суспільства.

У педагогічній практиці вченого широко використовувалися такі засоби фізичного виховання як прогулянки, ігри, гімнастика, спорт, праця. Значне місце фізичне виховання займає у розробленій А.С. Макаренком системі сімейного виховання. Численні праці вченого з питань сімейного та суспільного виховання дали початок для теперішньої розробки і практичного втілення ідеї взаємодії сім’ї та школи із застосуванням засобів фізичного виховання (рухливих ігор).

Однією із форм фізичного виховання дітей в сім’ї є ігри. А.С. Макаренко великого значення надавав іграм, зокрема, рухливим. Вчений вважав, що потрібно задовольнити бажання дитини гратися, і не просто погратися, а необхідно заповнити грою все його життя.

Результати наукових досліджень та публікацій (А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та ін) про виховні можливості гри свідчать, що у дитячому віці – це праця, в якій діти зростають, набуваючи необхідних умінь, та навичок. Через гру можна виховати у дитини ті властивості характеру і поведінки, які потрібні дорослій людині. Саме у грі проявляються здібності і нахили дитини. Вони несуть у собі цінне та позитивне, що накопичив народ за свою багатовікову історію.

На думку В.О. Сухомлинського, „Гра – це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається живлючий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що засвічує вогник допитливості”.

Гра – предмет дослідження багатьох наук: філософії, педагогіки, психології, етнографії, культурології, біології тощо. Наукові праці Л. Виготського, С. Рубінштейна, В. Сухомлинського, та ін. свідчать про те, що гра в історії суспільства і в житті людини – явище соціальне.

В.О. Сухомлинський зазначав, що дитяча радість є могутнім стимулом формування естетичних, моральних та фізичних якостей людини. “Турбота про здоров’я – це найважливіша мета вихователя. Від життєдіяльності, бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра у їх сили”.

У педагогічній теорії В.О. Сухомлинського значне місце посідає проблема фізичного виховання, охорони здоров’я дітей. Вчений був активним пропагандистом засобів фізичного виховання та зміцнення здоров’я, запозичених з народної педагогіки: рухливі ігри, ходіння влітку босоніж, купання у відкритих водоймах, фізична праця і спання на свіжому повітрі, правильний режим харчування. Педагог багато уваги приділяв конкретним питанням фізичного виховання дітей, розглядаючи його як невід’ємну складову всебічного розвитку особистості.

У дослідженнях багатьох учених відзначається, що рухливі ігри – це природна біологічна необхідність, ступінь задоволення якої багато в чому визначає структурний та функціональний розвиток організму дітей. Адже правильно організована рухова активність в дитинстві створює передумови для нормальної життєдіяльності організму людини в дорослому віці. Вона виконує роль регулятора росту молодого організму, є необхідною умовою для становлення та удосконалення дитини як біологічної істоти і соціального суб’єкта (В.К. Бальсевич, 1987; Г.П. Апанасенко, 1989, В.П.Войтенко, 1991; Е.С. Вільчковський, 1998).

Рухова діяльність – це один із основних стимулів розвитку структур і функцій дитячого організму та розвитку резервних механізмів фізіологічних систем. Рухи в значній мірі впливають на стан здоров’я і працездатність дітей молодшого шкільного віку.

Талановитий вчений, дитячий лікар і педагог Е.А. Покровський наголошував про необхідність спеціального вивчення рухливих ігор як окремої галузі знань. Він виступав за широке використання їх у практиці фізичного виховання дітей і стверджував, що вони безпосередньо впливають на розвиток організму людини і можуть служити підготовкою до життя. Вчений надавав великого значення фізичному вихованню дітей саме молодшого шкільного віку, його впливу на розумовий розвиток.

Вислови педагога-демократа Н.Ф. Бунакова з питань творчого створення нових рухливих ігор були не тільки передовими для його часу, але й зберігали свою цінність і для нас.

Рухливі ігри, за думкою Н.Ф. Бунакова, є педагогічними матеріалами. На основі спостережень за самостійними заняттями дітей можливо, вибравши ту чи іншу гру, побачити, чи повністю вона відповідає педагогічним завданням. При необхідності таку гру, взяту із життя, слід змінити, доповнити або скоротити, творчо створити нову, більш досконалішу.

Вислови педагога-демократа Н.Ф. Бунакова з питань творчого створення нових рухливих ігор були не тільки передовими для його часу, але й зберігали свою цінність і для нас.

