Скачать

Засоби вираження модальності в сучасній англійській мові та особливості її перекладу (на матеріалі текстів різних жанрів)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Модальність як функціонально-семантична категорія

1.1 Концептуальні підходи до визначення поняття модальності у лінгвістиці

1.2 Емотивність як підкатегорія модальності

1.3 Класифікації видів модальності

1.4 Класифікації засобів вираження модальності

Розділ 2. Стилі мовлення та їхні жанри

2.1 Визначення поняття "функціональний стиль" та функціонально-стильові типи текстів

2.2 Визначення функціонально-стильових типів текстів

2.3 Особливості перекладу різноманітних функціонально-стильових типів текстів

Розділ 3. Засоби вираження модальності при перекладі текстів різних жанрів з англійської мови на українську

3.1 Фонетичні засоби вираження модальності

3.2 Лексичні засоби вираження модальності

3.3 Лексико-граматичне вираження модальності за допомогою модальних дієслів

3.4 Лексико-граматичне вираження модальності за допомогою модальних дієслів, що не завжди мають еквіваленти в українській мові

Висновки

Summary

Додатки

У сучасній мовознавчій науці та в перекладознавстві спостерігається підвищений інтерес до категорії модальності в її багатофункціональних виявах. Модальні відношення і засоби їх реалізації все частіше привертають увагу лінгвістів і стають об’єктом вивчення на формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному, комунікативно-функціональному та текстовому рівнях.

Ґрунтовні дослідження категорії модальності репрезентовано працями В.В. Виноградова (1972), Н.Ю. Шведової (1980), Г.О. Золотової (1973), В.Г. Гака (1972), Н.А. Золототрубової (1975), Н.Д. Зайченко (1989). Інноваційні підходи в дослідженні цієї категорії спостерігаємо в роботах І.Р. Вихованця (1993), А.П. Грищенка (1997), Н.В. Гуйванюк (1997), Г.П. Немця (1999), Б.Є. Арама (1995), Є.А. Попова (2000) та ін. Проте явище модальності залишається об'єктом дослідження багатьох лінгвістів і воно завжди є актуальним. Адже важко передати будь-які мовні засоби без вираження модальності в них.

В даній роботі досліджуються засоби вираження модальності, які мають дуже важливе значення при їх застосуванні, адже неможливо створити текст перекладу, не знаючи як правильно його оформити. Більш того, досліджуються засоби вираження модальності у творах різних жанрів, що значно розширює діапазон їх використання, а отже і зумовлює особливість їх застосування.

Що стосується актуальності даного дослідження, то вона пов’язана з поширеним вживанням модальних дієслів та інших засобів вираження модальності як явищ в сучасній англійській мові, зі змінами, які мають місце в американській граматиці англійської мови, які в кінцевому результаті можуть стати причиною до спонукання небажаних змін в класичній британській граматиці, важливістю знань засобів вираження модальності, їх значень та порядок застосування, а також з необхідністю наукового підходу до вивчення модальності.

Об'єктом дослідження є модальність як функціонально-семантична категорія

Предметом дослідження є особливості засобів вираження модальності при перекладі з англійської мови на українську в текстах різних жанрів.

Мета роботи - дослідити засоби вираження модальності в текстах різних жанрів при перекладі з англійської мови на українську.

Для досягнення поставленої мети були поставлені наступні завдання: уточнити поняття модальності; встановити роль модальності в перекладі текстів різних жанрів; навести класифікації засобів вираження модальності; виявити особливості використання засобів вираження модальності в англійській мові в текстах різних жанрів та їх перекладу з англійської мови на українську.

Методи дослідження:

1) теоретичні,

2) емпіричні: синхронне й порівняльне дослідження засобів вираження модальних значень в англійській та українській мовах; кількісний та якісний аналіз, застосування процедур дистрибутивного, трансформаційного, контекстуального і компонентного аналізу.

Матеріалом дослідження послугували тексти різних жанрів (художня література, тексти офіційно-ділового стилю, суспільно-інформативні тексти та технічні тексти).

Теоретичне значення одержаних результатів зумовлене тим, що в даній роботі систематизовано поняття модальності та її значення у перекладацькому процесі.

Практичне значущість одержаних результатів полягає у можливості їх використання при подальших дослідженнях у сфері порівняльної лінгвістики, у зіставній граматиці та лексикології.

