Скачать

Лексико-семантична структура бажальних речень на матеріалі творів Лесі Українки

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Кафедра української мови

Курсова робота

Лексико-семантична структура бажальних (оптативних) речень на матеріалі творів Лесі Українки

ЗМІСТ

Вступ

1. Бажальність як категорія суб`єктивної модальності

1.1 Модальність речення та обґрунтування диференціації модального значення

1.2 Становлення вчення про значення оптатива

1.3 Категорія оптативу як семантичний інваріант суб`єктивної модальності

1.4 Питання визначення категорій бажальності та оптативності

1.5 Диференціація семантики бажальності

2. Реалізація семантики бажальності у синтаксисі творів Лесі Українки

2.1 Вираження бажальної модальності за допомогою модальних дієслів

2.2 Вираження бажальної модальності за допомогою модальних часток

2.3 Вираження бажальної модальності за допомогою модальних слів

2.4 Вираження бажальної модальності за допомогою інфінітиву

2.5 Вираження бажальної модальності в еліптичних реченнях

2.6 Вираження бажальної модальності через риторичне запитання

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Сучасна лінгвістика характеризується тенденцією до розгляду синтаксичних явищ не тільки в аспекті формальної структури, але й у плані вивчення їх функціонально-семантичної організації на комунікативно-прагматичному рівні.

Лінгвістична категорія модальності є одним з найбільш актуальних питань синтаксису. Проте досі немає єдиного погляду на сутність цієї категорії. У процесі становлення перебуває і класифікація речень за модальним принципом та диференціація модальних значень.

Мовознавці давно помітили, що зміст ”відношення мовця до висловленого” може поєднувати репрезентацію певної картини світу як ірреальної (бажаної) із виявом власних ціннісних орієнтирів мовця, до того ж часто у супроводі з емоційним значенням. До кола модальних відношень оцінку зараховують Ш. Баллі, О. М. Вольф, Т. В. Шмельова, Н. Ю. Шведова та ін. До числа суб’єктивно-модальних долучають також й емоційні, експресивні значення (Н. Ю. Шведова).

Актуальність даного дослідження зумовлена визнанням антропоцентризму універсальним мовним явищем, пов’язаним із суб’єктивністю мови, а також потребами вдосконалення комплексного аналізу синтаксичної природи речення як багатоаспектної одиниці на формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному та комунікативно-функціональному рівнях. У зв᾿язку з цим проблема спеціального дослідження суб’єктивно-модальних значень набуває особливої значущості і вивчення модальності як провідної категорії предикативності стає одним з кардинальних питань сучасної синтаксичної теорії.

Предметом дослідження є суб᾿єктно-модальна категорія бажальності і засоби її вираження у синтаксичних конструкціях.

Об`єкт дослідження – синтаксичні конструкції з модальним значенням бажальності, представлені бажальними реченнями у творчості Лесі Українки. Слід зазначити, що поетичний синтаксис – підкорений загальним законам сенсу, поетичній логіці, органічно вплітається у цілість поетичних структур, сприяє єдності форми і змісту. Митець має право на відхилення від усталених норм, тому і поетичний синтаксис дає широку варіантність засобів висловлювання, які не адекватні традиційним нормам. Так, досліджуючи бажальну модальність на матеріалі поезій Лесі Українки, ми окреслимо не найпоширеніші способи вираження цієї суб`єктно-модальної категорії, а ті з цих способів, що властиві саме даному авторові.

Мета роботи – з’ясування сутності категорії бажальності як суб’єктивно-модального значення й виявлення засобів її вираження в синтаксичних конструкціях української мови.

Для досягнення цієї мети визначено такі завдання:

1) розкрити сутність бажальності як суб’єктивно-модального значення;

2) виявити й описати основні засоби вираження бажальності;

4) систематизувати й описати семантичні різновиди оптативного значення;

5) з’ясувати роль мовних засобів різної природи у формуванні окремих бажальних значень.

Методологічну основу дослідження становить розуміння мови як дихотомічного явища – знакової системи й соціального феномена, тобто як мови й мовлення.

Основні методи дослідження: теоретичний аналіз літератури; критичний аналіз досліджень з даної проблеми; системний аналіз; метод типологічного зіставлення.

