Скачать

Економічна інтеграція Північної Америки (друга половина ХХ ст.)

ВСТУП

інтеграційний процес північноамериканський

Актуальність. Сполучені Штати Америки – найбільший торговельно-економічний партнер, найближчий політичний і військовий союзник Канади і Мексики. Асиметрія потенціалів сильним чином позначається на всій державній діяльності Канади і Мексики, у тому числі й на їх зовнішній політиці.

Канадо-американські економічні відносини – це відносини, що склалися між двома високорозвинутими країнами. Трохи перевершуючи свого сусіда за розмірами території (на 6%), Канада поступається йому по населенню майже в 9 разів, а за об'ємом валового внутрішнього продукту (ВВП) – більш, ніж в 13 разів (дані на 1997 р.) (1). Впродовж декількох тисяч кілометрів Канада межує з США, що, поза сумнівом, сприяло глибокій економічній інтеграції і тісним зв'язкам двох північноамериканських держав.

На відміну від канадо-американських, економічні відносини між Мексикою і США є відносинами, що склалися між двома сусідніми країнами з різним рівнем розвитку економіки.

Американо-мексиканські відносини впродовж всього XX століття представляли унікальний комплекс двосторонніх зв'язків, що рідко зустрічається в світовій практиці, до межі насичений і могутніми компонентами і безліччю вузлів суперечностей і конфліктів. Відомо, що Сполучені Штати Америки – основний торговий – економічний партнер як Канади, так і Мексики; на них доводиться близько 75% зовнішньоторговельного обороту Канади і більше 70% – Мексики (2). ВВП Мексики в 25 разів менше американського, дохід на душу населення в 8 разів нижче, а мексиканський експорт в 16 разів поступається американскому (3).

Серед всіх країн світу Канада є першим торговим партнером США, а Мексика – третім.

У те ж час торговий – економічні зв'язки між Канадою і Мексикою були украй незначні. Частка Мексики в зовнішньоторговельному балансі Канади складала 0,4%, а частка Канади в зовнішній торгівлі Мексики – 1,2 % (4). Украй незначною була і присутність канадського капіталу в Мексиці. Навіть серед країн Латинської Америки Мексика не була для канадських інвесторів привілейованою сферою інтересів.

Таким чином, вивчення американо-канадських, американо-мексиканських і канадо-мексиканських економічних відносин представляє значний інтерес, оскільки деякі явища мають схожий характер, інші різко відрізняються один від одного. Відносно Мексики потрібно відзначити, що гігантська асиметрія економічних і військово-політичних потужностей між Мексикою і США породжує стійкі стереотипи сприйняття двома націями і державами один одного. Для Вашингтона аж до того ускладнення відносин, що почалося з кінця 70- х років, Мексика розглядалася як природний, хоч і декілька неспокійний партнер, який через геополітичні реалії ніколи не ставив під питання американське лідерство. У Сполучених Штатів Мексика довгий час на шкалі приорітетів взагалі не числилася. У своїй книзі „Годы в Белом доме” Г. Киссинджер всього лише один раз згадує Мексику, хоча в 70-і роки контекст американо-мексиканських відносин став стрімко мінятися. Також важливо і те, що розвиток двох різних цивілізацій протікає в умовах глибоких внутрішніх суперечностей. За дотепним зауваженням А. Лоуенталя, в другій половині XX століття США і Мексиці конфліктували з проблем таких різних, як, наприклад, ціна на мексиканський газ і розміри помідорів, що імпортуються, відношення до мексиканських робочих в США і американським туристам в Мексиці (5).

Історіографія. У роботах різних авторів, присвячених проблемам світового господарства, дослідження в області південноамериканської інтеграції досить часте явище. Вивчаються трансконтинентальні зв'язки з Латинською Америкою. Проникнення приватного американського капіталу до Мексики одержало віддзеркалення в працях багатьох дослідників: мексиканських, американських; також проблему американо-мексиканських відносин вивчали радянські учені, а в даний час – пострадянські дослідники (6).

Відносно канадо-американських відносин потрібно відзначити, що фахівці різних областей наук (історики, економісти, політологи) розглядали питання взаємин між США і Канадою з різних точок зору.