Будь-яке лінгвістичне явище в перекладі набуває особливих рис, на які обов'язково необхідно звертати увагу, щоб максимально правильно передати те, що хотів сказати автор тексту-оригіналу.

Модальність розглядається як функціонально-семантична категорія, мовна універсалія, що проявляється в основних категоріях мови. Ця мовна категорія виступає важливим елементом комунікації, виражаючи відношення того, хто говорить до висловлювання, і є невід’ємною властивістю тексту, що вміщує відношення автора до дійсності, є основною складовою прагматичного компоненту тексту; одне з основних властивостей психіки і здатність протиставити „Я” - „не Я" у рамках висловлювання.

За допомогою модальності ми можемо виражати свої думки вільно, експресивно, адже не можливо передати необхідну інформацію без демонстрування нашого ставлення до того, що ми повідомляємо. Тому модальність відіграє важливу роль в текстах будь-якого стилю, будь-якого жанру.

Явище модальності надзвичайно складне та багатоаспектне. Як зазначає Я.І. Рецкер, “немає в англійській мові іншої лексико-граматичної категорії, котра представляла би більше складностей в процесі перекладу, ніж категорія модальності" (Рецкер 2006: 170). Саме тому ця проблема є предметом суперечок у лінгвістиці, а отже належить до “вічних" питань мовознавчих студій, адже ще й досі не існує єдиного погляду на природу цієї категорії.

Так, за визначенням В.Н. Ярцевої, “модальність (від сер. -лат. modalis - модальний; лат. Modus - міра, спосіб) - функціонально-семантична категорія, що виражає різноманітні види відносин ставлення до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфікації того, що повідомляється” (Ярцева 1990: 303).О. О. Селіванова визначає категорію модальності як “репрезентацію різних емотивно-оцінних сигналів, змодельованих авторською свідомістю; реальністю/ірреальністю імітованої референції, яка відіграє суттєву роль в актуалізації змістовно-континуальної організації тексту” (Селіванова 2000: 10).

За визначенням Поутсма, “модальність - це особова форма дієслова, дієслівне словосполучення або модальний прислівник, за допомогою котрих той, що говорить виражає свою точку зору на степінь виконання дії чи стану, позначеного присудком" (Рецкер 2006: 170). З іншого боку, Шарль Баллі стверджує: “Модальність - це душа речення. Немає висловлювань без модальності" (Баллі 1955: 44). Цю думку розділяє також видатний академік В.В. Виноградов (Виноградов, 1950) та О.А. Бунь (Бунь, 2000).

Отже, не дивлячись на різноманіття визначень категорії модальності лінгвістами, можна прийти до загального висновку: модальність - це відношення автора слів до навколишнього середовища, як негативне, так і позитивне.

Займаючись вивченням текстової модальності як категорії, дослідник-лінгвіст О.О. Селіванова вважає, що дана категорія включає підкатегорію емотивності - одну з базових властивостей художнього тексту, яка співвідноситься з предметованими в ньому емоціогенними знаннями і актуалізуються за допомогою активованих текстових компонентів, що втілюють авторські емоційні інтенції, та моделюючи можливі емоції адресата зв’язані з сприйняттям та інтерпретацією текстової модальності (Селіванова 1997: 56).

Категорію емотивності в художньому тексті потрібно розглядати з трьох антропоцентричних позицій: автора, читача та персонажів. Емотивність знаходиться у взаємозв’язку з вибором номінативних засобів у тексті. Ім’я персонажу актуалізує і авторську модальність, і прагматичну направленість тексту на читацьку співучасть (Селіванова 2000: 200).

Лінгвіст-дослідник O.H. Журавльова розглядає текстову модальність як екстралінгвістичну категорію, що може не мати прямої експлікації у поверхневі структури тексту, але завжди присутня в глибинній і сприяє розкриттю суті тексту (Гладьо 2000: 81). Вона виявляє себе в таких основних аспектах:

відображення реальності/ірреальності створюваного текстового світу;

емотивно-оцінне відношення автора до персонажів;

емотивно-оцінне відношення персонажів один до одного.

Емотивність є різновидом суб’єктивної модальності й має пряме відношення до створенні експресивності. Експресивна одиниця мови не завжди несе емотивне навантаження, мовна експресія передає дещо інше. Проте емотивно маркована одиниця невіддільна від експресивності.