Структура роботи. Дана курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури. У вступі визначаються об'єкт та предмет дослідження, мета, основні методи, практичне значення та структура роботи.

У першому розділі розглянуто поняття модальності та зокрема – бажальної модальності, розрізнено категорії банальності, оптативу, дезідеративу, окреслено основні засоби вираження модальності в реченні.

У другому розділі розглянуто способи вираження бажальної модальності у поезіях Лесі Українки з огляду на специфічність поетичного матеріалу.

1. БАЖАЛЬНІСТЬ ЯК КАТЕГОРІЯ СУБ᾿ЄКТИВНОЇ

МОДАЛЬНОСТІ

1.1 Модальність речення та обґрунтування диференціації модального

значення

Категорію модальності сучасні дослідники розглядають то як власне синтаксичну категорію (Н.Ю. Шведова), то як логічну категорію (С.М. Амеліна), то як логіко-семантичну категорію (Г.В. Колшанський), то як логіко-граматичну категорію (В.З. Панфілов), то як функціонально-семантичну категорію (В.М. Ярцева). Широкий погляд на категорію модальності висловили В.В. Виноградов, Н.Ю. Шведова, Г.О. Золотова. Найновішими досягненнями у вивченні даної категорії вважаємо дослідження Н.Д. Арутюнової, Г.П. Нємця, І.Р. Вихованця, Б.В. Хричикова, В.Д. Шинкарука та ін.

Модальність – явище багатоаспектне і може розглядатись у різноманітних планах, які доповнюють один одного. Це явище міжрівневе (лексичного, морфологічного та синтаксичного рівнів). На лексичному рівні це одиниці, які об’єднуються в одну групу за родовим поняттям модальне значення (вставні компоненти, модальні модифікатори у присудках, прислівники, предикативи).

На морфолого-синтаксичному рівні виділяються такі поняття, як модальність речення та засоби її вираження, модальна рамка речення, модальність висловлення, вирізняється проблема співвідношення об’єктивної та суб’єктивної модальності речення, активну участь у передачі якої беруть суб’єктивно-модальні форми (вставні слова, вигуки, частки а також інші засоби, порядок слів, повтори, інтонація). Комплексний підхід з урахуванням формально-синтаксичних, семантико-синтаксичних та функціонально-комунікативних параметрів речення як основної одиниці синтаксису уможливив висвітлення по-новому проблеми об’єктивної та суб’єктивної модальності.

В реченні виділяють об`єктивну та суб`єктивну константу. Об`єктивна константа (пропозиція повідомлення) завжди наявна у реченні, вона виражає відношення повідомлюваного до дійсності. Суб`єктивна ж константа (або пропозиційна настанова повідомлення) може бути наявною не завжди. Вона виражає відношення мовця до змісту повідомлюваного.

Відповідно до цього виділяють категорії об`єктивної (співвідноситься з пропозицією) та суб`єктивної (співвідноситься з про позиційною настановою) модальності.

Об`єктивна модальність оперує категоріями реальності та ірреальності. Суб`єктивна – гіпотетичності, переповідності, необхідності, можливості, бажальності тощо.

Суб’єктивна (персуазивна) модальність пов’язується з поняттям ставлення мовця до повідомлюваного і виражається на рівні логіко-граматичного членування речення, оскільки оцінка міри достовірності з точки зору суб’єкта думки отримує своє формально-граматичне вираження. Суб’єктивно-модальні форми (вставні та вставлені компоненти, частки і вигуки) мають кожна свою специфіку у передачі суб’єктивно-модальних значень, конкретизуючи загальне поняття “ставлення мовця до повідомлюваного”.

Проте сфера модальних значень не обмежується діапазоном “об’єктивність — суб’єктивність”. Модальність виявляється і в здатності граматикалізованого поняття реальності або ірреальності формувати комунікативний процес та реалізувати подібним чином інтенцію мовця.

Серед засобів реалізації модального значення можна виділити такі:

- форми способу дієслова;

- модальні дієслова, прикметники, прислівники;

- інфінітив як єдиний головний член односкладного речення;

- модальні слова і частки;

- порядок слів;

- використання особливих конструкцій;

- інтонаційні засоби.

