Скачать

Ефективність функціонування особистих селянських господарств в ринкових умовах

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. В.В. ДОКУЧАЄВА

ЕФЕКТИВНІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ В РИНКОВИХ УМОВАХ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Харків – 2006

Анотація

Акчуріна Ю.М. Ефективність функціонування особистих селянських господарств в ринкових умовах. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК. – Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва. – Харків, 2006.

Дисертацію присвячено теоретико-методологічним і прикладним проблемам підвищення ефективності функціонування особистих селянських господарств в ринкових умовах.

Узагальнено соціально-економічні функції особистих селянських господарств як складової АПК і надано визначення поняттю «особисте селянське господарство»; здійснено дослідження становлення та розвитку особистих селянських господарств в умовах становлення ринкових відносин, а також проведено порівняльне оцінювання ефективності їх функціонування; запропоновано методику обґрунтування параметрів особистих селянських господарств з урахуванням їх потреби в додаткових ресурсах; обґрунтовано найбільш ефективні та перспективні моделі кооперації й інтеграції особистих селянських господарств в системі АПК України; розроблено економіко-математичну модель розрахунку раціональних розмірів землекористування особистих селянських господарств з врахуванням природно-економічних умов сільськогосподарського виробництва.

Ключові слова: особисте селянське господарство, АПК, кооперація, інтеграція, ефективність, моделювання, ринкові відносини, розвиток.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проблема підвищення ефективності функціонування, взаємодії особистих селянських господарств із сільськогосподарськими підприємствами, а також внутрішнього кооперування набула особливої актуальності у зв’язку з переходом на ринкові механізми економічного регулювання, зі зниженням рівня платоспроможності підприємств і падінням доходів їх працівників від суспільного виробництва. Незважаючи на те, що вже створено законодавчу базу, яка надає селянам право вибору форм господарювання на основі приватної власності на землю, у тому числі й шляхом виходу з колективних господарств із одержанням земельного паю, немає масових прикладів реалізації цього права, оскільки при обмеженій підтримці зі сторони суспільного виробництва особисте селянське господарство виконує функції підсобного виробництва й не забезпечує одержання доходів, які покривали б повною мірою потреби селянської родини.

З падінням доходів від колективного виробництва зростає роль особистого селянського господарства у вирішенні соціальних проблем сільських жителів, збільшується його частка у витратах на відтворення робочої сили агропромислового виробництва й у забезпеченні продуктами харчування міських жителів. Воно сприяє трудовому вихованню молоді, нагромадженню навичок сільськогосподарської праці й професійних знань.

Різним аспектам розвитку й ведення особистих селянських господарств населення в Україні присвячені роботи П.Т. Саблука, В.Я. Месель-Веселяка, В.К. Гаркавого, В.С. Дієсперова, Д.Ф. Крисанова, П.М. Макаренка, Л.Ю. Мельника, А.А. Любовича, О. Онищенка, О.М. Шпичака й ін. У них розглядаються питання взаємодії особистих підсобних господарств із суспільним сектором і визначаються шляхи його розвитку. Соціально-економічні проблеми праці в ОСГ набули широкого висвітлення в публікаціях О.Д. Гудзинського, О.С. Кільніцької, М.Ю. Куліша, С.Ф. Свиноуса. Зміст і характер праці в ОСГ розкриті в працях І.О. Богача, М.В. Дубініної, М.В. Лазерної, Л.І. Михайлової, В.Й. Шияна й ін.