Рухливі ігри, за думкою Н.Ф. Бунакова, є педагогічними матеріалами. На основі спостережень за самостійними заняттями дітей можливо, вибравши ту чи іншу гру, побачити, чи повністю вона відповідає педагогічним завданням. При необхідності таку гру, взяту із життя, слід змінити, доповнити або скоротити, творчо створити нову, більш досконалішу.

Отже, поняття „гра” – дуже широке і багатогранне, тому існує чимало підходів, до його визначення. Узагальнюючи думки видатних науковців, погляди сучасних спеціалістів, можна констатувати, що гра розглядається як певна діяльність дитини, спрямована на задоволення її інтересів та потреб, а також – на ефективність фізичного розвитку та розвитку всебічно розвиненої особистості.

Питання про роль гри, зокрема рухливої, як виду і методу навчання, розкриті у багатьох працях педагогів: Л.В. Артемової (3), Р.С. Буне (8), та ін.

У педагогіці гра розглядається як історично сформоване соціальне явище, особливий вид діяльності людини, де творчо прямо або посередньо відбиваються явища навколишньої дійсності (праця і побут людей, імітація рухів тварин та ін.). Ігри, у яких яскраво виявлена роль рухів, носять загальне умовне найменування «рухливих ігор».

Рухливі ігри – складна рухова, емоційно забарвлена діяльність. Зумовлена точно встановленими правилами, які допомагають виявити її кінцевий підсумок або кількісний результат.

Це один із важливих засобів всебічного виховання дітей молодшого шкільного віку. Характерна особливість їх – комплексність впливу на організм і на всі сторони особистості дитини. У грі одночасно здійснюється фізичне, розумове, моральне, естетичне і трудове виховання.

Активна рухова діяльність рухового характеру і позитивні емоції, викликані нею, підсилюють усі фізіологічні процеси в організмі, поліпшують роботу усіх органів і систем.

Несподівані ситуації, що виникли під час гри, привчають дітей доцільно використовувати набуті рухові навички і уміння.

У рухливих іграх створюються найсприятливіші умови для виховання фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності, гнучкості). Наприклад, для того щоб втекти від ведучого, потрібно виявити спритність, а рятуючись від нього, бігти якомога швидше. Діти, захоплені змістом гри, можуть виконувати одні і ті ж рухи з інтересом і до того ж багато разів, не помічаючи втоми. А це врешті решт сприяє розвитку витривалості.

Під час гри діти діють відповідно до правил-вимог, які обов’язкові для всіх учасників. Правила регулюють поведінку гравців і сприяють виробленню таких якостей, як взаємодопомога, колективізм, чесність, дисциплінованість. Разом з тим потреба виконувати правила, а також переборювати перешкоди, неминучі під час гри, сприяє вихованню вольових якостей – витримки, сміливості, рішучості.

В іграх виховується любов до праці. Підготовка місць для проведення ігор, роздавання і прибирання спортивного обладнання, або нескладний його ремонт, ускладнення правил гри, введення нових перешкод – усе це готує дітей до праці та ін. видів діяльності.

В іграх дитині доводиться самій вирішувати, як діяти, щоб досягти певної мети. Швидка і часом несподівана зміна умов змушує дітей шукати усе нові і нові шляхи вирішення завдань, які постають перед ними. Саме це сприяє розвитку самостійності, активності, ініціативи, творчості та кмітливості (10,17,21,28).

Деякі ігри допомагають дитині розширювати та поглиблювати свої уявлення про навколишню дійсність. Виконуючи різні ролі, зображуючи різноманітні дії, діти на практиці використовують свої знання про поведінку тварин, птахів та комах, про явища природи, про засоби пересування, про сучасну техніку („Кіт та миші”, „Гуси-гуси”, „Естафета на лижах”).

При правильній організації гри діти набувають навичок культурної поведінки, у них формуються поняття про взаємини людей і почуття високої відповідальності за свої вчинки. Гра є також одним з найкращих засобів відпочинку, тобто виконує основні завдання рекреації.

Результати наукових досліджень, досвід роботи та особисті спостереження стверджують що рухливі ігри мають оздоровче, освітнє та виховне значення.