1.2 Становлення вчення про значення оптатива

У мовознавчій традиції виробився поділ речень за такими принципами: 1) за метою висловлювання; 2) за складом головних членів; 3) за наявністю головних членів; 4) за наявністю другорядних членів.

Комунікативно-зорієнтований принцип поділу речень за метою висловлювання був сформульований пізніше. Спочатку йшлося про поділ речень за інтонацією, різницею у спрямованості, за функцією. У «Курсі сучасної української літературної мови» за ред. Булаховського виділялося три типи речень – розповідні, питальні, окличні. Потім було встановлено, що окличні речення базуються на іншому принципі класифікації – на емоційно- експресивному і що таке забарвлення можуть набувати попередні типи речень – розповідні і питальні. Тому окличні речення виведені в окремий тип. Замість них до розповідних і питальних були додані спонукальні. У працях 50–70-х років уже фігурують такі типи речень за метою висловлювання, як розповідні, питальні і спонукальні. Виділення трьох типів речень ще недостатнє: не враховані бажальні (оптативні) реченя. Чотири типи речень – розповідні, питальні, спонукальні й отпативні – не змішуються так, як окличні речення, але вони виділені, як показує В.А. Бєлошапкова, на основі різних критеріїв: розповідні, спонукальні й отпативні речення розрізняються за модальним принципом, питальні – на основі існування особливої форми думки – питання. В українському мовознавстві висловлювалися і такі погляди, як у чеських дослідників, що всі ці типи речень виділяються за модальним принципом.

Більш детально розглянемо історію виділення саме оптатив них речень.

Питання визначення статусу речень, що виражають оптативну модальність, інакше оптативних речень, знайшло відображення в розробці класифікації речень за модальною кваліфікацією, в основі якої лежить диференціація синтаксичних конструкцій за типами модальних значень. Було помічено, що категорія способу – взагалі не єдиний засіб вираження модальності. У роботах таких учених, як Ш. Баллі, О.В. Бондарко, В.В. Виноградов, І.Р. Вихованець, О. Єсперсен, Н.Ю. Шведова, В.Д. Шинкарук, визнано, що модальні значення виражаються не тільки морфологічними засобами (формами дієслівних способів), а й синтаксичними (формами речень), лексичними, а також інтонацією. Синтаксичний підхід до вивчення модальності дозволив розробити класифікацію модальних різновидів речення, згідно з якою відмінностям у модальній семантиці відповідають структурні моделі речення.

На виділення речень із значенням бажальності одними з перших звернули увагу О.М. Пєшковський, О.О. Шахматов. Із посиленням інтересу до сематико-синтаксичного рівня організації синтаксичних одиниць (починаючи з 70-х років XX ст.) усе більшої ваги набирає питання визначення модального плану речення, із чим пов’язано виокремлення серед модальних типів речення суто оптативних. Оптативні речення визнано багатьма українськими вченими як речення, що виражають модальність бажальності (І.Р. Вихованець, Н.В. Гуйванюк, А.П. Загнітко, М.Ф. Кобилянська, І.І. Слинько, К.Ф. Шульжук). Відомі спеціальні дослідження, які торкаються питань визначення місця оптативних речень серед синтаксичних конструкцій із модальним значенням бажальності (О.В. Алтабаєва), відокремлення оптативних речень від спонукальних (Т.І. Распопова).

1.3 Категорія оптативу як семантичний інваріант суб`єктивної

модальності

Оптатив є складним лінгвістичним явищем, виникнення якого в мовній системі пов’язане з потребою оформлення одного з видів модальних значень, а саме бажального значення. Одні з перших тлумачень оптатива як дієслівного способу, призначеного для вираження бажального значення в граматиках різних мов (здебільшого індоєвропейських), містять роботи Ф.І. Буслаєва, Д.М. Овсянико-Куликовського, О.О. Потебні. Первинне визнання оптатива одним із способів дієслова пов’язане з особливостями історичного розвитку поглядів на модальність і засоби її вираження в мові: зміст модального значення розглядався на синтаксичному рівні, а його вираження – на морфологічному.