Погляди радянських учених істотно відрізняються від поглядів сучасних учених пострадянського часу. Автори раннього часу не мали можливості виразити свої погляди в повному об'ємі, оскільки їм дозволено було друкувати тільки те, що допускалося цензурою. До таких авторів відносяться Т.К. Белащенко, С. Щербатих, З.І. Романова, Г.Г. Чибріков, А.Н. Глінкин, В.Н. Лунін та інші (7). Навіть назви їх робіт говорять самі за себе. Наприклад, одна з книг Т.К. Белащенка книга має назву „Форпости Пентагону”, у С. Щербатих – „Канада – вотчина американського імперіалізму” (8).

Література радянського часу супроводжується великою кількістю таблиць, в яких простежуються доходи США від зовнішньої торгівлі з Канадою і Мексикою, рух інвестицій США в сусідніх державах, капиталовкладення Сполучених Штатів Америки. Так, у книзі А.А. Шліхтера вже в другій частині відчувається стиль, властивий радянському часу: „залежність Канади від США не є одностороннєю, і постачання товарів із Сполучених Штатів до Канади мають суттєве значення для американських експортерів. Проте, якщо США можуть пережити гіпотетичну ситуацію закриття для них канадського ринку, то для Канади закриття американського означало б катастрофу” (9).

Інший дослідник В.П. Трепелков в своїй роботі відзначає з властивим радянському часу стилем: „Чинником зростання експорту капіталу з одних країн в інші є виникнення і розвиток міжнародних монополій, прагнучих прибрати до рук виробництво і збут певного виду товарів у всьому світі, захопивши ключові позиції в економіці інших стран” (10).

Радянський стиль написання робіт простежується аж до кінця 80-х років XX століття. Гостро відчувається негативне відношення до Сполучених Штатів Америки, що очевидно в умовах протистояння Радянського Союзу і США. В той же час, в роботах радянських дослідників простежується і об'єктивніша думка щодо взаємин Сполучених Штатів Америки, їх північного і південного сусідів. Наприклад, Л.А.Баграмов в роботі „Государство и экономика Канады” відзначає, що „інтенсивне проникнення в економіку Канади американського капіталу до середини 80-х років цілком відповідало інтересам канадських ділових кіл. Американські і канадські капітали виступали як партнери, а не конкуренти, оскільки діяли в різних галузях і багато в чому доповнювали друг друга” (11). На думку Л.А.Баграмова, Канада не була експлуатованою державою, як писали радянські автори, які займалися вивченням американо-канадських відносин. Також він відзначає, що аж до 70-х років уряд Канади не тільки не перешкоджало притоці в країну іноземного капіталу, але і прямо заохочувало його.

Відносно американо-мексиканських відносин: простежується явна перевага Сполучених Штатів Америки над Мексикою, яка довгий час вважалася слаборозвиненою країною. Багато дослідників в цій області доводили, що США прагнуть не допустити країни, що розвиваються, до проведення зовнішньої політики, відзначали величезну кількість суперечностей економічного і політичного характеру.

Сучасні ж учені по-іншому представляють відносини Мексики і США в економічній області. Відзначають, що Мексика належить до ключових країн, прямо або що побічно впливають на хід світової економіки. Таке становище країни обумовлено низкою чинників: Мексика – найближчий тил головного фінансово-індустріального полюса – США; наявність крупного економічного потенціалу в Мексиці та її високий авторитет в Латинській Америці.

Сучасні дослідники розглядають еволюцію латиноамериканської політики і приходять до висновку, що до певної міри американський капітал позитивно впливає на економіку Мексики. Так, наприклад, В.П. Сударев відзначає, що „процеси, що розвинулися в прикордонних районах, в концентрованому вигляді відображали тенденції, що набирають силу в американо-мексиканських відносинах в цілому. Економіки двох країн в післявоєнні роки всі більшою мірою „вростали” одна в одну” (12).

Великий інтерес представляють роботи З.І. Романової. У них простежується еволюція її поглядів залежно від політичних змін. Наприклад, в роботі, виданій в 1963 р. (13), вона говорить про економічну экспансію США до Латинської Америки. А в статті в журналі „Мировая экономика и международные отношения” відзначає, що „Мексика демонструє зразки для наслідування, наприклад, „мексиканське чудо”” (14).