Оздоровче значення ігор полягає в тому, що вони спрямовані на зміцнення та збереження здоров’я дитини, профілактику найбільш розповсюджених захворювань, а також:

· сприяють гармонійному розвитку організму школяра;

· формують правильну поставу;

· загартовують організм;

· підвищують працездатність та опірність до впливу зовнішніх негативів.

Великий оздоровчий ефект має проведення рухливих ігор на свіжому повітрі незалежно від пори року. Це зміцнює мускулатуру, покращує діяльність дихальної, серцево-судинної системи, збільшує рухливість суглобів і міцність зв'язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань.

Більшість шкіл не мають спортивних залів (особливо - сільських). Вихід тільки один: влітку і взимку, на весні і восени проводити уроки фізичної культури на свіжому повітрі. При цьому всі учні і вчитель повинні бути одягненні в спортивній формі. При зміні погоди відповідно змінюється одяг, який повинен забезпечити вільність рухів, надійно запобігати охолодженню і перегріванню.

Одяг учнів при плюсовій температурі має бути такий: футболка або майка, спортивний костюм чи шорти, шкарпетки, кросівки або кеди. У вітряну погоду можна одягнути спеціальну куртку (вітрівку), пов’язку на голову або тоненьку шапочку.

Одяг при низькій температурі: футболка з довгим рукавом, теплий трикотажний спортивний костюм, шерстяні шкарпетки, кросівки, куртка, шапка і рукавиці.

Тобто, учасники та керівники гри повинні уважно підходити до підбору ігор, місця їх проведення, згідно природних та кліматичних умов.

Освітнє значення ігор дуже різноманітне. Систематичне їх застосування значно розширює рухливі можливості дітей, забезпечує повноцінне засвоєння життєво важливих рухів – стрибків, бігу, метання та ін. В ігрових умовах ці рухи удосконалюються і перетворюються в навички, що дає можливість виконувати рухові дії, незважаючи на зміну оточуючого середовища. Одночасно вдосконалюються сприймання і реагування – важливі завдання в повсякденному житті, розвивається вміння аналізувати і приймати правильне рішення, що позитивно впливає на формування розумових процесів.

Гра моделює багато видів спортивної діяльності, дає простір для розвитку основних природних рухів, а тому і є ефективним засобом засвоєння таких розділів шкільної програми, як легка атлетика, лижі, плавання, спортивні ігри.

Отже, освітнє значення ігор полягає в тому, що вони:

· формують рухові уміння і навички із бігу, стрибків, метання;

· розвивають фізичні основні фізичні якості (силу, швидкість, спритність, витривалість, гнучкість);

· дають основи знань з фізичної культури і спорту, валеології, народознавства, історії рідного краю.

Під час проведення рухливих ігор учні повторюють, закріплюють, удосконалюють рухові уміння і навички, розвивають фізичні якості.

Отже, правильно методично побудований урок із застосуванням ігор і естафет дає можливість з великою ефективністю розв’язувати навчальні завдання.

Виховне значення ігор пов’язане з характером рухової діяльності, яка проходить у змінних умовах і при активній співдружності гравців. Зміст гри – це боротьба з перешкодами, які постійно виникають. За таких умов правильне керівництво поведінкою гравців сприяє вихованню моральних та вольових якостей. Серед них найактивніше формуються колективізм, дисциплінованість, організованість, ініціативність, рішучість, сміливість, наполегливість.

Не менш важливим є виховання любові до рідного краю. Для цього використовують українські народні ігри, обряди та забави, які передають традиції нашого народу.

Слід відмітити, що усі рухливі ігри прививають любов до щоденних і систематичних занять фізичними вправами, бажання займатися фізичною культурою.

Ігри привчають долати психічні і фізичні навантаження, створюють у дітей бадьорий настрій.

У своїй праці «Серце віддаю дітям» - Сухомлинський сказав, що у «грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі особливості» (38).

Слід зауважити, що рухливі ігри мають свої недоліки, на які необхідно звертати особливу увагу. Основний з них - обмеженні можливості регулювання навантаження. Це відповідальна справа, адже тривалість гри та навантаження учнів у кожному конкретному випадку визначають залежно від завдань гри, місця проведення та підготовленості школярів.

Позитивні сторони рухливих ігор:

· велика емоційність;

· відносна самостійність у вирішенні поставлених завдань;

· максимально розкриваються функціональні і психічні сили учнів.

