Скачать

Здійснення права на спадщину

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальні засади спадкування

1.1 Поняття та значення спадкування

1.2 Підстави відкриття спадщини

1.3 Особливості здійснення права спадкування на окремі об'єкти

Розділ 2. Реалізація спадкових прав

2.1 Час та місце відкриття спадщини

2.2 Прийняття та відмова від спадщини

2.3 Охорона спадкового майна

2.4 Поділ спадщини

2.5 Зміна черговості при спадкуванні за законом

2.6 Оформлення права на спадщину

Висновки

Перелік посилань

Додатки

Вступ

Актуальність роботи: знання основ реалізації спадкових прав дозволяє розширити рамки юридичних знань, а це особливо важливо в наш час, коли формується демократичне і логічне законодавство. Вибір теми дослідження зумовлюється зростаючою роллю права приватної власності громадян та порядку її спадкування в умовах становлення ринкової економіки, необхідністю реформування чинного законодавства з питань спадкування як складової частини цивільного законодавства, розробки правового механізму, який належним чином міг би захистити права та законні інтереси громадян, що практично неможливо здійснити без всебічного розгляду правової природи та особливостей спадкових правовідносин. Незважаючи на наявність цілої низки нормативних актів, що регулюють відносини реалізації спадкових прав, законодавство з цього питання і його теоретична база залишаються недостатніми для комплексного та ефективного регулювання зазначених відносин і потребують подальшого вдосконалення.

Об’єкт дослідження: загальні засади спадкування та особливості реалізації спадкових прав за цивільним законодавством України.

Предмет дослідження: специфічні риси реального здійснення права на спадщину.

Мета роботи: поглиблення знань в галузі спадкового права, визначення засад та комплексний аналіз здійснення права на спадщину, правильне застосування норм цивільного права при реалізації спадкових прав в Україні

Завдання роботи: систематизація теоретичних знань про засади спадкування та реалізацію спадкових прав, дослідження цікавих питань, правовий аналіз законодавства, що регулює спадкові відносини

Ступінь наукової розробки: теоретичну базу в галузі спадкування становлять праці російських вчених: Д. І. Мейєра, К. П. Побєдоносцева, І. А. Покровського, В. І. Сінайського, Т. Ф. Шершеневича, радянських вчених – Б. С. Антімонова, М. М. Богуславського, А. М. Нємкова, Л. С. Нікітюка, М. М. Гордона, В. К. Дронікова, О. С. Іоффе, В. А. Рясенцева, В. І. Серебровського, Є. А. Суханова, Ю. К. Толстого, Т. Д. Черіги, Е. Б. Ейдінової, К. Б. Ярошенко, українських сучасних фахівців – І. В. Жилінкової, О. В. Дзери, Н. О. Саніахметової, З. В. Романовської, С. Я. Фурси, О. Є. Харитонова, В. В. Васильченко, Т. П. Коваленко, Є. О. Рябоконя, Є. І. Фурси, В. Ю. Чуйкової, Л. В. Шевчук та ін.

Розділ 1 Загальні засади спадкування

1.1 Поняття та значення спадкування

Інститут спадкування в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України, тісно пов'язаний з усіма іншими видами майнових прав. Після смерті певної особи найчастіше залишається майно, основу якого становлять право власності та інші речові права. Вони є об'єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. Сподкування є одним зі способів набуття майнових прав, що зближує його із зобов'язальним правом. Інститут спадкового права в сучасних правових ситемах та в системі цивільного права нашої країни – це один із найважливіших, оскільки об'єктом спадкування переважно є право власності. Питання про те, що залишається після смерті померлого власника, кому воно має перейти, в якому порядку й обсязі, з найдавніших часів до наших днів залишається в центрі уваги суспільства і держави. (16, с.518 )

Стаття 1216 Цивільного кодексу України дає визначення поняття спадкування. Спадкування – це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Суб'єктами спадкування є спадкодавець та спадкоємець. Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи – громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Не можуть бути спадкодавцями юридичні особи, оскільки у випадку припинення їх діяльності, порядок передачі майна юридичної особи іншим особам або державі регулюється не нормами про спадкування, а спеціальними правилами про ліквідацію чи реорганізацію юридичних осіб.