Проте у період кризи високотоварного виробництва зв’язок між суспільними й особистими селянськими господарствами наповнюється новим економічним змістом, набуває форми взаємодії, при якій особисте подвір’я через цілий ряд обставини не може існувати в розмірах, що забезпечують усі потреби родини, без сприяння з боку сільськогосподарських підприємств, які мають технічні ресурси. Останні ж через важке фінансове становище найчастіше не можуть забезпечити умов для відтворення робочої сили без ОСГ. У зв’язку з цим питання підвищення ефективності ОСГ на основі взаємодії з підприємствами суспільного сектора виробництва, внутрішнього кооперування в умовах кризового стану високотоварного сільськогосподарського виробництва потребують теоретичного обґрунтування, тому що в сформованій ситуації необхідні нові підходи до збереження виробничого потенціалу села й самозабезпечення сільського населення продуктами харчування, підвищення якості життя селян. Актуальність проблеми, недостатнє її дослідження і висвітлення в економічній літературі, теоретичне і практичне значення зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення і висновки дослідження були пов’язані з науковими темами Гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління»: «Планування, прогнозування та державне регулювання мікро – та макроекономічних процесів» (номер держ. реєстрації 0102U003195), «Організаційно-економічний механізм функціонування підприємницьких структур – системи ціноутворення, фінансово-кредитних відносин, страхування» (номер держ. реєстрації 0102U003197).

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних та прикладних засад підвищення ефективності функціонування особистих селянських господарств в ринкових умовах.

Реалізація поставленої мети зумовлює необхідність вирішення таких завдань:

· теоретичне узагальнення сутності особистого селянського господарства як складової АПК;

· дослідження розвитку і оцінка ефективності функціонування особистих селянських господарств;

· удосконалення економічного обґрунтування параметрів особистих селянських господарств з урахуванням їх потреби в додаткових ресурсах;

· визначення й обґрунтування найбільш ефективних і перспективних моделей кооперації та інтеграції особистих селянських господарств з підприємствами інших форм господарювання;

· розроблення економіко-математичної моделі визначення раціональних розмірів землекористування особистих селянських господарств з урахуванням природно-економічних умов сільськогосподарського виробництва.

Об’єктом дослідження є процес функціонування особистих селянських господарств в АПК.

Предметом дослідження є методологічні, теоретичні та прикладні проблеми підвищення ефективності діяльності особистих селянських господарств в умовах становлення ринкових відносин у сільському господарстві.

Методи дослідження.Теоретичною та методологічною основою дослідження є економічні положення теорії суспільного відтворення, наукові праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених з проблем розвитку та функціонування особистих селянських господарств із застосуванням діалектичного методу пізнання, системного підходу й аналізу.

У процесі дослідження використовувалися методи: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формування висновків); статистико-економічний (дослідження й аналіз економічної ефективності функціонування особистих селянських господарств); монографічний (розробка моделей кооперації та інтеграції ОСГ у системі АПК України); розрахунковий, порівняльний і графічний (порівняння соціально-економічних показників функціонування особистих селянських господарств по роках та з підприємствами суспільного сектора); соціологічний (анкетування власників особистих селянських господарств) та інші.

Наукова новизна отриманих результатів дисертаційного дослідження полягає у вирішенні актуальної наукової задачі теоретико-методологічного обґрунтування наукових засад підвищення ефективності функціонування особистих селянських господарств в умовах становлення ринкових відносин в аграрному секторі економіки:

вперше:

– запропоновано економіко-математичну модель визначення раціональних розмірів землекористування особистих селянських господарств, яка дає змогу врахувати природно-економічні умови сільськогосподарського виробництва;

удосконалено:

– економічне обґрунтування параметрів особистих селянських господарств шляхом розробки методики розрахунку потреб в кормах, необхідних для тварин, що вирощуються в ОСГ, відповідно до нормативу; потреби ОСГ у площі сільськогосподарських угідь, необхідних для утримання тварин відповідно до нормативної потреби; нормативні витрати на виробництво кормів для утримання і відгодівлі різних видів тварин; нормативи витрат на роботи, що виконуються технікою сільськогосподарських підприємств з урахуванням рівня товарно-споживчих відносин ОСГ;

– систему інтеграційних зв’язків особистих селянських господарств в напрямі міжгосподарського інтеграційного об’єднання шляхом розробки організаційно-економічної моделі кооперативної фінансово-промислово-аграрної спілки;

набуло подальшого розвитку:

– трактування поняття особистого селянського господарства, під яким слід розуміти організаційно-правову форму сільськогосподарського виробництва, багатогалузеве споживчо-товарне господарство, історично зумовлений соціально-економічний феномен у вигляді самозайнятості сільської родини, спрямованої на задоволення власних потреб у сільськогосподарській продукції, а також можливого свого фінансового забезпечення шляхом реалізації надлишків виробництва;

– прогнозування розвитку форм взаємодії між особистими селянськими господарствами і підприємствами суспільного сектора у напрямах спільного використання землі, створення спеціалізованих структур взаємодії, організації спільного виробництва, надання взаємних послуг, забезпечення особистих селянських господарств матеріальними ресурсами й передовими технологіями.

Практичне значення одержаних результатів полягає у науковому обґрунтуванні теоретико-методологічних та прикладних засад підвищення ефективності функціонування особистих селянських господарств в умовах становлення ринкових відносин в аграрному секторі економіки.

Рекомендації та пропозиції, сформульовані автором, використані Запорізькою обласною державною адміністрацією при реалізації Програми стабілізації та розвитку агропромислового комплексу Запорізької області на період до 2010 року (дов. №180 від 10.06.2005 р.), Управлінням сільського господарства і продовольства Запорізької обласної державної адміністрації при складанні звіту про виконання положень Програми стабілізації та розвитку агропромислового комплексу Запорізької області (дов. 243/3–06 від 8.06.2005 р.), Управлінням сільського господарства і продовольства Запорізької районної державної адміністрації при складанні звіту про виконання положень Програми стабілізації та розвитку агропромислового комплексу Запорізького району (дов. №175/01–16 від 04.04.2005 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі Гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління» за програмами підготовки студентів економічних спеціальностей при викладанні дисциплін: «Економіка підприємства», «Економіка сільського господарства», «Потенціал підприємства: формування і оцінювання» (дов. №105–1 від 16.09.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні положення і висновки дисертації розроблені автором особисто і містяться в одноосібно опублікованих роботах.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження були апробовані на науково-практичних конференціях: «Фінансово-кредитна система України: проблеми та шляхи розвитку» (м. Дніпропетровськ, 2003), «Сучасні проблеми економіки підприємства» (м. Дніпропетровськ, 2003), «Економіка підприємства» (м. Дніпропетровськ, 2003), «Динаміка наукових досліджень 2003» (м. Дніпропетровськ, 2003), «Державне регулювання економіки та місцеве самоврядування» (м. Дніпропетровськ, 2003), «Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України» (м. Дніпропетровськ, 2003), «Тиждень науки в Гуманітарному університеті «ЗІДМУ» (м. Запоріжжя, 2003, 2004).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані в 13 наукових працях, з них 5 – у фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій становить 3,1 обл.-вид. арк.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, викладених на 206 сторінках, списку використаних джерел з 154 найменування на 14 сторінках, 10 додатків на 10 сторінках, 39 таблиць на 27 сторінках та 8 рисунків на 5 сторінках.

Основний зміст роботи

У першому розділі«Теоретичні основи ефективності функціонування особистих селянських господарств в ринкових умовах» розглянуто основні теоретичні положення щодо економічної сутності особистих селянських господарств як складової багатоукладної економіки агропромислового комплексу, соціально-економічного їх значення як джерела задоволення сільських родин у продуктах харчування, фінансових потреб, формування селянського укладу життя, а також здійснено узагальнення теоретико-методологічних основ ефективності функціонування особистих селянських господарств у ринкових умовах.

Одним з основних напрямів аграрної реформи є перехід до багатоукладної економіки, під якою варто розуміти економіку, засновану на раціональному поєднанні різних форм власності і господарювання. Кожна форма господарювання визначає певний тип відносин власності, що і формує той чи інший уклад.

У повному обсязі рентабельне ведення сільського господарства можливе тільки у відносно великих підприємствах, що мають достатній виробничо-ресурсний потенціал при постійному його якісному поліпшенні та підвищенні рівня інтенсивності використання. Підприємства з високим рівнем концентрації праці і капіталу здатні швидко провести модернізацію виробництва і налагодити випуск високоякісної конкурентоспроможної продукції за мінімальний термін. Тому збереження великих підприємств у сільському господарстві варто вважати об’єктивною необхідністю розвитку високоефективної економіки, яка базується на різноманітті форм власності і господарювання.