Ставлення того, хто говорить чи пише, до дійсності постає як основна ознака модальності, властивої будь-якому висловлюванню. Оскільки воно може бути виражене різними засобами (формально-граматичними, лексичними, фразеологічними, синтаксичними, інтонаційними, композиційними, стилістичними), модальність виявляється категорією, властивою мові у дії, тобто мовленню, і тому є самою суттю комунікативного процесу. Проте сучасні англійські лінгвісти взагалі не дають визначення цієї категорії, розглядаючи її як дане, і обмежуються вказівкою на її різновиди: умовна, дійсна, алетична, деонтична, епістемічна (Тураєва 1999: 40).

“Дослідження категорії модальності ускладнюється багатозначністю або навіть омонімічністю терміну”, - вважає О.П. Воробйова (Воробйова, 1989). Модальність - явище багатоаспектне, і тому в лінгвістичній літературі висловлюються різноманітні думки з приводу сутності даного феномена. Проте Є.І. Бєляєва зазначає, що різноманітні визначення модальності не виключають, а доповнюють один одного, відображаючи складність, багатоплановість самого поняття “модальність” (Бєляєва 1988: 13).

Як відомо, вже став традиційним поділ модальності на два типи: об'єктивну та суб'єктивну. Перша розуміється як відношення висловлення до позамовної дійсності, оформлене граматично, друга - як вираження відношення того, хто говорить (пише) до того, що він повідомляє. Дослідники відзначають, що об'єктивна модальність є обов'язкова для будь-якого висловлення, суб'єктивна - факультативна. Це цілком справедливе твердження. Більш того, два типи модальності, що описуються, настільки відрізняються, що нам рекомендується раціонально диференціювати ці два терміни.

За визначенням В.Н. Ярцевої, об'єктивна модальність - “обов'язкова ознака будь-якого вислову, одна з категорій, що формує предикативну одиницю - речення”. Вона виражає ставлення того, що повідомляється до дійсності в плані реальності та ірреальності (Ярцева 1990: 303). Ляпон Л.В. зазначає, що об'єктивна модальність “виражає відношення повідомлюваного до дійсності в категоріях відмінку, часу за допомогою синтаксичних форм дієслів та часток” (Ляпон 1997: 240). За об’єктивною модальністю судження поділяються на судження необхідності, дійсності та можливості. (http://www.refine.org.ua/pageid-2737-1.html).

Суб'єктивна модальність виражає відношення мовця до того, що повідомляється. Вона базується на розумінні оцінки у широкому значенні слова, включаючи не тільки логічну кваліфікацію, але й різні види емоційної реакції. Введення субмодального значення в загальну категорію модальності є містком від речення до висловлювання та тексту і створює передумови до її розподілу на фразову та текстову (Кресан 1999: 79). На відміну від об'єктивної модальності, суб'єктивна модальність є факультативною ознакою вислову. Змістову основу суб'єктивної модальності створює поняття оцінки у широкому понятті, включаючи не лише логічну (інтелектуальну, раціональну) кваліфікацію того, що повідомляється, але й також різні види емоціональної (ірраціональної) реакції.

Мещеряков В.Н., дослідник-лінгвіст, виділяє також сегментну модальність, яка за його визначенням “характеризує процес розгортання тексту на окремих його ділянках” (Мещеряков 2001: 100). Тому не слід забувати не лише про можливість фіксації модальної енергії на “окремих ділянках”, а й про вираження присутності автора - коментатора власного тексту, його відношення до тексту. В розумінні Н.А. Ніколіної, “авторська модальність - це авторська позиція, авторське відношення до повідомлення”, тому таке відношення, а відповідно і модальність, зазвичай знаходять своє вираження не в “прямих оцінках”, а в таких рівневих виявленнях системи тексту, як його заголовок, ключові слова (семантичні домінанти), власні назви, ремарки (Ніколіна 2003: 167). В той же час Н.С. Валгіна зазначає, що авторська модальність - “це вираження в тексті відношення автора до того, що повідомляється, його точки зору, позиції, сформульованого заради повідомлення їх читачу” (Валгіна 2003: 96).

Також існує логічна модальність, “яка полягає в ступені встановленої достовірності думок завдяки тому чи іншому різновиду судження” (www.refine.org.ua/print.php? rid=2737&page=1).

Отже, лінгвісти-дослідники виділяють логічну, авторську, сегментну модальність, проте слід зазначити, що поділ модальності на об’єктивну та суб’єктивну є більш традиційним.