Спадкоємці – це особи, до яких переходять цивільні права й обов'язки спадкодавця у разі його смерті. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також інші суб'єкти цивільного права (держава, територіальні громади тощо). (12, с.408-409)Фізичні особи можуть спадкувати і за заповітом, і за законом, у той час як інші суб'єкти цивільного права спадкують лише за наявності вказівки про це в заповіті. Щоб бути спадкоємцем, фізична особа має бути живою на час відкриття спадчини. Але закон захищає права дітей, які були зачаті за життя спадкодавця і народилися після його смерті ("постум"). Якщо дитина народилася мертвою, то спадкові правовідносини за її участю не виникають. Всі інші суб'єкти цивільного права можуть бути спадкоємцями лише за заповітом: юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави і інші суб'єкти публічного права (ст. 2 ЦК України).

Спадкування настає в разі смерті фізичної особи або оголошення її померлою у встановленому законом порядку. Права й обов'язки спадкодавця, що входять до складу спадчини, переходять до спадкоємця як єдине ціле. Такий перехід прав і обов'язків називається універсальним правонаступництвом. Від універсального правонаступництва відрізняють правонаступництво сингулярне, при якому до спадкоємця переходить не вся сукупність прав і обов'язків спадкодавця, а лише певні його права або обов'язки.

Розрізняють спадкування трьох видів: 1) за заповітом, в якому виражається воля спадкодавця. Якщо стосовно майна укладений заповіт, то пріорітет надається саме цьому виду спадкування; 2) за законом – відбувається тоді, коли заповіту немає або його визнано недійсним або якщо всі спадкоємці за заповітом відмовилися від спадщини чи померли до відкриття спадщини. Спадкове майно переходить до тих осіб, коло яких вичерпно визначено в законі; 3) за рішенням суду – застосовується в разі "відумерлості спадщини", тобто існування спадщини, яка не була успадкована протягом встановленого законом строку жодною особою. У таких випадках згідно ст. 1277 ЦК суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, і вона переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. При цьому до територіальної громади переходять як майно, так і борги спадкодавця.

Об'єктом спадкових правовідносин є спадкова маса (спадкове майно), тобто цивільні права і обов'язки спадкодавця, що не припиняються смертю певної фізичної особи і здатні переходити в спадщину. Це можуть бути майно чи майнові права (житлові будинки, квартири, дачі, садові будинки, предмети домащного господарства, предмети особистого користування, земельні ділянки, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові суми, цінні папери, пайовий внесок, інше майно споживчого й виробничого призначення), а також немайнові права (авторське право, виключне право на винахід, промисловий зразок, яке ґрунтується на патенті, тощо).(12, с. 410)

Стаття 1219 ЦК України встановлює винятки з принципу загальності переходу спадщини, передбачає, які права та обов'язки не входять до складу спадщини, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця.

Це, зокрема:

1) особисті немайнові права (право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканість, право на донорство, право на недоторканість особистого і сімейного життя, право на повагу гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканість житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художної, наукової і технічної творчості, право на інформацію, право на зміну ім'я тощо, передбачені книгою 2 ЦК України);

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їхніми установчими документами (глава 7 ЦК України);

3) право на відшкодування шкоди у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (ст. 1195-1208 ЦК України);

4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, що передбачені ст.608 ЦК України. (8, с. 270-272 )

Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України (книга 6, ст.1216-1308), а також у нормативних актах, які регулюють діяльність нотаріальних контор.

Конституція України передбачає право спадкування власності громадян. Спадкове право забезпечує родині померлого можливість зберегти та використати його майно, заощадження, чим сприяє підвищенню матеріального добробуту родини померлого, зміцненню власності громадян.

Спадкове право надає можливість кожному громадянинові розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті. "Хоча ж статистика демократичних країн з розвинутою ринковою економікою беззастережно свідчить про небажання більшості громадян скористатися своїм правом на складання заповіту , позбавляючи можливості окремих осіб реалізувати свої спадкові права" (22)

Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи цим зміцненню сім'ї. (17)

1.2 Підстави відкриття спадщини

Підставами відкриття спадщини є смерть фізичної особи або оголошення її такою, що померла (ст. 1220 ЦК України).(18, с. 391)

У ЦК України визначається два різних види юридичних фактів: 1) смерть – це подія, тобто обставина, яка не залежить від волі суб'ектів права; 2) оголошення фізичної особи такою, що померла, рішенням суду, яке ґрунтується на припущенні, що фізична особа (спадкодавець) померла або якщо у місці її постійного проживання немає відомостій про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку (ст. 46 ЦК України).