Особисте селянське господарство – особлива форма не тільки власності, а й сільськогосподарського виробництва. Її неправомірно ототожнювати із домашнім господарством, а також прирівнювати до міських садових кооперативів, тому що вони не мають такого ж рівня продовольчого постачання населення. ОСГ не просто сільськогосподарське виробництво а певною мірою автономне сімейне виробництво. Цим воно відрізняється від інших форм дрібного виробництва в сільському господарстві.

У сучасних умовах ОСГ є структурним елементом агропромислового комплексу країни й виконує такі економічні функції: виробництво додаткової сільськогосподарської продукції – валової і товарної; підвищення рівня життя сільського населення шляхом збільшення доходів, поліпшення матеріального споживання, у тому числі продуктів харчування; використання ресурсів праці й засобів виробництва, що недоступні суспільному господарству. Тому з огляду на реалії становлення ринкових відносин у сільському господарстві особисте селянське господарство є організаційно-правовою формою сільськогосподарського виробництва, багатогалузевим споживчо-товарним господарством, історично зумовленим соціально-економічним феноменом у вигляді самозайнятості сільської родини, що спрямована на задоволення власних потреб у сільськогосподарській продукції, а також можливе фінансового її забезпечення шляхом реалізації надлишків виробництва.

Об’єктивні умови розвитку ОСГ зумовлюють необхідність об’єднання їх з різними формами господарювання для створення власних структур з переробки та реалізації продукції, виробничо-технічного обслуговування тощо. Перехід до ринкової економіки створює передумови для якісно нового етапу кооперативного руху, широкого проникнення його у сферу ринкових структур АПК. Кооперативи здатні гнучко реагувати на попит, що змінюється, повніше використовувати місцеві умови, підприємницькі здібності власників. Варто підкреслити, що розвиток кооперативних відносин у ході реформування господарського механізму і формування ринкових структур АПК має стати пріоритетним в найближчій перспективі.

Проблема ефективного функціонування ОСГ є актуальною, і її успішне вирішення допоможе надійно забезпечити населення якісними продуктами харчування. Ефективність як економічна категорія є формою вираження мети виробництва і показує його результативність. Суть поняття економічної ефективності найчастіше зводиться до порівняння витрат на виробництво продукції з його результатами. Стосовно ОСГ поняття економічної ефективності можна конкретизувати як порівняння виробленої продукції з використаними на її виробництво ресурсами. Порівнянність, як одна з вихідних вимог в аналізі зіставлення ефективності різних форм господарювання, повинна розглядатися, насамперед, з позицій забезпечення подібних для виробництва природних умов, що не спотворює його результати.

Обмеженість можливостей вартісної оцінки господарської діяльності в ОСГ через ускладнення повного і точного врахування витрат у ньому роблять практично неможливим використання з цією метою таких показників економічної ефективності, як прибуток, собівартість, рентабельність продукції, насамперед, через недосконалість методів обліку й оцінювання витрат праці та її оплати, неточність обліку витрат у суспільному господарстві на допомогу власникам ОСГ, нелегальне використання кормових та інших ресурсів суспільного господарства. Тому для порівняльного оцінювання ефективності особистого селянського господарства використовуються натуральні (врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тварин) і вартісні (виробництво валової продукції з розрахунку на одиницю використовуваних ресурсів: земельних; праці; фондів) показники. Узагальнюючим у цьому ряді є показник вартісної оцінки виробленої продукції на одиницю використовуваних ресурсів.

У другому розділі«Ефективність функціонування особистих селянських господарств» досліджено ретроспективу становлення та роль особистих селянських господарств у розвитку агропромислового комплексу України, їх роль у формуванні рівня життя сільського населення Запорізької області, сучасний стан, тенденції розвитку та рівень економічної ефективності діяльності за умов становлення ринкових відносин у сільському господарстві.