Існують різноманітні класифікації засобів вираження модальності, які залежать від приналежності лінгвіста до тієї чи іншої наукової школи. Так наприклад, І.В. Корунець зауважив, що “модальність, будучи екстралінгвістичною категорією, що виражає відношення мовця до реальності, має загальні в англійській та українській мові засоби реалізації, які в себе включають:

фонетичні засоби (наголос та інтонація);

лексико-граматичні засоби (модальні дієслова);

лексичні засоби (модальні слова та модальні вирази), що виражають суб'єктивну модальність;

граматичні засоби, що виражають граматичну модальність" (Корунець 2001: 308).

Такий поділ також проводить Я.І. Рецкер, який вважає, що “в теорії практики та перекладу задача, головним чином, полягає у передачі суб'єктивної модальності”, як фонетичними, так і лексико-граматичними, лексичними та граматичними засобами (Рецкер 2006: 170).

Що стосується перекладу науково-технічної літератури, то В.І. Карабан зазначає, що така література перекладається лексико-граматичними засобами вираження модальності, за допомогою складних модальних присудків з must, have to, should, may, might, can, could, will, would, need, ought to, to be to (Карабан 1997: 49).

У своїй роботі про етикет англомовного наукового дискурсу лінгвіст О.М. Ільченко виділив епістемічну модальність. За визначенням Н.В. Скибицької, епістемічна модальність - “складник суб’єктивної модальності, зорієнтована на вираження значень вірогідності/достовірності, істинності повідомлюваного, ступеня повноти та характеру знань мовця про повідомлюване" (Скибицька 2004: 3). І за класифікацією О.М. Ільченка епістемічну модальність при перекладі з англійської мови на українську можна виразити такими засобами, як модальні дієслова та їх еквіваленти (may, might, be going to та ін.), прислівники (типу eventually, possibly), іменники (feeling, guess тощо), прикметники (possible, probable, tentative тощо), числівник one, неозначений артикль a та нульовий артикль (Ільченко 2002: 159).

Усі засоби вираження модальних значень (модальності) можна розділити на два види: універсальні і неуніверсальні. Перші характерні для всіх без винятку висловлювань - це інтонація. Другі присутні лише в деяких висловлюваннях. Призначення засобів вираження модальності - зв’язувати форми і значення її вираження. Неуніверсальні засоби вираження модальності використовуються з метою створення для тієї або іншої форми умов, щоб вона стала формою вираження модальності.

До цих засобів відносяться: наявність двоскладної конструкції з прямим порядком слів, наявність односкладної конструкції, наявність структури складної пропозиції. Якщо дієслівний нахил використовується для вираження невластивого йому модального значення, то в якості засобу вираження цього значення вживаються частки. Засоби і форми вираження модальності об'єднуються у своєрідний блок. Засоби вираження модальності ніби з'єднують форми вираження модальності з засобами її вираження. У цьому і полягає їхня роль при формуванні висловлювань.

Отже, модальність - це 1) категорія, що характеризує спосіб дії або відношення до дії,

2) функціонально семантична категорія, яка виражає відношення змісту висловлювання до дійсності і мовця до змісту висловлювання. Модальність буває різних видів, проте поділ на суб’єктивну та об’єктивну є більш загальним. Існує декілька класифікацій засобів вираження модальності, проте в даній роботі ми будемо розглядати детальніше класифікацію І.В. Корунця.

В найрізноманітніших сферах мова використовується по-різному. Для науково-технічного тексту необхідний один стиль написання, для газетно-журнально інформаційного - інший, для художнього - свій естетичний підхід. Всі вони мають ряд відмінних рис на всіх мовних рівнях - лексичному, морфологічному, синтаксичному та текстовому. Як зазначає С.Я. Єрмоленко, кількість-жанрово-стильових різновидів мови залежить як від зовнішньо мовних (історичні умови функціонування літературної мови, соціально-психологічні основи відтворення мовних типів спілкування), так і внутрішньомовних чинників (порядок слів, флективність, наявність варіантних форм тощо) у взаємозв'язках (Українська мова. Енциклопедія 2000: 602).

Основи функціональної стилістики були закладені Ш. Баллі (1961), Б. Гавранеком (1932), В. Матезіусом (1942), Й. Вахеком (1964) та іншими представниками Празького лінгвістичного гуртка. У російському мовознавстві проблемами функціональних стилів займалися Л.В. Щерба (1957), В.В. Виноградов (1941), а також М.М. Кожина (1983), О.Б. Сиротініна (1999) та багато інших. Українська стилістична думка сформувалася завдяки значним теоретичним та практичним досягненням у цій галузі Л.А. Булаховського (1975), М.М. Пилипинського (1976), С.Я. Єрмоленко (1987), Л.Я. Мацько (2003), В.С. Ващенка (1958), І.П. Чередниченка (1962), Н.В. Ботвіної (1999) та інших.