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Факт сметрі спадкодавця підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим органом РАЦС. Якщо ж підставою виникнення спадкових правовідносин є оголошення фізичної особи такою, що померла ч. 3 ст 46 ЦК України, яка передбачає, що фізична особо оголошується померлою від дня набрання чинності рішення суду про це. Таке рішення є підставою для реєстрації органами РАЦС факту смерті та видачі ними свідоцтва про смерть. Якщо ж фізична особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй сметрю або дають підстави припустити її загибель від конкретного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, то вона може бути оголошена судом померлою від дня її вірогідної смерті.

Коли у свідоцтві про смерть спадкодавця вказаний тільки місяць або рік смерті, то часом відкриття спадщини слід вважати останній день вказаного місяця або року.

Стосовно осіб, які померли в один день, але в різні години доби, час відкриття спадщини є однаковим. Оскільки спадкування після кожної з таких осіб відкривається одночасно, то вони не успадковують одна після однієї, а натомість є окремими спадкодавцями. Сказане стосується також осіб, які померли під час спільної небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо). Спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з цих осіб.(8, с. 273-274)

1.3 Особливості здійснення права спадкування на окремі об'єкти

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (ст. 1225 ЦК).(18, с.393)

Земельний кодекс України визначає право громадян України на одержання у власність земельних ділянок для чітко визначених цілей: для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, будів-ництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (при-садибна ділянка), дачне та гаражне будівництво.(14, с.16)

Цільове призначення землі зазначається в Державному акті на землю. Відповідно вказане в Державному акті на землю цільове призначення земельної ділянки зберігається і для спадкоємців.

"До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони роз-міщені. Отже, спадкування житлового будинку, інших будівель та споруд незалежно від спеціальної згадки про це в заповіті тягне виникнення для спадкоємців зазначеної нерухомості права на земельну ділянку, на якій ця нерухомість знаходиться.

Згідно з ч. 3 ст. 1225 ЦК до спадкоємців житлового будинку, інших бу-дівель та споруд переходить право власності або право користування земель-ною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування. А якщо розмір ділянки визнач-ений заповітом, то перевагу мають положення заповіту.

Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (ст.1226 ЦК України). (18, с. 393-394)

Стаття 368 ЦК зазначає, що спільною сумісною власністю вважається спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожної з них у праві власності. До спільної сумісної власності належить: 1) майно, набуте подружжям під час шлюбу, якщо інше не встановлене договором або законом; 2) майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів родини, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Хоча частки в праві спільної сумісної власності припускаються рівними, проте угодою сторін, законом або рішенням суду може бути передбачене інше. Тому при спадкуванні такої частки істотне значення має встановлення її розміру, що може бути зроблене як за життя спадкодавця, так і після відкриття спадщини.

Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку до її визначення та виділу в натурі (ч. 2 ст. 1226 ЦК). Отже, можливе розпорядження не тільки вже відомою часткою в праві спільної сумісної власності, а й тією часткою, яка буде визначена в майбутньому після смерті спадкодавця. Після смерті спадкодавця може бути проведене і визначення конкретної частки в праві спільної сумісної власності, і виділ її в натурі. При цьому припускається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними. Проте домовленістю між співвласниками, законом або рішенням суду може бути встановлений інший порядок поділу майна в натурі. Отже, розмір часток, визначених при поділі, можуть бути і неоднаковими.

Можлива ситуація, коли не відразу після сметрі спадкодавця, а тільки після визначення розміру частки в праві спільної власності спадкоємець дізнається про розмір цивільних прав і обов'язків, які він може отримати після смерті спадкодавця. Про склад конкретного спадкового майна спадкоємець може дізнатися лише після виділу частки в натурі.

Суми заробітної плати, пенсій, стипендій, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але він не одержав за життя, за загальним правилом, не включаються до складу спадкової маси, а передаються членам сім'ї спадкодавця. Проте в деяких випадках такі суми можуть бути успадковані в загальному порядку (ст.1227 ЦК).Умовами спадкування сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каціцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, є: 1) спадкодавець за життя мав право на їх одержання; 2) він за життя не реалізував це право; 3) після смерті спадкодавця відсутні члени його сім'ї або їх неможливо встановити. (18, с. 394)

Право на вклад у банку чи фінансовій установі може передаватися за запо-вітом або спеціальним розпорядженням. При цьому надається прірітет заповіт над розпорядженням вкладника, що він зробив банку (фінансовій установі), повністю або частковоскасовує його, якщо в заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосуюється всього майна спадко-давця. Скасування (повне або часткове) розпорядження щодо вкладу можливе двома способами: 1) у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад; 2) новий заповіт стосується всього майна спадкодавця. Разом з тим заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), не обов'язково має скасовувати таке розпорядження.