Для вираження бажальної модальності в українській мові призначений виокремлений серед дієслівних способів бажальний спосіб. Закріплення терміна бажальний спосіб на означення дієслівного способу, який є головним виразником бажальної модальності, на заміну терміна латиномовного походження оптатив виправдане тим, що в українській мові останній повністю не відбиває граматичної сутності явища. Бажальний спосіб в українській мові виступає в ролі „слабкого” (морфологічно не маркованого) елемента всієї системи способу в цілому, оскільки переважно використовує дієслівні форми, представлені у складі інших способів. Підтвердженням цьому слугують спроби  виокремлення бажального способу як дієслівної форми в системі умовного чи наказового способу (Ф.І. Буслаєв, М.І. Греч, А.П. Грищенко, М.А. Жовтобрюх, В.М. Русанівський), а також виділення умовно-бажального способу як окремої граматичної форми (О.О. Потебня, В.П. Володін).

Висловлення з модальним значенням оптатива, виражаючи об’єктивне значення ірреальності, передають абстраговані від реальної дійсності ситуації, представляючи їх ментальне допущення на заміну реальній дійсності. Позначені відносно більшою роллю суб’єктивного фактора, оптативні висловлення не просто констатують наявність певної ірреальної ситуації, а представляють її в ролі бажаної для суб’єкта мовлення. Мовець не визначає ступінь вірогідності реалізації уявлюваної ситуації, оскільки не актуалізує це питання на момент мовлення. Більш значущим постає факт існування бажаної ситуації в його уявленні. Він співвідносить уявлювану ситуацію з такою, яка б могла задовольнити певні потреби: моральні, фізичні. Таким чином, правомірним є твердження про те, що оптатив являє собою суб’єктивно-модальне значення, суттю якого є уявлювана (ірреальна) ситуація, вірогідність реалізації якої не визначена, однак така реалізація могла б задовольнити потреби мовця, а відтак є бажаною для нього. На мовленнєвому рівні оптатив представлений у вигляді оптативних висловлень, на формально-синтаксичному – оптативних речень.

Отже, в комунікативно-прагматичною функцією оптатива є вираження інтенції мовця щодо реалізації висловленої ситуації.

1.4 Питання визначення категорій бажальності та оптативності

Як було зазначено у попередньому розділі, первинно оптатив – дієслівний спосіб, призначений для вираження бажального значення.

Проте поступове перенесення аспектів вивчення оптатива від розгляду його як дієслівного способу до семантико-синтаксичного вивчення речень із модальним значенням бажальності зумовило нівелювання мовознавцями первинної сутності оптатива, його способового призначення. Це призводить до ототожнення різних понять і явищ.

Оптатив є репрезентантом саме ірреальної банальності у реченнях з бажальною модальністю, реальну ж банальність репрезентує дезідератив.

Тож у подальшій роботі на позначення модальності речення буде вживатись поняття бажальності, а поняття оптативу буде вживатись в тому випадку, коли така модальність реалізується саме даним способом.

1.5 Диференціація семантики бажальності

У розділі 1.4 було сказано про розділення оптативу та дезідеративу.

Слід сказати, що семантичні відмінності цих категорій можна визначити скоріше умовно. Так, і оптатив, і дезідератив репрезентують уявлювану ситуацію, реалізація якої була б бажаною для мовця. Проте в оптативі центром повідомлення є дана ситуація, а бажаність її реалізації для мовця є вторинною інформацією, тоді як дезідератив в першу чергу акцентує на наявності бажання. Можна сказати, що семантична відмінність цих понять у пріоритетності окреслення ситуації чи окреслення бажання. Центральне місце в системі засобів вираження оптативного модального значення посідає морфолого-синтаксичний спосіб, дезідеративне значення частіше ж есплікується за лексичними засобами (модальні дієслова, прикметники).

Бажальність можна розрізняти також за характером бажаної ситуації, можливістю чи неможливістю її здійснення, зверненістю до певного часового плану.