У результаті цих досліджень встановлено, що провідні функціональні стилі виникають відповідно до найважливіших суспільних функцій мови, тому виділяють основні та периферійні стилі. До того ж функціональним стилям властива змінність у межах однієї національної мови, що залежить знов таки від суспільно-політичних умов життя народу.

Сьогодні функціональний стиль визначається як:

різновид мови (функціональний стиль), закріплений традицією за однією із найбільш вагомих сфер суспільного життя, що віддзеркалюється в фонетиці, граматиці, лексиці;

загальновизнана манера, спосіб виконання конкретного мовленнєвого акту;

індивідуальна манера, у тому числі й літературно-художня;

мовна парадигма епохи, під якою розуміють стан мови в стильовому відношенні в конкретну епоху (Лингвистический энциклопедический словарь 1990: 494).

Видатний мовознавець І.П. Ющук визначає функціональний стиль так: "Функціональний стиль - це сукупність мовних засобів та прийомів, вибір яких зумовлюється змістом, характером і метою висловлювання, а також обставинами, у яких воно відбувається" (Ющук 2004: 49).

Виходячи із розуміння стилів та функцій мови, виділяють шість функціонально-стильових типів текстів:

розмовні (розмовно-побутові та розмовно-ділові);

офіційно-ділові (державні, політичні, юридичні тощо);

суспільно-інформативні (публіцистичні);

наукові (спеціальні, науково-популярні);

художні (вся жанрова різноманітність художньої літератури, критики);

релігійні (книги Священного писання, апокрифи, проповіді тощо) (http://www.refine.org.ua/pageid-1119-1.html).

Як було зазначено у пункті 2.1, існує 6 функціонально-стильових типів текстів. У повсякденному житті ми використовуємо розмовний стиль, тобто такий стиль, сферою використання якого є усне спілкування в побуті, у сім’ї, на виробництві. Всі інші стилі використовуються в основному в письмових текстах. І оскільки вони сформувались на книжній основі, їх називають книжними.

Мовою художньої літератури є художній стиль - це переважно стиль художньої літератури, де слово не тільки щось називає, а ще й часто, будучи художнім засобом, є знаряддям естетичного впливу на читача чи слухача (Гнатюк 2002: 248).

Офіційно-діловий стиль - функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, тобто у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

До публіцистичного стилю відносять такі тексти, які відносяться до громадсько-політичної, суспільно-виробничої сфер використання, а також до культурно-освітньої діяльності та навчання.

Сферою використання наукового стилю є наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Його основне призначення - викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз'яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення. І найменш розповсюдженим в обох мовах є конфесійний стиль - це функціональний різновид мови, призначенням якого є обслуговування релігійних потреб всього суспільства. Він утілюється в проповідях, молитвах (усна форма), у “Біблії" та інших церковних книгах, молитовниках тощо (писемна форма) (http://revolution./languages/010540_0.html).

З лінгвістичної точки зору мовленнєві жанри мають багато спільних ознак у різних мовах, бо в основі їх виділення лежать однакові критерії. А перекладач повинен добре знати особливості жанрів мовлення в англійській і українській мовах і бути ознайомленим із принципами передачі цих особливостей під час перекладу.

Питання виділення ознак, за якими розрізняються мовленнєві жанри, порушувало багато лінгвістів, і в науковій літературі є багато суджень щодо цієї проблеми. Вивчення й систематизація їх дозволить скласти досить повне уявлення про те, що це за ознаки, який їхній характер.

У розмовному стилі спостерігається велика кількість колоквіалізмів та не завжди правильні граматичні структури. Проте при перекладі усний перекладач має більшу свободу творчості, ніж в інших стилях мовлення.

Художній стиль також має багато образних порівнянь, які перекладач має правильно зрозуміти і передати ці значення відповідно до очікування цільової аудиторії.

Юридичні тексти офіційно-ділового стилю слід передавати з точністю до оригіналу, а також звертати увагу на терміни, які мають багато значень.

Тексти публіцистичного стилю рідко перекладаються до друку повністю, при цьому переклад замінюється більш коротким реферативним викладом. Так як в таких текстах багато назв, скорочень та жаргонізмів, перекладач має мати попередні знання для адекватного перекладу. Також необхідно замінювати теперішній час на минулий при перекладі газетно-інформаційного стилю.