Стаття 1229 ЦК України регулює спадкування права на одержання страхо-вих виплат (страхового відшкодування). Звичайно страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах (ст. 1215–1224 ЦК), але ч. 2 ст. 1229 ЦК України передбачає виняток, встоновлюючи, що в разі, коли страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової суми в разі його смерті, тоді це право не входить до складу спадщини. Це можливо за наявності двох умов: 1) особисте страхування; 2) страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової суми в разі його смерті.

Спадкування права спадкодавця на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки – спадкоємець успадковує саме право на відшкодування збитків, але не має права вибору способу відшкодування. Право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків переходить у спадщину за умови, що спадкодавець звернувся з відповідним позовом і сплата неустойки (штрафу, пені) була присуджена судом спадкодавцеві за його життя. До спадкоємся переходить також право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджене судом спадкодавцеві за його життя.

До сподкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яку завдав спадкодавець. Ст. 1231 ЦК України не містить спеціальних застережень щодо виду шкоди (збитків), що підлягає відшкодуванню спадкоємцями, то можна дійти висновку, що йдеться про спадкування обов'язку відшкодування будь-якої шкоди (збитків): і тієї, що виникла внаслідок неналежного виконання спадкоємцем договірних зобов'язань, і тієї, яку він завдав іншим особам унаслідок пошкодження їхньго майна, каліцтва або заподіяння смерті.

Крім того до спадкоємців переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкоємцем, який був присуджено судом зі спадкодавця за його життя, а також обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця (ч. 2, 3 ст. 1231 ЦК). Проте спадкування цих обов'язків можливе лише за наявності двох додаткових умов: 1) наявності присуду суду про стягнення зі спадкодавця ним моральної шкоди або несплаченої неустойки, що він завдав, винесеного за його життя; 2) невиконання спадкодавцем (не має значення з яких причин) за життя присуду суду про відшкодування моральної шкоди або сплату неустойки.

Моральна та майнова шкода, яку завдав спадкодавець, спадкоємцеві відшкодовують у межах вартості майна, яке вони одержали в спадщину. При цьому вартість майна, отриманого в спадщину, може бути підтверджена за допомогою опису такого майна, що провів нотаріус (ст. 1281-1282 ЦК України).(18, с. 410)

За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди тощо.

Для зменшення розміру відповідальності спадкоємця за борги спадкодавця необхідними є такі умови: 1)звернення спадкоємця до суду з позовом; 2) доведення ним того, що розмір сум, які має сплатити спадкоємець, є дуже великими прівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, що він одержав у спадщину Разом з тим хоча суд може зменшити розмір платежів, але не може повністю звільнити спадкоємця від обов'язку їх сплати.

Обов'язок відшкодувати витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця переходить у спадок за умови: 1) фактичного понесення таких витрат; 2) розумності цих витрат, тобто їх виправданості обставинами, за яких витрати були вчинені. Розумні витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені на користь тих осіб, що їх фактично понесли, у повному обсязі й за весь час, коли вони відбувалися, але не більше ніж за три роки до смерті спадкодавця (ст 256-267, 261, 267 ЦК України)".(8, с. 276-279)

Розділ 2 Реалізація спадкових прав

2.1 Час та місце відкриття спадщини

"Спадкоємці як за законом, так і за заповітом набувають право на спадщину незалежно від свого бажання, в силу однієї події – факту смерті спадкодавця.

Реальне здійснення суб'єктивних прав можливо лише за умови існування передбачених законом правових гарантій їх реалізації. Здійснення права на спадкування тісно пов'язано із такими юридичними фактами: 1) відкриття спадщини; 2) здатністю особи виступати спадкоємцем; 3) наявність спадкового майна; 4) прийняття спадщини особою, яка є спадкоємцем за законом чи за заповітом.

Відкриття спадщини – це наявність підстав, з якими законодавець пов'язує виникнення права спадкування. Спадкові правовідносини виникають зі сметрю громадянини або оголошенням його у встановленому порядку померлим.