Що стосується робіт сучасних авторів, присвячених американо-канадським відносинам, також слід відмітити, що пострадянські дослідники справедливо вважають, що США і Канада знаходяться в одному цивілізаційному полі, і Канада є високорозвинутою державою. Канада володіє сприятливими можливостями для свого розвитку. Це єдине з крупних держав, що розташовують достатньою мірою всіма необхідними природними багатствами і ресурсами. У Канади високий рівень виробництва, значні експортні можливості і імпортні потреби. Сучасні дослідники об'єктивно відображають взаємний вплив двох високорозвинутих держав один на одного Вони говорять саме про партнерство між США, Канадою, Мексикою, в те що ж час відмічаючи перевагу США. У роботах дослідників пострадянського часу мовиться про співпрацю між двома державами, а не про „експансію американського імперіалізму”, як представляли радянські вчені (15).

Таким чином, дана проблема освітлюється дослідниками по-різному. Істотну роль зіграв час написання і видання робіт. Погляди учених радянського часу практично прямо протилежні поглядам сучасних учених.

Робота виконана у зв’язку з курсам Новітньої історії та історії міжнародних відносин, що викладаються на історичному факультеті.

Об’єктом даної дипломної роботи є інтеграційні процеси на Північноамериканському континенті.

Мета кваліфікаційної роботи – дослідження американо-канадських, американо-мексиканських, канадо-мексиканських відносин, виявлення їх специфіки і перспектив, а також аналіз інтеграційних процесів в США, Мексиці і Канаді.

Основні завданнядослідження полягають в тому, щоб, проаналізувавши діяльність президентів і урядів США, Мексики і Канади, виявити їх позитивні і негативні сторони як по відношенню до економіки Мексики, так і по відношенню до економіки Канади і США; з'ясувати основні напрями розвитку країн в аналізований період, характер провідних тенденцій, що визначають різні фази партнерства Мексики, Сполучених Штатів Америки і Канади.

Географічні рамки роботи охоплюють територію сучасних Канади, Мексики та США. Хронологічні рамки дослідження обмежені 1945-1993 роками. Нижня межа відповідає закінченню Другої Світової війни, а верхня межа – укладенню договору НАФТА між США, Канадою і Мексикою.

У роботі використані різноманітні джерела, що дозволяють скласти повніше уявлення про взаємини між США, Канадою і Мексикою, проаналізувати процес формування НАФТА, а також зробити певні висновки з даної проблеми. Наприклад, важливу інформацію про ставлення мексиканських правлячих кіл до інтеграції становлять інтерв’ю мексиканського президента Хосе Лопеса Портільо та вибрані висловлювання американського президента Р. Рейгана (16). Важливим джерелом для розкриття даної теми є щоденникові записи радянських журналістів, які перебували у розглянутих країнах під час розвинення інтеграційних процесів. При цьому не слід забувати, що їх відомості носять ідеологізірований характер, оскільки писалися за радянських часів. Однак цілі та ведучі механізми інтеграції розкрити ними в цілому вірно (17).

Нарешті, важливим джерелом є текст договору про створення НАФТА, розміщений на офіційному сайті організації (18).

Таким чином, тема забезпечена достатньою кількістю джерел.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, методичного розділу та списку джерел і літератури.

Розділ 1. Американо-канадські економічні відносини

Географічна близькість Канади і США (протяжність сумісного кордону складає близько 4 тыс. км), схожість природно-кліматичних умов в прикордонній смузі, комплекс інтеграційних зв'язків між двома країнами, що накладає глибокий відбиток на багато сторін економічного і соціально-політичного життя Канади, однотипність форми державного пристрою двох країн, мовна спільність більшості населення обох держав – ці передумови в тому або іншому ступені зумовили провідне місце, яке займають США в міждержавних зв'язках як Канади в цілому, так і окремих канадських провінціях. США є найбільшим торговельно-економічним партнером, найближчим політичним союзником Канади. Зближення США і Канади почалося в роки Другої світової війни, після підписання в квітні 1941 р. Гайд-парковського угоди про військово-економічну співпрацю. У 1945 р. основи цієї угоди були підтверджені, а в 1947 р. був установлений Об'єднаний комітет з промислової мобілізації. У післявоєнний період в економічних відносинах Сполучених Штатів Америки і Канади відбувся стрибок, який на довгий час надзвичайно тісно зв'язав економіки двох північноамериканських країн. Період з 1945 по 1959 роки був періодом найбільшого зростання капиталовкладень в Канаді. Після Другої світової війни американські монополії прагнули зберегти і зміцнити свої позиції в Канаді, яка привертала їх як надійна сфера додатку капіталу. Посол США в Канаді в 50-і роки П. Мерчант так пояснював курс на економічне зближення США з Канадою: „Ніколи не було жодної країни, відносини з якою були б для нас важливіші, чим наші відносини з Канадою. Це дійсно так з багатьох причин: географія, величезна торгівля між нами; величезний об'єм інвестицій громадян кожної країни, якими вони володіють в іншій країні” (19).