Технічні тексти та тексти наукової літератури складають особливий інтерес для перекладача. У граматичному відношенні проблем немає, проте у науковому стилі спостерігається величезна кількість термінів, які у різних галузях мають різні значення. Тому обов’язково необхідно мати фонові знання в різних галузях.

Так як конфесійний стиль відрізняє небуденна урочистість та піднесеність, твори цього стилю містять велику кількість алегорій, метафор, символів. Перекладач має їх розуміти і адекватно перекладати.

Отже, жанр виступає як стійка структура тексту оригіналу, яка організує всі його компоненти в єдину систему. У зв’язку з цим специфічні мовні проблеми, що виникають при перекладі текстів різних жанрів, повинні вирішуватись разом зі специфічними питаннями перекладу кожного конкретного жанру. При жанровому підході до перекладу дотримання / недотримання норми жанру в обох текстах (оригіналу і перекладу) може бути критерієм оцінки відповідності / невідповідності тексту оригіналу та тексту перекладу, його адекватності, еквівалентності.

Саме в цьому напрямку ведуться дослідження в галузі жанрово-стилістичної теорії перекладу, яка через вивчення комунікативно-прагматичних особливостей текстів різних стилів та жанрів виявляє їх жанрово-стилістичні домінанти, тобто сукупності мовних, композиційних і прагматичних ознак даних текстів. Підходячи до перекладу з позиції жанрово-стилістичного аналізу, перекладач мимоволі стикається з проблемою зіставного аналізу мовних одиниць цих жанрів, а також із компаративним вивченням тематично аналогічних текстів двох мов. Проте не дивлячись на все різноманіття творів різних стилів та жанрів, перекладач має орієнтуватися у всіх сферах життя для того, щоб переклад можна було вважати прямим відповідником твору оригіналу, але на іншій мові.

Модальність, будучи екстралінгвістичною категорією вираження відношення мовця до реальності, в англійській та українській мовах має загальні засоби вираження. Проте не завжди в українській мові можна знайти еквівалент при перекладі речень, в яких є модальні вираження. Якщо перекладач буде знати, якими засобами перекладати будь-який текст того чи іншого стилю, він зможе досягти найбільшої адекватності при перекладі.

Існують різноманітні способи перекладу засобів вираження модальності при перекладі з англійської на українську. Для того, щоб досягти максимальної еквівалентності, перекладач повинен враховувати особливості того чи іншого тексту, адже еквівалентність та способи її досягнення залежать від приналежності тексту до певного стилю мовлення. Так як ми розглядаємо тексти різних стилів та різних жанрів, слід звернути увагу на те, в якому жанрі можна зустріти найбільше засобів вираження модальності, а в якому найменше.

Нижче розглянемо фонетичні, лексичні та лексико-граматичні (модальні дієслова, котрі мають еквіваленти в українській мові, і котрі не мають українських відповідників) засоби вираження модальності.

Вираження модального значення за допомогою фонетичних засобів завжди мають ідентичну реалізацію в обох мовах, хоча в українській мові часто виражаються за допомогою лексичних засобів (модальні частки та модальні прислівники). Ці засоби також можуть виражати відтінки значення передбачення, застереження, припущення, сумніву, впевненості та ін. Найбільш часто вживаними частками, котрі створюють такі чи подібні значення, є аж, ж, хоч, б, би, і, й, - но, - то, саме, таки та ін., а також прислівники авжеж, адже, надто, певне, напевне, все ж, все ж таки, немов, ніби та деякі інші. Вибір модальних часток чи модальних прислівників залежить від контексту, хоча в більшості випадків він залежить від перекладача та його власного бажання забарвити текст перекладу. Наприклад, можна при перекладі створити більш слабке чи більш сильне значення слів у реченні:

“How fastidious is the human memory! ” (The Ukrainian, p.10). - “Дивовижна таки людська пам’ять / Дивовижна все ж таки людська пам’ять" (The Ukrainian, p.10).

При перекладі перекладач часто застосовує фонетичні засоби вираження модальності, адже він суб'єктивно відноситься до реальності, зображеної у тексті оригіналу. Це можна побачити за деяких можливих інтерпретацій модального значення у реченні, де модальність виражається за допомогою емфатичного та логічного наголосу, що падає на підмет чи займенник you (ти, ви): “I do really wish it hadn't been you (Sir Arthur Conan Doyle, p.46) - “Мені й справді хотілося, щоб це був не ти” (Дмитренко, с.120).