Саме з часом та місцем відкриття спадщини пов'язане встановлення таких істотних обставин, як: 1) коло спадкоємців; 2) строк для прийняття спадщини чи відмова від спадщини; 3) склад спадкового майна; 4) закон, яким потрібно керуватися; 5) можливість спадкоємців здійснити надане їм право на спадщини; 6) можливість вжити заходів для охорони спадкового майна; 7) звернення спадкоємців за свідоцтвом про право на спадщину.

Спадщина відкривається з того моменту, коли припиняються всі належні фізичній особі права та обов'язки майнового характеру.

Час відкриття спадщини відіграє важливе значення для визначення складу спадкового майна.

В ст. 1220 ЦК зазначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Відкриття спадщини пов'язане перш за все із днем смерті спадкодавця, факт і дата смерті якого підтверджуються свідоцтвом органів РАЦС чи іншим документом, який видається у встановлених законом випадках (наприклад повідомлення Міністерства оборони про загибель військовослужбовця тощо). Сам факт зникнення громадянини безвісти (на фронті чи під час техногенної катастрофи) або визнання його безвісно відсутнім у судовому порядку не тягене за собою відкриття спадщини.

Коли спадкодавець оголошується померлим за рішення суду, днем смерті вважається день набрання законної сили рішенням суду про оголошення такого громадянини померлим. Якщо ж громадянин пропав безвісти за обставин, які загрожували йому смертю або давали підстави припускати, що він загинув від певного нещасного випадку, або у зв'язку з воєнними діями, суд може оголосити його померлим від дня ймовірної смерті (ст. 46 ЦК).

У ЦК законодавець не дає прямої відповіді на питання, коли ж відкривається спадщина після смерті особи, яку було посмертно реабілітовано. Наприклад, якщо особу було засуджено до смертної кари, а як додаткову міру покарання було застосовано конфіскацію майна, то, звичайно, спадщина не відкривалася, оскільки об'єкта спадкування як такого не було. Якщо ж після посмертної реабілітації часом відкриття спадщини вважати день смерті реабілітованого, то спадкоємці пропускають строк на прийняття спадщини.

В Законі України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" говориться, що часом відкриття спадщини посмертно реабілітованого у встановленому порядку є день прийняття рішення районною Комісією з питань поновлення прав реабілітованих про повернення майна спадкоємцям першої черги. Факт смерті такого спадкодавця визначається на підставі відповідного рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих, яке повинно містити перелік документів, що підтверджують відповідні факти. (25)

За умов, коли внаслідок стихійного лиха, нещасних випадків на виробництві, на транспорті, в побуті гинуть щорічно десятки тисяч громадян, в тому числі й ті, які б могли спадкувати одні після одних, законодавець вперше закріпив правило, за яким особи, що померли протягом однієї доби, вважаються такими,що померли одночасно, тому, відповідно, спадщина відкривається окремо щодо кожної з них (ст. 1220 ЦК).

Законодавець не дає правового значення годинам та хвилинам настання смерті. Правові наслідки пов'язані лише з днем смерті. Якщо особи померли в один і той самий день (незалежно від часу смерті), вони не спадкують одна після одної, про це прямо зазначено в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. "Про практику розгляду судами справ про спадкування". Якщо внаслідок автотранспортної події чоловік загинів на місті події, скажімо, о 1-й годині ночі, а його дружина померла в лікарні через 20 годин, спадщина після чоловіка для жінки не відкривається, оскільки подружжя померло в один день. Якщо ж чоловік помер об 11-й вечора, а його дружина – через півтори години, то в цьому випадку дружина, яка була жива на день відкриття спадщини після чоловіка, закликається до прийняття спадщини як спадкоємець першої черги, а після смерті дружини її спадщину спадкують відповідно її спадкоємці.(24)

До комморієнтів, тобто осіб, які померли одночасно, не відносять тих, смерть яких настала при обрахуванні часу в різних часових поясах. Скажімо, внаслідок авіакатастрофи батько загинув, а сина для надання медичної допомоги було вивезено у район іншого часового поясу, де він і помер, але вже в іншу добу. Аналогічно, якщо особи померли в сусідніх державах одночасно, але в різні дні, внаслідок введення так званого, літнього часу".(5, с. 147-149)

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживан-ня спадкодавця – місто, село тощо (ст. 1221 ЦК України).(8, с. 392)