Дійсно, показники даних економічних контактів екстраординарні за своєю величиною порівняно з відповідними показниками розмірів зв'язків США з іншими країнами. У канадській економіці в 50-60-х роках зосереджувалося до 25% всіх закордонних капіталовкладень США, що перевершувало на 1/3 всі їх інвестиції в Латинській Америці і майже дорівнювало всім американським інвестиціям в Західній Європі (20).

Специфікою експорту американського капіталу до Канади є не тільки його величезні розміри, але і те, що тут вкладають свої капітали незвичайно велике число американських компаній, причому впродовж вже багатьох десятиліть. Хоча Канада торгує приблизно з 150 державами миру, велика частка її експорту прямує в США. Корпорації США оволоділи перш за все сировинними галузями. Незабаром після відкриття крупних родовищ нафти і газу в провінції Альберта (1947 р.), в Канаді почала стрімко розвиватися нова енергетична галузь, майже виключно на американські засоби. У нафтовій промисловості затвердилися філіали таких корпорацій, як „Стандарт ойл оф Нью-Джерсі”, „Тексако”, „Голф ойл”. Таким чином, канадська нафтогазова промисловість із самого початку виникла як продовження паливно-енергетичного комплексу США.

У 1947 р. прийнятий „план Еббота”, який передбачав заохочення виробництва товарів для потреб американського ринку. „План Еббота” відкрив американським корпораціям широкі можливості для впровадження в канадську економіку: різко прискорилося зростання американських довгострокових капиталовкладень в Канаді.

Для американських капіталовкладень характерні прямі інвестиції, тобто вкладення, які забезпечують повний контроль над тим або іншим підприємством. Адже „мотивом прямих інвестицій і володіння філіалами і дочірніми компаніями є перш за все придбання контролю над природними ресурсами, промисловими активами і ринками. Материнська компанія прагне до того, щоб забезпечити собі стійкі позиції в економіці чужої країни” (21).

Багатомільярдні капіталовкладення США в Канаді були основою Північноамериканської економічної інтеграції і приречили провідну роль в ній Сполучених Штатів (22).

Канадський (будь то національний або контрольований американцями) капітал в США розміщувався в основному в тих же галузях, які досягли найбільшого ступеня розвитку і монополізації в самій Канаді (сільськогосподарська, машинобудування, здобич рудий і кольорових металів, целюлозно-паперова промисловість, здобич нафти і газу, виробництво спиртних напоїв). Великі також вкладення в галузі економіки, зв'язані з ресурсним і оброблювальним секторами, – залізниці і нафтопроводи, сфера операцій з нерухомістю, торгівля (23).

На основі аналізу безпосередніх вкладень американського капіталу в конкретні галузі господарства Канади, можна зробити висновок, що в період з 1945 р. по1964 р. головні об'єкти вкладень американських капіталів мали такі зростаючі показники: у нафтову промисловість в 1945 р. було вкладено 4,21% американських капіталів, тоді як в 1964 р. цей показник зріс до 22,97%; у гірничодобувних галузях в 1945 р. було 7,91% американських капіталів проти 12,2% в 1964 р.; фінансові установи мають наступні показники: 8,05% в 1945 р. і 11,19% в 1964 р. В той же час показники вкладення американських капіталів в оброблювальну промисловість дещо зменшилася: 39,04% в 1945 р. проти 34,35 % у 1964 р. (24).