Коли під емфатичний чи логічний наголос попадає англійське модальне дієслово, вираження модальності може збігатися в обох реченнях:

“Vitrenko is unlikely to be willing to dissolve her mighty charisma in any “bloc type” alliance” (The Ukrainian, p.18). - “Вітренко навряд чи буде “розчиняти” свою досить могутню політичну харизму в якомусь об’єднанні “блокового типу” (The Ukrainian, p.18).

Це саме модальне значення впевненості може виражатися в українській мові за допомогою модального прислівника певне/напевне та часток ж, таки:

“This is sure to be the basis of her electoral campaign” (The Ukrainian, p.18). - “Напевне на цій основі будуватиметься її кампанія” (The Ukrainian, p.18).

Значення здивування чи припущення, що виражається в англійській мові за допомогою просодичних засобів, передаються в українській мові за допомогою часток та передачі інтонації та ноголосу:

“How has the nation or its people changed during this period? ” (The Ukrainian, p.10). - “Як все ж таки запам’ятали той час люди, що змінилося для них за часи незалежності? ” (The Ukrainian, p.10).

Зазначимо, що інтонація як засіб вираження модальності з чисто фонетичного феномена перетворюється у феномен фонетико-граматичний, тому що він виконує і граматичну функцію.

Текстова модальність, відображаючи найбільш загальні та суттєві ознаки тексту, а саме ставлення того, хто говорить чи пише до дійсності, може проявлятись на поверхню лексичними засобами. Композити, займаючи проміжне місце між простими словами, похідними одиницями, абревіатурами та ідіомами, вважаються одним із найбільш перспективних способів експлікації.

Композити є одним із засобів вираження модальності у тексті, яка існує у таких аспектах (Кресан Е.Я. 1999: 76):

1. Реальність/ірреальність текстового світу. Категорія модальності поділяється на два види:

а) атрибутивно-модальне значення;

б) суб’єктивно-модальне значення.

Лінгвіст Н.Ю. Шведова вважає, що модальність не може обмежуватись лише вказівкою на відношення того, хто говорить з точки зору реальності / ірреальності. У значній мірі в цій категорії виявляє себе суб’єктивно-оцінне відношення. Крім закладеного в системі форм пропозиції об’єктивно-модального значення, що відносить повідомлення в план реальності / ірреальності, - пише Шведова, - кожне висловлювання, побудоване на основі тієї чи іншої схеми пропозиції, включає суб’єктивно-модальне значення і виражає ставлення мовця до сказаного" (власне ставлення автора чи ставлення автора до ситуації, котре виражається за допомогою вираження думок героїв твору) (Кресан 1999: 80):

“In that case we had better discuss it in a cosy room rather than in this wind-swept market-place” (Sir Arthur Conan Doyle, p.167). - “У такому разі нам краще поговорити в затишній кімнаті, а не на цьому ринковому майдані, де віють усі вітри" (Дмитренко, с.128).

Композит wind-swept виражає ставлення героя до місця негативно, бо воно не є зручним для обговорення їхньої важливої справи. Таким чином, цей композит сприяє цілісному відтворенню реальності у творі - ситуація потребує особливої уваги.

2. Оцінно-емотивне відношення автора до персонажів, змальованих ситуацій, тексту в цілому, покликане сформулювати у читача уявлення схожого емоційно-оцінного характеру, спрямувати дії з результатом (ілокутивна діюча сила) (Кухаренко 1979: 202). Наприклад у реченні:

“Turning around we saw a little rat-faced fellow standing in the centre of the circle of yellow light…” (Sir Arthur Conan Doyle, p.166). - “Обернувшись, ми побачили, що в колі жовтого світла від ліхтаря догідливо схилився чоловічок з розпашілим обличчям” (Дмитренко, с.126).

Композит ret-faced покликаний передати негативне ставлення автора до персонажу, яке розкривається на фоні всього тексту. Зовнішні риси чоловіка розкривають сутність його внутрішнього світу.

У прикладі: “The little man stood glancing from one to the other of us with half-frightened, half-hopeful eyes…" (Sir Arthur Conan Doyle, p.167). - “Чоловічок стояв, не рухаючись із місця, і переводив погляд, в якому світилися страх і надія, з мене на Холмса й назад…” (Дмитренко, с.126).