"Місце відкриття спадщини може не збігатися з місцем смерті спадкодавця. Наприклад, якщо він помер не в місці свого постійного проживання: під час перебування у відрядженні, санаторіях, місцях позбавлення волі. У цих випадках місцем відкриття спадщини вважається той населений, де громадянин постійно проживав. Так, місцем проживання (і відповідно, місцем відкриття спадщини) студентів, військовослужбовців строкової служби, осіб, засуджених до відбуван-ня покарання у вигляді позбавлення волі, вважається місто, село, селище тощо, в якому вони постійно проживали до вступу у відповідний навчальний заклад, або до призову на військову службу чи альтернативну службу, або до призначення покарання у вигляді позбавлення волі. Проте в разі смерті громадянина, що постійно проживав у будинку для осіб похилого віку та інвалідів, місцем відкриття спадщини вважається місце, де знаходиться ця установа.

Місцем проживання неповнолітніх або осіб, що перебувають під опікою, визнається місце проживання їхніх батіків, усиновителів, опікунів.

Щодо громадян України, які постійно проживали за кордоном, місцем відкриття спадщини буде країна, де вони постійно проживали. Свідоцтво про право на спадщину в такому разі видається консульською установою або дипло-матичним представництвом України (крім випадків, коли держава, де постійно проживав померлий, має на це виключну компетенцію). Для громадян України, які тимчасово проживали за кордоном і померли там, місцем відкриття спадщини буде їхнє останнє місце проживання в Україні до їх виїзду за кордон. Якщо у спадкодавця є нерухоме майно на території декількох держав, то згідно з Конвенцією "Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах" між країнами СНД, підписана в м. Кишиневі 07.10.2002 року у тих країнах, що приєдналися до цієї Конвенції, свідоцтво про право на спадщину видається в кожній країні згідно з чинним законодавством країни, але з урахуванням кола спадкоємців, що подали заяви про прийняття спадщини за основним місцем відкриття спадщини.(23)

Якщо місце проживання спадкодавця встановити неможливо (наприклад, через те що він часто змінював місця проживання, ніде не затримуючись надовго), місцем відкриття спадщини вважається місце, де знаходиться нерухоме майно або основна його частина. Таким місцем може бути місто, де громадянин мав квартиру; село, в якому знаходиться земельна ділянка, що належить спадко-давцеві на праві приватної власності, тощо. Якщо ж спадкодавець мав одночасно кілька квартир, будинків, земельних ділянок тощо, що знаходилися в різних населених пунктах, то місце відкриття спадщини визначається з урахуванням вартості цього нерухомого майна. Де знаходиться майно більшої вартості, там і відкривається спадщина. Якщо ж той, хто помер, не мав нерухомості, то місцем відкриття спадщини вважається те місце, де знаходиться основна частина рухомого майна.

Місце відкриття спадщини підтверджується відповідними документами: свідоцтвом органів РАЦС про смерть спадкодавця, якщо його останнє постійне місце проживання і місце смерті збігаються; довідками житлово-експлуатаційної організації, витягом з трудової книжки покійного тощо. Якщо місце проживання спадкодавця встановити неможливо, місце відкриття спадщини підтверджується довідкою виконкому місцевої ради про місцезнаходження спадкового майна чи його частини".(8, с. 274-275)

2.2 Прийняття та відмова від спадщини

Відкриття спадщини недостатньо для того, щоб той чи інший потенційний спадкоємець став правонаступником прав та обов'язків померлого і здійснив своє право на спадкування. Спадщина не переходить до спадкоємців автоматично, вони повинні її прийняти.(16, с.539)

Спадкоємцем може бути будь-яка правоздатна особа. Спадкова право-здатність не залежить від віку, статі, національності, громадянства. Відкриття спадщини і закликання до неї недостатньо, щоб той чи інший потенційний спадкоємець став правонаступником прав та обов'язків померлого.(5. с. 182)

Право на прийняття спадщини є суб'єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надається альтернатива: прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Для того, щоб стати правонаступником померлого, спадкоємці повинні прийняти спадщину, тобто, надане законодавцем право на спадщину спадкоємець повинен реалізувати. Спадщину може бути прийнято як формальним (з поданням відповідної заяви і отримання свідоцтва про право на спадщину), так і неформальним способом, коли в силу закону спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину. При закликанні спадкоємця до спадкування водночас за декількома підставами (за законом, за заповітом, в порядку спадкової трансмісії) спадкоємець може прийняти спадщину за однієї із підстав. Прийняття спадщини одним спадкоємцем не означає прийняття спадщини всіма спадкоємцями, кожен із них повинен самостійно заявити про свій намір прийняти спадщину.(5, с. 151-152)

Прийняття спадщини – засвідчення згоди спадкоємця вступити у всі правовідносини спадкодавця, які в сукупності становлять спадщину. Таку згоду має бути виражено встановленим законом способом, тобто шляхом вчинення певних передбачених законом правових дій (ст. ст. 1268, 1269 ЦК).