Спираючись на сектори, де відбулося впровадження капіталу США, останній став впливати на розвиток канадської економіки у вигідному для Штатів напрямі. Перешкоди розвитку в Канаді оброблювальної, особливо вторинної оброблюваної промисловості з боку американських корпорацій закладені вже в самій концентрації цими корпораціями своїх інвестицій в сировинні галузі.

Стримання розвитку оброблювальної промисловості Канади американські монополії, що діють в цій країні, здійснювали і іншими методами. Один з найбільш поширених методів полягає у відмові підприємств, що належать названим монополіям або контрольованих ними, купувати для своїх потреб готові вироби, вироблені на канадських підприємствах. Наприклад, найбільші автомобільні фірми Канади що належать капіталу США, впродовж багатьох років боролися за те, щоб зберегти для себе можливість використовувати при будівництві автомобілів якомога більше комплектуючих елементів американського виробництва. Не дивлячись на численні рішення канадського уряду про те, щоб примусити ці фірми перенести повністю все виробництво до Канади, „Форд мотор оф Кенада”, „Дженерал моторс оф Кенада” і „Крайслер корпорейшн оф Кенада” навіть в 1959-1960 рр. ввозили із Сполучених Штатів майже 43% всіх комплектуючих елементів автомобилів (25). Що стосується авіабудівної промисловості Канади, то до кінця 50-х років діючі в ній американські підприємства, наприклад „Канадейр”, будували свої літаки тільки під американські двигуни. І так в багатьох галузях.

Таке ж положення існувало і для закупівель американськими компаніями, що діють в Канаді, устаткування. Колишній міністр економіки провінції Онтаріо Р. Макколей скаржився, наприклад, в 1962 р., що компанії в США забороняють своїм канадським філіалам набувати необхідного устаткування у канадських виробників, зобов'язують купувати американське устаткування, вироблюване в Сполучених Штатах (26).

В результаті подібного курсу дій американських корпорацій і їх дочірніх підприємств в Канаді, а вони, як ми відзначали, складають значне число загальної кількості діючих в цій країні компаній, мало місце помітне гальмування зростання ринку для продукції канадської оброблювальної промисловості.

Гальмування розвитку оброблювальної промисловості Канади відбувалося в результаті наступної обставини. Як указував професор Манітобського університету Кларенс Барбер, американські монополії, створюючи свої підприємства в оброблювальній промисловості Канади, відмовлялися поставляти їх продукцію на зовнішні ринки в тому випадку, якщо вона могла конкурувати з подібною продукцією материнських компаній Сполучених Штатів (27). Особливо це стосувалося продукції автомобільної, авіаційної, електротехнічної і хімічної галузей.

Після Другої Світової війни американці створили і розширили свої автомобільні підприємства в Англії й інших західноєвропейських країнах, які були раніше крупними споживачами канадських автомашин, корпорації США почали обмежувати вивіз автомобілів з Канади, щоб не заважати діяльності названих своїх філіалів в Західній Європі. У 1963 р., наприклад, з Канади було вивезено близько 3% легкових автомобілів, вироблених в країні (28). Саме у цьому потрібно шукати причину украй повільного зростання виробництва автомобілів в Канаді впродовж 50-х – на початку 60-х років.

З перемогою на федеральних виборах 1968 р. ліберальної партії Канади на чолі з П.Е. Трюдо в її відносинах з США одержала розвиток тенденція до визначеного від них дистанціювання, до пошуків противаг двостороннім зв'язкам, а також до більшого обліку інтересів національних секторів канадської промисловості. Ця тенденція супроводжувалася посиленням державного контролю над іноземними інвестиціями, експортом нафти і газу в США, а також цінами на них.

Визнання канадськими лібералами важливості континентальних зв'язків для долі Канади не дозволяло їм йти на крайні заходи і примушувало діяти обережно. Ідеологічним кредо лібералізму є “середній шлях”. Він припускає помірність, терпимість і відмову від крайніх методів в політиці. він допускає вільне підприємництво, але відкидає економічну анархию (29). Звідси стає ясним, чому Трюдо ніколи не виступав прихильником жорстокого економічного націоналізму.