Вивчення семантики бажальних висловлень із урахуванням різноманіття варіантів організації пропозиційного рівня дозволило прослідкувати можливість зверненості уявлюваної ситуації до певного часового плану. Ірреальна ситуація, що становить предмет бажання, може конкретизуватись як зверненість до майбутнього: Нехай побачу я в смутні для мене дні Утіху щирую та усміхи ясні, до минулого, до теперішнього: Ох, як би я тепер хотіла кинуть отрутними словами їм в обличчя, немов гарячим приском!

Крім того, бажання можна розрізняти за можливістю їх реалізації на здійсненні: Квітів, безліч квітів!.. та нездійсненні: Хотіла б я піснею стати.

Також можна розрізняти значення бажальності за зверненістю на себе: Нi, я хочу крiзь сльози сміятись і на зовнішній світ: Хай живуть вони в ніжній красі чарівній.

Можливе також розрізнення за наявністю чи відсутністю суб`єкта, за участі якого може бути реалізоване бажання. Так, у реченні Все, все покинуть, до тебе полинуть такий суб`єкт відсутній, а в реченні Ох, борцi, якби ви знали, що то є безсилi руки! таким суб`єктом є борці.

Отже, розрізнення семантики бажальності відбувається за допомогою контексту.

2. РЕАЛІЗАЦІЯ СЕМАНТИКИ БАЖАЛЬНОСТІ У СИНТАКСИСІ

ТВОРІВ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

У поезіях Лесі Українки ми розглядали смислову специфіку бажальної модальності та засоби її репрезентації.

В першу чергу слід зазначити, що значення бажальності часто виражається дезідеративно, що пояснюється образом ліричного героя – пристрасної і натхненної особистості.

Далі буде розглянуто основні засоби вираження бажальної модальності у поетичному синтаксисі Лесі Українки.

2.1 Вираження бажальної модальності за допомогою модальних дієслів

Модальне дієслово у реченнях з бажальною семантикою вживається в дійсному або умовному способі, що характеризує силу бажання мовця (дійсний спосіб передає бажання більш сильне навіть коли це бажання – нездійсненне, а умовний – бажання іншого характеру, неможливість здійснення яких в найближчому часі або й просто нездійсненність усвідомлюється мовцем).

За допомогою модальних дієслів есплікується дезідеративна банальність.

Модальні дієслова дійсного або умовного способу можуть поєднуватись з інфінітивом дієслова:

Так і хочеться гукнути,

Наче лицар мрій дитячий:

«Хто живий? Зійди на вежу,

Подивися наоколо!..

Так завжди, чи в піснях забути хочу муку,

Чи хто мені стискає дружньо руку…

Нi, я хочу крiзь сльози смiятись,

Серед лиха спiвати пiснi,

Без надiї таки сподiватись,

Жити хочу!

Мріє, колись ти літала орлом надо мною, –

дай мені кила свої, хочу їх мати сама,

хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,

а як прийдеться згинуть за теє – дарма!

Бажаю так скінчити я свій шлях,

Як починала: з співом на устах!

Забуваю і щастя, і горе –

Все наземне, – з’єднатись з тобою

Я жадаю на час, на годину,

Щоб не бачить нічого на світі,

Тільки бачить осяйну долину

І губитись в прозорій блакиті!..

Серце прагне буять на просторi!

Я хочу слухать річ твою урочу

І на своїм чолі твоє сіяння

Почуть бажаю хоч єдину мить.

І мені заспівати хотілось

Лебединую пісню собі.

Хтіла я тебе в серці сховати,

Хотіла б я піснею стати

У сюю хвилину ясну,

Щоб вільно по світі літати,

Щоб вітер розносив луну.

Хотіла б я вийти у чистеє поле,

Припасти лицем до сирої землі

І так заридати, щоб зорі почули,

Щоб люди вжахнулись на сльози мої.

Модальні дієслова можуть поєднуватись також з підрядною частиною (у випадку, коли бажання ліричного героя стосується не власної особи, а навколишнього світу):

Хоч би мене убила блискавиця,

я прагну, прагну, щоб вона злетіла,

щоб хоч на мить чоло те просіяло.

Модальні дієслова можуть презентувати бажання, поєднуючись з іменниками:

Тінь марна я, мене жаль-туга обійма,

Самої смерті прагну, більше вже нічого.