Отже, рухлива гра є необхідним засобом не лише фізичного виховання, а й морального, естетичного, трудового та розумового.

Аналіз психолого-педагогічної літератури переконливо свідчить, що теоретичні засади досліджуваного феномена обґрунтовані як народною, так і науковою педагогікою з використанням передового європейського і національного педагогічного досвіду. І саме система шкільної освіти передбачає використання у навчальному і виховному процесах широких форм і засобів впливу на гармонійний розвиток особистості, серед яких важливе місце відводиться рухливим іграм.

1.2Класифікація рухливих ігор молодших школярів та їх призначення

Затверджена наказом Президента України Цільова комплексна програма “Фізичне виховання – здоров’я нації” (1998) спрямована на подальше залучення всіх вікових груп до занять фізичними вправами та рухливими іграми.

Проблема рухової активності дітей 7-9 років цікавила і цікавить сьогодні

вчених різноманітних галузей, вчителів-практиків, вчених-гігієністів (Е.С. Вільчковський, Н.Ф. Денисенко, Н.А. Кот, Р.З. Поташнюк), педагогів (В.В. Горіневський, П.П. Лесгафт, А.С. Макаренко, А.В. Онопрієнко, М. Страхова, О.В. Сухомлинський, К.Д. Ушинський, Л.І. Шевченко).

У сучасних наукових дослідженнях розкриваються анатомо-фізіологічні, гігієнічні, психолого-педагогічні та соціальні основи всебічного розвитку різних вікових категорій, в тому числі і молодших школярів. Основною тенденцією досліджень останніх років є акцент на поєднанні необхідності зміцнення здоров’я дітей, їх фізичного розвитку в умовах сьогодення з багатим досвідом народних рухливих ігор в минулому (А.Я. Вольчинський, А.В. Цьось) та запровадженням інновацій і новітніх технологій на сучасному етапі (О.Д. Дубогай, Р.З. Поташнюк).

Всі педагогічні завдання (виховні, оздоровчі та освітні), які вирішуються під час проведення рухливих ігор, визначаються вимогами подальшого підвищення рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку і функціональних можливостей їх організму. Цього досягається цілеспрямованим добором рухливих ігор.

Особливе місце у цьому аспекті займають рухливі ігри, передбаченні шкільною програмою навчання у школі, зокрема, у молодших класах, які використовують на уроках та в позаурочний час. Це сприяє розширенню рухової активності школярів, підвищенню рівня їхньої фізичної підготовки, розвитку організму в цілому. Регулярні заняття та уроки із застосуванням різноманітних ігор готують дітей до посилених розумових та моральних навантажень. Тому слід уважно підходити до підбору ігор та місця застосування у навчально-виховному процесі.

Наукові дослідження розкривають поділ ігор на певні види та групи, залежно від їх ознак, часу і місця застосування в режимі дня молодших школярів.

Виділяють дві основні групи ігор – некомандні і командні. Крім того, є ще невелика група ігор проміжного характеру. Некомандні ігри поділяються на ігри з ведучими і без ведучих; а командні – на ігри з одночасною участю усіх гравців або почерговою (естафети). Командні ігри розділяють також за ступенем контакту суперників – безпосереднього (фізична боротьба) або ж тільки опосередкованого (умовами) гри.

В основу детальнішої класифікації ігор покладено рухові дії. Розрізняють ігри імітаційні (з наслідувальними діями), з перебіганням, подоланням перешкод, з м’ячем, палицями та іншими предметами, орієнтувальні (за слуховим та зоровим сигналом) та інші. Досить складні ігри на місцевості, для проведення яких необхідна спеціальна підготовка. Дедалі частіше використовуються різноманітні підготовчі (спрощені) ігри. Вони дають дітям змогу швидше ознайомитися із основним змістом таких спортивних ігор як, баскетбол, волейбол, теніс, футбол, та інше.

Педагогічна класифікація колективних рухливих ігор

Рухливі ігри розподіляються:

1. За ступенями складності їх змісту, від самих простих до більш складних.

2. За віком дітей із урахуванням вікових особливостей (ігри для дітей 6-9 років, 10-12, 13-15). За цими ознаками підбираються рухливі ігри в шкільній програмі.

3. За видами рухів, які переважно входять у гру (ігри з елементами загально розвиваючих вправ, ігри з бігом, ігри з метанням, ігри із стрибкам