Курс ліберального уряду у внутри- і зовнішньоекономічній політиці викристалізувався далеко не відразу. До 1972 р. в урядових кругах, серед економічних і політичних експертів не було ясності в тому, як по-новому будувати відносини з США. Наприклад, в опублікованій в 1970 р. „Білій книзі” уряду „Зовнішня політика для канадців” взагалі відсутня розділ щодо вказаних відносин. І все-таки вже в цьому державному документі, на утриманні якого лежить друк особистих переконань прем'єр-міністра, виражено прагнення до диверсифікації економічних, політичних, наукових і культурних зв'язків Канади шляхом розширення їх з країнами Західної Європи, державами Тихоокеанського басейна (30)^.

Називаючи США „кращим другом і союзником Канади”, Трюдо разом з тим не міг не бачити, що, приносячи безперечні вигоди для країни, такий союз спричиняє за собою і накопичення небажаних для Канади результатів. А тому вважав необхідним забезпечити Канаді альтернативні ринки в різних країнах світу і привертати капітали з інших країн.

У 70-і роки виразніше стало виявлятися прагнення сусідніх провінцій і штатів спільними зусиллями вирішувати багато загальних і деякі приватні проблеми, з якими їм не вдавалося справитися в рамках своїх держав. Все це знайшло віддзеркалення в числі, що різко збільшилося, провінційних представництв, підписанні різного роду угод з штатами і розширенні сфери співпраці з ними.

Не можна не відзначити наявність чинників, які ускладнюють розширення зв'язків канадських провінцій з США. Так, провінції і штати є суб'єктами різних федерацій, котрі істотно відрізняються один від одного в своєму розвитку. Крім того, і Канада, і США прагнуть забезпечити проведення єдиною для кожної країни зовнішньої і зовнішньоекономічної політики з своїми цілями і завданнями. Цим вони обмежують самостійність членів федерації у області відносин двох держав.

Таким чином, розвиток контактів провінцій Канади з США протікав під знаком переплетення двох протилежних тенденцій – як сприяючої, так і стримуючої взаємну співпрацю.

Уряди провінцій надають велике значення створенню розвітвленої мережі представництв в США як важливому інструменту в забезпеченні своїх економічних інтересів в цій країні. Найбільшу активність в даному напрямі проявляли Онтаріо і Квебек. Перша провінція в 60-і роки відкрила представництва в Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Чікаго, Атланті, Клівленді, Міннеаполісе, а друга (на додаток до вже існувавшого раніше представництва в Нью-Йорку) – в Чікаго, Бостоні, Далласі, Лос-Анджелесі. У 70-х роках Онтаріо відкрила додаткове представництво в Бостоні, а Квебек – в Атланті, Лафейетте і Хьюстоні (31). Економічні інтереси цих провінцій розповсюджуються фактично на всі регіони Сполучених Штатів.

Західні провінції мають представництва на тихоокеанському побережжі США: Альберта – в Лос-Анджелесі, Британська Колумбія – в Лос-Анджелесі і Сан-Франциско. Атлантичні провінції концентрують свою діяльність на сході і півдні США. Нова Шотландія, наприклад, має представництва в Нью-Йорку і Х'юстоні (32).

У розвитку відносин провінцій з США можна виділити три основні напрями:

1) прямі зв'язки провінцій з штатами;

2) контакти провінцій з федеральною адміністрацією Сполучених Штатів;

3) участь канадських провінцій сумісна з федеральним правительством в рішенні питань двосторонніх відносин Канади і США.

Контакти провінцій і штатів розвиваються на основі різних угод і домовленостей між двома сторонами, які є свого роду адміністративно-правовою інфраструктурою канадо-американської економічної інтеграції. Угоди між провінціями і штатами розрізняються як формою так і за змістом. Офіційні угоди – найбільш висока форма договірно-правової співпраці провінцій і штатів – складала 5,7% від загального числа взаємних контактів; на домовленості і напівофіційні угоди доводилося 70,6% і 23,6% відповідно (33). Найпоширенішою формою зв'язків між провінціями і штатами сталі домовленості.

Співпраця канадських провінцій і штатів США охоплює широкий круг питань, що відносяться до різних сторін життя цих держав. Як показує таблиця 1, найбільша кількість угод утворених у області торгівлі і промисловості, природних ресурсів, транспорті, у сфері соціальних послуг.

Таблиця 1. Предмет і форми угод між канадськими провінціями і штатами США (за станом на 1985г.) (34) ²