Для інших і доля, і щастя хай буде,

Собі я бажаю не сну, а життя, –

Хто зо сну прокинувсь, хай щастя забуде,

Йому вже до щастя нема вороття!

Бо я прагну від тебе привіта,

Як дощу деревце те зелене.

Посмертного життя не хочу я собі,

Мені про нього гірше ніж байдуже.

2.2 Вираження бажальної модальності за допомогою модальних часток

Частки – один із засобів творення модальності. У текстах Лесі Українки найчастіше фігурують частки хай, нехай. Ці частки, як відомо, слугують також для творення імперативу. використання автором саме цих часток підсилює інтенції ліричного героя.

Хай ми хоч раз заговоримо громом

так, як веснянії хмари!

Для інших і доля, і щастя хай буде,

Собі я бажаю не сну, а життя, –

Хто зо сну прокинувсь, хай щастя забуде,

Йому вже до щастя нема вороття!

Сім струн я торкаю, струна по струні,

Нехай мої струни лунають,

Нехай мої співи літають

По рідній коханій моїй стороні.

І так наш світ повитий горем та журбою,

Нехай ніхто не плаче по мені,

Нехай не засмучу нікого я собою.

Нехай побачу я в смутні для мене дні

Утіху щирую та усміхи ясні.

Хай живуть вони в ніжній красі чарівній, –

я сама їх знайду край дороги.

Ох, нехай же хоч сонця нап᾿ються,

поки ще їх мороз не зборов!

Нехай би скарби всі вона зібрала

Загорися ти, моє серденько,

запалай пожаром.

Коли ношу кривавії квіти,

нехай же недаром!

(У складному реченні підрядна частина, що має бажальну модальність, представлена неповно, і частка нехай приєднується до пропущеного дієслова ношу)

Хай би очі

їм випекло, ті очі безсоромні,

що сміли тут дивитися на муку

того, чийого всі не варт мізинця!

2.3 Вираження бажальної модальності за допомогою модальних слів

Окрім модальних часток, на вираження бажальної модальності вживаються також модальні слова, що позначають вірогідність, невпевненість у можливості реалізації ірреальної ситуації, а відтак замість її констатації ми бачимо надію на її здійснення.

Може, квiти зiйдуть - i настане

Ще й для мене весела весна.

Може б, та щира, гарячая мова

Зломила зиму!

І, може, де кобза найдеться,

Що гучно на струни озветься,

На струни, на співи мої негучні.

І, може, заграє та кобза вільніше,

Ніж тихії струни мої.

2.4 Вираження бажальної модальності за допомогою інфінітиву

Бажальна модальність може реалізуватись також в односкладних інфінітивних реченях:

Все, все покинуть, до тебе полинуть,

Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!

Все, все покинуть, з тобою загинуть,

То було б щастя, мій згублений світе!

Стать над тобою і кликнуть до бою

Злую мару, що тебе забирає,

Взять тебе в бою чи вмерти з тобою,

З нами хай щастя і горе вмирає.

Осяяти землю безщасную треба!

2.5 Вираження бажальної модальності в еліптичних реченнях

Бажальна модальність в еліптичних реченнях може виражатись через вживання іменників, що позначають об᾿єкт бажання, у родовому відмінку:

«Квіток, квіток, як можна більше квітів,

І білого серпанку на обличчя,

Того, що звуть ілюзією…»

«Квітів, безліч квітів!..»

«Ні, пролісків треба мені!..»

У випадку, коли об᾿єктом бажання є не предмет, а певна дія, іменники не вживаються. Так, наприклад, у наступних реченнях об᾿єкт бажання – дія, позначена пропущеним дієсловом руху:

Далі, далі від душного міста!

Далі, все далі!

2.6 Вираження бажальної модальності через риторичне запитання

Оскільки об`єктом аналізу є синтаксис саме поетичний, не слід забувати про такі засоби увиразнення, як риторичні запитання. Окрім акцентування уваги читача на певному предметі, риторичні питання можуть також змальовувати ірреальну ситуації, що була бажаною для автора, проте не була або не може бути здійсненою, з приводу чого автор відчуває негативні емоції жалю, обурення тощо.

Наведемо такі приклади:

Чом я не маю огнистого слова,

Палкого, чому