Композити half-frightened, half-hopeful змальовують персонаж як чоловіка боязливого та жалюгідного.

“He curled himself up in his chair, with his thin knees drawn up to his hawl-like nose” (Sir Arthur Conan Doyle, p.43). - “Він скоцюрбився в кріслі, підтягши коліна аж до свого орлиного носа” (Дмитренко, с.57).

Автор використовує композит hawl-like для зображення носу Холмса, щоб за допомогою зовнішніх рис показати сутність характеру Шерлока Холмса - його спостережливість та хитрість.

3. Передбачувана оцінка читача. Оцінка читача є результат співпереживання, що формується у його уяві та завдяки замаскованим шляхам впливу збігається у більшості випадків з оцінкою автора. За допомогою підбору номінатем, автор може впливати на читача, враховуючи набір його очікувань, переконань, смаків, вікових особливостей, тобто передбачуючи його оцінку.

У прикладі “It allows to see a sample surface topology, to perform high-precision distance measurements on it (up to micrometer parts) etc.” (32, p.1), - композит high-precision є певною установкою читачеві, якому автор радить “проводити дуже точні виміри” (32, p.1). За допомогою такого прийому автор апелює до пасивної частини читацької аудиторії з упевненістю, що дістане підтримку та позитивну оцінку своєї позиції.

Також до лексичних засобів вираження модальності відносять модальні слова, що виражають суб’єктивне ставлення мовця до висловлювання у реченні. Модальні слова мають значення сумніву, вірогідності, впевненості, передбачення та ін. До модальних слів відносять такі слова: perhaps (можливо), maybe (можливо), definitely (без сумніву), certainly (звісно), probably (можливо), of course (звичайно), surely (звісно), without a doubt (без сумніву), in fact (фактично), in truth (правду кажучи), possibly (можливо), naturally (звісно), obviously (очевидно), happily (на щастя), fortunately (на щастя), unfortunately (на жаль), undoubtedly (без сумніву) та інші (http://linguistic.ru/index.php? id=69&op=content).

Виражаючи сумнів, припущення автор англійського тексту-оригіналу використовує такі модальні слова як perhaps, maybe, probably, possibly, які перекладаються словами можливо, ймовірно, мабуть:

“Well maybe one way for the rest of the world to protect itself is to stop buying American products” (The Ukrainian, p.6). - “Ймовірно, одним із шляхів для решти країн світу - щоб захистити себе - стане відмова з їхнього блоку від американських товарів" (The Ukrainian, p.6).

Для вираження впевненості зазвичай вживаються такі модальні слова: definitely, certainly, of course, surely, without a doubt, no doubt, naturally, undoubtedly. На українську мову вони перекладаються такими словами як без сумніву, звісно, звичайно, безперечно:

“We are at present, Doctor - as no doubt you have divined - in the cellar of the City branch of one of the principal London banks" (Sir Arthur Conan Doyle, p.49). - “Зараз ми, докторе, перебуваємо, як ви вже, безперечно, вгадали, в підвалі міського відділення одного з найбільших лондонських банків” (Дмитренко, с.65).

Модальні слова in fact, in truth, truly також виражають впевненість, яка базується на певних достовірних даних і перекладаються на українську мову словами правду кажучи, фактично, по-справжньому:

“…before Ukraine truly becomes an independent and worthy nation” (The Ukrainian, p.10). - “…щоб стати по-справжньому незалежною та гідною державою” (The Ukrainian, p.10).

Виражаючи позитивне чи негативне ставлення до ситуації, автор англійського тексту-оригіналу використовує модальні слова: happily, fortunately, unfortunately. Відповідними еквівалентами цих слів будуть на жаль (для вираження негативного ставлення) та на щастя (для вираження позитивного ставлення):

“Fortunately, we could save our collection of microorganisms” (The Ukrainian, p.11). - “На щастя, нам вдалося зберегти колекцію мікроорганізмів" (The Ukrainian, p.11).

Для вираження припущення вживаються такі модальні слова як evidently, obviously, що перекладаються на українську мову модальним словом очевидно:

“This Godfrey Norton was evidently an important factor in the matter” (Sir Arthur Conan Doyle, p.16). - “Годфрі Нортон, очевидно, відіграє важливу роль в усій цій справі” (Дмитренко, с.22).

Отже, в англійських текстах лексичними засобами вираження модальності можуть бути композити та модальні слова. За допомогою лексичних засобів вираження модальност