Особисте селянське господарство як таке існувало в Україні як частина загального селянського господарства. Його параметри зумовлені типом розселення селян у селах, де поруч із житлом вирощувалися овочі, утримувалася худоба, будувалися підсобні приміщення, а рілля, сіножаті й пасовища перебували на віддалених ділянках.

На нинішньому етапі основними напрямами розвитку особистих селянських господарств в Україні можна вважати такі: створення нормативно-правового середовища й підвищення соціального й правового статусу ОСГ як форми приватного підприємництва в сільському господарстві; поширення на їх власників заходів державної підтримки; розширення й удосконалення інтеграційних зв’язків суспільного господарства й ОСГ, розвиток форм їх взаємодії; широке залучення ОСГ в коопераційні господарські зв’язки в агропромисловому комплексі; удосконалення системи збуту продукції; виникнення на базі ОСГ високотоварних господарств; введення закупівель продукції ОСГ у державні фонди за гарантованими закупівельними цінами; посилення ролі місцевих органів самоврядування й сільської адміністрації в регулюванні індивідуальної сільськогосподарської діяльності; підвищення питомої ваги прямих цільових субсидій і кредитів держави сільським родинам; звільнення на певний термін від оподаткування ОСГ та кооперативів, створюваних власниками особистих селянських господарств; зміцнення прав земельної власності селян, удосконалення системи економічного регулювання земельних відносин, створення екологічно-безпечного землеробства; розвиток орендних відносин між приватними власниками.

Одним із результатів аграрної реформи є зростання значення господарств населення, їх становище як лідера за обсягами сільськогосподарського виробництва серед усіх категорій господарств. Орієнтація аграрних перетворень на розвиток особистого сектора і дрібного виробництва зумовили зростання частки населення у виробництві сільськогосподарської продукції по Україні з 27,5% у 1990 р. до 60,4% у 2004 р. Аналіз засвідчує, що за рахунок підсобних господарств сільське населення повністю задовольняє не тільки свої потреби в основних продуктах харчування, а й частково попит міського населення шляхом реалізації надлишків на ринку.

Слід зазначити, що ОСГ відіграє не тільки економічну роль. У них зростає покоління, якому передаються трудові навички. Завдяки їм у виробництво включаються і більш повно використовуються трудові і матеріальні ресурси, які інакше могли б залишитися незатребуваними. Велике значення має рекреаційна функція господарств населення.

Аналіз виробництва продукції в сільському господарстві дає змогу зробити висновок, що умови функціонування особистих селянських господарств населення визначаються масою факторів, у тому числі і безумовного впливу. Обстеження, зроблені в ряді ОСГ Кам’янсько-Дніпровського і Василівського районів, показують, що у великих населених пунктах більш сприятливі умови для ведення ОСГ, ніж у малих. За такими факторами господарювання, як площа оброблювальної землі особистими селянськими господарствами, забезпеченість кормами, можливість отримання послуг від підприємств, перевага на боці великих населених пунктів. Витрати праці в ОСГ малих населених пунктів більші. Також слід зазначити, що це переважно праця пенсіонерів без застосування засобів механізації (табл. 1).

Здійснюючи порівняльне оцінювання ефективності виробництва продукції в ОСГ і сільськогосподарських підприємствах нами було проведено вибіркове обстеження 9 сільськогосподарських підприємств і 375 ОСГ Запорізької області. Встановлено, що продуктивність праці в сільськогосподарських підприємствах значно вища ніж в особистих селянських господарствах, що пов’язано, насамперед, з вищим рівнем спеціалізації і механізації суспільного виробництва, технічної озброєності і технології. Так, результати проведеного в 2004 р. обстеження свідчать, що продуктивність праці по виробництву картоплі, овочів, молока, м’ясу худоби у сільськогосподарських підприємствах у 3–5 разів вища, ніж в особистих селянських господарствах.

Таблиця 1. Ефективність господарювання ОСГ залежно від територіального розташування