ЦК передбачає такі способи прийняття спадщини: 1) фактичне прийняття спадщини спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і протягом 6 місяців не заявив про відмову від спадщини; 2) подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини спадкоємцем, який постійно не проживав із спадкодавцем; 3) малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, яка обмежена в цивільній дієздатності за рішенням суду, вважається такою, що прийняла спадщину в силу прямого припису закону, за винятком випадку, коли вони (їх опікуни) за дозволу органів опіки та піклування відмовилися від прийняття спадщини. (11, с.405-406)

В одному тільки випадку не вимагається вчинення дій, які б свідчили про прийняття спадщини – якщо спадкоємцем є територіальна громада. Це може мати місце, якщо: 1) у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом (таке майно називають виморочною спадщиною); 2) усі спадкоємці позбавлені права спадкування, тобто, якщо спадщини їх позбавив заповідач безпосередньо у заповіті або вони виявились "негідними"; 3) спадкоємець заповів все своє майно або його частину територіальній громаді; 4) усі спадкоємці відмовилися від спадщини або не прийняли її у встановленому порядку; 5) заповіт визнано недійсним, а спадкоємців за законом немає; 6) заповідано лише частину майна, а спадкоємців за законом немає; 7) юридична особа, якій було заповідано спадщину, ліквідована; 8) спадкоємці за заповітом не виконали умов заповіту за яким їм належала спадщина, а спадкоємців за законом немає. Якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, то за рішенням суду спадщина визнається відмерлою і переходить до територіальної громади, яка набуває спадщину як звичайний спадкоємець в порядку універсального правонаступництва.

Фактичне прийняття спадщини за своєю правовою природою являє собою односторонній конклюдентний правочин, оскільки дії спадкоємця свідчать про його відношення до майна, як до свого (ремонт будинку, сплата за нього податків, страхових внесків). Вважається такою, що прийняла спадщину, особа, яка проживала разом із спадкодавцем, вжила заходів до охорони спадкового майна, сплачувала податки, захищала майно від посягань інших осіб, вчиняла дії, спрямовані на підтримання його в належному стані тощо. Факт спільного проживання може посвідчуватися довідкою відповідного житлового органу, міської адміністрації, а також за рішенням суду.(5, с. 153-155)

Свідченням фактичного вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємця ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанції про здачу в ломбард речі, технічного паспорту на автотранс-портний засіб, державного акта на право приватної власності на землю тощо. Хоча не завжди фактичні дії можуть відображати дійсну волю спадкоємця на прийняття спадщини. (5, с. 152-153)

В пп. "в" п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 р. "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні", фактичний вступ в управління чи володіння спадком майном, яке спадкодавець заповів іншій особі, або одержання за заповідальним розпорядженням вкладу в банківській установі не може розглядатися як вчинення дій з прийняття спадщини.(27)

Спадкоємець може особисто звернутися з заявою про відкриття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини або ж надіслати заяву про прийняття спадщини, засвідчивши свій підпис нотаріально.(Додаток А)

"Неповнолітня особа має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. У заяві про прийняття спадщини зазначається: 1) найменування нотаріальної контори, в якій заведено або має бути заведено спадкову справу; 2) прізвище, ім'я та по батькові заявника, його адреса; 3) підстави спадкування (родинні чи сімейні зв'язки, заповіт, спадковий договір); 4) спадкове майно (а якщо воно підлягає державній реєстрації, то можна зазначити і місце знаходження такого майна); 5)інших можливих спадкоємців; 6) частку майна, яку заявник просить йому виділити, якщо спадкоємців декілька. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, дієздатність якої обмежено, вважаються такими, що прийняли спадщину".(5, с.155)

"Спадкоємці, які закликаються до спадщини, повинні її прийняти протягом певного терміну. Строк встановлюється з метою визначення правового статусу спадкового